lirics1us-blog - Tumblr blog

lirics1us-blog · 7 years

Text

КОМПОЗИТОР ЯК МІСІЯ

Нотатки з авторського концерту композитора, заслуженого діяча мистецтв України, голови Дніпропетровської регіональної організації Національної спілки композиторів України Олександра Нежигая

Композитор – це професія чи місія? Не дивлячись на те, що з часів Ренесансу створення музики ствердилось як необхідна для життя світського суспільства професія, останні десятиліття все частіше примушують шукати відповідь на поставлене запитання, занурюючись у забуті, затерті в медійному галасі прагматичного шоу-бізнесу, сакральні смисли і призначення цього виду музичної діяльності.. Наприклад, у культурні сенси далеких барокових часів, коли композиторська праця була великим служінням Богові, як для І.С.Баха. В цінності музичної практики часів Просвітництва, коли митець бачив своєю творчою метою зробити людей морально кращими, надавши їм можливість досягнення внутрішньої свободи, як цього прагнув Л. ван Бетховен…У смислові посили музики романтичної доби, коли композитор власними творіннями хотів освітлювати глибини людських сердець, як на це сподівався Р. Шуман.. В смислові концепти культури не такого вже далекого ХХ століття, коли кипіння авангардних пошуків не затьмарювало композитору думки : створювати музику означає жити нею ніби духовною і звуковою субстанцією, як зазначав А.Шенберг…Навіть крізь зашкарублий дух наших днів пробиваються інколи тонкі сакральні коди композиторського призначення, які зберігають окремі справжні місіонери сучасної музики, що сприймаються немузичним загалом майже архівною знахідкою. Але саме ці “кавалери музики” - і серед них наші видатні співвітчизники Л.Дичко, М.Скорик, Є. Станкович, В.Сильвестров - продовжують жити нею, сповідуючи її як наданий Всевишнім уроком мудрості. Для них істина - не нав’язувати музичному творінню якихось «своїх» правил ( бо тоді звуковий витвір чинить опір творцеві), а йти за Абсолютною музичною інтуїцією. Досвідом здійсненої ретроспекції стає усвідомлення композитора, передусім, творчою субстанцією, зовнішня форма якої - професія, а внутрішня сутність – відповідальна духовна місія перед слухачами і виконавцями, самим собою і Богом. Місія торування шляху до власної композиторської та взагалі людської досконалості.

Перевірити гідність цій місії дають рубіжні періоди в житті композитора. Адже лише зрілий митець впевнено може відповісти на кілька поставлених перед собою «кантівських запитань». Чи пізнав я сенс музичної справи? Чи опанував великими й малими музичними формами, стильовими традиціями й новітніми техніками? Чи знайшов свій «голос», який би збудив хоч одну людську душу? Що я зробив для потреб сучасних виконавців і що можу зробити для подальшого розвитку музичного мистецтва?

Відповідь справжнього майстра на всі ці фундаментальні питання композиторського буття запропонував в авторському концерті до 60-ліття з дня народження Олександр Нежигай, заслужений діяч мистецтв України , голова Дніпропетровської регіональної організації Національної спілки композиторів України .

Твори, представлені в програмі з двох щільно наповнених відділень, довели про опанування не тільки малими пісенними й камерно-інструментальними формами, а й великими сонатно-симфонічними й концертними формами. З одного боку, вони засвідчили багатовекторність композиторського пошуку, здійснюваного протягом 35 років творчої діяльності О.Нежигая. А разом і співмірність творчому досвіду — чималого творчого “портфоліо”, в якому дві симфонії, “Слов'янське капріччіо “ для симфонічного оркестру, «Болеро – експеримент» М.Равеля – О.Нежигая, Концерт та Концертіно для фортепіано з оркестром, “Святкове рондо” для двох фортепіано, Фортепіанне тріо, Соната для скрипки з фортепіано, Скерцо для гобоя з фортепіано, Cкерцо для флейти, скрипки й фортепіано, “Капризне” рондо для двох скрипок з фортепіано, “ Файл з диску” для віолончелі та фортепіано, і ще багато інструментальної, вокаль��ої та хорової музики.

З іншого боку, виконане в авторському концерті виказало яскравий театрально-сценічний талант О.Нежигая, який виявляється з різною долею навантаження в усіх жанрових сферах творчості. Звичайно, в перше чергу, в крупних музично-сценічних творах - балеті „За двомя зайцями” за М. Старицьким, мюзиклах „Божевільний день або Одруження Фіигаро” за Бомарше та „Багато галасу даремно” за Шекспіром, рок-опері „Тристан та Ізольда”, музичній комедії „Хазяйка Раю”, в музиці більш як до вісімдесяти театрально-драматичних вистав, серед яких „Театр часів Нерона і Сенеки”, „Макбет”, „Сказання про град Лебединець”.

З не меншою силою музично-сценічний дар дає про себе знати в численних естрадних піснях і пісенних циклах, камерно-інструментальних мініатюрах. Зокрема, в виконаних “Колисковій” для кларнету з фортепіано, “Спомині” та “Джаз-вальсі” для фортіпіано, де “органоном” композитора у збудженні найтонших ліричних струн слухацкої душі слугують романсово-пісенні інтонаційні звороти, інтегровані в оригінальний за тембровим і гармонійним джазовим забарвленням мелодійно-ритмічний контент. Це забезпечує, по-перше, доступність, демократичність тексту, що не заперечує його професійності й серйозної змістовності. І, по-друге. на відміну від витонченого інтелектуалізму та інтонаційно-емоційної невиразності багатьох творів сучасних композиторів (від чого їх симфонії чи концерти вже нагадують чиюсь музику), твори О.Нежигая в усіх опрацьованих жанрових різновидах, мають свою виразну інтонацію і своє яскраве образно-емоційне коло. В них є і юнацько-безпосередні ритмо-мелодичні побудови, і романтичні гармонії, і спроби філософських камерно-симфонічних узагальнень, і трагічні переживання від токкатної незворотності інфернально злого. Але корелюються в єдине й архітектурно довершуються всі ці контрастні, часом протилежні, звукообразні плани завжди майстерним композиційним рішенням. Тому твори О.Нежигая сприймаються природним потоком звукових образів, замішаних на щедрій гамі авторських почуттів. Їх точно не можна переплутати з раціональними композиціями, вподібненими до “ідеально” виконаного завдання з гармонії чи інструментовки, але позбавленими Божої помітки музичної особистості. Навпаки, в музиці О.Нежигая живе одного разу віднайдена авторська “тональність” з відблиском невловимої хвилини натхнення, завжди неповторного моменту грайливого бігу живої уяви.

Яскраво відчутна музично-театральна обдарованість автора і у звуковому втіленні драматургії “Слов'янського капріччіо” для симфонічного оркестру, Концерту для фортепіано з оркестром і Другої симфонії, які прозвучали ювілейного вечора. В першому з названих творів — це “балаганні” ,”скоморошні” варіативно-темброві й фактурно-тематичні події, що нагадують про український вертеп. А яскравою, образною колоритно-тембровою грою й капріччіозною музичною мовою - про засвоєння стильових засад музики метрів ХХ століття І.Стравінського, Б.Бартока, Р.Щедрина. Щодо Симфонії, то вона сприймається живою музичною картиною, асоційованою з дійсністю. Це результат гострих тематично-тембрових зіткнень кластерних масивів мідних духових з трохи наївною терцовою поспівкою арфи, що доходять кульмінації свого дисгармонійного співіснування в “крику про допомогу”. Передфінальні спаплюжені гармонії - “остання крапля кипіння” в драматичному сюжеті, що оповідає про сучасний антагонізм жорстокого технократизованого соціального зла й беззахисного, крихкого людського існування. В самому фіналі симфонії - ледь чутний хоральний реквієм, випромінюваний з уламків гармоній, ритмів, мелодійних фрагментів заставляє раптом задуматися... По кому реквієм? По людському життю, по кожному з нас, безсилому перед незнищеним експансивним злом... Симфонія, написана на почтку 90-х, актуалізувала сучасне, дякуючи авторському вмінню узагальнити тимчасове й вийти на вічні проблеми. Чи це не свідчення осягнення глибин композиторської професії, яка неможлива без філософського розуміння світу й людини в ньому?

Однак трагізм симфонії - скоріше виключення, ніж правило в музиці О.Нежигая, якому цілком властиве оптимістичне світовідчуття. Такий вже рідкісний життєлюб Олександр Миколає��ич, чи може дорослий мрійник, випадково занурений в наш трагічний час. Хоча вихід в іншу, художньо створену реальність - вірний спосіб духовного і навіть фізичного виживання. Усім екзистенційним складнощам, трагічним обставинам і душевним протиріччям він протиставляє прагнення пізнання музично невідомого, що й долає невдоволеність реальністю..

А тому пише постійно і багато в інструментальному, хоровому, пісенному жанрах, інколи повертаючись на новому рівні досвіду до закріплених звукообразних ідей чи інструментальних складів. Наприклад, до дуету ударних з фортепіано або ж до токкати. Тому в ювілейному концерті прозвучали Концертний дует для ударних і фортепіано (написаний ще в 1978 році, далекі часи композиторської юності за проханням студента, а нині викладача та директора Тернопільського музичного училища Михайла Рудзінського), та прем'єра останнього року - Концертний дует для литавр з фортепіано. Образно і стилістично де в чому нагадуючи одне одного, вони все ж довели різноманітні виразні можливості ударних інструментів, як і значні оркестрові можливості використання фортепіано, точкою відліку в чому тут вочевидь послугував камерно-симфонічний досвід тлумачення токкатності Д.Шостаковичем. Самий токкатний тематизм цих творів О. Нежигая набуває в творчості композитора лейтобразних рис, емоційна формула тут — руйнуюча холодність і жорсткість, а інтонаційно-ритмічний код — немелодійність, настирне загрозливе брязкотіння.

Можливо саме таке звукове наснаження токккати посприяло О.Нежигаю вдатися до позамузичних експериментів Залишаючись частково “кабінетним” академічним композитором, що постійно опрацьовує традиційні форми й новітні стильові техніки, він захопився технікою інформаційної доби. Й зокрема, комп'ютерними засобами виконання й тембрового забарвлення камерно-інструментальних та вокальних творів, чим намагається наблизити серйозні задуми до молодіжних виконавських і слухацьких кіл. З цієї причини свого часу О.Нежигай відгукнувся на пропозицію сингапурського продюсера і написав п’єсу для струнного ансамблю з фонограмою під назвою «Taming» (що в перекладі з англійської – «Приборкання»). По сьогодні вона викликає інтерес, підвищуючи пісенно-танцювальний настрій, про що довів авторський концерт, де цей опус прозвучав знову. А подивіться, який чудовий власний сайт в Інтернеті зробив собі О.Нежигай. Скільки тут музики, відеозаписів, скільки можливостей різноманітних інформаційних творчих контактів.

Прагнення відповідати на запити і виклики часу додає творам О.Нежигая відчутної сучасної привабливості. Тому немає у композитора проблем з виконавцями. Вже склалося дружнє коло концертних інтерпретаторів, до якого увійшли піаністка Лариса Грабко, лауреат Міжнародного конкурсу Ольга Кутакова (скрипка) та струнний квартет у складі якого, окрім неї, Варвара Соколянська (скрипка), Тетяна Шевер (альт) та Ольга Холод (віолончель), лауреат Міжнародних конкурсів серед виконавців на кларнеті, кандидат мистецтвознавства, доцент Дніпропетровської музичної академії ім. М.І.Глінки Валерій Громченко, студенти академії, виконавець на литаврах Юрій Трачук та виконавець на ударних інструментах Святослав Курлюк. Знаковим можна вважати й те, що академічний симфонічний оркестр Дніпропетровської філармонії ім. Л.Когана під керівництвом лауреата Міжнародного конкурсу Івана Чередниченка, знайшов у своєму складному гастрольному розкладі час для натхненного, зрозумілого, музично досконалого виконання симфонічних і концертних партитур О.Нежигая. А отже, і тут композитор виконав свою духовно -творчу місію.

Авторський концерт довів ще одну важливу річ — є в нашому місті (як кажуть мудрі люди, не першому в економічному й політичному житті, але і не другому) яскраві професіональні композиторські постаті. Серед них - Олександр Нежигай. Спостерігаючи вже не одне десятиліття за його творчістю, додам наприкінець дифірамбічно, ані трішки не кривдячи душею. Завжди вірний власній художній інтуїції, він має музичним “кредо” дарувати людям радість, бо вони того потребують. Володар Божого дару, помноженого на знання з класичної європейської, української та сучасної композиторської практики, які отримав в Криворізькому музучилищі та Одеській консерваторії, він вірить, що світ мусить рухатися за космічними законами музики.

Наталія Тарасова,

музикознавець, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри історії та теорії музики Дніпропетровської академії музики ім.Глінки, член Національної спілки композиторів України

0 notes