benjamiina

[benjamiina]

та й шо, працюю; робота подобається, практично не втомлююсь; люблю запари; люблю коли діти озираються до дзеркала, і їхні очі загоряються яскравим полум'ям; люблю бути феєю, яка чаклує образи, яка перетворює дітей на русалок, єдинорогів, квіткових істот, павуків, черепашок ніндзя і соніків; люблю працювати з нейровідмінними дітьми, бути комфортною для них, люблю бачити захоплення в очах батьків, їхнє полегшення, коли майстер не дратується, а просто починає підлаштовуватись під дитину; люблю, коли діти кидаються обіймати мене, люблю коли вони повертаються і ще раз дякують;

в понеділок допідписувала документи, тож тепер я нормально працевлаштована; добре орієнтуюсь практично у всіх процесах майстерні; футболка досі стажерська, противного жовтого кольору, і чи то вона така дебільна, чи то мої груди не знають, що таке ''спокійний стан'', але я постійно мушу щось вигадувати, щоб не виколювати нікому очі, це якийсь справжній кошмар... господидапамажи

нещодавно йшла з роботи і підслизнулась на сходах, як спускалась в підземку, прямо під роботою; був сильний дощ, дев'ята вечора, я в кроксах блять; йобнулась, як в мультиках падають, коли наступають на шкірку банана; підняли колеги, в метро їхала з мокрою сракою; куприк, ребра, шия, два дні лежала ледь рухалась, на третій пішла на роботу; а хулі; єдине шо, я дуже хвилювалась чи не відбила нічого, тому дуже слідкувала за кольором сечі, і знаєте, як же я пересрала, та вчасно згадала, що вранці заїбашила мисяку салату з буряка; проте я знову почала стікати кров'ю фактично за 12 днів до нормального циклу, це тривало три дні, дуже скупо, тож можливо я шось таки відбила, але воно подумало, та похуй, і прижилось назад, тож тепер я цілком ок; лиш спина часом турбує, проте вона завжди мене турбує;

купила айкос ванючий, стіки м'який тютюн риготня тотальна, не можу навіть коробку нюхнути, проте м'ята пішла так як треба; штош;

малювати, писати, робити будь-що немає абсолютно жодного бажання; ліки п'ю, проте відмічаю погіршення ментального стану, тож можливо треба збільшувати дозування, або взагалі змінювати препарат; перед сном продовжую пити коктейль таблеток, часом погано сплю навіть з ними;

не переварюю спеку, хочу більше прохолоди, так то норм; хочу працювати на день народження;

//перепрошую за будь-які помилки, писала не перечитуючи, цьом

[benjamiina]

хаа, я ок

[benjamiina]

Хотіли взяти Ки́їв, а дістали киї́в: давні й нові приповідки про Золотоверхий

Як за тебе не побити, Києве мій?

Назва столиці України є чи не найуживанішою серед усіх власних географ��чних назв в українських прислів’ях і приказках. З нагоди дня Києва, який киян(к)и й гості міста святкують в останню неділю травня, — до вашої уваги добірка паремій про Золотоверхий Київ, а також короткі пояснення, що вони означають чи як по-різному їх тлумачать.

У матеріалі зібрано близько 30 приповідок про Київ. До деяких сталих висловів наведено також їхні модифікації: оригінальні авторські інтерпретації й так звані антиприслів’я та антиприказки (ті з них, у яких не вжито ойконім Київ, не згадано).

Передусім варто зауважити, що Київ фігурує у приповідках як авторитетне, велике, віддалене й відоме місто, як центр освіти, релігії та торгівлі, а Золотоверхий (Золотоглавий) — це перифраз на позначення столиці України. Київ стали так називати через Михайлівський Золотоверхий собор, до визолоченої бані якого із часом додалися інші, на інших храмах.

Найвідоміша приказка, у якій використано назву столиці України, — це, мабуть, язик до Києва доведе. У ній актуалізується відразу інформація про Київ як водночас віддалене (сема «дуже далеко») й відоме місто, а також освітній, духовний, торговельний і не тільки центр. З 988 року, коли князь Володимир Великий охрестив Київську Русь, у Києві — столиці першої руської держави — почали особливо активно будувати храми й монастирі, палаци й бібліотеки, зокрема славетну Софію та Києво-Печерську лавру. З усіх куточків руської землі йшли сюди люди вчитися і торгувати, служити й молитися. І дивувалися із краси й пишності цього міста. Київ уважали настільки відомим, що до нього можна дійти, навіть не знаючи дороги, а тільки розпитуючи про неї.

Одне зі значень цієї популярної приказки й таке: розпитування допоможуть знайти те, що потрібно; хто шукає, той знайде. Наприклад: «Хоч воно Харків і не Остер, тут не просто знайти щось, а тільки, як говориться, язик до Києва доведе» (Ю. Збанацький).

Можливе й таке трактування: «доля допомагає відважному; потрібно впевнено долати перешкоди на шляху до своєї мети» [Багмет, 1929; С. 188].

За легендою, поява цього вислову пов’язана з простим киянином Микитою Кожум’якою, який жив у 999 році й одного разу заблукав у степу. На біду зустрілися йому половці, які розпитали його, хто він і звідки. Микита розповів про місто Київ, його красу й багатство. Половецький хан Нунчак зацікавився розповіддю і, недовго думаючи, підчепив зустрічного за язик і прив’язав до хвоста свого коня. Половці вирушили завойовувати та грабувати Київ, а Микита Кожум’яка разом із ними. Так язик привів до Києва.

Є також оригінальні авторські інтерпретації: «очі доведуть до Києва» (І. Драч), «руки досягнуть до Києва» (Ю. Бедзик). Нерідко змінюють і присудкову частину цього вислову: «А ти думав, вона просто мовчки сидить? Та в неї язик вже давно до Києва побіг та ще й досі не зупинився» (П. Загребельний).

Приповідка також має доповнені варіанти: доведе язик не тільки до Києва, але й до кия і язик до Києва доведе, а в Києві заблудить. Обидва — своєрідні антиприслів’я, коли відбувається подвійна актуалізація висловлювання.

У першому йдеться про спроможність людини та її мови, що може не тільки допомогти, але й навпаки — зашкодити, так би мовити, довести до кия, покарання палицею. Тут маємо ще й гру слів (Київ — киї), яку, між іншим, можна застосувати й у створенні нових приповідок на злобу дня: москалі хотіли взяти Ки́їв (за три дні), а дістали киї́в (від українців). Бо як за тебе не побити, Києве мій? Також цю паремію зі складовою частиною доведе <...> до кия трактують іще й так: «уміло, мудро продумані вчинки здатні творити добро, приносити резул��тати; а пустомельство, лихослів’я спричиняє зло і створює безладдя» [Хома, 2008; С. 75].

Звісно, можна ще припустити, що первісно у приповідці йшлося не про кий (палицю), а про Кия (князя). Якщо прийняти таке тлумачення, то вік прислів’я відразу значно зростає, а його зміст змінюється: Київ виступатиме водночас і як далеке місто, і як мета подорожі, щоб побачитися з уславленим князем, прагнучи, наприклад, вступити до його дружини.

У другому актуалізується інформація про Київ як велике місто: до пункту призначення із чужою допомогою ще доберешся, а на місці розгубишся. Отже, шлях до Києва легший, ніж орієнтування безпосередньо в ньому. По-жартівливому можна інтерпретувати й так, що в місті почастуєшся — язик заплететься.

Є також інша приказка, що передає той самий зміст, — язик до Кракова доведе. Такий вибір ойконімів не випадковий, а історично обґрунтований. Не випадково й у інших висловах (од Києва до Кракова (Львова) — всюди біда однакова; про Київ не жахайсь, до Волині пригортайсь, а Покуття тримайсь) ужито поряд два-три топоніми, кожен з яких несе конкретну історичну інформацію. Відомо, що Київ і Краків колись були межовими містами так званої Польської України [Дорошенко, 1992; С. 131], а Волинь і Покуття розташовані в межах цієї території. На сході орієнтиром був Київ, а на заході — Краків, згодом — Львів. Ці об’єкти відомі: це великі міста, розташовані відносно мовця досить далеко.

Модифіковані варіанти найвідомішої приказки з назвою столиці України, утворені за допомогою додавання інших приповідок, звучать іще так:

Усі дороги ведуть до Риму, лише язик може довести до Києва;

Одного язик доведе до Києва, іншого – до біди;

Поки язик довів до Києва, дядька звільнили з роботи (інша відома приказка з ойконімом Київ: на городі бузина, а в Києві дядько);

Тільки язик кандидата в депутати до Києва доведе;

Язик може довести не тільки до Києва, а й до інфаркту;

Добре підвішений язик не тільки до Києва доведе, а й у депутатське крісло.

У багатьох інших приповідках Київ теж постає як велике та віддалене місто. Наприклад:

аж Київ видно («дуже далеко»), де на віддаленість певного об’єкта в просторі вказує частка аж, яка водночас посилює і значення масштабності міста;

Київ одразу не збудували (збудовано), де вказівкою на тривалість розбудови столиці закладено таке смислове навантаження: великого діла швидко не зробиш;

ой далеко-далеко до города Києва, а від Києва аж до Полтави, а з Полтави аж до Варшави, де, кажучи про відстань, акцентують не стільки на просторовій характеристиці, скільки на часовій: багато часу треба витратити, щоб подолати цю відстань;

далеко п’яному до Києва — жартівливий варіант попередньої приповідки: коли до Києва й тверезому далеко, то про п’яного годі й говорити.

Про Київ як центр духовності, освіти й торгівлі, куди їдуть молитися, навчатися й торгувати крамом, свідчать такі прислів’я:

Оце в Києві були, та і там розуму не придбали;

За дурними не треба (нічого) в Київ їхати, вони і (й) тут є;

Дурний і в Києві не купить розуму;

Дурень до Києва, дурень і з Києва;

Хто дурним уродиться, той і в Києві не навчиться;

Віслюк і в Києві конем не буде.

У вищенаведених пареміях закладено думку, що навіть культурне місто не окультурить людину, якщо вона від природи неотесана.

У приповідці як у Києві на дзвіниці ченці у дзвони дзвонять, так у Полтаві перекупки на місті гуторять столиця постає містом, де багато церков, монастирів (і, відповідно, дзвіниць). Водночас маємо тут пряму опозицію міст: про Київ говорять із повагою, це релігійний центр України [Біднов, Антонович; С. 199], а Полтаву судять за ярмарок під час церковних свят.

Звідси випливає наступне значення ойконіма Київ: узірцеве, авторитетне місто, приклад для наслідування. До того ж авторитет може бути як позитивний, зі знаком плюс (так і в Києві роблять; що в Києві, те і під Києвом), так і негативний, зі знаком мінус (так у Києві роблять: недогарки поїдять, а самі поночі сидять). Це прислів’я склалося за часів, описаних у драматичній поемі І. Кочерги «Свіччине весілля»: це кіне��ь ХV — початок XVI ст., коли литовські князі заборонили світити вночі світло в Києві [Історія української літератури XX сторіччя, 1994; С. 715]. З іншого боку, цей образний контекст може актуалізувати іншу інформацію, а саме: Київ — місто, де багато бідноти.

Відповідно, вищенаведені приповідки про дурнів у Києві можна трактувати не тільки про приїжджих, але й про місцевих, бо Київ — це місто, де є все і вся, зокрема дурні: оце в Києві були, та і там розуму не придбали; за дурними не треба (нічого) в Київ їхати, вони і (й) тут є; дурний і в Києві не купить розуму; дурень до Києва, дурень і з Києва; хто дурним уродиться, той і в Києві не навчиться; віслюк і в Києві конем не буде.

Так само й вислів у Києві не женись, а в Ромнах коней не міняй означає, що в столиці не бракує непорядних людей. М. Номис дає таке пояснення: «Ромен вславився по Українах своїми циганами («роменські», каже, «цигане», як хоче кого налають людьми в’їдливими і т. д.), а Київ тим, що хто жениться там з нашого брата захожого, то певно на хльорці» [Номис, 1993; С. 72].

Нарешті, народна творчість ставить Київ в один ряд з іншими великими містами: од Києва до Кракова всі пани однакові; од Києва до Кракова — всюди біда однакова; од Києва до Львова — всюди біда однакова; і в Києві, і в Харкові — всюди злидні однакові. Ці прислів’я означають, що загалом усюди є своє лихо, усюди є бідні, злидарі та хворі (і в Відні люди бідні; і у Львові не всі здорові).

Водночас у прислів’ї на кого біда нападе, то до Києва іде, а як біда минеться, то він і з Броварів вернеться Київ виступає як місто, яке гарантує безпеку, захист, наприклад, від наїздів кочовиків або від татарських набігів. Справді, колись Київ лежав на правому березі річки Дніпро, яка захищала населення від кочових набігів. Натомість Бровари розташовані тридцять кілометрів на схід від Києва на Лівобережжі [Енциклопедія українознавства, 1994; С. 175]. Такий контекст прислів’я зводить майже до нуля номінативну функцію ойконіма, підкреслено узагальнюючи значення власної назви: Київ — символ безпеки, благополуччя та спокою.

Такого самого значення — гаранта безпеки й захисту — ойконім Київ може набувати в паремії про Київ не жахайсь, до Волині пригортайсь, а Покуття тримайсь., а також значення великого міста.

На самітність (зокрема, у великому місті) і родинні зв’язки, свояцтво вказує сталий вислів тільки й рідні, що в Києві Химка.

Інший народний вислів, який іноді пов’язують зі свояцтвом, звучить так: на городі бузина, а в Києві дядько.

Його модифіковані варіанти:

Одні мають власний авторитет, інші — дядька в Києві;

В огороді бузина посохла, і дядька в Києві нема;

Впійманий на городі з бузиною — не злодій, бо у нього в Києві дядько (Григорій Яблонський);

Як на видному місці чиряк,

кущ в городі усім на заваді,

але буде рости, позаяк

має дядька в столиці при владі (Володимир Кривак).

Хоча прислів’я позначає: повне безглуздя, нісенітницю, нелогічність чиїхось міркувань; щось, що не має жодного стосунку до чогось; розкид думок і поглядів тощо. Синонімічним фразеологічним зворотом можна назвати таке: ти йому про коня, а він про вола.

Оригінальне прислів’я звучало по-іншому. Замість «дядько» казали «дідько», що означало нечисть. Бузину теж уважали відьомським кущем, а Київ — рекордсмен за кількістю Лисих гір. Зіставивши всі факти, можна дійти висновку, що це прислів’я — застереження.

Крилатий вислів Київ — матір міст руських не належить до народних. Це перифраз з давньоруської літератури, вислів князя Олега, який використовують для позначення Києва. Найбільш відомий за фрагментом статті 882 року Повісті врем’яних літ: «У РІК 6390 [882]… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: “Хай буде се мати городам руським”».

На жаль, цей вислів активно використовують московіти в ідеологічному історичному протистоянні з Україною для виправдання своєї агресивної загарбницької політики. «Назву Русь вирвано із серця Києва залізною рукою Петра», — писав Іван Драч. Сталося це понад триста років тому, 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро І проголосив Московське царство «Российской империей», а москвинів — «россиянами».

Серед інших приповідок можна натрапити ще на такі:

Баба на Київ три роки сердилась, а Київ і не знав.

Іван, тримай гаман, Київ близько.

Оце тобі, Ганко, і Київ.

Бабка від бабки, як від Києва до В’ятки.

Доки будемо ��одити од Києва до Гаєва?

Як думаєте, яке їхнє походження та що вони означають? Пишіть у коментарях.

[benjamiina]

знаєте, от до всієї хуйні, що зараз навалюється на мене з усіх сторін, не вистачало лиш стікати кров'ю поза циклом, дякую

[benjamiina]

рік тому читала аутсайдер стівена кінга, дуже мені зайшло, а ось сьогодні шукала шо подивитись, дуже давно не мала на це часу, і знайшла міні серіал по книжці; йоуу, я й забула, що читати було збіса моторошно (поставила на паузі майже в самому кінці першої серії, роблю все, щоб відтягнути момент випадкового переляку)

[benjamiina]

коли ходила на пошту за чорнилом, забігла ще в аптеку, взяла нові таблетки від алергії; одразу по сусідству купила пляшку води і випила ліки; і от до вечора набряк з носа трохи спав; але горло не в порядку; нехай мене лікарка назве параноїчкою, та все ж я боюсь знову півтора місяця душитись кашлем; сподіваюсь це не якийсь клятий рак;

кільце з носа витягла, бо також накрутила себе на різні смертоносні болячки; свою силу волі випробувала, але краще зі кілька місяців проб'ю в салоні, так шоб точно було де треба;

ще в мене дивна штука з температурою; я часто відчуваю її, і всю симптоматику що йде в її наборі, але термометри нічого не показують; я не симулянтка! думаєте мені подобається цей жахливий, дискомфортний стан?? ні, в жодному разі, я б краще пошастала десь, аніж оце все

[benjamiina]

що ж, я досі хвора, і поки шо стан лише погіршується; від самого раночку намагаюсь записатись до лікарки, але в них відбувається якась драма, тож мені писали писали і в результаті так і не відписали; принаймні я стала краще спати, це добре, якщо не зважати на коктейль із таблеток, який я щоразу ковтаю перед сном;

шо по роботі? ах, я ж ото почала стажуватися на інструктора-аніматора, відпрацювала п'ять ��нів по 6+ годин, з вихідним, і ще кількома вільними днями зверху, коли я сказала, що захворіла; вчора я вийшла на повну зміну, але мене відпустили додому, через (не може бути) температуру, нежить і ледь чутний голос;

першого ''ознайомчого'' дня мене водили простором і знайомили із колегами: підвели до творчої майстерні, і познайомили із володаркою тієї зони — майстринею; вона запитала чим я займаюсь, глянула на малюнки, і ствердно сказала менеджеру, що я перевожусь до неї; (бо на творчій працює лише вона) ми всі гарно посміялись, адже в аніматорів також відчутно не вистачає людей, і пішли далі;

щоразу коли я проходила повз її зону, вона пильно дивилась на мене і постійно намагалась затягнути до себе; казала, мов, що я там роблю, моє місце тут, а не там; не на батутах чи в костюмі скай, а на творчій;

вчора я стояла на батутах, потім мене намагались навчити легкого танцю для анімацій, але після першої спроби мені стало зле, і я таки дозріла й пішла до творчої на ознайомчий; допомагала розливати фарби, вирізала малюнки на піньяту, слухала довгі пояснення внутрішніх процесів, малювала аквагрим у себе на руці; маленького дельфіна на її вибір, і потім гілку сакури, на свій;

до нас підходила пані з дитиною, мала хотіла аквагрим, я сказала, шо я стажер, і що зараз покличу майстриню, а тітка (ахуєвша, їй-богу) випалила ''та! давайте нам справжнього майстра, не треба нам стажерів'', я думаю ТА ПІШЛА ТИ НАХУЙ ДУРА ДУРНА ХАЙНО ПРИЙДЕШ ТИ ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ Я ТОБІ ТЕЖ ТАК СКАЖУ, НЕ ТРЕБА НАМ ТУТ МАМОК ДУЖЕ РОЗУМНИХ, ПРИХОДЬТЕ ЗАВТРА, НЕ НА МОЮ ЗМІНУ, і покажу приклади своїх робіт, шоб вона знала, шо втрачає, бо не можна ображати художників, і взагалі до людей треба ставитися із повагою;

незабаром, до нас знову підійшли, проте цього разу це був дідусь із онукою; комаха обрала найдорожчий малюнок, і так як майстриня стояла поруч і балакала із директором (він також стояв поруч), я почала імпровізувати, адже не можна залишати їх без зворотного зв'язку; тож я виписала ціну й відправила дідуся оплачувати, а сама тим часом посадила малу на стільчик, підготувала робоче місце; потім стала ловити погляд майстрині; вона відірвавшись від розмови сказала, щоб я спробувала сама;

те, як тремтіли мої ноги, не передати словами, проте руки — руки знали що робити, й стояли рівно, немов у нейрохірурга; я познайомилась із комашкою, і почала коментувати кожен свій рух; пошук потрібних кольорів, вибір пензлика, те, яку зону почну фарбувати; я не могла стримати усмішки, і тому манюня щоразу як дивилась на мене — шарілась і також сильно усміхалась;

все пройшло чудово, мене похвалили, я попросила дозвіл сфотографувати її для ''портфоліо''', й дідусь побажавши мені успіхів і наснаги повів зірку на атракціони; майстриня сказала, що я досить швидко впоралась, і якщо врахувати, що це був мій фактично перший досвід, то я взагалі ахуєнна; хахвхіхв, дякую, думаю я справді на правильному шляху;

тож наступний мій робочий день буде в п'ятницю, я офіційно вийду на стажування у творчу майстерню; до зарплати мені поки абсолютно байдуже, там приємно знаходитись; куди краще ніж просто сидіти вдома, і кусати лікті за власну бездіяльність;

а поки моє основне завдання — одужати; а ще в четвер у сеструні день народження, і я маю намалювати їй закладки до книжок; мені якраз прийшло нове чорнило і перо, сьогодні піду на пошту заберу;

грошей залишилось дуже мало, дуже, а мені ще треба змінка на творчу; та я думаю, що я шось вигадаю, якось викручусь;

цікаво, коли мені виплатять за стажування на аніматора, і взагалі попросять хоч якісь документи, бо поки у мене відчуття наче це якийсь прекол, і мене тримають в рабстві; (це не так, я поки шо всім довіряю, і розумію, що нема сенсу мене оформлювати, поки я не пройду стажування і не скажу, що точно згодна) (я дуже згодна)

позавчора йобнула сама собі септум; другий раз, бо перший пробила занадто низько; мама сказала шо я неадекватна, я сказала — це щоб люди мене боялись; (я більш, ніж впевнена, що попала в хрящ, дуже тяжко і більш боляче проходила голка; проте шляху назад не було, тож я просто змирилась і дотисла) нехай простять мене всі пірсинг майстри, це був своєрідний спосіб селфхарму, все було стерильне;

депресивні стани практично відсутні; агресія присутня, але спалахи стали рідшими; завантажую себе на повну, втомлююсь фізично; настрій часто піднесений; планую; хочу витрачати зарплату на лікування зубів;

: поки писала все це, відписали з клініки; вільне вікно на четвер на другу годину дня; дуже дякую, але тоді це вже не матиме сенсу, бо я хотіла підлікуватись до роботи; подякувала, але попросила, щоб написали, якщо раптом хтось відмінить прийом;

:: ура, завтра на дев'яту ранку; дякую боже, це був ти? а ні, бога не існує, це була моя прекрасна лікарка;

дякую всім, і нехай удача завжди буде з вами!

[benjamiina]

захворіла; прямо посеред тижня стажування, о курво;

а знаєте куди я пішла працювати? з важкою депресією і постійними депресивними епізодами; знаєте? знаєте?? аніматором в дитячий розважальний комплекс;

я абсолютно, цілковито, повністю божевільна; але мені це дуже і дуже подобається;

[benjamiina]

життя не таке вже й погане, коли ти маєш змогу спокійно покакати.

[benjamiina]

музиканти в підземках виграють пригодницькі мотиви, я тим часом спітніла і червона біжу на свою першу роботу, та на таку, на яку (поки що) хочеться бігти

помилась, ковтнула каву та пачку охоловшої мівіни, кинула ліки з собою, за п'ятнадцять хвилин до початку, вже рухаюсь на потрібній станції, до потрібної мені місцини

життя дивна штука, я йому в цьому не дорікаю, проте іноді воно буває справді нелогічним і жахливим, краще б завжди було добрим і веселим

[benjamiina]

одного разу, одна людина запитала в мами, — мамо! що тобі подарувати на день народження? — не те щоб ця людина не знала, що мама страшно не любить цей день, і тим паче подарунки. та все ж людина помітила, як ця вперта жінка замислилась. певно в її голові крутилися різні ідеї, певно про те, якби це замовити щось таке неможливе, щось таке геть неіснуюче.

мама відвернулась до вікна, пробіглась очима по тополях, по небу, і випалила — намалюй мене! — і перш ніж людина встигла відкрити рота, аби висловити своє обурення мама продовжила, — намалюй не мій портрет, а мій характер, таким яким би він був у твоєму світі! — цього разу черга замислюватись дійшла до самої людини.

— ... не мій портрет... характер... персонаж...— все що говорила мама далі, пролітало прямісінько повз вуха людини, вона вже ловила спогади і ймовірні символи.

людина погодилась, а мама втішно кивнула. на цьому й розійшлись.

минали дні, буденність затягувала, наче справжнісіньке живе болото. за тиждень до події, людина наважилась сісти за роботу. вона накреслила рамочку, розмітку, і почала малювати голову, як стався вибух, що розтрощив усі раніше зібрані почуття. його хвиля знищила тепло і любов, що збиралась у голові людини вже довгий час. в епіцентрі вибуху, людина певно доста тонкої натури пішла, а згодом закрилася в собі. настала темна ніч.

ранок видався важким, людина зібрала все своє приладдя, і знову закрилася. вибух переламав її ідею. людина раптом скинула з себе павутиння романтики, і усвідомила справжність.

мама аж ніяк не була простою. її життя ніколи не було легким, вона щодня перебувала на полі бою, інколи зовсім одна, проти конвоїв чортів і темряків.

вона щодня здіймала меча і несамовито кричала. мама весь час боролася за себе і світ який би міг колись статись. а про втому годі й чути, мама завжди гнала її разом із страшними темряками.

якось над мамою загорілась одна зоря, вона довго йшла із нею, ночами і днями мама співала їй колискові, стерегла сон, допоки вони не зустріли ще одну зірку.

серед живих істот, знайти гідного союзника — завдання складне, особливо для мами, тому вона дозволяла ставати поряд себе, але ніколи не відпускала меча. довіра тільки до себе.

а зорі бреніли їй, освітлювали шлях. і дивувалась мама, хто вони і чому тут засіли, а зорі мовчали, лиш зрідка стрибаючи і змінюючи свої місця.

одного разу поміж них з'явилась третя зоря, і мама розгублено стала. хто їх до неї наслав? — чи ж це я... ото вас породила...?

зорі бреніли сколихуючи світ у пітьмі, а слова й малого зронить не зуміли.

мама стомилась і тяжко лягла, поросла вона гіллям і листям плюща, допоки нічки тихенької, мамину голову не засліпила іскра.

мама підвелась й продовжила шлях. йшла і сідала, чогось шукала, усіх питала, розлючено покидала і здіймала меча. допоки не дійшла до одного лісочку, де серед трави, захован��м за кущами, стояв велетенський стілець. він ідеально підходив до її набутого розміру, до її м'язів і ваги досвіду, до її самобутності і терплячості.

мама вийшла до стільця, торкнулась подушки, що видавалась такою м'якою і приємною, вона сіла і глянула просто себе.

перед нею відкрився широчезний шлях, який вона щодня долала, великими кроками і малими, іноді її захоплювали невеликі петлі і перелякані гаки, але все ж вона зуміла дійти до кінця.

зорі прилаштувались навколо неї, утворивши їй захист за спину, за праву сторону і ліву.

людина довго шкребла папір, шось підтирала, адже її імпульсивна рука, раз у раз видавала не те. наступного дня людина сіла за стіл і взялась до чорнила, тоді вона й відчула кожну деталь, кожну не народжену зірку, кожну краплю поту і розмір чорта.

людина відпустила руку, і та самостійно закружляла з пером між пальцями. людина не знала ні імені, ні її життя, вона знала лише згусток того, що невпинно продовжувало шлях. людина забула за попереднє прохання, й сама нетерпляче зазирала за власну руку.

подумалось, — взяла б ширший аркуш, більше б дізналась, аць!

з днем народження!

01.05.2025 Київ

[benjamiina]

хочу вибачитися перед тими, кому я не відповідаю на коментарі чи особисті повідомлення, вибачте! я не знаю що вам відповісти, але дуже щиро дякую!

[benjamiina]

привітала маму з днем народження

[benjamiina]

я полюбила гуляти наодинці; коли я обираю шлях навмання, і в результаті знаходжу різні незнанні раніше місця; мені подобаються парки, коли я сідаю на випадкову лавку, і приймаю позицію глядача; люди мінливо змінюються перед моїми очима, та кожен залишається в пам'яті особливою рисою чи вирваною фразою;

я люблю, коли до мене підходять собакени, люблю сміятися до людей, коли ми стаємо свідками різних випадкових сцен; я не заглиблююсь, довго не роздумую над ймовірними життєвими ситуаціями перехожих, проте я відчуваю певний зв'язок, енергетику в тому, що так чи інакше ми всі проживаємо щось спільне, в тому, що зуміли перестрітись в одному місці;

мене завжди супроводжують ворони, їх в Києві ой як достатньо; самі ж люди часом дуже дратують, але весь інший час я відчуваю до них тепло; це щось таке, що складно описати, але це можна відчути;

втеча від депресії в одну ногу з весною; коли навколо все прокидається, й стимулює мене не засинати; яким би не був світ, весна завжди настає; якою б важкою не була реальність, варто прокидатись знову; життя варте того, щоб за нього боротись;

я подумки тішусь, що здатна на такі почуття, що знаходжу сили помічати красу, здатна отримувати від неї задоволення і захват;

я люблю квіти на вулиці, під балконами, в парку, на клумбах серед дороги; я обожнюю запах бузку, і в спеку, і в холод; те як з кожним днем зеленіють дерева і кущі, як вид з вікна повільно затягують зелені віти повні густого листя; мені подобається дрібнити зелень в руках, розтирати її і відчувати запах справжності;

я люблю незламність людей; вони йдуть, шукають, планують, будують, прощають, кохають, вони продовжують жити незважаючи ні на що; діти вищать, баскетболісти баскетболять, люди бігають і вранці і вечором, курсують на роверах в повному споряджені; вигулюють кішок, псів, норок! я вчора бачила чорну норку!

повітря тепліє і повертає собі той тонкий запах дитинства, наївної солодкуватості; вечори стають по особливому тихі, коли чути лише звуки життя, звуки дитячих криків у дворах, звуки м'ячів, спів пташок;

за це хочеться боротись, за це варто боротись;

весна ще ніколи не була такою;

[benjamiina]

коли все відносно добре, тобто — відносно стабільно, бажання писати кудись зникає, тобто ділитись днями саме словами;

не пам'ятаю чи писала сюди, але за місяць прийому АД я прийшла на повторну консультацію, і мені виписали ще однин АД, але вже на вечір; тож пройшло вже трохи більше тижня, і я помічаю зміни;

хоч я й практично постійно роздратована, іноді мені таки вдається абстрагуватись від зовнішнього світу, й майже успішно ігнорувати навколишні збудники (особливо це стосується магазинів і загалом вулиці);

проте це буває рідко, зазвичай я вголос бурчу на людей, котрі підрізають мене на довбаних самокатах чи велосипедах; або магазини, ах, це окремий вид мистецтва;

гнилі овочі, діряві пакети, кончані бабці, що сичать і закочують очі, та й загалом пхнуть свого брудного носа в чужі справи (ти такий великий, і у колясці! іди нахуй блять, він трирічний аутист, звісно він буде у колясці в такому дохуя людному місці, коли навколо стільки дохуя розумних людей, звісно він буде ховатися і кричати)

підлітки, 10-15 річні їбануті київські підлітки, брудноязикі і безпардонні, не всі звісно, але зараз текст про те, що мене дратує;

а молодь, бля, це або я живу в якійсь в міру адекватній мікробульбашці, або навколо справді повно людей, які не вміють думати, і залежать від стереотипів; ненавиджу пересікатись із такими; ну от хулі ти витріщаєшся? мені підійти? хочеш поговорити? ніт? ну так іди займайся своїми справами блять

більшість із цього відбувається саме тоді, коли я виходжу надвір із мамою і малими; двома блять аутистами різного віку; якщо комусь здається, що це вигадка, і що все не так страшно, то можете сходити нахуй разом із всіма вище перечисленими особами;

це важко, невимовно важко, особливо коли і я і мама не в нормі, тобто ми обидві приймаємо АД і намагаємось вивозити; чому я це роблю? це ж не мій обов'язок; вибачте, але я не можу залишити маму наодинці із всім цим, навіть якщо мені буде дуже важко, навіть якщо нашкодить, навіть якщо я буду кричати і битися від втоми, опісля я встану і піду допомагати, бо інакше не можу; принаймні поки;

закупити продукти на всіх — часто я не можу донести сама, тому йдуть усі; вивести дітей надвір — треба приділити увагу кожному, а одній людині зробити це майже неможливо; де батько в цей момент? не повірите! на службі! від самого раночку, до самої ніченьки, і це нам нарешті трохи пощастило, що поспати він може вдома;

харчування на мені, тобто я тримаю в мізках ''меню'', планую закупи, страви і так далі; часто й прибирання на мені; пасти малих, бо в мами загострення — на мені; сидіти із кимось з них, поки іншого мама везе в лікарню чи на заняття — на мені; купа інших дрібниць — на мені;

я маю стільки досвіду по догляду за дітьми, що знаходжу підхід до незнайомих дітей за лічені секунди; побут і організаційні питання — я все це шарю; але чесно кажучи, хотіла б не шарити;

мені здається за своє не таке вже й довге життя, я прожила стільки кардинально різного досвіду, що на будь-яку ''травматичну'' історію, яку мені спробують розповісти — можу сміливо казати ''так, так, я розумію, в мене також таке було'', і це буде чистою правдою;

і найголовніше, я не хочу дітей, взагалі, це тримається зі мною ще з дитинства, коли у нас були прийомні діти, і я відчувала, що мушу піклуватись про них; та загалом зараз не про це;

до всієї драми, я все ж грубо вирізаю час для себе; жертвую якимись домашніми справами, але намагаюсь піклуватись про себе і свої інтереси;

пишу історії, давала почитати мамі, вона у захваті і просить продовження; практично не малюю, якийсь час збирала різні прикраси із бісера для малої; іноді відпочиваю в майні;

а ще, найголовніше, я почала виходити надвір, тобто от буквально гуляти, за власним бажанням; беру із собою воду, папіроску, часом книжку, часом зошит і щось для малювання, навушники, цукерочки, і йду шаритись по оболоні, часто в парк чи на острів;

проклала собі маршрут, який ідеально закриває мій щоденний набір кілометрів, брожу новими шляхами, спілкуюсь із своїми вже єдиними бабусею і дідусем, також частіше говорю з батьком;

відчуваю бажання спілкуватися із друзями, жартую, дуже активно веду комунікацію, багато сміюсь; заграю до песиків на вулиці, торкаюсь котів, дерев, парканів, лавок, кущів, квітів; усміхаюсь незнайомим людям, допомагаю дрібницями;

відчуваю задоволення і захват від того, що мені подобається;

а от суму немає, проблема лише в неконтрольованій агресії; вчора збільшила дозування нічних АД, і накинула одну додаткову, щоб крити все це, в результаті — агресивна але дуже сонна;

тепер про біль; іхввжіхвж, дуже хочеться сексу, я б все і всіх у різних позах, але є нюанс; все триває довго, і майже безрезультатно; це як нюхати шоколадний торт через вітрину; це як пити воду без можливості проковтнути її; коротше, невимовна драма;

на цьому все, вибачте, і дякую за увагу, бажаю всім мирного неба і вдалого дня

[benjamiina]

фу блять скільки москальської на вулицях києва, щоб ви блять всі повсиралися

[benjamiina]

тонка межа між бажанням шукати компроміс і вихід, й підшкірним бажанням зникнути, тобто померти; мене вабить думка покинути цей клятий світ в одну мить; але я розумію, що це буде лише мій персональний сценарій; ті, хто залишаться — матимуть майже безсмертний спогад про мене; тож піти так, як мені хочеться вже не вдасться;

це майже як: Марічка почала пити ліки від депресії, щоб знайти фізичні сили для нормальної смерті; — принаймні мені так іноді здається;

отже, я не помру поки: не зберу грошей на власне поховання; я не помру поки: не допишу книжку; — не виключаю, що можливо в процесі добування грошей, чи писанини, моя реальність зазнає змін — я переїду подалі від родичів; мене хвилюватимуть мої справи і бажання, а не чиїсь подай піднеси відведи; в іншому випадку, я переконаюсь, що грошей достатньо, і що моя книжка вийшла в друк, і все, бувайте здорові;

лячно з того, як ця тема з глибокого дитинства крутилася мені в голові, та я успішно тонувала її будь-чим іншим;