#старі фотографії

[anastasiamaru]

The "Continental" was considered the best hotel in Kiev, located on the modern-day Arhitektora Horodetskoho Street. The hotel featured steam heating, hot water, two elevators, electricity, and ventilation.

The Kyiv elite not only came to the restaurant to have dinner but also to socialize with friends and conduct business. The cost of a luxury room at the "Continental" was 15 rubles – half of an average worker's monthly salary.

In the basement of the hotel, members of the "HLAM" club (Artists, Writers, Musicians, and Actors) would gather. Among them, one could meet Pavlo Tychyna, Georgy Narbut, Les Kurbas, and many others. In the evenings, poets recited their verses and received free food – porridge, bread, and tea.

[lovingdreameryouth]

Старі фотографії Львова | Old photos of Lviv

[barghest-puppy]

Ole Jørgen || night out

even the OG hounds need to have some time off, don’t they? Ole is definitely not FaceTiming colonel Hansen, who has duties back in Dogtown.. what a tease.

[nadehika]

04.05.2025

Завдяки чату джіпіті, я зрозуміла що всі мої закоханості скоріше за все були гіперфіксаціями на певних людях. І насправді я гіперфіксуюся не тільки на людях але й на різних інших речах, таких як їжа, хоббі і т.д. І ця інформація шокувала мене. Бо типу тепер я взагалі сумніваюсь чи любила я коли-небуть когось🤔 Я маю на увазі саме в романтичному плані.

А чому я розмовляла з чатом джіпіті про гіперфіксацію? Правильно тому що я знову запохалась (або скоріше зафіксувалась) в нову людину. Тадададам💫

Як завжди це приходить коли не чекаєш і як завжди це рандомна людина. Це мій (відносно новий) колега по роботі. І спочатку він мені зовсім не подобався, і я, навіть його уникала (впринципі як і всіх нових людей, що приходять до нас працювати). Але одного дня він гримнув мене дверима, і судячи з усього досить сильно, раз це викликало в мене романтичні почуття 👀

Тому що знову ж таки я гіперфіксувалася або закохалася в нього абсолютно без причини. Це знову ситуація коли людина не зробила для мене абсолютно нічого а я вже готова заради нього на все… Одночасно люблю і ненавиджу цей стан…

Напишу трішки про нього. Нехай він як і в старі добрі доковідні і довоєнні часи буде тепер К. Отже він чоловік 36 років (тобто на 7 років старший за мене, хоча я думала що йому десь під 50, так як у нього багато сивого волосся). Він за гороскопом так як і я рак. А ще він майже не говорить англійською, так як він з Аргентини. Ну і напевно та причина по якій я в нього закохалася- це дуже багато татуювань. Прям дуже багато 👀 І напевно саме через татуювання він виглядає так сексуально 🙂 Мої подружки яким я скидала його фотографії, підтвердили що він сексуальний 🙂

І можна запитати що я збираюся робити далі, так як він ��ійсно майже не говорить англійською, от взагалі. А я вам відповім що я вже і так навалила занадто багато крінжі😅 Мен�� здається що скоро він буде від мене шарахатися🤣 Тобто в цей раз моя закоханість виглядає водночас так само як і попередні, я сталкерю людину в соцмережах, і одночасно по-іншому, адже я якогось біса стала занадто активною і я крім сталкерства ще пишу йому повідомлення першою (на які він не дуже охотно відповідає👀), реагую і пишу коментарі до його сторісів, а потім на роботі намагаюсь його уникати бо мені соромно за таку активність, бо це на мене не схоже так проявляти ініціативу. Але я не знаю що він там думає на цей рахунок 🙂 Ну і звісно я трішки в шоці від того що я так навʼязливо йому пишу, тому що раніше я це робила в думках, а тут що на думці те я і відправляю йому в повідомленнях. А ну ще я його раніше задовбувала щоб він мені дав свій інстаграм😅🤣

І це все виглядає досить крінжово. Але якесь відчуття рамок в мене все-таки присутнє, бо я ще досі не запропонувала йому зі мною переспати, хоча всерйоз думаю над цим. А ну і ще мені іноді здається що він гей🤔

Коротше треба трохи заспокоїтися, а то і так, напевно, налякала бідного мужика 👀

Але по відчуттях ця закоханість всеодно виглядає трішки інакше ніж те що було раніше з А., та й іншими хлопцями. Тобто метелики теж присутні, хоч і в рази менше ніж раніше. Але я відчула щось нове. Коли ми були на корпоративі, ми сиділи поруч на вулиці невеличкою компанією, і про щось говорили. І я чи не вперше за останній час відчула себе спокійно а не тривожно. Тобто мені було приємно просто сидіти поруч, і його спокій передався й мені. Ну знаєте це відчуття що все добре, і ти ніби вдома? Я відчула щось схоже. Тобто саме такого почуття в мене не викликав ще жоден чоловік. І це було настільки затишно, що я тепер хочу відчути це хоча б ще раз. Саме тому я його і сталкерю. А бідний чоловік в душі не розуміє чого до нього причепилась якась незрозуміла дівчина🙂 Тепер я лише надіюсь що він не гей, бо тоді в мене буде хоча б якийсь мізерний шанс. Хоча буду чесною, найбільше я зараз мрію щоб він мене просто обійняв. Мені просто цікаво чи буде почуття спокою і захищеності таким же сильним, чи це все я просто видумала в своїй голові🤔

До речі спекла сьогодні булочки з корицею. І вони вийшли дуже смачними й пухкенькими. То я йому завтра занесу декілька. Оце він офігіє ввд рівня сталкерства👀

Хоча знову ж таки, в реальному житті мені з ним тяжко розмовляти, бо я починаю соромитися, червоніти, і стаю незграбною. Ну і ще я розумію що навіть при найкращому розкладі, я більше не хочу заводити романи на роботі. Бо історія з А. була для мене дуже тяжкою і руйнівною для моєї психіки. А з іншої сторони я ж не вибирала в кого запохатися…

Ну і ще мені здається що я на нього залипла, тому що в нас ну дуже багато спільного. Можливо це тому що ми одного знаку зодіаку🤔 Але коли він щось розказує що йому подобається, або він любить, я завжди кажу що я теж таке люблю. Але я не фліртую, мені просто подобається багато таких самих речей. В кінці я вже просто мовчала, тому що це виглядало максимально дивно що на майже кожну його фразу я казала щось типу, я теж, я теж таке люблю, мені теж це подобається і т.д.

Коротше хз як сильно це пошкодить мою менталочку цього разу, але я ніц не можу зробити. Тому просто пишу це сюди

[angeldiied]

Дін Вінчестер – культовий американський фотограф, який жив у 1983-2024 роках.

Він заснував елітну школу фотографії, видав десять унікальних збірок, та зробив понад дві тисячі фотографій свого чоловіка – Кастіеля. Ходять чутки, що саме в них розкривається його талант найбільше, щоправда ніхто і ніколи ці фото не бачив.

Про життя, творчість та винятковий вплив коханого на поцілованого богом фотографа ми дізнаємось з його інтерв'ю.

Це єдине інтерв'ю яке коли-небудь давав Дін.

[adeseya]

Зараз би дивитися свої старі фотографії з думкою «якою молодою я була колись...» (їй 21)

[vallxlkzal]

ЧАСТИНА НОМЕР 5 (П'ЯТЬ🥀)

🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔

Кожен сантиметр в домі Воллі було обшукано, кожну шафу, кожну шухлядку і комірчину, кожну кімнату, горище, підвал — все безрезультатно.

Магічної палиці ніде не було, проте речі Воллі і Вуф були вдома. Це наштовхувало Одлава на думку про те, що Вальдіні десь поруч і треба почекати. Всього-лише годину, дві, три... Просто почекати.

На жаль чи на щастя, до смугастих жовто-чорних рук потрапили знайдені у Воллі старі фотографії. Хах, як мило, він не викинув їх. Більшість з них робила Венда ще з дитинства і більшість з них були про подорожі, цікаві речі і Воллі. А ще зовсім трохи про Од... Од...

Одлав проковтнув важкий ком в горлі і криво посміхнувся, дивлячись на один зі знімків. Там, щасливі і веселі, Воллі і Венда обіймають похмуру і сердиту Одлулу, яка в черговий раз наробила хаосу, але згодом все виправила і відчувала роздратованість від того, що мандрівники, як ні в чому не бувало, пробачають їй знову і знову, обіймаючи і називаючи своїм другом. Ця фотографія була в рамочці і стояла на доволі видимому місці. Дивні змішані почуття викликало це...

Але в руках Одлав тримав ще декілька знайдених знімків. На них Воллі обіймав Одлулу, цілуючи в щічку, і робив селфі. І Одлав там ще трохи розгублений, але вже з коротким волоссям і в штанях.

В якийсь момент фотографіїй з Одлулу стало меншати. Ось вже дорослі Воллі, Венда і Вуф. Ось нові подорожі, нові всесвіти. Але Одлава в них вже нема. Він став гіршим, підступнішим і приховував своє існування від мандрівників, хоча Венда прямим текстом казала, що вони й так знають, що він ходить за ними.

Він... Вони дійсно, без сміху та іронії сприймають його Одлавом. Як мило. Невже вони справді досі сумують за ним? Він же стільки лайна наробив і досі не припиняє... Як все складно.

Перегляд старих фотографій чомусь зайняв стільки часу, що почало сідати сонце і довелося погодувати Вуфа, насипавши йому корму і води в миски. Довелося нарешті нормально відпочити і навіть виспатися, що Одлаву вдавалось так рідко, бо він постійно намагався лише викрасти магічну тростину і забував виконати якісь власні потреби. І чомусь саме в домі Воллі Одлаву було так спокійно і так тепло, і так приємно. І ковдра, пухка і ніжна, так солодко пахла, що злодій сам не помітив, як загорнувся в неї і впав на подушку, вдихаючи цей запах солодкого шампуню, яким користувався хазяїн цієї затишної домівки. З роками Одлав втратив і сором, і ніжність, і відчуття хоч якоїсь провини, тому його зовсім не занепокоїло скористатися ванною Воллі і повернутися до його чудового ліжка з таким же самим запахом на собі, скинувши свій жовто-чорний одяг і замінивши його на червоно-білу нічну сорочку з шафи.

Нехай Вальдіні приходить, нехай бачить. Треба було краще стерегти свої речі, треба було бути пильнішим. Одлав посміхався, ніжачись в ліжку Воллі, в його одязі і з думками про нього. Про його дурні пригоди, дурну наївність і дурну доброту, яка колись рано чи пізно приведе його в погану ситуацію... І про його магічну тростину також подумав! Бо ж тільки по неї прийшов Одлав, тільки по неї і ні по що інше! І залишився тут не тому, що захотів і розплакався від перегляду старих фотографій, а тому, що чекав, щоб викрасти цю кляту палицю! Нічого особистого. Просто ліжко приємне, і сорочка м'яка. Просто очі самі закриваються...

Просто Воллі і Венди чомусь немає цілий день. І Чарівник Білобород теж не з'являвся.

Просто цього разу Одлав дійсно захотів, щоб Воллі його побачив і знайшов.

То чому б нарешті не дозволити собі те, що ніколи не покажуть в книзі чи мультфільмі? Дозволити собі нарешті бути вдома.

І хоч вмів Одлав розмовляти на мові тхорів, але на мові собак — ні, тому так і не зрозумів, чому Вуф нічого не їв, а увесь час поводив себе збентежено і скулив.

Напевно, він сумує за Воллі, бо вони завжди разом, але Воллі немає вдома. Одлав махнув на це рукою і солодко заснув, очікуючи хазяїна будинку.

***

— Одлав!

— Ммм... Відчепись, Воллі, це тепер моя територія...

— Одлав, це Венда, вставай! Воллі зник!

— Що??

Одлав різко підскочив з ліжка і стикнувся з Вендою, яка стояла поруч. Вона виглядала втомленою і наляканою в порівнянні з відпочившим і розслабленим лиходієм.

— Що значить зник? Де він? Де його магічна тростина?

Венда подивилась на замріяного, поки що сонного Одлава в сорочці Воллі і слабко усміхнулась. Його питання про палицю було тільки для того, щоб приховати хвилювання, яке злодій старанно намагався замаскувати під свою звичну емоційну прохолоду, проте від Венди у нього сховати ніколи і нічого не вдавалось. Ні свої злочини, ні почуття.

— Зник у іншому світі. Я не знаю, як туди дістатися без його тростини.

— Зате я знаю! — Чарівник Білобород з'явився миттєво і теж виглядав занепокоєним, якщо не наляканим.

— Тату, Воллі зник! Як нам бути? — звернулася Венда до Білоборода, стримуючи сльози, тому що дуже хвилювалась за Вальдіні. Один він без них і палиці зовсім беззахисний перед будь-якими небезпеками в інших світах. І смертний. Дуже-дуже смертний.

— О, не хвилюйся, люба, я маю для вас дещо! — Білобород повернувся до Одлава і простягнув йому магічну палицю Воллі. — Хтось інший викрав її і замінив на звичайну, але вона змогла повернутися до мене. Вона знає, де Воллі, тому ви повинні знайти його разом.

— Ти даєш чарівну тростину МЕНІ? — Одлав здивовано кліпав очима, приймаючи в свої злодійські руки те, за чим ганяється вже багато років. — Чи ти не забув, що я в цій історії лиходій, а не герой?

— Цього разу, якщо тобі так зручніше, вважай себе кимось нейтральним, але допоможи Воллі, інакше він може померти. Просто знайдіть його і поверніть сюди, більше нічого не робіть, чуєте? Знайдіть Воллі, поверніть і зачиніть портал якомога швидше.

— Старий бовдур, ти будеш ламати мізки своїми загадками Воллі, а мені ка��и прямо, що я мушу зробити і конкретно з ЧИМ я маю справу, — Одлав примружився, підозрюючи, що Чарівник щось приховує.

— Гаразд. Я розкажу тобі. Ти, Венда і Вуф маєте справу з Валдо — повною, небезпечною протилежністю Воллі, проте ваша задача не сплутати його з саме з Воллі, бо вони в тому всесвіті схожі. І, по можливості, старайтеся не траплятися на очі Одлаву з того ж всесвіту, якщо не хочете, щоб вас з'їли, — Білобород вже поспішав зникнути, але на кінець додав ще дещо: "Я не можу піти з вами, але я постараюсь берегти вас в цій небезпечній подорожі. Нехай вам щастить".

В домі знову запанувала тиша, якщо не рахувати скуління Вуфа.

— Одлав, будь-ласка, не кидай нас в біді. Допоможи... — Венда дивилась Одлаву в очі, а той відводив погляд, міцно тримаючи тростину Воллі. Тепер сюжет закінчено, ця річ в руках злодія, можна йти куди завгодно. Але Одлав чомусь сумнівався. Чи справді йому хочеться йти кудись, де немає його надокучливих мандрівників? Чи справді йому буде в задоволення сіяти хаос, як раніше, якщо ні Воллі, ні Венда, ні Вуф не будуть заважати його планам? Чи справді це все буде таким веселим, коли Одлав нарешті залишиться один?

Він дивився на сумну дівчину, яка безнадійно схилила голову. Сама вона не зможе впоратись з цим завданням, їй потрібна допомога. Потрібен Одлав.

І, в якомусь сенсі, ці червоно-білі смугасті дурники теж потрібні були Одлаву. Іноді він віддалено спостерігав за ними і нічого не робив. Просто спостерігав. Йому подобалось бачити їх разом щасливими і усміхненими. І живими. Нехай навіть якщо і без нього поруч.

Бо тільки він міг намагатися вбити їх. Більше ніхто інший не мав на це права! І, хоч Одлав завжди терпів невдачу, але своїми спробами позбутися Воллі все одно пишався. Ці спроби були дурні, не дієві і лиходійно-комічні, тому що насправді Одлав ніколи б не змін вбити Вальдіні. Ніколи. Це просто була гра.

Венда розуміла, що її прохання може бути проігноровано, бо це ж негативний персонаж. Його хороших справ небагато і...

Важко видихнувши, Одлав змінив нічну сорочку Воллі на свій звичайний одяг, що до цього так недбало валявся на підлозі зім'ятою жовто-чорною купкою, щоб потім мовчки подати руку Венді, яка від подиву просяяла щасливою посмішкою, і дозволити тростині відкрити портал, беручи дівчину за талію і пса — під мишку. Стрибок в піксельний світ обіцяв бути трошки болючим.

***

— Отже, будемо оріє��туватися на твою зовнішність, бо ви доволі схожі з ним, я так підозрюю... — сказала Венда, роздивляючись нове тіло Одлава і торкаючись його нового обличчя. Він на це лише закотив очі і криво усміхнувся, проте руку Венди не прибрав. Не міг, бо теж погляд його зачарований повернувся на нову Венду.

Одлав любив її в будь-якому вигляді. Її і Воллі. Саме тому він зараз зробив це заради них.

Проте довго один одного вони не стали роздивлятися, одразу починаючи пошуки і стрибаючи по піксельному всесвіту за допомогою телепортації тростини в різні проміжки часу, в різні ситуації і місця. Траплялися на очі різним людям.

Траплялись на очі спостерігаючого за хаосом Валдо.

— Одлав, ти це бачив?! — збентежено питала Венда, краєм ока помітивши цю деформовану, жахливі посмішку серійного вбивці, але Одлав вже переніс їх в інше місце.

— Я це не бачу, але відчуваю. Будь-ласка, не відходь від мене далеко... — тихо відповів злодій, дозволяючи Вуфу обнюхувати нову місцевість і брати слід Воллі.

Шокований Детектив, шестерні в голові якого крутилися аж до диму від злості, напруги і здивування, не вірив власним очам. Це Одлав, Вуф і.... І... І вони зникли так швидко, як і з'явились.

Не може бути, але воно, блять, є!

Ці пошуки обіцяли бути довгими, але вони хоча б почалися. Вуф взяв слід Воллі, а Детектив — слід трьох нових сутностей. І першим "ефектом метелика" подібних часових махінацій стало те, що він, стираючи з носа підсохшу кров, мчав вже на новій, на поліцейській машині туди, де розростався густий туман, зміїне шипіння голодного піксельного агресивного Одлава і тяжкі видохи Воллі, намагаючогося врятувати не стільки себе, скільки дитину на руках.

Так вже повелося, так вже було звично — Воллі завжди думав про добробут інших і дуже мало — про власний. Це додавало йому сил долати підступне болото, але в той же час ламало нещадно зсередини, розбивало, трощило разом з солоним потом і кров'ю, витікаючою з ран на тілі.

Незважаючи ні на що, Воллі все ще вбачав в собі хороше створіння. Не Валдо. Зовсім не нього.

Воллі ніколи не буде таким, як Валдо, навіть якщо знову буде під прицілом пістолету, зраджений і наляканий.

Стоп.

— Детективе, це ви? Ви знайшли мене! Я тут! — Воллі слабо посміхнувся і привітно кивнув рукою, поставивши цілого і неушкодженого Джуніора на тверду землю і не одразу помітивши, як злий Одлав пірнув в болото, сховався непоміченим, а Детектив в люті натиснув на спусковий крючок пістолету, взявши Воллі на приціл.

Якби тільки Одлав і Венда з книг і мультфільмів знали, що потрапили поліції і Детективу на очі, буквально вказуючи йому шлях своїми пошуками і наступними появами все ближче до болотяної лісової місцевості, вони б зупинились, бо куля вже була випущена просто чисто з-за емоцій, зі злості і вирваних вщент нервів. З-за того палкого поцілунку, в якому Детектив втратив не просто кермо, а й контроль над власним збудженим тілом.

Тепер Детектив знайшов Воллі швидше за Венду, Вуфа і Одлава. І це була справжня трагедія, тому що Вальдіні в очах цієї людини знову був Валдо. І крики "стій" десь вдалечині ще від двох смугастих створінь не зупинили тверду, напружену руку, міцно стискаючу вогнепальну зброю.

💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀

[ao3feeddestiel]

Старі фотографії

read it on AO3 at https://ift.tt/ixQ7cDl by Gaycarstvo Дін Вінчестер – культовий американський фотограф, який жив у 1983-2024 роках. Він заснував елітну школу фотографії, видав десять унікальних збірок, та зробив понад дві тисячі фотографій свого чоловіка – Кастіеля. Ходять чутки, що саме в них розкривається його талант найбільше, щоправда ніхто і ніколи ці фото не бачив. Про життя, творчість та винятковий вплив коханого на поцілованого богом фотографа ми дізнаємось з його інтерв'ю. Це єдине інтерв'ю яке коли-небудь давав Дін. Words: 3435, Chapters: 1/3, Language: Українська Fandoms: Supernatural (TV 2005) Rating: Explicit Warnings: Major Character Death Categories: M/M Characters: Dean Winchester, Castiel (Supernatural), Sam Winchester, Hannah (Supernatural), Benny Lafitte, Charlie Bradbury, Balthazar (Supernatural) Relationships: Castiel/Dean Winchester Additional Tags: Alternate Universe, Photographer Dean Winchester, Protective Dean Winchester, Angst, Love, Hurt/Comfort, Love at First Sight, Non-Linear Narrative, Character Death, Disease, інтерв'ю, українська мова, нам потрібен дестіель українською read it on AO3 at https://ift.tt/ixQ7cDl

[zhitomir]

Навіщо в Україні продають і купують чужі старі сімейні фотографії

Старі сімейні фотографії, що лишилися у спадок дітям і внукам, можуть десятиліттями лежати вдома, а можуть опинитися у соціальних мережах, на маркет-плейсах чи на інтернет-аукціонах, причому часто зов... Читать дальше »

[ao3feed-destiel-02]

Старі фотографії

read it on AO3 at https://ift.tt/d6pN0AT by Gaycarstvo Дін Вінчестер – культовий американський фотограф, який жив у 1983-2024 роках. Він заснував елітну школу фотографії, видав десять унікальних збірок, та зробив понад дві тисячі фотографій свого чоловіка – Кастіеля. Ходять чутки, що саме в них розкривається його талант найбільше, щоправда ніхто і ніколи ці фото не бачив. Про життя, творчість та винятковий вплив коханого на поцілованого богом фотографа ми дізнаємось з його інтерв'ю. Це єдине інтерв'ю яке коли-небудь давав Дін. Words: 3435, Chapters: 1/3, Language: Українська Fandoms: Supernatural (TV 2005) Rating: Explicit Warnings: Major Character Death Categories: M/M Characters: Dean Winchester, Castiel (Supernatural), Sam Winchester, Hannah (Supernatural), Benny Lafitte, Charlie Bradbury, Balthazar (Supernatural) Relationships: Castiel/Dean Winchester Additional Tags: Alternate Universe, Photographer Dean Winchester, Protective Dean Winchester, Angst, Love, Hurt/Comfort, Love at First Sight, Non-Linear Narrative, Character Death, Disease, інтерв'ю, українська мова, нам потрібен дестіель українською read it on AO3 at https://ift.tt/d6pN0AT

[sorrynoroomsavailable]

Павло Маков Коротка розповідь про місто 5 2023 багаторазове кольорове інтагліо, малюнок кольоровими олівцями, акрил, папір

В рамах групової виставки: У пошуках ідеального поселення Розклад - Реформа - Резиденція Вибачте Номерів Немає разом з Baltic Art Center та Milvus Artistic Research Center Куратори Алекс Фішер - Петро Ряска Закарпатський обласний народний музей архітектур�� та побуту, м.Ужгород 30 серпня - 10 вересня 2023

Павло Маков - Коротка розповідь про місто 6

Маков був і залишається художником, який працює із сьогоденням — тут і тепер Місця, на локальних і глобальних масштабах. Його медії переважно старі — офорт, рисунок, об’єкти з металів. Нові ж медії слугують інструментами збору підготовчих матеріалів або способом працювати з речами та художніми творами на певній дистанції — у фотографії та графічному дизайні. Водночас наприкінці 2010-х Маков почав тематизувати минуле й майбутнє Місця. Спочатку в книжці про місто До По* (гра слів: укр. — до та після, італ. dopo — потім), а надалі у великих кольорових творах про світ без людини та після людини (наприклад, «Ніч (кольорова вкладка з “Абракадабри”)», 2019–2020).

Текст — Борис Філоненко

Проект «Розкрад – Реформа –» став можливим завдяки підтримці:: The Swedish Institute The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Baltic Art Center Milvus Artistic Research Center

(eng)

Pavel Makov A short story about the city 5 2023 multiple color intaglio, color drawing pencils, acrylic, paper

In the group exhibition: In search of an ideal settlement Kindling - Reform - Residence Sorry No Rooms Available together with Baltic Art Center and Milvus Artistic Research Center Curators Alex Fisher - Petro Ryaska Transcarpathian Regional People’s Museum of Architecture and Life, Uzhgorod August 30 - September 10, 2023

Pavlo Makov - A short story about the city 6 Makov was and remains an artist who works with the present — here and now Places, on both local and global scales. His media are mostly old — etching, drawing, metal objects. New media serve as tools for gathering preparatory materials or as a way to work with things and works of art at a certain distance — in photography and graphic design. At the same time, in the late 2010s, Makov began to thematize the past and future of the Place. First, in the book about the city Do Po* (play on words: Ukrainian — before and after, Italian dopo — later), and later in large color works about the world without and after people (for example, “Night (color tab from "Abracadabra”)“, 2019–2020).

Text — Borys Filonenko

The “Kindling - Reform -” project became possible thanks to the support of: The Swedish Institute The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Baltic Art Center Milvus Artistic Research Center

Photo credit Mykhaylo Melnychenko

[wrldwizards]

давно-давно

давненько у мене не було снів... я лягаю і вранці просто встаю. немає жодного кольорового чи яскравого сну. тим паче, мені не сниться дехто. а дуже б хотіла щоб приснився. коли він згадає про мене, потягнеться за тими відчуттями до серця , тільки тоді наснится.

я не вмію розблоковувати енергію. тільки він може це зробити. для цього потрібно потягнутися за найдорожчими і найпрекраснішими згадками про іншу людину. потрібно згадати день, обставини, місце і відчуття прийдуть самі. і ті відчуття почує інша людина.

чомусь конкретно сьогодні захотілось перечитати щоденник, передивитись старі фотографії та згадати про стару любов............

він.

наша рамка розбита, але я все іще продовжую бачити там нашу фотографію.

позаду 4 роки, але я все іще продовжую чекати твоєї реакції на історію в інстаграм.

ти більше не снишся мені, але я продовжую чекати привітання із днем народження.

я не думаю про тебе кожного дня, але інколи намагаюся згадати наш особливий запах.

я намагаюся забути усе, але все іще хочу прожити з тобою деякі особливі моменти.

Ж., часом, мене іще переповнюють почуття. Ця несамовита суміш убиває і оживлює одночасно. Не забувай мене...

Якщо продовжиш пам’ятати, почуття продовжуть житти роками, століттями, безкінечно. 

Пам’ятай про мене.

[ao3feed--ukr]

Старі фотографії

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/56616283

Автор/ка Gaycarstvo

Фанхати: Supernatural (TV 2005)

Відносини: Castiel/Dean Winchester

Опис:

Дін Вінчестер – культовий американський фотограф, який жив у 1983-2024 роках.Він заснував елітну школу фотографії, видав десять унікальних збірок, та зробив понад дві тисячі фотографій свого чоловіка – Кастіеля. Ходять чутки, що саме в них розкривається його талант найбільше, щоправда ніхто і ніколи ці фото не бачив.Про життя, творчість та винятковий вплив коханого на поцілованого богом фотографа ми дізнаємось з його інтерв'ю.Це єдине інтерв'ю яке коли-небудь давав Дін.

Кількість слів: 14,608, Частини: 2/3

Рейтинг: Explicit

Попередження: Major Character Death

Категорії: M/M

Персонажі: Dean Winchester, Castiel (Supernatural), Sam Winchester, Hannah (Supernatural), Benny Lafitte, Charlie Bradbury, Balthazar (Supernatural)

Додаткові теги: Alternate Universe, Photographer Dean Winchester, Protective Dean Winchester, Angst, Love, Hurt/Comfort, Love at First Sight, Non-Linear Narrative, Character Death, Disease, інтерв'ю, українська мова, нам потрібен дестіель українською

Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/56616283

[gwenllianwales]

У центрі Тульчина, що на Вінниччині, є цікавий двоповерховий будиночок, який не залишить нікого байдужим. З одного боку він схожий на готичну молитовну споруду, а з іншої сторони – на будинок з якоїсь казки, де на горі башти замурована принцеса, яка чекає свого сміливого рятівника.

Будівля побудована у 1912 (за іншими відомостями у 1905) році найбагатшим купцем Тульчина Розенфельдом для дочки Юлії, яка вийшла заміж за купця Глікліха, що працював у лісовий промисловості. Мешкали вони тут до революції 1917 року. За радянських часів тут розмістили РАЦС.

На цю мить РАЦС перенесений в інше місце, але в будинку працюють декілька інших організацій. Будівля давно не ремонтувалась, і потроху занепадає зовні. Але попри все виглядає дійсно фентезійно, а дехто вбачає в будівлі маленьку родичку Ластівчиного гнізда.

Джерело

Використані старі фотографії. Однак у мене є світлини, зроблені сьогодні:

[snovyda]

Хто дозволив Монатику виконувати Старі Фотографії. За що це нам. Невже ми недостатньо страждаємо.

[arhiopea]

Старі фотографії на стіл розклади,

Дитячі історії смішні розкажи,

І справжнім друзям, не забудь, подзвони,

Бо добре чи зле, з тобою завжди вони