stasi-writes

[stasi-writes]

Я прямую за сонцем вечірнім,

Намагаючись все наздогнати

Ті останні вогні ейфорії —

Золотаві, згасаючі барви,

Що вкривають гілки на деревах,

Що ховаються спритно за хати,

Що лишаються за небосхилом

І ніколи не будуть чекати.

Я лечу крізь шляхи, як комета,

Набираючись сили палати.

Я не бачу повз себе нічого,

Лиш невпинно я рину на захід.

Може, вдасться щасливою стати,

Без вловимої ледь ейфорії,

Перевершити хочу я швидкість

Із якою згорають всі мрії.

stasi_writes .𖥔 ݁ ˖

[stasi-writes]

Літо мене прихистило,

Неначе маленького звіра.

Я сплю у обрамленні квітів,

Й дивлюся лавандові сни.

Я бачу тебе серед поля,

Уквітчана ти чистотілом

Й братками, моя ніжна мріє…

Я бачу тебе в своїм сні.

Тендітна й крихка, як метелик,

Кружляєш ти навколо мене.

Так хочу зловити, та певно

Пошкоджу я крильця легкі.

Можливо, я просто боюся,

Можливо, бракує наснаги.

Я сонно у далеч дивлюся:

Ти знову згубилась у травах…

stasi_writes .𖥔 ݁ ˖

Вирішила викласти щось літнє у останні дні осені 🪻

[stasi-writes]

сьогодні дізналась новий термін пов'язаний з книжками: фронтиспіс – ілюстрація/портрет автора розташований ліворуч від титульної сторінки (там де написана назва твору, рік видання, тощо). приблизно так це виглядає.

[stasi-writes]

Мій основний аккаунт

I’m back:)

[stasi-writes]

Я не сплю, я дозволю собі

Побачення з ніччю цієї весни.

Я йду на балкон крадькома, щоб

Зустріти в примарному платті її.

Ми зосталися на самоті. Є і

Сяйво, й мистецтво і диво в мені,

Та нема з ким його розділити.

Чуєш, люба моя: я не можу так жити,

Більше не можу сама собі жити.

Ти смієшся. Ти створена небом

Для усіх, а не тільки для мене.

Я спіймала поділ твого плаття,

Наче птаху, й не хочу пускати.

Не ховай свое біле обличчя

У вуаль, не блукай ти в тумані.

Я востаннє з тобою зіллюся:

Дай лиш гляну у очі кохані,

І в байдужості їх я втоплюся,

А ти знову підеш собі далі.

stasi_writes .𖥔 ݁ ˖

[stasi-writes]

Я віддала б тобі всі небесні зірки,

Та, на жаль, жодна з них не належить мені,

Та усе, чим змогли обмінятися ми

Було дурістю й розчаруванням.

Я би вбрала тебе в найбіліші зірки,

Та вони всі змарніли б ураз на тобі,

Ти затьмариш й зганьбиш найсвятіші думки,

Й кожне чисте, прекрасне бажання.

Я би зникла в потоці нікчемних пліток,

Що, мов тінь, супроводять твій будь-який крок,

Стала б часткою низки терпких помилок,

До яких і ведуть сподівання.

Ти забрала собі чималенький шматок

Від моїх щирих дій і натхненних думок.

Всі омани злетіли, мов зграйка пташок,

І відкрили нам сутність «кохання».

stasi_writes .𖥔 ݁ ˖