smallroundyellow

[smallroundyellow]

meow meow

you can get a print here

[smallroundyellow]

what do you think these gentlemen are thinking about

[smallroundyellow]

HAPPY (early) HALLOWEEN, FANNIBAL FAM! ~

[smallroundyellow]

i dont understand how anyone can look at him and not just see this

[smallroundyellow]

boop :)

[smallroundyellow]

You're one lucky bastard, Steve Rogers

Find my NSFW content on Patreon | Bluesky

[smallroundyellow]

mfw i decide to remake a comic from 8 years ago

[smallroundyellow]

Inktober day 16 - N is for Nandor the Relentless

He likes the creepy paper

[smallroundyellow]

Late pre-season 5 finale angst 🩸 Esty shop

[smallroundyellow]

There is only one conclusion Silvia could have come to.

(ID in alt and under cut)

ID: 1. Hips up of Guillermo and his mother, wearing their clothes from s5e10. Silvia has a photo album labeled 1990-2000 under her arm. She grins with a raised brow and leans in toward Guillermo, hand cupped around her mouth, to say "Mijo, tu novio es un poquito mayor, pero me gusta. ¡Tan guapo!" English translation: My son, your boyfriend is a little old, but I like him. So handsome!" Guillermo startles at her words, flushed and staring, stuttering back in Spanglish, "Me- huh?!"

2. Repeat, zoom out slightly as Nandor, wearing his clothes from s5e10, leans into frame with his hands twiddling together and asks, "What did she say?" Guillermo reddens further and whips towards his mother, frantically covering her mouth with both hands, much to her confusion. He glares as Nandor over his shoulder, flustered, and shouts "Nothing!! What did you say?!" (emphasis on you) /End ID

[smallroundyellow]

Follow up to this post dkjfhdkfjhdg (uncensored on Patreon)

ty to @veryintricaterituals for spanish beta! 😙

(ID in alt and under cut)

ID: 1a. Wide shot of the foyer of the house as Guillermo walks backward from the front door, followed by cousin Miguel. Miguel swaggers through, looking around with a teasing grin, and says "Órale! Got rid of all the vines 'n shit, eh? No worries about eco-friendly anymore?" Guillermo smiles nervously, hands held out in a calming gesture as he backs toward the hallway. He replies, "Haha, yeah, okay, just...stay put and wait for me, okay? We'll just be in and out, real quick." Miguel asks, "What, you hiding something?" Guillermo splutters, "No, I just-" 1b. Close up of Guillermo from the front on a startled starburst background, eyes wide with panic as a voice from the hall calls out, "Guillermo?" Guillermo's face darkens and he begins to sweat profusely, bold text nearby telegraphing his thoughts: Oh no. 1c. Zoom out, view down the hallway as Guillermo leaps out of frame in the foreground, startled. Coming down the hall with a confident gait is Nandor, hair down, wearing nothing but his rings and a white button up shirt that certainly does not belong to him. His hairy thighs are bare beneath it, and his decency is only covered by a tastefully long black censor box that says 'swang!' as it swings back and forth with his steps. Nandor's stern gaze is focused on Guillermo as he demands, "Guillermo, where have you been? I had to take a bath all by myself, and I couldn't find my robe-"

2a. Wide shot from the side of all three men as Nandor reaches them at the mouth of the hallway. Nandor sees Miguel and grins, pleased, pointing at him and saying "Oh, hello... Is this for me?" Guillermo stands between them, frozen, red-faced, and sweating like a sinner in church. He shoots a panicked glance over his shoulder at Miguel, who is equally frozen and staring wide-eyed at Nandor's crotch. A clear dotted arrow line aims his gaze. 2b. Repeat. Guillermo snaps out of it and turns Nandor around, pushing at his back to steer him back down the hall. He splutters, "No, that is my cousin, just- no! Go to your room! And stop stealing my shirts!" Nandor, confused, allows himself to be pushed but glares over his shoulder, lip curled, and whines "Eyy, no pushing!" Miguel stands just as he was, wide-eyed stare moved to the middle distance. 2c. Shot from the hall toward the front door, Guillermo close-up in the foreground as he pushes Nandor away. In the background, Miguel somewhat recovers, a startled grin crossing his face as he holds one arm up in a shrug and calls, "Yo, hey, good for you, Memo-" Guillermo, blushing and angry, snaps back, "¡Cállate!" In parentheses: "shut up!"

3. Days later, Miguel stands with Silvia at her kitchen sink, drying a glass jar with a dishcloth as she has her gloved hands elbow-deep in soapy water. Frowning as he works, Miguel says, "Tía, conocí al novio de Memo el otro día." In parentheses: "Auntie, I met Memo's boyfriend the other day." Silvia smiles indulgently, eyes on the sink, and asks, "¿En serio? ¿Qué te pareció?" In parentheses: "Really? What did you think?" Miguel replies, "Como dijiste...mayor." In parentheses: "Like you said. Big." There is an asterisk next to big, leading to a footnote that says "Mayor can mean old/older or big/bigger". /end ID

[smallroundyellow]

"Щаслива зірка Найджела"

Новий фанфік вже на Ао3❤️

(напичано челенджу #квітнепис)

Найджел так би й бродив вулицями до самого вечора, якби прямо перед ним не впала зірка.

Посилання: https://archiveofourown.org/works/48344965

[smallroundyellow]

Написано на челендж #Квітнепис 🌸

Замальовка з дрібкою українських традицій 💫

В електропотязі спекотно. Лілія відкриває вікно і насолоджується вітерцем, що торкається її долонь. Вона повертається на місце і дістає з рюкзака блокнот, пенал та навушники. Поїздка займе більш як три годин, тож їй треба чимось зайняти вільний час.

Потихеньку на папері з'являються пишні квіти. Ніжні пелюстки зображених хризантем торкаються пам'яті й дістаються дитячих спогадів.

Ось вона, маленька, стоїть серед саду і дивиться на горіхове дерево. Бабуся щойно повернулася з церкви й тепер вони разом будуть збирати горіхи, адже сьогодні Горіховий Спас.

Лілечка каже, що обов'язково знайде цього разу подвійний горіх, що принесе їй удачу. Бабуся гладить її по голові та усміхається.

Вони наповнюють врожаєм плетені кошики, а потім розкладають горіхи на горищі, щоб просохли.

Вони стомлені, але щасливі. Бабуся заварює чай, а Лілечка дістає із кухонної шафи печиво.

На столі стоїть великий букет хризантем, вони пахнуть осінню та дощем. Дівчинці здається, що ось-ось літо піде від них і знову буде холодно та сиро. Вона занадто любить літо, щоб їй вистачило трьох місяців.

- Чому хмуриш брівки, квіточко? - лагідний голос бабусі повертає теплу посмішку на вуста дівчини.

- Вже майже осінь. Канікули закінчуються, та й ранки вже холодні.

- Воно повернеться, як і завжди. Як і кожен рік.

Бабуся дає їй червону чашку в білий горох. У ній плаває м'ята й жасмин.

- Трохи літа ми все ж з тобою зберегли, - бабуся показує на трави в чашці. - Ось так.

- Ага, але все одно якось сумно.

- Знаєш, що? Візьми горіхи з кишень моєї куртки - треба спробувати цьогорічний врожай.

Дівчинка слухняно йде в коридор і дістає з гачка куртку. Бере чотири горіхи і йде назад. Тільки виклавши їх на стіл помічає, що один з них - подвійний.

- Бубуню! Подивися, він же чарівний! На щастя й удачу.

- Ого, оце так знахідка у тебе. Ну, значить, вдалий буде рік, - бабця сміється і бере свою чашку до рук.

А Лілечці вже не до чаю. Вона тримає в руках справжній скарб! Вдачу в товстій дерев'яній шкаралупі. І так їй зараз добре. Навіть подівся кудись смуток за літом, що стрімко закінчувалося.

В долоні відчувалася невірна текстура горіхової броні. А кімната пахла хризантемами та трав'яним чаєм. Тепер навіть холоди, що підступають, та все коротші дні не були страшні для Лілечки, адже в неї був оберіг.

- Він завжди буде зі мною. Щоб вдача не покидала мене ніколи.

- Ну як скажеш, дитинко.

Електропотяг зупиняється і Лілечка виринає зі спогадів. Квіти виглядають майже так само, як в той день, коли вона піймала вдачу за хвіст.

Піймала, щоб ніколи не відпустити. Дівчина переводить погляд на своє зап'ястя. На ньому красується татуювання подвійного горіха, яке вона набила на повноліття. Той виглядає майже як в перший день. Здається, торкнешся шкіри, а відчуєш тверду дерев'яну шкарлупку.

Через кілька годин Лілечка буде в бабусі. Вона ніколи не пропускає Горіховий Спас. Адже це їх з бабусею свято. Завтра її бабуся, як завжди, піде до церкви. Так рано-вранці, що роса, ще покриватиме траву. А поки її не буде - Лілія піде в сад і зріже букет ароматних хризантем. Вони наповнять дім осінню. І скільки б Лілі не було років - вона повернеться в дитинство. В той час, коли один єдиний горіх міг зробити її щасливою.

[smallroundyellow]

🌼Маленька замальовка про двох милих дівчат 🌼

Вона сидить на ліжку і посміхається мені. Її очі блакитні, як безхмарне небо за вікном. Промені ранкового сонця пронизують її волосся.

- Так не хочу вставати, - скаржуся я, потягуючись поряд на ліжку.

- Вставай, мила моя, вставай.

Її голос як завжди чарівний. Я обожнюю прокидатися під нього. Збираючись вранці на роботу, вона часто щось наспівує.

- Поспіваєш мені? - насправді, я зовсім не впевнена, що дівчина погодитися, але неочікувано вона киває і бере до рук телефон, щоб увімкнути музику.

Її голос ллється в ранковому світлі, переплітаючись зі звуками музичних інструментів, що лунають з динаміку телефону. Я дивлюся на неї і не можу відвести погляд. Її вуста привабливо рухаються, випускаючи слова улюблених пісень в простір між нами.

Я хочу поцілувати свою кохану, але не бажаю переривати цю ранкову магію.

Час розтягується і завмирає. Мені хочеться, щоб це тривало як можна довше. Вона посміхається, вмикаючи наступну пісню. Це її улюблений гурт.

Вона муркоче слова, а я знову розглядаю її так, ніби бачу вперше. М'які риси обличчя, ніжна шия, плече, що визирає з-під чорної оверсайз футболки. Я помічаю намисто з бісеру, яке вона забула зняти вчора. Маленькі ромашки між бісерин веселкових кольорів. Тоненька низка намистин гарно підкреслює її світлу шкіру.

Коли музика затихає, я переводжу погляд на її очі. Вони сяють радістю та любов'ю.

- Дякую, крихітко. Це було чудово.

Я бачу, як вона задоволено посміхається і моє серце переповнюється почуттями. Я сідаю навпроти дівчини і, охопивши пальцями намисто, легенько тягну її до себе. Коли наші губи торкаються одне одного, я відчуваю смак солодких пончиків, якими вона вже встигла поснідати.

- Я люблю тебе, сонечко, - шепоче вона в мої вуста.

- Я також тебе кохаю, - посміхаючись в поцілунок, відповідаю я.

Після такого пробудження день зобов'язаний бути чудовим.

[smallroundyellow]

Привіт! Я пишу фанфіки українською та роблю колажі ✨

Іноді роблю естетичні речі для фотосесій та свого мудборду☺️

Моє мистецтво можна знайти за посиланням нижче⬇️

Також трохи інформації про мене для знайомства ❤️ Завжди рада новим читачам 🫂

Ао3: https://archiveofourown.org/users/smallroundyellow

Телеграм: https://t.me/Round_Yellow

Твітер: https://twitter.com/Round_Yellow