bee-attic

[bee-attic]

як ти, дівчинка минувшої ночі?

згасаючих зірок,

і повного місяця

що в твоїй голові?

скільки думок

і скільки віршів

мовчать твоїм голосом?

ти слухаєш музику

чи дзвін тиші,

бажаної беззвучності?

на два, три

падай у м'якість ліжка

у відкритих очах

немає правди

так спи

[bee-attic]

під 6 годину ранку тонучи в саморефлексії я замислилась.

я пізнаю себе таким чином, чи формую.

ставлячи запитання я дізнаюсь хто я насправді, чи будую себе в процесі знаходження відповіді.

і чи була б я такою людиною якби питання ніколи не було задане.

[bee-attic]

🍂 📜 🕯

в напівтиші нічної кімнати,

я молю у музи рядки.

хто б міг знати,

як складно втрачати,

всі ідеї та слушні думки.

я молю в напівтиші про рими,

про забуті мелодії слів.

про прихильність Аполло, молити,

мені лячно, та він би зумів.

він нанизав би слів намистини,

на римованих стрічок нитки.

змалював би пісень полотнини,

барв'янисті сплітавши рядки.

він би зміг, мені дати натхнення,

що забула в кохання віршах.

та допоки лиш я, й тиха темінь,

і маленький запал, що не вчах.

.

.

[bee-attic]

я гублюся у снах

у них, твоїм голосом, стільки пласких історій

і ми тонемо в створених

нами

а може лиш мною

міражах

ставлячи питання

ми шануємо тих, що пішли

але живших колись

стоїків

несемо повну нісенітницю

але у снах немає логічної реальності

тож без різниці

наповнимо келихи гротеском

по правді лиш соком

напевно мені час би заснути

але можливо прокинуться

так трапилось

що протоптаний шлях

кидає в крайнощі

у міражах немає вікон

лише багато банальності

.

.

[bee-attic]

🍂📖🕯

тиша кімнати вперше не давить, не пригнічує галасом сухих думок

робите подих, забувши коли затримали дихання

очі що пробігають сторінками, руки стиснувші палітурку

відчуваєте щось всередині

змах

один

другий

ніби вирій метеликів б'ються об грудну клітину

намагаєтесь сконцентруватися одночасно й одночасно дати назву новим відчуттям

розгублені й, здається вперше

закохані?

пальці починають тремтіти, здається лише сила волі зупиняє їх від того, що б зжати з усіх сил тканину, прямо над серцем

ніби це дозволить проникнути в середину

зжати його і перевірити, невже це воно так сильно б'ється

погляд підіймається на заповнені полиці

усі ці книги

невже, якась з них теж подарує ці емоції

це завмирання світу, це одночасне відчуття дому і вільного падіння

...

наважуєтесь повернутись до читання

очистивши розум, затамувавши подих, заспокоївши серце

але з надією що воно знову зіб'ється з ритму

і знову

і знову

.

[bee-attic]

досі в роздумах як вести тамблер. тільки з творчістю, як блог в телеграмі, чи з роздумами і моментами життя, як буває в твіттері. все ж у моєму першому блозі було і те і те. та і набридне публікувати лише відполіровану картинку.

[bee-attic]

я зрозуміла що з телефону пости виглядають не так гарно як на комп'ютері. і хоч я закохана в шрифт з засічками, я заново опублікую звичайним шрифтом. що б тим хто читає з телефону було зручно)

[bee-attic]

Còsagach* (її маленька втіха)

в забутті нічної квартири,

тебе гріють лиш кіт і чай.

і хоч поряд немає людини,

ти не хочеш цього втрачать.

ти вмикаєш собі серіали,

і виловлюєш з чашки шерсть.

і як тільки сльози помчали,

враз почується тупіт десь.

на екрані, драми й страждання.

емоційна. втираєш сльози.

а під вухом тихеньке мурчання.

за вікном, лиш нічні морози.

.

[bee-attic]

я все ще пам'ятаю дотик губ,

через роки пронесши спогадання,

та я забула м'якість її рук,

і чи було то взагалі кохання.

я все ще пам'ята її красу,

чарівний сміх і лагідну усмішку.

та серце не клекоче навіть трішки,

а розум не розбещує грозу.

в якийсь момент, забудеться усе,

і посмішка, і сміх, і те бажання,

і в пам'яті залишиться лише,

її уста, і їх м'яке торкання.

.

.

[bee-attic]

мій милий, ma chérie, вибач за гіркість слів,

тебе я не люблю, не те що би хотілось.

ти просто voyageur, з теплих літніх снів,

та осінь за вікном, й її густая свіжість.

.

.

[bee-attic]

[bee-attic]

я розкажу про тебе місяцю

і тиші міріад зірок.

а коли стануть шепотітися,

порину до своїх думок.

я замалюю все портретами,

під ніжним сяянням свічок.

і все заграє силуетами,

під тихий галас балачок.

я прокричу, та лише пошепки,

слова кохання в пустоту.

і в забутті нічної розкоші,

туман навіє дрімоту.

.