#влада злочинців

[leonid2013]

[newsundphotos]

У Москві набір до окупаційної армії впав у 5 разів - ЗМІ

Набір до окупаційної армії у Москві впав у п’ять разів від піку в середині 2024 року. Відтак російська влада змушена дедалі більше покладатися на іноземних найманців, злочинців і боржників для поповнення військових лав, повідомляє Третє око з посиланням на Intellinews. Попри розширені фінансові стимули, які спочатку сприяли зростанню кількості добровольців, мешканці Москви демонструють дедалі…

[argentinewars]

Боротьба з комунізмом та соціалізмом 1963-1989рр.

Наступний період протистояння між урядом Аргентини і правих організацій проти ліваків, на другу половину XX століття. Варто зазначити, що Аргентина була максимально антикомуністична держава та союзником США �� Холодній війні, але навіть там було багато комуністичних і соціалістичних бойовиків, які бажали захопити владу фінансувались вони з Куби або СРСР. Влада Аргентини повинна була діяти жорстко, щоб недопустити прихід лівих злочинців до влади, або запобігти їхньому впливу на життя Аргентини. На початку 1960-х років один з основних комуністичних терористів Латинської Америки Че Гевара і його друг Хорхе Масетті розробляють план, по веденню партизанської війни в Аргентині. Че Гевара мріяв про Контитентальну комуністичну війну, яка мала розпочатись у Болівії, Аргентині і Перу, а після цього бути поширена на решту держав Латинської Америки. У 1963 році в Аргентині Хорхе Масетті і його спільники утворюють комуністичну організацію, під назвою Партизанська армія народу, комуністична організація члени, якої мали розпочати партизанські дії проти уряду Аргентини. Розпочалось все з того, що Масетті разом з поплічниками пішли в гори і ліс, утворили там кілька замаскованих таборів, та розпочали планувати майбутні акції. На початку 1964 року, в розпоряджені Масетті було 30 комуністичних бойовиків. Масетті встановив певні правила, дизертирство або бажання покинути групу каралось смертю. Так був вбитий один з членів Партизанської Армії Народу Адольфо Ротблат, який не витримав довгих фізичних навантажень, наступний кого було вбито був колишній банкір Бернардо Гросвальде.

Обрана для розвитку партизанських дій зона являла собою високогірну сельву, що перетинається гірськими хребтами заввишки до 5 тисяч метрів над рівнем моря: передбачалося, що такі важкі географічні умови сприятимуть розвитку герільї, будуть приховувати її маневри від влади. Проте насправді результат виявився негативним. Важкодоступність партизанської зони абсолютно ізолювала бойовиків, і ця ізоляція виявилася фатальною.

«Партизанській Армії Народу» вдалося таки організувати табори в Анта Муерта, Сан-Ігнасіо, Ла Калерії та Ла Тома. 1964 року, вже остаточно перемістившись на аргентинську територію, Партизанська армія народу заснувала свій останній табір в Ель Алісаль, на кордоні з провінцією Жужуй.

Паралельно з роботою по дослідженню територій, партизани готувалися встановити зв'язок з місцевим населенням: для цього було вису��уто дві стратегії. Перша полягала у наданні селянам посильної медичної допомоги та сприяння сільському господарстві. Друга ж, безпосередньо пов'язана зі збройною дією, передбачала захоплення дрібних селищ та проведення там агітаційних мітингів, що мало супроводжуватись роздачею продуктів та друкованих прокламацій. Однак обидві ці стратегії провалились. По-перше, тому, що в зоні діяльності комуністичних бойовиків селяни були відсутні як клас: наявні землероби являли собою ізольованих індивідуумів, зовсім відірваних від зовнішнього світу, безграмотних і які жили в бідності. По-друге, якщо на шляху бойовиків і зустрічалися села, то вони були дуже маленькими і розташовувалися один від одного на відстані багатьох десятків кілометрів. У березні 1964 року влада Аргентини проводивши антипартизанські дії знайшла, одне з укриттів комуністичних бойовиків, під час короткотривалого бою було взяти в полон 5 бойовиків решта втекли. Згодом Масетті посилає, своїх бойовиків в пошуку провізії та розвідати місцевість, Масетті був рішуче налаштований продовжувати спротив. Також під час пошуку продуктів двоє підручних Масетті, Маркос і Сесар помирають з голоду. Двоє інших бійців Хувет і Антоніо зриваються з обриву, і зазнають серйозних травм, від яких Антоніо помирає.

Вилучена зброя в полонених бойовиків.

18 квітня 1964 року сили безпеки Аргентини ведучи пошуки комуністичниз бойовиків натрапляють на групу бойовиків, яка була розташована на півночі біля злиття рік Лас Пьедрас і Пантаноса. В результаті інтенсивного бою, силам безпеки Аргентини вдається ліквідувати 5 бойовиків, серед них Ермес Пенья та Хорхе Гульє. Ермес Пенья був сам з Куби, він довгий час був охоронцем Че Гевари, був один з найбільш досвідчених серед комуністичних бойовиків Масетті. 14 інших бойовиків було захоплено в полон. Сам Масеті і його друг Альтамірано теж, були знищені у аргентинській сельві, хоча їх тіл так і не знайшли. Загалом на цьому історія Партизанської Армії Народу завершується, але для комуністичних бойовиків Аргентини, це були лише початок проба пера так скажемо. Загалом з 1963-1964рр. бойовики данної організації втратили 12 убитими в тому числі разом з Масетті і його поплічниками, яких він розстріляв.

Полонені комуністичні бойовики.

Наступний етап протистояння влади Аргентини і правих організацій проти ліваків, відбувається в кінці 60-х років на початку 70-х років і триває аж, до 1989 року. В другій половині 60-х років виникає чимало комуністично-соціалістичних організацій, бажанням яких буде встановити комуністичний режим, який в той час був в комуністичній Кубі. Багато з комуністичних терористів проходять підготовку на Кубі. Серед кількох організацій дуже яскроаво виділяються дві це Монтонерос та Революційна Армія Народу, які мали доволі велику кількість бойовиків, яка обчислялась тисячами, мали достатньо комуністичних бойовиків як в міській так і в сільській зоні. Пік активності цих організацій припав на кінець 60-х років по кінець 70-х років, фактично в цей період в Аргентині йшла партизанська громадянська війна комуністичних злочинців проти уряду Аргентини. ��ктивно протистояти комуністичним терористам уряду допомагають праві, особливо такі організації як Антикомуністичний Альянс Аргентини, Патріотична Ліга Аргентини. Перші акції комуністи-марксисти з Монтонерос і Революційної Армії Народу, здійснили в кінці 60-х років і в основному це були напади на банки, з метою вилучення коштів, які мали б іти на комуністичну терористичну діяльність.

Перші сутички з поліцією і армію у Монтонерос почались вже на початку 1970-х років. У 1970 році комуністичні бойовики Монтонерос, які вже провели чималу кількість різноманітних грабунків, вирішують вдертись в містечко Ла Клера, щоб тимчасово паралізувати його роботу, а також захопити зброю в відділку поліції, бойовикам це вдалось, і вони після цього різними групами почали втікати з містечками, але поліція наздогнала одну групу по дорозі в Кордобу, під час перестрілки 2 бойовиків були поранені і заарештовані ними виявились Луїс Лосада та Хосе Фьєрро. Зразу ж після цього полісмени провели рейд в Кордобі і в одному будинку, який видав один з комуністичних бойовиків, знайшли ще двох членів Монтонерос, в результаті сутички один був ліквідований, один захоплений в полон. Першим вбитим марксистом комуністом організації був Еміліо Маса, він та його група були причетні до вбивства генерала Арамбуру. 7 вересня 1970 року, відбулась ще одна перестрілка між силами поліції, та комуністичними бойовиками на проспекті Уільям Морріс у барі "Ла Руеда". В результаті цих дій двоє бойовиків були ліквідовані ними виявились Фернандо Медіна і Карлос Рамус. Які також були причетні до вбивства генерала Арамбуру.

Знищений комуніст силами поліції.

У липні 1971 року, сили поліції зіткнулись з комуністичними бойовиками Монтонерос, під час того як бойовики хотіли вкрасти автомобілі під час сутички було ліквідовано Хуан Антоніо Діас, ще двоє бойовиків Сабіно і Коттоне втікають від поліції в гори на пошуки бойовиків, були підняти поліцейські та армійські сили, задіяні гелікоптери. При спробі бойовиків, прорватись в Кордобу знову відбувається ряд сутичкок з поліцією, і поранені бойовики втікають у ліс. Там щоб не бути заарештованим Сабіно Наварро один з командирів бойовиків, застрелився. У грудні 1971 року при зборі саморобної бомби, загинули ще два бойовика Монтонерос. 18 лютого 1972 року, комуністичні терористи Монтонерос вирішили вбити мера містечка Санта Фе спроба виявилась невдала охорона мера відкрила вогонь і вбила бойовика Оскара Агірре. 18 березня 1972 року, бойовики Монтонерос забажали викрасти керівника політичної організації "Нова сила" Роберто Усалу, спроба виявилась невдалоб Роберто відкрив вступив у перестрілку загинув сам і вбив одного з бойовиків Монтонерос, а саме Хорхе Россі. У 1975 році, комуністичні бойовики Монтонерос вирішили захопити, військову частину і атакували казарми Формозе. Де знаходились чималі запаси озброєння. Група комуністичних бойовиків була розділена на кілька відділень і розпочала штурм казарм. В першому ж боєзіткненні військові ліквідували двох бойовиків. Пізніше було вбито, ще шістьох комуністів з кулеметним вогнем. Так ще троє бойовиків, були ліквідовані при спробі дістатись до кулеметної позиції. Загалом комуністичні бойовики змушені були відступити і вирішили втекти в сторону аеропорту. Загалом під час бою було знищено 11 комуністичних злочинців.

Також комуністичні бойовики Монтонерос розглядали варіант, з розгортанням партизанської війни в сільській місцевості, а саме в горах Тукумана, для цього було виділено близько 30 бойовиків. Було зроблено і заготовлено велику кількість зброї та таборів в горах Тукумана. Але на початку 1976 року, групу з 60 бойовиків, було викрито армійськими силами, і відбулась сутичка, в якій військові знищили близько 10 комуністів, серед загиблих бойовиків був і Хуан Карлос Альсогарай, один з командирів організації.

Важливе місце в протистоянні з комуністами, брали участь і антикомуністичні праві сили Аргентини, зокрема ААА ( Аргентиський Антикомуністичний Альянс). Під час зустрічі Перона 20 червня 1973 року у Буенос-Айресі розгорілись сутички між ліваками і антикомуністами, ця сутичка отримала назву як бійня в Есейсе в результаті якої було знищено трьох комуністичних злочинців членів Монтонерос, а саме Орасіо Сімона, Антоніо Кіспе, Уго Оскар Ланверс.

У 1972 році, відбулась ще одна важлива подія, уявязнені комуністичні бойовики, вирішили втекти з в'язниці в оновному це були члени комуністичних організацій таких як Монтонерос та Революційної Армії Народу. Ця подія відбулась в місті Чобут, у в'язниці Роусон. Частині бойовиків вдалось втекти і навіть добратись до Чилі, де їх покривав злочинний соціалістичний уряд Сальвадора Альєнде. Частина була захоплена в полон при спробі втечі, і згодом розстріляні. Згодом 16 комуністичний бойовиків були розстріляні силами безпеки Аргентини, серед знищених були:

Хорхе Алехандро Улла член РАН комуністичний злочинець, який був заарештований у 1971 році, за пограбування.

Альфредо Еліас Кохан він був членом комуністичної органіації Революційні збройні сили, вона була малочисельною порівняно з РАН чи Монтонерос, але теж брала участь в комуністичному терорі. Був заарештований під час пограбування банку, під час цієї події була вбита Ракель Леліана Геллін данні події відбулись в 1970 році.

Анна Марія Вільяреал була членом РАН, була заарештована поліцією у контрольно-пропускному пункті 2 лютого 1972 року, коли вона їхала автобусом, і була поміщена у в'язницю суворого режиму Роусон, коли сталася спроба втечі, після чого її було схоплено та ліквідовано.

Карлос Альберто Рей член РАН .Він був одним із 35 присутніх делегатів, коли PRT-El Combatiente вирішила на V Конгресі між 28 і 30 липня 1970 року сформувати Народну революційну армію та додати організацію до «процесу революційної війни, який почався» після Кордобасо». , за його трактуванням, повстання мас проти диктатури.27 квітня 1971 року його заарештували, а потім перевели до в'язниці суворого режиму Роусон, де він перебував до спроби втечі.

Карлос Еріберто Астудільйо був членом комуністичної органіації Революційні збройні сили, був заарештований під час спроби пограбуання банку.

Кларіса Роза Леа Плейс була членом комуністичної організації РАН була заарештована в 1971 році і страчена в 1972.

Едуардо Адольфо Капелло був членон РАН, активним комуністичним бойовиком, Капелло був призначений «військовим лідером» федеральної столиці, і 16 вересня 1971 року він був заарештований під час спроби захопити автомобіль і був ув'язнений спочатку у в'язниці Villa Devoto, а потім у в'язниці суворого режиму Роусон, де він перебував моменту його ліквідації.

Умберто Сегундо Суарес член РАН походив із бідної родини у внутрішніх районах провінції, він працював робітником на цукровій тростині, потім на будівництві і, нарешті, став офіційним пекарем. Він став членом Троцькістської революційної робітничої партії на її початку і разом зі своїми товаришами Леандро Фоте та Антоніо Енріке Фернандесом брав участь у боротьбі FOTIA проти закриття цукрових заводів. PRT-El Combatiente вирішила на V Конгресі між 28 і 30 липня 1970 року створити Народну революційну армію та додати організацію до «процесу революційної війни», який розпочався після Кордобазо», згідно з її інтерпретацією маси проти диктатури, і Суарес приєднався до неї.Суарес був заарештований у березні 1971 року після перестрілки з поліцією та ув'язнений пізніше розстріляний після спроби втечі.

Умберто Адріан Тоскі член РАН, він працював у сімейному бізнесі, коли, вступивши до марксистсько-ленінської революційної робітничої партії, вирішив, як і інші кадри, «пролетаризуватися», працюючи робітником. 30 серпня 1971 року його було заарештовано під час рейду, коли він брав участь у засіданні регіонального військового комітету в Кордові. І знищено після спроби втечі.

Хосе Рікардо Мена член РАН, 16 листопада 1970 року він брав участь у групі, яка під керівництвом Хорхе Беніто Уртеага та Хосе Марії Каррізо пограбувала Banco Comercial del Norte, він був заарештований за цей інцидент і через деякий час переведений до в'язниці Роусон. Де був і страчений за спробу втечі.

Марія Анжеліка Сабеллі була членом комуністичної організації Революційні збройні сили, вивчаючи математику на факультеті точних наук Університету Буенос-Айреса, працюючи найманим працівником і проводячи приватні заняття, Сабеллі виконувала завдання розвідки та планування в діях Революційних збройних сил, таких як бомбові атаки на мережу супермаркетів Minimax. Була причетна до вбивства полісмена. Заарештована поліцією в лютому 1972 року, вона була поміщена у в'язницю суворого режиму Роусон, де була страчена після спроби втечі.

Маріано Пухадас комуністичний бойовик Монтонерос, був заарештований у 1971 році, за терористично-комуністичну діяльність і за напади і пограбування. У 1972 році страчений за спробу втечі.

Маріо Еміліо Дельфіно комуніст, член РАН. 14 квітня 1970 року він був заарештований після спроби захоплення 20-го відділку поліції в Росаріо. Він був підданий тортурам і продовжував свою політичну діяльність у в'язниці, організовуючи курси, беручи участь у планах втечі, згодом переведений до взяниці Роусон де і страчений.

Мігель Анхель Фрічу Полті член РАН, почав терористично-комуністичну діяльність, ще з 1969 року, у лютому 1971 року він очолював групу, до складу якої входили, зокрема, Хуан Елісео Ледесма, Умберто Адріан Тоскі та Алехандро Феррейра Бельтран, які пограбували вантажівку з готівкою в місті Йоксіна в Кордові та забрали 121 мільйон песо. 12 квітня 1971 року його брат був убитий, коли намагався вбити начальника поліції Кордови майора Хуліо Санмартіно під час операції «Соня I».У липні 1971 року Мігель Польті був ув'язнений спочатку у в'язниці Кордови, а потім у в'язниці суворого режиму Роусон. Де був і страчений

Рубен Педро Боннет член РАН, розпочав злочинну комуністичну діяльність ще з 1968 року,у січні 1969 року приєднався до групи, яка здійснила пограбування в місті Ескобар у провінції Буенос-Айрес. Боннет був обраний членом Виконавчого комітету та відповідальним за регіональну провінцію Буенос-Айрес, і між 1970 і 1971 роками він здійснив серію злочинів, які включали, серед іншого, захоплення підрозділу поліції у Флориді, провінція Буенос-Айрес , напад на охоронця профспілкового лідера Рохеліо Коріа, крадіжка медичних товарів у клініці Сан-Ісідро та крадіжка зброї.31 березня 1971 року був заарештований під час подорожі у викраденій машині та ув'язнений у в'язниці Villa Devoto. У вересні 1971 року він був одним з організаторів голодування, а через деякий час був переведений до в'язниці Роусон. Де був ліквідований після спроби втечі.

Сусана Грасіела Лесгарт була членом Монтонерос, її перша акція, штурм берега Ла-Калера, приблизно за 16 кілометрів від столиці провінції, 26 грудня 1969 року. Монтонерос направила Лесгарт до провінції Тукуман, щоб захистити її, і там вона працювала вчителем серед працівників цукрової тростини, а в 1971 році вона стала відповідальною за Монтонерос у цьому місці. Перша публічна акція полягала в малюванні 14 лютого 1971 року на стінах історичного будинку Каса де Тукуман, національного історичного пам’ятника, оскільки в 1816 році там було проголошено незалежність Аргентини. Лесгарт брав участь, коли 26 липня 1971 року організація разом з Революційними збройними силами напала на поліцейську дільницю Вілли Маріано Морено з метою вилучення зброї. Наприкінці того ж року її заарештували під час руху в машині, наповненій зброєю, і перевели до в'язниці суворого режиму Роусон. Де була і страчена.

У 1973 році комуністичні бойовики РАН здійснили вбивство контр-адмірала Гермеса Кіхади, це була своєрідна помста комуністичних бойовиків, під час цього вбивства було смертельно поранено Віктора Хосе Палмейро досвідченого комуністичного бойовика, який здійснив чимало злочинів.

25 травня 1975 року, під час нападу на поліцейську дільницю, з метою звільнити захоплених комуністів, гине один з лідерів Монтонерос Артуро Левінгер, один з найдосвідчених бойовиків.

21 березня 1975 року, сили ААА, нападають та розправляються з ліваками у Темперлі, вбиваючи 8 з них, убиті мали контакти та допомагали бойовикам Монтонерос.

Важливою акцією сил безпеки Аргентину було, захоплення підпільної друкарні Монтонерос, яка використовувалась для пропаганди комунізму. данна подія відбулась 24 листопада 1976 року. Підпільна друкарня, була розташована в одному з будинків в Ла-Платі, де було 5 комуністичних бойовиків. У будинку були власник Діана Теруджі та її тримісячна донька Клара Анахі Маріані, Роберто Порфідіо, Даніель Мендібуру Елісабе, Хуан Карлос Пейріс і Альберто Боссіо. Невдовзі після обіду будинок оточили понад сотня військовослужбовців армії, поліції Бонаренсе, національної жандармерії та оперативних груп, якими з іншого кварталу керував начальник Першого корпусу армії генерал Гільєрмо Суарес Мейсон, голова поліції Буенос-Айреса полковник Рамон Кампс і його права рука комісар Мігель Освальдо Етчеколац, начальник 10-ї піхотної бригади Адольфо Сіґвальд, начальник полку 7 Альберто Престі та начальник п’ятого відділку поліції Ла-Плати Освальдо Серторіо. Група Монтонерос не прислухалася до заклику здатися, і сили безпеки пішли на штурм. З використанням легкої артилерії та бронетехніки сили борони Аргентини розпочали штурмові дії, після трьох з половиною годин бою та наполовину зруйнованого будинку військові захопили будинок. Четверо Монтонерос, включаючи Діану Теруджі, загинули в бою, а дитину забрала поліція. П’ятий член Монтонерос був узятий у полон, поранений і згодом страчений у підпільному центрі ув’язнення.

[salvadorhistory]

Протистояня з комуністами 1971-1993рр.

Варто сказати, що після придушення повстання 1932 року і страти його ватажків, у Сальвадорі на десятиліття запанував мир, ліві злочинці ще довго не могли прийти до тями. І тільки в 1970-х роках різні комуністичні та соціалістичні організації, розпочинають підпільну діяльність готуючись до активних дій. У 1971 році формується перша злочинна комуністична організація, яка отримала назву Народна Революційна Армія. Варто зазначити, що першу кров комуністичні злочинці пролили 2 березня 1972 році коли вбили двох національних гвардійців і вкрали їх зброю. Після цієї події влада починає активно шукати, терористів. Також комуністичні бойовики роблять напади на банки та інші установи з метою грабунку. Також силам безпеки вдається ліквідувати ряд комуністичних терористів таких як Карлос Мартінес, Франсіско Гереро, Антоніо. У 1973-1974 роках, напади комуністичних злочинців продовжились, часто це були або вбивства бізнесменів або урядових чиновників, або грабунки. Також в 1975 році ватажками Наодної Революційної Армії Рівасом Мірою і Хоакіном Вільялобосом, були вбиті їх же поплічники такі як Роке Дальтон та Армандо Артеага, були вбиті нібито за співпрацю з ЦРУ. У 1975 році сили безпеки Сальвадору ліквідовують також одного з ватажків комуністичної організації Народної Армії Рафаеля Арсе Саблу.Також в 1976 році ватажки Народної Революційної Армії вбивають Володимира Рохеля, власного поплічника, який був незгідний з прокитайським орієнтуванням організації. У жовтні 1976 році сили безпеки Сальвадору ліквідовують 3 комуністичних терористів в Санта-Теклі.

Окрім сил безпеки владі Сальвадору в приборканні комуністичних терористів допомагають і право консервативні парамілітарні організації. У 1979 році 29 жовтня силами безпеки були знищені ще 7 комуністичних терористів. Починаючи з 1979 року протистояння з комуністами марксистами набуває затяжного характеру і відбувається як у місті так і в сільській місцевості, фактично розпочинається повноцінна громадянська війна з сторони комуністів. Провідну роль серед правих в Сальвадорі відігравав Роберто Обюссон, який боровся з комуністичними терористами. Також були інші організації, які боролись проти комуністів, такі як Союз білих воїнів, які тільки за 1977 рік вбили 28 комуністів. Також боролись проти комуністів Озброєні сили Регаладо, яка було утворена Ектором Регеладо, яка займалась ліквідацією комуно-соціалістичних терористів. Ще існувала така оргіназіація як Сальвадорський національний рух, яка теж займалась знищенням ліваків. Ескадрони смерті правих фактично всю громадянську війну, вбивали комуністичних злочинців. Діяли доволі ефектино вбиваючи як координаторів комуністів, так і їх замаскованих учасників. Натомість 10 жовтня 1980 року, був утворений комуністичними організаціями Фронт національного визволення імені Ферабундо Марті до нього увійши такі організації як: Народні сили звільнення Ферабундо Марті, Народна Революційна Армія, Національний супротив, Революційна партія Центральної Америки. Всі ці комуністичні злочинні організації об'єднались у Фронт національного визволення Ферабундо Марті. 27 листопада 1980 року, було ліквідовано 7 високопоставлених комуністичних злочинців , у тому числі Енріке Альвареса Кордову і Хуана Чакона.

Також в серпні 1980 році було знищено Луїса Діаса, одного з основних терористів Революційної партії Центральної Америки, а в листопаді 1980 року було знищено Умберто Мендосу, одного з лідерів організації. 7 січня 1981 року збройні сили Сальвадору очолюють наступ на комуністичні сили, задіюють всі аспекти і все озброєння від артилерії до авіації. 12 січня до збройних сил Сальвадору потрапила велика кількість китайської і радянської зброї, яку війська Сальвадору виявили в мертвих комуністів. На 13 січня в ��оях армія Сальвадору ліквідувала 500 комуністичних бойовиків. 6 квітня 1983 було убито в Манагуа одного з лідерів комуністичних повстанців Меліду Монтес, вона була вбита охоронцем лідера ФНОФМ Сальвадора Карпіо, який відповідавав за контррозвідку. Це завдало серйозного удару по комуністах. 12 квітня 1983 року вчинив самогубство, ще один керівник ФНОФМ Сальвадор Карпіо, якого звинувачували в смерті Монтес. Також для боротьби з комуністичними терористами було створено елітний спец загон Атлакатль, який займався рейдами, диверсіями і знищенням цілих груп комуністичних терористів.

Одна з гучних антипартизанських дій військ Сальвадору проти комуністичних злочинців відбулась у травні в 1980 році, в прикордонних селах з Гондурасом, розташовувавлись комуністичній бойовики, вони зайняли кілька сіл і використовували їх як навчальні табори, місцеві також допомагали комуністам. 13 травня сальвадорські війська у складі військового загону № 1, Національної гвардії розпочали антипартизанську операцію. З кількох точок , включаючи сусіднє село Лас Вуельтас , вони зійшлися до Лас Арадас, неодноразово вступаючи в сутички з партизанами . Також 13 травня 150 гондурасських солдатів 12-го батальйону, що базується в Санта-Роза-де-Копан, прибули в Санта-Люсія, Гондурас, і Сан-Хосе, Гондурас, поблизу річки Сумпул і не дали бойовикам перетнути кордон. Під час боїв і зачисток прикордонних територій військами Сальвадору було вбито від 300-600 комуністичних бойовиків та їх прихильників. У грудні 1981 року військові Сальвадору вчинили війну в Мозоті, селищі куди вони прийшли після зіткнення з комуністичними бойовиками, загинуло від 800-1000 осіб. Ще одна важлива подія відбулась в березні 1982 року, коли разом з комуністичними бойовиками було вбито 4 журналістів з Нідерландів, які приїхали вести репортажі про війну, репортери одразу поїхали в регіон де були часті сутички армії Сальвадору з комуністичними бойовиками. Зустрівши одного з командирів комуністів Оскара, журналісти з Нідерландів, відправились з ним в Джунглі разом їх було 9 чоловік 5 бойовиків комнуістів і 4 журанлістів. Всі вони потрапили в засідку армії Сальвадору, вдалось вижити лише одному комуністичному бойовику на і'мя Мартін, решта були вбиті.

У серпні 1982 році відбулась також бійня в Ель-Калабосо. В данному регіоні діяли комуністичні партизани ФНОФМ, відповідно щоб присікти їх дії, туди були направлені сили армії Сальвадору, а також сили елітного спецназу. Загалом військові знищили там близько 200 людей як партизанів ФНОФМ так і їх симпатиків. Також війська Сальвадору 1 серпня 1983 року, ліквідували групу комуністичних бойовиків і серед них Ліліан Летона, одна з командирів ФНОФМ, яка вже кілька років воювала на стороні комуністів. Також ще у 1980 році, правими ескадронами смерті був знищений Енріке Кордова, який мав зв'язки з комуністами з ФНОФМ і виступав проти військових Сальвадору. Адміністрація США надавали гроші і озброєння Сальвадору, США не хотіли щоб до влади прийшли комуністичні злочинці. Загалом вся середина 1980-х роках пройшла в інтенсивних бойових, діях комуністи не могли похизуватись великими досгяненнями, армія ж методично знищували велику кількість бойовиків. Найбільш масовий бій між урядовими силами Сальвадору і комнуістичними бойовиками відбувся в 1989 році, коли комуністичні бойовики з ФНОФМ вирішили перейти в наступ на урядові сили. Перед нападом ФНОФМ праві парамілітарні вояки, вбили 10 просоціалістичних робочих, які підтримували терористів. 31 жовтня праві здійснили ще один напад і вбили ще 10 просоціалістичних робітників і 20 поранили вбили також Фебі Веласкес, одну з лідерок лівацького руху в Сальвадорі. Командири ФНОФМ розуміли, що час спливає, що комуністичний табір починає валитись, багато бойовиків ФНОФМ загинули або були деморалізовані. Саме тому командири терористів вирішили піти на рішучий крок наступати на столицю Сальвадору.

11 листопада 1989 року ФНОФМ почали одночасні напади на важливі військові пости у великих містах Сан-Мігель, Усулутан і Сакатеколука. Однак з військових, стратегічних і політичних міркувань головним центром нападу була столиця Сан-Сальвадор.

Місто, розташоване в самому серці Сальвадору, було легко доступним для повстанців через його близькість до вулкану Сан-Сальвадор і основних опорних пунктів партизанів Сан-Хасінто і Гуасапа. О 7:00 вечора приблизно 2000-3000 комуністичних партизанських сил, спустилися з пагорбів, які роками були їхніми територіями, у міста для першого часу з початку війни. Партизани проникли в густонаселені міські центри північного Сан-Сальвадору, вдираючись у цивільні будинки для захисту від армії. Стіни, які розділяли великі та багатолюдні житлові комплекси, були пробиті партизанами, щоб зробити внутрішні тунелі та забезпечити безпечну мобілізацію.

Війна також вирувала в інших великих департаментах, таких як Сан-Мігель і Санта-Ана. Передбачуваними цілями були різні військові об'єкти на території країни. ФНОФМ планували викрасти зброю, що зберігається, і озброїти цивільне населення проти уряду.

Першою ціллю було армійське командування в Аютукстепеке, після чого послідувала серія нападів на військові об'єкти в Мехіканосі, Сьюдад-Дельгадо, Сояпанго, Серро-Сан-Хасінто, Сакатеколуці, Сан-Мігелі та Усулутані. Бойовики також обстріляли об'єкти Національної гвардії, однієї з головних сил безпеки країни. За словами військовослужбовця у відставці Хуана Орландо Зепеда, у першу ніч наступу повстанці також напали на резиденції президента Крістіані, віце-президента Меріно та президента Законодавчих зборів Роберто Ангуло та кількох інших урядовців .

ФНОФМ швидко проникли в густонаселені міські центри на півночі Сан-Сальвадору: Сояпанго, Апопа, Аютукстепеке, Кускатансінго, Сьюдад-Дельгадо, Мехіканос і Сакаміль. Потім бойові дії поширилися, коли повстанські війська мобілізувалися в Антігуо-Кускатлан, Уїзукар і Санта-Текла, також густонаселених і економічно важливих міських районах на захід від Сан-Сальвадору. Влада Сальвадору евакуювали мирне населення х територій в котрі проникли комуністичні терористи, більше того населення само втікало від комуністів і не бажало виступати на їх стороні, бойовики навіть роздавали зброю простим людям, бажаючи схилити їх на свою сторону, але люди в основну втікали з цією зброєю. Війська Сальвадору мали найкращу авіацію серед центральноамериканських держав, тому піддали масовому бомбардуванню території, в які засіли комуністи, що спричинло великі втрати серед комуністичних бойовиків. За кілька днів велику частину комуністів було знищено. Загалом сили оборони Сальвадору за листопад-грудень 1989 року знищили 1902 комуністичних бойовиків, це було дуже важкі втрати для комуністів. Котрі так і не змогли відновити сили до кінця війни. Також цього ж року спецназ Сальвадору знищив 10 комуністичних бойовиків ФНОФМ знайшовши їх табір в лісі, знищивши 5 медиків комуністів і 5 ранених комуністичних бойовиків. У 1984 році військові Сальвадора ліквідували групу комуністів з ФНОФМ разом, з баскським комуністом колишнім членом ЕТА, який втік з Іспанії і приєданвся до комуністів в Сальвадорі, звали його Пакіто Аррегі.

У 1991 році спецназ Сальвадора ліквідував одного з командирів комуністів, а саме коменданте Хесуса Рохаса. Який разом з групою комуністичних бойовиків потрапив в засідку і був убитий 11 квітня 1991 року, разом з ним вдалось ліквідувати ще 14 бойовиків ФНОФМ. Важлива ліквідація відбулась також ще у 1979 році Міларго Рамірез, комуністичної діячки, однієї з співзас��овниці ФНОФМ. Вона була одна з перших хто розпочав створення підпільних комуністичних організацій, які утворили ФНОФМ. Була схоплена і знищена силами Національної Гвардії.

Загалом війна завершилась у 1993 році підписанням Чапутельськими угодами. Комуністичні бойовики з ФНОФМ розуміли, що повалити уряд не зможуть і що з розпадом СРСР і соціалістичного табору, їх поразка це питання часу. 15 грудня 1993 року вважається датою завершення війни. Варто сказати, що загони ФНОФМ згідно угоди, роззброювались і демобілізовувались. На 1993 рік бойовиків ФНОФМ було небагато, велика частина з них була знищена військами Сальвадора. Комуністи не змогли скнути владу і встановити свою диктатуру. Перемогу святкували праві і антикомуністичні сили. ФНОФМ ставала легальною партією, навіть мала певний успіх до середини 2000-х років, але ще з початку 2000-х років ФНОФМ починає втрачати популярність, все більше виборців перестають їх підтримувати навіть в регіонах, де вони мали підтримку під час війни, саме тому на теперішній час ФНОФМ узагалі втратили можливості хоч якось впливати на процеси в державі, їх підтримка рекордно низька 3-4% і падіння продовжується. Як партія, яка претендувала на потрапляння в парламент вона доживає свої останні дні. За час війни з 1979-1993рр. Силами безпеки Сальвадора було ліквідовано 20 000 тисяч комуністичнх бойовиків і їх поплічників.

[polandwars]

Повстання в Польщі проти комунізму 1950-1989рр.

Першим важливим антикомуністичним повстанням, жителів Польщі, відбулось в Познані у 1956 році. Яке поклало початок серії повстань проти комуністичної окупаційної влади.

Познанське повстання 28-30 червня 1956 року. Повстання було наслідком на диктатуру комуністичної окупаційної влади, вимоги були дуже прості лібералізація економіки та політичної сфери. Варто сказати, що Познань була промисловим центром Польщі, але через згубні кроки комуністичної влади, в Польщі на 1956 рік була велика криза, не тільки в промисловості, але і в сільському господарстві через колективізацію. Розпочались протести робітників в Познані кількість демонстрантів доходила до 100 тис. Злочинна комуністична влада кинула проти людей озброєні частини і наказала відкрити вогонь на ураження. Відбулись бої проти протестувальників задіяли армійські частни та поліцію. Під час сутичок загинуло 50 невинних людей, які були вбиті комуністичними злочинцями. Протестувальники убили 8 комуністичних злочинців під час сутичок. Серед вбитих були: міліціонер, 3 співробітників спецслужби КОБ, курсант-танкіст, солдат, підпоручик, солдат КВБ( Корпус Внутрішньої Безпеки). Всі 8 комуністичних поплічників режиму були знищені повсталими людьми. Попри придушення демонстрації з 1956 року почався режим відлиги у Польщі.

Наступні важливі події відбулись у грудні 1970 року, демонстрації завершились сутичками з представниками окупаційної комуністичної влади. 14-22 грудня 1970 року тривали виступи і сутички з представниками комуністичної влади, варто сказати що причиною протестів була погана економічна та політична ситуація, криза в економіці, інфляція, постійно підвищувалис ціни, однією з вимог було підвищення зарплати. Перші заворушення відбулись 14 грудня на півночі Польщі, особливо активні протести були в Гданську. Відбулись перші сутички з протестувальників з комуністичними злочинцями. 15-16 грудня збільшується кількість протестувальників, протести охоплюють багато міст Польщі, кількість протестувальників також збільшується. 17 грудня був пік протистояння особливо �� Польському місті Гдиня тодішній голова польської окупаційної комуністичної влади Гомулка, віддав наказ військовим і поліції на придушення протестів, відбулись масові сутички були убиті і поранені з обох боків. 18-22 грудня завершення демонстрацій та сутичок з представниками влади. Загалом за цей час загинуло 42 демонстранти. З боку влади загинуло 3 представників силового апарату, ще 600 було поранено. Демонстрантами було знищено 2 представників поліції та військового. Як результат демонстранти попри придушення демонстрацій добились відставки Гомулки, також підвищення зарплатні та заморозки підняття цін на 2 роки.

Наступні виступи проти комуністичної влади відбулись в 1981-1983 роках, основною рішучою силою, яка діяла проти комуністичної влади був рух Солідарності. У 1981-1983 років в Польщі комуністичні злочинці ввели військовий стан. Відповідальний за військовий стан і введення військових у міста, і за сутички з протестувальникам був Ярузельський. Найбільш жорский опір комуністичній владі вчинили шахтарі. Пік протистояння Солідарності та інших антикомуністичних організацій з владою припав на 1982 рік. Під час сутичок загинуло 115 демонстрантів, з сторони влади був убитий сержант поліції, а також 150 силовиків поранені. Солідарність була заборонена офіційно і діяла нелегально. Данні події пришвидшили падіння комуністичної влади.

Наступні фактично фінальні протести, які повалили комуністичну владу відбулись в квітні-травні 1988 року, опозиційний рух набрав широкого розмаху, фактично вседержавного. Комуністична влада вже була нездатна на силове вирішення питання, більше того ситуація була близька до загальнонаціонального страйку, і при застосуванні сили могла довести країну до громадянської війни. Комуністичні окупанти втрачали контроль над Польщею, тому вирішили піти на примирення і переговори з опозицією з рухом Солідарністю та іншими. Був оголошений круглий стіл для переговорів з опозицією. У 1989 році відбувається круглий стіл. Мав бути введений інститунт президентства, посаду президента хотів зайняти Ярузельський. Були призначені вибори на 4 червня 1989 року, на виборах рішучу перемогу отримала Солідарність, майже всі місця в сенаті і сеймі отримали члени Солідарності. Комуністи зазнала серйозної поразки, як наслідок були відсторонені від влади, новий польський уряд очолив Тадеуш Мазовецький, який розпочав радикальні зміни в державі. 27 січня 1990 року комуністи вирішують розпустити свою партію. Після данних виборів шансів у Ярузельського стани презмдентом фактично не було. Після зміни влади протягом 90-х років влада старалась притягнути до відповідальності колишніх комуністичних злочинців, але як правило більшість з них були хворі і часто дуже скоро помирали, ще до винесення вироку. У 1993 році було заборонено комуністичну партію Польщі, режим комуністичний визнананий як злочинний і окупаційний. Також була заборонена символіка комуністичної партії. Також у 90-х роках розпачалась політик�� декомунізації у Польщі, перейменування вулиць і скверів, та інших об'єктів. І також повалення памятників комуністичного режиму.

Загалом польські демонстранти за 1956-1988 рік знищили 12 силовиків комуністичного режиму.

[romaniawars]

Комуністичне повстання в Бендерах 27 травня 1919 рік.

В травні 1919 року відбулась спроба комуністів, захопити владу в Бендерах або в Тигіні румунська назва міста , та поширити комуністичну владу на іншу територію Румунії. Комуністи досить довго готували це злочинне повстання.

У 1919 році повним ходом йшла громадянська війна на території Росії між комуністами і білими, а також між національно-визвольними рухами, які воювал�� проти комуністичної окупації. Радянські війська зажадали від Румунії велику частину земель.

17 квітня 1919 радянські війська, переслідуючи армію французького генерала д'Ансельма, зайняли Тирасполь. Того ж дня румунські війська відступили до Тігіни та підірвали міст через Дністер між Тигінею та Парканами. Починаючи з 26 квітня 1919 р. вся відповідальність за оборону лінії Дністра лягла на піхотні дивізії, а прикордонну варту було вирішено замінити оперативними військами. Ця заміна була проведена між 10 і 15 травня 1919 року.

Після відступу оборону Дністровського кордону між Хотином і Тигиною було доручено 1-й кавалерійській дивізії, а також 9-й і 10-й піхотним дивізіям 5 армійського корпусу (останню згодом замінено 4-ю піхотною дивізією). ).Враховуючи те, що Королівство Румунія не мало військових сил, достатніх для закриття захисного кордону, який встановлювався навколо Радянської держави, для підтримки було направлено дві союзні дивізії. На південь від Тігіни до моря оборону взяли на себе 16-та і 30-та французькі колоніальні дивізії. Лінія розмежування між секторами проходила через міста Теліта та Поганешть. Французькі війська вже були втомлені від початку експедиції на південь Росії, суть якої вони не розуміли, враховуючи, що їх національна територія вже була врятована. Врятувавши життя після 4 років боїв на фронтах Європи, французькі солдати не бажали гинути в російських степах.

Прийшовши на допомогу Радянській Угорщині, нарком закордонних справ Георгі Цицерін разом із більшовицьким лідером України Крістіаном Раковським 1 травня 1919 р. надіслали уряду Румунії ультиматум, закликавши його евакуювати Бессарабію до 3 травня. . Другий ультиматум закликав його евакуювати Буковину протягом двох днів з 2 травня . Зосередившись на Дністрі, війська Червоної Армії почали поступові наступи. Майже щодня загони радянської армії форсували новий кордон, перетинаючи річку на човнах, атакували румунські пости, вбивали та брали в полон солдат, щоб переправити через річку. В інших випадках цілі загони займали села, поки румунські війська не відкинули їх.

Розвиток військової ситуації в Європі в травні 1919 р. внаслідок загострення угорської проблеми вимагав від командування союзників передислокації французьких і грецьких військ з Бессарабії, що було складно, зважаючи на те, що румунський генеральний штаб не мав достатньо військ.

Населення міста Тигина за переписом 1897 року, коли міс��евість належала до Бессарабського губернаторства, налічувало лише 7,3% жителів молдавського походження, яких переважало населення, яке влада класифікувала як російськомовне. Ситуація, зафіксована в 1918 р., виглядала так: із загальної кількості 31 797 жителів 17 124 були росіянами, 10 632 євреями, 2 338 румунами, 306 німцями, 112 болгарами та 4 турками. У перші місяці 1919 р. економічна ситуація стала серйозною, а невдоволення цивільного населення було загальним. Крім того, з виведенням союзницьких експедиційних сил до південної Бессарабії, на додаток до союзницьких військ, деякі з яких втратили дисципліну, територію заповнили колони охоплених панікою цивільних біженців з півдня Росії.

Всередині колишнього губернаторства через комуністичні організації та агентів злочинців та провокаторів комуністичні злочинці намагалася спровокувати повстання бессарабців проти румунського уряду, щоб просувати свою позицію та забезпечити раціональну основу для можливого втручання Червоної армії. Чим драматичнішими були б ці повстання, тим більше західні країни могли поставити під сумнів румунський характер Бессарабії та підтримати можливу радянську інтервенцію.

Місто Тигіна було територією з переважно національним населенням, а бессарабськими меншинами – росіянами, українцями, євреями, болгарами тощо. – мали досить сильні русофільські почуття. Вплив комуністичної пропаганди в Бессарабії в цьому контексті був зумовлений не стільки діяльністю місцевих організацій комуністичної партії, скільки передусім можливістю захоплення цих територій радянськими окупантами.

22 квітня 1919 року таємний більшовицький з'їзд у Кишиневі прийняв рішення направити до Києва делегацію з метою отримання коштів на озброєння. На цьому ж з'їзді було складено маніфест, в якому проголошувалося про кінець румунського панування в Бессарабії, а робітників і селян закликали до боротьби проти влади (згодом цей маніфест розповсюдили по всій провінції). Повстання мало розпочатися в травні 1919 року, тому в Україні було сформовано кілька бессарабських полків, а вздовж кордону мобілізовано колишніх солдатів і офіцерів. Їхнє центральне командування було в Тирасполі, біля Тигіні. Було багато дезертирства та інших труднощів на цьому шляху, і більшовицький комітет у Кишиневі вирішив просити військовий комітет в Одесі про відстрочку на липень 1919 р. Враховуючи, що наступ армії мав відбутися в липні через р. Тиса до Західної Румунії під час румуно-угорської війни, відстрочку було скасовано в останній момент.

Залежність від залізниці можливого радянського вторгнення через Дністер вимагала зосередження військ у центрах ближче до річки, а Роздільна стояла перед залізничним переїздом від Тигині. Можлива окупація Тігіні мала б значний результат, відкривши шлях до окупації Кишинева та просування до Ясс і Галацу. Однак, згідно з проектом оперативного наказу, підготовленого в квітні 1919 року для радянської 3-ї армії в Україні, просування до Тігіні (разом з іншими подібними операціями в Кріулень, Григоріополь, Чобурчіу та Четатя-Алба) мало бути лише демонстративним рухом, щоб прикрити фактичну переправу через Дністер з головними частинами в Дубасарах і створення корисного плацдарму для подальшого використання . Тому не випадково ця друга акція, подібна до хотинської, мала відбутися також у місті, розташованому на Дністрі, оскільки потенційну підтримку з-за річки було набагато легше забезпечити.

На початку травня румунській армії довелося знову вдатися до артилерії, щоб відбити подальше вторгнення банд через Дністер у Атачі (сьогодні Отачі) і Каларашевку. Хоча акції відторгнення були успішними, румунський апарат безпеки залишався у стані підвищеної готовності, очікуючи нових дій з боку більшовицьких формувань, створених ліворуч від Дністра .

За наявними відомостями, французький контингент у Тигіні був пройнятий більшовицькими ідеями,багато французьких солдатів піддалось злочинній пропаганді більшовиків. Сподіваючись, що французькі війська в місті побратаються з радянськими нападниками, щоб останні за допомогою місцевого населення (заздалегідь підготовленого через шпигунів) зайняли Тигіну, радянське командування вирішило наступати в цьому місці. Атака, яка мала бути здійснена проти укріплених позицій французьких військ у місті, мала на меті звільнити деяких солдатів, ув’язнених через звинувачення в симпатіях до більшовиків.

Незважаючи на ретельну підготовку, яку очікували бессарабські центральні комуністичні орагнізації, наступ на Тигіню було розпочато передчасно. У ніч з 26 на 27 травня 1919 року радянська артилерія почала бомбардувати місто. О 3.30 ранку, діючи зненацька і скориставшись недбалістю французів, великі більшовицькі формування складалися з кількох сотень радянських солдатів (за даними Джонатана Д. Смелі, лише 150 солдатів). 3-ї бригади 5-ї дивізії 3-ї Української армії з кулеметами переправилися через річку на човнах і увірвалися в місто. Того ж дня з літака, що прилітав з-над Дністра, на місцевість були також кинуті маніфести, надруковані французькою мовою, в яких більшовики закликали французів з радянськими окупантами.

За підтримки деяких членів місцевої підпільної комуністичної організації окупанти захопили вокзал, пошту і теле��раф. Вони також атакували румунських солдатів на вулицях, а також румунський кулеметний пост, який просувався на кілька кілометрів углиб міста. Водночас значна частина місцевих залізничників, вчасно повідомлена про майбутній напад, залишила роботу, створюючи труднощі для залізничного руху. Жоден із п'яти місцевих лідерів повстання не мав румунського національності, а двоє з п'яти були відомими та впливовими комуністичними лідерами, а саме Павло Добродєєв - один із засновників Молдавської Автономної Республіки та Григорій Іванович Борисов - лідер комуністичної організації в Тигіні , делегат ІІ з’їзду РУМКЕРОДу, член Тимчасового уряду Бессарабії, а згодом перший президент Молдавської Ради Народних Комісарів.

Реакція Франції була досить слабкою, але після початкової несподіванки румунська армія швидко відреагувала . Таким чином, увечері до міста прибули додаткові румунські війська чисельністю полку. Атаку більшовиків і їх союзників було зупинено, і наступного дня о 7 годині ранку сили розміром у півтора батальйони алжирських колоніальних військ вийшли з цитаделі Тігіна та відкинули загарбників через Дністер.

При відступі радянських окупантів та місцевих комуністів, французькі війська зайняли позицію нейтралітету і не дозволили румунським солдатам знищити втікаючих злочинців. Було знищено 400 радянських окупанти і місцевих комуністів, які брали участь в боях, близько 150 потрапили у полон які були страчені румунськими військами.

Також варто сказати, що через рік у 1920 році в Румунії також відбулась важлива подія, і не обійшлось без впливу комуністів та соціалістів, а саме загальний страйк.

Загальний страйк у Румунії 1920 року був великим загальнонаціональним страйком у Королівстві Румунія, який тривав з 20 по 28 жовтня і в якому взяли участь більшість з понад 400 000 промислових робітників з усієї країни. Вимоги робітників включали визнання робітничих фабрично-заводських комітетів, демілітаризацію промислових підприємств, скасування облогового стану, ліквідацію цензури та прийняття нового законодавства. Страйк був жорстоко придушений урядом за допомогою румунської армії, а лідери робітників були засуджені до в'язниці.

[claudiaschiffersblog]

Правоохоронний органи Південної Кореї повідомили про активізацію північнокорейських хакерів

Національне поліцейське управління Південної Кореї випустило попередження про тривожне зростання крадіжок криптовалюти, скоєних північнокорейськими хакерами. Фахівці повідомили, що злочинці почали вдаватися до нових витончених схем. Зокрема, шахраї часто видавали себе за урядових чиновників і відомих журналістів. У 2023 році в період з березня по жовтень жертвами злочинців стали понад 1500 роздрібних інвесторів. У це число увійшли і 57 державних чиновників Південної Кореї. Кібершахраї використовували різноманітні тактики: розсилка фішингових листів, пряма крадіжка конфіденційних даних, спроба видавати себе за відомих особистостей. Однією з основних цілей хакерів були криптовалютні рахунки користувачів. Національне поліцейське управління Південної Кореї виявило 19 випадків, коли хакери вкрали ідентифікатори інвесторів і профілі для отримання несанкціонованого досту��у до особистих облікових записів. У 2023 році хакерська діяльність Північної Кореї продемонструвала значну ескалацію як за масштабами, так і за агресією. Якщо в минулому році основна увага приділялася поширенню програм-здирників, то в поточному році спостерігається зрушення в бік більш агресивних фішингових атак. Цього року влада Південної Кореї зупинила діяльність понад 40 фіктивних сайтів, які були пов'язані з кіберзлочинцями. Особливо активно діє відоме угруповання Lazarus Group. На поточний момент шахраї сфокусували увагу на платформі Discord. Хакери видають себе за блокчейн-інженерів і обманом змушують жертв завантажити шкідливий ZIP-файл під виглядом арбітражного бота. В Elastic Security Labs підкреслили, що дана програма відрізняється підвищеною скритністю. Це обумовлено тим, що вона працює автономно і строго виконує команди центрального сервера. Read the full article

[blog-of-restless-dreams]

У мене є тема, яка мене турбує.

А саме те, що виродків, які напоїли дівчат алкоголем у суміш із наркотиками і зґвалтували, хочуть призвати до військової служби.

Влада, ви серйозно? Чим ви думаєте, коли таке робите? Не можна викликати до служби злочинців, які тільки зіпсують імідж нашої армії! Ви чуєте, у вас там усі зі глузду з'їхали?!

Припиніть вже працювати за совковими методами, як русня! Нам потрібні гарні спеціалісти в армії, а не група ґвалтівників, маньяків, виродків та злочинців. Ці виродки травмували бідних дівчат, які точно не хотіли того, щоб їх напоїли та зґвалтували. А ви тільки даєте шанс таким виродкам знову зробити щось погане у нашій країні!

[thesolyanka]

Між Першим та Другим Цвинтарями

Харків застряг десь між 1-м та 2-м міськими цвинтарями. Це почалось не сьогодні, і не вчора. Мабуть десь позавчора. Чи винна в цьому саме міська влада? Важко сказати, адже її сутність була такою ж самою, що вчора, що позавчора. Вона була такою у 1970-ті, коли 1-м цвинтарем пройшли бульдозери, аби потім на місті старовиного некрополю розбити “молодьожний парк”. Вона залишається такою й в ХХІ-му столітті, коли будує й реконструює закредитовані парки й сквери на кожному куті. Це та ж сама сила, що руйнувала історичну забудову міста, а потім топила його в жлобському новобуді. Це та сама сила, живі втілення якої зробили з 1-го цвинтаря «молодьожний парк», а самі наразі спочивають на 2-му. 

Між колишнім 1-м та існуючим 2-м цвинтарем - 10 хвилин пішки. На місці 1-го піонєри встигл�� зіграти в футбол черепами Хвильового та Гулак-Артемовського. На 2-му спочиває разом з дружиною масовий червоний вбивця й кат саєнко, а також організатори сепаратистських з‘їздів, які зробили добрячий внесок в русифікацію та неосовєтізацію Харкова.

Щоб зрозуміти Харків, що застряг між 1-м та 2-м міськими цвинтарями, просто спробуйте вдивитись в щасливі пики тих, хто жере у генделях в «молодьожном паркє». Все одразу встає на свої місця: диряві труби та коксохім, безкарніть злочинців та безмежна влада бюрократів, зубожіння «простих» людей та маєтки з червоної цегли біля центрального парку, трц та жк на місцях пам‘яток архітектури. Нескінченні іноземні гості, котрі залишаються тут жити та не хочуть асимілюватись, та черги на безкоштовний автобус в екопарк. Жлобські півнушкі  у ранзі дорогих ресторанів з нічними шоу, де ріжуть живих кур під регіт відвідувачів, та майбутні військові, що танцюють під газманова та шансон. 

Потім міським головою обирають “живого мерця” там, де одні живуть у Харкові, а інші насєляют Харьков. Й цей Харьков ряісніє персонажами всіх кольорів та відтінків. Подивись, а цей бикуватий охоронець з супермаркету, він в студентські роки сцяв на кістки померлих, що спочивали на місці “молодьожного паркє” чи ні? А цей хамовитий хлопець, що рєшаєт вопроси та несется на своєму тазу на червоний крізь пешохідний перехід, а потім паркується на галявині - може він онук тих парнєй, що разом з саєнко здірали з людей шкіру та діставали очі з очниць? А подивись, ось цей звичайний працьовитий чолов‘яга, що із звирячою наснагою руйнує маєток ХІХ-го сторіччя, адже це його робота - може він родич водія бульдозера, що зносив некрополь у 1970-ті? Мешканка нового жк з губами, що закривають половину її обличчя, що замовляє біг тейсті в глово - чи має вона якійсь фізичний, ментальний чи генетичний зв‘язок із колишнім міським головою Харкова юрієм гуровим, чий підпис дав старт знищенню тих могил на 1-му цвинтарі? Можливо, його підпис ще знищив й домівки, на місці яких виріс цей жк з підземним паркінгом? 

Чи мають зв‘язок всі ці умовні персонажи один з одним та з нами, з тими, хто продовжуює жити у Харкові, вдавати, що все добре й це все зовсім, ні в кому разі не про нас? Чи маємо ми нести відповідальніть за те, що толеруємо існування Харькова в Харкові, в місті що було епіцентром Голодомору та ареною запеклих боїв східного фронту Другої Світової війни? Чи маємо ми нести відповідальність за те, що є свідками того, як справжнє зло стало називатись “добром й благом”, а ми залишились лише мовчазними свідками? 

Чи маємо ми визнати, що знаходимось тут в епіцентрі екзістенційного жаху, подібного до Содому й Гоморри?

[leonid2013]

Прошу перепощуйте!!!

[nikolaystarkov]

Територіальна оборона, або бандити на дорогах

Зараз головну небезпеку для населення України несуть навіть не удари російських сил і ЗСУ, коли жителі потрапляють між молотом і ковадлом, а шириться бандитизм і анархія, яку всіма силами збільшує своїми діями Київ. Вже зараз озброєні добровольці на виїздах з міст стріляють у все, що рухається. Жаху додають мобільні загони які кочують по трасах, що ведуть з міст. Тут мирні жителі в кращому випадку виступають як кормова база, в гіршому – як жертва. Це страшна картина, яку важко прийняти мирною свідомістю. Але і це не найстрашніше. Найстрашніше полягає в тому, що самий низ соціальних сходів, дно людського буття, закінчені виродки, які перебували під плінтусом суспільства, придавлені силовиками - вся ця накип, яких людьми можна назвати дуже умовно, вилізла наверх. І Київ, замість того, щоб боротися з цим, тільки підливає бензину у вогонь. Слідом за роздачею зброї, рішенням Зеленського випускають з в'язниць кримінальників і військових злочинців. І тепер вони на волі. Ті, хто розумніші зараз візьмуть максимум зброї і підуть в твань, щоб потім трансформуватися в територіальні ОЗУ. Ті, хто потупіший, найнебезпечніші, сколотять кочують банди, що знищують все живе. Само собою, і ті, й інші, використовуватимуть ідеологічне прикриття-захисників Батьківщини. На це накладіть оглушене агресивною пропагандою населення, яке стане спочатку посібником, а потім і жертвою цих вбивць. Навіть Антон Геращенко закликав тероборону впорядкувати роботу блокпостів на основних магістралях. "Через стихійне виникнення блокпостів і бездумного перегороджування доріг бетонними блоками та іншими загородженнями, в перші дні віроломної агресії, на виїздах і виїздах до Києва на десятки кілометрів постів створилися величезні пробки. З огляду на те, що Україна зараз повністю заблокована з моря, автомобільні дороги є стратегічно важливими для переміщення військових, продовольства і палива! Тому найважливішим завданням на сьогодні є впорядкування роботи блокпостів на основних магістралях. Їх не повинно бути на в'їздах і виїздах з майже кожного українського містечка в Центральній, Південній і Західній Україні. Звертаюся до членів загонів територіальної оборони. Ваша робота дуже важлива. І попереду буде ще не мало поту, крові і сліз. Але зараз потрібно беззаперечно виконувати вимоги військового командування і поліції щодо впорядкування роботи блокпостів", - написав Геращенко. Чого не розповів Геращенко, так це про відвертий бандитизм з боку окремих загонів територіальної оборони щодо беззбройних городян (у мене зброя, підкоряйся, якщо ні - стеляю), і ігнорування вищезгаданих військових і поліції. Мова не про всіх загонах оборони, але про багатьох. На тлі війни влада пробачить багато… Україну, нещасну землю, знищують, підпалюючи з усіх кінців. І знищують її власні еліти-Геращенко, Аваков, Зеленський і багато інших. Дивлячись на це, мимоволі спливають біблійні, апокаліпсичні сцени кінця світу. Замість запасів продовольства в міста завозили зброю, замість гуманітарних коридорів-терор на дорогах, замість безпеки і комендантської години - роздача зброї і розкриті двері в'язниць. Ніхто і не планував подальше мирне життя. Це приготування до масового самогубства країни. Божевілля управляє Україною. І до цього колективного психозу скоро приєднається масовий, безглуздий терор найгірших з роду людського.

[analyticsukr]

Скільки насправді ділянок має СБУ у Рівному

Від автора: ця історія не матиме моралі. Ми не покажемо вам іншу реальність: «чорну» чи «білу». А лише те, як викривлення інформації часом може мати великий вплив на розвиток подій та на формування суспільної думки.

Чи варто ставити під сумнів суспільну важливість та необхідність процесу соціального забезпечення військовослужбовців, зокрема і СБУ, адже всі ми хочемо жити в державі, в якій можемо відчувати себе захищеними? Звичайно, поряд із патріотичним духом, відданістю Батьківщині, вірністю військовій присязі, що безумовно притаманно нашим військовим, за що їм велика шана і подяка, важливим залишається їх впевненість у завтрашньому дні, адже ризики загибелі, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, є в їхній ситуації значно вищими ніж у пересічних громадян.

«Рівненські СБУшники мають чотирнадцять ділянок у Рівному. Зараз під забудову їхніх будинків повинні віддати останню вільну землю у Рівному. Чи не забагато ділянок і чи справді вони підуть СБУ та військовослужбовцям, які воювали на східному фронті, а не комусь іншому?» – з таким акцентом розпочали публікацію наші колеги з «4 влади».

«Каменем спотикання» суспільної думки стала земельна ділянка, яку міська влада має намір передати в користування працівникам Рівненського Управління Служби безпеки України. Йдеться про 3,49 гектари землі в районі вулиць Гагаріна та Гайдамацької у Рівному.

Журналісти «4 влади» ставлять під сумнів доцільність передачі цієї земельної ділянки Рівненському УСБУ, адже вважають, що на ділянках можуть діяти схеми «дерибану».

Деякі з цих схем журналісти описали в своєму матеріалі:

Ось що написали наші колеги:

Скрін з матеріалу «4 влади»

Погодьтеся, що заява насправді дуже сильна.

Журналісти запевняють, що працівники СБУ, отримавши свої ділянки, віддають їх забудовнику, який стає їхнім офіційним власником та приватизує все, включно з благоустроєм, натомість віддаючи працівникам СБУ їхню частку у вигляді квартир в будинку, який зводять на цій землі.

Якщо схема реальна – місто від цього програє, адже кошти, логічно, йдуть не в міський бюджет, а в кишеню забудовника, який розмінюється з правоохоронцями декількома квартирами.

Але розберемо ситуацію із законодавчої сторони: яким чином земля може перейти до працівників СБУ, як приватна власність (яку в такому випадку можна передавати забудовнику чи комусь іншому)?

Відповідь: ніяк. Принаймні, в найближчі 20 років.

То в чому ж маніпуляція?

Автори матеріалу стверджують, що після укладення договору із забудовником, останній зводить житловий будинок, приватизує все, включно з територією, після чого відкупляється від СБУшників парою квартир.

Аби уникнути непорозумінь, ми поцікавилися у юристів, за яким алгоритмом зараз законодавство врегульовує процес будівництва житла для військовослужбовців СБУ.

Справа в тому, що з самого початку вся земля, яку передають в користування працівникам СБУ, є комунальною. Вона знаходиться в межах Рівного і за неї відповідає міська влада. Міська влада може за потреби передати землі Управлінню, але земля набуває статусу не приватної, а державної. Державну власність та землю, як відомо, неможливо приватизувати просто так.

А самі квартири, які будуються на цій землі, мають не інакший статус, аніж «службові». І аби оформити такі квартири (вже як приватні), працівник повинен пробути на військовій службі не менше 20 років.

Забудовник, якого обирають на основі конкурсу, отримує лише право будувати на вказаній ділянці землі. При цьому, критерієм визначення переможця конкурсу є максимальна кількість житла, що може отримати СБУ, решту збудованих квартир забудовник має право продати. Але при цьому, земля, на якій зводиться будівля, продовжує бути державного та не міняє свого статусу.

Тобто, забудовник не отримує землю, а лише право на ній будувати.

Як стверджує «4 влада», зараз таких ділянок у Рівному – чотирнадцять. Та чи всі вони належать Рівненському Управлінню СБУ?

Скрін з матеріалу «4 влади»

Виявляється – ні.

Левова частка всіх ділянок відійшла Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, який з лютого 2006 року взагалі є окрем��ю структурою Кабінету Міністрів України під назвою Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Три земельних ділянки, на яких розміщені адміністративні приміщення, формально були передані Управлінню СБУ для їх обслуговування. Частина однієї із вказаних ділянок, окремим рішенням Рівнеради, в подальшому була передана під будівництво багатоквартирного житлового будинку.

Тому, по суті, СБУшникам під забудову були передані лише три з вказаних 14 ділянок.

За підтвердженням ми звернулися до Управління СБУ з офіційним запитом на доступ до публічної інформації.

Нам відповіли, що будівництво житла здійснювалось лише на трьох ділянках:

На земельній ділянці (передана 24 квітня 2008 року) по вулиці Квітки-Основ’яненка, 8-А (кадастровий номер 5610100000:01:020:0224) житловий будинок зводило ТОВ «Альянс Престиж Буд» згідно договору «Про спільну діяльність у забудові земельної ділянки» на вказаній вулиці. Там було зведено багатоповерхівку. За договором між забудовником та УСБУ, співробітникам Управління було передано 7 квартир: дві з них є службовими, на решту п’ять вже оформлене право власності.

Друга земельна ділянка по вулиці Поповича, 65 (кадастровий номер 5610100000:01:042:0650) перебувала в оренді Управління і згідно договору суборенди від 16 липня 2014 року була передана «Фабриці «Рівненчанка». Згідно договору від 08 серпня 2014 там була зведена малоповерхівка, після будівництва якої забудовник передав Управлінню 8 квартир: дві з вказаних квартир на даний момент є службовими, на решту шість працівники набули право власності.

На земельній ділянці по вулиці Олени Теліги (кадастровий номер 5610100000:01:020:0224) на даний момент, відповідно до договору про комплексну забудову №1 від 12 липня 2017 року, за результатами проведеного інвестиційного конкурсу здійснюється будівництво, яке на сьогоднішній день не завершене. Забудовник – ТОВ «Полісся ІнвестДевелопментКомпані». Згідно договору, по завершенню будівництва Управлінню передадуть 16 квартир у два етапи.

Нам пояснили, що будівництво здійснювалося виключно на цих трьох ділянках, а не на чотирнадцяти.

Кому ж відійшла решта земельних ділянок? За цим посиланням можна переглянути Рішення Рівненської міської ради по кожній з виділених ділянок, ввівши в пошук його номер.

То кому дістанеться остання, вільна для забудов ділянка? В авторів матеріалу виникли сумніви, чи справді ділянку отримають учасники бойових дій на сході країни, а не хтось інший.

Скрін з матеріалу «4влади»

За відповіддю ми звернулися до людей, які безпосередньо відповідають за проведення рівненськими підрозділами СБУ спецоперацій на сході країни. Один з них – начальник відділу спеціальних операцій та боротьби з тероризмом Рівненського Управління СБУ.

*Імена співрозмовників ми, з очевидних причин, не будемо називати.

Ми з’ясували, що починаючи з квітня 2014 року, у співробітників Рівненського СБУ були десятки відряджень в район АТО/ООС, починаючи зі звільнення Слов’янська. Силовики приймали участь у звільнені заручників, утримуваних в Краматорську, в приміщені СБУ, проведенні антидиверсійних акцій (засідка, пошук), захопленні ворожих коректувальників на лінії зіткнення, а також контрснайперські та снайперські операції.

– Під час одної з таких операцій було пряме попадання артилерійського снаряду і був контужений офіцер нашого підрозділу, який і далі продовжує службу. Тоді ж, на жаль, з інших областей, двоє офіцерів загинуло, а один тяжко поранений. Поряд з цим ми виконуємо другорядні задачі по захопленню найбільш небезпечних злочинців та хабарників, які скоюють злочини на мирній території, – розповідає нам співрозмовник.

– Тільки в підрозділі, яким я керую, співробітники мають мінімум 450-500-600 днів перебування на східному фронті. Операції, які ми проводимо, складні і важливі, і ви не побачите їх в пресі. Вони не висвітлюються і тим більше не показуються обличчя. Але ми їздили, їздимо і будемо їздити. Це наша робота. Ми її робимо сьогодні і завтра також повернемося до свого обов’язку.

– Відносно житла: ситуація робиться не кулуарно. Навпаки, все відкрито і прозоро. Наш начальник не стоїть на обліку за квартирами, я на це також не претендую. Ми переживаємо і боремось тільки за своїх співробітників. В нас сьомий рік війна, а хлопці, які служили на фронті, так жодної квартири і не отримали. А це одна з тих речей, через які люди підуть служити до нас. Це, в тому числі, їхня мотивація. Тому що коли вони йдуть сюди – їм обіцяють соціальний захист. Я не сказав би, що в нас великі зарплати, але вони стабільні. До нас йдуть служити, швидше, фанати своєї справи. Тому що в нас дуже великі вимоги, аби потрапити до спецпідрозділу. Ми входимо в п’ятірку світу, де, як то кажуть, «викручують жили». Адже ті завдання та заліки, які ставляться перед співробітниками Служби, є дуже високими. Навіть, максимально можливими. І надалі, під час проходження служби, ми що півроку перездаємо ці заліки. І люди ці – свого роду фанати, дуже висококласні фахівці своєї діяльності. Тому ми за них так переживаємо. Тут випала така можливість, допомогти їм з житлом, тому ми всі прикладаємо багато ��усиль, щоб їм хоч якось допомогти.

Справа в тому, що земля переходить з комунальної власності в державну. Вона не є приватною, як і квартири в тих будинках. Ті квартири, які зараз мають співробітники Управління, вони є службовими. Щоб їх приватизувати, потрібно прослужити в СБУ 20 календарних років. Тільки після цього можна буде написати рапорт, щоб приватизувати ту квартиру. Тобто, це все державна власність і ті кроки, які робить наше керівництво, вони є відкритими.

Журналісти «4 влади» приписали Рівненському УСБУ 14 ділянок. Управління справді отримало у власність всі чотирнадцять?

– Ні. Насправді, більшість цих ділянок належать ДССЗЗІ (Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, – прим.ред.). Вони не мають відношення до Рівненського Управління СБУ, це зовсім окрема структура. Колись, ще за часів КГБ, це була одна структура, але зараз – дві різні організації. Це вони багато землі отримували. Більш точно можуть в Управлінні відповісти на офіційний запит. Наскільки я знаю, наше Управління має тільки чотири ділянки.

Чому журналісти присвоїли вам стільки ділянок? Чи були підстави так вважати?

– Начальники мінялися, приходили і з інших областей, а потім йшли… І такої відкритості, як на сьогоднішній день, не було, щоб займатися ділянками. Ніхто нічого не знав і про те, як воно вирішувалося. Зараз ось так просто вказувати на когось чи звинувачувати попереднього керівника безпідставно – не можна, є ж якась корпоративна етика. Якщо «4 влада» цим займається» – то повинні бути якісь конкретні докази, а не просто стверджувати, що «ось, СБУ отримали 14 ділянок».

Зрозумійте: важко боротися за те, що є сьогодні і водночас відбиватися від тих нападок, які звучать в сторону далекого минулого, і за які також потрібно відповідати. За руку ніхто не зловив, я, конкретно, нікого не бачив і не знав, щоб хтось таким чимось займався, тому я не можу стверджувати, що хтось причетний до того.

Але, повторюся, нам важко битися за ту ділянку, яка є на сьогоднішній день і ту ситуацію, яка склалася, щоб наші співробітники-військовослужбовці отримали позитивний результат завтра. А тут почали виникати питання: «Ану розкажіть, що оце тут у вас? А що оце тоді було? А оце що за ділянка?». Тоді ж було інше керівництво і зовсім інші люди. І та ситуація, яка можливо була колись – накладає відбиток на сьогодення. Зараз ще нічого не зроблено, а вже йдуть подібні розмови. І що нам з цим робити? Вийти до співробітників і пояснити, що, мовляв, «вибачайте, бачите, вас журналісти облили брудом, поставили палки в колеса, сказали, що ми ніякі не учасники АТО і через це ми не отримаємо ділянку. Ні? Ну, нічого, почекайте ще декілька років, можливо, ситуація зміниться». І як після цього? Хіба хтось захоче після такого йти на службу? Там же колосальні вимоги – як фізичні, так і розумові! Для чого йти? Можна ж і за менші вимоги роботу знайти… Чи захоче якийсь молодий оперативник йти на такі складні умови, знаючи, що він не отримає квартири? А ті соціальні стандарти і захист, які декларуються перед тим, як кличуть на службу молодого хлопця чи дівчину? І це ж все показується: можливість отримання квартири чи земельної ділянки та іншого соціального забезпечення. А тут так цьому перешкоджають… Наші хлопці, які протягом семи років постійно воюють на фронті, не отримали жодної квартири.

Якщо, дай Боже, все складеться з тою ділянкою – будь ласка, контролюйте. Ви можете побачити, які квартири і хто отримав: чи це звичайний опер, чи це начальник якогось підрозділу. Все буде відкрито і прозоро. Зараз в нас головне завдання – якось розвантажити ту чергу в понад сотню чоловік, щоб всі отримали житло. Це дуже складно.

Інформацію про те, що співробітники СБУ дійсно багато часу провели на фронті підтвердив і помічник начальника антитерористичного центру СБУ в Рівненській області.

– З самого початку війна на сході була, по-факту, антитерористичною операцією. За законом, єдиний орган, який займається в нашій країні контртероризмом – це Служба безпеки України.

Саме ми з самого початку очолювали проведення всіх заходів і залучали всіх військових та інших суб’єктів до проведення всіх заходів на сході країни. Пізніше вже змінили законодавство і це стало операцією об’єднаних сил (ООС), якою вже керує, безпосередньо, генштаб ЗСУ.

Наше управління сьомий рік системно їздить в зону проведення антитерористичної операції. Є хлопці, які мають в загальному по 2 календарних роки проведення операцій в районі ООС. Не залишилося майже жодного працівника, який мав одну ротацію, у всіх від двох мінімум. І не сидять десь глибоко в тилу, по гарнізонах чи на полігонах, ні. Більшість з них бачили, що таке «лінія розмежування», що таке так звана «нульовка», деякі були і за межами «нульовки». І говорити, що нас там не було… Можна так говорити, якщо сам там не був чи поруч проїжджав, сфотографувався біля знаку «Слов’янськ» і, повернувшись, розказував, що був на фронті. Таку думку популяризують так звані громадські організації, які об’єднують навколо себе учасників антитерористичної операції. Тільки в нашій маленькій області таких організацій – десятки. І не факт, що кожен з них взагалі був в районі проведення антитерористичної операції.

Ремарка від автора: хвилю обурення щодо відведення земельної ділянки на вулиці Гагаріна у Рівному здійняв один з рівненських атошників – Сергій Пандрак. Ситуацію висвітлили журналісти видання «Рівне Вечірнє» в матеріалі «Новий земельний скандал: 3,5 га забирають у ветеранів і віддають СБУ?».

Втім, під гучним заголовком – хитке підґрунтя.

Адже не можливо забрати те, чого немає. Земля наразі не у СБУ і не у Пандрака, а в комунальній власності територіальної громади міста Рівного. Саме громаді, представленій місцевими обранцями, приймати рішення про передачу земельної ділянки третім особам чи організаціям.

Ми не будемо аналізувати, чи справді на депутатів Рівнеради здійснювали тиск.

Зазначимо лише, що міські обранці завжди були і є вільними у своєму виборі і в прийнятті рішень. І, на скільки демонструє історія, будь-який тиск, як правило сприймається в штики і швидше шкодить голосуванню.

Але повернемося до землі, за яку Сергій Пандрак оббиває всі пороги. В цій статті наших колег "4 Влада" гарно описано, за яким механізмом в 2014-2015 роках була сформована земельна ділянка в 3,49 гектари на вулиці Гагаріна-Струтинської (нині – Гайдамацька). Також, зрозумілими стають взаємодія Пандрака з депутатами міськради та їхній спільний комерційний інтерес.

Журналісти забули запитати в нього: скільки військовослужбовців-атошників отримали безкоштовних квартир з його допомогою? Як говорять депутати міської ради, які також перевіряли цю інформацію – жодної.

Як нам відомо, атошник Пандрак відмовився від цієї самої земельної ділянки на вулиці Гагаріна ще в 2008-2012 роках, коли потрібно було платити земельний податок в бюджет нашого міста та на розвиток громади. Більше того, це не єдина земельна ділянка, від якої він відмовився.

Схоже, відмови від землі стали систематичним явищем в атошника Сергія Пандрака.

Також в матеріалі для «Рівне Вечірнє» Пандрак вказує, що «…у черзі в Рівному перебуває приблизно 3000 ветеранів…».

Ми з’ясували, що на черзі (не на земельній черзі для АТОшників, а на *квартирному обліку, тобто обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов) в Рівному перебуває не 3000 людей, а 266.

*на квартирний облік ставлять не будь-кого, а людину з сім’єю, що не забезпечена житлом, що ретельно перевіряється.

– Зараз в нас на черзі стоять 117 сімей – 57 з них воювали на сході, – продовжує наш співрозмовник.

– Решта виконує свій обов’язок за межами фронту, але це лише питання часу (в контексті – питання ротації, – прим.ред.). Це співробітники-військовослужбовці, в тому числі, жінки, які служать в середньому близько 10 років, а хтось і більше. Вони мають абсолютно ті ж самі права по захисту військовослужбовців. На жаль, в державі зараз не виділяються кошти на придбання офіційного житла сім’ям військовослужбовців чи на виділення їм землі під будівництво. І щоб отримати житло – зараз існує один-єдиний механізм: місто має виділити землю, яка набуде статусу державної і вже там будуватися. Зараз це єдина можливість забезпечити житлом тих військовослужбовців.

– Ці території не видаються окремо на руки комусь із забудовників чи комусь іншому у приватну власність. Після виділення землі проводиться відкритий конкурс: хто запропонує більше квартир (по оціночній вартості ділянки), які потім можна буде передати в службове розпорядження – той і виграє той конкурс.

Наші військовослужбовці з 20-річним стажем приходили на сесію міської ради. І всі вони приходили не через свої квартири, а через квартири тих 117 сімей, а це близько трьохсот чоловік, яких можна буде так само ощасливити. Це наша мета – допомогти забезпечити ці сім’ї житлом. А нас записують в неіснуючі схеми і «дерибани».

Чи отримають ці сім’ї після цього свої квартири?! Це питання риторичне.

Яка мораль цієї історії? Її тут немає, як ми і домовлялися.

Втім, важливо розуміти, що цивілізація вже виросла. І суспільство хоче і вчиться жити в державі, де гарантії, написані на папері – будуть втілені в життя. Проблематика, яку ми підняли в цій статті – стосується не лише військовослужбовців, але й всіх громадян України. Адже принципи та гарантії безпеки та свободи є однаковими для всіх. Так само, як і позбавлення цих гарантій

[zhitomir]

Житомирський Робін Гуд Максим Мелешко: про свою боротьбу та плани на майбутнє

5 років тому Максим Мелешко жив зовсім іншим життям: ловив злочинців, карав шахраїв, розплутував складні справи, та навіть не думав про кар'єру політика. Потім у дворі його будинку з дозволу міської влади розпочали незаконне будівництво – і довелось захищати людей вже від шахраїв з мерії. З наполегливістю справжнього «опера» Максим почав розплутувати клубок фальшивих документів та дозволів і, не зважаючи на активний супротив влади, через суд домігся заборони незаконного будівництва.  Сьогодні  ми говоримо з кандидатом на посаду міського голови Житомира від партії «Перемога Пальчевського», колишнім оперативним співробітником, та юристом сьогодні Максимом Мелешком, - повідомляє видання Fresh news. - Максиме, сьогодні ти, передусім, відомий, як юрист, який захищає мешканців району, що постраждали від будівництва заправки «UPG» на проспекті Незалежності, 29. Як ти опинився в цій історії?

- Я стежу за всіма справами, в яких мерія підіграє «мутним» інвесторам. Історія з АЗС є дуже показовою. Посеред житлового масиву, прямо під вікнами людей за два тижні збудували паливну базу. Це нонсенс! Випари, потік машин, вібраційне навантаження, - жити в цих будинках тепер дуже складно та небезпечно. Втрати людей від цієї заправки колосальні – крім особистого здоров'я та витрачених нервів, це зростання витрат на поточний ремонт житла та суттєве падіння вартості їхніх квартир. Багато чого. По суті, це рейдерське захоплення землі – виразка, яку повісили на людей. Тільки через це будівництво міська влада має в повному складі піти у відставку. 

«Після епік-фейл з UPG влада в повному складі повинна піти у відставку», - Максим Мелешко - А як таке могло статися з точки зору законності?  - Зрозуміло, що звичайна людина, або підприємець може роками оббивати пороги, натикаючись на чисельні бюрократичні перешкоди. Тут – питання вирішилось буквально миттєво.  Тому це однозначно політичний дах. За те, щоб «пропхати» цю заправку, "бігав" один з житомирських депутатів. Один з власників АЗС зараз фінансує обласний виборчий штаб однієї з партій. Юридичну підтримку, щоб поставити цю заправку, надавав відомий житомирський адвокат. Тому, хто з ким пов'язаний - очевидно.  Але на першому місці серед причин – слабка юридична та професійна підготовка Житомирської мерії. Бардак та хаос, які відбуваються в команді мера з будь-якого важливого питання для міста – це окрема велика історія. Він може розповідати красиві історії про майбутнє, - але, фактично, всі великі проєкти, за які він брався, не були доведені до кінця.   Я беру участь у захисті інтересів міста від цього горе-будівництва, як юрист. І можу сказати, що міська влада і мер могли юридично це заблокувати. Але не використали всі можливості. 

«Моя дружина мене підтримує і надихає. Багато складних справи без неї я б не довів до кінця», - Максим Мелешко - А що депутати міськради?   - Депутати в нас різні. Більшість із них хоче займатись власними справами. Відтак, вони не дуже зацікавлені в тому, щоб ці справи почали спливати. Найголовніша проблема – в нас не працює міськрада. По секретарю міськради не закриті кримінальні провадження щодо шахрайства в особливо великих розмірах. Така людина завжди буде залежною, і буде мовчати. А секретар міської ради, - це, як мінімум, друга людина в місті за рівнем можливостей.  

Через те, що в міськраду людей обирали  не за принципом професіоналізму, а лише за фактом особистого знайомства і залежністю від мера, замість робочого органу вона перетворилася в галасливу клоунаду. Це, звісно, допомагає міському голові зберегти владу, але обмежує можливості відстоювання інтересів міста. 

- Чув, ти ще встиг попрацювати в ТТУ? - Так, півтора місяці заступником начальника ТТУ з економіки. Мені запропонував цю посаду на той момент діючий начальник ТТУ Євген Демчик. Я погодився допомогти, але після вивчення документів і ситуації, що виникла на грунті конфліктів ТТУ з КП «Житомиртранспорт», занурившись у низку інших питань, просто жахнувся. 

Дивно, коли комунальні підприємства підпорядковані одному управлінню, не кажучи про міську раду в цілому, а між ними відбувається суцільна вакханалія: угоди не підписуються, система оплати проїзду не працює, між комунальними підприємствами триває судова тяганина, управління транспорту взагалі ніяк не врегульовує конфлікт. У результаті маємо транспортний колапс, від якого страждають рухомий склад та звичайні мешканці міста. З цього цілком зрозуміло, чому Управління транспорту не може зробити економічні розрахунки та скласти ціну на проїзд.  Замість реальних професійних економічних підходів та вирішення проблем міська влада знаходить найпростіше рішення – підняти вартість проїзду. При цьому вони досі не можуть надати розрахунків чи нормативних документів, якими керуються. А все тому, що вних немає жодних розрахунків та аргументів.   Не хочу вдаватись у деталі, але там, мабуть, усе так накручено в обліку, що тільки окремі люди можуть сказати, чому в них там так чи інакше.  За окремими важливими статтями облік витрат взагалі не відповідає реальному виробничому процесу.  Вони це пояснюють своїми внутрішніми складностями. При цьому можу впевнено сказати: там є справжні фахівці, але їх чомусь ніхто не слухає. Як підсумок – колосальна збитковість ТТУ, несанкціоноване зняття коштів з карток житомирян, порушення прав пільговиків та низька якість громадського транспорту в цілому. 

Впевнений, що схожа економічна ситуація і на інших комунальних підприємствах.  

«Риболовля - кращий відпочинок!», - впевнений Макс - Чому ти так вважаєш? - Обійнявши посаду, міський голова понастворював купу додаткових комунальних підприємств. Я думаю, що вони самі не знають, скільки їх насправді. У своїй більшості це просто фейки, які існують лише на папері.  Ще одна, більш важлива проблема – комунальними підприємствами, або підрядами розрахувуються з міськими депутатами за партійну підтримку в сесійній залі. При чому забруднені всі партії в міській раді, всі нинішні кандидати в мери. Зрозуміло, звідки в них гроші на борди.  - І що з цим робити? - Потрібен звіт мера за 5 років роботи. По-перше, що він пообіцяв у передвиборчій програмі і що було зроблено насправді. Наскільки мені відомо, з того, що він малював у 2016 році, нам лишились тільки витрати.  По-друге, як він міг піти на другий термін, не отримавши схвалення свого першого терміну. Він мав надати громаді звіт про свою роботу.  І балотуватись лише в тому випадку, якщо б цей звіт громада схвалила. 

Разом із Сухомлином, звіт за рік роботи має надати і депутат Верховної Ради, який ніби представляє Житомир – Ігор Герасименко. 

- А як ти оцінюєш мера? 

- Мерство Сухомлина – це втрачений час для міста. Це період «безмерства». Ті невелички шматочки, що були зроблені, наприклад, реконструкція Михайлівської, - це мізер у порівнянні з тими можливостями, які були. Скільки грошей витратили, а зливову каналізацію не зробили. Тепер вода з фонтану і дощ затоплюють центральну вулицю нашого міста. Це просто один маленький, але знаковий момент його некомпетентності. А чого варта «могилка» на Великій Бердичівській, яку як не пепероблюють, усе одно нічого не видно.

Така ж ситуация стосовно двох стадіонів. «Гаражный кооператив» робили-робили, але так і не зробили. Сухомлин, Зубко, Гундич и Рабінович робили-робили, але так і не зробили.  - Периодично бачу, як ти «тролиш» Сухомлина та його его апарат в міськраді, на сесіях ...

- Так є ж за що! В нас купа незаконних будівництв, за якими ніхто не стежить і ніхто їх не контролює. Мій похід у політику розпочався з того, що в мене у дворі почали будувати будинок. Те, що документи на ділянку, на якій він будувався фейкові – це ще півбіди. У центрі міста, на Київській, в нас також почали будувати багатоповерховий офіс. Палі під фундамент не вкручували, а забивали. Як результат, сусідні будинки потріскались, а мерія «курить бамбук» – їм просто байдуже.

Такі проблемні будівництва в нашому місті майже всі. Або проблема з документами, або з технаглядом і проєктом. Більше того, бізнес не завжди в цьому винен. Я спілкувався з будівельнаками. Вони наче й раді будувати законно, адже проблем у такому разі набагато менше. Але мерія не може налагодити видачу легальних документів. При чому, навіть не завжди з об'єктивних причин.  Частіше через те, що роблять поспіхом, «на колінці», а потім перероблюють те, що наробили – і далі бардак.  - Які в тебе плани на вибори? 

- Балотуюсь у міськраду і на посаду мера від партії «Перемога Пальчевського». Планую пройти сам і щоб пройшли хлопці й дівчата з команди, яка зібралась. Це все «свіжак», нові люди, - набридло дивитись на пістні «консерви» в мерії. 

Останніми роками я вів багато справ із захисту інтересів житомирської громади. І роблю це на мінімальних ресурсах. У деяких справах маю дійсно гарні результати, які вражають.  У результаті зрозумів, що без політики тут не обійтись. Сподіваюсь, що вибори дадуть мені більше можливостей для виправлення тих ран на тілі міста, якими ніхто не займається.  

Свою кар'єру у політиці Максим розпочав з захисту інтересів сусідів  - Макс, знаю, що раніше ти працював у правоохоронних органах, навіть отримував медалі і заохочення? Чим там займався, і чому пішов? До 2015-го я був оперативним співробітником із боротьби з кіберзлочинністю. Спеціалізувався на ловлі шахраїв, аферистів, кіберзлочинців – махінації з банківськими картками і так далі. Мотався по всій Україні, розкривав гучні справи. Одного разу я відмовився йти на компроміс із керівництвом, яке хотіло «злити» одну дуже важливу справу. Мені почали погрожувати. Коли я відмовився звільнятись сам, проти мене сфабрикували внутрішнє службове розслідування, провели його зовсім без моєї участі та звільнили - і все лише за один день! Намагались звільнити мого брата, який щойно закінчив Академію МВС - зараз він також не працює в органах, певен, всі розуміють, чому. Я до цих пір прагну незалежного розгляду прокуратурою моєї службової справи, хочу відновити свою честь. До поліції я повертатись не планую, тому що останнім часом переконався: роботу професіоналів в органах внутрішніх справ розвалюють. - Де ти офіційно працюєш, звідки гроші?

Працюю сьогодні юристом у Національному Корпусі. Дякую хлопцям, адже це дозволяє продовжувати займатись улюбленою справою  - ловити та карати поганих людей. 

- Як до цього ставиться твоя родина? Дякую своїй жінці та матері двох доньок! Вона мене підтримує та надихає. Багато складних справ без неї я б не довів до кінця. Крім того, вона займається своїм невеликим ��ізнесом в інтернеті і є самодостатньою людиною. В міру сил та можливостей, допомагаю їй.  Добре, що вона, як дружина офіцера, має стійкість. Тому що коли ми, наприклад, почали ставити питання стосовно вмщезгаданого будівництва в нашому дворі, нам погрожували, переслідували, пошкодили машину.   - Ти віриш у свою перемогу? Я вірю в те, що прийшов у політику не на один день. Мені всього 31 рік, але вже маю досвід, компетентність, вищу юридичну освіту одного з кращих у країні вишів - Університету Внутрішніх Справ. Але, якщо чесно, не хочу, щоб мене називали політиком. Політик – це в наш час лайливе слово. Хочу бути людиною, яка вирішує проблеми міста. Для мене головне те, що я є і залишаюсь житомирянином. Виріс на Польовій, закінчив школу №22. Мої діти теж розпочали своє життя тут.  У спадок хочу залишити їм безпечне місто. Той розгул злочинності, який заполонив регіон - катастрофа. А коррупція та некомпетентність місцевої влади – це головна причина, з якої не можуть навести лад. Тому що нема кому.  Я вірю в свої сили, в своє місто і в підтримку членів команди.  Бажаєш комунікації з нами або приєднатися до нашої команди? Facebook: Перемога Пальчевського _ Житомирська область; Телефон: (063) 129 11 32; E-mail: zhytomyr.press@palchevskyi.win  

«Хочу залишити дітям у спадок безпечне місто», — Максим Мелешко from Журнал Житомира http://zhzh.com.ua/news/2020-08-15-7598 Читай Новости Житомира на zhzh.info

[polandwars]

Війна у Польщі 1944-1956рр. Супротив комунізму.

З 1944 року в Польщі встановлюється влада комуністичих злочинців, СРСР прагнув перетворити Польщу на свою залежну територію тому навзяав силою, через своїх маріонеток комуністів, маріонетковий режим. Проти комуністів розпочинають свою боротьбу польські антикомуністичні сили, які прагнули вернути ситуацію в Польщі, яка була до 1 вересня 1939 року. Антикомуністичні сили Польщі, нападали на війська комуністичних сил Польщі, займались ліквідацією комуністичних діячів, чиновників, та інших слуг режиму, які знищувались борцями за свободу Польщі. Остаточної цілі антикомуністичні сили Польщі добються аж в 1989 році, а саме це падіння комуністичного злочинного режиму.

Однією з перших важливих сутичкок між польськими антикомуністичними силами і комуністами відбулас у 1944 році, де польські сили завдали відчутного удару по радянським партизанам.

Бій у Камені Столпецькому — бій між 1-ю ротою I/78-го Слуцького стрілецького полку Армії Крайової та двома бригадами радянських партизанів, що відбувся після опівночі 14 травня 1944 року в селі Камінь Столпецький на краю с. Налібоцька пуща. Незважаючи на несподіванку і значну перевагу ворога, солдати Армії Крайової чинили сильний опір і зуміли вистояти до прибуття допомоги. Битва під Каменем Столпецьким була одним із найбільших зіткнень під час польсько-радянської партизанської війни, яка відбулася в 1943–1944 роках на окупованій німцями Новогрудщині.

Елементом тактики, яку застосовувала група Столпецького у боротьбі з радянськими партизанами, було створення укріплених пунктів опору, які забезпечували підтримку та базу для підрозділів Армії Крайової і водночас забезпечували захист цивільного польського населення. Такі «опорні пункти» були організовані в селах Старжинки, Гіліки, Кігеари, Яновщизна, Шикуці та Замосцяни (у перших двох розквартировано основні сили групи). Польські гарнізони ефективно перешкоджали проникненню радянських військ із Налібоцького лісу у східну частину Столпецького та Воложинського повітів.

У квітні 1944 року командування польської групи вирішило розширити контрольовану територію за рахунок додаткових районів на південь від Івенця. З цією метою було організовано пункт опору в селі Камінь Столпецький, розташованому лише за 5 км від краю Налібоцької пущі. Там була розгорнута 1-ша рота I/78-го Слуцького стрілецького полку Армії Крайової при підтримці взводу великокаліберних кулеметів і посту партизанської жандармерії. Гарнізон Каменя нараховував загалом близько 120 вояків, озброєних 2 важкими кулеметами, 7 легкими кулеметами, а також автоматами та гвинтівками. Піхота квартирувала в настоятельському приміщенні костелу св. Петра і Павла, біля двометрової огорожі якого було підготовлено чотири імпровізовані бункери.

Командування польським гарнізоном прийняв пластун. з переписом псевдонім Юзеф Зуєвський «Мак», який одночасно виконував обов’язки командира 1-ї роти. Базуючись на новоствореному пункті опору, він патрулював широку смугу землі, організовуючи численні рейди та засідки проти радянських військ, що діяли у східній частині Налібоцького лісу. Ймовірно, діяльність «Мака» настільки вплинула на Івенецьке партизанське з'єднання, що полковник «Дубов» вирішив за всяку ціну ліквідувати кам'янський гарнізон.

Для участі в наступі була призначена партизанська бригада. Сталіна під командуванням полковника Павла І. Гулевича та загону майора. Шестакова з бригади особливого призначення НКГБ СРСР. Загалом вони налічували не менше 700-800 партизанів, озброєних однією гарматою, одним мінометом, 29 кулеметами та кількома сотнями автоматів і гвинтівок. Деякі польські джерела оцінювали кількість нападників у тисячу або дві тисячі. Напад готувався дуже ретельно, йому передувала ретельна розвідка польських позицій.

Напад стався після опівночі 14 травня 1944 р. Радянські війська підійшли до села не з боку Налібоцької пущі, як очікували захисники, а з боку Івенця. Нападникам вдалося непомітно знищити охорону, що складалася з польських цивільних, і через рови дійти до костелу. Лише Ян Зайончковський з Барановицького інспекторату, здійснюючи нічний обхід охорони та тривожних постів, помітив ра��янських партизанів, які перестрибнули через стіну церкви. Коли Зайончковський зробив попереджувальний постріл зі свого пістолета, радянські війська обстріляли польські квартали запеклим кулеметним вогнем, а потім почали фронтальний штурм. На першому етапі бою радянські обстріли спричинили значні втрати серед солдатів Армії Крайової. Попри несподіваність і значну перевагу противника, поляки не панікували і, зумівши зайняти частину оборонних позицій, чинили запеклий опір наступаючим. Запекла боротьба тривала не менше двох годин. Радянським партизанам вдалося проникнути на церковне подвір'я, де навіть почалася багнетна сутичка. Вони також захопили три польські бункери, а четвертий захищав екіпаж у складі: Яна Зайончковського, Броніслава Макаша, Чеслава Джудзевича, Казімежа та Едварда Лобача. Зрештою захисникам вдалося попередити головні сили Столпецького угруповання, розташовані за кілька кілометрів. Довідавшись про наближення польської допомоги під проводом «Гори», радянські партизани припинили наступ і відступили до Налібоцької пущі.Висока боєздатність дозволила захисникам Каменя витримати раптовий радянський удар. Однак цей успіх був досягнутий ціною серйозних втрат. У нічному зіткненні загинув 21 польський військовий і 23 були поранені, вісім із них тяжкі. Серед загиблих були: комендант польського гарнізону плат. Псевдонім Юзеф Зуєвський «Мак». Також було вбито щонайменше 20 жителів Каменя, а саме село було частково спалено. Крім іншого, знищили історичний костел св. Петра і Павла. Радянські втрати склали 80 знищених комуністичних злочинця.

Варто згадати, ще одну важливу битву, а саме битву під Стоцьким лісом, яка була однією з найбільших антикомуністичних партизанських боїв, що відбулася 24 травня 1945 року біля села Лас Стоцькі між групою партизанів Армії Крайової під командуванням майора Маріана Берначака на псевдонім «Орлик» проти польських злочинних комуністичних сил. Після того, як «Орлік» у квітні 1945 року врятував понад 100 в’язнів із тюрми в Пулавах, Служба безпеки організувала мережу інформаторів, завданням яких було вистежити Бернацяка. Після доносу штабу МО в Пулавах про місце дислокації підрозділу Бернацяка був організований рейд комуністичних сил Польщі а також відділ Вержхонюва, який складався з кількох сотень офіцерів НКВД, і військових комуністичної Польщі.

Напад на групу Маріана Берначака стався опівдні. Комуністи наступали розділеними на дві групи – перша прямувала група Вєржхонюва, а друга – через ущелину під назвою Gibienna Dol. Відмітною карткою був підгорнутий лівий рукав форменних курток. Частини очолювали радянські офіцери, але передували офіцери комуністичних сил Польщі, які були знайомі з місцевістю. Незважаючи на пильність, великою несподіванкою для партизан стала поява ворожих військ, які півколом оточили колонію. Люди Чеслава Шлендака «Макса» з польової диверсії були вщент виснажені довгим маршем, вони відпочивали без уніформи і навіть взуття, сушивши одяг.

Бронемашини та транспортери висунулися перед строєм, відкриваючи шквальний кулеметний вогонь. Бійці "Макса" відповіли на атаку хаотичним вогнем. Намагаючись організувати оборону, комбат отримав важке поранення двома кулями — у передпліччя та грудну клітку. Крім того, семеро його людей були вбиті і кілька поранені. «Макс», який дедалі слабше відбивав атаки партизанів, підтримав 2-й взвод під командою лейтенанта «Світа», атакуючи атакуючих бійців НКВД у фланг. Ці дії стримували напад, але не зупинили його. Другий автомобіль і транспортер дісталися до району скреперників, які зустріли їх шквальним вогнем. Бронеавтомобіль був знерухомлений, а транспортник встиг відійти, але через ступінь пошкоджень він не вступив у бій. Вдала контратака 1-го взводу врятувала партизанів від польової диверсії, які прорвали оточення. Третій бронеавтомобіль не встиг вступити в бій, оскільки був спалений охоронцями району під командуванням 2-го лейтенанта. Мечислав Поляк «Леонід». Після того, як був розсіяний 1-м взводом радянського десантника, «Вірний» рушив у напрямку, де воював зі своїм підрозділом «Орлик», оточений радянським десантником, який спочатку розквартирувався разом зі своїм штабом в Окроліці.

Переломним моментом бою виявилася подія, під час якої група людей на чолі з Маріаном Берначаком «Орликом», серед яких були: «Спокойний», «Месник», «Нєчуя» та «Чарний», йшли стежкою до вершини. лісистого схилу, зовсім випадково натрапив на вісім осіб у радянській та польській формі із засученими лівими рукавами, які становили команду оперативної групи. Були там, серед інших: начальник відділу боротьби з бандитизмом, капітан Генрик Дересевич та заступник ПУБП у Пулавах поручник Олександр Ліґенза. «Гармата». Обидві групи підійшли одна до одної і зупинилися. Впізнавши один одного, «Орлик» і його супутники відкрили вогонь.

Після втрати командування серед атакуючих запанувала повна дезорієнтація та хаос. Спочатку оточений НКВД і УБ, «Орлик» вирвався з петлі і віддав наказ про маневр оточення, таким чином зумівши відкинути радянських військ, що відступали, в ущелину під назвою Задол, де окремі групи НКВС було ліквідовано.

Бій був відзначений написом на могилі Невідомого солдата у Варшаві. В результаті цього бою комуністичні злочинці втратили 72 убитих серед них був і командир їх групи Генрік Дерешевич, який мав звання капітана і ще з 1942 року був комуністичним бойовиком.

Бій під Курилівкою бій відбувся 7 травня 1945 року між антикомуністичними партизанськими загонами проти сил НКВД у селі Курилівка. Повстанці війська відбили радянські атаки, а потім відійшли від села.

Надісланий рано вранці 7 травня в бік Кульно, патруль антикомуністичних партизан з частини «Майка» натрапив на шеренгу радянських солдатів. Обмін вогнем підняв село на сполох, національні війська почали відступати, що було зупинено командиром Францішеком Пшисенжаком, який віддав наказ про оборону. Відділ «Радвана», який був страхівкою Курилівки, прийняв бій і протягом години відбивав атаки НКВД в районі школи та гміни. Невдовзі його підтримав відділ «Майки», привезений до Курилівки з сусіднього Тарнавця. Радянська атака провалилася.

Після перегрупування НКВД знову атакувало, цього разу з боку Сан. На допомогу обложеним прибув відділ «Волиняка», який дійшов до місця бою з Ожанни. З його допомогою атаку було відбито. Запеклі бої тривали 7 годин до 13:00. Близько 15:00 радянські війська знову спробували зламати опір, наступаючи фронтально з лісу на північний схід від Курилувки. Ця атака також провалилась через кулеметний вогонь антикомуністичних сил.

Пізно вдень, очікуючи нового нападу, «отець Ян» дав наказ відійти з села. Відділ «Майка» відійшов у район Пржихоєць, відділ «Радвана» на південь, у бік Ярослава, «Волиняк» зі своїми людьми втік на лівий берег Сяну, біля Ґродзіська Долішнього. Частина її мешканців виїхала з Курилівки разом із підрозділами , побоюючись радянської п��мсти. Загалом польські сили ліквідували 70 комуністичних окупантів з НКВД.

Битва під Сурконтами — битва, що відбулася 21 серпня 1944 року між підрозділами Армії Крайової та НКВД. Перший регулярний бій між Армією Крайовою та радянськими військами, які окупували територію Польщі. У цьому бою загинув також герой Польщі Мацей Каленкевич «Котвич». Наприкінці червня 1944 р. батальйон «Котвич» вирушив від річки Німан на схід, щоб допомогти частинам Армії Крайової з району Столпці вийти з Налібоцької пущі та взяти участь в операції «Остра Брама». У рамках цієї операції 6/7 липня частини Армії Крайової почали бої за Вільнюс. 13 липня з боями частин Червоної Армії і Армії Крайової було звільнено Вільнюс від німецької окупації. Після операції «Остра Брама» підрозділи НКВД почали роззброювати та захоплювати частини Армії Крайової. За наказом начальника 3-го відділу штабу Армії Крайової у Вільнюському районі частини Армії Крайової, зосереджені під Вільнюсом, почали відхід.

18 липня на узліссі Рудницького лісу перебувала група чисельністю приблизно 6 тисяч осіб. Армії Крайової та приблизно 12тис цивільні втікачі. Група була виявлена ​​радянськими літаками. Командири розділили солдатів на невеликі групи і наказали їм йти на Білосток. Відділ «Котвича» відступив до Рудницького лісу. 20 липня він відбив облаву НКВД у лісах біля озера Керново.

Відділ «Котвича» місяць провів у Рудницькому лісі. Війська НКВД намагалися їх оточити. Підрозділ розділився на менші групи, прорвався і намагався пройти до Білостока. Він зі своїм штабом відступив у складі підрозділу чисельністю 36 чоловік. Вони почали свій похід на південний захід.

21 серпня в лісництві Сурконтів на нього напали 3-й батальйон 32-го моторизованого полку внутрішніх військ НКВС 3-го Білоруського фронту та райвідділ НКВС у Радуні. Швидше за все, мала місце зрада. Бій тривав 5 годин. Командир підрозділу "Котвич" загинув від удару в голову на початку бою. Підрозділ не здався. �� бою загинуло 18 солдатів, у тому числі 6 офіцерів. Совєти добили поранених (17). Серед полеглих залишився один поранений. Загинуло 132 бійця НКВД Поховані на цвинтарі в Радуні.

Після бою командування Віленської Армії Крайової видало партизанським загонам директиву про розпуск і приєднання до підпілля. Головне командування Армії Крайової хотіло зберегти підпільні підрозділи до кінця війни та очікуваної мирної конференції, яка, як вважалося, визначить державність Віленщини.

Загалом польські сили знищили 132 комуністичних окупантів з НКВД.

Битва під Котками — бій, що відбувся на рубежі травня та червня 1945 року в лісі поблизу Котків між підрозділом Національних збройних сил, який прямував до району зосередження з метою прорвати в’язницю де комуністи тримали політ в'язнів у Піньчові та оперативний групи Окружного Управління Громадської Безпеки з Буско-Здруя та Провінційного Управління Громадської Безпеки з Кельце за підтримки частини Червоної Армії.

Бій розпочався атакою оперативної групи PUBP з Буско-Здруя під командуванням поручника Станіслава Яблонського на підрозділ NSZ під командуванням поручника Станіслава Сікорського, що розквартирувався в селі Палонки. Напад завершився невдачею, під час якої загинув офіцер ПУБП. Через недостатню кількість сил лейтенант Яблонський наказав відступити та викликав підкріплення комуністів у Кельцах. Оперативна група комнуістичних військ з Кельц при підтримці червоноармійського підрозділу чисельністю 30 чоловік була перевезена вантажівкою до села Млини. Звідси оперативна група і червоноармійці пішки йшли на поле бою.

Відбувся черговий напад і полем битви став Котецький ліс. Атака також провалилася. Більше офіцерів загинуло. Також були втрати в підрозділі NSZ, є кілька вбитих і поранених. Поранений командир підрозділу NSZ, що потрапив у полон, був убитий пострілом у потилицю. Серед постраждалих був Єжи Степень, якого транспортували до Кельце на лікування.

Подальше розквартирування в Котецькому лісі загрожувало знищенням підрозділу НСЗ, тому було прийнято рішення про відхід під покровом темряви. План вдався, частина непорушно відступила до Піньчува. Однак там його знову виявили. У лісах на північ від Піньчува біля сіл Влохи та Хрушціце точився бій, у результаті якого підрозділ NSZ фактично відступив, завдавши додаткових втрат противнику. Польські антикомуністичні сили ліквідували 10 осіб держбезпеки комуністичної Польщі.

Напад на в'язницю районного відділу громадської безпеки в Красносельці - збройний виступ бійців Національних збройних сил підрозділу Романа Дзем'єшкевича кодова назва Негода, здійснена в ніч з 1 на 2 травня 1945 р., в якій з-під варти Окружного Управління громадської безпеки було врятовано кілька десятків вояків NZS і АК, призначених для вивезення в СРСР. у Красносельці. Це була одна з найвідоміших акцій. Його видовищність в очах багатьох людей пояснюється тим фактом, що з 60 вояків, які брали участь, загинув лише один – Юліан Пщулковський – тоді як з боку Служби безпеки втрати становили 9 загиблих і багато поранених. У полон потрапили півтора десятка співробітників міліції та УБ, які кинулися на допомогу працівникам ізолятора. З цієї групи партизанський військово-польовий суд засудив до смертної кари Ігнація Бочара, коменданта станції МО в Красносельці, і Чеслава Кучинського, заступника командира з політичних справ, за знущання над в'язнями ізолятора. Отже антикомуністичні сили Польщі, знищили 9 співробітників служби безпеки, а також Ігнація Бочара і Чеслава Кучинського, які потрапили в полон, через їх злочини. Загалом втрати склали 11 комуністичних злочинців.

Також варто відмітити, ще одну важливу акцію польських антикомуністичних сил, а саме

Розгін тюрми в Кельцах - акція, спрямована на звільнення бійців Армії Крайової, NSZ та інших організацій польського незалежницького підпілля, проти яких боролися радянські та польські структури комуністичного терору в Польщі (НКВД Смерш, MBP та ін.), здійснена підрозділом із близько 200 солдатів Руху Опору Армії Крайової під командуванням Антоні Хеда «Сірий». Це відбулося в ніч з 4 на 5 серпня 1945 р. У результаті з мінімальними втратами місто було захоплено, в'язницю розформовано та звільнено приблизно 350 в'язнів, які утримувала комуністична служба безпеки у Кельце.

У 1945 році підпільні організації, з'єднання та партизанські загони провели багато видовищних акцій, у тому числі напади на в'язниці і звільнення заарештованих. Данні акції були вираженням не лише збройного антикомуністичного опору, а й солдатського братерства та міцного партизанського зв’язку. Найвідомішою операцією цього типу збройного підпілля на Кельцецькому повіті було знищення тюрми в Кельцах у ніч з 4 на 5 серпня 1945 р., здійснене колишніми групами Армії Крайової та групами NZS. В результаті акції було знищено одного офіцера НКВД та одного міліціонера.

Битва під Зволенем відбулас 15 червня 1946 року зіткнення групи партизанських загонів Тадеуша Жицького «Беліна», Влодзімежа Козловського «Оріон», Стефана Новацького «Загора», Мар’яна Садовського «Дзіда» під командуванням Францішека Єжи Яскульського». Zagończyk», чисельністю близько 130 осіб, з Оперативною групою НКВД-УБ-Червоної Армії, 15 червня 1946 р. під Зволеном.

Група «Загончик» розпочала похід на окружне управління громадської безпеки в Козеніце з метою порятунку заарештованих підпільників. Щоб отримати машини, Загончик вирішив атакувати війська Червоної Армії. У місті Подгура, на шляху Радом-Зволень, підрозділ Яскульського чисельністю близько 100 осіб підготував засідку. У нього потрапила радянська колона з 30 машин. Після нетривалого бою було захоплено 9 автомобілів, решта були пошкоджені в ході бою. Потім розстріляли водіїв, а також групу шоферів Червоної Армії, які їхали в одній з машин. На захоплених машинах партизани вирушили до Зволеня. Тут знищили дільницю Громадянської міліції, обірвали всі телефонні зв'язки. Вони рушили далі в бік Козеніце. На дорозі вони зустріли червоноармійський підрозділ, який перевозив коней. Зав'язався багатогодинний бій. На допомогу радянським воїнам прийшла оперативна група УБ і підрозділ НКВС. Зіткнувшись з переважаючими силами противника, бійці «Загончика» відійшли в бік лісового масиву, що був неподалік. За ним у селі Суча групу розпустили.

Тим часом радянські війська та війська УБ почали пацифікацію сіл поблизу місця сутички. Загалом було спалено щонайменше 28 будинків у Єдланці, Стриковіце-Гурне та Зволені. Червоноармійці грабували двори, ґвалтували жінок.

Це була одна з найбільших боїв між аківським підпіллям і комуністичними силами в регіоні. У результаті бою під Зволенем радянські війська втратили понад 40 убити��и і 16 пораненими. Партизани втратили близько 6 бійців.

Розгром тюрми в Замості - акція антикомуністичного самостійницького підпілля, проведена в Замості 8 травня 1946 року. У 1946 році комуністичні служби заарештували багатьох учасників антикомуністичного підпілля на Замойщині. У першій половині квітня 1946 р. кап. Псевдонім Маріан Піларскі «Яр», комендант Замойського округу ВО «Свобода і незалежність», вирішив їх звільнити. Керувати акцією було призначено лейтенанта Романа Щура. «Уршуля», комендант району Старе Замостя, крипт. «Жасмин».

Арештованих утримували в СІЗО на вул. Okrzei в Замості. Підпільники провели детальну розвідку території в'язниці. Завдяки інформації, наданій тюремними охоронцями Романом Себастіані та Яном Радзейовським, а також колишніми в’язнями, було встановлено планування коридорів та розташування камер. Це дозволило нам підготувати детальний план атаки. Атака була запланована на 8 травня 1946 року, оскільки очікувалося менше персоналу в'язниці.

Атаку здійснили приблизно 18 підпільників із застав Удриче, Вісловець і Ситанець. Підрозділ згрупувався на приміській тартаку, звідки ввечері в’їхав у місто. Напад почався близько 21:00. Здолавши охорону біля тюремних воріт, штурмовий підрозділ перехопив двох офіцерів Корпусу внутрішньої безпеки (Яна та Юзефа Косціків), які поверталися з обіду в місті. Офіцерів і охорону підвели до тюремних воріт і вмовили охорону відкрити їх. Потім нападна група напала на гауптвахту та офіс в'язниці. Під час сутички загинув один із нападників — Едуард Свіст. «Miś», а поранення зазнав Стефан Полиха на прізвисько «Краснопольський». Один з офіцерів також був убитий, а начальник тюрми Вавжинець Сівець був схоплений. Захоплення цих кімнат дозволило нам забрати ключі та відкрити камери. Було звільнено 301 особу, у тому числі політичних і кримінальних в'язнів, а також фольксдойче.

Після акції підпільники успішно відступили. Співробітники пенітенціарної служби переконані, що в нападі брали участь близько 100 нападників. Одним із наслідків нападу стала зміна чинних процедур у пенітенціарній системі. В результаті бою було ліквідовано 3 комуністичних бойовиків, один з ни�� був офіцером.

Також важливим фактором боротьби було те що польські антикомуністичні сили починаючи з 1945 року діяли спільно з УПА проти комуністичних сил. Однією з найважливіших операцій була саме Грубешівська операція, яка відбулась в 27-28 травня 1946 року.

Напад на місто Грубешів мав на меті: заманіфестувати співпрацю українського і польського підпілля проти комуністичних збройних сил; стероризувати ворога несподіваним наскоком на місто, що лежить у граничному районі поміж Польщею і СРСР;зірвати акцію з примусового переселення населення;залякати міліцію, складену з різних міських елементів під тиском комуністичного режиму. Місто Грубешів лежить між більшими містами від сторони Польщі: Холм, Люблін, Красностав, Замостя, Томашів, і від сторони СРСР Ковель, Володимир-Волинський, Луцьк, Радехів, Львів, Рава-Руська. В усіх вищеназваних містах були розміщені сильні військові залоги ворога. Місто лежить над багнистою рікою Гучва, околиця низинна і покрита кущами і лісами. Великі ліси тягнуться далі від міста з півночі і північного сходу, менші (Метелинський і Теребинський ліси) з півдня і південного заходу. Наскок на Грубешів означав акцію на місто, що знаходилося в центрі великих ворожих військ, розташованих на пограниччі і у вищезгаданих містах. З цієї причини залога Грубешова почувала себе безпечно і не мала потреби виставляти особливі сторожеві застави довкруги міста. Небезпеку для повстанських військ становила сильна радянська і польська залога міста і можливість допомоги ворогові з поблизьких міст. Ці умови вимагали сильної конспірації і використання моменту несподіванки. Відділи УПА та ВіН увійшли до міста з двох боків: боївка СБ з боку Славентина через міст до будинку виселенчої комісії, який знаходився на суч. вул. Kilińskiego; решта українських та польських відділів через Холмський міст з півночі. Заплановано, що усі мають зайняти вихідні становища о годині 00:05. Відділи УПА, які мали вдарити на НКВС, а також відділ поручника «Млота» повернули на суч. вул. Partyzantów і вийшли на визначені позиції близько 40 м від кошар НКВС та близько 30 м від їх комендатури. Місто було спокійне, ворог нічого не помічав. Відділ УПА "Вовки-1" зловили п'ятьох вояків міліції. Цей відділ УПА спізнився на своє місце призначення, бо провідник заблукав і вони опинилися в місці, де могли бути обстріляні ворогом і своїми. Ситуація була тим прикріша, що саме "Вовки-1" мали почати операцію наступом на будинки НКВД. Комендатура та кошари НКВС розташовувалися у дворику Де Шату, вул. 3 Maja. О 1:30 "Вовки-1" зайняли становища проти НКВД з півночі. Інша група УПА підсунулася з півдня і під самі дроти, а деякі дісталися в самі окопи. Будинки оточено півколом, встановлено саморобні станки для відстрілювання снарядів до німецьких реактивних мінометів «Nebelwerfer 41» — так званих «торпед»

Операція загалом почалася обстрілом «торпедами». Вистрілено 6 снарядів, з яких чотири потрапили в ціль.

Зберігся таки опис обстрілу:

«Першу торпеду пустив я в кошари НКВД. Торпеда попала в середину. Перед випущенням торпеди в будинку було світло, та видно було, що всередині кімнати робиться. Отже, я бачив, як двоє большевиків милось, а пізніше убирались. По вибуху торпеди я не бачив вже жодного світла, ані людей в кімнатах»

Будинки розбито, НКВД-исти почали оборону з кулеметних гнізд, але їх знищено гранатами і перехресним вогнем. Залишився тільки один ворожий кулемет, який деякий час стріляв у східному напрямі, де не чинив ніякої шкоди, врешті і його знищили повстанці.

Деякі вояки НКВД почали втікати у східну сторону міста, разом з вояками Уряду Польської Безпеки, їх обстріляли повстанці з кулемета.

Головною метою польських партизан був будинок Уряду безпеки. Наразі в цьому перебудованому будинку по вул. mjra Henryka Dobrzańskiego 7 міститься районний суд.

Уряд безпеки знищено з залогою; декільком вдалося втекти. Повстанці ВІН під керівництвом "Млота" з особливою мужністю йшли у бій і здобули будинок наступом незважаючи на гранати і багнети. В критичний момент їм допомогли повстанціх боївки СБ "Ясеня". Повстанці випустили 22 політичних в'язнів  , серед них 5 українців, і спалили папери. На фото, які збереглися будинок УБ після атаки виглядає як спалений, проте є інформація, що повстанці його не палили.

Боївка СБ УПА здійснила дві атаки нa виселенчу комісію, які однак не вдалися. У цьому випадку підвели повідомлення розвідки, які стверджували, що охорона комісії має лише пістолети — у реальності ж вона була озброєна автоматичною зброєю:

«Дім виселенчих комісарів приділено БСБ під ком. „Остапа“. Польська розвідка подавала, що виселенчі комісари озброєні тілько в „панську бронь“, це в пістолі. Охрона комісарів — 15 совєтів. Стійка стоїть день і ніч перед будинком. Будинок обгороджений високим парканом. Десять хвилин перед початком акції погасили світла в будинку. „Остап“ обставив будинок стрільцями. Через паркан нам можна було перелізти. Бо стійковий стояв біля дверей. Він і так зауважив якийсь рух, бо кілька разів повторив: „Кто шляєтся“. Коли почалась акція, БСБ відкрили вогонь. Однак сей час посипались на них стріли з кулемета та автоматів, з вікон. Виселенчі комісари були значить озброєні „по зуби“

Відомо, що одночасно з атакою на комендатуру МО, відділ пор. Чеслава Гайдука „Слепого“, згідно плану, оточив будинки МО. Тут йдеться якраз про два будинки на вул. Górna.

Обидва ці будинки збереглися до нашого часу. Перший має адресу вул. Górna 13, другий — вул. Górna 7. Партизани обстрілювали вікна та двері і не випускали нікого назовні. Обидва будинки з підписом МО зазначені на мапі складеній УБ після атаки, як взяті в кільце партизанами. Наявна інформація, що партизани також атакували будинок колишнього магістрату, а потім в'язниці, в якій розміщувалися додаткові сили карального апарату, на суч. вул. Podzamcze 9. Імовірно це третій об'єкт пов'язаний з МО, що згаданий в початкових планах партизанів — Штурмувка з 20 особами залоги. Проте на мапі операції складеній УБ цей об'єкт не зазначений.

Натомість „приміщення ППР по вулиці 3 Maja 32 знищено, забрано документи, зліквідовано кілька працівників, що там були“. У спогадах Всеволода Пшепюрського — працівника окружного СБ, який під час нападу на Грубешів виконував обов'язки командира боївок СБ — „Скоба“ вказується:

„Будинок ППР мали забрати АК-овці. З оповідання поляків цивілістів і наших стрільців-очевидців, виходить, що будинок ППР цілком здемольований, а присутніх в будинку постріляли“

Також повстанці, навідалися до житлового будинку УБ на суч. вул. Narutowicza 5. Цей будинок показаний на мапі атакованих об'єктів складеній пізніше УБ. Атаковано було також повітове староство на розі суч. вул. 3 Maja та вул. Dobrzańskiego. Проте на мапі складеній УБ після атаки атака на нього не зазначена, хоча сам об'єкт показаний. Партизани також опанували та знищили пошту по вул. Marszałka Józefa Piłsudskiego 7. Ось як про це пише „Скоб“:

„Пошту мала знищити одна наша група. На жаль, вона не мала досвіду, як нищити пошту. Централі отже не здемольовала, забрала 4 радієві апарати, втім один надавчовий. Але їх мусила залишити в ліску недалеко Грубешова з причини обтяження та швидкого маршу. Каси не могла розбити, бо була вцементована. Пошту, яку забрали також не довезли, бо підвода, на якій вона була обстріляна панцирним автом большевицьким на шосі Грубешів-Вербковичі вивернулась і її залишено“[6][4].

Будинок, де знаходився осередок Польської роботнічої партії (ППР), вулиця 3 Maja 32 у Грубешові. Фото І. Парнікози 2013 р.

Операція тривала близько півтори години. Пострілом ракети відділи повідомлено про відступ. В місті стояла невелика військова група радянських окупантів, які прибули до міста з Німеччини, повертаючись до СРСР, близько 40 людей з танкеткою. Ця танкетка вступила в бій з відступаючою групою "Вовки-1".Там, був лквідований майор НКВД і три вояки.

Польські відділи після боїв відступили до керунки Славентина, де на луках чекали фурманки, які відвезли їх аж до Глініска. Переслідування не відкрило їх слідів. Українці розпочали відхід у бік Теребінського лісу, але за ними рушило пересліду��ання НКВС. Відділи УПА перейшли до Метелинського лісу, але на збірному пункті залишили охорону, бо останній відділ Служби Безпеки УПА, який прикривав відступ, ще не вийшов з міста. З Грубешова наспіла тимчасом погоня польського війська. Після перестрілки в Метелинському лісі, відділи УПА перейшли до більшого Теребинського лісу. Вони не мали завдання встрявати у бій і тому старалися відв'язатися від ворога. Це вдалося аж другого дня після бою в Теребинському лісі. В результаті операції було звільнено політичних в'язнів, такрж ліквідовано 16 комуністичних злочинців з НКВД, а також 12 комуністів з Управління Безпеки. Загалом 28 комуністів було ліквідовано

Важливий етап боротьби про який треба сказати це розгром в'язниці в Радомі - акція антикомуністичного самостійницького підпілля, проведена в Радомі. У 1945 році комуністична влада в рамках боротьби з антикомуністичною опозицією заарештувала ряд людей в окрузі Радом. Їх ув'язнили в Радомі.

Рішення про порятунок заарештованих було прийнято влітку, для проведення операції було зосереджено підпільний постАК. Нам вдалося зосередити шість партизанських загонів, і всією акцією керував Стефан Бембіньський псевдо. «Гарнась», пов’язана з Національним Військовим Союзом. Рештою підрозділів командував: Вітольд Дроздовський код «Лот», псевдонім Адам Гомула «Бей», псевдонім Ян Ястшембський «Кропива», псевдонім Збігнєв Халама Псевдонім «Кудояр» і Генрик Подковінський «Реній». В акції брали участь близько 120 підпільників.

9 вересня 1945 року підпільники вступили в бойові дії. Вони загнали чотири захоплені військові вантажівки в центр Радома і атакували будівлю в'язниці. Ворота були зламані з використанням вибухівки, а охорона була розгромлена в короткому бою. Здобутими ключами вони почали відкривати камери, частина в'язнів ламала двері самостійно. Через тридцять хвилин акцію було завершено і 292 людини були звільнені, в тому числі шістдесят репресованих вояків WiN, NSZ, AK і NOW. Під час бою було ліквідовано, 2 червоноармійці, 2 офіцери Громадської міліції та один солдат комуністичного Війська Польського . Загалом 5 комуністів було ліквідовано.

Знищення в'язниці в Пултуську - також одна з великих збройних акцій антикомуністичного незалежницького підпілля, успішно завершена. У результаті з тюрми в Пултуську було звільнено 70 в'язнів. Колишні солдати Армії Крайової, які вирішили продовжити свою діяльність проти комуністичного уряду, приєдналися до Руху Опору Армії Крайової, що виник, у середині 1945 року. Пултуський повіт функціонував у структурі Мазовецького інспекторату РОАК як Пултуський округ (код: «Maciejka»). Він функціонував безперебійно; навіть комуністи, які боролися з підпіллям, вважали, що мають справу з найкраще організованою діяльністю з усієї інспекції. Партизани РОАК керували системою невеликих патрулів, які проводили заходи, спрямовані на обмеження комуністичного впливу шляхом ліквідації офіцерів Громадянської міліції та Управління безпеки, а також агентурної мережі безпеки. Крім того, велася боротьба з бандитсько-розбійницькими загонами, ліквідовано самогонство. У Пултуському повіті також діяли відділи Товариства «Свобода і Незалежність» з Острув-Мазовецького повіту WiN (код: «Otylia»).

На початку лютого 1946 року відбулися перші арешти підпільників. Завдяки співпраці Станіслава Рахуби пс. «Карлік» з Качіце Управління безпеки отримало інформацію, яка дозволила заарештувати 43 особи з району Пултуск. Серед заарештованих були офіцери районного управління. У травні 1946 року Варшавський окружний військовий суд під час виїзного засідання в Пултуську судив 17 підпільників і засудив трьох з них до розстрілу. Внаслідок «виверження» Пултуський районний РОАК було реорганізовано, а його керівником став Мечислав Жебровський. «Кордіан». Його діяльність була перервана 3 липня, коли він був заарештований Управлінням безпеки. У результаті розслідування в окрузі були здійснені додаткові арешти. До кінця серпня було заарештовано 31 підпільника, згодом кількість заарештованих продовжувала зростати. Восени 1946 р. внаслідок арештів і викривальної кампанії Пултуська окружна РОАК була дезорганізована і увійшла до структур Національного військового союзу. Він мав кодові назви «Пауліна» та «Нарвік» .

Включення Пултуська до Білостоцького округу ВіН призвело до активізації конспіративної роботи. Завдяки праці Зигмунта Домбковського (псевдо: «Орка», «Крим») вдалося відтворити командування округу та його польову структуру. Проте основним завданням, яке взяв на себе Домбковський, було звільнення заарештованих підпільників, які трималися у в’язниці в Пултуську, особливо Мечислава Жебровського.

Була проведена ретельна розвідка обстановки в місті. Було встановлено місця дислокації силовиків, досліджено будівлю в'язниці та персонал, який там працює. Однак сили округу Пултуськ були надто слабкі, щоб здійснити акцію самостійно, тому було отримано підкріплення з району WiN Ostrów Mazowiecka. Таким чином було сформовано штурмову групу з сорока осіб під командуванням 2-го лейт. Станіслав Ланецький (псевдонім: «Пшелотний»). Підрозділ мав важке ��зброєння, в тому числі: 10 кулеметів.

Частина вояків проникла до міста на машинах, видаючи групу Війська ЛП, решта доїхала до місця бойових дій на селянських возах. 26 листопада вдень почалася атака. Група, яка перебуває в автомобілях на міській площі в 19:00 зруйнували телефонну станцію та перекрили мости, чим перешкоджали просуванню сил МО та УБ у західну частину міста. Силовики кілька разів намагалися прорватися через ці мости, але здавались. Нам також вдалося знайти Яна Дворніка, начальника в’язниці, і переконати його співпрацювати. Це дозволило партизанам без зіткнень увійти до тюрми та випустити з камер 70 арештантів. Крім того, захоплено 3 ручні кулемети, 4 кулемети ППЗ, 21 гвинтівку та 64 гранати. Крім того, знищено 6 гармат. З тюремної каси було вилучено значну суму грошей, що зберігалася там, і велику кількість цінностей.

Під час відступу командувач боями 2-й лейт. Станіслав Ланецький побився з двома членами ОРМО. Йому вдалося вбити обох, але сам був смертельно поранений.Частина відійшла з міста в район Острува. Збентежені офіцери МО та УБ не змогли розпочати ефективне переслідування. Загалом операція завершилась успішно було ліквідовано 7 комуністів.

Це були найбільш відомі акції польських антикомуністичних сил під час боротьби проти комуністичних окупантів, варто також сказати, про польських комуністів, які були страчені антикомуністичними силами, а репресіями Сталіна в СРСР. Зараз в переліку будуть найбільш відомі з них.

Юзеф Марцик один з перших комуністичних бойовиків, який був страчений німцями був комуністом, ще до війни був членом Гвардії Людової. 5 грудня 1942 року був розстріляний німцями як комуністичний терорист у Юговіце біля залізничної колії.

Болеслав Пшибишевський, комуніст член ВКП(б) в СРСР, розстріляний під час чистки Сталіна у 1937 році.

Ігнацій Фік діяч комуністичного руху, поширював комуністичну пропаганду в Кракові, створив також комуністичну групу в місті. В жовтні 1942 року заарештований німцями і страчений.

Казимир Баранський комуніст, розвідник СРСР у Польщі, займав високі посади в Радянському союзі. Воював за комуністичний злочинців під час Громадянської війни в Росії. Розстріляний під час чисток Сталіна, нагорода знайшла свого героя.

Мечислав Логановський, комуніст був членом польської соціалістичної партії, ще до комуністичного перевороту 1917 року. Був дипломатом від окупованої України комуністами в Польщі. Розстріляний під час сталінських чисток в СРСР у 1938 році.

Станіслав Станде член комуністичної партії з 1919 року, займався комуністичною агітацією в Польщі. Розстріляний під час сталінських чисток в 1937 році.

Ян Войтига, комуніст довший час працював в СРСР, страчений у 1937 року під час чисток.

Бруно Ясенський польський комуніст, став ним після Краківського прокомуністичного повстання. Емігрував в Францію, став членом комуністичної партії Франції. У 1930 році переїав в СРСР. Заарештований і розстріляний в СРСР в 1938 році, сталінські комуністи досить довгий час приховували розстріл данного комуніста.

Франциск Венцек комуністичний діяч в Росії, член комуністичної партії з 1904 року. Був убитий в 1918 році коли чехословацький корус розбив комуністів в Самарі і взяв місто.

Аугуст Буковський попри те, що народився в заможній родині з 1930-х років став членом комуністичної партії. Часто агітував в Польщі робітників, підртимував різноманітні страйки. Під час вторгнення Німеччини був заарештований і відправлений в конц табір Аушвіц де і помер у 1940 році.

Андджей Якубчак польський комуніст, брав участь в Першій Світовій війні, після неї приєднався до комуністичних сил в Росії брав участь в громадянській війні в Росії, був знищений силами Врангеля в Криму в 1920 році.

Юзеф Шиманський польський комуніст член комуністичної партії Польщі і Польської Робітничої Партії. Повішений німцями 16 жовтня 1942 року.

Роман Піотровський польський комуніст, став на дорогу комунізму у Франції, член комуністичного злочинного руху опору вів бойові дії проти німців і французьких антикомуністів. Був знищений 6 серпня 1944 року у бою з німцями.

Ірена Савицька комуністка єврейського походження, займалась також археологією окрім цього бувала в СРСР. Була убита під час Варшавського повстання в 1944 році.

Францішек Пільц польський комуніст, а також філософ і публіцистз 16 років вступив в Польську соціалістичну партію. Загинув в Варшаві у 1941 році.

Олександр Дан комуніст єврейського походження, стає активним учасником комуністичного руху в Польщі, в 1930-х роках. Знищений німцями в 1943 році.

Ігнацій Грушковський польський комуніст, брав участь в війні на стороні комуністичних злочинців під час громадянської війни в Росії, брав участь в боях з арміє Врангеля, загинув від численних ран в 1921 році.

Роман Лонгва польський комуніс, ще з юності починає захоплюватись злочинними ідечми комунізму і соціалізму. Брав участь в війні на стороні злочинців комуністів під час громадянської війни в Росії. Страчений під час сталінських чисток в 1938 році.

Бернард Закс польський комуністичний діяч, єврейського походжегння, з початку 20-х років член комуністичної партії, знаходився на території СРСР, розстріляний під час чисток у 1937 році.

Юліан Юлек, радикальний комуніст походив з сільської родини. У 1925 році приєднався до Польської соціалістичної партії. У 30-х роках брав участь в різних прокомуністичних страйках і виступах. Під час Другої світової війни діяв в підпіллі. Був заарештований німцями і загинув в Аушвіці в 1943 році

Станіслав Кулешинськй польський комуністичний діяч, брав участь в громадянській війні в Росії, після початку агресії радянських військ проти Польщі, сприяв їх агресії. Заарештований та страчений у 1919 році.

Вацлав Поліцкевич польський комуніст активний діяч злочинного комуністичного руху на території СРСР служив в ОГПУ був заарештований і знищений під час сталінських чисток в 1937 році.

Станіслав Косіор один з самих відомих польських комуністичних злочинців, який допомагав владі СРСР проводити політику терору на окупованих комуністам терору, щодо антикомуністичного населення, був розстріляний під час сталінських чаисток в 1939 році.

Стефан Ченчак, член польської комуністичної партії, познайомився з комунізмом, ще на початку 20-х років. До Другої Світової війни був активним учасником злочинного комуністичного руху. У 1944 року, був заарештований німцями, згодом знищений в концтаборі в січні в 1945 році.

Людвік Чугала комуніст, активний участик злочинного комуністичного руху Армії Людової. З 1947 року майор запасу, брав участь в комуністичних злочинах. Знищений антикомуністичними повстанцями в 1951 році.

Станіслав Данієляк комуністичний діяч, в часи Другої світової брав участь в боях проти німців і антикомуністичних партизан. У 1944 році, заарештований німцями поселений в концтабір, де і загинув.

Юзеф Домбровський польський комуністичний злочинець став комуністом, ще у 1920-х роках. З 1936 року брав участь в Громадянській війні у Іспанії, на стороні комуністично-соціалістичних загарбників. Після 1938 року покидає Іспанію. Під час Другої Світової війни вступає в Гвардію Людову, у 1943 році заарештований німцями. І згодом того ж року страчений.

Антон Добішевський комуністичний активіст, педагог з 1922 року член Комуністичної партії. Під час Другої світової війни активний учасник Польської робітничої партії. Заарештований німцями в 1942 році, і розстріляний.

Вацлав Добош У передвоєнний період активний діяч КПП, організатор Польської робітничої партії та перших комуністичних злочинних загонів Гвардії Людової. Знищений 9 серпня 1943 року польськими антикомуністами з NZS.

Якуб Драєр комуністичний діяч, начальник техніки Центрального військового відділу КПП 1932–1934, крайовий начальник Військового управління КПП 1935– 1936 рік. Всі 1930-х рокі займався злочинною комуністичною діяльністю. Другу світову війну зустрів у в'язниці, був звільнений у 1939 році. У 1941 році заарештований німцями, і застрелений в конц таборі в 1943 році при спробі втечі.

Пьотр Дронжкевич діяч Комуністичної партії у Сілезії . Став на шлях комунізму ще у 1920-х роках. У 1930-х роках заарештовувався владою Польщі, за злочинну комуністичну діяльність. Емігрував в СРСР під час Другої світової війни в 1942 році потрапив на територію Польщі. У листопаді 1942 році заарештований німцями. Перевезений до концтабору Аушвіц де був знищений у 1943 році.

Герсзон Дуа-Боген польський комуністи єврейського походження, активний комуністичний дія, певний час був в США, брав участь у війні в Іспанії на стороні комуно-соціалістичних злочинців. Початок Другої Світової війни застав його в Франції, в 1942 емігрував на Кубу. У 1947 році загинув в автокатастрофі під Освенцимом.

Тадуеш Думовський був учасником Соціалістичної партії Польщі ще на початку 1900-х років. Активний діяч злочинного комуністичного польського руху. У 20-30 роки часто арештовувався. Застрелений польськими антикомуністами в 1949 році.

Адам Джеґєлевський За фахом столяр. У 1905 році вступив до Польської соціалістичної партії в Лодзі і брав участь у революції. Під час Першої світової війни оселився в Ловичах. З 1922 р. член КПП, організовував партійні структури в Ловичі та околицях. Був членом окружного комітету КПП у Ловичі та окружного комітету КПП у Варшавському Лівобережжі. У 1930 р. заарештований і засуджений до року ув'язнення за комуністичну злочинну діяльність. Був членом комуністичної терористичної Гвардії Людової. У середині червня 1944 року заарештований німцями і знищений в Освенцимі.

Еміль Дзедзіч польський комуністичний і соціалістичний діяч, діяв у Кракові. Вів активну злочинну комуністичну діяльність в 1930-х роки. З 1942 року приєднується до комуністичних злочинців з Гвардії Людової. 21 жовтня 1942 року, був заарештований німцями, разом з іншими комуністичними злочинцями і у 1943 році був розстріляний.

Станіслав Дзялек З 1925 р. жив у Лодзі, де 1929 р. вступив до злочинної Комуністичної партії Польщі. Брав активну участь у демонстраціях, мітингах і робітничих мітингах. З 1931 р. член окружного комітету (КО) КЗМП у Лодзі. Незабаром він став його секретарем. Під час загального страйку текстильників у березні 1933 р. вступив до всього КО КЗМП у Лодзі. 1933–1936 ув’язнений за комуністичну діяльність. Після звільнення продовжив роботу в КЗМП, з 1937 р. — у КПП. Наприкінці 1939 р. переїхав до окупованого СРСР Білостока, де був керівником відділу кадрів у Виконкомі міськради делегатів. У 1942 став членом Гвардії Людової, У грудні 1942 року заарештований німцями перевезений в конц табір де і помер в 1945 році.

Ян Файге комуніст, активний діяч злочинного комуністичного руху у Польщі у 1930-х роках. Під час Другої світової війни, активний підпільний комуністичний діяч, заарештований німцями у 1942 році де був і знищений.

Станіслав Фонфара комуністичний діяч, активний учасник комкністичного руху в 1930-х роках. Під час Другої світової війни був одним з перших хто створював осередки Польської робітничої партії, був членом Гвардії Людової зробив чимало терористичних актів. У листопаді 1943 року разом з братом Юзефом був заарештований і страчений.

Єгуда Фельдвурм Фельд комуніст та соціаліст. У 1930 році вступив в КПП. Під час Другої світової війни був заарештований і помер в гетто в 1942 році.

Мечислав Фершт член червоних скаутів з 1935, а згодом молодіжної організації Товариства робітничого університету. Секретар молодіжного відділу окружного робітничого комітету Польської соціалістичної партії спочатку у Варшаві-Подмієйській, а з 1938 року у Варшаві. Співорганізатор мітингу молоді ППС у Варшаві у вересні 1937 р., а також активний учасник Соціалістичної партії. В 1942 році приєданвся до бойовиків Гвардії Людової. 23 лютого 1943 року був заарештований і страчений німцями.

Мечислав Фіґула польський соціаліст, робітничий і комуністичний діяч. У 1932 році вступив до КПП. У 1934 році заарештований за злочинну комуністичну діяльність. Звільнили через 7 місяців. Згодом став секретарем райкому КПП у Липинах. У березні 1936 року його заарештували разом із Владиславом Гомулкою. Його засудили до 3 років позбавлення волі. Вийшов у квітні 1939 року. У серпні 1943 р. заарештований. Спочатку його ув’язнили в Мисловіце, а потім перевезли до концентраційного табору Освенцим, де він був убитий 23 жовтня 1943 року.

Едвард Ефраїм Фондамінський став активним членом Польської комуністичної спілки молоді, а потім і Польської комуністичної партії. Брав активну участь у політичній діяльності цих організа��ій. Був поселений німцями у гетто, де вчини самогубство 8 травня 1943 року.

Ян Форемняк комуністичний злочинець та розвідник СРСР. Спочатку був активним у Комуністичній спілці молоді з 1930 член ПКП. Емігрував з часом до СРСР після кількох арештів у Польщі. У 1943 році був закинутий на територію Польщі, і мав діяти за вказівками СРСР. 16 січня 1945 року був знищений, силами Армії Крайової.

Стефан Францішок польський комуністичний злочинець, на початку 1920 років виїхав у Францію. Приєднався до Французької Комуністичної партії. Під час Другої світової війни повернувся на територію Польщі. З 1943 року веде боротьбу проти німців і антикомуністичних сил Польщі, 30 травня 1944 року був заарештований німцями у Вроцлаві і страчений.

Станіслав Ґашевський Працював на фабриці Рудзкі в Мінську-Мазовецькому, з 1932 року належав до Комуністичної спілки польської молоді, а потім до Комуністичної партії Польщі.У 1942 р., після створення Польської робітничої партії та Народної гвардії, він став членом цих організацій, був членом окружного штабу Народної гвардії в Мінську Мазовецькому, організовував численні збройні та диверсійні акції в м. Мінський, Гарволінський, Седлецький, Соколівський і Венгрівський повітах. Був ліквідований 2 вересня 1943 року в боях з німцями.

Малгожата Форнальська член комуністичної партії Радянської Росії з 1918 року. Член КПП з 1921. Брала участь у IV з’їзді КП(б)П влітку 1927 року під Москвою. Навчалася в Академії комуністичної освіти та Міжнародній ленінській школі (до 1930). У міжвоєнний період її кілька разів арештовували й ув'язнювали за комуністичну діяльність. 14 листопада 1943 року заарештована німцями, 26 липня 1944 року розстріляна.

Стефан Йордловський комуністичний бойовик і злочинець, активний діяч Польської Робітничої Партії. Був співзасновником рейдової групи спеціального призначення Народної гвардії «Бурза» та виконав низку її терористичних актів. Активний комуністичний бойовик ліквідований німецькими силами 28 листопада 1943 року у бою на залізничній станції в Прушкуві.

Гамерляк Алойзі активний комуністичний діяч у 1934 році вступив в КПП. Брав участь в комуністичних страйках і виступах. Під час Другої світової війни діяв в підпіллі. Був заарештований німцями в 1943 році. І страчений в 1944 році в Аушвіці.

Юзеф Халат У 1930 р. вступив до КПП.Він став окружним секретарем ПРП у Кентах, а в 1943 р. секретарем Кентського надрайонного комітету ПРП у Більському повіті. У своїй квартирі він організував таємницю для членів Польської робітничої партії та Гвардії Людової. Заарештований німцями 25 жовтня 1944 року був поміщений в концтабір де і помер.

Тадеуш Кравчук комуністичний злочинець, воював в армії СРСР під час Другої світової. Після 1944 року займався злочинами в Польщі, воював проти антикомуністичних повстанців. Був знищений антикомуністичними повстанцями на залізничній станції у 1949 році.

Антоні Качпура член Соціалістичної партії Польщі ще з 1906 року, На початку 20 років стає членом Комуністичної партії. У 1942 році стає бойовиком Гвардії Людової. Восени 1942 року його заарештовують німецькі сили після чого його було страчено.

Стефан Кнапік З 1924 член Комуністичної спілки молоді. В 1930 член КПП. У серпні 1942 році заарештований німцями відправлений в Аушвіц де був убитий.

Ігнацій Лівох член комуністичної партії, вступив у неї в 1930-х роках. З лютого 1942 року бойовик терорист Гвардії Людової. 30 липня 1943 року був оточений німецькими силами, під час бою застрелився, щоб не потрапити в полон.

Діонізій Конкель У 1930 р. вступив до Комуністичної спілки польської молоді, а потім до Комуністичної партії Польщі; секретарем якого він був у окрузі Кулі та у Вичерах. Як активіст КПП був співорганізатором страйків і акцій протесту робітників. У 1942 році був організатором осередку Польської робітничої партії, потім створив Народну гвардію у Вичерах. Заарештований 6 лютого німцями, під час допиту викинувся у вікно і загинув.

Сильвестер Лудиґа У 1934 році став співорганізатором Робітничої соціалістичної партії. Після заборони РПС у 1935 вступив до КПП і продовжував організовувати демонстрації безробітних. У 1942 році став співорганізатором Польської робітничої партії у Верхній Сілезії. Входив до складу окружного комітету ППР. Передавав листівки та вибухівку. 10 серпня 1943 року був заарештований і ув’язнений у Мисловіце, звідки був перевезений до табору Аушвіц, де й помер.

Станіслав Кжинувек Член Російської комуністичної партії (більшовиків) (РПЦ(б)). Після повернення на батьківщину вступив до КПП і працював на металургійному заводі «Катаржина» в Сосновці, звідки був звільнений за комуністичну діяльність. За комуністичну діяльність його кілька разів арештовували, а в квітні 1939 р. до липня 1939 р. перебував у в’язниці в Березі Картуській. один із редакторів «Trybuna Zagłębia» — часопису КО ППР Заґленбія. 12 лютого 1942 року був заарештований німцями помер у в'язниці.

Юзеф Клуска комуністичний злочинець та бойовик, став на шлях комунізму, ще у 1930-х роках. Під час Другої світової війни вступив до Гвардії Людової був знищений у бою з німцями 8 серпня 1943 року.

Вітольд Кокошко активний комуністичний і соціалістичний злочинець. Брав участь в комуністичному русі в 1930-х роках. Під час Другої Світової війни він організовував вербування та навчання членів ГЛ, збирав і зберігав зброю у своїй квартирі. Влітку 1942 р. призначений окружним командиром ГЛ у Празі. 6 жовтня 1942 року його заарештували й ув’язнили і згодом розстріляли.

Юліуш Каня комуніст член КПП. На рубежі 1939/1940 рр. вступив у підпільні комуністичні організації, а на початку 1942 р. вступив у Польську робітничу партію. Влітку 1942 року вступив в Гвардію Людову 29 вересня 1942 року його заарештували німці, та згодом розстріляли.

Людвік Котас комуністичний діяч, на початку 1920-х років емігрував у Францію. Став там членом Французької Комуністичної партії, з 1936 року по 1939 брав участь у війні в Іспанії на стороні комуно-соціалістичних злочинців. У 1939 повертається у Францію. Під час Другої світової війни повертається до Польщі і стає бойовиком Гвардії Людової, у 1942 році був убитий в сутичці з німецькою поліцією.

Ізидор Кошиковський комуністичний злочинець починаючи з 1930-х років брав активну участь в комуністичному русі. Під час Другої світової війни брав участь в комуністичному підпіллі 21 червня 1942 року був заарештований гестапо і ув'язнений у Пав'яку, звідки після тортур його разом із групою інших в'язнів вивезли до Лужеських дюн і там розстріляли 15 жовтня 1942 року.

Леонард Ян Юшкевич Активний член КПП, брав активну участь в комуністичному русі. В 1942 році член Польської Робітничої Партії. У квітні 1942 р. заарештований, а потім розстріляний.

Ян Кавалец був членом Соціалістичної партії Польщі. На прохання Юзефа Вєчорека, посланця ЦК ПНР, почав створювати структури ПНР у Сілезії та Заґленб’ї. У 1942–1944 рр. був видавцем і редактором «Трибуни Шльонської», органу Польської робітничої партії У травні 1944 року його заарештувала німецька влада і відправила до концентраційного табору Аушвіц де він і помер.

Юзеф Мага З 1932 р. член Комуністичної партії Польщі. Секретар окружного комітету (КД) КПП у Чеховицях, організатор партійних осередків у шахті «Сілезьке», Нафтопереробному заводі та на Чеховицькій залізниці. На початку 1942 року вступив в Польську робітничу партію. 19 жовтня 1942 року був затриманий німцями і при спробі втечі розстріляний.

Вацлав Малиновський У 1932 р. вступив до Польської комуністичної партії (КПП), член заводського осередку. Розповсюджував пресу КПП, брав участь у страйковому русі. Брав участь у Вересневій кампанії як солдат 36-го полку легкої артилерії в складі оперативної групи «Армія Лодзь» у боях на річці Піліца. У 1942 році вступив до Польської робітничої партії (ППР) і став першим секретарем другого фабричного комітету ППР на заводі Цегельського. 17 травня 1944 року був заарештований гестапо та розстріляний.

Юзеф Матисяк У 1922 р. вступив до КПП; член ��артійного осередку в районі Прага-Шмуловизна. За комуністичну діяльність неодноразово арештовувався і звільнявся з роботи, у 1930-х роках був таксистом. Був активним членом КПП до її розпуску в 1938 році.1942 р. Матисяк вступив до Польської робітничої партії (ППР) і працював над розширенням партії. Він також постачав комуністам ГЛ продовольство, одяг і амуніцію. У липні 1944 року потпрапив у засідку німців і був убитий.

Христина Матисяківна комуністична діячка, вся сім'я у неї це були комуністичні діячі. Була членом Польської Робітничої партії, діяла в підпілі під час Другої світової допомагаючи комуністичним бойовикам з Гвардії Людової. У липні 1944 року була заарештована німцями та розстріляна.

Тадеуш Мазуровський У травні 1942 року в Пустельнику вступив до Польської робітничої партії та Народної гвардії — Народної Армії, брав участь у численних бойових �� диверсійних та терористичних акціях. Після Другої світової війни він став офіцером Управління безпеки в чині підпоручника і був направлений на боротьбу з антикомуністичним підпіллям. Був знищений 12 липня 1948 року під час акції в селі Пнєво Велке під час нападу на групу Національного Військового Союзу під командуванням сержанта Мєчислава Дземішкевича «Рой».

Мар’ян Меляк Він жив у еміграції у Франції, де належав до робітничих організацій, зокрема: Французька комуністична партія. З 1930 р. — член Польської комуністичної партії, з січня 1942 р. — член Древницько-Марківського окружного комітету організації «Młot i Sierp», з 1943 р. — Польської робітничої партії та Народної гвардії. У ніч з 23 на 24 квітня 1944 р. німецька жандармерія під командуванням кап. Карл Лібшер здійснив атаку на будинок Мелаків, який після багатогодинного бою був спалений разом із будівлею.

Самуель Меретик польсько-єврейський комуністичний діяч, один із офіцерів Польської робітничої партії у Варшавському гетто. 1927–1928 роках — секретар райкому КПП. У 1929 році був заарештований за комуністичну діяльність і наступні 19 місяців провів у в'язниці. Заарештований 20 травня 1942 року разом з Анджеєм Шмідтом і Давидом Волоско внаслідок провокації гестапо, а потім розстріляний у Пальмірах під Варшавою.

Ян Міколаєвський У 1930 р. вступив до Комуністичної партії Польщі, спочатку діяв у Вишківському районі, організовував мітинги та першотравневі марші, за що неодноразово був арештований.Під час Другої світової війни переховував радянських втікачів із таборів для військовополонених, діяв у Польській робітничій партії та Народній гвардії у Вишківському районі, був секретарем окружного комітету Польської робітничої партії. Під час облави на пнрівців заарештований і розстріляний у Вишкові 6 квітня 1944 року.

Ян Морка Він очолював осередок Управи профспілок і був активістом Польської соціалістичної партії, співпрацюючи з місцевим осередком Польської комуністичної партії. Керував страйками в лікарні та політичними демонстраціями, організованими КПП, а в середині 1942 року вступив до Польської робітничої партії та Народної гвардії. Ян Морка був заарештований жандармерією на рубежі березня та квітня 1943 р. і публічно розстріляний 22 червня на станції в Зомбках як комуністичний злочинець.

Юзеф Новак Він вступив до КПП у 1922 році. Невдовзі став секретарем партійного осередку, а потім членом окружного комітету (КД) КПП у Сосновці. Він був одним із найактивніших діячів ППР, організовував і обслуговував партійні організації в Сосновці. Арештований 11 березня 1943 р., спочатку перебував у в'язниці в Сосновці, а з 5 травня в Мисловіце. 2 червня 1943 р. засуджений до розстрілу і того ж дня розстріляний.

Станіслава Новіцький. На початку 1942 р. вступив до Польської робітничої партії. «Радіовісник» став журналом Варшавського комітету Польської робітничої партії і до середини серпня 1942 року його редагував Новіцький. Загинув 26 серпня 1944 року під час бомбардування житлового будинку на вул. Freta 16 разом з іншими членами штабу Варшавської AL.

Францішек Олейнічак став на злочинний шлях комунізму, ще на початку 20-х століття. У 1942 році став головою міського комітету і заснував перший осередок ППР у Влоцлавеку. У 1943 році гестапо заарештувало 18-річного зв’язкового ПНР, який під час слідства розкрив адреси знайомих йому партійців, зокрема: Стефана Пшибишевського заарештовано в Лодзі. Францішека Олейнічака заарештували 26 травня у Влоцлавеку, спочатку ув’язнили в Іновроцлаві, а потім відправили до концентраційного табору Маутхаузен-Гузен і стратили.

Антоні Пароль у 1936–1938 роках був активним членом Польської комуністичної партії. З вересня 1939 р. член групи «Młot i Sierp», що діяла у варшавському районі Жолібож. З січня 1942 р. — член Польської робітничої партії, вояк Народної гвардії. Брав участь у пограбуванні Комунальної ощадкаси (30.11.1942). З січня 1943 року належав до командування Народної гвардії варшавського округу Жолібож-Бєляни. У квітні 1943 року він отримав посаду командира окружного відділу Народної гвардії, а також став членом Варшавсько-Жолібозького окружного комітету Польської робітничої партії. Під час Варшавського повстання воював у Старому місті і там був схоплений гестапівцями. Загинув у концтаборі у Флоссенбюргу.

Францішек Пєчко Він був активним членом Союзу Спартак, а потім у Комуністичній партії Верхньої Сілезії. Був організатором багатьох виступів робітників. Після поділу Верхньої Сілезії був активним членом Комуністичної партії Польщі (КПП). У 1942 р. вступив до Польської робітничої партії, поширював листівки та підпільну пресу. Арештований 29 липня 1944 р., ув’язнений у Мисловіце, де в січні 1945 р. був убитий.

Владислав Петрусяк 1927 р. член Польської комуністичної партії. Після закінчення військової служби мав звання запасного командира взводу, а в 1932—1938 роках був членом окружного комітету КПП у Груйці. Під час Другої світової війни приєднався до комуністичних злочинців з Гвардії Людової. Арештований 24 червня 1944 року, ув'язнений у Пав'яку і там і страчений німцями.

Євгеніуш Подлевський 1920 р. жив у Сосновці, де працював у «Huta Bankowa». У другій половині 1920-х років він поїхав слідом за батьком до Франції, де працював ливарником і членом місцевої комуністичної організації. Повернувся до Польщі в 1933 році, працював спочатку на шахті, потім на металургійному заводі в Сосновці. Активно діяв у КПП, був співорганізатором страйку, за що у 1937/1938 рр. був звільнений. Під час Другої світової війни, приєднався до Гвардії Людової. Заарештований 30 травня 1944 року німцями, і відправлений в концтрабір Освенцим де за кілька місяців помер.

Францішек Прожек комуністичний діяч з 1930-х років в комуністичному русі. Під час Другої світової війни приєднався до комуністичних бойовиків з Армії Людової. Заарештований 10 липня 1943 року німцями розстріляний у в'язниці в вересні 1943.

Якуб Пшибильський З 1924 р. діяв у профспілці залізничників, з 1929 р. — у ППС-Левиці (член райвиконкому від цієї партії), у 1930 р. вступив до КПП. У 1934–1937 роках був членом професійного відділу окружного комітету (КО) КПП Познань-Помор’я, за що був звільнений з роботи. З 1942 року був в комуністичному підпіллі, член Польської Соціалістичної партії. 28 квітня 1943 р. був заарештований і ув’язнений у штаб-квартирі познанського гестапо в т. зв. Солдатський будинок, де пройшов дуже важке слідство. У жовтні 1943 р. його етапували до каторжного табору в Жабікові, де 13 серпня 1944 р. разом з 10 іншими активістами Познанського ППР розстріляли

Антоні Ратайчак з 1935 року діяв у КПП, у 1937 році був обраний радником окружної ради в Ласеку. З вересня 1942 р. розгорнув діяльність ППР в районі Познані. Наприкінці 1943 року був призначений командиром Народної гвардії в районі Познані. Заарештований 30 травня 1944 р. гестапо, помер від виснаження та поранень 15 червня 1944.

Станіслав Рокіцький у 1925 році вступив до Комуністичної спілки польської молоді, а 1928 року до Комуністичної партії Польщі. У січні 1942 року, після зустрічі з Владиславом Сковронським «Млотом», він створив осередок Польської робітничої партії в Мінськ-Мазовецькому, під час першої зустрічі йому було доручено функцію секретаря Варшавсько-Права-Підмійського окружного комітету ППР, а також потім прийняв псевдонім «Сухий».27 липня 1943 року він був заарештований німцями і страчений у серпні 1943 року.

Міхал Розенфельд Перед початком війни він вивчав серед інших психологію. у Тадеуша Котарбінського. Після початку Другої світової війни його відправили до варшавського гетто, де він працював учителем. Належав до Польської робітничої партії. Зумів утекти з гетто і був знищений в сутичці з німцями 2 вересня 1943 року.

Вінцентій Ян Руткевич наприкінці 1925 року Мечислав Вонгровський ввів його в Комуністичну партію Польщі (КПП), і ця діяльність захопила його до такої міри, що він залишив навчання. На вимогу керівництва КПП наприкінці 1926 р. був активним у легальній ППС-лівіці як член Варшавського окружного комітету та виконкому Варшавської околиці. Був членом Гвардії Людової. Під час широкомасштабного арешту лівих активістів 22 липня 1943 року був схоплений гестапо і ув'язнений у Пав'яку, звідки 11 вересня 1943 року транспортом для полонених був перевезений до Освенцима. Де загинув в квітні 1945 року.

Олександр Ридігер Спочатку діяч ППС, у 1914 р. вступив до СДКПіЛ, перетвореної в грудні 1918 р. на КПРП, з 1925 р. під назвою КПП. У міжвоєнний період неодноразово був арештований і ув'язнений за комуністичну діяльність. 30 жовтня 1942 р. заарештований німцями, після слідства в ал. Шуха був перевезений до табору Аушвіц і там убитий.

Владислав Рипінський Перед Другою світовою війною він займався різними професіями, зокрема: нічний сторож, помічник млина. У 1932–1938 роках був членом Польської комуністичної партії. Під час нацистської окупації працював у маєтку Ленг у Плоцькому районі. Під час Другої світової війни в 1942 році став чл��ном Гвардії Людової, виконував різні злочинні і терористичні акти. У 1945–1947 рр. він був секретарем Польської робітничої партії. Вчиняв масові злочини, щодо антикомуністичних партизан. 11 жовтня 1947 року знищений антикомуністичними польськими силами.

Тадеуш Ржиско Син Яна Ржиска, діяча Польської комуністичної партії. Разом з батьком агітував селян, поширював комуністичну пресу, був співорганізатором демонстрацій. прибл. У 1934 році вступив до Комуністичної спілки польської молоді, а потім до КПП. З 1942 р. належав до Польської робітничої партії, Народної гвардії, воював у лавах Народної армії. Після вторгнення Червоної армії став офіцером Громадянської міліції, уповноваженим з питань аграрної реформи в Мінському районі. За участь у бойових діях у лавах AL йому було присвоєн�� звання лейтенанта та нагороджено орденом Virtuti Militari. В 1946 році, викрадений антикомуністичними силами Польщі, і був розстріляний, за комуністичні злочини.

Ханка Савіцка у 1935 році вона стала активісткою Соціалістичної молодіжної організації «Życie», яка тоді перебувала під сильним впливом нелегального Комуністичної спілки молоді Польщі та Комуністичної партії Польщі. У січні 1942 року вона офіційно вступила до Польської робітничої партії, створеної за вказівкою Сталіна спеціальною групою Марцеля Новотко, надісланою з Москви повітрям. З осені 1942 р. була членом і керівником «техніки» Варшавського комітету Польської робітничої партії. У березні 1943 року була схоплена німецькими силами і страчена.

Владислав Сковронський З 1916 р. член Польської соціалістичної партії. Наприкінці 1918 р. організував у Варшаві Раду робітничих депутатів. У 1922 році вступив до КПП. У 1940 р. вступив у підпільну комуністичну організацію Революційних робітничо-селянських рад «Серп і молот», а на початку 1942 р. — у Польську робітничу партію. Спочатку організовував відділи ППР у Малкіні, потім став секретарем Округи ППР Варшава-Права Підмієйська.Навесні 1943 р. він також став командиром 3-го округу ГЛ. 6 липня 1943 року був заарештований гестапо і ув'язнений у Радомсько, а потім убитий.

Станіслав Скрипій з 1932 року він був активним у Спілці Незалежної Соціалістичної Молоді «Życie» На початку 1942 р. вступив до Польської робітничої партії та Народної гвардії. Його швидко підвищили, і з 18 березня 1942 року він був членом команди Варшавського округу Народної гвардії. У червні того ж року він став командиром Народної гвардії та членом варшавського окружного комітету Жолібожа. У березні 1943 року став командиром варшавського міського округу Народної гвардії та членом провінційного комітету Польської робітничої партії. Брав участь у численних диверсійно-терористичних акціях.Був заарештований німцями у ніч з 17 на 18 травня 1943 р. у будинку на вул. Креховецькій, 6 у Варшаві, був ув’язнений на Пав’яку і там же розстріляний 29 травня 1943 р

Станіслав Шадковський у 1918 жив у Лодзі, де вступив до Польської комуністичної партії (КПП). У 1930 році він став членом Краківського окружного комітету КПП і Комітету безробітних, заснованого КПП. У другій половині 1939 р. був співзасновником «Групи Р», яка невдовзі трансформувалася в організацію «Polska Ludowa». Польська робітнича партія (ПРП) У березні 1942 р. обраний членом окружного комітету ПРП (разом з Ігнацієм Фіком, Мечиславом Левінським і Пелагією Левінською). Заарештований 23 жовтня 1942 р. під час акції гестапо проти комуністичних діячів. Розстріляний у Неполоміце.

Ян Шпаковський комуністичний злочинець, під час Другої світової війни воював на боці СРСР. Був в підрозділі, який створив Радянський союз з польських комуністичних злочинців. З 25 травня 1946 служив у міліції старшим сержантом Щитнського району. Був також членом Польської робітничої партії. Був знищений силами Армії Крайової.

Ян Шумець у 1934 році вступив до КПП. Займався вербовков польських комуністів, для війни в Іспанії в 1936-1937рр. З 1942 року член Польської Робітничої партії, та Гвардії Людової, увійшов до складу Управління ПРП у краківському районі Заходу, а потім до Комітету ПРП Краків-Місто та Підґуже. Восени 1943 р. призначений командувачем округу ГЛ. 6 січня 1944 року він був заарештований гестапо і ув'язнений в Монтелюпіч, де був ліквідований на початку червня.

Ян Швая у 1930-х роках був сільським учителем, активним членом Польської комуністичної партії (КПП). У 1942 році приєднався до комуністичних бойовиків з Гвардії Людової та ПРП. У 1943 році був знищений німецькими жандармами.

Чеслав Шиманський був комуністичним діячем з 1930-х років під час служби в армії агітував військових вступати в Комуністичну партію. Емігрував в СРСР після початку Другої світової війни, повертається у Польщу. З 1942 року стає членом Гвардії людової. На початку травня 1943 року він став командиром першого партизанського загону в окрузі Лодзь-Място і командував молодіжним відділом Народної гвардії «Промінення» . Знищений у бою проти німців у лісничому лісництві Псарів поблизу Гловна.

Роман Слива у 1923 році брав участь у шахтарському страйку, а в 1924 році став членом КПП. У липні 1931 р. виїхав до СРСР, де пройшов спеціальну військову підготовку у Вищому військово-політичному училищі[4]. Після повернення в країну в січні 1932 року він продовжив свою попередню діяльність у Заґленмбі Домбровському, Верхній Сілезії та Кракові. У 1932 році його заарештували в Кракові, а через два роки засудили до 12 років ув’язнення за комуністичну чи шпигунську діяльність. Був членом Гвардії людової. Заарештований німцями, за злочинну комуністичну діяльність в 1943 році. Посаджений в коцнтабір де помер в 1944 році в Освенцимі.

Олександр Шиманський у 1931 році вступив до КПП. У червні згаданого року він був заарештований і ув’язнений у Красніку. З 1933 до розпуску партії в 1938 працював у ЦК КПП. У жовтні 1941 р. разом з Міхалом Войтовичем і Станіславом Шотом створив Робітничо-селянську бойову організацію (Р-ХОБ), яка у квітні 1942 р. була включена до складу ПРП; Потім Шиманський став членом окружного комітету, а потім окружного комітету Польської робітничої партії. Один із провідних діячів ПРП на Люблінщині. 28 липня був ліквідований у боях з німцями.

Ніута Таджтелбаум комуністка єврейського походження, одна з перших в Варшавському гетто вступила до Польської робітничої партії. 19 липня 1943 року розстріляна Гестапо.

Вітольд Трильський з 1931 року в 1937–1938 роках працював у Варшавському комітеті КП(б)П. З осені 1939 р. налагодив контакти з комуністичними діячами окупованої Варшави. У 1940 р. був заарештований і ув’язнений у Пав’яку, але незабаром звільнений через брак доказів. Заарештований німцями 30 вересня 1942 році в жовтні був страчений.

Ян Турлейський з 1933 року приєднався до КПП. Після вибуху німецько-радянської війни евакуювався разом з Червоною Армією на схід, де 1941 р. увійшов до складу т. зв. ініціативна група ПРП, завданням якої була відбудова зруйнованого комуністичного руху в Польщі.Загинув в авіакатастрофі під Вязьмою під час спроби переправитися на територію окупованої Польщі.

Гжегож Водзік у 1928 році вступив до КПП. Невдовзі служив у Перемишлі, а потім був секретарем нелегального військового осередку Комуністичної партії Польщі. У 1930 році виїхав до СРСР, де до 1931 року відвідував курси Комінтерну. Після повернення на батьківщину в серпні 1931 р. заарештований і засуджений за комуністичну діяльність до 4 років ув'язнення. У 1942 році приєднався до комуністичних бойовиків з Гвардії Людової. У квітні 1943 року був ліквідований антикомуністичними польськими підрозділами.

Хелена Вольф комуністака була санітаром у Гвардії Людовій. У 1943 році вона стала членом Польської робітничої партії та Народної гвардії. Померла від ран які отримала після бою 3 квітня 1944 року.

Зигмунт Вольський комуністичний злочинний діяч, активно пропагував комунізм в 1930-х роках. Після створення ПРП став представником її ЦК по Лодзькому округу і був направлений до Плоцького округу для організації партійних структур. Але не доїхавши до Плоцька, в ніч на 4 квітня 1942 р. його заарештували й доставили до штаб-квартири плоцького гестапо, де він піддався жорстокому допиту, а потім перевезений до концтабору в Дзялдово, звідки на поч. вересня 1942 р. його перевезли назад до Плоцька, де він був повішений під час публічної страти.

Александер Волковицький сам білорус, займався комуністичною діяльність в 1930-х роках. 22 грудня 1944 р. вступив до Польської робітничої партії. Виконував обов’язки секретаря Відділу ПРП у Наревці. 17 квітня 1945 року він був знищений озброєним загоном АК відділом Громадянської Армії Крайової під командуванням Зигмунта Шендзеляржа. За даними Інституту національної пам’яті, Волковицький був страчений разом із трьома іншими комуністами з Наревки за вироком спеціального військового суду АКО округу Більськ-Подляський.

Міхал Войтович у 1932 році вступив до КПП, де з 1936 року був політруком молоді. Співпрацював також із Спілкою сільської молоді. У 1937 році він набрав доброволь��ів і як доброволець став солдатом інтернаціональних бригад, воюючи на боці соціалістично-комуністичних злочинців. Знищений німцями в Любліні 6 квітня 1943 року.

Станіслав Лацінський народився в сімї комуністів, ще за молоду вступив в комуністичну спілку, а згодом і в КПП. Воював в Іспанії на боці комуністично-соціалістичних злочинців.У 1942 році вступив в Польську робітничу партію. Був знищений силами гестапо в 1944 році.

Антоній Грабовський комуністичний діяч, воював в Іспанії на стороні соціалістів-комуністів. У 1939 році був інтернований у Франції. На початку 1942 р. потрапив на село. Польська робітнича партія доручила йому організувати форпости рейдових груп і партизанських загонів ГЛ на околиці Варшави-Лева. Організовані ним групи та загони ГЛ у Сохачевському, Ловичському та Груєцькому повітах почали свою діяльність у середині 1942 р. «Антек» створив партизанський загін ім. Людвіка Варинського. 10 липня 1943 року був заарештований німцями та розстріляний.

Генрик Штернгель походив з єврейської родини. У 1930-х роках був активним членом Комуністичної партії Польщі, а з 1937 по 1939 роки воював у громадянській війні в Іспанії. 9 лютого 1939 р. разом з іншими учасниками інтернаціональних бригад був інтернований у Франції. З 1942 року приєднується до комуністичний бойовиків з Гвардії Людової. Заарештований у 1943 році і знищений німецькими силами.

Антоні Гінтовт з 1929 р. був диригентом міського заводу зв'язку в Празі, де познайомився з активістами КПП і під їхнім впливом вступив у партію. У червні та листопаді 1931 року брав участь у страйках варшавських трамвайників. Його квартира на вул. Siedlecka 28 стала місцем конспіративних зібрань і засідань Варшавського комітету Комуністичної партії Польщі. На початку 1942 року вступив до Польської Робітничої Партії. 22 червня 1942 року заарештований німцями і страчений через повішання.

Стефан Грабовський після Першої Світової війни емігрував в Францію, де примкнув до соціалістів і комуністів. Під час Другої світової війни повернувся в Польщу під час Другої світової війни вступив у підпілля. У 1942 році за участю команданта Народної гвардії Мечислава Мочара та Ігнація Логи-Совінського на квартирі Стефана Грабовського було створено осередок Польської робітничої партії, який став її секретарем. У травні 1943 р. був заарештований гестапо, потім перевезений до табору Маутхазен-Гузен, де й помер 6 листопада 1944 р.

Юзеф Гурка брав участь у виступах робітників Радома під час революції 1905 р. З 1910 р. у Варшаві. У 1918 році став членом КПП. З квітня 1942 р. член Польської робітничої партії. Зберігав і перевозив листівки ППР, газети та зброю. 29 вересня 1942 року його заарештувало гестапо, а 16 жовтня 1942 року разом із ще 49 особами публічно повісили.

Ігнацій Калага у 1918 році вступив до КПП. У 1926 році організував класову профспілку і виступив ініціатором страйку за підвищення заробітної плати. З 1927 по 1938 рр. професійний референт Комуністичної партії Польщі. За комуністичну діяльність його неодноразово арештовували, а в 1938-1939 рр. перебував у тюрмі у Березі Картуській. У 1935 році він на короткий час зайняв місце позбавленого комуністичного депутата Вацлава Рожека; він виголосив одну промову. Того ж року організував шахтарський профспілковий рух, а в 1936 вів агітаційно-пропагандистську кампанію. Був заарештований в 1943 році і направлений до Освенцима де і помер.

Казімеж Гродецький з 1918 року член КПП був співорганізатором і активістом профспілки робітників шкіряної промисловості. У серпні 1928 р. заарештований на вул. Крохмальна під час розклеювання плакатів із повідомленням про звітний мітинг депутатської фракції комуністів. У 1932–1933 роках був секретарем окружного комітету КПП у Лодзі, а з 1934 року працював у партійному керівництві районів КПП «Охота» та «Єрозоліма» у Варшаві, організовував страйки та мітинги, повторював комуністичні прокламації вдома разом зі своїми дружина і дочка. 1937–1938 — секретар профспілки робітників шкіряної промисловості. Працював під безпосереднім керівництвом першого секретаря Польської робітничої партії Марцеля Новотки. Заарештований гестапо 28 вересня 1942 року, після жорстоких тортур був публічно повішений разом з 49 особами 16 жовтня.

Станіслав Келян З 1924 член Комуністичної спілки молоді (ЗМК), з 1926 — КПП. Він також брав активну участь у Асоціації польських вільнодумців. у квітні 1928 р. представляв Заґленм'я на національному з'їзді Товариства. Під час виборчої кампанії до Сейму 1928 р. організовував мітинги та мітинги, агітував за комуністичний список Блоку робітничо-селянської єдності. У 1928 році був засуджений до 8 місяців ув'язнення за співорганізацію демонстрації з нагоди Міжнародного дня молоді. 30 червня 1942 року був заарештований гестапо і відправлений до табору Аушвіц-Біркенау, де й помер.

Францішек Кшиволяк З 1934 р. член Комуністичної партії Польщі. На його квартирі проводилися нелегальні збори комуністів. З січня 1940 р. член комуністичної організації, яка згодом отримала назву «Гурток друзів СРСР». Навесні 1942 р. організація увійшла до складу ПРП, а Кживоляк увійшов до складу окружного комітету (ОК) ПРП. Одночасно працював на шахті «Бжеще», де створював диверсійні групи та осередок ПРП і вивозив з шахти вибухівку для ГЛ. Він роздавав національні подарункові облігації. У своїй квартирі він поставив мімеограф, на якому друкували звернення та газету ППР «Trybuna Śląska». 4 листопада 1942 року він разом із дружиною був заарештований гестапо й ув’язнений у Бельській, а потім у Мисловицькій в’язниці, де й помер у березні 1943 року.

Фелікс Козира наприкінці 1942 року вступив до Польської робітничої партії та Народної гвардії. З лютого 1943 р. воював у партизанському загоні ГЛ в районі Краснік під командуванням Владислава Скшипека «Грибовського». З 1943 року вчиняв ряд злочинів проти вояків Армії Крайової. У 1944 був знищений разом з групою злочинців з Армії Людової польськими антикомуністами.

Валентій Обранєк діяч КПП, з початку 1943 член Ченстоховсько-Пйотровського окружного комітету ПРП, діяч польського підпілля разом із Зигмунтом Домагальським, його розстріляли німців після сутички партизанського загону з Німеччиною.

Антоній Кульбановський мав неповну середню освіту. Кандидат у члени РКП(б), член ПРП. До війни жив у СРСР, у 1935 році закінчив польську середню школу в Ленінграді. Був знищений в квітні 1945 році.

Тадеуш Ольшевський перед початком Другої світової війни закінчив середню школу. Був пов’язаний із Союзом незалежної соціалістичної молоді «Спартакус» і Червоними скаутами Товариства робітничого університету. В 1942 році приєднався до комуністичних бойовиків з Гвардії Людової згодом, став командиром відділення. 18 березня 1943 року під час операції Гестапо був ліквідований.

Пінкус Картін польсько-єврейський комуністичний діяч, співзасновник Польської робітничої партії. З 1934 р. активіст Комуністичної спілки молоді Польщі, секретар осередку, а потім секретар окружного комітету (КД) КЗМП Варшава-Охота. У 1935 році вступив до КПП. Співробітник ЦТК КЗМП. У 1935–1937 роках був секретарем Міжнародної організації допомоги революціонерам і активістом ЦТК КПП. Брав участь в громадянській війні Іспанії на стороні соціалістично-комуністичних злочинців. У 1942 році вступив до Гвардії Людової. 30 травня 1942 року внаслідок зради потрапив до рук гестапо. Після жорстокого допиту він помер у Пав'яку.

Адам Каспжак З 1932 р. член Комуністичної партії Польщі, агітатор Цинкового заводу у Велновці, де працював, розповсюджувач комуністичної літератури. Він тримав нелегальні комуністичні форми у своїй квартирі та організовував демонстрації «єдиного фронту» у Велновці та Дембі. Він також був активним членом Профспілки робітників металопромисловості. Під час окупації він організовував зустрічі колишніх членів КПП, а в 1941 році створив Асоціацію патріотів Сілезії, яка діяла у Велновці та Семяновіце-Шльонському. У 1943 році разом із цією організацією вступив до Польської робітничої партії. 19 червня 1944 році заарештований німцями і страчений.

Ядвіга Кокошко У 1942 році вступила до Гвардії Людової та ПРП. З весни 1943 р. була зв’язковою окружної комендатури ГЛ у Варшаві та організатором жіночих гуртків у ГЛ. Зв'язувалася з членами районного командування з відділами ГЛ у Празі, брала участь у бойових діях спецгрупи ГЛ. 15 липня 1943 року після сутички з німецькими силами заарештована і страчена.

Мирослав Краєвський з 1935 р. активіст Комуністичної спілки польської молоді. У 1937–1938 роках належав до комуністичної академічної молодіжної організації OMS «Życie». За комуністичну діяльність йому неодноразово погрожували виключенням із середньої школи та університету. У 1942 році вступив в ПРП і також приєднався до комуністичних бойовиків з Гвардії Людової. Був знищений у бою з німцями 1 січня 1945 році.

Леон Ласек у 1934 році вступив до КЗМП. За дорученням цієї спілки в 1935 році був направлений на роботу в ЗМВ «Віці». У грудні 1940 р. вступив до Гуртка друзів УРСР. Після створення ПРП був одним із співзасновників і редакторів підпільної преси в Сілезії. Як член райкому ПРП багато уваги приділяв організації партійних осередків. Навесні 1942 року став командиром Більського ГЛ округу. Відтоді він зосередив свої зусилля на організації збройної боротьби. Він розширив мережу форпостів, рейдових груп і гарнізонів ГЛ. 13 червня 1943 року на чолі першого партизанського з’єднання ГЛ, організованого в Більському районі ГЛ, розпочав диверсійно-бойову діяльність. Був ліквідований німецькими силами у березні 1944 році.

Владислав Ласоцький у другій половині 1942 р. вступив до Польської робітничої партії та Народної гвардії, де командував групою Жирардова «Бурза», метою якої була диверсійна діяльність у районі, названому командуванням GL «Варшава Лева Підмієйська». Восени 1943 року він переїхав на найману квартиру в Прушкуві і став командиром створеної там спецгрупи «Змії». Звання старшини отримав 5 листопада 1943 р. Був убитий німцями в 1943 році під час штурми квартири де перебував Ласоцький.

Ян Голод у 1925 р. вступив до Комуністичної спілки молоді (ЗМК, згодом перейменовано на КЗМП), а в 1927 р. до КПП, також був активним у місцевій культурно-освітній організації «Рідна чата», а після виходу з неї восени 1928 р. організував в окрузі. Влодавський гурток молоді Селянської лівої спілки «Самопомоч» і очолював їх, м. ін. був скарбником гуртка в Мостах. Після створення ПРП вступив до її лав. Навесні 1942 року разом із радянським лейтенантом Федором Ковальовим «Альбрехтом», який втік із німецького полону, створив один із перших партизанських загонів, що діяв у Парчевських лісах. На початку вересня 1943 р. став командиром 1-го батальйону ГЛ, створеного на базі частини ім. А. Міцкевича. На чолі партизанської групи вийшов за Буг, де встановив зв’язок з радянськими партизанами. 20 листопада 1943 р. призначений капітаном і членом Люблінського окружного штабу GL. Загинув у бою з німецькою жандармерією.

Людвік Красінський Палітурник за фахом; у міжвоєнний період діяч КПП у Варшаві. З 1930 р. до весни 1932 р. був секретарем окружного комітету (КД) КПП Мокотовського округу, потім вступив до «Тройки самооборони» Варшавського комітету КПП. Його заарештували у вересні 1932 р. і через місяць засудили до року ув'язнення. Відбував покарання в Пйотркуві з 9 жовтня 1933 р. до 9 жовтня 1934 р. Після звільнення продовжував працювати в рядах КПП до її розпуску в 1938 р. м. ін. в управлінні Варшавської околиці КП(б)П до 1936 року.У лютому 1942 р. вступив до ПРП і як представник її ЦК (ЦК) був організатором ПРП у Радомську, а потім у Кельцах. З лютого 1942 р. до початку травня 1943 р. — секретар Радомського округу ПРП, потім короткочасно секретар Келецького округу цієї партії. Заарештований німцями 29 травня 1943 році та розстріляний в Аушвіці.

Ян Грущинський у 1930-х роках служив секретарем міжшкільного комітету КЗМП у Радомі, а також вступив до КПП. Незабаром став членом окружного комітету КЗМП у Радомі. У 1939 році емігрував в СРСР, У 1942 році був закинутий на територію Польщі, разом з іншими групами комуністичних бойовиків.У 1944 році ліквідований антикомуністичними партизанами.

Август Ланге у молодому віці він емігрував до Франції, де працював на вугільній шахті та вступив до Французької комуністичної партії (ФПК). З 1936 р. воював в Іспанії був командиром роти батальйону Адама Міцкевича, а потім у бригаді ім. Домбровський. У лютому 1939 р. був інтернований у Франції. Навесні 1942 повернувся до Польщі, вступив до ГЛ. У червні 1942 року став командиром партизанського з'єднання у складі 14 чоловік. Був знищений німцями у бою в 1943 році.

Юзефа Оборко на початку 1920-х років стала членом Комуністичної партії, поширювала злочинну комуністичну ідеологію. У серпні 1929 р. разом з делегацією робітників і селян нелегально виїхала на три місяці в УРСР. Після повернення сховалася від поліції.У 1942 році допомагала комуністичним бойовиками. У 1943 році була поранена і взята в полон німцями переведана в табір у Аушвіці де була вбита 17 грудня 1943 року.

Францішек Камінський закінчив 5 класів початкової школи, потім став кравцем. Був активним у профспілках, а з 1934 р. — у КЗМП та Культурно-освітньому товаристві «Сила». Член правління відділення цього товариства. У грудні 1939 р. разом з Я. Клуською та С. Юрзаком створив підпільну комуністичну групу, яка згодом увійшла до «Гуртка друзів УРСР». Співпрацював з Юзефом Магою та Станіславом Буляржем. 30 жовтня 1942 р. заарештований гестапо і ув'язнений у Цешині де покінчив життя самогубством.

Зофія Ярошевич у 1930-х роках приєдналась до комуністичного руху. У 1942 році вступила в ПРП займалась політичними питаннями, була пораненана осколками в 1944 році, і померла під час транспортації до госпіталя.

Мечислав Гейман мав єврейське коріння у 1925 році вступив до Комуністичної спілки молоді (ZMK), згодом перетвореної на Комуністичну спілку польської молоді (KZMP). Спочатку працював зв'язковим і розподільником технічного відділу КПП, потім був технічним директором варшавської організації ZMK. У квітні 1928 р. заарештований за комуністичну діяльність і засуджений на 5 років ув'язнення; за амністією термін покарання зменшено до 2,5 років. У 1939 році емігрував в СРСР, в 1942 році був закинутий на територію Польщі, для підпільної комуністичної діяльності. Був оточений силами німецької жандармерії 9 лютого 1943 року і після невдалих спроб прорватись покінчив життя самогубством.

Юзеф Левартовський активний комуністичний діяч, у 1925 році вступив в КПП, пропагував злочинну ідеологію комунізму, за що неодноразово затримувався поліцією.

У 1933 році був одним з організаторів страйків робітників текстильної промисловості в Лодзі та Білостоку.

У 1934 р. знову заарештований і засуджений до 12 років ув'язнення (зрештою вирок скорочено до 6 років 8 місяців). У в'язниці в Равічі він зустрів, між іншим, Альфреда Лампе, Марцеля Новотки, Павла Фіндера, Болеслава Берута та Маріана Бучека, з якими він працював у тюремній комуні. Звільнений після 1 вересня 1939 року. У 1942 році був зхоплений німцями і відправлений у гетто де і був страчений.

Анастазій Ковальчик у 1925 році був одним з організаторів страйку робітників на заводі, за що був заарештований. Провівши кілька місяців у в'язниці через неповноліття, він був звільнений за вироком суду. У березні 1927 р. вступив до Комуністичної спілки молоді (ЗМК, з 1930 р. КЗМП). Через 2 місяці його заарештували і засудили до року ув'язнення. Відбував покарання у в'язниці в Бендзіні. Після звільнення не міг влаштуватися на роботу. У 1930-х роках член КПП, неодноразово заарештовувався владою Польщі. З 1942 року член Польської соаціалістичної партії. Брав активну участь в комуністичному підпіллі і пропаганді комунізму під час Другої світової війни. Заарештований німцями у 1943 році, під час слідства прийняв отруту ціаністого калію.

Ванда Зеленчук народилась мала єврейські коріння. У 1938 р. розпочала навчання на факультеті романістики Варшавського університету, а з 1940 р. жила у Львові, де розпочала студії права. З 1942 року член Польської Робітничої партії Працювала над друком і розповсюдженням лівої преси. Заарештована 21 липня 1943 р. гестапо разом з батьками та сестрою Ядвігою. Була застрелена під час перебування в таборі Пав'яку ( Сербія).

Станіслав Зяя навесні 1926 р. вступив до КПП. На початку 1927 р. був співзасновником Організації незалежної народної молоді «Орка», яка мала на меті розгортання революційного селянського руху. У 1930–1932 рр. активно діяв серед селянства на Люблінщині та Кракові, займався публіцистикою в ліворадикальних селянських журналах. У 1933 році став секретарем окружного комітету КПП у Любліні. Під час Другої Світової війни діяв в підпіллі і поширював комуністичну пропаганду. У січні 1944 року заарештований німцями і страчений.

Станіслав Лахтара на початку 1931 р. вступив до Комуністичної спілки польської молоді (КЗМП). Спочатку він відповідав за організацію осередків КЗМП серед шкільної молоді в Радомі. За його участю у травні 1931 року було створено Радомський окружний комітет (КД) КЗМП, секретарем якого став Лахтара. Неодноразово заарештовувався полілцією Польщі, за комуністичну злочинну пропаганду. Восени 1937 р. його знову заарештували й ув’язнили, а потім перевезли до табору в Березі Картуській, де потрапив до групи «особливо небезпечних» в’язнів.У 1942 році приєднується до комуністичних бойовиків з Гвардії Людової. Був убитий німцями у 1943 року під час атаки на німецькі підрозділи.

Владислав Скшипек сповідував комуністичну ідеологію, був активним учасником комуністичних рухів. У 1943 році приєднався до комуністів з Гвардії Людової. Брав участь в боях з польськими антикомуністичними силами, і у вбивствах антикомуністичних громадян. Був ліквідований антикомуністичними силами 10 квітня 1944 року.

Францішек Зубжицький будучи студентом, у 1933 році він приєднався до Жицької соціалістичної організації молоді та Комуніс��ичної асоціації польської молоді. Засуджений до ув'язнення, відбував його в 1938–1939 рр.. На першому етапі окупації Польщі німцями був вивезений на примусові роботи до Третього Райху, звідки згодом повернувся. У 1942 році приєднався до Польської робітничої партії. Знищений 6 серпня 1942 року німцями під час бою на залізничній станції.

Леон Кочаський народився в родині залізничника. У 1933 році закінчив міську школу торгівлі в Лодзі. Будучи студентом, був активним у Спілці незалежної соціалістичної молоді «Życie» та в робітничому клубі «Оркан», де співпрацював з Комуністичною спілкою польської молоді. Наприкінці 1941 року разом із Мечиславом Моцаром та Ігнацієм Логою-Совіньським організував підпільну організацію «Front Walki Zasza i Wasza Wolności», яка у травні 1942 року об’єдналася з Польською робітничою партією. Він став членом Лодзінського комітету PPR і був призначений начальником штабу Лодзінського GL. Був знищений в 1943 році Армією Крайовою, яка мала часті сутички з комуністичними бойовиками.

Ян Стшешевський учасник Першої світової, згодом на початку 30-х років починає сповідувати комуністичні погляди. Займається пропагандую комунізму. У 1942 році приєднався до комуністичних бойовиків з Гвардії Людової. 18 березня 1943 року у Варшаві потрапив в засідку гестапо і був захоплений в полон, та страчений

Ян Красіцький у 1937 році він почав вивчати право у Варшавському університеті. Там вступив до Соціалістичної молодіжної організації «Życie», яка перебувала під впливом нелегальних груп — Комуністичної партії Польщі та Комуністичної спілки польської молоді. Він також встановив прямі контакти з активістами КПП.Після початку німецько-радянської війни в червні 1941 року перебував під особливою охороною радянських служб — разом з органами Львівського комсомолу евакуювався на схід. У Москві його відібрали до групи поляків, які мали бути переведені до Польщі для виконання диверсійних завдань і настанов радянської пропагандистської політики і тактики на польській землі. У 1942 році був направлений в Польщу для здійснення різноманітних комуністичних злочинів. Заарештований німцями 2 вересня 1943 року у Варшаві під час супроводження намагався втекти і був застрелений німцями.

Людвік Ліпський у 1919 році добровільно вступив до Війська Польського, брав участь у польсько-радянській війні. Поранений, потрапив у полон. Після повернення з радянської Росії в грудні 1922 р. вступив до Комуністичної партії Польщі і був референтом Лікарняної каси в Сосновці. Окружний секретар КПП у Верхній Сілезії, потім у Варшавському передмісті. У 1932-1933 працював у Секретаріаті Балтійських країн Виконавчого комітету (ВК) Комінтерну в СРСР. Аспірант Міжнародної ленінської школи та викладач політекономії щорічної партійної школи (при Міжнародній школі Комінтерну). Секретар Польської аспірантської групи. Секретар редакції «Трибуни Радянської» в Москві. У серпні 1937 р. заарештований НКВД, а потім розстріляний.

Хаїм Гіршман польський комуністичний діяч, єврейського походження. 1932 році став членом Польської комуністичної спілки молоді. У цій організації він служив техніком навчально-політчастини. З 1942 року був ув'язнений німцями в гетто. Згодом вдалось йому втекти з гетто, та в 1944 році приєднався до комуністичних бойовиків з Армії Людової. В якій перебував до закінчення Другої світової війни. 19 березня 1946 року Гіршман поїхав до Воєводської єврейської історичної комісії в Любліні, де на нього здійснили напад антикомуністичні партизани Польщі, від ран на наступний день від загинув.

Нафталін Ботвін народився в єврейській сім'ї. У 1921 році вступив в профсоюз і також став членом комуністичної партії убив поліцейського офіцера, який займався справами комуністичних злочинців, після вбивства був заарештований і страчений в 1925 році.

Болеслав Корфельд комуністичний діяч, що 1905 року брав участь в комуністичній революції, в Росії. У 1919 році брав участь в військових діях проти Польщі, на боці комуністичних сил СРСР. Був убитий 17 березня 1921 року під час Кронштадтського повстання.

Вінсент Хумера польський комуністичний діяч, після встановлення комуністичної злочинної влади в Польщі, активно брав участь в комуністичних злочинах, був секретарем Любельського комітету Польської Робітничої Партії. Був знищений у 1946 році антикомуністичними партизанами Яна Леонтовича.

Загалом польські антикомуністичні сили з 1944-1956рр. змогли ліквідувати 23 000 тис. комуністичних злочинців, серед них 1000 це були радянські окупанти з НКВС. Після 1956 року боротьба перейшла на іншій рівень, в Польщі почали виникати підпільні антикомуністичні групи, особливо в містах, часті були повстання жителів міст проти комуністичної влади.

[we-politica-ua-news-love]

Один з найбільш розшукуваних злочинців в Італії був схоплений. Поліція заарештувала боса італійського мафіозного угруповання "Каморри" Марко Ді Лауро - одного з найбільш розшукуваних злочинців в Італії. Після більш ніж 14 років полювання за італійцем влада заарештували Ді Лауро в суботу. Його схопили в квартирі на півдні Неаполя – в операції брали участь 150 офіцерів поліції, він сидів зі своїми двома котами і їв пасту. Опору не чинив. Прем'єр-міністр Джузеппе Конте у Twitter подякував поліції за затримання "супервтікача". Міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні також привітав правоохоронців з "дуже важливою місією". Арешт був пов'язаний з убивством, яке сталося раніше в суботу, та яке скоїла пов’язана з Ді Лауро людина. За даними МВС, Ді Лауро був одним з чотирьох найбільш розшукуваних злочинців в Італії. Він вважається другою найбільш небезпечною людиною в Італії після боса сицилійської мафії Маттео ��ессіни Денаро. У 2004 році він уникнув затримання під час масового поліцейського рейду. Ді Лауро вважають відповідальним як мінімум за чотири вбивства. Щонайменше 130 осіб було вбито в результаті жорстокої боротьби за владу, коли клан Амато-Пагано відокремився від клану Ді Лауро в 2004 році.

[n5ai]

У Москві знову запустили "Майдан-3.0"

"Правило справжнього громадянина: ніколи не грати проти своєї держави, якою б недосконалою вона йому не здавалася", - наголошують дописувачі агентства "Укрінформ" Лана Самохвалова та Євген Якунов, повідомляє "Єврорепортер".

Ми не були тут кілька місяців. І ось вирішили знову відвідати. І помітили на акаунті нове вирування. Без малого 80 тисяч передплатників і барвистий візуальний ряд - весь український істеблішмент у тюремній робі. Гарячі заклики – «на Майдан!» Та імітація корости на руках: «Ми з АТО йдемо на Київ, бити владу!» Наближається річниця розстрілу Небесної Сотні, і як пропонують адміни аккаунта, кращий спосіб відзначити – підпалити шини, побити вікна, скинути владу... Про те, хто і як готував «Майдан-3.0» в Україні, ми публікували рік тому. Тоді одному з авторів пощастило роздобути схеми та скани, які легко підтверджують, що весь так званий «протестний контент», який закликає до бунту, готується на пітерських і моск��вських комп'ютерах. Тоді народ охнув. Адже не дуже приємно дізнатися (а ми отримали документальне підтвердження), що людей на «Майдан-3» запрошують через акаунти «Українська революція», «Патріоти України» та обліковий запис «Степана Мазури» - ті, хто у них стріляє в зоні АТО. І ті, хто конвоював на «параді ганьби» наших військовополонених у Донецьку. Тоді для дуже і дуже багатьох стало відкриттям, що новий «Майдан» збирають не просто сепаратисти, а кадрові співробітники ФСБ. Урок, здавалося, був засвоєний. Але минув рік, і виявилося, що ошукані раз - бажають обманюватися знову і знову. Так хочеться почитати що-небудь лихе про владу (нашу, Українську, не російську!), і запахи з кухні російських спецслужб - такі збуджуючі! Пробігаємо поглядом по іменам передплатників на цю "смакоту" ... На жаль, тут багато порядних людей, деяких знаємо особисто, знаємо, що жертвують на армію, допомагають переселенцям, знаємо, що патріоти. Ви, чиї думки не відпускає війна, хто платить грошима, здоров'ям і душевними стражданнями за наближення перемоги – ви повинні бути чутливими до аргументів. Цей матеріал - спроба поговорити саме з вами. Повірте професіоналам, існують досить чіткі критерії, що дозволяють при моніторингу ЗМІ розібратися, де закінчується об'єктивність і починається ворожа пропаганда. Для цього треба просто у кожному ресурсі шукати не тільки те, що заперечується, але і те, що пропонується як позитив. У всіх без винятку справжніх інформаційних ресурсах і спільнотах обов'язково знайдеться позитив. По тому, в чому адміни бачать позитив, і можна дізнатися про цілі ресурсу. Липові акаунти позитиву на своїх сторінках не містять в принципі. І через те, що позитивом можна себе видати. І через те, що у всіх цих ресурсів немає мети спробувати побудувати справедливу державу, а є лише одне завдання: дискредитація, нагнітання суспільної зневіри та роздратування. Зазвичай умільці з РФ розвивають для нас такі теми. 1. Верховна Рада нелегітимна, оскільки немає більшості. (Запам'ятайте: коаліція створюється у ВР з однією єдиною метою – сформувати уряд. Уряд сформовано, закони, які він пропонує, голосуються, а значить - більшість є. Визначити статистично партійний склад цієї більшості неможливо через те, що, повернувши Конституцію 2004 року, депутати не повернули пропорційну систему виборів. І багато мажоритарників узагалі не мають ніякої партійності й вільні переходити з фракції у фракцію. Поки чисельність українського парламенту відповідає конституційній, жодних запитань про її легітимність бути не може. Спроби демократів з нових партійних проектів, які щойно вилупилися, домогтися дострокових виборів (як і аналогічні потуги «опоблока») тим, хто знайомий з історією нашої політичної системи, зрозумілі – це одна з форм політичної конкуренції. А тих, хто спостерігає за ситуацією з позиції побутової логіки, це лякає і дратує. Таких радники з-за поребрика і наводять до думки: мовляв, парламент неправочинний, його давно час розігнати тощо). 2. «Пси влади» (до слова, лексика аккаунта рясніє словами - бариги, банди, пси) хочуть убити чесних хлопців, які проводять блокаду ОРДЛО. (Ситуація навколо торгівлі з ОРДЛОУ - непроста й неоднозначна. Немає повної інформації про те, хто і чим торгує, і які мотиви тих, хто блокує. У цьому всьому потрібно розібратися, створити компетентну комісію, залучити фахівців. Замішані на емоціях рішення можуть нашкодити. У авторів цих рядків немає усталеної думки про корисність\шкідливість блокади. Але, повірте, у світі гібридних війн немає простих рецептів, і абсолютно неприпустимою є лінійна логіка). 3. Відсилання до бунтівної Румунії - мовляв, вони вийшли проти корупції. Чим ми гірші. (Насправді, наш Майдан вже був, і був набагато раніше. І українська влада, яка прийшла у результаті вільних виборів, поки що, якщо помітили, не робить явних спроб повернутися в законодавче поле Януковича та амністувати гуртом усіх злочинців. У цьому її відмінність від румунської. І ще, зауважте, випускати румунських корупціонерів зібралася не та влада, яка «їх мало саджала», а нова, яка прийшла на хвилі популістських гасел. Влада, яка обіцяла розквіт, а почала з відкату. Ось у цьому потрібно бачити паралель). 4. Наступна тема. Наша влада і наша армія - окупаційні. Бунт - це завершення революції. (Це само собою повинно насторожити. Оскільки жоден справжній патріот ніколи не назве свою армію «окупаційною», а жоден істинний демократ не затаврує як «диктатуру» обрану на вільних і чесних виборах владу. Ті, кому кортить помайданити, повинні напам'ять пам'ятати кількість та склад дивізій, які стоять біля наших кордонів, які неминуче поквапляться, якщо що, на допомогу «революціонерам». Слова «а то Путін прийде» не такі смішні, як видається на перший погляд, в них - жорстока істина, і людина, хай навіть сто разів чесна, але така, що вбачає більше зло у своєму президентові, ніж у диктаторі ворожої країни – не може вважати себе приналежною до української нації). 5. Окремими статусами зазвичай йдуть цілі «революції». У них тонка гра на обпалених нервах і амбіціях фронтовиків і ветеранів. «Ви повинні потрапити в парламент», -нашіптує «дружній голос». «Ви і тільки ви повинні «перезавантажити» владу», «Ви і тільки ви повинні провести ревізію майна всіх чиновників». (Все це звучить так спокусливо. Але подумайте: все це вам радять піддані держави, чиновники якої швидше вдавилися б, ніж пройшли б через екзекуцію електронного декларування). І вишенька на торті: «Завдання – терміново ліквідувати Мінські угоди». Що тут можна сказати? Фішка гібридної війни в тому, що ворог у ній все прагне зробити руками того, з ким воює. Тобто, нашими з вами. Нашими власними руками загнати нас у могилу. А тому правило справжнього громадянина: ніколи не грати проти своєї держави, якою б недосконалою вона йому не здавалася). ...Наш гібридний ворог навчається. У порівнянні з минулим роком на акаунті з'явилися новинки. Тут все частіше використовують для перепостів патріотично налаштовані видання. Щоб загострити відчуття суцільної низки невдач влади, докладно і з тонким підтасовуванням «аналізують» рішення Кабміну. Щосили використовують розбіжності в трактуванні історії з Польщею – мовляв, ось і кращі друзі від вас відвернулися. Вони підсміюються над неймовірно довготриваючою тяганиною з отриманням безвізового режиму. Радісно коментують фотожаби на президента (обіцяв, що звільнить Донецьк і закінчить війну - і не зробив ні того, ні іншого). І все ніби правильно. Безвіз поки не вдався, і звільнити Донецьк не вдалося. Але хто над цим сміється, якщо не ворог? Кому від цього весело, якщо не путінським поплічникам? Кажуть, що ті, хто дуже звикає до війни, і попадають зазвичай на розтяжки. Око замилюється. У війні інформаційній це ще яскравіше виражено. Воюючи з власною владою, чи не забуваємо ми, що ця наша маленька, зла війна йде на тлі іншої, величезної, геополітичної, страшної своєю безпринципністю, в якій задіяні десятки тисяч добре навчених людей? Ми зайшли на акаунт нашого ��тарого «героя» Олександра Жука. Пам'ятайте, того самого, який був Степаном Мазурою. Тепер він став Миколою Гайдуком. Пам'ятаєте, про що ми писали: людина, яка брала участь у конвоюванні військовополонених у Донецьку, зараз запрошує вас на Майдан і веде ці самі протестні акаунти? З того часу, за рік, нічого не змінилося. Жуки з-за поребрика готують нові жнива українських душ. Ви годуєте їх своєю увагою, своєю розгубленістю, роздратуванням. З аккаунта з крутим логотипом «Українська революція» з вами говорять ті, хто у вас стріляв у лютневі дні 2014 року. Давайте не дамо їм їжі. Давайте підемо на Майдан 20 лютого. Не бунтувати – пом'янути.

"5 копійок"