longinus-shitpost - Tumblr blog

[longinus-shitpost]

Я можу стати класиком, тільки якщо загину на війні

"Бажання залишити щось після себе – егоїстичне. Не в поганому сенсі, звісно. Це просто частина людської натури.

Наче дитяче бажання наступити на ще вогкий цемент, залишивши по собі слід на роки.

Ви, звісно, хочете вписати своє ім'я в історію на віки.

Та чи матиме це для вас сенс після смерті? 

"Мистецтво живе після автора". Авжеж.

Автор – це лише привид, відбиток його, людських спогадів, переданих у мистецтві.

Але привиду все одно.

Визнання повинно прийти за життя. Кому потрібно воно після смерті митця?

Митець або визнаний, або мертвий.

Третього не дано."

Я писала цей текст майже сім років тому. Ці роздуми були частиною мого життєвого становлення. Максималізм, який треба було пройти, сформувавши своє відношення до мистецтва, зокрема і свого особистого. 

Зараз я повертаюсь до нього, бажаючи, щоб тоді, в трохи за двадцять, я була ще дурною дитиною, чиї роздуми дещо наївні. 

На жаль...

"Я можу стати класиком, тільки якщо загину на війні"

Нас так багато, таких, у цьому сучасному світі, кому треба боротися за увагу кожного глядача. Таких, хто не увійде в історію, хто живе лише мить, поки алгоритми не викинуть наше мистецтво зі стрічок. Алгоритмам все одно геніальний ти, чи навпаки.

Одиниць визнають тільки посмертно. У некрологах загинувших на війні.

Більшість з нас перетруть час й алгоритми, залишивши в архівах видалених за неактивністю сторінок соцмереж.

Після когось, можливо, лишаться видання в малих тиражах, які припадатимуть пилом, поки їх не знищить наступна війна.

Всі заклики цінувати мистецтво марні. Це просто сучасний порядок речей.

[longinus-shitpost]

Все чого я хочу - романсити цих двох у Вальгаллі

[longinus-shitpost]

Я уникала цього шиппу до останнього, але ж вони такі гарні т-т

[longinus-shitpost]

[longinus-shitpost]

Помітила, що обросла всякими дрібничками за час війни. Тим часом поки всі навколо кажуть про травму, після того, як довелось запихувати все життя в один рюкзак. І це здалось мені дивним.

  А потім я згадала свої старі записи - буквально про те, що все життя, вся моя суть, вміщається в долоні. 

Саморефлексія - страшна річ, яка витягує назовні безліч спогадів, які здавались неважливими, а потім виявляються ключами до твоєї особистості... 

Так я згадала, що моє життя увесь час уміщалося в рюкзак. 

Від "нічого твого в цьому досі немає" і "не псуй шпалери", до постійних переїздів. Береш дорожню сумку та рюкзак і їдеш в інше місто вчитися. З рюкзаком їздиш і в інше місто - де твоє серце. Тиждень через тиждень живеш на три міста. І в тебе немає дому, де треба чимось заповнити простір, щось повісити на стіну. Ніяких сувенірів. 

Потім з тим самим рюкзаком ти тікаєш від минулого життя і все починаєш з нуля. Знову живеш у чужому будинку, де нічого твого - і не псуй шпалери. І знову переїжджаєш. Тільки но техніки стає трохи більше. Але вона бюджетна і може от-от перестане працювати. Тому сама суть - флешка на 128, в якій все твоє життя. Не важливо з якого пристрою її відкривати.

Тільки но купуєш ялинку - нарешті-свою-ялинку. Яку будеш зберігати в коробці десь у шафі. Обираєш прикраси для неї. Тішишся. І рашка знову починає нове вторгнення. І ти знову збираєш рюкзак. Ялинку кидати трохи жаль, та все одно залишаєш минуле життя вже не вперше. 

Рюкзак не знадобляється. Бо тебе рятують люди, яких ти зовсім не знаєш - як і вони тебе. І вони проливають кров, за те, щоб ти міг жити далі і перевозити ту свою нажиту ялинку в іншу квартиру. 

І от проходить вже рік. Ти дістаєш цю ялинку з коробки, вішаєш на неї кульки і думаєш, що прикро буде, як поряд прилетить ракета і вибуховою хвилею тобі поб'є всі прикраси. Разом з вікном, а може й з тобою, звісно. І от ти сидиш, дивишся на ялинку і думаєш про те, що за цей рік обзавівся якимись речами, які більше не вміщає рюкзак. 

Хтось ще довго буде виходити з тої травми, від якої ти наче б то тільки почав оговтуватись. А ти можеш тільки радіти, що знову не складав все життя у рюкзак. І наче б то не збираєшся... 

Але довгострокове планування в твоїй країні - це недоступна більше функція.

[longinus-shitpost]

Привид Цусіми!АВ

[longinus-shitpost]

Коротеньке, насправді, написане в контексті сьогодення. Коли ти або романтизуєш те що можеш, або починаєш втрачати здоровий глузд, живучи днями без води/світла/опалення

[longinus-shitpost]

Something autumn

[longinus-shitpost]

Хочу дивитися серіал, а не оце все