grinova

[grinova]

I'm glad there are still people whose moral compasses aren't so broken that they equate refusing to tolerate russians with the genocide my people are experiencing.

"russian artists are leaving social media because of bullying. It's so cruel. :("

Any of us Ukrainian artists can disappear from social media any day. Not because our feelings were hurt. It's because a Shahed drone or a missile killed us.

Can you really compare the two?

I'm glad there are still people who don't tell us to befriend the russians under the pretense that "not all of them are bad" or "you'll have to make peace with them eventually anyway."

This is at a time when russia is bombing us day and night.

I'm glad there are still people who haven’t stuck their heads in the sand. People who don't complain that it's "sad and painful to be in a Ukrainian fandom, and I just want to escape reality."

We're showing only a fraction of the pain and hatred we experience. We want to escape reality, too, but reality blasts our windows out with shock waves.

Your sadness from a "toxic fandom that won't let you dissociate" does not compare to this pain.

I’m glad there are still people who understand that Putin isn't doing all of this alone.

It's the "ordinary russians" in the army. They are the ones torturing people in the occupied territories.

It's "ordinary russians" who kidnap Ukrainian children and indoctrinate them with russian propaganda.

It's "ordinary russians" who voted for Putin. They do nothing to stop their government.

It’s "ordinary russians" who bomb us.

They harass us online.

They work in russian propaganda and intelligence networks.

Are you really sure that the russian you’re befriending isn’t complicit in this? That they don't have family or friends involved in the system? Or aren't involved in this themselves???

Okay then. :)

Some will say: "It's just the government. They can't do anything."

Look at our history. Why can't the Russians do the same? Here's the answer: They can. They just don’t want to. They’re scared for themselves and simply don’t care.

Our people came at a price. We suffered losses.

We have the Heavenly Hundred—those who lost their lives protesting from December 2013 to February 2014, fighting to keep Russia out of our country.

Russians? They’re fine with their government. With their status. With everything.

They’ve never held a real protest.

Yes, you love to say, "It's the government's fault."

Oh, sure. Putin must have cloned himself and is personally committing every atrocity.

I’m disgusted that so many grown adults still don't understand collective responsibility.

I’m glad there are still people who understand that it's this hatred that has kept our people alive.

I’m glad there are people who can see the world clearly.

To the rest of you, open your eyes, you gray moralists! You are supporting terrorism. 😘

Don’t you dare try to silence us.

That will not happen. Never.

Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!

[grinova]

Якщо вже зайшла мова за труси то в мене є такі слейні боксерки з матками та вульвами від дом з гніздом 🤤

Нікому не потрібний факт ( як і знання того що у мене є труси з матками) - цей бренд пропонував мені співпрацю у вигляді моделі але щось я так і не наважилась (

[grinova]

я сказала, я зробила.

[grinova]

про Мачок. TW згадуються смерті дітей

Вона була маленька. Така маленька і крихка. Скіф ще ніколи не бачив настільки маленьких дітей, але коли він взагалі востаннє бачив немовлят. Вона лежала, завернута у старе простирадло, на подушці у дерев'яному ящику. У цьому ящику в Зону привезли патрони. Тепер у ньому лежала дитина. Його дитина. Скіф піклувався про неї, тож, напевно, його. Дідько! Його дитина спала в дерев'яному ящику замість ліжечка. Скіф ніколи навіть уявити собі не міг, що у нього буде дитина. Але якщо б і уявляв, то такого він би їй не хотів.

Чи правильно Скіф зробив, забравши немовля? Він читав записи проєкту, знав, що сталося з іншими дітьми – "екзамплярами", як вони були записані. Це було гидко, але, напевно, дозволяло ученим відсторонитися від того, скільки таких "екземплярів" загинуло. Одні померли, щойно їх витягли з капсул. Саме тому останню дитину залишили – вона була занадто маленька і шансів вижити у неї було мало. Інші не пережили попередніх тестувань. Тіх, хто вижили, спробували перевезти на Велику. Вони загинули в дорозі – не могли існувати поза Зоною. Дитина, що лежала в коробці, була останнью. І вона могла померти у будь-який момент, незважаючи на те, що вижила всупереч прогнозам. Немовлята і на Великій гинули дуже просто.

Скіф дивився на дитину. Вона спала, і "дивна квітка" служила їй оберегом. Нічого не мінялося у цьому світі – дорослі намагалися захистити дітей усіма можливими способами, навіть якщо у цьому було мало сенсу. Принаймні, артефакт мав хоч якусь силу, навідміну від хрестика, який Женю змушували носити все дитинство. Скіф хотів захистити цю дитину, саме тому і забрав її. Якщо її загибель неминуча, він хоча б спробує зробити так, щоб вона була ��е одна, щоб їй було не страшно, щоб їй було хоч трохи не так боляче. А якщо не він, то... Двері сховку скрипнули, і Скіф почув уже звичне:

– Скіфе, це я. – Ріхтер увійшов до кімнати і усміхнувся до нього, а потім у бік ящика. – Як ви тут?

– Спить, – тихо відказав Скіф. Ріхтер кивнув з розумінням і заходився діставати з рюкзака провізію, намагаючись якомога менше шуміти.

Скіфу було соромно, що він втягнув Ріхтера у це. Без його допомоги Скіф би не впорався, але по суті він поставив Ріхтера перед фактом. Ріхтеру було страшно. Навіть страшніше за самого Скіфа. Він не міг до кінця пробачити себе за свою найбільшу помилку. А тут від нього залежила дитина – маленька безпомічна людина, яка ніяк не могла себе захистити. Але Ріхтер старався, правда старався, і Скіф був йому безмежно за це вдячним.

Ріхтер вимив руки, скинув куртку, і, коли дитина прокинулася, він уже був поруч. Обережно, Ріхтер узяв її на руки. Йому на початку робити це було лячно. Скіф і сам досі відчував тривогу в грудях, коли тримав малечу: боявся взяти не так, нашкодити, або ще гірше – впустити.

– Привіт, Мачок, – Ріхтер пригорнув дитину до себе. – Я скучив за тобою.

– Мачок? – перепитав Скіф. Вони досі її ніяк не назвали – якось не було нагоди. Скіф скидував це на те, що в них не було тих місяців очікування, за які можна було б перебрати усі можливі імена.

– Вона теж у нас дивна квіточка, – усміхнувся Ріхтер. Малеча у відповідь закрехтіла.

– Отак зразу почнемо з позивного? – хмикнув Скіф.

– Це не позивний, – зауважив Ріхтер. – Це ім'я. Таке, які дають у Зоні.

Скіф зрозумів логіку. Ця дитина ніколи не потрапить на Велику, то не було і сенсу давати їй "нормальне" ім'я.

– Звучить непогано, – кивнув Скіф. Мачок знову закрехтіла, і він прийняв це за згоду.

[grinova]

я не українець, але навіть я ненавиджу що фандом УКРАЇНСКОЇ гри іноді так вороже налаштований до українців… українські mutuals мені шкода що ви доводиться терпіти таких людей хто відмовляються розуміти ваш точку зору щодо р*сії. ви заслуговуєте краще за це 🥲

[grinova]

travelling when russia is your neighbour

[grinova]

транс екс-монолітівець, бо ніц не пам'ятає (я назвав його Рись)

Мачок

Ріхтер-Зона

[grinova]

GOD FORBID VICTIMS HATE THEIR OPRESSORS

[grinova]

some more book!husbands.

trying to make crowley's look scream "DICKHEAD" when you look at him and the he stands next to az and it screams "SUGAR BABY"

also when they get home:

[grinova]

Думка про Ріхтера, який потрапивши на велику постійно радів би тематичним Сільпо та аніме гріє мені душу

[grinova]

Баба сьогодні мацала траву в зоопарку, потім її повели у бар, який виявився закритим. Зате наостанок посиділи в іншому барі, пройшлись до метро через ботсад, посиділи ще там. Мені завтра на роботу але я така задоволена, за сталкер попизділи, за життя теж.

[grinova]

Думаю до рідних версій ще можна додати модельку непровантаженого Ріхтера, вважайте що з іншою зачіскою

Доречі, хто не бачив є декілька версій Ріхтера, ось звичайна класична

Ось Ріхтер із бети

Далі йде Писаренко-Ріхтер з якогось відосу по Сталкеру, вже не пам'ятаю звідки саме

І наостанок Ріхтер з концептів ( от цю версію терпіти не можу)

І сорян за якість, не могла знайти у себе нормальну сторінку

[grinova]

про Гвинта і Пілота

Гвинт знав Пілота, здавалося, усе своє життя. Майже двадцять років – більше, ніж Гвинт знав власну дружину. Думка про Дарину завжди відгукувалася болем у скроні, бо Гвинт знав, що підвів її. Її і їхню маленьку донечку. Думки про них перепліталися з думками про Пілота. Він завжди був десь поруч: дружбою на весіллі, хрещеним доньки, міцним плечем для Дарини – міцнішим, ніж колись міг бути сам Гвинт. Він бачив іскри у їхніх очах. Він бачив, з якою ніжністю Пілот тримав на руках маленьку Оленку. Він міг би подарувати Дарині кохання, якого ніколи не міг дати Гвинт. Ось тільки Пілот був занадто правильний, сволота. Він ніколи б не став відбивати жінку у друга. А у Гвинта тоді раптом заграла гордість, якась незрозуміла ревність – як це так він дозволить їм бути разом? Що люди скажуть? Коли він напряму спитав Пілота, що той відчував до Дарини, Пілот довго вибачався. Клявся‐божився, що він ніколи не став би нічого з цими почуттями робити, бо Гвинт був йому дорожчий. Він показав це наглядно, коли пішов разом із Гвинтом до Зони. Це потім Гвинт зрозумів, що краще б Пілот залишився, краще б зайняв його місце, поки сам Гвинт розчинився в Ній. Він же, дурень, сам лишив дівчат без підтримки. Але змінити вже нічого не можна було.

Гвинт завжди знав, що був якимось поламаним. Наче його зібрали з неправильних деталей або ж якісь із них просто забули. Пілот теж був неправильним, але по‐іншому. Він свою неправильність приймав цілком і повністю: не переживав ні за свою репутацію, ні за свій писок. Гвинт боявся, що одного дня Пілот таки нарвався б на якихось радикалів і ті його просто вбили б. Принаймні, Пілот розумів, чого він хотів: він хотів розпусного сексу з жінками, з чоловіками і усіма, хто були посередині (Пілот Гвинту і про таких розповідав). І романтику Пілот обожнював навіть більше за інтим. Гвинт нічого з цього не хотів. Якби йому подобалися чоловіки, він хоча б розумів, що було з ним не так. Але ні.

��ілот якось спробував. Гвин пам'ятав його худорлявий зад у себе на колінах, пам'ятав, як він п'яно сміявся, як щось гаряче шепотів Гвинту на вухо. А Гвинт не відчував нічого. Він хотів би. Він би багато чого віддав, щоб нарешті зрозуміти себе самого. Але, якщо не чоловіки, значить він мав звернутися до базового варіанту, навіть якщо до жінок він також нічого не відчував. Такого просто не могло бути.

Після того разу Пілот, уже тверезим, зізнався Гвинту, що був закоханий, просив не проганяти його від себе і обіцявся, що це був перший і останній раз. Своє слово він стримав: Гвинт не отримував від нього навіть натяків на почуття відмінні від братської любові, яку Пілот дарував йому з перших років дружби.

Пілот був поламаним у багатьох місцях. Він іноді здавався дурним і безрозсудним, майже байдужим, незважаючи на всю його безкінечну турботу і застережливість. Гвинт ніколи не зміг би забути ті пекельні два тижні, які він разом з матір'ю Пілота не могли цього дурня знайти. Пілот знайшовся живий і цілий – повернувся з мандрівки Карпатами, про яку нікому не сказав. "Я забув попередити", – сказав він винувато, як дитина. Як про таке можна було забути? Забути про каструлю з бульйоном, яку поставив на вогонь сам. Забути про інструкцію, яку почув хвилину тому. Забути просто слухати, коли з ним розмовляли. Гвинта це бісило. Пілот вибачався, виправдовувася, пояснював. Зрештою, цому це шкодило навіть більше, ніж людям навколо. У Гвинта не було інших варіантів, окрім як змиритися, прийняти його і допомагати, коли міг. Привести в Зону було найкращим і найгіршим, що Гвинт міг зробити для Пілота.

[grinova]

Стільки років живу біля нього і тільки нещодавно дізналась що воно має таку цікаву історію

Ернест Котков "Водограй"

1986-1988

Бетон

[grinova]

[grinova]

Нарешті цю книжку переклали, треба брати 🙏

[grinova]

？