ueart

[ueart]

Палімпсести. Неначе стріли, випущені в безліт…

Неначе стріли випущені в безліт,

згубилися між обидвох країв,

проваджені не силою тятив,

а спогадом про образи почезлі -

летять понад землею долілиць

пірнають ввись і засягають паді,

і лячно задивляються в свічаддя

людських озер, колодязів, криниць.

Так душі наші: майже неживі

пустилися в осінні перелети,

коли відчули - найдорожчі мети

на нашій окошились голові.

В дорозі довгих самопроминань

під знадою земного притягання

проносяться від ранку до смеркання

сподіючись на всепрощенну длань.

Обабіч - чужаниця - чужина.

Під кожним крилом - чужа чужина.

І даленіє дальня Україна -

тяжка як жито і як синь ясна.

Дивлюсь - і мало очі не пірву:

невже тобі ні племені, ні роду?

За сині за моря лети по воду

однаково - чи мертву чи живу.

Василь Стус

[ueart]

Українське альфреско

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

Де біла-біла хатка стоїть на самоті,

Живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

Вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

І вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

І стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба – це коли є онуки,

А в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Ліна Костенко, 1987

[ueart]

Український пейзаж, ХІХ ст.

Сергій Васильківський

[ueart]

Автопортрет в українському костюмі, 1946

Тетяна Яблонська

[ueart]

«Перехожий, зупинись і подумай, чи твоє страждання є більшим, ніж моє».

Христос Скорботний на даху Каплиці Боїмів, Львів

[ueart]

Зустріч, 1884

Марія Башкірцева

[ueart]

Не дозовешся з них нікого!

Порозбігались... Волю дай,

А потім станеться щось,— марно

За ними бігай і скликай.

Хтось в прірву впав. Вівця? Прохожий?

Для них аби прийшла весна —

Ідуть з долин, по горах ходять,

Чого шукають? Хто їх зна!

Чорти, мавки зникають в нетрі,

В кущі ховаються від них.

Без догляду овечка блудить.

Зривається із скел�� стрімких

А витягать — кому охота?

В сопілки грають вівчарі,

Чи вигріваються на сонці,

Чи сплять кертицями в норі

Нещастя станеться — нікого!

Дарма лунає стогін-крик,

І гине десь в яру овечка,

А винен завжди Лісовик!

(Олександр Олесь, «Ніч на полонині» ).

[ueart]

В сутінках, ХІХ ст. або початок ХХ ст.

Віктор Зарубін

[ueart]

«І тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони "я"».

— Василь Симоненко, «Я...»

[ueart]

Краса Карпат, неписана краса

Карпатських гір торкнулася душа,

Яке це диво Божої природи:

Смереки ніжно ріжуть небеса,

Так величаво сонце з гір виходить.

А трави пахнуть краще всіх парфум,

Мов килими, квітують полонини,

Трембіти голос розганяє сум,

Купаються у хмарах верховини.

Смарагдові ялини гомінкі

Легенди вітру тихо вповідають

У говір той вливаються струмки,

Про край карпатський все пі��ні співають.

Краса Карпат, неписана краса

В тих синьогорах і духмяних луках

Навіки розчиняється душа

І серце із Прутом не зна розлуки.

Леся Квіт

[ueart]

Болото. Село Благодатне, 1895

Михайло Беркос

[ueart]

"Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших. Мистецтво - це, можливо, останнє пристанище свободи"

— Олесь Гончар, «Собор»