litblogreader-blog - Tumblr blog

[litblogreader-blog]

Батлер Рид в квартиру вошел без стука,

на дворе жара, но он дьявольски замерзал,

не гремя ключами, тихонько, почти без звука,

он прошел в знакомый до боли зал.

 Батлер Рид не в себе, весь трясся, как лист на ветке.

оценил про себя: "да, веселой была езда,

надо выкурить с Салли по сигаретке".

он реально взволнован, как никогда.

 в зале Салли....как видно ждала кого- то,

примеряла улыбки, реплики, прищур глаз.

Батлер весь потрёпан, расшатан, совсем измотан,

попытался вымолвить пару фраз.

 но не вышло, он дьявольски растревожен,

ни сказать, ни всхлипнуть, ни промычать.

боже, он взбудоражен до дикой дрожи,

он совсем не знает, с чего начать.

 "Салли, Солнце, мы утром с тобой ругались", -

вдруг промолвил, всю волю собрав в кулак.

"я хотел, чтобы мы развелись, разбрелись, расстались.

это ложь, Салли, это совсем не так.

 это все со зла, злость пылала во мне, как в домне,

я не знал, я не думал, родная, что так вспылю.

но запомни, Салли, ты слышишь меня, запомни,

я безумно, просто безмерно тебя люблю".

 Салли встала, дошла до бара, легко и статно,

налила себе выпить, добавила в водку джина.

почему тут так холодно, непонятно?

за окном жарит так, что липнут к асфальту шины.

 она села рядом, на кнопку ТВ включила,

проигнорив всё, будто Батлера вовсе нет,

что его дико дёргало и бесило.

Салли ловко укуталась в бархатный тёплый плед.

 "слушай, Салли,забудь то, что утром было!

в наших диких ссорах я только себя виню."

по ТВ в новостях диктор слаженно говорила

про аварию на Медиссон авеню.

 мол, виной водитель, багряный корвет водивший.

торопился так, будто вовсе неуязвим.

двое раненых, но живых и... один погибший

Батлер Рид... соболезнуем и скорбим.

 Салли резко вскочила, лицо ее цвета мела.

страх. истерика. слезы катились с глаз.

она утром представить себе не смела

то, что видит мужа в последний раз.

 боль сковала , пронзительная, сквозная.

Батлер обнял ее, как при жизни еще умел,

прошептал тихонько на ухо: "прости, родная,

я так торопился... что кажется не успел"...

 Эль Кеннеди

[litblogreader-blog]

[litblogreader-blog]

Тут бы я, конечно, вспомнила о тебе. Если бы когда-нибудь забывала.

В. Полозкова

[litblogreader-blog]

"Коли подих стає повітрям"

Надзвичайно чарівна книжка про смерть. Про її очікування і невідворотність. Колись його донька візьме цю книжку до рук і скаже: "Мій татко був дійсно крутим в усіх сенсах цього слова".

Пол Каланіті проводить нас всією лінією свого життя, і тільки коли він замовкає назавжди, до кінця нас доводить його дружина. Це книжка про вселенський облом перед самісіньким фінішем, досягненням мети Пола. Коротесеньке слово "Рак" перекреслило всі його мрії, плани і, на жаль, життя. Пол знайшов сили і майже переміг. Але далі щось пішло не так... Описані дружиною останні години його життя - це апогей суму і одночасно захоплення цим чоловіком.

Україномовний переклад - просто казка. 250 сторінок на одному диханні буквально за кілька годин.

Книга викликає бодай примарне уявлення щодо того, через що проходять невиліковно хворі люди. А неодноразове цитування автором творів Т. Еліота підштовхує до перечитування хоч би частинки його поетичного доробку.

Одним словом, є над чим подумати, поплакати і посміятися.

[litblogreader-blog]

Правда звільнить тебе, але перед цим знівечить

Гейл Форман

[litblogreader-blog]

Я маю піти, аби знову навчитися жити. ОБЛИШ МЕНЕ

Чоловік ніколи не цінує, що робить дружина, допоки вона не припинить цього робити. Особливо якщо у вас чотирирічні близнята, винайняте житло і купа рахунків. Якою б зайнятою не була Мерібет, вона встигала прикрити всі тили. Аж поки у неї не стався серцевий напад, що призвів до операції на серці. Виписавшись з лікарні, Мерібет прагнула відпочинку. Однак чоловік йшов на роботу, лишаючи її з дітьми і матір’ю, стосунки з якою у жінки так собі. Джейсон обіцяв створити бульбашку навколо дружини, натомість на її плечі звалилися домашні турботи. Подруга Елізабет і начальниця за сумісництвом знайшла Мерібет заміну. Чоловік повторює, що вона здорова. Мерібет відчуває, як розсипається від кожного руху. Одного чудового ранку, коли вже нікого не було вдома, Мерібет збирає речі і йде з дому. Вона їде у Пітсбург, місто, в якому народилася, аби розібратися в собі, а згодом береться за пошуки своєї біологічної матері – для Мерібет не було таємницею її вдочеріння. Нове місто, нові друзі, нове життя… Вона ще не знає, що чоловік не збирається її шукати. За цілий місяць він не написав їй жодн��го повідомлення на електронну пошту.

Клубок взаємостосунків, який розплутується поступово. Кожен герой – окрема ниточка, смикнувши за яку, відкриваєш нову сторінку альбому із окремими фрагментами історії кожного.

Чи знайде Мерібет свою матір і шлях назад? Саму себе? І чи є їй куди повертатися?

"Облиш мене" Грейс Форман - абсолютно жіночна, цікава і чуттєва історія. Такі хочеться читати під час стану світлої меланхолії, коли за вікном дріботить дощ.

Я б хотіла отак запросто стрибнути з заплічником до потяга і пожити десь хоча б пару днів. Але навряд змогла б це дозволити собі, якби мала дитину (тим паче двох!). Мерібет наважилася. Вона, мабуть, знала, що сміливі мають щастя…

[litblogreader-blog]

“Книга дзеркал”: збери всі уламки, аби дістатися правди

Назва виправдовує себе – кожен герой подає свою версію історії вбивства професора, що сталося майже 30 років тому. І жодна з них не є істинною.

Це історія про те: - як один літературний агент зацікавився частиною рукопису, решта якого зникла; - як журналіст намагається відновити події чужого минулого; - як коп на пенсії вирішує довести справу до логічного завершення. І ще трішечки про божевілля.

Не дивлячись на те, що оповідь ведеться від трьох різних чоловіків (навіть чотирьох), розрізнити їх важкувато – оповідач зливається в одне «Я». Майже кожного героя цілком схарактеризовано, подано весь його життєвий шлях. Іноді здається, що перед тобою не художній твір, а чиєсь резюме. Однак така подача дає чіткий портрет героя і спонукає до подальшої мороки стосовно того, хто ж головний злочинець.

Само собою в кінці дзеркала розбиваються об тверду підлогу правди, до якої таки докопалися через майже 30 років.

Легке детективне чтиво для тих, хто іноді любить уявити себе Шерлоком.