#цивілізація

[traveler-from-ukraine]

Демре. Туреччина

Частина 5: Музей Лікійської цивілізації

Одним із експонатів, що знаходиться під відкритим небом в музеї Лійської цивілізації в містечку Демре, є повномасштабна модель корабля античних часів.

Більше експонатів і відеофільми, що розказують про історію цієї території, можна побачити в середині павільйону, що знаходиться на території музею. На вході в павільйон можна побачити велетенські амфори, в яких колись перевозили крам.

В середині багато цікавих експонатів. Тут є посуд, що зберігся ще з часів до нашої ери.

Що мене вразило, так це скляний посуд тих часів.

Також тут можна побачити скульптури різних епох: часів Лікійського союзу, Афінського союзу та Римської імперії.

Цікаво, що тут можна побачити поруч священні реліквії різних релігій. І навіть більше, на території античного міста Адріаке, на руїнах якого знаходиться музей, є руїни храмів різних конфесій: християнських храмів, мечеті і синагоги.

В цілому музей мені дуже сподобався і навіть приємно здивував — я не очікував побачити стільки оригінальних експонатів в такому маленькому містечку.

Там було ще багато цікавого, про що я не розповів, тому рекомендую відвідати музей, якщо будете в тих краях. А відвідати саме містечко я дуже рекомендую.

Далі буде...

📍Музей Лікійської цивілізації

Підтримати ЗСУ

[thesolyanka]

Діти 20,25-го Століття

Розтрощений московської ракетою кабінет російської мови та літератури №50 в Харківський Школі №17 - яскрава ілюстрація Українського світу в якому ми живемо. Та як би ми не намагались відокремити себе від цього світу - ми є його складовою частиною. Взагалі, бажання відокремити себе від оточуючого світу є можливо головною формуючою ознакою нашого покоління - покоління створеного в романтичних та наївних 1990-х, та сформованого в теплих і комфортних 2000-х.

Час від часу чуємо, що ось ніби нещодавно 1980-ті були позавчора, а 1960-ті якихось 30 з гаком років тому. Але реальність робить не приємний бац, і виявляється, що 1980-ті вже були ціле людське життя потому, а ці кольорові 1960-ті - більш ніж півстоліття тому. Час минає швидше, ніж ми встигаємо його відчути, бо коли все ж таки відчуваємо, то виявляється, що час вже сплинув. Чи то така природа людини, чи то таким є космос, чи то людина в космосі, або космос - в людині. Так чи інакше, але у вирі хороших і поганих подій, епідемій і війн, голоду і руїни, смертей і поїздок на море, формується те, що ми називаємо "життя", яким би воно час від часу мерзенним і порожнім не здавалось. "Життя", якому ми постійно шукаємо пояснення, натрапляючи як на чужі, так і на власні маніпуляції. Ми (не всі) постійно копирсаємось в собі, в світові, в сенсах (і не тільки), намагаючись осягнути це "життя", поки плин часу поступово його розмиває. Процес амортизації починається від народження. Так само, як природа не жаліє будинки, за якими не доглядає людина, так само природа не жаліє людей, за якими не доглядають інші люди.

Кожне покоління, хоче воно того чи ні, представляє собою як суб'єкт, так і об'єкт цього світу. Від свого народження до згасання і смерті, покоління балансує між цими двома станами - покоління використовують інші покоління, або підлаштовувати світ під себе, а саме покоління робить те ж саме з поколіннями молодшими. Слово на букву "с", що в буддизмі позначає вічне коло переродження вже настільки тхне смітником біля макдональдзу, як його багаторазово використовували всякі хіпстери 2010-х та екзальтовані псевдоінтелектуали. Але так, слово на букву "с", що в буддизмі позначає вічне коло переродження, на жаль, ідеально підходить для того, щоб описати життя будь якого покоління - в цілому й для кожного індивідууму зокрема.

Безпосередньо те безіменне покоління, про яке йде мова, з'явилось в епоху, що була породжена ейфорією 1989-1990 років. Колись давно, Західній Цивілізації довелось піти угоду із "меншим злом", аби перемогти, як їм здавалось, "більше зло". І ось Західна Цивілізація переживала останні роки свого Золотого Віку, який, як здавалось, вона виборола не в останню чергу через угоду із "меншим злом". Ейфорія цих останніх років була забезпечена нібито "безкровним" вирішенням питання з "меншим злом" - нібито зло само собою якось "розсмокталось", і тепер ми всі будемо жити дружно. Нарешті, тепер, наприкінці кривавого та людожерського, але такого карколомного ХХ століття, настане той омріяний "мир у всьому світі"! І саме в цю натхненну епоху кінця 1980-х початку 1990-х на світ з'являється наше покоління - покоління дітей 20,25.

Шкода, що ці "надії дорослих" були лише солодкою (само)брехнею, ніби примарою оазісу в пустелі, якби її зробили штучно. І все би було б нічого, крім одного маленького нюансу - ціле покоління, що з'явилось в роки цієї ейфорії, у фіналі ХХ століття, увібрало в себе цей оманливий запах свободи, цей фантастичний смак найвищої, здавалось би, точки розвитку нашої цивілізації. Ніби ось воно все перед нами - в дитинстві цього покоління народжується нібито найкраща музика, знімаються нібито найкращі кінострічки, кордони й межі нібито стираються, а технології розвиваються швидше ніж будь коли. Нібито. Річ у тім, що це маленький нюанс якраз і полягає в тому, що покоління, що з'явилось буквально на вершині піраміди Маслоу, в наступні чверть століття має не злетіти ще вище, а впасти буквально до самісінького фундаменту цієї піраміди. Ніхто не пояснив, і не міг пояснити, що ейфорія скоро закінчиться, і хоча ми ще по інерції будемо жити у цьому ж самому вирі у легендарні Нульові, все остаточно пройде в 2010-х, а в 2020-х все стане набагато гірше.

Еліти Західної Цивілізації обіцяли, що справжній Золотий Вік "миру у всьому світі" настане у XXI-му столітті. Невідомо достеменно, чи ці еліти підозрювали, що говорять неправду, чи дійсно вірили в те, що кажуть, або ж спеціально створювали ілюзію. Так чи інакше, але саме це Покоління стало головним об'єктом в глобальному світі. Вони були впевнені у свободі та відсутності кордонів, які мають від народження. Ці відчуття були сформовані у Покоління на певному метафізичному рівні. Неважливо хто ти, де ти народився, як ти розмовляєш, і що тобі подобається - ти нібито можеш сам обирати будь-який елемент власної особистості. Більше того - ти сам можеш створити для себе будь-яку особистість, а завтра, якщо вона тобі набридне, то створити нову. Тепла, а іноді занадто гаряча, ванна ейфорійного кінця ХХ-го століття навчила Покоління фокусуватись на собі, проживати це життя крізь себе. А для того, аби закріпити цей ефект, Покоління навчилось відокремлювати себе від оточуючого світу, аби він не заважав бути максимально зосередженим на собі. Тому так і відбулось - вони самі обирають собі Батьківщину, мову, зовнішність та стать. Якщо цей світ лізе до них із своїми правилами і моральними компасами, від яких Покоління нудить, то вони просто знову переводять фокус всередину себе. Для Покоління справжній світ - всередині, а все що навколо - ресурс задля підтримки свого внутрішнього світу.

При цьому не всі представники Покоління саме такі, адже багато з них вже принесено в жертву кривавому молоху, якого нібито вже й поховали ще в ХХ-му столітті. Що ж пішло не так? Може не варто було укладати угоду з "меншим злом"? Еліти думали, що воно якось само собою розрулиться? Ні, на жаль це так не працює. "Менше зло" вижило, як то завжди буває, бо наш світ є самою звичайною, але складно влаштованою системою. І так, аби Західна Цивілізація, ядро нашого світу, продовжувало існувати, йому потрібне "менше зло". Воно як той знесилений Волдеморт - якась закривавлена кулька, щось ледве дихає. Воно знову відроджується, розростається, знову гине, але знову не до кінця. Це "менше зло" ніколи не добивають, завжди дають можливість вижити та відродитись, бо без нього не буде функціонувати система нашого світу. Та сама система, що дає можливість Західній Цивілізації існувати в ситих і теплих умовах, а Поколінню - жити з фокусом на свій внутрішній світ.

Наскільки можна бути безрозсудним, щоб думати, що це буде тривати вічно? Наскільки можна бути безрозсудним, щоб будувати довгостроковий перспективний "мир у всьому світові" маючи у фундаменті цієї конструкції угоду із самим злом? Але, задля свого виживання, еліти Західної Цивілізації будуть йти до кінця, аби довести, що вони були праві, що угода зі злом може принести злагоду. Вони будуть приносити у жертву все, що не шкода, і в першу чергу - Покоління. Так, воно перше піде на жертовний вівтар, у дурнуватих намагання "задобрити зло". Нібито "ось зараз вони нажруться, і ми знову заживимо, як раніше". Але ні. Угода зі злом, якщо продовжувати проводити аналогії зі світом Гаррі Поттера - книжки, які буквально навчили наше Покоління читати - це те саме, що намагання Дамблдора знищити перший голокракс.

Західна Цивілізація, через свою угоду з "меншим злом" самостійно і добровільно інфікувала себе. Народжуючи Покоління в ейфорії кінця ХХ століття, вона не розуміла, що вже хвора, і далі буде тільки гірше. Але яка приємна новина для еліт Західної Цивілізації - нове Покоління прийме на себе основні симптоми хвороби - чи то буде гинути в найкривавіший війні після Другої світової, на яку всі намагаються закрити очі, чи то буде споживати наслідки глобалізації та лівацької лібералізації. Що в першому, що в другому випадку наслід��к один - наше Покоління може стати останнім. Якщо не останнім, то наступне покоління буде іншим - чисельно меншим, якісно не напитаним ейфорією свободи кінця ХХ-го століття.

Наше Покоління Дітей 20,25 вже пройшло шлях щонайменше чверті століття - хтось давно вже в землі, хтось з посмішкою видаляє собі геніталії, а хтось намагається знову повзти по піраміді Маслоу. Наше Покоління було приреченим стати жертвою угоди Західної Цивілізації із злом. Кого більше з нами немає навряд отримає безсмертя у пам'яті тих, хто так і залишився дитиною кінця ХХ-го століття - інфантильною, віруючою у примарну неіснуючу "свободу", впевненою у власних правах та відсутності обов'язків, самозакохану, але іноді готовою принести себе на жертовний вівтар заради інших.

Бо діти 20,25-го століття це сучасні дорослі, котрі так і залишились тими дітьми на зламі віків, і яким випало на долю втримати цей світ - як мінімум спробувавши полагодити той старенький моральний компас.

[sharp-as-c]

проблеми дешевого подобового житла у Варшаві - до центру їхати годину з двома пересадками

вчора так їздили також в тц і за продуктами - з пересадками, година в дорозі

зате вперше за майже рік каталась на метро. відчула київський вайб

після маленького іспанського курортного містечка Варшава - цивілізація

квартира мені подобається. є балкон, посудомийка, мікрохвильовка. майже немає посуду. поки прохолодно.

на сніданок була вівсянка на молоці з малиною - це прекрасно

вчорашній шопінг не задався. для мене. нареченому оновили гардероб. а я набрала та дещо змінила пропорції фігури в залі і звичні раніше речі вже не пасують. вибір осіннього взуття поганенький. шо робить? осінніх шкар у нас нема

нила в магазині, що без лактози товарів нуль. потім виявилось, що вся безлактозка стоїть в окремому холодильнику в протилежній стороні торгівельної зали. хто б міг подумать, правда?

[alexhorrorfilms]

Things to Come (Облик грядущего)

Масштабне філософське полотно, що передрікає загибель цивілізації. Багато що передбачено. Картина знята за три роки до війни. На щастя цивілізація вистояла (підвалини і віра в людство похитнулися, але вся будівля встояла). Один із перших великих науково-фантастичних британських фільмів. Це перший британський фільм із бюджетом, що перевищує один мільйон доларів США (найдорожчий британський фільм свого часу). Фільм порушує важливі питання про ціну прогресу, роль науки і наслідки війни.

[newsundphotos]

Найшвидші зірки у галактиці можуть бути керовані інопланетяни

Для дослідження галактики та пошуку ресурсів розумні інопланетяни можуть використовувати свої зірки як природні космічні кораблі, йдеться у новій статті. Деякі відомі зоряні системи можуть відповідати цим вимогам. Просунута інопланетна цивілізація може бажати подорожувати галактикою, і найкращий спосіб зробити це – керувати своєю подвійною зоряною системою, пропонує дослідник у новій…

[dyadkova]

Загадка Росії

Парадокс полягає в тому, що слабка Росія буде прагнути утвердити свою силу, взяти бажане силою, порушити правила цивілізованої поведінки; в той час як сильна, впевнена в собі Росія має достатньо впевненості в собі, щоб зосередитися на власних проблемах всередині країни і грати за правилами за її межами. Безпека Заходу може бути гарантована лише тоді, коли Росія буде сильною і демократично керованою. Захід, як це не парадоксально, повинен заохочувати гідного конкурента в Росії, якщо він хоче бути впевненим у власній безпеці. Це може здатися контрінтуїтивним, але воно того варте: Вибір Європи - між Росією як складним, але цивілізованим конкурентом і Росією як агресором, що загрожує основам європейської цивілізації. Деспотизм в Росії завжди буде загрозою, скільки б Європа не намагалася переконати себе в протилежному. Саме тому в інтересах Європи допомогти Росії стати сучасною, цивілізованою країною зі стабільною економікою та передбачуваною політикою.

Росія не може стати сучасною країною, зберігаючи нинішню архаїчну систему управління. Це тягар, який обтяжує її, прирікаючи націю на стагнацію в індустріальних або навіть доіндустріальних умовах, а також посилюючи невдоволення серед найбільш продуктивних сил суспільства недостатнім розвитком своєї країни. Виїзд за кордон найбільш активних і освічених членів російського суспільства загострює проблему, оскільки від їхньої втрати страждає економіка. Як і всі авторитарні режими, Путін відповідає ще більшою зовнішньою агресією, щоб тримати Європу завжди в обороні, а після вторгнення в Україну - на межі війни.

Якщо Захід хоче захистити себе від загрози зі Сходу, було б помилкою намагатися послабити або розвалити Росію. Наслідком цього стане внутрішня боротьба за владу в Росії з передбачуваним результатом - владу захопить найжорсткіший, найбезпринциповіший автократ, який, щоб зберегти своє становище, неминуче спровокує конфронтацію із Заходом. Щоб уникнути цього, нам потрібно, щоб демократичні держави Сходу і Заходу працювали разом. Конкуренція і співпраця з сильною Росією є набагато кращим рішенням для всіх. Як географічний сусід і сестринська цивілізація, майбутня Росія може бути або частиною проблеми, або стати частиною вирішення набагато більших проблем.

- Михайло Ходорковський

[dante-sinner-blog]

"Якщо глянути збоку, то ми занадто багато приділяємо уваги атомній бомбі. Як нам жити в атомну еру? Хочеться відповісти: «Ну, а як би ви жили в XVI столітті, коли чума щороку навідувалася в Лондон? Чи як би вам жилось в часи вікінгів, коли нападники із Скандинавії могли б здійснити висадку і вночі перерізати вам горлянки? Чи як ви жили в епоху раку, сифілісу, паралічу, в епоху повітряних нальотів, в епоху залізничних та автомобільних аварій?

Інакше кажучи, давайте не перебільшувати новизну нашого становища. Як нам жити в атомну еру? Повірте мені, любий пане чи пані, ви та всі, кого ви любите, були призначені на смерть ще до винайдення атомної бомби… Тому смішно скиглити чи нити, бо вчені привнесли ще одну можливість болісно та передчасно померти у світі, в якому можливостей для цього і так не бракувало, в якому смерть була зовсім не можливістю, а неуникненістю.

Якщо ж ми не уникнемо знищення атомною бомбою, то нехай та бомба застане нас, коли прийде, за розумними та людськими речами – молитвою, працею, навчанням, читанням, слуханням музики, купанням дітей, грою в теніс, балачками з друзями за кухлем пива і грою в дартс – а не скомканими страхом від думок про бомби наче отара овець. Вони можуть знищити наші тіла (як і якийсь мікроб), але не можна їм захоплювати наш розум.

Насправді, що робить атомна бомба, так це те, що нагадує нам про те, в якому світі ми живемо, про що ми почали забувати в прекрасні часи. І це нагадування є, наскільки можливе, доброю справою. Ми проснулися від прекрасного сну, і тепер можемо почати говорити про дійсність…

Наша справа жити згідно своїх правил, а не страхів: керуватися в особистому чи суспільному житті законом любові та стриманості, навіть коли ті здаються самовбивчими, а не законами конкуренції та агресії, навіть коли ті здаються необхідними для власного виживання. Бо важливим фактором нашого духовного закону є те, щоб ніколи не мати пріоритетом виживання, навіть коли йдеться про наш вид. Ми маємо твердо навчитися, що виживання Людини на цій Землі, а тим більше виживання власної нації, культури чи класу, не вартують того, якщо їх не можна досягти гідними та милосердними засобами.

Ніщо так не знищить вид чи націю, як рішучість до виживання будь-якою ціною. Ті, хто турбуються про щось більше ніж цивілізація, – єдині люди, завдяки яким вона взагалі збережеться. Ті, хто більш за все прагнуть Неба, найкраще від усіх служать і Землі. Ті, хто люблять людину менше від Бога роблять більше для людини…

Нехай бомба застане нас за чимось добрим."

Клайв Стейплз Льюїс, 1948

[crbfranko]

Виставка-дослідження «Трипільська цивілізація у спадщині України» 14.08.23 ім. А. Головка

[librarius-ua]

"Мавка Вербинка" Василя Короліва-Старого: Подорож у чарівний світ української казки

Українська література багата на казки та оповідання, які захоплюють читачів з перших рядків. Одним із таких творів є "Мавка Вербинка" Василя Короліва-Старого. Ця казка переносить нас у чарівний ліс, де мешкають дивовижні створіння, а пригоди та таємниці чекають на кожному кроці. Сюжет, що оживає Події казки розпочинаються з тривоги, що охопила мешканців лісу. Першим вісником біди став чорновухий Заєць. Захекавшись і переляканий, він біг через весь ліс, попереджаючи всіх про небезпеку: — Біда, браття! Біда-а!.. Бачив я своїми очима мисливців, собак, загонщиків... Тисячі, ти-и-сячі йдуть сюди... А в кожного по кілька блискучих рушниць... Ріжки мідяні, а торбинки величе-е-зні, мов лантухи... А собак! А собак! — тисячі!.. Тікай, браття, куди хто!.. Ця звістка розлетілася лісом, викликаючи паніку серед його мешканців. Звірі та птахи почали шукати сховок: хтось тікав у поле, хтось ховався в нору, інші ж прямували до густого очерету понад болотом. Атмосфера напруження і страху відчувається в кожному рядку, занурюючи читача у світ лісових пригод. Головні герої та їх переживання У центрі історії – Мавка Вербинка, лісова дівчина, яка живе в гармонії з природою. Вона є уособленням чистоти, доброти та зв'язку людини з навколишнім світом. Разом з іншими мешканцями лісу Мавка стикається з загрозою, яку несуть люди з їхніми рушницями та собаками. Василь Королів-Старий майстерно передає емоції та переживання персонажів, показуючи, як страх може об'єднувати та спонукати до дій. Мавка Вербинка не лише переживає за себе, але й турбується про долю всього лісу, прагнучи знайти спосіб врятувати своїх друзів. Тематика та символіка Казка порушує важливі екологічні та моральні теми. Автор підкреслює необхідність гармонійного співіснування людини з природою, показуючи, до яких наслідків може призвести бездумне втручання в життя лісу. Образ мисливців символізує загрозу, яку несе цивілізація, що не шанує природу. Також в творі піднімаються теми дружби, взаємодопомоги та сміливості. Мешканці лісу, незважаючи на страх, готові підтримувати один одного, шукаючи вихід із складної ситуації. Мова та стиль Стиль Василя Короліва-Старого відзначається яскравістю та образністю. Він використовує народні мотиви, поетичні описи природи та живі діалоги, що робить казку легкою для сприйняття та захопливою для читачів різного віку. Прочитати цю книгу онлайн можна у застосунку Librarius.

[crookedpuppyfox]

Карикатура, де цивілізація в ролі Афіни, витирає огидну пляму на планеті Земля! 1890 рік

[moshkovsky]

А потім ті коні розгрібають закладені їх предками годинникові бомби) А слово #конолоніаліст я взагалі від однієї бабці почув і не міг це не зобразити) #колоніст #колоніалізм #коні #цивілізація #анбиливабле #жиза #арт #юмор #комикс #moshkovsky #moshkovsky_art #мошковскаяжиза (at Kyiv, Ukraine) https://www.instagram.com/p/CLkPwRvnhnJ/?igshid=1tsz43h1x6lf0

[thesolyanka]

Знову про світ post-1945

Світ, сформований після 1945 року, в якому ми народились і живемо, є приреченим. І навіть, якщо ми вважаємо, що "приреченими" має бути лише те а світі post-1945, що нам не подобається, це не відміняє того факту, що приреченим є все. Бо сучасний світ, який ми знаємо, і який називаємо світом post-1945, побудований на лицемірстві та компромісі з "меншим злом".

Пам'ятаєте фінал "The Dark Knight" та події "The Dark Knight Rises" Нолана? "Новий світ" в Готемі було побудовано на брехні, що прокурор Гарві Дент загинув Героєм, коли насправді він став божевільним вбивцею. Пам'ятаєте скільки цей "новий світ" протримався на брехні, поки не настав ще глобальний піздєц за захопленням міста терористами з ядерною бомбою? В побудові нашого світу post-1945 участь приймали всі: і "негідники", яких визначили як "менше зло", і "герої", адже "never again" став їх проксі-релігією, а це означає, що жахи світу pre-1945 ніколи не постануть наново у світі post-1945. Це означає нічого іншого, як те що всі творці світу post-1945 приречені, і "герої", і "лиходії". Приречені таким самим чином, як був приреченим 4-ий реактор Чорнобильської АЕС ще на стаді проєктування.

На сході світу post-1945, "герой" - західна цивілізація - та "лиходії" - московщина - зібрались разом та самостійно визначили правила нового світу: що буде вважатись "головним злом", хто буде вважатись "головним негідником", що буде рахуватись за "головний злочин". І що найбільш важливо - хто буде "головною вічною жертвою". І після "головного трибуналу" це все завірили штампом "never again". Але що робити, якщо раптом, виявиться, що новий світ post-1945 не буде працювати так, як замислили його архітектори? Бо проєктувався цей "new brave world" так само, як через пару десятків років будуть проєктувати й будувати 4-ий реактор Чорнобильської АЕС.

Так виходить, що жахіття світу pre-1945 повторюються, але колишні "герої" закривають на це очі, бо цього в принципі не могло б статись, за їх логікою. Адже "головний негідник" вже давно застрелився в бункері, "головний геноцид" вже був, "найстрашніше зло" у вигляді ось цих всіх ваших фашизмів-нацизмів-расизмів вже переможено, і перемагається ще кожного червня. Взагалі, який сенс відкривати очі і дивитись, що світ тріщить по швах, коли достатньо провести щорічні ритуальні заходи, типу V-Day чи D-Day та розійтись далі жити жеття?

Наша цивілізація, немов анатолій дятлов з ЧАЕС, який не вірить ані в реальність того, що катастрофа можлива, а не в реальність того, що процес катастрофи запущено. І так саме не повірить в те, що катастрофа вже відбулась.

[lingdanglingdang]

водоспад Шипіт.. водоспад осів і вже немає попередньої краси.. цивілізація дісталася й сюди... довкола повалені дерева і купа туристів.. відвідини Шипоту тільки засмутили 😔 #водоспадшипіт #водоспад #карпати #україна #відпочинок #відпочинокукарпатах #2020 #пилипець #цивілізація #поваленідерева #сум #природа #балансуваннякаменів (Водоспад Шипіт) https://www.instagram.com/p/CDoqGIKgojk/?igshid=xdajw2n5hsgb

[internetri-blog]

Античності

Read the full article

[nightingaleroman]

Трипільська булава. Реконструкція художника В. Руденка.

-

Вважається, що вона використовувалася не тільки як зброя, а й як символ влади.

__

Trypillian mace Reconstruction of the artist V. Rudenko.

-

It is believed that it was used not only as a weapon but also as a symbol of power.

__

Трипольская булава. Реконструкция художника В. Руденко.

-

Считается, что она использовалась не только как оружие, но и как символ власти.