kekineko

[kekineko]

життя трохи пригальмувалося, але я нічого не маю проти цього. хоч я і люблю коли все навколо мене змінюється і змушує відчувати великий спектр емоцій, та я рада що змогла знайти почуття безпеки і в спокої теж

трохи дивно і незвично. як ні як, для мене це своєрідний вихід з зони комфорту - не бігти за досягненнями, визнанням і за людьми, а просто пливти за течією часу і робити речі які приносять задоволення навіть якщо в них немає особливого сенсу в довгостроковій перспективі

читати книги після роботи, пити м'ятний чай, малювати в улюбленій кав'ярні час від часу, і декілька разів на тиждень відповідати на повідомлення

самотність яка мене лякала і змушувала плакати вночі (настільки я не хотіла щоб вона по мене знову приходила) виявилася не такою й поганою

це теж щастя. навіть в звичайній рутині воно є; я здогадувалася про це але не думала що теж зможу колись приєднатися до людей яким вона подобається

найсмішніше що в мене ще досі є можливість щось змінити - завжди була, в принципі, і завжди буде. але це мій власний вибір, і рада що на відміну від минулого зараз мені з собою добре

[kekineko]

творчість це те чим мене мотивували займатися з самого дитинства, і я ще досі не знаю чому. мені не купували багато речей, одягу якого я хотіла і всяких дитячих дрібничок, проте якщо я просила фарби - мені дарували найкраще, що могли собі дозволити

та всерйоз це ніколи не сприймали, що дуже дивно, враховуючи скільки вони в це вкладали. бабця багато каз��ла що в мене немає благословення, таланту щоб стати великою мисткинею; це - не моя життєва справа

але я пам'ятаю останні її слова. то був важкий для мене період - спостерігати як на твоїх очах помирають, тому я мало що пригадую, але фраза "внучко, працюй у творчій сфері" після прийняття своєї невдачі і відсутності будь якого визнання - вона лунає в моїй голові ще досі, навіть після семи років як її не стало

не знаю що це значило, чому вона це сказала, і, на жаль, наврядчи колись про це дізнаюсь. та живучи від вихідних до вихідних зараз, прагнучи лише одного - достатньої кількості часу для нового малюнку, я сподіваюся що колись виповню її бажання

[kekineko]

я можу сама себе погладити по голові і сама себе обійняти. я може сама себе підтримати і сказати яка я молодчинка що більше слухаю себе і віднімаю від с��оїх сумнівів у собі силу.

я можу сама казати собі яка я гарна і вірити в це просто не уявляєте наскільки приємно чути подібне від себе я прихуїла в перші рази. я можу влаштовувати собі стільки вихідних скільки мені треба бо знаю себе і знаю що я наздожену всі навчальні плани. або просто побудую нові.

в центрі життя людини має стояти людина а не її досягаторські замашки що ґрунтуються на почутті внутрішньої недостатньості та необхідності за звичкою заслуговувати любов.

[kekineko]

найбільш ненависне для мене почуття - це вина, адже вона мере переслідує кожну секунду мого життя

що б я не робила, як би я не намагалася від неї втекти і нарешті відчути спокій, вона завжди наздоганяє, і починає поглинати мене, кожну частинку мого єства

я намагалася поговорити з маленькою собою, попросити в неї вибачення за все те що я колись зробила

вона мене пробачила. я знала що вона мене пробачить і зрозуміє, скаже що я тут ні до чого і легенько торкнеться мого плеча у знак підтримки, з яскравою і невинною посмішкою

та її не можу пробачити я. мені гидко від її дотиків, і як би я не намагалася, я не можу знайти версію себе яку я могла б не звинувачувати. я намагалася їй сказати що все добре і підтримати, попри нудоту і вузол у горлі, та я ледь виштовхала два слова

я не можу пробачити її за те що вона накоїть у майбутньому, за те якою стане і скільки її існування принесе негаразд. найсумніше - вона не хоче бути поганою, та здається що вона була створена для того щоб робити боляче

це дуже важко визнавати, а зрозуміти що це неправда - тим паче. я не знаю як цього позбутися, бо інколи хочеться просто зникнути, бо більшості так буде краще. трошки втомилася

[kekineko]

needed to hear this myself today :,)

[kekineko]

а знаєте що я вам зараз скажу?

ви страждали. ви пройшли через багато чого, і багато людей у світі страждають менше за вас, тому ви заслуговуєте на співчуття. вам не треба робити собі ще гірше, опускатися наскільки глибоко в темряву лише для того щоб хтось хоча би кинув погляд і сказав що їм шкода

ви заслуговуєте на підтримку. заслуговуєте на піклування. на те щоб вас пожаліли теж, і щоб хтось поплакав за ту версію вас яку ви намагаєтеся зарити так глибоко наскільки це можливо, бо навіть через невеличкі уламки боляче.

я зустрічала нескінченну кількість людей, різних націй і менталітетів, але знаєте що? коли вони розповідали мені свої травматичні історії, мені було нескінченно сумно за кожного

не тому що вони побили рекорд по стражданням, а тому що їм в ті моменти було дуже боляче і дуже самотньо; я б не хотіла щоб вони це переживали бо на біль не заслуговує ніхто.

у кожної людини своя трагедія, і якщо написати її оповідь, передавши весь спектр емоцій що вона відчувала - всі б плакали.

тому ви вже молодці, ви вже робите достатньо, купіть собі шматочок тортику і пригостіть себе бо ви багато чого пережили і заслуговуєте на любов і піклування 💗

[kekineko]

коли розповіла своїй подружці що збираюся переїжджати на інший кінець країни вона дуже здивувалася

"ти ж так сильно любиш Харків. не важко тобі буде?"

люблю більше ніж можна собі уявити. це місто яка виховало мене як особистість, і подарувало дуже цінних людей та теплих спогадів. воно мене підтримувувало в моменти коли здавалося що більше не витримаю, і в моменти найбільшого щастя

�� ніколи не зможу описати те що я до нього відчуваю. але... врешті решт час прощатися колись приходить

не знаю чи вчиняю правильно. чи не поспішаю. чи не пожалкую. але щось всередині мене говорить що так правильно

я ніколи не затримуюся надовго, і я люблю себе за це. звісно я не знаю що мене чекає і чи нове місто зробить мене щасливою, але впевнена - я отримаю новий досвід, нові спогади і знайду нових людей

змінюся. що може бути цікавіше? живемо один раз як говорять хпхпхпх

інакше як я зустріну нову себе і зрозумію що я насправді можу?

[kekineko]

хір мі аут друзі але взагалі я вважаю що треба почати embrace парасоціальні відносини

звісно справжні стосунки це класно, вони багато чому вчать і якщо здорова комунікація то це дуже допомагає по життю, проте я дуже часто помічаю що люди відчувають себе самотніми і неповноцінними без них

звісно досягти такого рівня просвітлення щоб почуватися без них гармонійно важко - це потребує багато витримки, праці над собою і коштів для психолога. проте чому б поки не відновлюєшся самостійно не тікати від реальності і фантазувати про якихось вигаданих персонажів чи ще щось

звучить дивно але чому б не бачити якусь опо��у чи батьківську фігуру в тому кого не існує? звісно це дуже делулу але вотевер хелпс

Я НЕ ЗНАЮ РЕАЛЬНО є хороші люди дійсно, проте дуже часто саме щоб закрити оцю потребу в комусь ми обираємо не того кого треба і це ну прям шкодить в деяких випадках

[kekineko]

дуже довго я вважала себе прям ну суцільною невдахою, не знаю чому

я розуміла що так нав'язало мені суспільство, мої батьки виховані комуністичними поглядами, і мій мозок у бажанні захиститися

якщо я не буду хорошою у всьому я не отримаю любові і визнання. простий факт, який рухав мене усе життя. проте я упустила найважливіше - що я людина. і що я не можу бути ідеальною як би я цього не хотіла

але одного дня (не без допомоги терапії та безпечного простору для того щоб бути собою) я зрозуміла що поки помічала лише погане, намагаючись викорінити навіть найдрібніший бур'янець, позаду мене був вже гарний сад. і він завжди там існував

тільки замість того щоб ним насолоджуватися, навіть з рослинками які не вписуються, я продовжувала бігти за тією ідеальністю, яку вигадали з самого початку

так, я вчиняю погано. у мене є проблеми з комунікацією, я завжди тікаю від болю замість того щоб з ним боротися, і інколи емоції контролюють мене більше ніж я б цього хотіла

але в мене є багато чого окрім цього. я хороша. і хоч поки я в це не до кінця вірю, але я буду повторювати ці слова безліч разів допоки і не зможу дійсно це второпати

бо тільки так я зможу стати щасливою. а я цього хочу найбільше насправді

[kekineko]

my incredibly cluttered doublespread for serenity - an outer gods family zine

check out the amazing art here!!!

[kekineko]

посиділа трошечки посумувала що мені треба знову відпускати людей з якими мені було весело але потім зрозуміла що а який сенс

все ж буде добре!! речі які приносять мені задоволення все ще зі мною, я можу в будь який момент піти попити каву яка мені подобається, в мене є хороша робота і мета

я цікава людина блін. бо мені з собою цікаво, і я впевнена що знайдуться люди яким зі мною буде цікаво теж

їх так багато і вони всюди! головне займатися тим що дійсно приносить радість, і не закриватися від світу

тому я впевнена що все буде добре. я дійсно люблю себе, і заслуговую на те щоб до мене ставилися так як я цього хочу

якщо я буду приймати погане ставлення до себе зараз то не зможу знайти людей які ставляться до мене краще, бо буду вважати що це те нащо я заслуговую (а в якийсь момент я так і почала думати)

томуууу впевнена що в кінці кінців все буде добре хпхпхп. світ такий великий, а доля така цікава, тому впевнена що те як справи йдуть зараз не назавжди.

бажаю удачі і вам!!! вірте в себе і все що врешті решт кінець завжди можна так чи інакше переписати і продовжити

[kekineko]

блін як же от хочеться інколи простого людського ЩОБ МЕНЕ ЗРОЗУМІЛИ І ПРИЙНЯЛИ НЕЗВАЖАЮЧИ НА ПОМИЛКИ І НАМАГАННЯ ВІДШТОВХНУТИ...

[kekineko]

боже як же я люблю твори які розкривають любов і на що заради неї людина готова з максимально різних площин і призм

любов до якогось твору, до мистецтва, до створення чогось чи до своєї справи - це максимально захоплює; скільки сил, часу, навіть себе інколи, вкладають люди в щось просто бо вони хочуть. просто бо їм це подобається

відносини людей це теж страшенно цікаво, хоча особисто для мене тільки тоді коли це не стосується чогось романтичного. не знаю, можливо через мій негативний досвід чи страх, але внутрішньо я відчуваю що романтична любов не наскільки безкорислива як якісь інші її прояви... в стосунках ти зобов'язаний це робити, але без якогось ярличку це виглядає більш щиро

єнівейс приплела не те що хотіла. в будь якому випадку, мені дуже цікаво завжди було як це все працює, бо не впевнена що я сама колись щиру любов відчувала. я егоїстична людина, тому всі мої дії несуть якусь користь мені самій.

не те щоб я сумую через те що не можу любити те що так чи інакше мене не рятує, бо як ти будеш сумувати за шоколадом якщо ти жодного разу його не коштував. але на папері й в голові концепція "любити не бажаючи чогось натомість" виглядає дуже класно

[kekineko]

я тут раптом згадала що тамблер це не тільки місце де можна говорити про свої почуття а ще й ділитися якимись фандомними штуками

хотіла побалакати про свою гіперфіксацію на веб романі, бо можливо тут теж є ті хто його читали (хоча його укрфандом поміститься в автобус)

так от ТОЧКА ЗОРУ ВСЕЗНАЮЧОГО ЧИТАЧА, те що почалося з просто гарненького едіту і тепер стало частинкою моєї душі. цей твір - зізнання в коханні всім хто читає, всім хто знаходить своє спасіння в історіях і любить їх усім серцем

хоч і починається він як звичайний ісекай, де є такий собі 28 річний Кім Докча, єдиний хто прочитав твір повністю і прагне створити ідеальний кінець, та потім все розкривається зовсім з іншого боку, і ти залишаєшся в шоці. цей світ був створений для нього і без нього він би не існував

Докча неймовірно прописаний персонаж, і мені знається що всі хто читають цей роман зможуть в ньому знайти себе. як людина ескапіст яка постійно тікає від реальності - я ще ніколи не була наскільки почутою.

масштаби всесвіту орв теж величезні і лякають на початку. зірки, сузір'я, інші планети та світи - але під кінець ти можеш побувати всюди і вийти за його межі. я не знаю як пояснити це відчуття, але це захоплює подих

під кінець я плакала як не знаю хто, це найкраща частина історії на мою думку і він один вартий того щоб відкрити цю книгу. ти отримуєш відповіді на всі питання, і навіть думки "бляха якого фіга гг наскільки сильний це дуже нереалістично" або "чому всі живі так не має бути" після епілогу зникають - це не косяк авторів, а основна суть І ЦЕ БЛЯХА НЕЙМОВІРНО

настрочіла купу тексту але я занадто сильно люблю цю історію я не можу 😭😭

[kekineko]

інколи, але останнім часом частіше, я згадую слова мого колишнього друга

він був старше за мене на декілька років, але в багатьох сенсах ми були дуже схожі. якось він мені сказав що люди не залишаються у нього в житті надовго, і його коло спілкування постійно змінюється. в мене була така сама проблема, тому я легко його зрозуміла

скільки б я не спілкувалася з людьми, вони не затримуються надовго. не те щоб я була не цікавою чи дивною (окей, можливо трохи) але проблема була не в цьому - я зовсім не вмію триматися за людей

вміти помічати емоції людей незручна штука. я знаю коли їм не цікаво, коли вони щасливі, і коли їм все одно. коли помічаю останнє - я йду, валізи вже готові. заздалегідь. завжди були. не звикла боротися, не звикла чіплятися; людям довіряти страшно, бо підуть - краще це заздалегідь зроблю я

хотіла б вміти інакше. тому потайки надіялася, що стану іншою за нього. я ж зможу, так?

за півтора роки нічого не змінилося. ситуація повторилася знову

але, чому мені все одно? я собі обіцяла, але так і не змогла навчитися. мені боляче, але я не хочу боротися. в мене є я, дві інтернет подружки, книги і малювання - мені не потрібно нічого більше

я знаю що не буду жалкувати. чи буду я сумувати - звісно, але я ніколи не жалкую про свої вчинки. пофіг на долю, на правильних людей - не хочу. можливо колись я вчіплюся, колись зубами буду виривати шкіру аби залишитися, та не зараз

[kekineko]

for national tulip day 🌷

[kekineko]

з віком я почала помічати наскільки сон важливий і як він напряму впливає на ментальний стан

були часи коли я багато працювала і вчилася, ще й зі звичкою засиджуватися за книжками чи манхвами, сон був на останньому пріоритеті і потім з'явилася депресія

а зараз, зміни відбуваються буквально в один день. вчора не спала всю ніч і почала плакати після розмови з другом, бо я дуже боюся що скоро мене покинуть

не те щоб це змінилося зараз. мені все ще страшно, але зараз легше зрозуміти що це ігри мого мозку і що насправді все буде добре бо я крута і класна хпхпхпх

і що немає нічого страшного навіть якщо я комусь не подобаюся або роблю помилки

тому не нехтуйте сном і їжею будь ласочка бо це дуже важливо, навіть якщо вам кепсько це допоможе <3