ellenswave

[ellenswave]

Не знаю що робити з цим грьобаним життям, тому просто йду кудись вперед і отримую враження. Чому ніхто не попереджав, що коли стаєш дорослою тьотьою ніфіга помахом руки не стає зрозуміло? Все дуже навіть навпаки. Трохи хочу спати і ще імбирного печива, воно прикольно щипає язик)

[ellenswave]

Відрив від землі, тримаю я руки

І ранок вогні не погашує, муки

Так хвилі кинджалами різали спину,

А я, мов ошпарена, шалено рину.

Вдихаю солонії бризи, тумани.

Твої чорні очі, цілунки, обмани.

Притоки бажань, злих амбіцій і планів,

Затоки людей, операцій провалів.

Ніжніючий погляд, укуси і грубість,

Так хочу тепла щоб зігріти ту мудрість:

Вона льодом б’є занімілі кінцівки.

Заснути не можу, твої руки, гірко.

Язик занімів коли треба кричати.

Ти тихо шепочеш: «Вже пізно, тре’ спати»,–

І подихом ковзаєш ніжно волоссям,

Торкаєшся шкіри, голубиш так просто.

Не маєш ні страху, ні тремору в серці

І знову закуриш, мене трусить, герци.

Не душать тумани і очі вільхові,

Не знаєш про страх, про мороз, заборони.

Де падала знову втрачаючи розум,

Вставала, спираючись на власний розсуд,

Як мріяла, вила, творила й літала,

Коли перший раз тихо мовила «мама»,

Як били тривоги, кошмари ночами,

Як брудно вони роздягали очами,

Як сильно тонула, о котрій заснула

Коли занепала і знов повернула.

Не знаєш нічого, а очі палають.

Жорстокий вогонь і мене задіває.

Подивишся в очі – вважатиму в душу,

Ковзн��ш ти вустами – я очі примружу,

Захочеш торкнутись – мене пробирає

І знову тим льодом сповна огортає.

Не можу повірити, крається серце:

Не лиш мені пишеш і знову ті герци.

Холодні долоні і твої гарячі.

Не вір мені хлопче. Не бачиш? Я ж плачу.

Холоднії очі, пропалене серце,

Гарачії сльози і твоє люстерце

У котрому бачиш лиш річ – не людину,

Не хочу знов плакати, хочу покинуть.

Твої темні очі мене добивають

І знову в глибоке я море впадаю.

[ellenswave]

Скоро на роботу де потрібно 8 годин робити одноманітну фігню, тому протягом всього часу я слухаю аудіокниги. З Гаррі Поттером майже покінчено, сутінки вже прослухала повністю, тому постає питання: що слухати далі?

Пе се: то Тренчанський замок на заході сонця. Дуже хочу погуляти там ще раз)

[ellenswave]

[ellenswave]

З початком навчального року з підтримуванням графіків тренувань та роботи жити стало дуже складно. Хочеться забити або на навчання, або на навчання (написала то не випадково) бо воно мені, на відміну від роботи та тренувань, не дало ще ніякого видимого результату, тому я трохи розчарована. Плюсом нагнітає розуміння того, що ця професія не те чим би я хотіла займатись, бо розпочала освіту ще 4 роки назад, коли обирати та взагалі розуміти чого саме ти хочеш від життя ще просто фізично неможливо, а міняти її ось так спонтанно просто немає сил (вже і так надто багато речей надто далекі від слова стабільність).

Довелось прокинутись дуже рано, щоб хоч якось все встигати (знову жертвую тренуванням, зла), тому очі замилені і я просто не бачу, що пишу.

[ellenswave]

Якого чорта після налагодження графіку лютих тренувань у мене постійно судомить литки? Я ж ніби відпочиваю і навіть сплю більш менш нормально...

Хтось знає що з цим можна зробити?

[ellenswave]

Переїхати було найкращим рішенням в моєму житті. Від себе не втечеш, безумовно, і частину лайнового багажу я привезла із собою, але все ж впевнилась в тому, що вдома мені не місце. Я почала жити і трохи закинула тумбочку, бо раніше писала сюди або від неземної нудьги, або від чогось далекого від позитиву. Зараз же все або дуже складно, але терпимо, або так добре, що і писати не хочеться, хочеться зловити цей момент.

Ще одним не дуже приємним відкриттям стало те наскільки все-таки великий пиздос був вдома, котрий я вважала за якусь буденність, не те що норму. Це трохи підкошує і бажання спілкуватись із батьками майже немає, особливо коли я помічаю в їх спілкуванні старі добрі та на жаль незмінні деструктивні звички і зневажливе ставлення.

Не зважаючи на складність шляху я вперше за 19 років вдихнула повітря свободи фізичної та, що найголовніше, психологічної з усією належною до цього відповідальністю.

[ellenswave]

Білети вже замовлені і дуже скоро я поїду. Сумніви накривають вже другий тиждень. Я справлюсь? Мені буде добре там? Може варто залишитись? Страх перед новим глушить мене і надто сильно хоче, щоб я залишилась в комфортному старому. Навіть якщо це старе невимовно погане.

В будь-якому випадку не залишусь вдома, адже таке враження протягом всього життя, що мене ніби по приколу закинули не туди. Я люблю свою сім'ю, тут не про любов чи ненависть, тут про вибори в житті, про пріоритети. Не вважаю їхні пріоритети та вибори поганими, просто в мене вони інші і за це ��остійно доводиться виправдовуватись, слухати крики, часом отримувати побої. І навіть при такому розкладі я їх продовжую любити, це токсично. Для мене буде кращою любов на відстані, де я зможу бути собою і дозволити їм це також. Нам треба відпочити один від одного. Або це треба тільки мені.

[ellenswave]

by Thieu Riemen

[ellenswave]

Бляха, як страшно читати старі драфти, які так і не побачила ця сторінка. Моє життя фізично, в аспекті місцезнаходження і людей, що мене оточують, не змінилось майже взагалі, за винятком компанії, з котрою я квасила з 15 і пішла рік тому після того як вони викрали мої гроші, а потім обісцяли інфою, що типу це я крадійка своїх же грошей ахахах. Зараз не про це. Бляха, треба навчитись йти рівно по стежці думки, а не виляти, це збиває. Так от, я читала старі драфти і при тому, що фізично майже нічого не змінилось я не впізнаю людину, що це писала. Мені страшно, дійсно страшно. Так багато темряви, злості, звинувачень і позиції жертви. Так багато ненависті до світу при тому, що ці записи ще з часів, коли я більш-менш прийшла в себе після затяжної херні, яка розпочалась десь у років 13 з першими ано пабліками і сварками з мамою. Як багато темряви в мені було, як же чорт забирай багато.

Я безмежно вдячна людям, котрі не дивлячись на це лайно залишились і продовжують мене любити, ви моє життя і моя мотивація ставати кращою🤍

[ellenswave]

Роботу з економетрики прислали, дівчинка, що її виконувала, просто кицюня. Сподіваюсь викладачка не кине додовбу, я за це відвалила купу грошенят.

Ще мене дратує інша фірма, котра робить ргр по предмету для архітекторів (бомбила про неї раніше). Дівчина з боту намагається спихнути на мене відповідальність по складенню плану, типу якщо викладача така послідовність не влаштує то мені доведеться доплачувати. Якого хера? Я надіслала методичку та підручник з усією необхідною інформацією (від плану, до вказівок по кожному кроку). Тому як вони гарно не виконали б цю роботу, на них чекає поганий відгук.

[ellenswave]

Завтра мені мають надіслати виконану роботу по одному з двох замовлених предметів. Не можу заснути, бо здається що надовбуть люто і я ридатиму як дурна.

Не встигаю доробити одне завдання, тому повертаюсь до старої звички пити заспокійливі – вони витягають із цього майже напівнепритомного стану хоч на кілька годин (я дуже тривожна людина). Але загалом нервую відчутно менше, спорт робить дива не тільки з тілом, а і з душею.

[ellenswave]

З кожним днем я все більше жалкую про те, що вступила в університет після коледжу. Нової інформації по спеціальності 0, але бляха всього іншого лайна, котре мені нафіг не всралось будь ласка. Якого чорта я як майбутній обліковець зобов'язана робити грьобану РГР по предмету будівництво та цивільна індженерія? ЯКОГО ФІГА? Цю роботу виконують архітектори, бо це бляха муха їх профіль на відміну від нас (предмет без нашого відома поставили в список із додатковими). Курво, мені доведеться всрати 1700 гривень на виконання цієї хуйні, бо сама не встигну тим паче я її ніфіга не розумію... Бажання відрахуватись невимовно високе, проте робота в сфері обліку і аудиту потребує обов'язковий ступінь бакалавра як мінімум. Ненавиджу дебільну систему вищої освіти в Україні. Якщо ви впихаєте дофіга лівої фігні у програму під соусом "для загального розвитку та світогляду" ТО НЕ РОБІТЬ ТО З ВИМОГАМИ ВИЩИМИ НІЖ ПРОФІЛЬНІ ПРЕДМЕТИ АААААААА

[ellenswave]

Бляха, смішно читати попередній пост. Кицюню, якщо ти без продихів фігачила, нічого не встигаючи, це не означає, що все в порядку чи, тим паче, що ти щаслива. Але це не основна тема.

Я звільнилась і відсвяткувала своє 19-річчя кілька днів тому. Зміна віку лякає, бо виникає багато "повинна" без розуміння кому і навіщо. Очікування на рахунок моєї сили та здібносте��, котрі бачать люди, ніби у них всіх розлади, а я єдина здорова, накотились великою сніжною кулею. Я бачу ваше розчарування в очах, бо очі найстрашніша штука в тілі. Вони єдине, що в'яже фізику із душею так очевидно і нестерпно. Якщо ви посміхаєтесь і кажете, що все в порядку, мій недовірливий мозок автоматично змушує зіткнутись із вашим поглядом і, як би я не хотіла знати правди, зупинити стрімкість автоматичних реакцій не можу.

Висновок: всім треба носити піратські пов'язки, щоб дивитися один на одного було на половину легше.

[ellenswave]

Якби рік тому я почула, що знайшла роботу, займаюсь спортом, регулярно читаю та намагаюсь не закинути в дупу університет, то прихрипла би солідно. Те що я нафіг нічого не встигаю вже інше питання, але мені ніби поки все подобається. Болить (не фізично), але через цей біль виходить все старе, що тримало мене на дні. Це приємно та нестерпно водночас.

Пісня до речі українських виконавців, котрі пиляли лютий, незвичний та просто кайфовий україномовний роцк ще до всього цього жаху

[ellenswave]

[ellenswave]

Fog and Sun, Sea and Stone The Monterey Coast, 1980