#заборони

[pixelinform]

Чому не можна спати ногами до дверей та ще 5 заборон для сну

Багато з цих порад є просто забобонами, але деякі мають під собою наукове обґрунтування. Після важких робочих буднів багато хто мріє просто поспати. У цьому немає нічого поганого, але важливо робити це правильно, дотримуючись певних заборон. Ось які з них дійсно варто враховувати. 1. Ноги до дверей Феншуй не радить спати ногами до дверей, вважаючи, що енергія, яка циркулює в тілі людини, легко…

[litredikulemet]

Зимові пригоди й розваги харківських письменників. Цікавинки та курйози

Епізод № 1. Ковзанка в подвір’ї будинку «Слово». Хвильовий-фігурист

«Зимою у дворі будинку [“Слово”] робили ховзанку. Заливали половину двору водою, вода замерзала й чудова ховзанка була готова. Звичайно, діти з неї не сходили. Але й не бракувало старшого покоління на ховзанці. Хвильовий ніколи не їздив удень (за браком часу). Пізньою ніччю він виходив трохи поїздити. Любив так звані гігантські кроки, тобто робив спершу лівою ногою півколо, потім те саме правою. І так з годинку. Після того ще довго стояв і курив. Коло ніг невідступні два пси. Це було десь біля другої години ночі. Погулявши на ховзанці, Хвильовий ішов до себе і писав» (зі спогадів Володимира Куліша — сина драматурга Миколи Куліша)

«...в дворі, де взимку заливали ковзанку і Хвильовий шаленів на ковзанах»;

«Хвильовий був легкий, спритний, з незвичайною віртуозністю ганяв на ковзанах взимку на нашому дворовому катку. Кататися на цей каток виходило багато людей, але хто ще, крім Хвильового, добре катався, не пам’ятаю» (зі спогадів Івана Сенченка)

«Був надзвичайно вправним на ковзанах. Ми з ним і з Сашком Копиленком не раз разом ходили на каток. Власне, то був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на ковзанах чорті-що» (зі спогадів Юрія Смолича)

«Катання на коньках у садку біля опери, потім у “Слові”. Фігурист» (зі спогадів Аркадія Любченка)

«Незабаром Новий рік. Я довго думав, якій темі присвятити свій новорічний “урок літератури”. Може, розказати про зимові розваги наших письменників? Наприклад, про те, що Микола Хвильовий страшенно любив кататися на ковзанах. І не просто кататися — він був справжнім фігуристом. Юрій Смолич згадував, як од��ого разу ходив із ним та зі Сашком Копиленком на ковзанку. Хвильовий, казав він, “був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на ковзанах чорті-що” (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)

Епізод № 2. Як Аркадій Генкін на Благбазі серед ялинок заблукав

 «А може, розповісти про якісь новорічні письменницькі пригоди? Приміром, про те, як Аркадій Генкін, чи по-простому Арген, той, що — на відміну від “чистих пролетарів”, “селян-плужан”, “нових дегенератів”, “стрикулістів-авангардистів” та інших — був, за його ж таки словами, “одиноким лицарем пера”… Ні-ні, не так. Звісно, Аргена знали в Харкові як дуже колоритного літератора, та ще більше — як чоловіка, котрий ніколи не просихав, тобто пив щодня, пив усе, “крім води й керосину”. У нього була щодо цього своя оригінальна філософія-міфологія. Арген називав себе другом “Марса, Вакха й Венери”. Та з-поміж цієї трійці пальму першості міцно утримував Вакх. “Марс тепер на пенсії, — казав Арген. — Відгриміли сурми бойовії. А з Венерою треба обережніше. Яка кралечка дорогенька, то така дорогенька, що ніяких авансів не вистачить... А яка дешевша, то дуже небезпечна...” “Ні, панове-товариші, — підсумовував він, — Вакх і дешевший, і для здоров’я корисніший”.

Так-от, одного разу, а точніше, під новий 1934 рік, коли після тривалої заборони різдвяних ялинок більшовики нарешті-таки їх дозволили, на центральний ринок Харкова, знаменитий Благбаз, навезли для продажу купу-купезну ялинок. Аргена, який жив неподалік у комунальній квартирі й був, як завжди, напідпитку, чогось занесла нечиста сила між ті ялинки, й він ніяк не міг звідти вибратися. В один прекрасний момент йому здалося, що він потрапив у ліс і заблукав. Отут уже наш “одинокий лицар пера” по-справжньому запанікував. “Агов! Рятуйте!” — почав горлати він щосили. Усе скінчилося тим, що міліція оштрафувала Аргена за хуліганство...» (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)

«П’яний був завжди.

Десь у тридцятих роках Постишев дозволив влаштовувати заборонені до того різдвяні ялинки, і от на Благбазі в Харкові перед Новим роком навезли цілий ліс (бір) ялинок і влаштували продаж. Арген ішов через Благбаз, потрапив на привіз, захаращений деревцями на продаж, пішов через майдан та й заблукав між виставлених ялин. Вирішивши, що трапив до бору й заблукав, перелякався й почав гукати на ґвалт — пробі, рятуйте! Там його й знайшла міліція та оштрафувала за хуліганство» (зі спогадів Юрія Смолича)

Епізод № 3. Критика зимового вірша Сергія Борзенка про любов

«Пам’ятаєте, як десь у той самий час, коли Арген заблукав ненароком серед різдвяних ялинок на Благбазі, юний поет Сергій Борзенко читав у колі харківських літераторів свої вірші про любов? І там були такі рядки: “Зимней ночью волнуется липа, / Как твоя обнаженная грудь”. Після цього слово взяв хтось із критиків і почав “аналіз”: “Узимку липи без листя, — глибокодумно сказав він. — Тому нічна зимова липа — це чорне кострубате плетиво з гілок і сучків. А у віршах, як я розумію, ідеться не про кістяк, не про мертву жінку... Хіба ж можна порівнювати голі груди живої коханої з чорним холодним кістяком?”.

Борзенко спершу побілів, потому почервонів, як маків цвіт, а далі з криком: “Ах ти ж сволото!” — кинувся на горопашного ”аналітика”. Друзі ледве зуміли втримати Серьожу й почали заспокоювати його, мовляв, “він же критик, не затискай критику”. Та Борзенко розходився не на жарт. “Що значить «не затискай критику»? — кричав він. — Який він критик? Ні чорта не тямить ні в жінках, ні в поезії, а преться!.. Давити таких треба!”. Не сумніваюся, що розгніваний Серьожа легко “задавив” би того критика, бо чоловік він був сильний, пристрасний і хоробрий: саме він у ніч проти 1 листопада 1943 року, висадившись під кулями на березі Керченського півострова, поведе у стрімку атаку батальйон морських десантників. Так розпочнеться звільнення Криму від німців, а Серьожа Борзенко стане Героєм Радянського Союзу...» (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)

Джерела:

1. Віктор Куліш. Слово про будинок «Слово».

2. Аркадій Любченко. Спогади про Хвильового (із записної книжки).

3. Іван Сенченко. Нотатки про літературне життя 20–40-х років.

4. Юрій Смолич. Мозаїка. З тих років (курйози).

5. Леонід Ушкалов. Що таке українська література.

6. Лев Копелев. И сотворил себе кумира...

[traveler-from-ukraine]

Помпеї. Італія

Частина 2: Місто-музей

Основним туристичним місцем міста Помпеї є історична його частина, а точніше археологічний комплекс який там розташований. Це унікальне місце в світі, адже тут збереглось майже в первісному стані руїни міста доби Римської імперії.

Причиною загибелі цього міста, стало виверження вулкану Везувій, у підніжжя якого воно збудоване. Сталось це в 79 році нашої ери, так раптово, що люди, які врятувались, а це більшість жителів міста, встигли тільки втекти, залишивши всі свої речі.

Спочатку місто зазнало руйнувань через сильні землетруси, що супроводжували виверження вулкану, а пізніше воно було поховане вулканічним попелом, що вкрив місто шаром на декілька метрів вищим за місцеві будівлі. В свою чергу попіл вулкану виступив своєрідним "консервантом", що чудово зберіг до наших днів майже в ідеальному стані вулиці міста, будинки, побутові речі і навіть їжу.

Тому місто Помпеї це справді унікальний артефакт римської культури, який цікавий не тільки історикам і археологам, а притягує мільйони туристів на рік. Та що там казати, подивіться як виглядає одна з вулиць міста, яких там сотні.

Як бачите, саме так в часи Римської імперії виглядали пішохідні переходи на дорогах. Саме вони і послужили прототипами сучасним.

Крім вулиць в ідеальному стані збереглись і будівлі. Ось в такому стані збереглась будівля одного із публічних банних комплексів.

Однак найбільш вражаючими для мене виявились місцеві вілли вельмож.

Як бачите збереглася навіть оригінальна фарба будинку. Крім того можна зустріти багато будівель де збереглись навіть картини на стінах.

А в деяких, в ідеальному стані мозаїка на підлозі.

Крім звичайних будинків, збереглись тут і будівлі іншого призначення: храми, магазини, ринок та інші заклади. Зберігся і місцевий амфітеатр.

На якому крім вистав відбувались і битви гладіаторів.

Музей під відкритим небом міста Помпеї має вражаючі розміри, однак значна частина міста ще знаходиться під попелом. Та попри це, нові розкопки проводити заборонили. Дозволені лише реставраційні роботи того, що вже розкопано. Причиною заборони є той факт, що розкопані частини міста скоріше руйнуються, і їх набагато важче зберегти.

Тому тут можна зустріти і такі вулиці, які ще не до кінця розкопані. На фото добре видно під яким шаром попелу знаходилось це місто.

Що ж до вулкану, то наразі він є сплячим, а останній раз його виверження відбувалось в 1944 році. Та все ж інколи він дає про себе знати, періодичними землетрусами.

📍Музей Помпеї

Підтримати ЗСУ

[greenpostua]

☦️ 17 квітня 2025 року українці відзначають Чистий четвер, пов’язаний з Таємною вечерею Ісуса Христа та встановленням Таїнства Євхаристії. У Чистий четвер також розпочинається приготування великодніх страв: господині печуть паски, фарбують яйця, готують сирну паску та інші страви. Усе це готується зазвичай у тиші та з молитвою, щоб їжа вийшла «з благословенням». Подробиці👇

[moriartyjil]

Нотатки Горизонту/ Лоґ Горизонт

Оригінальна назва: ログ・ホライズン

Англійська назва: Log Horizon

Українська назва: Нотатки Горизонту/ Лоґ Горизонт

Автор: Mamare  Touno (橙乃ままれ)

Розділів: 134

Жанри: Бойовик, Пригоди, Комедія, Драма, Фентезі, Гарем, Романтика, Сьонен.

Опис:

Одинадцяте оновлення зробило рольову гру «Elder Tales» суперпопулярною та залучило кілька мільйонів гравців. Однак після виходу дванадцятого оновлення всі гравці, які були на той момент у грі, виявилися замкненими в ній, потрапивши у пастку віртуальної реальності та перетворившись на власних ігрових персонажів. Серед них виявилися Шірое та Наоцугу, які стали блукати ігровим світом у пошуках виходу. Незабаром до них приєдналася дівчина на ім'я Акацукі. Пізніше, усвідомивши, що гра стала реальністю, Шірое за підтримки гільдій почав намагатися запровадити нові закони та заборони та створити нову систему.

Прочитати можна: Блог, Бака, Зенко

[nelligekata]

Путлер говорил, что Украину придумал Ленин, а вот московия вела борьбу с украинским языком веками до наших дней".

Этот пост я разместил год назад, но он актуален и сегодня, пока московия не исчезнет с карты мира:

"Коли іноземці запитують, чому так багато українців розмовляють російською мовою, наведіть частину історичних фактів, що показують хронологію русифікації та знищення української мови, культури і нації від 1708 до 1990 року . Хоча почалося це раніше.

1708 р., листопад – Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців – 10 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено.

1720 р. – Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими.

1721 р. – Указ Петра І про цензурування українських книжок.Знищення Чернігівської друкарні.

1729 р. – Указ царя Петра ІІ, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755,1766,1769,1775,1786 рр. – Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

1764 р. – Інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про посилення русифікації України,Смоленщини,Прибалтики та Фінляндії.

1769 р. – Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1786 р. – Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість російської мови в Київській академії.

1817 р. – Закриття Києво-Могилянської академії.

1831 р. – Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).

1847 р., 5 квітня – Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд,із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).1862 р. – Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р, 18 липня – Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою.

1869, 1886 рр. – Укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації.

1876, 18 травня – Таємний Ємський указ Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. – Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1888 р. – Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. – Заборона українських книжок для дітей.

1907 р. – Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. – Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні.

1914 р., березень – Заборонення царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.

1914 р. -Указ Миколи ІІ про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1921-1923 рр. – голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

1929 р. вересень – Арешт визначних діячів української науки, культури, й УАПЦ – за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки Української молоді (СУМ).

1929-1930 рр. – Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р., 9 березня-19 квітня – Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури,УАПЦ – за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

1932-33 р.р. – Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.

1933 р. – Погром українців на Кубані.

1934-41 рр. – Знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

1937 р., листопад – Масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого

перевороту).

1938 р., 24 квітня – Впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України.

1939-1941 рр. – Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

1947 р.,3 березня – Призначення Л.Кагановича першим секретарем ЦК КП (б) У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1949 р. – Чергова «чистка» в КП (б) У у зв’язку з рішеннями її 16-го зїзду 25-28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22175 її членів).

1954 р. 23-24 березня – 18 з’їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Cибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952-1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис.осіб).

1957-61 рр. – Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).

1959 р.,15 жовтня – Убивство C.Бандери агентом КДБ Б.Сташинським.

1961 р., січень – Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Cпілки (Л.Лук яненко, І.Кандиба, С.Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу CРСР. Засудження Л.Лук’яненка до смертної кари.

1962 р. – Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.

1963 р. – Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

1965 р., серпень-вересень – Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, М.Осадчий, А.Шевчук та ін.).

1969 р.,червень – Лист українських політичних в’язнів (М.Гориня, І.Кандиби, Л.Лук’яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв’язнів.

1972 р., січень-травень – Друга велика хвиля арештів інтелігенції в Україні.

1972 р., травень – Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.

1978 р., 11 листопада – Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітних школах республіки» (посилення русифікації).

1979 р., березень-жовтень – Нові арешти українських діячів в Україні: О.Бердника (6 березня), Ю.Бадзя (23 квітня), Ю.Литвина (6 серпня), М.Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув’язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).

1979 р., 18 травня – Загадкове вбивство композитора В.Івасюка біля Львова.

1980-81 р. – Арешт українських політичних діячів С.Набоки, Л.Мілявського, Л.Лохвицької.

1983 р. – Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загально-освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1984 р. – Померли в таборах О.Тихий, Ю.Литвин, В.Марченко.

1985 р., 4 вересня – У концтаборі помер поет В.Стус.

1989 р. – Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.

@Из Сети

PS:

Я сам татарин, Залман- это аватарка, ��одился в Казани, националист с детства, но пишу на русском языке , который мне не родной язык ,и никогда им не был.

Татарами нас назвал основатель марксизма- онанизма еврей Бланк- Ленин , мы все века были Волжскими булгарами, и я в детстве читал книжки написанные арабской вязью, потом была латиница, а уж потом ни фуя не виликий рЮсский язык .

В детстве в садике меня ставили в угол за то, что отказывался говорить на русском, и когда видел взрослых говорящих на русском , жаловался родителям, что вон "кафир" идет.

( Кафир- это враг. Мне было 5- 6 лет).

Моя кличка в саду долго была "Маугли". Русский заставили выучить после 6 лет, чтобы в школу взяли, хотя я просился в татарскую школу, где ВСЕ предметы преподавались на татарском языке, но их было мало и находились далеко. Любимая оценка по русскому языку и литературе была "Два", иногда

" Три", а за отказ читать бредятину психопата Достоевского про ипаната с топором убивавших бабушек, чуть из школы не выгнали. В знак протеста, я покрасил волосы в красно- оранжевый цвет Алжирской хной, и ходил так в школу три месяца в 1977 году, пока не постригли по решению Пед. совета( просто физдец), и в комсомол не приняли, чему я был очень даже рад.

Достоевского так и отказался рассказывать и читать.

Читаю, и понимаю все на украинском, говорю мало, иногда с женой. Я на русском то мало разговариваю, больше на английском. Часто спрашиваю жену или знакомых, как то или иное слово сказать на русском. Мой родной язык - татарский , знаю еще несколько языков.

Именно поэтому пишу на русском, но с ошибками , т.к. часто мою инфо читают за поребриком, а вот украинский язык им дается совсем плохо, типа челюсть не та.

Это политика россии по отношению к национальным языкам. У нас в татарском языке отстутствуют 4 буквы, так как вынуждены писать на кирилице и нам пришлось придумать эти буквы и написание самим, иначе язык просто пропал бы. Татарам не разрешают изучать в школах татарский язык в раше. Кокаин, героин, амфетамин, водка - всегда пжлста, а вот язык знать не должен, как и свою историю.

Московские по приказу Ивана "Психопата" в

1552 г.вырезали 350.000 татар, женщин и детей после подписания мирного соглашения с ними. Батуринская резня, это маленький повтор трагедии в Казани. Московским вообще верить нельзя никогда.

Я всю сознателтную жизнь живу по принципу:

" Если московские у тебя в друзьях, враги тебе не нужны!"

У меня нет ни капли московской крови, спецом провел ДНК тест, все мои родственники были из деревень, зажиточные

" крестьяне- кулаки", и их репрессировали, сослав в Сибирь и Казахстан, где было очень много депортированных украинцев. Там же мои дяди женились на депортированных украинках. И вот одна из моих тетушек - украинка баба Ганна, которых поселили в Бугульме как ссыльных, рассказывала мне по вечерам про НАСТОЯЩУЮ историю украинцев.

Я многое не понимал и всегда спрашивал, почему так прступали с украинцами, на что она мне отвечала, что

" они со всеми так поступали, не только с нами".

Хорошо, что хоть наблюдаем агонию и последние месяцы московии, которая тонет каждый день в собственном дерьме.

Миллионы населения сидят без света, тепла и воды.

Уверен, что кричат громко:"Гойда!", что помогает согреться.

Процессы в национальных образования московии кипят по полной , скоро крышку сорвет обязательно. Многие стали создавать свои ТРО и отряды самообороны , что очень хорошо.

Будем тушить пожар бензином.

Украина, как локомотив истории освободит многие народы на территории московии, когда раша развалится и счезнет с Глобуса навсегда. А Китай снова будет хозяином на Вострчных землях. Уверен, что с Китайцами будет легче договориться, когда Украина с ними будет иметь общую границу.

"Нихао, москва!"

Украина была, есть и будет, а московия со своими" зелеными потворами". И этот процесс НЕОБРАТИМЫЙ, верите вы в него или нет, и остановить его не возможно за ярды денег. Именно поэтому мы и наблюдаем панику и разрыв кошерных пердаков в Кремле и на Банковой.

Будьмо!

Zalman Shuher

[meowluox]

горіти, щоб гріти зламаних життям, тепло дарувати загубленим душам. створивши ліхтарики, іншим віддам, щоб темряви жах відступив до світанку.

усмішкою кожному світло дарувати, вселяти відчутну спокійную тишу всередині мозку, де купа думок, немов гострі леза свідомість катують.

всі тягнуться сліпо до сонця ковтку, жадають ще більше на себе прийняти благословенного богами вогню, що випалить всі страшні переконання

і заборони сміятись та жити. свободою дихати, просто любити. цей дозвіл не можуть своєю рукою ні взяти, ні змусити себе прийняти.

та ззовні ніколи не буде достатньо дарів, теплих слів, щирих дій подарунків. метою для всіх, хто живе на землі, є віра в себе, свої правила гри.

всі бродять по світу, закинувш за плечі котомку з минулим, що спину так гне. у марних стараннях себе віднайти ми втратили блідих вогнів орієнтир.

шукати себе з факелами надії, питатись, чи знають щось інші про те, де серце своє відкопати повинні, в якій стороні скарб коштовний лежить.

минають роки, всі блукають безцільно, нерідко беруть на себе чужі сни про бажані цілі, потрібні зупинки, все глибше пірнають у тьмяній трясини.

тепер, мій допитливий милий читач, чи бачиш в житті, що навколо так ллється, помітні синхронності? кожен — палач свого закатованого нами же щастя.

ні в кого немає потреби шукати примарних себе, свого шляху сліди. єдине, чим серце своє врятувати — прийняти весь досвід і себе, як є.

—30.11.24—

[beastblade69]

бро я хз чи можна фоткатись на доки в пірсингу, але конкретної заборони я не знайшов, + я їх не знімаю в повсякденному житті, та й на фото зараз ніяк зняти не моєу бо септум мій зняти це треба поїбатись добряче, а брову діставати зараз не можна. так шо похуй, ризикнем

[tzeinform]

Спроба Зеленського протягнути через Всеукраїнська Рада Церков свій законопроект який " … зможе гарантувати, що не буде маніпуляцій із Москви українською церквою" отримала рішучу відсіч на її засідання.

Всеукраїнська Рада Церков повторила своє рішення від 11.04.2023 про підтримку заборони УПЦ МП. "Ми підтверджуємо свою заяву від 11 квітня 2023 року про те, що партнерські стосунки та свобода віросповідання і їхній захист з боку держави є основою державно-конфесійних взаємовідносин в Україні, а жодна організація – чи то релігійна, чи світська, – яка має центр у країні, що здійснила військову агресію проти нашого народу, і керується державою-агресором, не може діяти в Україні. "

https://vrciro.org.ua/ua/news/statement-by-members-of-the-ukrainian-council-of-churches-and-religious-organizations

[girl-with-demons-in-her-soul]

Насправді я скиглійка. Скиглю, скиглю, скиглю і нічого не змінюю ні в собі, ні в своєму житті.

Не пригадую, коли востаннє так втомлено та вигоріло почувалася. Мабуть, ще тоді, коли попри заборони родичів їздила до хлопця, тому мама всім розповідала, що я шлюха. Але продовжувала їздити, бо була по вуха закохана, а тому спокійно могла ризикнути абсолютно всім, що маю.

Тоді мене тримали тільки мої почуття і запевнення від хлопця, що я не така як вони кажуть.

Але насправді абсолютно така. Зараз я знову нікого не влаштовую, просто додалося ще декілька людей, які мені регулярно розповідають, що я роблю щось не так.

Мені кажуть, що на мене не можна покластися, хоч я й намагаюся максимально допомагати та брати на себе відповідальність.

Мені кажуть, що я недостатньо хазяйновита, хоч і намагаюся регулярно виконувати свої обов'язки.

Мені кажуть, що я токсична, хоча часто ця токсичність і агресія є просто виявом інших емоцій, значно простіших, або ж наслідком втоми.

Вже рік мене супроводжує почуття провини. В підлітковому віці мені було простіше переносити побиття та образи, бо я не знала, що буває інакше. Бо я не знала, що я заслуговую на щось краще. А зараз... зараз я наче риба, яку викинуло на берег, я повністю безпорадна. Тільки й роблю, що обіцяю змінитися, що вибачаюся. Перекроюю себе, викорчовую все погане, але гнила натура скиглійки, нехлюйки і просто агресивної токсичної істерички вилазить назовні.

Не знаю, що з цим робити. Настільки втомилася, що вже не можу навіть пообіцяти наступного разу зробити краще.

Капець якийсь...

[pixelinform]

7 речей, які не можна давати в борг

З давніх часів люди вірили, що деякі речі мають особливі властивості та енергію, тому не варто їх давати в борг. Часто ці вірування підтримуються прикметами та суєвір’ями, але в деяких випадках мають раціональне обґрунтування. Ось сім речей, які не радять давати в борг ні за яких обставин. 1. Прикраси Дорогоцінні камені та метали вважаються носіями енергетики свого власника. Екстрасенси і…

[artem666666667845]

узбек хеппи нью йер

Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.

Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.

Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.

[tumblshit]

ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ ЧИ НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА?

Фото: Суспільне: Дніпро

Чи несе воєнний стан загрозу українській демократії? Розглянемо на прикладі церкви.

Повномасштабне вторгнення кардинально зсунуло вимоги громадян до демократичних процесів та свободи висловлювань, на це вказує ряд соціологічних досліджень. Воєнний стан ще і закріпив дане положення юридично. Пріоритети національної безпеки поставлені на кілька голів вище. Думки українців зосереджені на досягненні перемоги і у цьому повинні бути задіяні всі державні та, особливо, недержавні сфери. Зважаючи на це, припустимою є загроза непомітного і поступового згортання демократії в подальшому. Експерти та громадські організації почали висловлюватись на цю тему ще минулого року. Загалом прогноз був позитивний, проте ризики не заперечувались. Актуалізацією стала масова заборона діяльності української православної церкви московського патріархату.

Працівники Служби безпеки України з листопада активно викривають агентурну мережу росії за стінами релігійної організації. За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології більшість громадян вважають за необхідне державі втрутитись у діяльність організації, більше половини з таких бажають ліквідації патріархату. Але, звісно, існують і ті, що вважають достатнім лише розслідувати окремі випадки правопорушень, а також громадяни, які впевнені у тому, що влада репресує церкву. Постає важливе питання демократичності та законності заборони організації або розривання договорів із релігійними громадами, адже безпосередньо це стосується і Сумської області, де зафіксовано обидві форми перешкоджання діяльності: заборона діяльності мером Конотопа та проект Сумської міськради про позбавлення права користуватись землями громади.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» дає дозвіл припиняти діяльність останніх лише рішенням суду. Тобто повна ліквідація церкви вимагає неабияких зусиль та доказової бази. Проте, зі свого боку, релігійні громади, що мають належність до країни-агресора повинні вказувати це у своїй назві. Виходячи з цього, місцева влада має право припинити договір із громадами, які не дотримуються законодавства.

Але повернемось до питання, адже зараз можна було помітити дві деталі: по-перше, частина питання відпала, тому що ніхто фактично не забороняє діяльність церкви. Всі відомі рішення мали скоріше ініціативний характер. А по-друге – ми бачимо певну принциповість у цьому питанні. Навряд зараз, коли громадяни вже вимагають знищити ворожу інституцію і влада має нечуваний рівень підтримки, хтось дійсно заперечить примусовому припиненню діяльності. Не зважаючи на це, питання продовжують вирішувати у законному порядку.

Звертаючи увагу на протести біля Києво-Печерської лаври, експерт з прямої демократії, голова правління громадської організації «Фонд регіональних досліджень» Олег Туляков запевняє, що «саме ця ситуація і є виявленням демократії. 30 років на території України існувала організація, що працювала в інтересах росії. При цьому, нікого звісно не посадили, окрім митрополита павла. Їх просто викривають і показують людям». На його думку, «подібне могло відбутись тільки у демократичній країні». Тут можна провести аналогію із політичними партіями, на кшталт «Опозиційного блоку» - залишків «Партії регіонів», а пізніше «ОПЗЖ» або ж «Соціалістична партія України»…Ці та подібні партії, після агресії у 2014 році, відрито висловлювали проросійську позицію, звичайно, із лобіюванням з боку олігархії. Проте ніхто не намагався репресувати чи цензурувати дані політичні погляди, просто на них не звертали увагу. Наведені приклади, зі сторони національної безпеки, можна назвати негативною стороною демократії. Хоча народовладдя все одно залишається бажаною перспективою для нашої країни.

Щодо загроз демократії під час воєнного стану, за словами Олега Олеговича згортання можливе лише за повернення олігархічної влади та подібних УПЦ організацій: «це і фінансові, і організаційні можливості, тому вони не хочуть їх втратити». Попри це підмічає: «тенденції зараз такі, що народ не дасть їм повернутись», а також що «все в руках молоді», посилаючись на революцію у 2004 році, процес якої було запущено студентами із Сум. Дещо з іншого боку до цього ставиться докторка політичних наук та член правління ГО «Інтелект Сумщини» – Андріана Костенко. Допускаючи обмеження, що спричиняє воєнний стан, вона вважає, що повинна існувати межа: «навіть в умовах обмежень, має працювати закон. Інколи зловживання владою є виправданими, інколи - ні. Також ми бачимо, що в умовах обмеження прав людини дуже часто поширюються маніпуляції громадської думки, фактично навішуючи ярлики «зрадників» або оперуючи питанням національної безпеки». Додаючи до цього, також звертається до українських революцій, маючи на увазі, що владі також треба бути обережною з обмеженням прав. Проте, варто зазначити, хоча б з боку можливості мітингу, що особливої суворості закону попри воєнний стан не помітно, якщо згадувати, наприклад, ті ж акції біля Лаври.

Нажаль, загроза згортання демократії залишається відкритим питанням і, скоріш за все, залишиться таким на певний час, але погіршення ситуації також не передбачається. «Мовчанка» призвела до незворотного тоталітарного режиму «сусіда», церкви якого ми намагаємося позбутися. Спостерігаючи подібне, мало в кого виникне бажання спробувати це відтворити у себе. Тому варто пам’ятати, що єдиним джерелом демократичної влади є народ, а отже, і єдиним вартовим також.

[greenpostua]

☦️ Коли і як відзначати одне з найважливіших християнських свят? Подробиці👇

[maks-bookman]

«Розколоте небо» - ще одна книга про голодомор в Україні

Закінчив читати книгу Світлани Талан «Розколоте небо».

Це вже друга книга про історію голодомору в Україні. Перша була від Василя Барки «Жовтий князь».

Не буду порівнювати ці книги, бо це зайве. Кожен автор вкладає свою душу у такі історичні книги. У кожного автора свій, особливий погляд на трагедію українського народу. Але ці дві книги мають одну спільну річ.

Голодомор в Україні – це робота радянської влади щодо зневолення українського народу, геноцид українців, як нації. Це спроба підкорити вільних людей, затягнути їх в пекло колективізації, знищити, зробити рабами.

Світлана Талан написала дуже цікаву й жахливу книгу. Це неймовірний роман. Такі книги, як «Розколоте небо» читаються важко, але мені здається, що написати таку книгу, ще важче.

Треба через себе пропустити всю ту історичну драму, всі ті жахливі події, перебрати багато іншої літератури та залишки документів про злочин радянської влади проти України. А потім, переборов себе, переборов все ті емоції, написати свою історію, свою думку, свій погляд. Покласти на папір весь той біль, всю ту любов до народу, до країни, всю ту злість на владу.

Це дуже важка праця та авторка справилась з цим.

Ця книга про народ України, про історію, традиції українського села. Про любов, кохання, про вірність та надію. Про віру, випробування. Про долю українського селянства.

Цікаво було читати про опір українців проти колективізації. Про роздуми людей. Як вони міркували про колгосп та владу. Як робили спроби відстояти свою землю, своє господарство, свою власність. Як намагалися нагодувати себе та дітей. На що йшли заради "крихти хліба". На що йшли, щоб зберегти життя дітей.

Вся книга пронизана ненавистю радянської влади до українців, з одного боку, та ненавистю українців до влади, яка на офіційному рівні «вбивала» людей, з другого.

Ця книга про те, як радянська влада не тільки відбирала в людей майно, землю, їжу. А ще відбирала віру, відбирала душу, відбирала життя. Робила з українського селянства безправних, безголосих, бездушних людей. Та й за людей вона селянство не рахувала.

Працьовиті люди, справжні господарі, для влади були куркулями, бидлом, людьми низького ґатунку, непотріб. А біднота, безмозкі, ліниві люди були будівельниками комунізму.

Ця книга розповідає про зрадників не тільки в родинах, але в загальному плані. Коли читаєш коли велика родина розпадається на тих хто «за» й тих хто «проти», згадуєш сьогодення. Коли українці йдуть проти українців. Коли одні борються за волю та свободу, а другі за «узкий мир», за ту же радянську владу, яка все своє існування знищувала український народ.

Книга має не великий об’єм, але в цих сторінках авторка вмістила стільки болю, жахів, роздумів, що вистачить, щоб зрозуміти всю ту «політику партії», весь той проєкт з поневолення України та її народу. Коли люди ставали тінями, коли перевертали життя так, щоб люди втрачали людський вигляд, божеволіли.

Коли читаєш такі книги, розумієш, що всі ті страхи, жахи, випробування, що випали людям не можливо покласти на текст. Дійсність була ще жахливіше. Я не думаю, що все те, що відбувалося в ті часи можна описати словами.

Це одна із тих книг, яку читати страшно. Ця книга одна із запалених свічок нашої пам'яті про ті часи, й поки вона горить - ми будемо пам’ятати, не дивлячись на заборони, вигадану історію тощо.

Мені книга сподобалась.

А яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

******************************************************************

Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

*******************************************************************

Хроніки книголюба у соцмережах : Фейсбук , Instagram, LiveJournal, Telegram, Twitter, Tumblr, Крок вперед!

Якщо знайдено помилку в тексті - пишіть

[irta-fax]

МЗС прокоментувало мовну заборону рф в окупованих школах Міністерство закордонних справ України жорстко відреагувало на черговий крок кремля щодо заборони української мови у школах на тимчасово окупованих територіях. https://irtafax.com/mzs-prokomentuvalo-movnu-zaboronu-rf-v-okupovanykh-shkolakh/