arthaslegacy

[arthaslegacy]

Феномен масової культури

Хто читав “Ми” Замятіна думаю памятає цей епізод, для тих хто не читав коротко переповім. У антиутопічному світі, де всі живуть в скляних будинках, носять блакитно-сірі костюми, де люди користуються в основному раціоналізмом і діяльність спрямована на ліву півкулю мозку, алкоголь, нікотин і інші наркотики там заборонені. Автор змальовує любов в такому вимірі і в одному з візитів до своєї “коханої” головний герой застає її в червоній вечірній сукні з намальованим косметикою лицем, з пляшкою вина і цигаркою в зубах. Так от на чому я зловив себе, мені ця картина на фоні одноколірного суспільства майбутнього здалась дуже красивою і головному герою також(читач ж повинен себе з ним асоціювати) і напевно автор на це і робив розрахунок. Та чи було б так насправді в суспільстві майбутнього? Ми вважаєм це красивим, бо це частина нашої сучасної культури і за життя автора це швидше за все також було “трендом”. Більшість наших уявлень про красу вкроплюється нам суспільством і його ідеалами, стає частиною колективного несвідомого, але діє як непорушний закон, причому діє практично на всіх. А краса звісно одна з найстрашніших сил, що наразі існують. Але не будем відхилятись від суті питання. Людина вирощена в іншому суспільстві, можливо з переписаною історією, з зовсім іншим колективним підсвідомим і уявленнями про красу. Чи буде вона вважати жінку в червоному вечірньому платті з червоною помадою на губах і цигаркою красивою, не будучи частиною нашої масової культури?)

[arthaslegacy]

Життя...(не придумав кращого заголовку, вибачте)

Це буде досить дивний пост, а може і не дуже. Просто він сформований на основі відчуття, яке досить швидко проходить.

Люди люблять себе доводити, але кожен робить це по іншому, в особливій манері. Тим не менше в когось загонів менше, в когось більше. Мої сьогодні перевалили через край. 

Напевно у вас бувало: вертаєшся думками в минуле, прокручуєш невикористані можливості, бачиш якісні зміни в відношенні до тих чи інших речей. Є мудра фраза: “не варто шкодувати за тим, що не можеш змінити”. Але всерівно приходиш до ідей, а що якби було так, а не інакше чи ще щось в тому роді. 

Сьогодні я в черговий раз розчарувався в собі. І на фоні цього розчарування в голову вилився просто водопад упущених можливостей. Ні, я про них не шкодую, але ця їх примарна тінь навіває емоційний крах. Це коли ти знаходишся на грані між “все добре” і повної апатії і весь твій душевний стан тримається на потугах довести собі, що не все так погано.

Так от, життя... Життя - це постійна боротьба з собою, життя - це гонка з собою, а деколи життя - це бажання втікти від себе. Але від себе не втечеш, минулого не зміниш, лишається тільки ловитись за незриму пелену швидкоплинного щастя і старатись якогомога довше утримуватись на плаву, бо коли тонеш, виринати з кожним разом все тяжче...

[arthaslegacy]

Самотність

Ітак я осознав, що надто лінивий, щоб часто сюда щось постити. Та і припливи творчості не так вже й часто бувають. Але сьогодні саме такий вечір. 

На повістці денній у нас досить банальна тема, та думаю стикався з нею кожен. Тут не буде любовних шмарклів, якщо шо.Я просто озвучу те, що накипіло(конкретно в моєму випадку):

Самотність - це коли всі погрузли в рутині або забавах, а ти залишаєшся осторонь.

Самотність - це коли нікому не цікаві твої глибокі дилеми, поряд багато інтелігентних, начебто, людей, та ніхто не бажає підтримати обговорення тієї чи іншої глобальної проблеми.

Самотність - коли ти чужий у всіх соціальних групах, які сформувались навколо тебе, а образ життя кожної з них тобі дискомфортний.

Самотність - коли в тебе унікальний світогляд і ніхто не спішить його розділити, чи хоча б пройнятись якоюсь конкретною частиною.

Самотність - коли тобі набридли всі твої варіанти часопроведення, але ефективних альтертив ти ще не знайшов.

Самотність - коли ти назбирав добротне таке по кількості коло споріднених душ, та зупинився на тому, що і від них багато чим різнишся.

Самотність - це твій внутрішній крик “Люди, ми ж такі одинакові насправді, чому ніхто мене не чує чи не розуміє?”

Самотність - це коли ти Вінстон Сміт(1984) та не в тоталітарному абсолюті суспільства, а в нашому сьогоденні серед “вільних людей”.

Самотність...

[arthaslegacy]

Begin/”Зроби своє життя історією, яку варто розказати”

Наврядчи з цих мемуарів вийде хороша звязна історія, це буде швидше потік думок, які беззупинно вовтузяться в мому мисленнєвому конвеєрі. Перший пост я нагло перепишу з свого щоденника з мінімальними поправками, так як написати толковий(в мому перфекціоністичному баченні) пост з нуля не так легко, як ви думаєте, не говорячи вже про всякі музи з мотиваціями. Попереджу зразу за граматикою в цілому я слідкувати не збираюсь,тому якщо хтось вирішив покукурікати мені на цю тему(чи якщо ви давній мій знайомий - нагадати що в мене стояло 11 в табелі з рідної солов’їної), то йдіть звідси зразу, ви нікому не цікаві.  Ітак. Друже, якщо це раптом колись попаде тобі на екран, то я впевнений, тебе не вистачить і на сторіночку цього чтива. Але якщо всетаки надумав поплавати в океані моєї свідомості, то ласкаво прошу.

                                                        * * *

Щоденник я завів тільки тому, що в один прекрасний день вирішив вибратись з замкнутої петлі суму, розчарувань, пошуку себе, побутових обов’язків, безкінечних спроб втекти від реальності в компютерних іграх, серіалах чи де інде. Чи знайоме вам відчуття коли давно не був на одинці з собою? Коли заглушував звук власних думок звуком відосу з ютубу, сюжетом серіалу, або просто замінював свої внутришні пориви на думки визвані любовними переживаннями чи іншою емоційною складовою? Сядь. В тихому, приємному місці. Зосередся. Почуй свій внутрішній голос. Про що він говорить? Про що розповідає? Викинь всі побутові думки і переживання навколо проблем сьогоденних. Цей світ влаштований так, щоб постійно нас відволікати. Не ведись. Почуй себе!)

Що ж, якщо ти зробив(ла) все правильно, то тепер ми хочаб на одній хвилі і в цих словах вже більше сенсу, ніж на ��ерший погляд. Записувати думки дуже важливо, більшість з них пролітає в твоїй свідомості мимольотно, а потім поринає в пучини безпам’ятства. І ще важливо усвідомлювати, що ти вже не повернеш того стану в якому ти думав над тим чи іншим, коли ти згадаєш це через роки, ти вже будеш не тим, ким був, твоя призма сприйняття покаже все по новому. Отут і народжується цей маленький парадокс: якщо встигнеш задокументовувати свої думки, то читаючи їх зможеш згадати сам стан свого єства, а не думку.

Це не трактат по філософії, не збірник по психології і не якись mind-тренінг. Цей блог - це мій внутрішній голос. “Що тут такого?” - спитаєш ти. Він ж є у всіх. Але чи кожен день  тобі пропонують знайомство з чужим внутрішнім голосом, пропонують поглянути на речі крізь очі іншої людини. Слідкуючи за думкою автора, завжди можна знайти їду для роздумів, або прослідкувати його думку і гармонійно доповнити. За таку мисленнєву колаборацію я напевно і люблю людство.

Кажуть геній живе в кожній особистості. І якщо це дійсно правда, то бажаю всім копати якнайглибше в його пошуках. Ти народився унікальним, не помирай копією.

По гороскопу мая(я схиблений на астрології, древніх культурах і ще багато чому, але це ми тут опустимо) я людина вітру. І чесно, я не особо то і вчитувався в характеристику “людей вітру”, так як скептично думаю, що мало справжніх знань з цієї прекрасної цивілізації дійшло до нас в непекрученому вигляді. Але одна фраза(я передам її своїми словами) мені вїлась в голову: “Люди вітру сіють урагани в думках і свідомостях інших людей і тільки тоді відчувають себе щасливими”. Отож надіюсь, що хочаби легкий бріз подув в сторону кожного, хто це прочитав.

                                        ДАЛІ БУДЕ ;D