#олександр маслак

[interregnum-intermarium]

Олександр Маслак: «Нам необхідне дієве поєднання нового економічного націоналізму, технологічного археофутуризму, культурного консерватизму та меритократії»

6 вересня 2017 р., повертаючись із конференції у Варшаві, присвяченій Міжмор'ю та солідарній регіональній протидії гібридній агресії Кремля, за не до кінця з'ясованих обставин у ДТП в районі Рівного загинув Олександр Маслак, відомий український філософ і політичний аналітик, разом із чотирма іншими колегами й патріотами України.

Олександра не вистачає не лише як експерта-енциклопедиста, а й автора блискучих статей і розвідок, консервативного політичного мислителя, стратега розбудови Інтермаріуму і, не в останню чергу, одного із розробників політичної програми «Національного Корпусу».

Пропонуємо Вашій увазі унікальне інтерв'ю з Олександром Маслаком, взятим у березні 2017 р., в ході якого він прокоментував характер своєї громадсько-політичної діяльності й співпраці з «Національним Корпусом», орієнтири в царині політичної філософії, причини симпатій до польського культурно-політ��чного простору, шанси на розбудову Інтермаріуму, зміни у світовій політиці після обрання президентом Дональда Трампа і стандарти, яким має відповідати націоналістична політична партія, що має амбіції приходу до влади.

Інтерв’ю з Олександром Маслаком

Пане Олександре, як політичний аналітик, Ви уникаєте політичної ангажованості. Коли розпочалася Ваша громадська діяльність у рамках «Національного Корпусу» і що стало поштовхом до цього?

Здорова дистанція, «холодний розум», при оцінці політичних процесів, необхідні навіть у випадку наявності тих або інших політичних переконань. Під впливом емоцій людина легко може стати жертвою маніпуляцій. Є такий жарт у середовищі політтехнологів – «ідейним фанатиком важко керувати, але легко маніпулювати». Тому я й зараз намагаюсь у своїх аналітичних оцінках бути якомога більш об’єктивним і незаангажованим. Хоча, звісно, стовідсоткова незаангажованість неможлива. Стосовно моєї діяльності в рамках «Національного корпусу», то з багатьма його активістами я познайомився задовго до виникнення партії. Так, з Едуардом Юрченком та Олександром Алфьоровим, наприклад, ми ще на початку 2000-х років разом створювали першу, тоді ще малочисельну, молодіжну консервативну структуру в Києві – молодіжне крило Спілки Гетьманців-Державників. Разом брали участь у акції «Україна без Кучми» та інших опозиційних до режиму Кучми заходах. Природно, я вирішив підтримати ту партію, серед активістів якої я побачив людей, яких особисто давно добре знаю як активних та переконаних патріотів України. Окрім того, полк «Азов», багато колишніх бійців якого зараз є членами партії «Національний корпус», показав себе ефективною та організованою силою, яка зупинила російську агресію в Харкові, Одесі та Маріуполі. Очевидно, що партія має гарний потенціал для подальшого розвитку. І що дуже важливо – потенціал, який може бути корисним для України. Важко не підтримати таку партію.

Чим саме Ви займаєтеся в «Національному Корпусі»?

Відповім коротко – аналітикою та різною технічною роботою.

Як історик філософії, Ви спеціалізуєтеся на політичній філософії. Які Ваші орієнтири у політичній філософії?

Я вже досить давно є переконаним прихильником консервативної політичної філософії. Такі різні автори, як В’ячеслав Липинський, Василь Кучабський, Стефан Томашівський, Жозеф де Местр, Едмунд Берк, Доносо Кортес, Карл Шмітт, Ерік фон Кюнельт-Леддін, Расел Кірк, Ніколас Гомес Давіла, Рене Генон, Юліус Евола та багато інших консервативних та традиціоналістичних мислителів, намагалися дати свої відповіді на ту ситуацію духовної (і, як наслідок, суспільно-політичної) кризи, в якій опинилося людство на нинішньому етапі його історії. Звісно, іноді важко привести цю сукупність ідей до «спільного знаменника». Однак головний постулат консервативної політичної філософії - вірність культурній традиції у різних її втіленнях, це те, що робить можливим створення системи життєвих координат для дезорієнтованої сучасною масовою антикультурою та мейнстрімними ЗМІ людини.

Ви проходили стажування у Варшаві й багатократно брали участь у конференціях у Польщі. Як Ви ставитеся до польської консервативної й націоналістичної традиції і чи бачите точки перетину з українською?

Мені відверто подобається культурний консерватизм більшості поляків, який вигідно вирізняє Польщу на тлі інших європейських країн. Звісно, в Польщі є й потужний ліво-ліберальний сегмент. Як серед еліт, так і в суспільстві. Інколи навіть можна почути думку про «дві Польщі» - ліберальну і консервативну, які знаходяться у стані «холодної громадянської війни». Однак, все ж, більшість поляків має імунітет до різних проявів «культур-марксизму», який нині безроздільно панує в тій же Німеччині, не кажучи вже про Скандинавські країни чи країни Бенілюксу. В Польщі також навряд чи можливий агресивний «лівий реванш», який ми зараз можемо бачити на Півдні Європи – в Греції, Італії, Іспанії. Це зумовлено, зокрема, й розвинутою польською консервативною та націонал-консервативною політичною традицією. Хоча, варто визнати, є у польському націоналізмі і негативні моменти. Пов’язані, зокрема, з неадекватною гіперболізацією принципу «національного егоїзму». На рівні багатьох польських правих активістів це переростає у доволі примітивний шовінізм. Що, зрештою, шкодить як самим польським правим, так і Польщі загалом. Негативом польських правих є також їх зацикленість на історичній тематиці. Втім, значною мірою це характерно і для українського націоналізму.

Кому, на Вашу думку, вигідне наростання напруженості в польсько-українських відносинах і яку позицію в цьому питанні займає «Національний Корпус»? Судячи з курсу провладних медіа, Москва – не єдиний гравець, зацікавлений завадити становленню Інтермаріуму як новітній співдружності національних держав. Чи стикалися Ви з протидією регіональній співпраці з боку лобістів Євросоюзу в Україні й за кордоном?

Відповідь на це питання знати доволі проста. Подивіться, на те, як у Києві, з одного боку відверта російська агентура, а з іншого професійні «грантоїди», що живуть на утриманні західних ліво-ліберальних фондів, вперто і системно роз’ятрюють тему українсько-польських історичних порахунків. Ті люди, які ще нещодавно полум’яно «боролися із ксенофобією та гомофобією» раптом «запалали любов’ю» до Бандери і УПА. І що цікаво. Ще кілька років тому, коли у Варшаві при владі був ліберальний уряд – ці самі ліво-ліберальні «грантоїди» говорили абсолютно протилежні речі про потребу «польсько-українського примирення». Їхня цинічна фальш стала очевидною зараз. Сьогодні, коли можливість побудови Балто-Чорноморського союзу, як суб’єкту регіональної політики, стала реальною можливістю – ці люди докладають системних зусиль, щоби не допустити реалізації проекту Інтермаріуму. Про роль російської агентури у провокуванні українсько-польського протистояння по обидва боки кордону теж можна багато розповісти. Чого варте лише оприлюднене нещодавно українськими хакерами листування кількох проросійських активістів у Білорусі, через яких фінансувалися антиукраїнські провокації псевдоправих маргіналів у Польщі. Тому очевидно, що розпалення українсько-польської ворожнечі вигідне двом потужним силам – агресивним західним неомарксистам та не менш агресивним російським неосталіністам.

Яке місце посідає розвиток україно-польської співпраці в розбудові Балто-Чорноморського союзу як офіційної геополітичної доктрини «Національного Корпусу»?

Очевидно, що без міцного українсько-польського військово-політичного союзу проект Балто-Чорноморської співдружності є нереальним. Уявімо Балто-Чорноморський союз без Польщі. Для цього варто лише поглянути на географічну карту. Між трьома балтійськими державами, нашими природними союзниками у протистоянні з Москвою, і Україною – лежить Республіка Білорусь. Влада якої досі не визначилася з відповідями на питання – чи хоче вона умертвити власну незалежність в обіймах «союзу» з путінською РФією? Чи все ж хоче розвивати ефективні та взаємовигідні економічні, політичні та військові відносини з історично та культурно близькими Україною і Литвою? Білоруська опозиція, головним «бойовим загоном» якої зараз є зав’язані на московських псевдорадикалів войовничі анархо-комуністи – також не викликає особливої довіри. І навіть якщо білоруське керівництво однозначно вирішить приєднатися до Балто-Чорноморського Союзу народів – союзові України, Білорусі та країн Балтії не вистачатиме стратегічного запілля. Транспортна та оборонна інфраструктура наших країн буде в межах швидкої досяжності російського мілітарного потенціалу. Польща та Україна, як найбільші і за кількістю населення, і за військовим та економічним потенціалом країни Міжмор’я, просто зобов’язані взяти на себе відповідальність за долю регіону.

Питання до Вас як політичного експерта. Як показала заява нового Президента США щодо Криму, спекуляції навколо його дружби з Путіним були завчасними. Які можливості відкриваються перед націоналістичними й правоцентристськими силами регіону після обрання Дональда Трампа?

Можливості не лише в регіоні, але й у всьому світі відкриваються величезні. Перемога Трампа якщо не зупинила, то принаймні серйозно ускладнила «переможну ходу» лівих не лише в США, а й у всьому світі. Звісно, я доволі критично ставлюся до особистості Трампа. І аж ніяк не перетворюю його на «кумира». Але варто визнати, він зробив майже неможливе – зміг перемогти на президентських виборах у найпотужнішій державі світу, попри відверто ворожу позицію майже всього комплексу ліво-ліберальних ЗМІ та олігархії, також найпотужніших у світі. Тим самим було завдано потужного удару по ідеологічній гегемонії лівих у всесвітньому масштабі. Очевидно, що це є надзвичайно цінний приклад для всіх правих та правоцентристських сил у інших країнах. Стосовно зовнішньої політики Трампа, то міф про його «проросійські симпатії» був доволі грубою брехнею з боку лівих ЗМІ. Звісно, у його команді були, та й мабуть і зараз ще є, люди, які вражають, що геополітичний компроміс з Москвою дасть можливість подолати ісламістський тероризм та, у стратегічній перспективі, головного геополітичного конкурента США – неокомуністичний Китай. Однак тут треба враховувати головне – Трамп не є проросійським політиком, так само він не є проукраїнським політиком. Він є політиком проамериканським. І від України, її політичного керівництва, залежить – чи зможемо ми переконати американське керівництво в тому, що інтереси України можуть в багатьох питаннях співпадати з інтересами США. На жаль, українські мейнстрімні ЗМІ, як і мейнстрімні політики, роблять все, щоби зіпсувати стосунки України з новою адміністрацією у Білому домі. Як і у випадку постійних спроб погіршення польсько-українських стосунків, цілком очевидно, хто за цим стоїть. Ті самі сили, ті самі методи…

Як Ви оцінюєте потенціал «Національного Корпусу» як національно-орієнтованої сили нового покоління? Кремлівська пропаганда, як відомо, значною мірою тримається на демонізації образу українського націоналіста. Які ідеологічні та іміджеві кроки, на Вашу думку, варто здійснити для нейтралізації цієї стратегії пропутінських ЗМІ? В якому напрямку, на Вашу думку, мають змінитися патріотичні (націоналістичні) кола України, аби претендувати на прихід до влади?

Потенціал, як я вже казав, є величезним. По суті, на даний момент, це єдина політична сила, яка може протистояти корумпованому та деідеологізованому українському політикуму старого зразка. Звісно, цей потенціал можна й змарнувати. Було достатньо прикладів націоналістичних партій в Україні, які, за наявності дієвого, пасіонарного та ідейного членства, за якийсь час перетворилися або на маргінальні напівкримінальні секти, або ж на корумповані заробітчанські контори, що досі намагаються спекулювати на темах «мови і історії». Образ тупого і примітивного шовініста, зацикленого на «поклонінні історичним ідолам» та «мовному питанні» – чим не подарунок для ворожої пропаганди? Як ліво-ліберальної, так і московсько-необільшовицької. Щоб не повторити цей сумний досвід, потрібно постійно культивувати всебічний розвиток членів партії, висувати на керівні посади людей з достатнім інтелектуальним потенціалом та системним баченням перспектив розвитку як партії, так і країни. Ідеалом повинна стати «археофутуристична меритократія» – поєднання відданості принципам (але не порожнім формам) культурної традиції, сміливого стратегічного, інноваційного, бачення майбутнього країни і світу та висунення на керівні посади найздібніших. Потрібно відкинути постійне борсання в тенетах «культу історії та мови». Хоча, звісно, треба знати і шанувати рідну історію та мову. Але слід відокремлювати речі першочергові і другорядні. Як писав свого часу Липинський – «мова є слугою людини, а не людина є слугою мови». У всьому світі зараз говорять про «новий націоналізм». Насамперед мають на увазі економічний націоналізм. Наприклад, це офіційна політика нової адміністрації США. Підтримка національного виробника, розвиток інноваційних технологій для загального блага народу  – ось те, що формує суб’єктість держав у сучасному світі. Натомість у нас, деякі не в міру р-р-радикальні «націоналісти» мріють про перетворення України на аналог Північної Кореї – ізольованої від світу країни із соціалістичною економікою. Країни без союзників та без «буржуїв», на чолі з ідейними фанатиками та шовіністами. Знаючи менталітет українців, я сумніваюся, що їм вдасться реалізувати цей ідеал. А от посіяти хаос та безцільну деструкцію в країні, перетворити Україну в «Сомалі», ці люди зможуть. Очевидно, що праві сили в Україні повинні триматися подалі від подібного роду «активістів». Тому, ще раз повторюся – нам необхідне дієве поєднання нового економічного націоналізму, технологічного археофутуризму, культурного консерватизму та меритократії.

Нещодавно Ви брали участь у відеобесіді на тему пошуку культурно-цивілізаційного проекту для України. У цьому світлі, якою є програма-максимум політичної сили на зразок «Національного Корпусу»?

Програма максимум – відродження не лише України, а й усіх європейських народів. Відродження їх життєвої сили та культурного потенціалу. Вихід із ситуації духовного та суспільного занепаду. Відродження системи громадянських чеснот, які цементують народну спільноту. Це якщо коротко. Але і ці коротко перераховані завдання – доволі амбітні та сміливі, як на нинішній час. Час покаже, чи скористаємося ми наданими нам історичними шансами для їх реалізації.

Дякую Вам за цікаву й змістовну розмову!

(Розмовляла Олена Семеняка)

[we-politica-ua-news-love]

Головний та «почесний» судово-експертний фальсифікатор України Рувін Олександр

Головний та «почесний» судово-експертний фальсифікатор України Рувін Олександр

До уваги:

– люстраційний комітет України; – антикорупційне бюро України; – генеральна прокуратура України; – СБУ

Шахрай! У якого немає докторського звання, він не є генерал-майором міліції, більшість нагород-фальшивка!

Особа яка безпосередньо виконувала вказівки режиму Януковича по фальсифікації судових справ проти Ю.Тимошенко, Ю.Луценко, А.Яценюка, В.Кличко, О.Тягнибока, Т. Чорновол, Д.Булатова…

[cn21public-blog]

Загинув Олександр Маслак, український політичний філософ і член Вищої Ради Nаціонального Корпусу. 06.09.2017 відбулася страшна аварія в Рівненській області, що забрала життя п'ятьох осіб, серед яких був наш побратим, відомий політичний філософ Олександр Маслак. Олександр Маслак мав сильний життєвий шлях. Він відомий своїм неупередженим поглядом на політичні процеси в країні та водночас непересічною пасіонарною позицією щодо них. В різні часи Олександр Маслак був членом Всеукраїнського об'єднання "Державна самостійність України" та УНА-УНСО. З 2016 року Олександр став членом Вищої Ради партії "Національний Корпус" та провідним аналітиком центрального штабу - ним і лишався до останньої хвилини свого життя. Олександр Маслак був нам вірним побратимом, що своїм завзяттям і невтомною працею просував спільну справу та помножував славу української нації. Ми співчуваємо родині Олександра та родинам усіх загиблих в аварії. Втрата Олександра для Національного Корпусу і всієї країни дуже болісна. В його ім'я ми маємо продовжувати боротьбу за Україну та її звільнення. Світла пам'ять!