#Олена Семеняка

[interregnum-intermarium]

Olena Semenyaka "Wotan, Pan, Dionysus: at the gates of the Grand European Solstice" (VIDEO)

Pre-Pact of Steel III (Dec. 14, 2018) conference highlights

Olena Semenyaka (philosopher, Reconquista, Ukraine) "Wotan, Pan, Dionysus: at the gates of the Grand European Solstice." Speech at ASGARDSREI-VI post-festival Pact of Steel II conference "After the Darkest European Hour" (Kyiv, Dec. 17, 2017)

Олена Семеняка (філософ, Reconquista, Україна) «Вотан, Пан, Діоніс: напередодні великого європейського сонцевороту». Виступ на конференції Сталевий Пакт ІІ (Київ, 17 грудня 2017 р.) по слідах фестивалю АСГАРДУ РЕЙД-VI

Елена Семеняка (Реконкиста, Украина) «Вотан, Пан, Дионис: в преддверии большого европейского солнцеворота». Доклад на конференции Стальной Пакт II «После темнейшей европейской ночи» (Киев, 17 декабря 2017 г.) по следам фестиваля АСГАРДА РЕЙД-VI

[interregnum-intermarium]

Нацiональний Корпус вiдвiдав конференцiю в польському Сеймi «Розбита Iмперiя»

25-26 листопада в Колумновiй залi Польського Сейму вiдбулася пiдсумкова конференцiя циклу «Розбита Iмперiя», що стартувала в Києві, продовжилася у Тбілісі та завершилася у Варшаві.

Левову частку доповідей заходу, який присвячено виборюванню незалежності народами колишньої Російської імперії й Радянського Союзу, було присвячено саме питанням польсько-української співпраці. Цей факт тим більш цікавий, що конференцію проведено під патронатом Міністерства закордонних справ Республіки Польща, очолюваного Вітольдом Ващиковським, що в Україні має славу опонента радше ніж прихильника цієї взаємодії.

Проте безпосередні організатори й ведучі заходу – голова фундації «Незалежність» Марчін Дибавський, а також відомі польські дисиденти та громадські діячі Ядвіга Хмєльовська та Пьотр Хлєбовіч, які очолювали автономний Східний Відділ підпільної «Солідарності, що бореться», не залишали сумнівів у своїх геополітичних симпатіях. Маріуш Патей, директор Інституту ім. Романа Рибарського й постійний учасник конференцій Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, заснованої лідером Національного Корпусу, народним депутатом України, заступником голови Комітету безпеки й оборони України Андрієм Білецьким, також допомагав з організацією заходу.

Конференцію було розділено на кілька тематичних блоків: шлях до незалежності народів Міжмор'я; перші національно-визвольні кроки та зріла боротьба за незалежність у ХХ ст.; «фермент на Сході»: Українська, Білоруська, Кримська народні республіки та Зака��казька демократична республіка; спадкоємність старшого й теперішнього покоління борців за незалежність та підбиття підсумків конференції. Відповідно, крім поляків,  захід відвідали представники України, Білорусі, Грузії, Литви, Татарстану, а також кримські татари.

Перший день конференції завершився панельною дискусією молодого покоління борців за незалежність з регіону, в якій також брав участь Посол Грузії в Польщі Ілля Дарчіашвілі, а після цього – показом фільму «Дружба в тіні Кремля» про розслідування обставин загибелі польського президента Леха Качинського у зв'язку з його критикою розв'язаної Путіним війни – де-факто проти мирного населення Грузії.

На конференції «Розбита імперія» Україну представляли делегація від українського студентства, Олена Семеняка (Національний Корпус), Євген Білоножко (головний редактор Інтернет-порталу Polonews, полiтичний експерт), а також доброволець не однієї війни в регіоні Ігор «Тополя» Мазур та Анатолій Шолудько (УНА-УНСО). Усі спікери з України так чи інакше поділяли ідею розбудови Інтермаріуму й «історичного» порозуміння з польським народом.

Виступ Олени Семеняки природним чином стосувався нові��ніх українських національно-визвольних змагань, але не тільки українських. Розкриваючи геополітичну програму Національного Корпусу, вона обґрунтувала тезу про те, що, як би це парадоксально не звучало, справжню незалежність народи Центрально-Східної Європи зможуть здобути лише в рамках повноцінної регіональної інтеграції: «Адріатично-Балто-Чорноморська інтеграція: від незалежності до суверенітету».

Зважаючи на те, що конференцію було присвячено не тільки передісторії, а й конкретним методам здобуття незалежності народами регіону, Олена Семеняка зосередилася на наступному аспекті проблематики: «Польсько-українська співпраця як ключ до суверенного Міжмор'я». По суті геополітичний  характер свого виступу вона підкреслила і в ході спілкування з журналістами місцевого телеканалу.

Крім того, з огляду на присутність на конференції членів правлячої партії Польщі «Право і справедливість», Олена Семеняка закликала польську сторону налагоджувати співпрацю з українськими політичними союзниками, пам'ятаючи про те, що нинішні президент та уряд України налаштовані лише на некритичне прийняття будь-яких ініціатив Євросоюзу й Заходу в цілому, в тому числі спрямованих проти польської культурно-демографічної й економічної політики.

Звичайно, представниця Національного Корпусу, відомого своєю всебічною співпрацею з польськими прихильниками Інтермаріуму, не могла оминути казус «історичної війни» між Україною та Польщею, розв'язаної безвідповідальними політиками та істориками винятково в інтересах Кремля.

В рамках ранкового ефіру на радіо W-Net, який ширша громадськість мала змогу послухати 27 листопада о 9:00 за польським часом, Олена Семеняка підсумувала три основні фактори, що спричинили загострення відносин між Україною та Польщею. Перший – об'єктивний історичний, що зобов'язує перенести вину з цілих народів на окремих розпорядників наказів проти цивіль��ого населення з обох боків. Другий фактор – кар'єризм чиновників, які роблять заручником своїх короткострокових владних амбіцій майбутнє Польщі й України. Нарешті, третій чинник – геополітичний, пов'язаний з прагненням українських можновладців знайти нового господаря після Кремля замість того, щоб підтримати автномістські прагнення Польщі бодай у рамках Ініціативи Трьох Морів. Корінь окремих недружніх щодо України дипломатичних кроків варто шукати саме тут, а не лише в диверсіях Москви або електоральних спекуляціях політиків.

Серед польських спікерів, варто відзначити доповідь Здзіслава Янечека про наднаціональний польсько-український альянс Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри та їхній спільний похід на захоплений більшовиками Київ «за нашу і вашу свободу» як важливий прецедент практичної розбудови Міжмор'я в минулому столітті та виступ Вітольда Добровольського про співпрацю польських та українських націоналістичних кіл з 2014/15 рр., чільне місце в якій належить середовищу, що сформувалося навколо часопису SZTURM, з польського боку, та Національного Корпусу з українського.

Окремої уваги заслуговують виступи Єжи Таргальського, що, серед іншого, докладно дослідив методи та діяльність кремлівської дипломатії, чию безпринципність можливо порівняти хіба що з ідеологічною всеядністю її представників та інспіраторів на зразок Александра Дугіна. 

Єва Палаш та Малгожата Завадська доповнили картину гібридної війни Кремля аналізом діяльності пацифістичних товариств, які, наприклад, вчать дітей Балтії читати вірші про російський Севастополь, та православ'я як політичного інструмента на службі в самозваного «Третього Риму».

Доповідь Маріуша Патея про розробки теоретиків економічної інтеграції Міжмор'я, доповнена виступом Войцеха Матияшяка про балто-чорноморський транспортний коридор, істотно посилила інтерес учасників до практичної реалізації Інтермаріуму. Голоси Білорусі, Грузії, Польщі та інших країн регіону, не кажучи про Татарстан, що спільно вшанували жертв Голодомору, як ніколи переконливо засвідчили, що означає «природний союзник», якому не треба нічого пояснювати.

Підсумки конференції, підбиті Ядвігою Хмєльовською, Пьотром Хлєбовічем, Єжи Таргальським та Марчіном Дибавським, задали чітку настанову на розбудову Інтермаріуму, політичну співпрацю адекватних польських та українських сил, діячів і посадовців, а також спільне вироблення східноєвропейської культурно-цивілізаційної матриці, яка би відрізнялася як від антизахідної лінії російських консерваторів дугінського зразка, так і від ідеалів мультикультуралізму. Можна з усією впевненістю стверджувати, що наднаціональна спільнота новітніх польських та українських еліт, готових спрямувати майбутнє регіону в правильне русло, сформована.

[interregnum-intermarium]

Азовський Рух на Заході: здобутки станом на 2019 р.

Попри те, що офіційна геополітична програма Національного Корпусу – це розбудова Інтермаріуму (Адріатично-Балто-Чорноморського Союзу), 2018-2019 рр., окрім регіональних заходів Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, заснованій лідером Національного Корпусу Андрієм Білецьким, ми присвятили популяризації цього проекту в Західній Європі та налагодженню співпраці як із дружніми організаціями й партіями Західної Європи, так і з окремими політичними структурами тих організацій, які зазнають впливу проросійських лобістських груп. Водночас ми знаходили симпатиків центрально-східноєвропейського союзу й серед американських політичних сил та медіаплатформ.

Займаючись такою діяльністю, ми керуємося не лише принципами пан’європеїзму та альтернативного універсалізму, що унеможливлює регіональний ізоляціонізм у 21 столітті. І не лише можливістю (і поки що віддаленою перспективою) альтернативної щодо ЄС всеєвропейської інтеграції на основі Центрально-Східної Європи на випадок загострення кризових і відцентрових процесів у Євросоюзі.

Давно варто чесно визнати: проросійська загроза у Євросоюзі пов’язана далеко не лише із правопопулістами і «праворадикалами». Врешті, такі впливові правопопулістські партії, як польська PiS (Право і справедливість) та естонська EKRE (Естонська консервативно-народна партія), яка взяла 1/5 місць у парламенті на лютневих виборах, займають принципово антикремлівську позицію в геополітичному полі. Більше того, саме такі партії є актуальними, як EKRE чи коаліційна латвійська партія «Національний Альянс», або потенційними партнерами із розбудови Інтермаріуму.

Проблема в іншому: на горизонті не тільки визріває потенційно проросійська коаліція в Європарламенті навколо італійської Лега й німецької AfD, – офіційний Берлін, як економічний лідер ЄС, усе слабше пручається будівництву «Північного потоку-2» в обхід української території, що реалізується не тільки за російські, а й німецькі, австрійські, датські та французькі кошти. Керуючись власними інтересами, неоліберальний Євросоюз все більше спонукає Україну до «замирення» з РФ, що не влаштовує лише Штати та деякі країни Центрально-Східної Європи – знову-таки, «правопопулістські».

За цих умов важливо не збавляти оберти діяльності Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, зокрема, зважаючи на ��лекторальний успіх «Партії Фіни», «Шведських демократів», Датської народної партії та інших парламентських сил регіону, які перебувають у зоні ризику або вже співпрацюють на антиміграційній ниві з тими західноєвропейськими колегами, що обстоюють проросійський курс. Більше того, зважаючи на брак політичної  єдності серед партій такого роду, варто вчасно запропонувати альтернативну інтеграцію для тих із них, хто мислить стратегічно й не бажає долучатись до фан-клубу В.В.Путіна.

Але не менш важливо примножувати інформаційну присутність у західноєвропейському й американському інформаційному полі, співпрацюючи з «проукраїнськими» організаціями й навіть їхніми окремими структурами.

Початком такої інформаційної експансії Азовського Руху в західноєвропейському полі можна вважати установчу конференцію «Пан’Європа», що відбулася 28 квітня 2017 р. в Києві під егідою спорідненого всеєвропейського руху «Реконкіста», заснованого в 2015 р. на хвилі масової підтримки іноземними добровольцями національно-визвольної боротьби українців на Сході країни. Присвячена ідеї альтернативної європейської інтеграції та геополітичної співпраці, ця конференція зібрала представників французьких, італійських, німецьких, шведських, хорватських, польських, литовських, латвійських та російських еміграційних політичних сил, які підтримали довгостроковий курс на створення суверенної пан’європейської конфедерації.

15 жовтня 2018 р. у Києві пройшла вже друга пан’європейська конференція, на якій, окрім місцевих політичних сил, виступили доповідачі з Італії, Німеччини, Норвегії, Швеції й Штатів. Як і установча конференція, захід мав власне політичну, партійну, та метаполітичну складову, представлену впливовими західними інтелектуалами та відеоблогерами, яких асоціюють з Третім Шляхом, рухом ідентитаріїв, французькими новими правими (Nouvelle Droite) та американськими альтернативними правими (Alt-Right). Обидві конференції зібрали таких лідерів думки в сучасних західних метаполітичних колах, що висловились на підтримку геополітичного проекту «Інтермаріум», як Габріеле Адінольфі, Паскаль Ласаль, Маркус Фолін (The Golden One), Грег Джонсон.

Активне входження в західне геополітичне та метаполітичне поле розпочалося з участі представниць Азовського Руху Вікторії Полуніної та Олени Семеняки в пан’європейському конгресі “REGeneration Europa”, організованому 11-12 травня 2018 р. в німецькому містечку Різа молодіжним крилом (Junge Nationalisten-JN) Націонал-демократичної партії Німеччини (NPD). Хоча на конференції також було представлено позицію маргінального російського угруповання, яке підтримує «ЛДНР», що спричинило до дії проукраїнський табір на конгресі, це був перший масовий західноєвропейський захід, з котрого розпочався подальший «тур» Азовського Руху країнами Західної Європи на запрошення зацікавлених перспективами співпраці слухачів.

У подальшому, незважаючи на розкол щодо російсько-українського конфлікту в керівництві партії, молодіжне крило NPD виступило на другій конференції «Пан'Європа» в Києві, а вже 15-16 лютого 2019 р. міжнародний секретар Національного Корпусу Олена Семеняка відвідала марш пам’яті жертв бомбардувань Дрездена та розповіла історію Азовського Руху в містечку Пірна на запрошення відділення NPD у Саксонській Швейцарії та метаполітичного центру “Haus Montag.”

Серед усіх проектів, зазначених у її промові, найамбіційнішим, але водночас найскладнішим, стала геополітична програма Нацкорпусу: оборонний союз Інтермаріум як плацдарм для формування повноцінного пан’європейського блоку. Адже ворожнеча між Заходом і Російською Федерацією створює унікальну можливість для, здавалося би, «буферної» зони у Східній Європі стати всеєвропейським геополітичним суб’єктом.

Більше того, ця подія стала першою в циклі запланованих заходів у рамках ��Українського Року» в Німеччині за ініціативи автора благодійного німецько-українсько-норвезького проекту Kraftquell (Джерело сили) Томаса Ракова, що має на меті організацію відпочинку ветеранських українських сімей у Німеччині та Норвегії на знак солідарності європейської родини з воюючою Україною. Проект був анонсований ним в ході другої конференції «Пан’Європа» в Києві та на завершення виступу Олени Семеняки в Пірні.

Крім того, саме за його ініціативи 16 червня 2018 р. Олена Семеняка відвідала щорічний з’їзд автономних норвезьких націоналістів у Східній Норвегії, що зацікавилися геополітичною програмою Національного Корпусу та підтримали проект Kraftquell.

У червні 2018 р., у рамках події під назвою «Український вечір: геополітика, ідеї, перспективи», Олена Семеняка також виступила перед аудиторією метаполітичного центру ідентитаріїв у Галле “Flamberg Club,” розкривши основи українського державотворення, ідентичності, конфлікту з РФ, історії та структур Азовського Руху і геополітичного проекту Інтермаріум.

А вже 3-5 серпня 2018 р. Олена Семеняка прочитала годинну лекцію на тему геополітичних та культурфілософських засновків Інтермаріуму перед німецькими й австрійськими ідентитаріями на Першому форумі «Молода Європа» (Jungeuropa Forum) в Дрездені, організованому дружнім видавництвом літератури Третього Шляху  “Jungeuropa Verlag.”

7 липня 2018 р. Олена Семеняка розповіла про важливість метаполітичної складової на прикладі стратегії Азовського Руху в рамках культурно-політичної події «Молодь штурмує» в Кірххаймі, Тюрингія, на запрошення німецької партії Der III. Weg (Третій Шлях), баг��торічних союзників Азовського Руху, що, спільно з німецькою гілкою руху «Реконкіста», першими зруйнували інформаційну блокаду навколо боротьби українських патріотів.

По слідах Третьої конференції Групи сприяння розбудові Інтермаріуму 13 жовтня 2018 р., яку, серед інших, відвідали представник програми «Академічний Легіон» польського Міноборони Даміан Дуда та бригадний генерал Хорватських Збройних Сил Бруно Зоріца, 15-16 лютого 2019 р. Євген Врядник, ветеран полку «Азов», засновник видавництва «Пломінь» виступив на конференції “Prabudimas” (Пробудження) у Вільнюсі з візією археофутуристичного майбутнього Центрально-Східної Європи та взяв участь у смолоскипній ході на честь річниці незалежності Литви, організованих етнофутуристичною асоціацією “Kryptis.”

7 січня 2019 р., Олена Семеняка взяла участь у відзначенні річниці трагедії на вулиці Акка Ларенція в Римі, де трьох юних італійських патріотів було вбито комуністами. Марш на честь події, яка кров’ю відзначилась в історії «свинцевих сімдесятих», став всеіталійським сакральним ритуалом саме завдяки духу й активності партії Casa Pound Italia, що також вивела його на європейський і навіть трансконтинентальний рівень, адже щороку в марші беруть участь й активісти із Квебеку. Цей візит закріпив співпрацю з Казапаунд Італія, представлених на другій пан’європейській конференції у Києві іноземним кореспондентом партії Альберто Паладіно.

Крім того, Національний Корпус став учасником конференції Etnofutur III 23 лютого 2019 р. в Таллінні. Захід щорічно проводиться молодіжним крилом партії EKRE «Блакитне Пробудження» (Sinine Äratus). Традиційно, було закцентовано концептуальну синергію спікерів-націоналістів балто-чорноморського регіону. Олена Семеняка виступила з про��овою під назвою «Серединна Європа в епоху цезаризму та призначення Етнофутуризму». У її виступі, саме Азовський Рух постав взірцем етнофутуристичного поєднання політики відродження етнокультурної ідентичності та інноваційних технологій.

Посилаючись на концепт цезаризму Освальда Шпенґлера, тобто фінальну фазу історичного циклу Західного Світу, Олена представила Інтермаріум як простір, де Стара Європа зможе вийти на новий культурно-цивілізаційний виток. Крім того, Національний Корпус відправив свою представницю, аби підтримати союзну партію напередодні парламентських виборів, за підсумками яких EKRE продемонструвала украй високий результат. 24 лютого, також вже традиційно, вона взяла участь у смолоскипній ході на честь річниці незалежності Естонії.

30 березня 2019 р. Олена Семеняка виступила з промовою на панскандинавському Scandza Forum, заснованому Фроді Мідйордом, що цього року пройшов у Стокгольмі. Темою форуму став дефіцит свобо��и й імпортування хаосу в сучасних західних суспільствах («Анархо-тиранія»). Розглянувши проблему в контексті критики неототалітарної поліцейської держави Ернстом Юнґером, а також необхідності поставити сучасні аудіовізуальні технології на службу власним історичним візіям, вона назвала регіон Центрально-Східної Європи простором політичної свободи, де можна розвивати пан’європейську інфраструктуру для таких цілей. На заході були присутні й члени партій «Шведські демократи» та «Альтернатива для Швеції».

Навздогін Scandza Forum Олена Семеняка стала гостем відеопрограми “Anton och Jonas,” у рамках якого вона обговорила перебіг Революції Майдану, причини геополітичної конфронтації з РФ, віхи становлення Азовського Руху та проект Інтермаріуму.  Її співрозмовниками були Антон Стігермарк, представник партії «Альтернатива для Швеції», автор праці «Метаполітична війна», який також брав участь у ММ��-турнірі в київському клубі «Реконкіста», та Йонас Нільссон, координатор «Бурського Проекту», теж учасник MMA боїв та колишній інструктор полку «Азов», у лавах якого воювало чимало шведських добровольців.

Нарешті, 6 квітня 2019 р., Національний Корпус в особі міжнародного секретаря й керівника проекту «Інтермаріум» Олени Семеняки взяв участь у крайній станом на сьогодні конференції “Awakening II” (Пробудження), яка відбулася у фінському місті Турку. На конференції Олена Семеняка виступила з доповіддю на тему «Фінсько-українська співпраця вчора й сьогодні очима Національного Корпусу», в ході якої, крім покрокової програми інтеграції Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, вона обговорила дипломатичну співпрацю Фінляндії з Гетьманатом та УНР в минулому столітті, зокрема, з подачі палкого прихильника українського національного-визвольного руху Германа Гумеруса.

На заході, крім іноземних спікерів та гостей, були присутні члени ідентитарної  організації Suomen Sisu, молодіжного крила «Партії Фіни» та видавництва Kiuas. Фінська аудиторія, маючи за плечима власний досвід російсько-фінських війн, жваво відгукнулася на природний для країни геополітичний вектор Інтермаріуму. Важливо, що «Партія Фіни» на квітневих виборах взяла 39 місць у парламенті з 200.

На 4 травня 2019 р. заплановано участь Олени Семеняки у Forum Prisma Actual у Лісабоні на запрошення португальської ідентитарної організації Escudo Identitario. Поряд із розвиненою іспанською гілкою пан’європейського руху «Реконкіста», португальські патріоти не могли не відчути резонанс зі справою новітніх українських «конкістадорів».

Велику цікавість діяльність Азовського Руху серед країн південної Європи викликає і в Греції, патріотичні кола якої також відчувають свою культурну та геоекономічну дотичність до проекту Інтермаріум, запрошуючи Національний Корпус у свої краї.

Але пріоритетом роботи Групи сприяння розбудові Інтермаріуму на другу половину 2019 р., звичайно, є проведення власне Четвертої міжнародної конференції на тему регіональної європейської інтеграції, що, за попередньою домовленістю, має відбутися восени цього року в Загребі, центрі адріатичного кута Міжмор’я.

[interregnum-intermarium]

Національний Корпус відвідав Вільнюс з нагоди Дня Відновлення Незалежності Литви

10-11 березня 2018 р. делегація Національного Корпусу взяла участь у серії заходів у Вільнюсі з нагоди 28-ї річниці Відновлення Незалежності Литви (від Радянського Союзу).

Литва – держава, яка наразі надає найбільшу військово-політичну підтримку Україні. Напевно, не останню роль тут відіграло наше тривале спільне минуле, яке сьогодні повертається у вигляді дискусій про Балто-Чорноморський союз, передусім як безпекову альтернативу «глибоко стурбованому» Євросоюзу.

Сліди цього спільного минулого у Вільнюсі були помітні скрізь. Завітавши до Старого міста, представники Національного Корпусу перш за все відвідали церкву св. Трійці, збудовану Гетьманом Великого князівства Литовського Костянтином Острозьким з нагоди перемоги над значно більшими московськими силами в битві під Оршею 1514 р. Відома Остра брама, або Ворота світанку, через які в місто в’їжджало його військо, для українських націоналістів мала далеко не лише історико-архітектурне й естетичне значення. Не випадково князь Острозький сьогодні визнаний офіційним патроном міжнародної бригади LITPOLUKRBRIG.

Потрапивши до Вільнюса у Шевченківські дні, Національний Корпус не міг не вшанувати пам’ять Кобзаря, поклавши квіти до його пам’ятника в місті, що свого часу уславилося як культурна столиця Європи.

10 березня представники Національного Корпусу провели прес-конференцію – одну з головних цілей дипломатичного візиту в Литву. В ході першої частини заходу було представлено такі структури руху Національного Корпусу, як Національні Дружини та Ветеранське Братерство.

Владислав Соболевський, екс-керівник штабу полку АЗОВ, відкрив прес-конференцію хвилиною мовчання в пам’ять про загиблого розвідника полку АЗОВ Юрія «Баррета» Луговського (14 березня, в День добровольця, також надійшла сумна звістка про смерть від вогнепального поранення 20-річного бійця полку АЗОВ Марка «Упрямого» Гудзовского).  

Керівник Національних Дружин, екс-командир полку АЗОВ Ігор Михайленко розповів про призначення й здобутки станом на сьогодні цієї організації із охорони громадського правопорядку, яка продовжує розпочату добровольчим рухом у 2014 р. справу захисту й посилення української держави за умов бездіяльності чи навіть потурання хаосу на вулицях країни з боку чинної влади.

Дмитро Шатровський, керівник «Ветеранського Братерства», висвітлив успіхи організації у забезпеченні легального статусу добровольцям війни на Сході України та загалом у боротьбі за їхні права та розкрив перспективи співпраці ветеранів у міжнародному полі.

Олег Петренко, депутат Верховної Ради України, член вищої ради Національного Корпусу, висловив вдячність Литві від імені українців за те, що ця держава завжди допомагала Україні не словом, а ділом, поки західні «союзники» роздумували про те, як це відобразиться на їхніх стосунках з «російським партнером».

Другу частину прес-конференції було присвячено унікальному історико-культурному проекту висадки 2100 литовських дубів на українському острові Хортиця на знак литовської підтримки новітнім українським національно-визвольним змаганням.

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, речник лідера Національного Корпусу Андрія Білецького, підтвердив те, яке сакральне місце в українській історії, зокрема, мілітарній, завжди посідала Хортиця.

Координаторами спільного українсько-литовського проекту, з литовського боку, виступив Гедимінас Армонавічус, з українського – представники Національного Корпусу Дмитро Костенков та Катерина Прохоренко, які й розкрили деталі свого задуму на прес-конференції.

Увечері частина делегації відвідала святковий концерт, де, крім литовських музикантів, також виступав відомий український RAC-гурт «Сокира Перуна».

Наступного дня, Владислав Соболевський, екс-керівник штабу полку АЗОВ та Олена Семеняка, міжнародний секретар, член вищої ради Національного Корпусу, провели зустріч з литовською молоддю з організацій Kryptis та Pro Patria.

Владислав Соболевський розповів історію руху Національного Корпусу від «чорних чоловічків» до полку АЗОВ, найбільш боєздатного підрозділу Національної Гвардії, якщо не всіх збройних сил України, та численних структур і проектів партії «Національний Корпус».

На відміну від балтійських Лісових Братів, підкреслив він, добровольці майбутнього полку АЗОВ не мали військового досвіду, проте мотивація українського націоналіста не тільки лягла в основу єдиної переможної наступальної операції за всю історію АТО, яку здійснили азовці в лютому 2015 р., а й уможливила появу Військової школи командирів ім. Євгена Коновальця, в якій нині підвищують свою кваліфікацію й члени інших військових підрозділів України.

Олена Семеняка виступила з лекцією на тему «Популяризація Міжмор’я як передумова приходу націоналістів до влади у Східній Європі». Вибір теми був зумовлений дискусіями із литовськими й не тільки націоналістами на нещодавній конференції у Таллінні, приуроченій до століття незалежності Естонії. У ході обговорень стало ясно, що балтійські націоналісти стикаються із тими самими проблемами, які чекали на українських революціонерів у перші роки після Майдану, внаслідок чого природний для цих країн геополітичний проект Інтермаріуму лишається маловідомим у широких колах. Йдеться про спроби посткомуністичних еліт регіону утриматись при владі шляхом позиціонування націоналістичної альтернативи як такої, що свідомо або несвідомо «грає на руку Путіну». 

Олена Семеняка наголосила, що електоральні шанси націоналістів напряму залежать від успіхів у руйнуванні самого підґрунтя для спекуляцій на тему Сходу й Заходу як ексклюзивної геополітичної дилеми. Окремим пунктом обговорення з литовськими націоналістами стало питання «історичного» пресингу польського уряду, який вони теж відчувають, і як доцільно протидіяти останньому у перспективі розбудови Інтермаріуму. 

У цей самий час частина делегації Національного Корпусу була присутня на урочистій церемонії підняття литовського прапора.

Увечері делегація Національного Корпусу в повному складі взяла участь у марші на честь 28-ї річниці Відновлення Незалежності Литви. Зібравшись біля пам’ятника великому князю литовському Гедиміну на Кафедральній площі, процесія вирушила центральним проспектом міста до Лукішської площі, місця страти Кастуся Калиновського, борця за незалежність Литви й Білорусі від Російської імперії, що підхопив розпочате поляками Січневе повстання 1863 р. 

Саме там учасники мітингу виступили перед литовцями з вітальним словом. Серед них і представники об’єднаних українських націоналістичних сил: Олег Петренко (Національний Корпус), Юрій Ноєвий (ВО Свобода) та Арсеній Білодуб (Правий Сектор).

Представники Національних Дружин, крокуючи пліч-о-пліч з Литовськими стрільцями, привернули особливу увагу учасників маршу як сила, на яку литовці завжди зможуть покластися, якщо їм також знадобиться допомога в протистоянні зі спільним східним ворогом.

Після маршу члени Національного Корпусу взяли участь у партійному засіданні Литовського Націоналістичного й Республіканського Союзу на чолі з Сакаласом Городекісом, що співорганізовував марш та мітинг.

Плідний та насичений подіями візит Національного Корпусу в Литву завершився запрошенням учасників проведених його представниками заходів на наступну конференцію Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, ініційовану лідером Національного Корпусу, народним депутатом України Андрієм Білецьким.

[interregnum-intermarium]

Інтермаріум – лабораторія відродження Європи

На перший погляд, Інтермаріум є своєрідним перехрестям крайнощів, відмінностей, контрастів: Заходу і Сходу, Півночі та Півдня. Проте перехідному сенсу цього "інтер" можна надати й негативний відтінок периферійних і другорядних територій, які "уже не Азія, але ще не ��вропа".

Десь так цей ареал сприймають вітчизняні реформатори, що зводять європейськість до неоліберальної концепції мультикультуралізму: "відкритості" кордонів і заперечення самої опозиції "свого" й "чужого", тобто категорії культурної інакшості. Під "євроінтеграцією", відповідно, вони мають на увазі подолання не лише радянського спадку, а й східноєвропейського етнокультурного реалізму ("відмінності між етносами і культурами об'єктивні й самоцінні та не повинні кластись на вівтар / протиставлятися абстрактним цінностям прогресу й гуманізму").

Сама ідея "власного" культурно-цивілізаційного проекту, таким чином, для них є "неполіткоректною": вона нібито відчужує від Заходу й утримує країни Інтермаріуму в геополітичній орбіті "імперії зла". Так само як, скажімо, концепція "зіткнення культур" (тобто, вочевидь, скептична щодо перспектив співіснування неспівмірних культур у рамках мультикультурного суспільства) Семюела Гантінгтона в застосуванні до сумної хроніки терактів у Західній Європі після початку "біженської" кризи.

Зайве говорити про обмеженість цього підходу за умов різноманіття форм подвійного геополітичного членства й багатовекторної міжнародної політики (згадаймо Північну Раду або Адріатично-Балто-Чорноморську Групу в складі 12 країн-членів ЄС Президента Хорватії Колінди Грабар-Кітарович). Доволі іронічно й те, що після перемоги Трампа від "Заходу" наш регіон "відчужують" саме вони – "єврокомісари", які виявляють дивовижну несміливість, якщо не сказати ретроградність в тому, що стосується альтернативних, бодай "запасних" і "паралельних" геополітичних проектів. Недарма класик острівної геополітики Гелфорд Маккіндер вважав Східну Європу як "буферною зоною", так і ключем до володіння "хартлендом" (серцевинною землею) і в підсумку всім світом. Нам обирати, яка з цих потенцій буде реалізована й ким.

Суто етимологічно, Міжмор'я, або "земля поміж морями", відсилає до геополітичного поняття континенталізму як бастіону європейських цінностей на тлі мобільної та "плинної" стратегії морських держав – культурних "формалістів". Розв'язання гібридної війни РФ на Сході України поряд із наростанням ізоляціоністського курсу в зовнішній політиці "морських" Штатів – умови, що не могли не запустити перевідкриття проекту Інтермаріуму в ХХІ ст. саме в його "серцевинній" іпостасі.

Ідея центру й серединності, у свою чергу, накладається на міфопоетичну тему золотого віку – максимуму онтологічного (буттєвого) заряду й витоку всіх речей. Недарма у сприйнятті древніх китайців "Піднебесна" поставала "Серединним Царством". Справді, Інтермаріум позначений не тільки просторовою, а й часовою серединністю (балансом), що означає: культурно-політичною. Адже і в просторовому відношенні не йдеться про абстрактний географічний Схід і Захід. Навіть транзитні шляхи мають передусім культурне, а не економічне значення. Тому Міжмор'я – це простір, де зустрічаються різні епохи й саме уявлення про час: традиція й історія, консервативні цінності та поступ, східна автократія й західне право, колективізм та особистість.

Далі, темпоральна (часова) оптика невід'ємна від традиції філософського органіцизму, зокрема, циклічної "морфології культур" Освальда Шпенглера, що розглядає культури як істоти вищого типу, які народжуються, ростуть, досягають зрілості й помирають. У цій оптиці не буде перебільшенням сказати, що Євросоюз відображає мінімум творчої енергії на пізній фазі цивілізаційного циклу з огляду на нестачу відмінності потенціалів, тобто культурну ентропію як розплату за необмежену "масовизацію", глобалізацію та космополітизм. Адже якщо в рамках лінійної концепції історії, будь-то в релігійному чи секулярному прочитанні, можливо говорити тільки про тимчасові завади на магістралі руху до "кінця історії", то в рамках циклічної концепції вперше з'являється уявлення про те, що має місце "системний збій", а сама "система", відповідно, потребує оновлення.

Утім, потреба у відродженні стає програмною вже в рамках волюнтаристичних парадигм, що в цьому сенсі надбудовуються над органіцистськими (циклічними) та раціоналістичними (прогресистськими). Надбудовуються, не знімаючи основу, яка робить можливим це оновлення – його суб'єкта. Йдеться про менші культурні одиниці, які у просторовому відношенні належать до єдиного культурного організму, та в часовому ("віковому") плані співвідносяться з його різними фазами – народи. Наприклад, німці і французи ХІХ ст. Захоплюючись французькою культурою і критикуючи "німецькість", "філософ життя" і водночас волюнтарист Фрідріх Ніцше, тим не менше, вважав французький гуманізм і скепсис ознакою старіння й "паралічу волі", що вразив уже тогочасну космополітичну Європу. Природним чином у його працях народився рецепт оновлення Європи – перш за все романо-германський синтез як єдність вітальних сил німецького "варварства" та культурного потенціалу французької нації. Тими постатями, що уособлювали цей перспективний синтез, для Ніцше були Фрідріх Великий, Наполеон, Гете, Генріх Гейне, Стендаль, Артур Шопенгауер, Ріхард Вагнер, Бетховен.

Під фазами ж мається на увазі відоме протиставлення "ніцшеанця" Освальда Шпенглера між "культурою" й "цивілізацією", тобто фазою зародження та розквіту культурного організму й фазою його старіння та змертвіння, коли від творчого вітального ядра культури лишається лише матеріально-технічна оболонка – цивілізація. Важливо, що Ніцше дивився з надією й на Схід, тобто на "молоді" східноєвропейські народи, які ще скажуть своє слово в історії. Власне, ще засновник німецького націоналізму Й.Г.Фіхте вважав слов'янські нації "новими", тобто такими, які поки що (XVIII ст.) не оприявили свою національну індивідуальність, чий національний дух ще тільки прокидається. Сьогодні, в ХХІ ст., коли і німці, і французи перебувають на приблизно однаковій культурній фазі, Центральна та Східна Європа стає справжньою лабораторією європейського відродження. Причому нас не має вводити в оману віднесення частини ареалу до "православної цивілізації" з боку неошпенглеріанців А. Тойнбі та С. Гантінгтона.

Так, спираючись на спадок потужних середньовічних імперій (Київська Русь, Річ Посполита, Велике князівство Литовське), народи Інтермаріуму все ще переживають національний ренесанс. Як і німці позаминулого й минулого століття, що не вважали негативним власне відставання від французів та британців і намітили так званий "особливий шлях" модернізації, "молоді" народи Інтермаріуму не втратили пасіонарність і усвідомлюють різницю в культурному віці свого регіону й Старої Європи.

Наприклад, і в основі відомої німецької доктрини Серединної Європи Фрідріха Науманна, і української Чорноморської доктрини Юрія Липи лежить та сама інтуїція про серединність і критика орієнтації "Схід-Захід" як руйнівної для регіону. Закономірним наслідком цієї критики є пошук "третього" геополітичного шляху між Заходом і Сходом, тісно пов'язаного зі згаданим "особливим" шляхом модернізації, тобто "часовою" інтуїцією археофутуризму: золотої середини між консервацією й прогресизмом, єдності традиційних цінностей і формул з технічним розвитком та соціальними інноваціями на новому історичному щаблі. Таким чином, Центрально-Східна Європа – це, можна сказати, рання "культурна" фаза пан'європейського організму, що на своїх західних теренах давно вступив у пізню цивілізаційну фазу, країни і народи "на грані двох світів", які покликані "творити нове життя" та є буквальним і символічним "Сходом" для "присмеркового" Заходу.

Невипадково німецька доктрина "нового націоналізму", водночас пан'європейського та органічного, яка була запропонована Ернстом Юнгером у першій третині ХХ ст., сьогодні перевідкривається саме в патріотичних колах Інтермаріуму. Досить згадати латвійський "Національний Альянс", естонську "Консервативну народну партію", український "Національний Корпус", хорватську "Генерацію оновлення" та ін. політичні партії, що співпрацюють між собою та з тими західноєвропейськими колегами, які підтримують альтернативний вектор європейської інтеграції. Безумовно, крайнощі етнокультурного реалізму, від яких застерігають прихильники Євросоюзу чи суто "буферного" Інтермаріуму, навряд загрожують новітньому пан’європейському партнерству, сам розвиток якого є свідченням перегляду "старого" націоналізму та консерватизму як контрпродуктивних за нових історичних умов.

Олена Семеняка

[interregnum-intermarium]

Сталевий Пакт: конференція напередодні фестивалю Асгарду Рейд V (ВІДЕО)

17 грудня 2016 р., напередодні найдовшої й найтемнішої ночі року, в столиці України, древньому граді Київ, відбувся знаковий культурний захід – конференція «Сталевий Пакт», приурочена до фестивалю Асгарду Рейд V. Вона складалася з двох частин: відкритої бесіди з французькими та російськими Black Metal легендами Peste Noire і M8L8TH та виступів запрошених лекторів. 

Аудиторія із Західної й Східної Європи, Росії та Канади, об'єднана пристрастю до Black Metal і відповідною тугою за культурними змінами, заслухала промови про філософію Black Metal, горизонти язичницького відродження і перспективи спершу регіональної, потім пан'європейської єдності та «Великої Реконкісти» на основі нової духовної знаті й елітизму. 

Ми пропонуємо вашій увазі другу частину заходу, проведеного під егідою однойменного проекту – Реконкісти.

Святослав Вишинський (філософ, автор книжки “Metaphysica Nova”, Україна) «Навіщо музика в мізерні часи?» <00:00-23:36>

Іван Міхєєв (публіцист, політемігрант, представник «Русского Центра», Росія) «Горизонти неоязичництва» <https://www.youtube.com/watch?v=TOj0byNe9nA> (Youtube-канал Русского Центра)

Олена Семеняка (філософ, дослідниця Консервативної Революції, Україна) «Аристократія духу й Велика Європейська Реконкіста» <23:36-45:20>

Віктор «Лікург» Шендибило (правознавець, ветеран полку «АЗОВ», Україна) «Азовський Рух: шлях від війни до геополітики» <45:20>

Агріс Пурвіньш (голова Товариства генерала Петеріса Радзіньша, Латвія) «Інтермаріум як цивілізаційний форпост Європи» <http://reconquista-europe.tumblr.com/post/156974224221/agris-purvi%C5%86%C5%A1-intermarium-as-a-civilizational>

СТАЛЕВИЙ ПАКТ – офіційний конференційний звіт: http://interregnum-intermarium.tumblr.com/post/155029791109/у-києві-укладено-панєвропейський-сталевий-пакт

АСГАРДУ РЕЙД V – офіційний звіт з фестивалю (EN, FR, RU, UA): http://militant.zone/ar2016/