virtualdevkit

[virtualdevkit]

Унікальні люди

Інколи можливо зустріти в транспорті чи на вулиці дівчат та хлопців унікальної зовнішності. Унікальні риси обличчя, котрі виглядають наче перед тобою не людина, а ідеальна картина, написана геніальним художником. Унікальна бліда шкіра, котра наче світиться під промінням ліхтарів. Унікальний колір очей, глибина очей. Унікальні риси носа, форма очей, скул, губ.

Деякі люди дотримуються досить гарного стилю одягу коли все гармонійне і ти просто радієш що така естетика існує в наші часи.

Тому якщо у вас є можливість просто прогулятися або пройтися, ви також можливо побачите таких людей.

[virtualdevkit]

Побачення та чужі діти

Я особисто вважаю що є необхідність створити типу зал для людей з дітьми і зал для людей без дітей окремо. Тому що діти своєю поведінкою та криками інколи псують побачення.

У чому взагалі плюс відокремити людей у цьому випадку? У батьків буде можливість познайомитись між собою, а також своїх дітей. Це взагалі гарна штука для формування майбутньої дружби сімей, самих дітей між собою. Вони важлива аудиторія одне для одного і хто знає, можливо, знайомство між їхніми дітьми у майбутньому стане ключовим що для дітей це буде долею і коли вони подорослішають, то можливо навіть одружаться.

Для пар та інших людей плюс у тому що вони не лякатимуться різних звуків від дітей. У моєму випадку, взагалі чуть вилкою язик не пошкодив коли поруч дитина чиясь почала верещати. Тому відокремлення було би цілком логічним. Адже батьки тих дітей знають чого від них очікувати і більш обережні коли куштують свою їжу, а коли ти сидиш розслаблений, відпочиваєш, а тут різко хтось кричить, ще й ти при цьому їси - реакція зрозуміла. Звісно що поки у тебе нема сім'ї, тобі цього не зрозуміти. До тих пір, це розуміти н�� потрібно. Розуміння прийде коли вже своя сім'я буде. Проте навіть у таких випадках коли буде сім'я, мені би особисто не хотілось турбувати людей, котрі без дітей приходять до закладу щоб вони чули як дитина вирішить поверещати.

[virtualdevkit]

Транслювання снів у реальність

Мені подобаєтьсч малювати і створювати те, що я бачу у своїх снах коли отримую певні підказки стосовно того чи іншого стилю, напрямку. У мене є замальовки, котрі були взяті із моїх снів. Вони зберігаються у реальному житті.

[virtualdevkit]

Сон: друзі дитинства

Ідея сьогоднішнього сна нагадала сюжет для створення кінофільмів. Так як тут є тенденція писати та ділитися своїми снами, використовувати ресурс майже як щоденник сновидінь, я вважаю таку ідею цікавою.

Відповідати на повідомлення через неможливість змінити основний блог в коментарах не можу і досі. На жаль, ту функцію прибрали декілька років назад.

Моя роль була у якості спостерігача.

----------------------------------------------------------------------

Двоє хлопців, блондин і брюнет дружать із самого дитинства. Вони завжди мали вільний вибір. Подорослішавши, обрали кар'єру моделей, проте брюнет також працював на таємну організацію, про котру ніколи не розповідав своєму другу.

Вони обидва були молодими, проживали разом у спільному будинку. Однак, ніхто із них не створював відносини при всьому тому що вони відносились до гетеро орієнтації. Блондин завжди відчував відповідальність за свого друга Брюнета. Однак, Брюнет завжди був самостійним, хоч і не відмовлявся від бажання друга грати роль мамці. Блондин підозрював що його друг працює на не дуже гарну організацію в цілому, проте поважав його вибір. Коли наступала ніч, час від часу, психічна травма Брюнета давала про себе знати. Він страждав від лунатизма, ходив у спільному коридорі і розмахував палкою, вважаючи що в приміщення пробралися його закляті вороги і хочуть йому нашкодити. Заспокійливі та інші ліки не давали якогось ефекту, лише певні трюки його друга могли відключити Брюнета щоб той пішов спати.

Обидва хлопці шанувалися серед дівчат через свою красу, у них було безліч фанаток, що зберігали постери з їхніми зображеннями.

Одного дня, Брюнет просто не повернувся після роботи. Він зник. Блондин покликав у гості афроамериканця, їхнього спільного друга, разом з котрим вони знайшли записку, котру Брюнет залишив багато років тому назад. В записці він написав що їхня домашня тварина вомбат не втік, а насправді він його випадково знищив і зберігав його на ліжку в себе під кульком, що блокує запахи та інше. Ліжка хлопців були одне на одному. Однак, ліжко Брюнета максимально впиралося в стелю, через що викликало певні труднощі щоб дістатися туди. Блондин забрався і заснув, через занепокоєння, його друг пішов слідом і знайшов ще ноги манекена в джинсах, взутті та носках, заляпаного в чомусь схожому на кров, фарба була свіжою, через що обидва хлопці забруднили свій одяг. Тварину успішно закопали в землю щоб та могла спокій��о собі спочивати з миром.

Блондин витратив безліч років на пошук свого друга, постарівши ззовні. Він вже давно припинив слідкувати за своєю зовнішністю, тому натовп прихильниць просто счез. Дядько між 40 та 50 роками з легкою щетиною нарешті отримав дозвіл на зустріччю з колегами Брюнета, котрі також цікавилися справою зникнення їхнього колеги. Вони взяли Блондина з собою і пішли у лігво ворогів. Однак, той був далеко від них, адже йому було заборонено взагалі заходити до приміщення на той випадок, якщо ворог атакуватиме. Знищивши ворогів, їхня жінка-бос повела натовп з блондином до закритої камери, в котрій зберігалися дві частини тіла Брюнета. Не зважаючи на кількість років, тіло збереглося молодим. Його тіло було в двух окремих камерах, де інші агенти та Блондин зібрали його по шматкам. Брюнет не впорався з завданням, котре хотів виконати окремо. Однак, він вже не був людиною у прямому сенсі цього слова.

Агенти розповіли Блондину що йому доведеться вступити тепер до їхньої організацї, а також про можливість відновлення його зовнішності до років, в котрих зберігся його напарник. Шматки його тіла Брюнета зібрали наче пазл, котре починало поступово відновлюватися. Брюнет все ще знаходиться у стані сну поки його тіло збирається наче та латається без його особистої участі.

Тег: сон

[virtualdevkit]

Роздуми

Живеш протягом багатьох років у самотності, всі минулі стосунки так само нагадували стосунки. І одного разу у ��воєму житті з'являється людина, котра так само як і ти відчуває відсутність впевненості в цілому. Здавалося, обидві сторони хочуть більш серйозних відносин. Однак, у тебе з'являється дуальність. Із одного боку, ти хочеш нарешті отримати те чого хочеш. З іншого боку, це змінить твоє життя. Те, до чого ти звик стане новим. Минулий досвід подарував відсутність впевненості у собі. Теперішній досвід у реальному житті куди більш глибокий, аніж минулий. Взагалі, стосунки із минулого не можуть порівнюватися з тим що є в теперішньому.

Інше питання полягає в тому чи зможу я вирішити внутрішній конфлікт, котрий виник через минуле усередині мене і піти на зустріч тому, чого ніколи не траплялось. Новий рівень, кращий та цікавіший рівень. Проте внутрішній бар'єр, що пов'язаний з минулим і досі не дає мені спокою... Чи можливо буде його одолати, цей бар'єр?

[virtualdevkit]

Aura Kingdom: комбінація проти робота

Для перемоги над роботом у завданні використовується натискання 3 кнопки, а потім 1 через декілька секунд для вдалої атаки, також large potion щоб вистояти проти ударів ворога.

Тег: Aura Kingdom: комбінація проти робота

[virtualdevkit]

Мітичні історії: різні погляди

У компанії Панаса всі друзі хлопця знайшли собі дівчат, частина серед них хизувалися тим що навіть переспали зі своїми. Панас був самотнім хлопчиною і йому також хотілося похизуватися перед своїми наявністю сексуального досвіду щоб відчути себе крутим.

Сидячи в соціальній мережі, Панас знайшов дівчину з аватаркою кішки. Їхнє спілкування переростало у бажання особистої зустрічі, хлопець вішав локшину на вуха дівці щоб якомога скоріше отримати бажане. Єдиним принципов дівчини було бажання полюбити його щоб зайнятися сексом. Хлопець ігнорував її застереження і вважав що вона все це повигадувала, адже прокляття здавалося йому нісенітницею у цілому.

Дівчина дала адресу, Панас відправився в її селище потягом. Дівчина чекала на нього на зупинці, разом вони відправились до неї додому. В будинку проживала лише самотня дівчина без батьків.

Після тривалої розмови, Панас підмішав їй сильний порошок, котрий викликав хіть та посилював сексуальне бажання з сидативами. Викнувши світло, Панас почав чіплятися, зануривши під одяг дівчини свої руки. Йому було байдуже на її прохання зупинитися. Хлопець почав знімати свій та її одяг, чіпаючи її груди. Відчувши сильне збудження, хлопчина вирішив вставити в дівчину свій член, однак, його статтеві органи зникли, хлопець крикнув і відкинув дівчину. Йому було лячно, він вирішив перевірити дівчину, почавши мацати її груди, однак, сосків чи навіть натяку на піхву на її тілі не було. Більш того, вона припинила про щось говорити взагалі. Її тіло почало твердіти. Збентежений Назар потягнувся до мобільного телефону і увімкнув ліхтар. На місці дівчини, він лише помітив статую. Хлопець відсахнувся назад і впав на дерев'яну підлогу, він почав кричати, бо підсвітивши телефоном, помітив що його ліва рука та ноги почали зникати таким чином, наче він був намальованим і його просто поступово знищує щось невідоме. Не встигнувши викрикнути, хлопець розчинився у повітрі.

Наступного ранку, Панас та спогади про його існування зникли, залишився лише мобільний телефон, на котрому не було жодних переписок чи контактів.

Дівчина забрала телефон собі.

Прокляття ігнорувати неможливо, адже воно крокує слідом.

Мітичні історії: різні погляди

[virtualdevkit]

Мітичні історії: родичі

Костянтин ріс у гармонічній сім'ї, де батько та мати завжди одне одному допомагали у побутових справах та підтримували одне одного у тяжкі часи. Однак, не зважаючи на сімейну гармонію, кол Костику було 5 років, його матір припинила спілкуватися зі своїми батьками. На будь-яке питання стосовно бабусі і дідуся від дитини, мати завжди переводила тему, ігнорувала його або просто мовчки йшла у свою кімнату. Батько кожного разу просто згадував за улюблені пісні щоб син не чіплявся до нього з цим питанням.

Коли хлопцеві було 18 років, він з'їхав від батьків та почав жити власним життям. У Костика ніколи не було друзів, лише гарні знайомі. Хлопчина вивчився на юриста, однак, працював він у офісі помічником. Його життя виглядало порожнім, він ходив лише на роботу, додому та в магазин по їжу, одяг чи інші речі.

В 24 роки хлопцю прийшов лист на поштову скриньку, в котрому було запрошення від бабусі та дідуся, батьків його матері. Лист виглядав досить старим і здавалося що розсиплеться на труху, однак, дата листа була свіжою. Хлопчина пригадав за фото з ними, котре він зберігав у своєму гаманці. Його і досі цікавило як поживають бабуся з дідусем і чому вони припинили з батьками Костянтина спілкування, хто був ініціатором та інші подробиці. Отримавши відпустку на декілька тижнів, хлопчина зібрав декілька важливих речей і відправився у подорож до селища, в котрому проживали його родичі. Сівши в автобус, Костя дістався до метро, проїхавши десь 45 хвилин, він пішки мандрував 15 хвилин до залізниці, де взяв квиток на потяг і відправився в довгу мандрівку. Селище його родичів знаходилось досить далеко, тому він дістався туди лише наступного вечора.

Костя вийшов на платформу, здавалося, окрім дороги тут більше нічого нормально не оновлювалося десятиліттями. Декілька ліхтарів якось осяювали нічний весняний шлях. У листі була вказана адреса і невеличка мапа. Місцеві селяни не були привітними та й підкралося відчуття що це селище належить виключно людям похилого віку. Людей на вулиці було мало, однак, лише один дід у чорному плащі допоміг хлопцеві продовжити шлях, вказавши своїми кістлявими пальцями напрямок. Дід не сказав ані слова, він лише жестами показував як дістатися до хатинки, в котрій проживали бабуся з дідусем хлопчини. Костя подякував, пройшов далі, озирнувся. Однак, діда не було на місці, він наче зник. На шлях до будинку хлопець витратив приблизно 35 хвилин. Нічна дорога, старі паркани і будинки, в котрих не горіло світло нагадувало селища-привиди. Однак, в хатинці його предків світила свічка, котра гарно осяяла приміщення. На вулиці його чекали дідусь з бабусею. Вони пригостили хлопця щавлем і той ліг спати.

День 1. Спогади.

Бабуся та дідусь Кості весь день йому розповідали як пам'ятали його ще з малечку коли він зі своєю сім'єю навідувався до них. Однак, цілого дня їм не вистачило щоб пригадати свої враження і те, як його мати була малою і чим вона займалася на той час.

День 2-3. Спогади.

Бабуся та дідусь витратили ще декілька днів щоб пригадати старі часи. Однак, Костя все ж пригадав стосовно питання, котре його бентежило. Хлопець запитав у родичів чому ті припинили спілкування з його батьками, привітні усміхнені обличчя дідуся з бабусею змінились на понурені, здавалося що їхні очі потемнішали, посмішка пропала. Настала тиша... Декілька годин тиші, після чого бабуся попросила відправитися спати, адже настав пізній час.

День 4. Що тут коїться?

Бабуся з дідусем поралися весь день і не витрачали свій час на теревені стосовно спогадів за минуле. Костю цікавило і бентежило чому вони так різко перемінилися і що ж між ними трапилося. Однак, на четвертий день почали відбуватися дивні речі. Хатинка ізсередини виявилася тріснутою, побілені стіни та потолки наче складалися із безлічі великих та малих тріщин. А біля ліжка хлопчини постійно щось шкрябало наче якась тварина. Однак, скільки би разів він не заглядав під ліжко, там нічого не було. Прокинувся хлопець уночі і побачив як його рідні нишпорять по кімнаті і шкрябають стіни своїми пальцями. Він гучно викрикнув і шкрябання припинилось, дідусь з бабусею відправились спати наче так і треба було. Костя почав відчувати тривогу усередині себе. Однак, бажання спати виявилося сильнішим за нього.

День 5. Серйозна розмова.

Коли Костя прокинувся, хлопчина відсахнувся від переляку. Біля його ліжка сиділа бабуся, котра попросила не галасувати. Бабуся сказала що рано чи пізно це повинно було статися і почала розповідати хлопцеві стосовно того чому вони з його батьками припинили спілкування. За словами бабусі, мати Кості просто розізлилася стосовно свого дитинства, адже бабуся навіть у такому віці продовжила коїти помилки, проявляючи байдужість до свого внука та дітей. Також бабуся розповіла про щорічний фестиваль у селищі і що явка її внука є досить важливою. Бабуся з дідусем попросили хлопчину разом з ним провести цей час.

Фестиваль розпочався о 1 годині ночі. Старі люди повиходили із хатинок, всі вони йшли зі смолоскипами до поля. Ця ніч була наздвичайно теплою. На полі була гора із сіна і дві сільські носилки. Селяни співали та кружляли, взявши одне одного за руки. Серед старих людей знаходилася одна молода дівчина, на голові котрої був вінок із соломи та вигорілої трави. Вона посміхалася Кості, тому хлопцю було трішки легше від цього. Вони танцювали навколо вогнищ та смолоскипів. Однак, пізніше почалися дивні речі. Бабуся та дідусь хлопчини вийшли і вляглися на носилки. Інші старі люди несли квіти до них, різні трави. Чотири чоловіка взяли носилки і весь натовп відправився до річки. Це все здавалося максимально дивним і лячним, тому що веселощі припинилися, настала тиша. Його дідусь з бабусею припинили рухатися, їх разом з носилками переклали на невеличкі платформи і пустили річкою, кажучи що проводжають в останній шлях. Веселі пісні змінилися на сумні звуки без слів. Хлопчина панікував, адже це суперечить нормам у цілому. Люди довкола почали випромінювати світло і розчинилися у величезну купу світлячків. Звуки їхніх голосів перетворилися на голоси комах, Костя втратив свідомість.

День 6. ...

Костя прокинувся у старій хатинці його дідуся з бабусею. Однак, хатина була порожня та вкрита повністю павутинням. Здається, тут ніхто не жив вже роками. У цей час, у двір постукало двоє людей селища і почали гучно кликати незнайомця. Це були участкові, котрих здивувало що у хатині хтось проживав. Їх викликали інші селяни, що побачили незвичну активність по відношенню цієї земельної ділянки. Вони спостерігали як хлопчина розмовляє сам з собою, намагається поратися з за��инутими предметами і це викликало підозру. Хлопець пройшов через медогляд через підозру на вживання наркотиків. Однак, експертиза нічого не виявила. Участкові розповіли що 8 років тому назад власники цього місця померли разом від старості у своїх ліжках. Костя зібрав свої речі і швидко пішов до залізниці щоб якомога скоріше дістатися додому. Цю зустріч він ніколи не забуде.

Тег: Мітичні історії: родичі

[virtualdevkit]

Що може піти не так

2023 рік розпочався цікаво, не ідеально, однак, дуже цікаво. Але чи можливо в принципі жити таким чином щоб ніяка лажа не відбувалася? Моя відповідь: ні.

Отже, спочатку нитка, котра відповідає за пробку у ванній порвалася і мені довелося сидячи у ванній шукати миску і хоч якийсь предмет, котрим можливо видовбати пробку щоб випустити воду. Вже накрило, дико накрило від цього.

А буває ще й так: працюєш довго над скриптом, створюєш навіть автовидалення щоб користувачі не парилися зі скриптом. Прописуєш все від А до Я, користувачеві залишається лише прочитати опис і самостійно розібратися за допомогою зображень що і як працює. Продукт повністю БЕЗКОШТОВНИЙ. Більш того, все розжовано, протестовано. Все працює. Однак, всеодно знаходиться хоч одна жива противна істота, котра поставить тобі ДВІЙКУ за безкоштовний продукт лише через те, що воно не подивилося на зображення і не прочитало опис щоб розібратися з продуктом, а також не написало продавцям БОМ текстур. Воно навіть не написало особисто щоб розібратися, ні. Воно прийшло і зіпсувало рейтинг продукту.

Коротше, не буває такого щоб все було максимально ідеальним.

[virtualdevkit]

2023 рік

В 2023 році ще не було створено жодного допису. Отже, нехай буде.

Світло відключають часто ще й на багато годин. У мене відсутній час та бажання через це займатися моделюванням.

[virtualdevkit]

FastStone переглядач для зображень

На пробу мабуть декілька м��сяців назад мені під руку попався переглядач FastStone для картинок, бо стандартний від Windows їсть багато пам'яті. Однак, він виявився тріальним. Його перевагою є наявність сучасних форматів зображень, а недоліком те, що про тріал не було написано. Ну або ж то моя обачливість була настільки гарною.

Коротше, продовжую пошуки безкоштовного переглядача зображень.

[virtualdevkit]

Біле пальто серед українців

Я та мої знайомі маємо проблеми зі знанням чистої української мови. Ми цього навіть не заперечуємо. На протязі багатьох років ми всі були частиною русифікованих міст. У моєму випадку, я більшу частину свого часу писав російською мовою, мені вдалося досягнути літературного рівня. Однак, ніхто, взагалі ніхто у сучасному світі не вчив мене спілкуватися чистою українською. В школі вчителям було байдуже стосовно наших знань, отримали якусь певну оцінку? Вільні! Я лише завдяки хамовитому бидляку дізнався що потрібно писати "українською", а не "на українській". На сьогоднішній день, мої старання та старання моїх знайомих взагалі не ціняться. Серед українців зустрічається пихате бидло, що пише або робить зауваження у реальному житті стосовно знання української мови, проте робить те зауваження за допомогою образ.

Наприклад - господи, невже ти таке тупе і не можеш написати українською?

Їм не подобається саркастична відповідь "Так ти "розумне" навчи мене раз бачиш у цьому проблему". Вгадайте що? Ніхто нікого не вчить. Взагалі. Вони продовжують грубити. Бидло дивується коли отримує грубість у відповідь. Далі взагалі розпочинається комедія:

Ти мені просто пишеш погані слова! У тебе відсутні манери! - це пишуть особистості, котрі початково грубили тобі. Вони себе не помічають, у них настільки роздуте его що за ним неможливо розгледіти свою власну пихатість. Як воно там зветься? Ах так... СИНДРОМ БІЛОГО ПАЛЬТО (психологія).

Чи буває так, що людина напише "Привіт, чи можу я дати тобі пораду із приводу побудови твого речення?" ? Ні. Замість цього, ти отримуєш жорстокість, агресію. А потім інші дивуються звідки у тебе агресія. Агов! Люди, ви серйозно? Хтось напише "а ти не ведися". Як ви особисто себе почуватимете коли вам декілька агресорів скаже або напише щось погане? Ви не поведетеся? Ми всі впитуємо як губки чужі емоції. Коли на вас хтось тисне, на ваш особистий простір, на вашу позицію і намагається змінити вас, у вас активується позиція самозахисту. Адже слова це також зброя.

Уявіть собі ситуацію:

А: тобі не йде цей колір волосся. Б: дякую за твою думку. А: ти не розумієш, тобі не йде цей колір волосся, ти почвара. Тобі необхідно змінити колір волосся на інший, зачіску. Тобі необхідно відростити своє волосся. Б: дякую за твою думку, проте кожна людина вирішує сама за себе? Давай будемо поважати одне одного? А: ти не заслуговуєш на повагу, ти страховисько! Ти не бачиш що ти потвора? Ти ж просто гидота. Тобі необхідно йти до лікаря лікуватися.

Коли вас постійно ображають, а пізніше вдаються до маніпуляцій, торкаючись певних тем, ви зможете залишатися собою та зберігати нейтралітет? У багатьох це не вийде.

Продовження із застосуванням маніпуляції:

Б: ти невдаха, я вважаю що таким як ти не потрібна своя родина. Тому що люди з твоїм кольором волосся маленькі пиздюки, котрі не розуміють що таке життя.

Те саме відбувається у нашому суспільстві і по відношенню до вивчення мови. Якщо написати людині про манери поведінки та пропозицію, котра була описана трішки вище -> "Привіт, чи можу я дати тобі пораду із приводу побудови твого речення?" у відповідь ви почуєте щось у стилі "життя не місце для ніжних жалюгідних істот". Базові манери поведінки вважаються ніжними та жалюгідними із боку частини тих самих агресорів.

Просто уявіть собі як зміниться наш з вами світ, якщо люди почнуть поважати одне одного? А не вести себе наче бидло.

А: Як навчитися розмовляти на українській мові? Б: привіт, ти можеш пройти курс української мови. Пардон, чи можу я дати тобі пораду стосовно побудови твого питання? А: так, звісно. Б: потрібно писати *українською. А: дякую!

Як просто продемонструвати хороші манери поведінки? Жаба не вдавиться у болоті якщо ви почнете вести себе зі співбесідниками адекватно.

[virtualdevkit]

Коти - найкращі друзі людей

Сьогодні мені підкинули тему розмови про котів.

Кота та кішку можливо дресирувати. Коти вміють виконувати різні команди якщо ними займатися. Берете улюблену їжу вашого кота і вчите командам. Початково, ви самі берете їхню лапу або ж навчаєте іншим трюкам. Після чого коту необхідно дати шматочок їжі і похвалити його чи її за це. Після довгого повторювання (не за 1 день), коти починають самостійно виконувати трюки.

Коти бувають вірними. У котів різний характер, деякі серед них дуже вірні лише одним господарям. Коти пам'ятають хто їх забрав до себе кошеням. Одна моя кішка захищала мене від моїх батьків, коли вони на мене нападали, вона кидалася на них, а потім бігла до мене і заспокоювала мене. Інша кішка дозволяла гладити мені себе, а від інших вона тікала, бо лише мені вдалося зрозуміти що вона не любить коли її гладять по спині, вона віддає перевагу коли чухають її живіт. Моя теперішня кішка любить робити мені масаж, вона йде до мене на руки. Однак, коли у нас бувають гості, кішка від них тікає. Вона не дозволяє іншим гладити себе.

Коти, що чекають на своїх власників.

Моя бабуся, коли вона ще була жива, вирішила позбутися свого кота і відвезла його на зупинку. Вона залишила його там, проте коли вона повернулася через годин 5, кіт і досі залишався там. Тому вона забрала його назад.

У деяких містах ви можете побачити котів, котрі повертаються на одні і ті самі місця, вони постійно там перебувають. Частина тих котів була покинута власниками. Вони на протязі багатьох років повертаються на ті самі місця і чекають на своїх господарів. Проте їхні люди не повертаються за ними. Їх неможливо забрати до себе, адже вони тікають і повертаються знову на свої місця.

Коти мають почуття. Деякі коти тримають образу на господарів, котрі залишили їх. Вони не повертаються додому і зляться на людей, що залишили їх самих.

Коти діляться своєю любов'ю. Деякі коти йдуть до людей і обтираються об них, вони можуть носом поцілувати вас у ваш ніс. Коти також можуть дарувати обійми якщо їх цьому навчили.

[virtualdevkit]

Коротко про співбесіди на роботу

Вони: ви знаєте що це за робота? Я: ви не вказали що воно таке, тому я тут щоб дізнатися більше. Вони: у нас підготовлюють презентації, плюс іде відбір співробітників. Я: цікаво... Я подумки: сюди я точно не піду.

Вони: у нас є ігри, є дві команди і потрібно відібрати м'яч одне у одного, бігати з м'ячем. Виграє та команда... Я: так-так, дуже цікаво. Я подумки: еее, що? Це ж не спортивна робота.

Вони: необхідно створити програму для вечорів, вигадати історію і розповісти її. Я: оо, це дуже цікаво. Вони: на випробувальному терміні за це гроші ніхто не дасть. Я: ваша робота дуже цікава, бувайте.

Вони: ну, тут потрібно пробивати продукти людям. Я: прикольно. Я трішки знаю як це працює. Вони: якщо продуктів не вистачатиме, якщо ви щось не зрозумієте і зробите не правильно, не так проб'єте товар чи поставите предмет, у вас із зарплати заберуть кошти. Працювати потрібно зранку до вечора. За промахи зарплата значно знизиться. Плюс у нас зарплата становить (майже 1 копійка), а інші кошти то бонусні нарахування, ви їх можете не отримати якщо товари будуть не вірно поставлені, якщо щось те чи це. До речі, цьому потрібно навчатися самостійно, ніхто навчати вас не буде. Я: йой, що за.... Вони: так що, вас це все влаштовує? Якщо так, ми вас приймаємо. Я: звісно що ні. Удачі вам в пошуках віслюків.

Вони: на наше місце багато охочих. Ви це розумієте? Я: звісно що так, у вас за дверима ціла черга охочих стоїть (сарказм). Вони: у нас відсутні прибиральники, прибирати потрібно вам самим. Я: за це додаткову заробітну платню дають? Вони: ні. Я: най... я що, бовдур щоб робити чужу роботу за безкоштовно? Бувайте.

Вони: ви можете працювати у нас... волонтером. Я: а кошти на існування дають? Мені просто необхідно оплачувати рахунки. Вони: ви слово "волонтер" розумієте? Я: ви розумієте значення закону про відміну рабської сили і заборону підмінювати слова щоб використовувати людей як безкоштовну робочу силу? За що мені купувати собі ліки та оплачувати рахунки?

[virtualdevkit]

Про що думає тварина...

Про що думає пес, якщо його назвали пес два, а його старшого родича назвали пес один?

Про що думають коти, чиї імена кіт один, кіт два та кіт три?

Про що думають люди, котрі називають таким чином тварин?

[virtualdevkit]

Звернення до росіян

Багато років назад ви обрали свого президента, ваші родичі, ваші знайомі голосували за того, хто розпочав вторгнення 24 лютого 2022 року. Ви були в силі йти на вибори та голосувати за нього. А сьогодні ви лякаєтеся автозаків та мовчите, розповідаючи які ви безсилі. Ви стільки років розповідали що ви великий народ, а сьогодні демонструєте свою лякливість. Наших людей б'ють, вони не здаються. Наших людей калічать - вони не здаються. Наших людей знищують - вони не здаються. Ваших людей закривають в автозаки, тому що вони бачать які ви слабкі. Тому що ви не виходите натовпом. Тому що ви не збираєте натовп щоб повстати проти влади. Вас нищать санкціями, тому що ви вважаєте себе безсилими і ховаєтеся замість того щоб об'єднатися і скинути вашого царя. Ви - той самий народ, котрий веде себе як жалюгідні маріонетки на сьогоднішній день. Вас багато, він один. Вас набагато більше, проте ви чекаєте поки хтось інших скине вашого царя. І через ці очікування гинуть цивільні люди моєї країни. Вони гинуть через вас і вашу жалюгідність. Ті, хто визнає свою жалюгідність також нічого не робить щоб побороти ці проблеми. Ви лише сидите і продовжуєте жалітися як побиті собаки у ті самі часи, як малі діти залишаються сиротами в моїй країні, без руки чи ноги. Ви продовжуєте себе жаліти коли українці помирають через обстріли вашими ж людьми. Ви просто жалієте себе і лякаєтесь через те що вас трішечки побили у той самий час, як наших людей катують, ґвалтують та знищують, але при цьому українці не здаються.

Які ви брати та сестри коли єдине що ви робите - це жалієтеся що через один протест вас побили замість можливості об'єднатися та повстати проти того що коїться у вашій країні?

Які ви брати та сестри коли знищуєте та катуєте наших людей?

Які ви брати та сестри коли погрожуєте ядеркою, що належить Україні?

Вам не соромно брехати? Вам не соромно що ви порушили договір, котрий підписали про те що не станете нападати на мою країну коли вам віддали частину ядерної зброї? Вам не соромно сидіти в стороні і чекати поки хтось інший за вас вийде? Вам не соромно стояти у стороні поки ваших людей б'ють за протест? Одного вони поб'ють, але натовп подолає поліцію, котра не захищає ваш народ. Сила це народ. А поки ви всі самі по собі - ви не народ. Ви просто жалюгідні...

Це справедливо націлюватися на все населення вашої країни так само, як через вас страждає вся моя країна. Це абсолютно справедливо. Тому що в кожному місті зараз страждають безліч українців. Ви не безсилі, ви ліниві і ховаєтеся, очікуючи що хтось інший замість вас здійснить переворот.

Це справедливо відбирати у вас роботу. У моїй країні ваші солдати відбирають наші життя.

Це справедливо що ваші сім'ї залишаються без грошей та засобів на існування. У моїй країні сім'ї залишаються не лише без засобів на існування, проте без даху над головою, батьків, бабусь та дідусів. І цього досі мало. Тому що ваші люди продовжують жити. Ваші сім'ї продовжують жити у той самий час, як більшість цивільних сімей в Україні були знищені. Цілі покоління сімей, частина котрих вважали вас братами та сестрами. Ті, хто радів що серед їхніх родичів були дворянські росіяни, ті, хто також мав російську кров знищені та зґвалтовані вашими теперішніми поколіннями.

Ви відповідальні за злочини, котрі вчиняє ваша країна. Ви відповідаєте за злочини вашого президента так само, як наші люди, котрі більше не прокинуться у затишному ліжку, не вип'ють улюбленого чаю через вас.

Ваше мовчання - автоматична згода на злочини проти моєї країни. Відсутність дій із вашого боку - автоматична згода на знищення сімей - пенсіонерів, самотніх людей, немовлят, дітей, сімей, закоханих пар.

Вмішувати в це все Америку не вірно. Не Америка напала на мою країну - а ваші сини, ваші батьки, ваші брати, ваші хлопці, ваші чоловіки. Ситуація Америки та те, через що проходить моя країна не ідентичні. І порівнювати їх не потрібно, вплутувати Америку у війну це жалюгідно. Прикриватися Америкою коли ваші люди напали на мою країну - це жалюгідно.

Поки гинуть мої люди і поки ви не припинете дії вашого президента - невинних росіян не існує. Існують невинні українці, котрі помирають через обстріли та влучання ракет.

[virtualdevkit]

Секонд Лайф або ж "Кіт у мішку" стосовно ситуації з війною

Якщо зайти до світу СЛ, ви можете помітити що цілі віртуальні світи, частина котрих дійсно належить росіянам і досі існують у віртуальному світі Другого Життя. Хоч за словами іноземної спільноти це наче вплинуло на блокування системи PayPal, російські креатори приймають активну участь у подіях кожного тижня, місяця. Можливо, у них і досі існує можливість отримувати кошти, частина котрих може спонсорувати війну проти нашої з вами країни.

Як росіяни відреагували на ситуацію?

Розпочнемо із не офіційної групи Second Life на просторах vk. Під час мого останнього візиту (я більше не заходжу на ту платформу) вони написали щоб користувачі прибирали російські тексти, інформацію стосовно їхньої країни, нікнейми, у розділі "мови" щоб вони прибирали російську через можливі атаки у особистих повідомленнях від іноземців, під тим записом одна дівчина написала щось на кшталт "Не треба було нападати на Україну" у відповідь на що вона отримала попередження стосовно її блокування. Однак, допис проти України з чимось схожим на звинувачення "самівінавати" жодне попередження не прийшло.

Лінден Лаб і досі офіційно не оголосили про плани заборонити платежі росіянам на своїй платформі віртуального світу Second Life, проте як дехто стверджує, на них вплинули банківські санкції США та ЄС. Проте у мене та у багатьох українців залишиться одне питання: якщо санкції дійсно вплинули, то чому і зараз ми бачимо велику кількість російських креаторів, котрі активно приймають участь у подіях і можливо отримують кошти?

У віртуальному світі Другого Життя і досі існує московська локація, проте нема української. Всіх іноземних та інших користувачів, котрі прийшли і протестували проти російської агресії було заблоковано власниками того світу з виправдовуванням у стилі

"Наш острів не належить до жодної країни, це приватна територія. Ми не є політичною організацією, це усього лише історичний сім, тому будь ласка не розповсюд��уйте свої політичні гасла! Дякуємо"

Але вся правда полягає у тому що цей текст - БРЕХНЯ. Тому що це місце створене як копія реальної червоної площі. Це місце не є приватним, тому що його можливо знайти через пошук.

У групових чатах російські креатори приватно обговорюють можливість отримувати кошти від СЛ.

Лінден Лаб і досі не хоче офіційно заборонити російським користувачам отримувати кошти на офіційному сайті у той самий час, як безліч українців залишилися без даху над головою і засобів для існування. Вони вважають що їм потрібно співчувати, а не дітям-сиротам, котрих ґвалтують їхні сини, чоловіки та батьки. Вони розповідають що російські сім'ї залишилися без засобів для існування у той самий час, коли люди в моїй країні залишаються не лише без засобів для існування, проте окрім цього отримують каліцтва, інвалідність, залишаються без майна, будинків, без рідних людей - батьків, дітей, бабусь, дідусів, тіток, дядьків через обстріли цивільних.

У той самий час як їхні креатори мають електрику і можуть створювати контент, а ми страждаємо через них і проходимо через холод, голод і відсутність електрики, вони жаліються.

Мені довелося розірвати спілкування з однолітками та більш молодим поколінням, тому що вони підтримують російську агресію проти моєї країни. Коли ви чуєте що молоде покоління не підтримує цього - це не так. Частина молодого покоління так само як і їхні пенсіонери підтримують дії проти моєї країни, проти наших людей, проти нашого з вами існування.

Звісно що деякі окремі творці скажуть вам що вони проти війни, але це робиться лише заради збереження свого обличчя та репутації перед іноземною аудиторією для отримання співчуття.

Навіть якщо частина росіян покинули країну ще за декілька років до початку війни, ви можете знайти їхні профілі, в котрих вони просто зараз відправляють фотографії свиней з надписами "українці що мігрують до Польщі". Він давно мігрував у іншу країну і насміхається звідти над нашими людьми, котрі пройшли через такі жахи, що йому і не снилися. Якщо серед росіян дійсно можуть залишатися люди, що розуміють який жах відбувається в моїй країні - їх мінімум. Їх залишається дуже мало. І це дуже сумно. Не вірте кожному хто пише що він чи вона проти війни в нашій з вами країні. Частина лише намагається зберегти своє обличчя перед іноземцями, адже вони їхня основна аудиторія.

Мені важко повірити у те що ви знову зможемо стати друзями, враховуючи все це. Повинно пройти тисячі років якщо не більше щоб все це простити. Вони продовжують творити контент у той час, як наші люди не мають такої можливості через постійні обстріли їхніми людьми.