#нема слів окрім... | Explore Tumblr posts and blogs

qavertji · 2 years ago

Text

Хто я і що я тут роблю?

Взагалі, я не знала, що існує така програма, як тамблер, доки мені про неї не розповів мій друг. Він каже, що багато хто втік сюди з тві, але саме я навіть не сиділа в ньому. Ну як. Якийсь певний час в мене насправді стояв цей застосунок на телефоні, але не довго. Та й не викладала я туди нічого. Максимум читала інколи стрічку, але рідко і це якось... було дивно. Не знаю, мабуть тві це просто не моє.

Якщо чесно, то я поки ще не зрозуміла, як і з чим їдять тамблер, але тут якось так... спокійно? Я не знаю, для мене навіть складно щось постити у свій тґ канал, а тут такого наче й нема. Можливо, це просто через те, що там я знаю всіх людей, які на мене підписані. Я там не можу бути... вільною? Я боюсь, що вони подумають і як відреагують. Це дивно, тому що телеґрам канал я створила більше по причині того, що хотіла вести його для себе, але зараз кожного разу, коли я туди щось пишу, я хочу видалити і той пост, і сам канал. А тут мене знає буквально одна людина.

Добре, про свій, так скажемо, "переїзд" я розповіла, тепер хочу розказати трішки про себе. Зразу попереджаю, що це я роблю не дуже, навіть біографію в описі написати не можу, тому що не знаю, про що.... Якщо коротко, то з початку повномасштабного вторгнення в мене була люта депресія та я буквально не могла нічого робити, окрім того, щоб читати фанфіки та дивитись аніме.

Але.

Раніше я не дуже любила та, тим паче, вміла щось писати. Я взагалі постійно думала (інколи й зараз думаю), що у мене навіть для цього нема фантазії. Проте зараз я пишу роман. Я дуже довго думала, що і як там буде відбуватись. Продумувала сюжет та героїв. Наразі в мене є два з половино розділи або ж 60 вордовських сторінок / майже 12 тисяч слів. Насправді пр��йшло вже десь більше року, як я його пишу, але по суті більшість часу, крім травня-вересня минулого року, я навіть не відкривала файл із ним. Все тому, що навчання займало дуже багато часу та сил, і я тупо не встигала. Або ж не було натхнення. Насправді я часто задумуюсь над тим, щоб кинути та не писати продовження, але якось просто не бачу в цьому сенсу... Ну типу. Є люди, які чекають продовження. Та я й сама його чекаю. Саме тому я намагаюсь не опускати руки. Але мені здається, що я його такими темпами не допишу ніколи.

Ну коротше, зараз мені до вподоби письменництво, і я насправді дуже пишаюсь тим, що пишу. Хоч і не завжди виходить так, як хочеться.

Якщо письменництво — це перший пункт відповіді на запитання "хто я?", то другим пунктом буде музика.

О-о-о, я завжди хотіла співати. І я справді казала про це. Але батьки не відправляли мене там в музичну школу чи на уроки вокалу. Максимум, що я пам'ятаю, так це те, що моя бабуся теж дуже хотіла, аби я співала. Одного разу вона привела мене до церкви і запитала в батюшки, чи можу я бути в складі хору і щось таке. Як я зараз рада, що він тоді нам відмовив... Я людина, яка боїться людей та не дуже любить співати в хорі, якщо це не колядка/щедрівка/тощо. Більше про вокал такої мови й не було.

Одного разу ми посварились з мамою з причини, що я "нічого не хочу". Хоча не хотіла я те, що вона мені пропонувала, тому що те мені було зовсім не цікаво. Я їй сказала, що хочу на вокал, а вона мені відповіла, щоб я сама шукала вчителя, заробляла гроші та йшла туди. Дякую.

Наступна ситуація, коли ми з татом їхали з якихось курсів (знову таки мені їх запропонувала мама і мені там не подобалось), то там вилізла важлива тема про те, що типу нащо мені жити, якщо життя — це тупо цикл, де ми вчимося, працюємо, знову вчимось та працюємо (вибачте, тоді я була дед-інсайдом та не хотіла жити, я це переборола). Чесно? Я не пам'ятаю, як тема зайшла за те, що я хочу співати, але вона зайшла. І на відмінну від мами, тато на наступний день знайшов якісь школи вокалу та ми поїхали на прослуховування. Я три місяці вчилась у музичній школі вокалу та потім додалось ще фортепіано. Зараз літо, тому в них канікули, але я дуже сумую за справжніми уроками.

Я не знаю, що ще можу про себе розповісти, крім того, що вже написала, та... хм, наприклад, що мені подобається читати китайські романи та книги загалом, але не всіх жанрів мабуть. Що я обожнюю місяць та схід/захід сонця. Небо дуже гарне. Що колись я любила малювати, але кинула. Що в мене є собачка Белла, яку я дуже люблю. Що я обожнюю дивитись мультики. Також інколи я полюбляю готувати.

Мабуть є багато таких фактів, але я зараз не можу їх пригадати.

Я Аня, мені майже 15 та я родом із Вінниці. Якщо ви це прочитали, я вам дуже вдячна :)

#укртумбочка #укртамблер #письменництво #музика #щоденник #книги

8 notes · View notes

virtualdevkit · 3 years ago

Text

Життя в бермудському трикутнику ч.1

Декілька слів: мене надихнули історії про бермудський трикутник зі зникненням усього екіпажа. Тих людей, котрих взагалі не знайшли і просто с��исали з рахунків у нашому світі. Ця розповідь не дає мені спокою і проситься бути втіленою для читачів.

Будь-яке співпадіння з реальними іменами та людьми випадкове.

6 година ранку. Безліч людей метушаться і спішать у чергу на корабель. Хтось взяв таксі рано раненько та прибув набагато раніше на станцію щоб не запізнитися та зайняти першу чергу з місцями, хтось із 2 годин ночі сидів в очікуванні бути першим, тому що у частини людей не було жодного бажання стояти в черзі, чекаючи поки їхні білети та паспорти роздивляться. Безліч людей вирішили дістатися на кораблі до Маямі рейсом, що проходить через зону бермудського трикутника.

Ось прибула молода Ріта зі своїм чоловіком Петром та їхньою трьохрічною дочкою Меланією. У жінки на руках лише маленька біленька сумочка, а чоловік тягне сумки на колесах, в котрих переважно речі його дружини. Ріта товаришує з іншою сім'єю, з котрою вони вклали угоду про одруження їхніх дітей. Проте та сім'я ще не прибула на причал, тому жінка вирішила зайняти їм місце у черзі. Ріта обожнює шукати проблеми для себе, не усвідомлюючи що саме вона робить не так. Її чоловіку важливі лише фінанси та краса Ріти, проте він не любить їхню рідну доньку.

Потрошку підходять Дана та Юля, дівчата між собою не знайомі, проте їм обом цікаво знайти для себе любов на цьому кораблі. Їх не так цікавлять поїздки як можливість знайти собі чоловіків на все життя.

Також на зупинку підходить Катя з двома величезними собаками у намордниках. Дівчина та тварини наче годинами зі спортзалу не виходять. Вона не виглядає перекачаною, її комплекція наче ідеальне зображення. Вона їде заради змагань і здобуття перемоги її тварин. Їй подобається спортивна тематика і все що з цим пов'язано.

- Навіщо вам такі величезні тварини? Краще би сім'ю з дитиною завели. - зауважила Ріта, коли побачила Катю поруч з собою. - Дівчинко, краще мізків собі купи. - відповіла Катя.

Ріта замовкла, бо огледівши Катю зрозуміла що та може їй натовкти пику.

- Ріточка! - почулося у натовпі. - Ріто, дорогенька! Вибач за запізнення, ми вже тут!

На причалі з'явилася подружка Ріти зі своєю сім'єю - Тіна з чоловіком Джейкобом та трирічним сином Майклом. Жінки поці��ували одне одного у щоки і почали розмовляти про своє.

Пізніше підійшла літня пара дідуся Василя з бабусею Приською, котрим цю поїздку подарували внуки у якості подарунку за те, що вони роками виховували та ростили їхнього батька і піклувалися за ними.

- У вас є діти? А внуки є? - полізла Ріта. - Чи ви належите до тих жадібних істот, котрі егоїстично все життя складали лише заради поїздки для себе? Скажи, Тіна?

Тіна ніяковіло посміхалася, адже навідміну від Ріти їй не подобалося лізти у життя незнайомих людей. Бабуся з дідусем також нічого не сказали і зробили вигляд що її тут нема. Блакитноока білявка Ріта з ботексними губами та силіконом не викликала особливого бажання довіри.

На зупинку також прийшла жінка років 50 Таня зі своїм сином 16 річним Сашком. Схоже, хлопцю нічого не було цікавим окрім можливості слухати музику у навушниках, грати в іграх та спілкуватися з друзями у соц мережі.

Ще пізніше підійшло декілька чоловіків, один з них отримав нову гарну посаду старшого менеджера у Маямі і це був шанс усього його життя. Адже він йшов по кар'єрних сходинках заради цієї можливості, проте це не є його основним здобутком, тому що у планах Антона здобути посаду начальника відділу продаж техніки у іноземній компанії. Поруч з ним був молодший брат Тарас, котрий нагадував шиза через наляканий вигляд. Тарас просто забрав у бабусі деякі речі, котрі він зможе продати в Маямі за більш високу ціну. Плюс його турбував сам шлях через бермудський трикутник. Сама думка про це викликала у нього панічні атаки.

Інші люди підійшли до зупинки пізніше. Рівно о 9 годині прийшов капітан з його підлеглими, щоб провірити квитки та документи.

- Пані та панове, мене звати капітан Костянтин Ївженко, ласкаво просимо на борт корабля Ластівка! Кожен з вам отримає брошури з правилами безпеки на кораблі. Просимо всіх вас уважно ознайомитися з ними щоб потім не було проблем. За певною допомогою ви зможете звернутися до Дмитра та Стаса. Проте не турбуйте їх через кожну порожню причину.

Промова капітана тривала приблизно хвилин 10-15, він розповів про спільну їдальню з баром, про місця з каютами і про окремі правила безпеки, за недотримання котрих пасажирів можуть висадити на ближньому острові. Тому екіпаж з 150 чоловік зрозуміли що сперечатися з капітаном не потрібно. Бо він зана��то серйозний і не полюбляє непотрібні жарти, що не стосуються морів та океанів. У цього чоловіка специфічний гумор, котрий лише зрозумілий старим вовкам та іншим морякам, котрі вже не перший рік рідко бувають на суші.

Перший день на кораблі пройшов майже спокійно, люди відпочивали від свого довгого очікування корабля.

На другий день, Дана вирішила подивитися у сподіванні зустріти симпатичних хлопців з надією що хтось із них забув зачинити двері своєї каюти і вона зможе піддивитися чим він займається, а потім познайомитися в їдальні. Проте єдині двері, що були трішки відкриті - це двері Ріти та її сім'ї. Тому Дана пішла перевірити їдалню з кімнатою відпочинку. По дорозі їй зустрілася Юля, вони випадково зіштовхнулися плечима. При розмові виявилося що цілі у них схожі і вони вирішили обмінятися контактами щоб одна одній провести пряму трансляцію у пошуках чоловіків. Дана відправилася до їдальні, а Юля до зали відпочинку.

- Привіт, Юля. Я знайшла трьох непоганих чоловіків. - Привіт, можеш приблизити камеру? Мене цікавить той в червоній футболці з рукавами по лікоть. - Звісно, ну що? - Та... не в моєму смаку. Двоє інших також не в моєму інтересі. У мене тут двоє чоловіків, показати тобі трансляцію? - Так, можливо, я знайду для себе кандидатуру. - Диви які гарні - один наче бізнесмен, інший як шизоїд. Гадаю що з ним взагалі краще не знайомитися, він якийсь стрьомний. - Добре що тобі подобається хоч один з них, вони також не в моєму смаку. - Це добре, один із них мені симпатизує. Я зайду до тебе ввечері, розповіси як твої справи зі знайомствами, а я про свої. - Окей, буду чекати.

Дана підсіла ближче до першого хлопця, взяла до рук книгу та зробила вигляд що читає її.

- Не обов'язково було брати до рук книгу. Я тебе помітив, ти щось тут загубила? - відповів хлопець, люто подивившись на Дану. -Та ні, нічого. Я дійсно просто прийшла сюди прочитати книжку. -Біля тебе якраз було вільне місце. - Можливо, тобі мало місця? Я тоді звільню те, що поруч з тобою. Пока! Яке ж хамло... - подумала про себе Дана. - Добре що я сфотографувала його. Закріплю в месенджері фото зі словами "Хамло" щоб Юля знала що вона не помилилася стосовно хлопця у червоній футболці.

Схоже, інший хлопець виглядає більш дружелюбним. Дана підсіла поруч до нього. Хлопець у худі з принтом пальм та пляжу виглядав досить позитивно, проте він не заговорив навіть через 10 хвилин до дівчини, тому вона вирішила піти до третього. Він ��иглядав досить солідно в одягу з чорними кольорами, загадково читаючи книжку в руках.

- Поважаю людей, котрі в наш час досі читають книжки. - Дякую! - хлопець трішки посміхнувся.

Весь цей час Дана просиділа поруч навіть не помітивши що зголодніла. Він не був проти її компанії, інколи просто посміхався.

Час пролетів швидко, дівчина відправилася до своєї каюти, пізніше підійшла Юля.

- Як твої справи? - Щодо першого я тобі написала. Другий моє існування проігнорував. Третій читав книжки.

Живіт Дани через голод почав буркотіти.

- Мабуть, ти гарно провела час з третім, раз навіть про їжу забула? Пішли знову до їдальні, купимо поїсти. Я з ними не заговорила. Схоже, вони були досить заклопотані власними справами.

День третій.

Сашко просидів у їдальні, спостерігаючи як його матір спілкується зі всіма знайомими по телефону. Проте йому це набридло і він вирішив дивитися у бік води, що оточувала їх за вікном зі всіх боків. Хвилі колихалися туди-сюди, через це хлопця почало нудити і він швидко побіг до туалету. Після чого він повідомив що піде назад до каюти. Дивлячись в телефон, Сашко не помітив і зіштовхнувся з Рітою, та скинула його навушники і почала кричати:

- Ти взагалі нормальний?! Дивись куди преш! Вибачайся за свою поведінку! Швидко! - Вибачте... - Не чую. - Вибачте! - Я не прийму такі вибачення. Позви свою матір, вона тебе погано виховала раз ти не можеш нормально вибачення попросити.

Сашко побіг до свієї кімнати, вислуховуючи погані слова у свою адресу. Він провів частину свого часу у соціальних мережах, розповідаючи друзям як страхолюдина почала його діставати. За дверима він почув голос своєї матері, котра перекрикувалася з Рітою. Вони зайшли до каюти.

- Сашко, що трапилося? Чому ти штовхнув цю жінку? - Я її не штовхав, просто був недостатньо обережним і не помітив її поруч. Але я вибачився перед нею. - А вона каже що не вибачився. - Я сказав "вибачте" і знову повторив коли вона сказала що недостатньо гучно... - Він вибачився перед вами, я знаю що мій син не буде дурити у цьому. Слова "вибачте" було достатньо.

Проте Ріта проігнорувала це і продовжила сваритися з матір'ю Сашка. Вона почала повчати жінку що та зобов'язана виховувати манери у підлітка. В цей самий час із сусіднього кабінету вийшла Катя і заявила що як Ріта не заспокоїться і не звалить звідси, то вона заспокоїть її власноруч. Після чого та затихла і пішла до себе.

День четвертий. Веселе життя Ріти.

Прокинувшись у затишному ліжку, Ріта відправила знову свою доньку до сусідів щоб отримати можливість причепитися до інших пасажирів корабля. За ці дні на зупинці та на кораблі вже майже кожен знає що Ріта це мати і що її дитина за думкою жінки найважливіша персона як і вона сама. Проте все ще є люди, котрі не бачили фотографії вагітного оголеного живота Ріти, селфі першого знайомства з її теперішнім чоловіком, їхню церемонію шлюбу та фото її дитини у різних сукнях. Тому на цей раз її суб'єктами стали самотні дівчата. Адже робити щось на зло комусь аби засмучувати інших - це покликання Ріти.

У їдальні вона звернула свою увагу на Дану, котра самотньо сиділа біля вікна та зітхала. Ріта підійшла до неї, сіла поруч та почала показувати свої фото.

- Тут ми вперше зустрілися з моїм майбутнім чоловіком, тут він подарував мені телефона. Тут він подарував мені шубу моєї мрії. У цьому ресторані ми замовили великий напій та пили з однієї склянки різними соломинками, це так романтично! Тут він мені зробив пропозицію.

Схоже на те що Дана ігнорувала ці слова, Ріті це не подобалося і вона вирішила її задовбати.

- Не роби вигляд наче тобі байдуже. З твого боку, це досить егоїстично. Ти знаєш що погані люди не одружуються? Саме тому ти самотня. Такі як ти не потрібні чоловікам. Та й власну сім'ю ви не заслуговуєте.

Дана не стала вислуховувати Ріту, вона відсахнулася і встала зі стільця, проте Ріта стиснула руку дівчини досить сильно.

Яка ж ти дурна! Невже не вмієш радіти за щастя інших? Подивися на фото, подивися на те, чого у тебе ніколи не буде!

- Дана вдарила ногою коліно Ріти і та почала верещати що дівчина б'є матір дитини просто так.

Тіна помітила це і їй стало соромно через дружбу з Рітою. Вона почала обговорювати з чоловіком тему розірвання контракту щодо одруження їхніх дітей у майбутньому через поведінку своєї подруги. З того моменту, Тіна старалася в більшості випадків уникати спілкування з Рітою. Ріта отримала попередження від працівників на кораблі, ��ісля чого припинила чіплятися до інших, розуміючи що її можуть висадити на якомусь острові.

День п'ятий. Життя Каті.

Зробивши вправи та випивши склянку протеїнового коктейлю, дівчина знову-таки почала заспокоювати своїх тварин, тому що досить важливо зберегти їхню психіку у стабільному стані, щоб корабель не викликав стрес. Собакам не подобаються галасні крики людей, а Каті не подобаються галасливі люди. Вона намагається вирішити більшу частину ситуацій мирним шляхом.

Катя пішла до їдальні, щоб придбати воду від певного бренду, котрому вона довіряє та свіжий салат з зелені та овочів. Передивляючись фотографії зі змагань, вона відчула теплоту усередині. Вона обожнює своїх тварин і радіє кожній перемозі і кожному місцю. Нещодавно її тварини не були світовими чемпіонами і не займали призові місця, проте все змінилося коли вона купила курси з душевними тренуваннями тварин. З тих самих пір, результати стали одними із найкращих. Та й сама вона максимально зберігає своє обличчя. Адже у чемпіонів-собак за думкою Каті, повинна бути чемпіонка-господарка. Дівчина вірить що своїм прикладом мотивує своїх тварин. Їй також подобається що тварини її обожнюють і виконають будь-яку команду щоб доходити власниці тварин.

Нарешті вона змогла посміхнутися від щирого серця, після чого направилася до розважальної зали де весело провела весь свій день.

День шостий. Сумніви Тіни.

З Рітою вона дружить із самого дитинства та є повною її протилежністю. Початково жінці це подобалося, адже Ріта захищала Тіну, допомагала їй словами пітримки у тяжку хвилину. Тому Тіна завжди відчувала себе боржницею перед нею. Вони ходили до одного класу, пізніше Тіну помітив іноземець, з котрим та одружилася. Їхнє весілля було пишним, Тіна одружилася з чоловіком, котрий старше на 5 років, вона хотіла зі своєю подружкою в один день відсвяткувати два весілля, проте все пішло не по плану.

Ріта хотіла виглядати дорогою кралею, тому зробила собі ботекси з силіконами, їй хотілося виглядати на рівні Тіни. Проте всеодно вона прагла мати чоловіка-іноземця, а не Петра. Тіні вже давно було не легко з Рітою, вона не змогла відмовитися від укладання контракту про шлюб їхніх дітей, вважаючи що зможе погасити свій борг раз і назавжди.

На кораблі Тіні не подобалося що подружка залишає свою дитину на неї, а сама ходить діставати інших. А після вчорашнього випадку, її сумніви лише посилювалися. Тому вона вирішила частину свого часу замовляти їжу до себе та уникати спілкування з подругою. Адже бажання розірвати будь-які стосунки з подружкою лише збільшувалися. Через м'який характер, жінка не може сказати прямими словами про це подружці. Розуміючи що їм потрібно 15 днів провести на кораблі, Тіна вирішила зменшити контакт з подружкою і вигадати причину щоб не спілкуватися. Тому вона обрала морську хворобу для себе.

День сьомий. Терпіння Антона.

Сидячи у каюті, Антон включав прямі трансляції і розповідав про свої плани щодо компанії заради можливості справити гарне враження. Він розповідав про найкращі можливості для прибуткового бізнесу і про теперішні перспективи та прогнози із журналу Фор��с. Адже люди, котрі читають Форбс, отримують більшу повагу і шанс на підвищення. Хлопець забивав свою голову різноманітними вебінарами по покращенню пам'яті, успішності на роботі, найкращий режим сну та різноманітні дієти, мотиваційні відео і інше щоб не звертати увагу на свого брата. Тому що як тільки вони прибудуть до Маямі, їхні шляхи назавжди розійдуться.

Антон ігнорував панічні атаки Тараса і його жах перед можливістю опинитися в бермудському трикутнику і що їх не буде на цьому світі, адже за думкою Тараса, вони там не виживуть, їх або ж заберуть інопланетяни для дослідів, або хтось інший знищить їх через знання про цей секрет.

- Антон. Блін, Антон! Подивися із вікна! Це поки що спокійне місце. Проте ми наближаємося до бермудського трикутника. Ти розумієш що нам звідти не вибратися? Чел, послухай мене! - Заспокойся. Тут капітан з досвідом. Та й зараз існує ідеальне обладнання, котре допоможе оминути цей трикутник. Та й люди навчилися частково прогнозувати стан погоди в цій зоні. Тому вірогідність що всі пасажири цього місця не допливуть до Маямі нульова. - Ти не розумієш, не розумієш. Трикутнику байдуже твоє сучасне обладнання. - Знаєш, у мене є гарна ідея. Пішли до їдальні, перекусимо? Я чув що божевільну Ріту зачинили в каюті, тому вона не буде лізти до нас.

Думками Антон був далеко, він вже відчував себе старшим менеджером, як успішно пропонує свої проекти і його підвищують. Йому подобається ідея заробляти кошти, ідея увійти в рейтинг журналу Форбс та опинитися на обкладинці як найуспішніший чоловік у бізнесі. Тому йому було байдуже щодо думок стосовно брата та його стану. Хоча його не покидав варіант заперти брата у психіатричну лікарню якщо той не п��ипинить демонструвати негативний характер.

День восьмий. Дмитро та Стас.

Чоловікам допомогли батьки зрозуміти ким стати у подальшому і влаштували їх помічниками капітана у якості тих, хто вирішує питання пасажирів. За ці 8 днів не зважаючи на прохання капітана вести себе чемно, їм доводиться рознімати любителів влаштовувати бійки в їдальні та розважальній залі. Також приходиться вислуховувати нісенітницю від пасажирів, нагадуючи що вони не будуть допомагати бабусі відкрити банку з варенням, підстригати нігті дідусю, змушувати всіх поважати Ріту та інше.

- Я давно так не сміявся. Ріта просто молодець, вона змогла розізлити інших пасажирів за короткий час. Вона отримала більше скарг, аніж повар корабля Гримора, у супі котрого знаходили мух та мишей. - Мені вона нагадала скажену білку з моїх дитячів спогадів, котра з'їла горішок з нікотином і потім викрадала цигарки у пацанів. А через відмову віддавати цигарку, білка нападала та кусала за пальці та ноги поки її не впіймали. - Стас, я тут згадав через тебе за один випадок, також був на кораблі Гримора. Перед тим, як той корабель списали, туди прибув один мужик років 50 зі статуеткою, він сказав що статуетка проклята і тому її не варто чіпати. В той день його статуетку забрав один пасажир без дозволу і корабель врізався об камінь, котрий взявся нізвідки біля порту. Людей швидко евакуювали, а статуетку... - Що статуетку? - Я її взяв з собою у подорож. Хочеш покажу? - Навіщо? Треба було її викинути! - Ти серйозно? Тобі капітан був п'яний і через нього корабель врізався об каміння. Не будь таким забобонним. Та й взагалі. Проблеми трапляються лише з забобонними людьми. Якщо не вірити в це, то нічого не трапиться. Ми вже 8 день і все нормально. А дикі пасажири то не рідкість, інколи таке трапляється. - У мене бабця відьма. Повір, вона краще знає за такі речі. Покажи статуетку, я хочу відправити її учениці фото, вона скаже що це за статуетка. Бо я так розумію, ти про її походження нічого не знаєш. - Ну, окей.

Відповідь щодо статуетки вони отримають приблизно на 15 день, тому що зараз у відьом нема часу шукати інформацію з приводу неї.

День дев'ятий. Романтичні спогади пенсіонерів.

Дід Василь з бабою Приською пішли зранку до їдальні, спостерігаючи за іншими.

- Діду, бачиш ту дівчину молоденьку? -Так. - Вона мені нагадує наше знайомство. Ця дівчина приходить кожного дня щоб побути поруч з хлопчиком, котрий читає книжки. Та й він навмисне приходить щоб побути поруч з нею. Проте вони не розмовляють між собою, ех... - Га? - Я кажу що та дівчина чекає хлопця, котрий з нею не говорить! - Ааа... - І той, як його там... Час то спливає. Вони підуть із корабля і що потім? - І що потім? - І вони ніколи між собою не заговорять! Якщо їм не випаде шанс, котрий був у нас з тобою... - Який шанс? - Шанс знайомства! Ми з тобою багато років разом. Ти що, забув? - Так я з тобою то заговорив, запитав як твої справи, а ти не відповіла. А потім вийшло що ми працювали в одній конторі, так і познайомилися. - О, Василь... Як приємно що ти хоч це пам'ятаєш! - Та нєєє. Я просто перечитав, бо пам'ятаю що ти про це спитаєш... - Та хоч би вид зробив що ти сам згадав! Так що думаєш з приводу тієї дівчини? - Якої дівчини? - Молодої! - Ну, як буде так буде.

Після ��ього, бабуся дістала альбом з фотографіями і вони почали згадувати події тих часів. Так і минув їх день за спогадами.

День десятий. Як щодо кохання?

Дана звітувала Юлі щодо знайомства з таємничим хлопцем, імені котрого і досі не знає. Розповідала про його посмішку і що він купує їжу на ранок, обід і вечір одразу, аби ця необхідність не заважала йому читати. Юля звітувала що познайомилася з Антоном і їй подобається перспектива його подальшого розвитку і бажання отримувати більше коштів. Їй подобається саме така цілеспрямованість, вона викликає у неї захоплення. Проте складається враження що стосунки його взагалі не цікавлять. Але це їй не завадить.

Дана розповідала про свою мрію спертися на його плече та позіхнути, щоб міст��р ікс запитав про її самопочуття і вона розповіла йому про себе, а потім почути що він поважає тих людей, котрі не приховують своїх почуттів.

Всі пасажири були задоволені тим, що Ріта їм не заважає.

Інші дні минули тихо та спокійно. Кожна та кожен були заклопотані власними справами, питаннями, спогадами та спілкуванням. Поки не настав 15 день...

15 день. Щось пішло не по плану...

Капітан: ми входимо у невеличку зону турбулентності, будь ласка, зберігайте спокій...

В цей час Ріта сперечалася зі своїм чоловіком:

- Наша донечка найкраща. Вона найкрасивіша і найулюбеніша. - Це мутант, а не донечка. Генетично модифікований мутант. І ти це прекрасно знаєш. Мутант це не людина. Гадаю що Тіна це помітила, тому вона не спілкується з тобою. - Вона не мутант! Вона найкращий витвір мистецтва, діамант генної інженерії. Вона людина нового рівня. - Мутант. - Не називай нашу доньку так! - Вона нікому з нас не донька. Це мутант. Твої та мої гени в ній змінили. Її перебудували. - Це ти мутант!

Тарас почав панікувати сильніше, аніж зазвичай.

- Я ж казав тобі! Казав! Це кінець! Всім кінець! Ми не прибудемо до Маямі! Треба було робити декілька пересадок щоб облетіти це прокляте місце, а не пертися на корабель!

Телефони, планшети і інша техніка почали по-трошу давати збій.

Мені прийшло повідомлення від помічниці бабці, молодшої відьми.

Проте не встигнувши натиснути на кнопку і прочитати повідомлення, телефон почав іскритися і Дмитро упустив його на підлогу, телефон з сім-картою поплавився...

Катя почала прив'язала собак, закрила їм очі та вуха спеціальними пов'язками щоб знизити рівень паніки.

Сашкова матір почала квапити свого ��ина пакувати речі на випадок затоплення, щоб скоріше втекти із корабля.

Навколо все затягнуло темними хмарами і наступила пітьма. Повсюди лунали звуки блискавок, вітру, котрий було чутно наче мільйони голосів людей, що кричать. Всі втратили свідомість...

ДРУГА частина.

#література #українська поезія #українська мова #українською

1 note · View note