astrolabiumpublishing

[astrolabiumpublishing]

Яцек Дукай. Ксаврас Вижрин. Аудіокнига

— Чи маєте ви потрібну кількість ядерного матеріалу? — Маю. — І ви визнаєте, що плануєте підірвати в Москві виготовлену з нього бомбу? — Аякже.

Друзі, представляємо вам аудіокнигу «Ксаврас Вижрин» авторства Яцека Дукая! 

Зважаючи на реалії російсько-української війни, слухач цілком здатен вловити паралелі й у романі, написаному Яцеком Дукаєм ще в дев’яностих роках. 

Це друга аудіокнига від Видавництва «Астролябія». Першим аудіовиданням був твір нашого земляка Джозефа Конрада «Серце пітьми».

Також ви можете ознайомитися з письмом Яцека Дукая, придбати збірку творів культового польського письменника в нашій веб-книгарні або послухати розповідь перекладача Андрія Павлишина в тематичному випуску подкаста Радіо «Астролябія».

[astrolabiumpublishing]

Скоро! Аудіокнига «Ксаврас Вижрин» у вільному доступі!

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». №31. Яцек Дукай. Ксаврас Вижрин

— Чи маєте ви потрібну кількість ядерного матеріалу? — Маю. — І ви визнаєте, що плануєте підірвати в Москві виготовлену з нього бомбу? — Аякже.

Яцек Дукай. «Ксаврас Вижрин»

Гість: історик, публіцист і перекладач Андрій Павлишин. Ведучий: Володимир Михалевич.

Музика: Rozbujane Betoniary — Ukraina

Також ви можете:

Слухати подкаст на платформах Google Подкасти, Apple Podcasts, Anchor, Podcaster, Mixcloud

Замовити збірку «В краю невірних» в нашій веб-книгарні або прочитати початок оповідання «Хід генерала»

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». №30. Фрідріх Шіллер. Духовидець

— Так, — сказав я, і раптом все прояснилося в моїй голові. — Це був росіянин. Та все відбулося перед нашими очима, тож як тут міг відбутися обман?

Фрідріх Шіллер. «Духовидець»

Гість: літературознавець, поет і перекладач Тарас Лучук. Ведучий: Володимир Михалевич.

Музика:  Billie Eilish  — Your Power (Live for Stand Up For Ukraine)

Також ви можете:

Слухати подкаст на платформах Google Подкасти, Apple Podcasts, Anchor, Podcaster, Mixcloud

Прочитати фрагмент і придбати роман «Духовидець. Із записок графа фон О**»

[astrolabiumpublishing]

Ірландська дійсність у 21 монолозі

Чесно, відверто, дотепно…

Донал Раян. Серце на шарнірі. Роман / з англійської переклала Ольга Демиденко. Львів : Видавництво «Астролябія», 2020. 208 с.

(ви можете читати цю публікацію з файла pdf)

Дебютний роман ірландського письменника Донала Раяна вийшов 2012 року і одразу здобув світове визнання як серед читачів, так і літераторів. Автор став лауреатом Ірландської книжкової премії у двох номінаціях, отримав премію газети TheGuardian, Літературну премію Європейського Союзу та перемогу в номінації «Ірландська книга десятиліття» на Дублінському книжковому фестивалі… Книга навіть була номінована на Букерівську премію 2012 року. 

А ще — переклади різними мовами і величезна читацька аудиторія по всьому світу. Звичайно, такий роман не могло оминути увагою Видавництво «Астролябія», для якого ірландська тема — серед фокусних. У рамках проекту «Класична та сучасна європейська література в Україні» у Видавництві вже вийшли переклади українською роману Кевіна Баррі «Місто Боуган» (2018), прозової збірки «Таємна троянда» ірландського класика Вільяма Батлера Єйтса (2020), а також книги «Зоря морів» Джозефа О’Коннора (2021), що стала одним із найуспішніших ірландських романів останніх десятиліть… 

А як на те пішло, то раніше «Астролябія» видала була книгу «Ірландська республіканська армія: Стратегія і тактика» — явище важливе для національної, довго утискуваної культури.

Отож, про роман «Серце на шарнірі». У центрі сюжету — провінційне ірландське містечко, яке переживає наслідки економічної кризи 2008 року. Ще вчора спільнота була частиною надуспішної, засипаної з ніг до голови грошима інвесторів держави, яку в у��ьому світі захоплено називали «кельтським тигром» — за аналогією до азійських країн, які досягли швидкого економічного зростання…

Погано бути бідним від народження, але куди гірше перетворитись на бідняка, запізнавши смак багатства та розкошів. Мало того, ще й почуватись при цьому зрадженим та кинутим напризволяще. Місцева будівельна фірма, яка була запорукою процвітання містечка, зазнала краху, а забудовник-аферист Покі Берк втік з країни, залишивши недобудований мікрорайон і зневірених працівників без обіцяної платні й перспектив.

От кажуть, що гроші вбивають у людині людяність… Але що ж буде з людиною, якщо ці гроші в неї забрати?

«Кожен недоумок бігає і бідкається, що країна в сраці. Повірте, вас це теж би дістало. Країна в сраці, країна в сраці, країна в сраці; і це торочать ті самі пустомолоти, які ще кілька років тому нарікали, що всі в країні подуріли через гроші. У магазині вони збираються у маленькі ниці купки і міряються своїми бідами». (РОРІ)

Насправді економічна криза та безгрошів’я – це лише тло, подразник, який рухає сюжетну лінію та стає формальним приводом для того, аб�� персонажів врешті заговорили, витягнули з глибин душі свої болі, замовчувану правду, а заодно і скелети з шаф.

Книга розпочинається з монологу Боббі Магона.

«Виконроб — от хто я був, і заробляв по штуці за тиждень. Все в ажурі. Будинки не переставали рости. І коли я бачив малят, зовсім як наше, яких катали у візочках по селищі, то думав: як прекрасно, у мене ж робота майбутнього, колись їм усім треба буде десь жити».

Він осуджує себе через те, що втратив найкращу роботу й наївно повірив босу Покі Барку. Боббі почувається ошуканим невдахою, йому соромно перед дружиною, в голові йому рояться гнітючі думки, він безжально себе критикує, читачеві навіть відкриються його найтемніші помисли…

«Мій батько все ще живе дорогою повз водоспад у котеджі, де я виріс. Я щодня ходжу туди, щоб побачити, чи він мертвий, і щодня він мене підводить. Він ще не пропустив жодного дня, щоб підвести мене».

Ставлення читача до Боббі змінюється в міру прочитання наступних розповідей інших персонажів: розуміємо, що мало не все містечко любить і поважає оцього Боббі. Добрий, порядний і розумний, лідер та авторитет на будівельному майданчику, колишній капітан футбольної команди. Але не все так просто…

З кожним внутрішнім монологом під новим кутом зору бачимо й тамтешні реалії та інших героїв. Загалом ми «переслуховуємо» голоси 21 персонажа: збіднілі будівельники та їхні дружини, батьки, матері та їхні діти, мати-одиначка, шизофренік, поліцейський, мігрант, підприємці, прогресивна феміністка, постаріла місцева повія, «вихователь» дитячого садочка…

Унікальність голосів проявляється не тільки у тому, що вони розповідають читачеві, а навіть у формі оповіді. Інтонаційність, густота добірної лайки, складність чи примітивність словесних конструкцій… Авторові навіть не треба детально описувати персонажа — вже сама мова помагає показати його характер, рівень освіти, вік і навіть зовнішність… А ще ж персонажі говорять один про одного — когось ми вже чули, когось почуємо в наступному розділі, але жоден персонаж не звертається до читача більше ніж раз.

У цьому й особливість на незвичайність роману Раяна. Він зумів зібрати з 21 пазла єдиний цілісний портрет сучасної післякризової Ірландії. І якщо спочатку й виникає побоювання: а чи вдасться запам’ятати усіх персонажів, то згодом воно переростає в приємне очікування того, що ж розповість новий герой про себе та інших, як він упишеться в мозаїку розповіді та куди поверне сюжет книги.

Вражає те, що в романі майже немає діалогів і звичного розгортання подій. Навіть про викрадення та вбивство, які стають найбільш видимими ознаками посилення напруженості в містечку, ми дізнаємось постфактум. Це всього лиш одна з тем, про яку згадує той чи інший персонаж. Кожен з них по-своєму розказує про подію — через призму власних образ, задавнених ран, виправдань, нарікань, і навіть намагається робити висновки чи формувати якусь свою, почасти чудернацьку й банальну, а все ж — життєву філософію. Щоправда, інколи відверта сповідь — це лише спосіб бодай якось виправдати свої вчинки чи просто втамувати печалі.

«Знаєте, як це буває, коли звикаєш мати собі постійно перепихон? А потім раптово все обламується. Якраз це й відчувають усі ті довбні, коли лише те й роблять, що ревуть через жінок. Перепихону їм не вистачає, от чого. Кохання — фізичний механізм, що забезпечує виживання людства. Також це й абстрактне поняття — для тих, хто пише пісні та книги, знімає кіно. У будь-якому разі, це не більше ніж конструкт».

Отак Браян, який твердо вирішив покинути кризову Ірландію і перебратись до теплої та успішної Австралії, намагається заперечити і водночас приглушити біль від того, що його покинула дівчина.

Ота відсутність ти��ового сюжетного розвитку, схоже, і є авторським задумом, ідеєю. Старе облущене металеве серце на брамі яко символ роману також безперервно крутиться на вітрі лише довкола своєї осі, вимальовуючи кола, — як і оповідь, — від одного персонажа до другого.

Чудернацькі думки, переконання та вчинки героїв, вельми банальні, до прикрості смішні причини ненависті та ворожнечі, які ми не могли виправдати ще кілька сторінок до цього, тепер раптом уже здаються… не стільки логічними і виправданими, скільки зрозумілими, або принаймні упізнаваними, адже в персонажах ми почасти впізнаємо себе чи когось зі своїх близьких і знайомих.

Як же часом хочеться повернутись в минуле і зробити все по-іншому — було б сьогодні й тепер не так гірко. Але вже пізно, тому й не залишається нічого іншого, окрім як вчитись жити у реальності.

«Боббі ненавидів свого батька і ніколи не переставав тужити за матір’ю, вважав себе невдахою, який не спромігся належно захистити її від жорстокого батькового язика. Батькова наруга звела її в могилу. Колись я запитала Боббі, чому він віддалився від матері. Він відповів, що вони перестали розмовляти, щоб не накликати на себе батька, і так у тому й загрузли. Так у тому й загрузли? Але ж це якось безглуздо, заявила я. Він просто сказав: я знаю, знаю, що безглуздо». (ТРІОНА)

Нам не уникнути трагічності життя, як і всього того, що стає її передумовою — людської глупоти та слабкості, що виростають на фундаменті набутих травм і пережитих нещасть. Тож чому б з усього цього… просто не покепкувати? Хто ми такі, щоб судити цих людей, хто такі ці люди, щоб ми не мали права з них посміятись? І тут немає підстав для зверхності чи приводів для образ, адже сміючись із їхніх розповідей, ми сміємось також і з себе самих. Зрештою, ті ж герої у своїх відвертощах не минають нагоди поіронізувати над собою і над дійсністю.

«Він підійшов до дверей. Та частина мене, що була розважливою сучкою, вже нашіптувала в голові слова зґвалтування й убивство, але я мусила відчинити ще до того, як він подзвонить у двері, Ділан же недавно тільки заснув. Яксямаєте, промимрив він, емммм... Я йому сказала “цить!”, і він наче знітився. Я вийшла й зачинила за собою двері, немов щоб сховати за ними своє самотнє життя. Намагалася до нього не всміхатись. І чого я стаю така дурепа, коли бачу мужніх чоловіків?» (РЕЙЛТІН)

Донал Раян

Різні розповіді героїв книги Раяна наштовхують на думку про те, що єдиної правди не існує, як і єдиного джерела проблем, як і єдиного рецепта їх вирішити, як і єдиного способу прожити це життя добре. Часто життя складається собі по-своєму — що б ти там не хотів, як би не планував. До таких висновків доходить, зокрема, і старий Френк.

«ДОЛЯ — неприступна коханка. Можеш усе життя за нею упадати й намагатися спіймати, але вона завжди відтанцьовує подалі від кінчиків твоїх пальців, насміхається звіддаля. Ті, хто кажуть, що її знають, — брехуни й шахраї. Що з написаного колись на папері дійсно справдилося, що можна перевірити? Нічого після Священного Письма. От про що я міркував, сидячи біля плити на старому зеленому стільці, коли почув, як відчинилися двері, як сюди увірвався той волохатий тип і довбанув мене якоюсь дровинякою, отак чудово підтвердивши мої думки».

Хоч роман Раяна — це своєрідна колекція непростих доль простих людей, хоч він і сповнений життєвого трагізму, болю, жорстоких, егоїстичних і безглуздих вчинків, однак після його прочитання не залишається навіть краплі пригніченості. Жива мова персонажів, безпардонна відвертість, лайка й самоіронія, чорний, але й напрочуд тонкий гумор — усе це робить читання легким і приємним. Зрештою, серця багатьох персонажів, хоч і побиті та облущені, як і той кусок червоного металу, що крутиться на брамі, та вони ще живі і здатні до любові та доброти.

перекладачка Ольга Демиденко

«Серце на шарнірі» — це не та книга, де автор на тарілочці підносить готові висновки чи універсальні рецепти, вказує пальцем на поганця й аплодує герою, озвучує «оригінальні» думки, філософські міркування чи сипле красиво скомбінованими афоризмами. Раян пішов іншим шляхом. Він просто «вмикає» нам голоси… Кожен монолог зокрема і їхній гримучий мікс загалом спонукають задуматись над чимось своїм, пригадати щось із власного життя у власній країні з її кризами, зробити свої висновки. Але й це не точно. І не обов’язково. Можна просто почитати 21 монолог простих ірландців і відрефлексувати тільки емоційно. Тим паче, що роман направду здатен і розчулити, і засмутити, і розсмішити…

Святослав КОСТЮК

газета Літературна Україна

12 листопада 2022 року

№ 3-4 (5912-5913)

Уривок роману «Серце на шарнірі»

ТРІОНА

МОЯ ТІТОНЬКА БЕРНАДЕТТ любила, щоб усе було непоказне і по-літургійному правильне. Як той грубий хрест, який вона змусила мого кузена Колі викресати з блоку вапняка. Колі хотів відшліфувати його й оздобити спереду кельтськими кільцями й завитками. Він цілий день, задерши кістляву дупу — зігнувшись тим гострим кутом не характерної юнакам зосередженості, — вибивав його, висікав і шліфував. Бернадетт поклала край його запалу в ремеслі одним лютим махом: вона ляснула його по скроні так, що йому аж зубило випало з рук, а з серця — гріховна гординя. Він уже й так гарний, заявила вона. Повісь його над одвірком, щоб кожен, хто заходить до хати, знав, що ми послідовники Христа. Довбана стара ш-шльондра, прошипів Колі, коли тітка повернулася до печі й до свого прісного хліба. А я в ньому раптом розгледіла красу, саме тоді, коли тінь гніву і відчаю підкреслила його квадратну щелепу й блискучі очі. Мене завжди спочатку треба було приголомшити, щоб я прозріла.

Боббі був перший, хто нагадав мені Колі. Як і Колі, він ніколи не говорив того, що могли сказати інші хлопці в цих місцях. Стояв з ними, але ніколи не був частиною стада віслюків. І-го-го, і-го-го, тільки глянь, які буфера у цієї красотулі! І-го-го, і-го-го, Боже, хлопці, у мене вже аж червоний від покатушок! І-го-го, і-го-го, бляха, пацани, я б їй засадив! А Боббі був мовчазний, високий, засмаглий влітку й блідий, мов привид, взимку. Я завжди його собі знала, ще за довгі роки до того, як він уперше заговорив до мене, стоячи на липкій підлозі біля стійки бару Кейв у місті. Його зніченість приголомшила мене, я ж завжди думала, що він надто крутий, щоб з нами розмовляти. А потім я раптом усвідомила, щó ховалося за його очима: страх, сумнів, сором’язливість, смуток. З тієї миті я на нього по вуха запала. І більше ніколи й не глянула на жодного інш��го чоловіка. Тоді тільки з’явились мобільні телефони. Покі Барк, напевно, був один з перших, кого відшили есемескою. Бернадетт зазвичай смажила шматки курятини у власному соку й подавала з вареними зеленими бобами й прісним хлібом. Коли мої батьки відвозили мене туди, я споживала Святе Причастя за кожним обідом. Бернадетт ніколи не ходила на Службу, вона була християнка-фундаменталістка. Мама часто казала, що тітка використовує релігію як каркас для свого божевілля. Так само легко вона могла бути мусульманкою, буддисткою або ж білою відьмою. Вона зависала в місті з якоюсь групою релігійних фанатиків. Вони зустрічались у якійсь квартирі-розвалюсі з дірявою стелею й читали найкращі біблійні уривки, починаючи з Книги Буття і аж до Одкровення, і що ближче до Левиту, то повільніше. Бернадетт використовувала Слово Боже, щоб катувати Колі, точнісінько як Френк — єхидні слова, щоб мучити Боббі. Колі не пережив нестерпного всевластя Бернадетт над його дитинством. У свої вразливі незграбні чотирнадцять він повісився на подвір’ї на бузиновій гілляці, яка здавалася не такою вже й міцною, щоб втримати його. Боббі при Френкові ледве-ледве вижив. Щоразу, коли я бачила Френка, то вчувала примарний запах свіжого прісного хліба, в роті стояв його сухий смак. На воротах перед Френковим будинком вертілось залізне серце, глумливий символ, важкий хрест Боббі.

Я Б НЕ ТАК ПЕРЕЖИВАЛА, якби Боббі перестав приносити гроші додому. На початку літа, коли все селище гуділо, що він завів інтрижку з тією дівчиною з мікрорайону-привиду Покі, я переживала менше, бо знала, що він мене ніколи-ніколи не зрадить. Та от коли він, після того як його випустили під заставу, навіть не заговорив зі мною, мені хотілося його вбити. Я верещала, кричала йому в очі знову і знову: та ж просто поговори, будь ласка, прошу, просто поговори зі мною. Мені навіть байдуже, якщо він справді вбив Френка. Я б від того не перестала кохати. Заради нього я б кривосвідчила і оком би не моргнула. Я б заприсяглася на Біблії і вже за мить нагло брехала б. А чому ні? Для цього я б узяла те саме Святе Письмо, яким Бернадетт до синців затовкла душу бідного Колі.

Боббі ненавидів свого батька і ніколи не переставав тужити за матір’ю, вважав себе невдахою, який не спромігся належно захистити її від жорстокого батькового язика. Батькова наруга звела її в могилу. Колись я запитала Боббі, чому він віддалився від матері. Він відповів, що вони перестали розмовляти, щоб не накликати на себе батька, і так у тому й загрузли. Так у тому й загрузли? Але ж це якось безглуздо, заявила я. Він просто сказав: я знаю, знаю, що безглуздо. Боббі починає шепотіти, коли його засмучує те, що він каже. А потім замовкає. Я швидко це вивчила. І ніколи не силувала його нічого мені розказувати, аж до цього випадку з Френком. За всі наші спільно прожиті роки я просто давала йому відчути, що знаю про його біль і допомагатиму долати його, і що не варто з тим поспішати, і не треба мені нічого розповідати, поки він сам того не захоче. Він умів і мав, що сказати, я це знала. Боббі завжди багато читав.

Вряди-годи, і я ніколи не знала чому, Боббі починав мені щось розповідати. Кілька разів бувало так, що я якраз засинала, коли він починав говорити; я була в такому собі стані дрімоти, коли ще не повністю провалюєшся в несвідоме, але вже щось може примаритися, буває, ще навіть книжку тримаєш у руках. М’який голос Боббі, хоч який ніжний, приголомшував мене тим, як раптово міг зазвучати в тиші кімнати, а я старалася не ворушитися, щоб не сполохати його. Навіть найменший різкий звук, чи те, що я надто різко випросталась, чи простягнула до нього руку, чи спробувала підбадьорити, — будь-що могло вивести його з цього марення, у яке він западав і крізь яке міг розповідати те, що я так сильно хотіла почути. Коли тепер це обмірковую, здається, що та мертва тиша, в яку я впадала, і те, як я майже затримувала дихання, поки він говорив, — усе це було так, ніби я намагалася не спудити дикого звіра, що забрів до нашого саду. Уявіть собі, тільки так я й могла допомогти йому долати біль. Лежати тихесенько, ані м’язом не ворухнувши.

Хоч він ніколи не розповідав нічого такого, що можна назвати дуже вже жахливим. Маю на увазі, що Френк ніколи й пальцем не торкнувся сина чи дружини. Просто їхнє життя проживалося в жахливому, нестерпному холоді, безперервному приниженні духу, то була похмура, бентежна каторга, поділена на дні й ночі нестямного гніву, коли батько трощив будинок, а мама хапала малого Боббі й тікала геть, просто щоб не попасти під руки, коли вже батько настільки знавісніє, аж зірветься на них, як на меблях чи посуді. Але все це надто глибоко засіло в Боббі, тож коли нарешті вивільнялось, не могло не лишати ран і порізів. Іноді мені здається, що ті нічні одкровення він робив через силу й лише заради мене, що він мучився, знову проживаючи той гострий смуток і жаль, бо думав, що я хочу, аби він їх виплеснув, думав, що я вважаю такі розмови цілющими і спокутливими. Але все, що я насправді могла тоді зробити, то хіба лежати, слухати і думати: це Боббі, це мій чоловік.

У мене є один спогад про Френка, який ніколи не зітреться з пам’яті, навіть коли всі інші розмиються, як óбрази з книжки, хоч би й тієї, яка так сильно захопила, що й заснути не можеш, поки не дочитаєш. Це було на клубній церемонії нагородження, того року, коли наші хлопці програли на чемпіонаті графства. Один старий завсідник бару Цісс Браєн написав пісню з нескінченними куплетами «Балада про Боббі Магона». То була просто якась дурня, справді, така собі забава, щоб підняти людям дух, таких уже безліч було складено про безліч місцевих героїв. Він наклав слова цієї пісні на мелодію «Носити зелений». І щойно Боббі отримав свою відзнаку клубного гравця року і промимрив свої подяки і вибачення, уявіть собі вибачення, у мікрофон на маленькій сцені в кутку бару Манстер, а слова, які він зазубрив, потонули в оплесках публіки, — і отоді той старий разом з купкою найманих музик заволали цю пісню. Я бачила, що Боббі згорав від сорому. Він не знав, куди очі подіти. Але по його посмішці й очах я також бачила, що водночас він був щасливий — ніби лише в ту мить осягнув, якої високої думки були про нього люди і що ніхто його не звинувачує за програш у тому фіналі, і що вся та галаслива публіка, яка аплодувала і сміялася, знала: він за них спливав, стікав і сходив кров’ю більше ніж будь-хто інший. А потім він зиркнув трохи вдаль тієї переповненої кімнати, поверх голів сп’янілого горластого люду, і його обличчя перемінилося. Так, що тільки я це помітила. І коли обернулась та простежила його погляд, то побачила Френка, що стояв у дверях з презирством на виду: його скривлена присмішка прямо-таки заявляла: от дурень. Ця кімната набита дурнями, а ти серед них найголовніший. І в ту мить я ненавиділа його більше, ніж будь-коли. Навіть більше, ніж тоді, коли він зазирнув у Робертову люльку і ні слова не зронив. Мені хотілося зірватись тоді з місця й кинутись на нього, скрутити його старечу шию і вишкрябати пітьму з його очей. Але потім, після довгих-довгих роздумів, я спитала себе: а чому ж він узагалі тоді туди прийшов? Що спонукало його стояти у дверях бару «Манстер Таверн» і дивитися на сина? І хоч я дуже гнівалася на нього за те, що затьмарив момент слави Боббі, я вперше подумала, що у Френкові крилося щось більше за просто злобу.

Я намагалася цього ніколи не робити, але постійно порівнювала Френка зі своїм батьком, і мене брав страшний спустошливий жаль за те, що Френк далі живе, гниє в потемках своєї хати, щодня мордуючи Боббі, і то після стількох років і всіх промовлених та не промовлених слів. Такі люди, як Боббі, переживають за інших, коли ті інші за своїми проблемами нічого не бачать.

А втім, хіба людям не кажуть, щоб вони не втручалися не в своє діло? Коли мій тато сильно занедужав, то переживав лише за мене і маму, за те, чи зможу я поєднувати роботу й навчання, чи хвилююсь я через нього, казав, що ніхто не повинен через нього хвилюватися і що з ним усе буде добре, а ще переживав, чи Джо Браєн привіз ті блоки, і впевнись, казав, чи мама знає, що Джо треба заплатити з тих грошей, які лежать у замкненій лівій шухляді столу, а ключ від неї в куточку правої шухляди, і скажи їй, щоб не витрачала на те свої кошти, і спитай, чи перевіряє щомісяця квитанції, щоб точно знати, чи виплачує ESB1 його приватну пенсію, і чи медичне страхування досі сплачується автоматично. Він був завжди турботливий і ніколи не думав про себе. Дякувати Богу, що я закохалась у Боббі, а не в когось, хто додав би йому тривоги. Він просто обожнював Боббі. Вони могли сидіти разом у кімнаті, дивитися матч і навіть не перемовлятися, лише зрідка щось вигукували, плескали, осудливо прицмокували чи зітхали. Вони ніколи не мали потреби в порожніх балачках — коли говорять, аби говорити. Боббі любив просто сидіти разом з ним у кімнаті. Думаю, їм було легко одне з одним.

Якось незадовго до смерті тато сказав мені, що не може вдержати в пам’яті оці минущі дні. Тоді я вперше справді за нього злякалась, тоді відчула, щó наближалося. На той час ми з Боббі ще не так багато разом прожили. Тато подався до нової сімейної лікарки в нашому селищі, а вона порадила йому робити все, що приносить йому радість, і не думати, яка їжа корисна для здоров’я, а яка ні, навіть перехилити чарчину можна, якщо душа забажає. Лікарка була добра, посміхалася до нього і легенько торкалася його руки, але її слова до смерті налякали тата, більше, ніж усі інші розмови з лікарями в Регіональному шпиталі про розмір пухлин і їх швидкий ріст, про тиск, який вони чинять на органи, більше за всі ті пояснення, як працює той апарат, в який його запхали і в якому він міцно заплющив очі та стиснув кулаки, наче збирався битися зі страхом, лежачи в порожньому тунелі, майже голий і зовсім самотній, замкнений з усіх боків.

Догорає вже моя свіча, мовив він дорогою з селища, дивлячись крізь пасажирське вікно на гори Арра, поблизу яких він прожив усе своє життя. Ох, людоньки. Він легенько засміявся. Ось і все, що він коли-небудь казав про свій страх чи смуток. Я боялася відкрити рота й заговорити. Мені треба було сказати: ні татку, у тобі лишилося ще стільки сил на боротьбу, у тебе ще роки й роки, ну ж бо, будь ласка, просто не здавайся. Але ці слова були б для мене, а не для нього. Попри всю мою балакучість, я не знайшла слів.

Френк стиснув мою руку на татковому похороні і, дивлячись мені у вічі, сказав, що йому дуже прикро через моє горе. І наче трохи мені всміхнувся. Я навіть не змогла подякувати йому. Господи, прости, бо все, про що я могла тоді думати: чому ж ти не помер замість нього, Френку?

*ESB (Electricity Supply Board) — державна компанія енергопостачання в Ірландії.

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». №29. Толкін. Листи Різдвяного Діда

Сподіваюся, Ти пам'ятаєш, що кілька років тому ми мали колотнечу з гоблінами і вже думали, що спекалися їх. Так от, цієї осені гроза вдарила знову, і це було найсерйозніше за всі останні століття. Відбулося кілька битв, і певний час мій будинок був в облозі. У листопаді вже почало здаватися, що його разом з усім моїм добром ось-ось захоплять...Та цього не сталося...

Джон Рональд Руел Толкін. «Листи Різдвяного Діда»

Гостя: перекладачка Олена О'Лір. Ведучий: Володимир Михалевич.

Також ви можете: 

Слухати подкаст на платформах Google Подкасти, Apple Podcasts, Anchor, Podcaster, Mixcloud

Прочитати фрагмент і придбати «Листи Різдвяного Діда»

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». 9 лютого — випуск №29

Як я підозрюю, гобліни думали, що ця запекла й затяжна війна — гарний шанс відвоювати Північ. Певно, вони готувалися до цього не один рік, та ще й прорили веле��енський новий тунель, вхід до якого розташовани й за кілька миль звідси. І ось на початку жовтня вони зненацька повалили тисячами.

Джон Рональд Руел Толкін. «Листи Різдвяного Діда»

Під однією обкладинкою зібрано 22 листи, які написав і проілюстрував Джон Рональд Руел Толкін. Книга стала класикою дитячої літератури, а за рівнем вигадливості й розгортання уяви «Листи Різдвяного Діда» можуть позмагатися з самим «Володарем перснів».

У випуску №29 бесідуємо про унікальні твори Толкіна разом з Оленою О'Лір.

Виходимо в ефір 9 лютого!

[astrolabiumpublishing]

Заглянути у «Дзеркало смерті» Міґеля де Унамуно

Міґель де Унамуно. Дзеркало смерті : оповідання / пер. з ісп. Ольга Маєвська. Львів : Видавництво «Астролябія», 2020.

(ви можете читати цю публікацію з файла pdf)

Нещодавно видавництво «Астролябія» видало збірку оповідань Міґеля де Унамуно «Дзеркало смерті». Ця вже п’ята книга класика іспанської літератури, яка побачила світ завдяки зусиллям цього львівського видавництва. Раніше український читач з його допомогою зміг відкрити для себе головні романи і філософське есе письменника «Життя Дон Кіхота і Санчо». Тепер талант класика іспанської літератури ХХ століття розкривається новою гранню: перед нами Унамуно — майстер короткої прози.

Книга оповідань «Дзеркало смерті» була вперше опублікована в 1913 році — у період, коли завдяки численним коротким есе з найрізноманітнішої тематики і оригінальній з формального погляду прозі духовне лідерство Унамуно в Іспанії стало загальновизнаним фактом. То був час, коли він завершував роботу над своїми найвідомішими книгами — романом «Туман» і філософським трактатом «Про трагічне відчуття життя індивідів і народів». Цілком передбачувано, що оповідання збірки відображають чимало тем, що порушені в інших творах письменника.

Сказане насамперед стосується ставлення до смерті як до події невідворотної, а через це абсурдної. Показово, що книга так і називається — «Дзеркало смерті», так само як і перше оповідання, в якому йдеться про передчасне згасання дівчини Матільде. Смерть становить тло буденного існування. Вона і є тим дзеркалом, у якому Унамуно бачить відображення власного життя, а також історій своїх вигаданих персонажів. Або можна сказати інакше — смерть підставляє читачу дзеркало, в якому той бачить свій трагічний фінал, і це спонукає його замислитися над найважливішими питаннями буття: навіщо я прийшов в цей світ? що буде з моїм тілом і душею після того, як я його покину? як мені поводитися, якщо сумніви в існуванні Бога підривають етичні основи універсуму і ставлять мене перед повною невизначеністю?

Крім теми смерті, у збірці оповідань шанувальники творчості Унамуно легко знайдуть ситуації, мотиви, образи, які складають систему художнього мислення письменника. Це розуміння провіденціалізму як вияву гри випадку, що змінює життя на краще («Простак дон Рафаель, мисливець і картяр»), використання дитини як піддослідної тварини, що слугує для дорослих «матеріалом» до практичного випробування своїх химерних педагогічних метод («Діамант Вільясоли»), непереможна сила любові, такої ж потужної і абсурдної, як сама смерть («Коли заскочить любов»), брак оригінальності як кара Божа («Боніфацій» та «Хуан Мансо»), нерозвиненість і забобонність іспанського суспільства, ураженого ксенофобією і заздрістю («Ох уже ті французи», «Таїнство беззаконня, або ж Переси та Лопеси», «Хай живе інтроєкція», «Від ненависті до милосердя», «Спростування оповідання сідерійського періоду»).

Проте значення збірки для розуміння оригінальності Унамуно-письменника визначається не тільки тим, що твори, які увійшли до неї, це своєрідне дзеркало, а точніше сукупність маленьких дзеркал, що відображають складний і суперечливий інтелектуальний і художній світ їхнього автора. Особливе місце книги у доробку дона Міґеля полягає в тому що, зібрані в ній тексти є доказом того, що Унамуно був новатором жанру оповідання. Кожний окремий текст збірки — це невеличкий шедевр, який спонукає замислитися над екзистенційними проблемами, а саму збірку в цілому можна порівняти з таким важливим предметом у побуті кожного вірного християнина, як розарій. Один твір дорівнює одній кульці, яку читач ніби тримає пальцями, оглядає з усіх боків і розмірковує про написане, але для того, щоб духовна практика була завершеною, треба перебрати всі кульки — прочитати всі оповідання і потім ще раз проаналізувати цілу книгу як ансамбль текстів.

Коментар дивовижної поетики, яку Унамуно винайшов для своєї короткої прози, ми знаходимо у завершальному есе збірки «А йдеться про вигадане». Тут письменник, так само як і в романі «Туман», а також в іншому творі «Як робиться роман», змальовує свого двійника — автора на ім’я Міґель. Він не простий літератор, він — мислитель сократичного типу. Унамуно так і пише: «Міґель з мого оповідання не був письменником як таким», тобто він був швидше незвичним, як казали в іспанській літературі того часу, апокрифічним філософом, завдання якого — не в тому, щоб описати побут і звичаї, а запропонувати публіці загадку, притчу, параболу, яка передбачає багатозначне тлумачення. «Оповідання для героя мого оповідання, — читаємо в тому самому есе, — це просто привід для більш-менш мистецьких спостережень, польоту фантазій, парадоксів і так далі». На наш погляд, ми маємо справу з модерністським переосмисленням середньовічного жанру екземплум, прикладом, яким послуговувалися священники, роз’яснюючи смисл Біблії. Тільки на відміну від традиційних проповідників автор «Дзеркала смерті» не пропонує чіткої моралі, а спонукає читача до пошуку власних відповідей.

Значною мірою дієвість такої евристичної настанови забезпечується використанням розмовної інтонації, а також вільної імпровізаційної манери побудови оповіді. У жанровому плані прозові твори, представлені у збірці, краще називати оповідками — такими собі анекдотами про повсякденне, багатими на несподівані тематичні переходи, що оголюють несподівані глибинні філософські смисли і мають відкритий фінал. Міґель «якщо й складав принагідно які оповідки, то на основі того, що сам десь побачив чи почув, що зачепило його уяву, або ж витягав їх десь з глибин власного нутра. А оце витягування з глибин власного нутра, оце перетворення на літературу найпотаємніших буревіїв духу, найдуховніших мук розуму. О, про це!..». Вирішувати, що означають три крапки вкупі з останнім вигуком, ми залишимо читачеві.

Треба відзначити ще один важливий елемент поетики Унамунових оповідань. Це поєднання епосу і лірики, адже оповідання (оповідки) нагадують справжню поезію, в якій оживають сільські й міські краєвиди, лунають внутрішні голоси героїв, оприявнюється їхня складна душевна робота, яка виринає на поверхню яскравими метафорами. Джміль з однойменного оповідання перетворюється на голос совісті, який катує людину своїм болісним запитанням: «Ґабріелю, ти ж завжди будеш добрим?», а друзі-вороги дон Франсиско і дон Педро уподібнені до ножиць, які ріжуть одне одного, але нероздільні як половинки справжніх ножиць. Старий поет, персонаж оповідання «У старого поета», дещо інакше, ніж Міґель, нагадує самого Унамуно: він-бо, як і його герой, теж нехтував великими містами з їхнім галасом і суєтою і прагнув усамітнюватися, аби легше було думати. Ще один текст так і називається «Жива поема любові». В ньому йдеться про сліпого батька, якого супроводжує дочка. Чоловік, колишній декадент і прихильник урбанізму, опинившись у селі, поступово відкриває для себе красу провінційного пейзажу і красу світу, спогади про яку допомагають йому бути у злагоді з собою і любити життя навіть після того, як він утратив зір. Тут доречно нагадати, що Унамуно був чудовим поетом, стилістика оповідань у збірці «Дзеркало смерті» це переконливо доводить.

перекладачка Ольга Маєвська 

Такі складні поліфонічні тексти, як Унамунова коротка проза, становлять окремий виклик для перекладача, адже йому доводиться відтворити розмовність, спонтанність, багатозначну семантику вживаних в оповідках концептів і глибоку поетичність образів і слів. Слід підкреслити, що авторка українського перекладу Ольга Маєвська і редакторка Юлія Дембовська майстерно впоралися з цим непростим завданням. Їхня українська версія звучить так само природно, як і текст оригіналу. Мова перекладу, соковита і барвиста, виблискує чарівними метафорами. І не можна обійти увагою дизайн обкладинки. Він цілком точно розкриває головний задум письменника: смерть і життя нерозривно пов’язані між собою. Залишається тільки привітати видавництво «Астролябія» з виходом чудової книги, читання якої стане духовним досвідом, необхідним нам сьогодні в наші суєтні часи.

Олександр Пронкевич, іспаніст, доктор філологічних наук, професор кафедри англійської філології Інституту філології ЧНУ імені Петра Могили

газета Літературна Україна

29 січня 2022 року

№ 1-2 (5910-5911)

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». №28. Толкін. Гобіт, або Туди і звідти

— Добрий ранок! — привітався Більбо, не маючи на гадці нічого іншого. Сонце сяяло, і трава була напрочуд зелена. Проте Ґандальф зиркнув на нього з-під довгих кошлатих брів, які виступали за широкі криси його капелюха. — Що ти маєш на увазі? — спитав він. — Бажаєш мені доброго ранку, чи гадаєш, що цей ранок добрий, хочу я цього чи ні, чи що цього ранку ти сам почуваєшся добре, чи що цього ранку всім належить бути добрими?

Джон Рональд Руел Толкін. «Гобіт, або Туди і звідти»

Гостя: перекладачка Олена О'Лір. Ведучий: Володимир Михалевич.

Музика: John Sangster — Hippity Hoppity Hobbit

Альбом The Hobbit Suite можна вільно послухати тут

3 січня світ відзначав 130 років від дня народження Джона Рональда Руела Толкіна — славетного англійського письменника, класика світової літератури ХХ століття, поета, філолога та одного з засновників жанру фентезі.

Тож Толкіна урочисто оголошено автором січня!

Всі наші читачі можуть придбати цю та інші книги Толкіна зі знижкою 15%, а додаткові 10% знижки отримають зареєстровані члени Клубу Видавництва «Астролябія» і ті, хто вступить до Клубу, оформлюючи замовлення.

Також ви можете:

Слухати подкаст на платформах Google Подкасти, Apple Podcasts, Anchor, Podcaster, Mixcloud

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». 12 січня — випуск №28

— І мені вина, — сказав Торін. — І малинового варення та пирога з яблуками, — додав Біфур. — І солодких пиріжків та сиру, — докинув Бофур. — І пирога зі звининою, і салату, — приточив Бомбур. — І ще тістечок, і елю, і кави, якщ оваша ласка! — загукали інші ґноми з-за дверей їдальні.

Джон Рональд Руел Толкін. «Гобіт, або Туди і звідти»

Це історія надзвичайної пригоди, яку втнула ватага ґномів, узявшись відшукати загарбане драконом золото. Мимохіть учасником цієї ризикованої виправи став Більбо Торбин, прихильний до комфорту і позбавлений амбіцій гобіт, котрий, на власний подив, виявив неабияку винахідливість і в��равність у ролі зломщика. Сутички з тролями, ґоблінами, ґномами, ельфами та гігантськими павуками, бесіда з драконом Смоґом Величним, і радше мимовільна присутність на Битві П’ятьох Армій — ось лише деякі пригоди, що їх судилося пережити Більбо. 

Але траплялись і світліші моменти: щира дружба, смачне частування, сміх та пісні.

У випуску №28 перекладацьким досвідом і відчуттям Всесвіту Толкіна ділиться Олена О'Лір.

Виходимо в ефір 12 січня!

Музика: John Sangster — Hippity Hoppity Hobbit

3 січня світ відзначав 130 років від дня народження Джона Рональда Руела Толкіна — славетного англійського письменника, класика світової літератури ХХ століття, поета, філолога та одного з засновників жанру фентезі.

Тож Толкін урочисто оголошується автором січня!

Всі наші читачі можуть придбати цю та інші книги Толкіна зі знижкою 15%, а додаткові 10% знижки отримають зареєстровані члени Клубу Видавництва «Астролябія» і ті, хто вступить до Клубу, оформлюючи замовлення.

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». №27. Міґель де Унамуно. Життя Дон Кіхота і Санчо

Одного разу — ти пам'ятаєш? — нам довелося бачити, як восьмеро чи десятеро молодих людей об'єдналися і пішли за одним, що звернувся до них із закликом: «Утнімо якусь дикунську витівку!». І саме про це ми з тобою мріяли: щоби народ, люди згуртувалися і з криками: «Утнімо якусь дикунську витівку!» — рушили уперед.

Міґель де Унамуно. «Життя Дон Кіхота і Санчо»

У випуску №27 бесідуємо про унікальний за літературною конструкцією твір іспанського інтелектуала Міґеля де Унамуно-і-Хуґо «Життя Дон Кіхота і Санчо».

Гість: історик, перекладач, іспаніст Богдан Чума. Ведучий: Володимир Михалевич.

Музика: Luis Villegas — Don Quixote

Автором грудня є Міґель де Унамуно-і-Хуґо, один з найважливіших авторів Видавництва «Астролябія».

Наразі вийшло друком п’ять книжок Міґеля де Унамуно. Усі шанувальники творчості іспанського класика мають нагоду придбати їх за дуже доброю ціною!

До кінця року на видання — «Дзеркало смерті», «Мир у війні», «Життя Дон Кіхота і Санчо», «Любов і педагогіка» — діятиме знижка 15%, а на «Вибрані романи» — аж 50%! Ще  10% знижки отримає кожен член Клубу Видавництва «Астролябія», а також той, хто приєднається до Клубу, оформлюючи замовлення.

Також ви можете:

Слухати подкаст на платформах Google Подкасти, Apple Podcasts, Anchor, Podcaster, Mixcloud

[astrolabiumpublishing]

Презентація повного зібрання творів Ґая Валерія Катулла

Дискусія на тему «Антична поезія – українською» і презентація книги «Повне зібрання творів: байдики, поеми, елегії та епіграми» Ґая Валерія Катулла.

Учасники: перекладач та упорядник видання Тарас Лучук, письменник, перекладач з давньогрецької та латинської мов Андрій Содомора, перекладач з англійської та латинської мов Назар Ващишин, перекладачка з англійської, поетеса та літературний редактор видання Олена О'Лір.

Ґай Валерій Катулл (84–54 рр. до Хр.) — найбільший лірик Давнього Риму, молодший сучасник Ціцерона і Цезаря, попередник Верґілія та інших поетів золотої доби римської літератури. І це перше повне зібрання творів Катулла в українських перекладах, хоча його вірші почали перекладати по-українському понад сто років тому (серед перекладачів були Тарас Франко і Микола Зеров).

Прямо зараз можна замовити книгу за святковою ціною.

Нагадуємо, що до 20 січня включно на всі наші книги діють щедрі різдвяні знижки – до 60%!

Базова знижка становить 15%, однак на багато які видання вона сягатиме 50%. Додаткову знижку 10% отримають всі члени Клубу видавництва, а також ті, хто приєднається до Клубу, оформлюючи замовлення.

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». 24 грудня — випуск №27

Не існує майбутнього; ніколи не існувало майбутнього. Те, що називають майбутнім, — одна з великих побрехеньок. Справжнє майбутнє — сьогодні. Що буде з нами завтра? Нема жлдного завтра! Що відбувається з нами сьогодні, тепер? Ось єдине запитання, яке має сенс. Міґель де Унамуно. «Життя Дон Кіхота і Санчо»

У випуску №27 історик, перекладач, іспаніст Богдан Чума розповідає про унікальний за літературною конструкцією твір «Життя Дон Кіхота і Санчо» — своєрідний філософський коментар до знаменитого Сервантесового роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі».

Виходимо в ефір 24 грудня!

Автором грудня є Міґель де Унамуно-і-Хуґо, один з найважливіших авторів Видавництва «Астролябія».

Наразі вийшло друком п’ять книжок Міґеля де Унамуно. Усі шанувальники творчості іспанського класика мають нагоду придбати їх за дуже доброю ціною!

До кінця року на видання — «Дзеркало смерті», «Мир у війні», «Життя Дон Кіхота і Санчо», «Любов і педагогіка» — діятиме знижка 15%, а на «Вибрані романи» — аж 50%! Ще 10% знижки отримає кожен член Клубу Видавництва «Астролябія», а також той, хто приєднається до Клубу, оформлюючи замовлення.

[astrolabiumpublishing]

28 BookForum. Зустріч з Олександром Мокровольським

У вересні в рамках 28 BookForum відбулась зустріч з автором першого перекладу «Гобіта» Джона Роналда Руела Толкіна українською мовою — Олександром Мокровольським.

Розмова з легендарним перекладачем відбулась за участі українського письменника-фантаста й літературного критика Володимира Аренєва, літературознавця, критика і журналіста Михайла Назаренка та перекладачки з англійської (зокрема й книг Толкіна), поетеси Олени О'Лір.

Бесідували про те, яке враження на Олександра Мокровольського особисто справив «Гобіт» і як він наважився його перекласти у ті ще радянські роки, про тривалу і складну роботу над творенням українського тексту, про перекладацькі рішення та відгуки читачів.

Передзамовити у Видавництві «Астролябія» ювілейне ілюстроване видання «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» в перекладі Олександра Мокровольського і цього разу з ілюстраціями самого Дж. Р. Р. Толкіна, який був ще й талановитим художником, — можна до 24 грудня.

Поспішайте! Реліз книги запланований на 24 грудня 2021 року.

До 20 січня включно на всі наші книги діють щедрі різдвяні знижки – до 60%!

Базова знижка становить 15%, однак на багато які видання вона сягатиме 50%. Додаткову знижку 10% отримають всі члени Клубу видавництва, а також ті, хто приєднається до Клубу, оформлюючи замовлення.

[astrolabiumpublishing]

Презентація збірки «Дзеркало смерті» Міґеля де Унамуно

Презентація збірки короткої прози «Дзеркало смерті» Міґеля де Унамуно. Розмова про творчість іспанського письменника і філософа (історичний, літературознавчий, психологічний контексти) та про її переклади українською мовою.

Учасники дискусії: перекладачка і дослідниця іспанської літератури Ольга Маєвська, історик-іспаніст і перекладач Богдан Чума, а також дослідник іспанської літератури й літературний критик Олександр Пронкевич.

«Дзеркало смерті» – це збірка ідей великого іспанського письменника, втілених у найцікавіших та неповторних óбразах. 27 коротких історій, які були публіковані впродовж двох десятиліть у різних газетах і журналах і які Міґель де Унамуно сам підготував до видання під однією обкладинкою 1913 року. Це розповіді про життя і смерть, відображені одне в одному, а отже – про дійсність і потойбіччя, сентиментальність і іронію, про любов у її різних проявах.

До 20 січня включно на всі наші книги діють щедрі різдвяні знижки – до 60%!

Базова знижка становить 15%, однак на багато які видання вона сягатиме 50%. Додаткову знижку 10% отримають всі члени Клубу видавництва, а також ті, хто приєднається до Клубу, оформлюючи замовлення.

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». №26. Джозеф Конрад. Фальк. Емі Фостер. Завтра

— Так, — відгукнувся лікар на мою заувагу, — можна подумати, що земля — прoклята, бо з усіх її дітей оці, які тримаються до неї найближче, мають незграбні постави й таку важку ходу, начебто самi їхні серця закуті в кайдани. Але тут, на цій сaмій дорозі, серед цих важкотілих людей можна було колись побачити й когось тендітного і гнучкого, з довгими руками та ногами, стрункого, як сосна, — чоловіка, в чиїй зовнішності проглядав якийсь порив угору, немовби на серці в нього було легко й радісно.

Джозеф Конрад. «Емі Фостер»

Три зразки малої прози славетного британського письменника родом з України. Конрад осмислює власний досвід розлуки з батьківщиною в темах самотності та скитальства, заторкнутих в оповіданнях «Емі Фостер» (1901) і «Завтра» (1902).

Це коло тем і сьогодні близьке українському читачеві, оскільки в нашій пам’яті живуть кілька «хвиль» масової еміграції наприкінці ХІХ – на початку ХХІ століть. В «Емі Фостер» розказано історію емігранта з Галичини, який починає нове життя в Англії, а «Завтра» — це розповідь про повернення додому блудного сина, якого роками чекає батько, літній моряк.

Тим часом у повісті «Фальк» (1901) контрастують, як зазначив свого часу сам автор, «звичайна людська чутливість і прямолінійність чоловіка, більшменш покірного своїм інстинктам», чоловіка, який усе ж чесний зі своєю обраницею.

Гостя: перекладачка Олена О'Лір.

Ведучий: Володимир Михалевич.

Музика: Вандор — Америка

До 20 січня включно на всі наші книги діють щедрі різдвяні знижки – до 60%!

Базова знижка становить 15%, однак на багато які видання вона сягатиме 50%. Додаткову знижку 10% отримають всі члени Клубу видавництва, а також ті, хто приєднається до Клубу, оформлюючи замовлення.

Також ви можете:

Слухати подкаст на платформах Google Подкасти, Apple Podcasts, Anchor, Podcaster, Mixcloud

Прочитати фрагмент або замовити збірку творів Джозефа Конрада в нашій веб-книгарні

[astrolabiumpublishing]

Подкаст Радіо «Астролябія». 16 грудня — випуск №26

І тут, без жодного попередження, він пожбурив банана, який пролетів повз мою голову і вцілив констеблеві якраз під ліве око. Тоді той накинувся на нещасного Джонсона, затинаючись від люті. Вони покотилися землею…

Джозеф Конрад. «Фальк»

У випуску №26 перекладачка Олена О'Лір оглядає три зразки малої прози славетного британського письменника родом з України — «Фальк», «Емі Фостер» і «Завтра».

Це коло тем і сьогодні близьке українському читачеві, оскільки в нашій пам’яті живуть кілька «хвиль» масової еміграції наприкінці ХІХ – на початку ХХІ століть. В «Емі Фостер» розказано історію емігранта з Галичини, який починає нове життя в Англії.

Виходимо в ефір 16 грудня!

Музика: Вандор — Америка