kook-okko

[kook-okko]

In the dark room, on an old oak table, there is a black funeral candle. I'm halfway to tremble, casting dark shadows. The black wax drips down with heavy tears, taking in chimeric forms. Light is the one thing that breaks through the thick, dark, luminous fragments of reality.

Near the table they found women in long black cloth. Their guises are guarded behind a dark serpank, through which the red appears through the tears of their eyes. Shoulders tremble in the sight of silent rituals, and tears, falling, are not visible to sound, afraid to destroy the sacred silence of grief.

The women's three-handed hands are trimming the willow's palms. From the skin sheet, from the skin crack in the bark, thick drops of crimson color protrude. Darkness for shelter, the stench leaves traces on pale fingers, similar to ancient runes of incredible waste.

Red drops fall down, pulsating in time with the subsiding heartbeats of the candle. The stench appears in thin threads along the underside, the mutes whisper that it has long been lost. There's a smell sticking out of the wood, it's black, it's charred.

The surface is infused with the smell of wax, willow bark and the smell of metal, the first. The silence is broken only by the ice, the subtle sniffling and the rustling of the needles that whisper in a long-forgotten language.

With a drop of skin, the half of my face burned brightly, the loud, spitting ones from the darkness were caught in a silent scream of denunciation. This ritual of grief is long-standing for memory, red drops - connections between the worlds, the paths by which the living see off the dead to eternity.

[kook-okko]

5 posts!

[kook-okko]

Nowruz

[kook-okko]

beautiful vancouver .

[kook-okko]

breath of spring

[kook-okko]

Емілі і місяць.

У маленькому містечку, де зірки сяяли яскравіше, ніж деінде, жила дівчинка на ім'я Емілія. Вона мала дивовижну здатність – розмовляти з місяцем. Кожної ночі, коли місяць підіймався на небо, Емілія виходила на свій балкон і шепотіла йому свої мрії та бажання.

Одного разу, коли місяць був особливо яскравим, Емілія запитала його: "Місяцю, чи є десь місце, де збуваються всі мрії?"

Місяць усміхнувся і відповів: "Так, Еміліє, є таке місце. Воно називається Долина Снів. Але щоб туди потрапити, тобі потрібно знайти три чарівні квітки: квітку Золотої Надії, квітку Срібної Любові та квітку Кришталевої Мрії."

Емілія була дуже схвильована. Вона вирішила вирушити на пошуки чарівних квітів. Першою вона знайшла квітку Золотої Надії. Вона росла на вершині найвищої гори, де сонце ніколи не заходило. Квітка сяяла, як маленьке сонце, і дарувала надію всім, хто її бачив.

Потім Емілія вирушила на пошуки квітки Срібної Любові. Вона знайшла її в глибині зачарованого лісу, де дерева шепотіли пісні кохання. Квітка сяяла, як срібний місяць, і дарувала любов усім, хто її торкався.

Остання квітка, Кришталева Мрія, росла на дні найглибшого озера, де вода була прозора, як кришталь. Квітка сяяла, як маленька зірка, і дарувала мрії всім, хто її бачив.

Зібравши всі три квітки, Емілія повернулася до свого балкона. Місяць чекав на неї. Він усміхнувся і сказав: "Ти знайшла те, що шукала, Еміліє. Тепер закрий очі і уяви свою найзаповітнішу мрію."

Емілія закрила очі і уявила собі світ, де всі були щасливі та добрі. Коли вона відкрила очі, вона побачила, що опинилася в Долині Снів. Все навколо було таким, як вона мріяла.

Емілія провела в Долині Снів багато часу. Вона зустріла там багато друзів і пережила багато пригод. Але одного разу вона зрозуміла, що її місце – у її маленькому містечку, де вона могла ділитися своїми мріями з іншими.

Вона попрощалася з місяцем і повернулася додому. З тих пір Емілія завжди пам'ятала про Долину Снів і про те, що мрії збуваються, якщо в них вірити.

І ти, люба дитино, пам'ятай: твої мрії – це твої крила. Вір у них, і вони неодмінно приведуть тебе до щастя.

# Таорчість Gemeni#

[kook-okko]

У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жила собі юна ткаля на ім'я Олена. Її руки були спритні та вправні, а серце сповнене мрій та фантазій. Вона ткала дивовижні тканини, на яких розцвітали квіти, співали птахи та сяяло сонце.

Одного разу, Олена знайшла на горищі старий, забутий ткацький станок. Він був весь вкритий пилом та павутинням, але Олена відчула, що в ньому криється щось особливе.

Коли Олена почала ткати на цьому станку, вона відчула, що нитки самі собою починають сплітатися у візерунки. Тканина оживала під її руками, розповідаючи дивовижні історії.

Олена зрозуміла, що цей станок - чарівний. Він міг не тільки створювати красиві тканини, але й виконувати бажання.

Першим бажанням Олени було допомогти своїй старенькій бабусі, яка хворіла. Вона сплела для неї теплу та м'яку ковдру, і бабуся одразу ж почала одужувати.

Потім Олена допомогла своїм односельцям, які втратили свої домівки під час пожежі. Вона сплела для них нові хати, і вони знову змогли жити щасливо.

Чутки про чарівний станок Олени рознеслися по всьому світу. До неї почали приходити люди з різними проханнями. Хтось просив зцілити від хвороби, хтось - допомогти у важкій ситуації, а хтось - просто попросити щастя та кохання.

І Олена нікому не відмовляла. Вона ткала для кожного, хто потребував її допомоги. Її тканини приносили людям радість, надію та віру у краще майбутнє.

Але одного разу, до Олени прийшов злий чаклун. Він почув про чарівний станок і захотів заволодіти ним.

Чаклун спробував обманом виманити у Олени станок, але вона була мудрою та розуміла, що він хоче використати його для своїх злих цілей.

Тоді чаклун вирішив застосувати силу. Він напав на Олену та її село, але вона не злякалася.

За допомогою чарівного станка, Олена створила непереможне військо з тканини, яке перемогло злого чаклуна та його слуг.

Після цієї перемоги, Олена зрозуміла, що чарівний станок - це не тільки дар, але й велика відповідальність. Вона вирішила використовувати його тільки для добрих справ, щоб допомагати людям та захищати їх від зла.

І з того часу, Олена стала не тільки відомою ткалею, але й справжньою героїнею, яка приносила людям щастя та надію.

#ТворчістьGemini.