starlitfragments

[starlitfragments]

Знову почало вивертати після їжі.

Не через бажання схуднути, я нормально ставлюсь до свого тіла.

Просто немає апетиту, а коли змушую себе щось з’їсти , шлунок ніби не приймає це.

Тіло, заспокойся.

[starlitfragments]

Тепер я розумію чому багато хто любить це. Я ревіла від позитивних емоцій поки це читала. Тепер мені дуже потрібно 3 та 4 частини

[starlitfragments]

Мені терміново потрібен новий гіперфікс.

Старий завершився, а я зовсім не хочу думати про своє життя.

Мені треба щось, що знову витіснить реальність.

Бажано з драмою і потенціалом для емоційного вигорання.

[starlitfragments]

зараз я — це той телефон, який висить на зарядці, але все одно на 1%

[starlitfragments]

Here you can witness me — tired, hungry, still in cosplay after a full day of filming TikToks, aggressively waiting for my nuggets.

Honestly, pretty on-brand for Neil Josten energy: dead inside, but refusing to lie down without a fight (or food).

(Тест на англійській але зразу видно звідки я насправді пхахах)

[starlitfragments]

Я останні дні пила забагато.І не тільки алкоголь — антидепресанти та заспокійливі теж.Перевищувала дозу, яку призначив лікар.

Пила їх не щоб стало краще,а щоб не стало гірше.Щоб заглушити весь той негатив, поки він не встиг перехопити контроль.Щоб він не захопив мене першою.

[starlitfragments]

Я думала, що вже ніколи не відчую самотності.

Мені не потрібно було людей поруч, мені справді було комфортно самій.А якщо хтось і був поряд — то не тому, що я цього шукала, просто так виходило.

А зараз ця самотність різко стала нестерпною, і я відчуваю її не ззовні, а всередині.

І, напевно, вперше за довгий час хочеться, щоб хтось був поруч не випадково, щоб був хтось, на кого можна покластись. Кого можна обійняти й просто потримати за руку. Засинати в обіймах і знати, що не треба ховати свої почуття.

[starlitfragments]

Здається, я вичерпала усі свої сили.

На спілкування, на фізичну активність, на дихання, на емоції.

В голові така пустота, ніби навіть думки не хочуть залишатись.

Кожна частинка тіла важка, все болить, навіть там, де боліти не мало б.

Хочеться просто когось поруч.

Без слів, без пояснень.

Просто полежати в тиші, в обіймах.

Щоб трохи стало не так самотньо всередині.

[starlitfragments]

ну це був пиздець. гірше, ніж я очікувала.

мама розплакалась коли побачила моє волосся, наговорила мені купу бруду, сказала «це мій дім» і запропонувала йти працювати в місто і знімати квартиру.

на всі мої «що не так?» відповідь була: «подивись у дзеркало». а в кінці — просто: «я не хочу тебе бачити».

добре, що я сьогодні їду в київ. не побачу її до понеділка, і цього точно достатньо.

в останній спробі конструктивної розмови мене накрило — до істрики, блювоти і того, що мене просто вимкнуло. тато прийшов, підтримав трохи, дав мені заспокійливе, але й видав коли мама не чула: «ну ти ж знала, як це буде».

шукала підтримки в друзів, і дякую їм, але мені потрібно було щось більше.домовилась про розмову з психологинею, на щастя в неї було віконце. вона сказала, що далі буде важко, але вона в мене вірить і заспокоїла мене тим що сказала що я не зробила нічого поганого.це було те що хоч трохи мене заспокоїло.

Я зараз розриваюсь між провиною і злістю.

бо я наче засмутила маму. а з іншого боку — це вона сказала мені не виходити з дому, бо люди побачать.

але в цей же момент.

пофарбоване волосся —що не назавжди, для неї трагедія і «що скажуть люди» а шрами від селфхарму — назавжди і її чомусь не хвилює думка людей

то що краще, мам? бути нещасною, але нормальною для чужих очей?дчи бути яскравою, щасливою (часом дурною), але собою?

[starlitfragments]

пофарбувала волосся — +100 до самоідентичності, +200 до дзеркальних селфі, і мінус мільйон до внутрішнього спокою, бо чекаю реакції мами, як останнього боса в грі “не бути розчаруванням”.

але ГЛЯНЬТЕ ЯКА КРАСА.

це волосся каже: «я знаю, хто я».

а мама каже: «ти знаєш, хто тебе виховав?!»

тримаюся на каві, неврозі і новому кольорі.

плакати будемо пізніше, сьогодні — блистимо.

[starlitfragments]

Як нормальні люди справляються зі стресом без самоушкоджень?

Типу у вас не буває такого, що під час кожної маленької незручності ви просто такі: Ох ну все... ПІДУ ВІДРУБАЮ СОБІ РУКУ!

[starlitfragments]

Це цирк а не ніч.

Почала спати на животі, бо це, цитую інтернет, «зменшує ймовірність сонного паралічу».

ага.

І що ви думаєте? Мій геніальний мозок такий: «хах, окей, тримай сон у сні з фейковим пробудженням і паралічем всередині😌»

Лежу в ліжку, думаю, що прокинулась. Ніфіга. Не можу рухатись, не можу кричати, мене невидиме щось тримає.

Параліч? не зовсім...Просто сон про параліч.

Спасибі, мозок. не розчаровуєш, тобі б таку винахідливість коли я не сплю

[starlitfragments]

деколи на себе дивлюсь і така: «як тобі вже вбіса 25?»

тобі 16 і тобі готуватись до нмт треба

[starlitfragments]

я не хочу бути сильною. я хочу спати 12 годин і щоб хтось гладив мене по голові.

[starlitfragments]

Дні пролітають швидко, без пояснень і з питанням "це взагалі було реально?"

Робота — косплей — знову робота — знову клей, тканина, ідеї, які приходять о третій ночі, коли вже ніби хотіла просто жити

І все б ок, але тіло знову включило режим "ні, ми не будемо їсти, хаха, тримай нудоту замість сніданку"(дякую, організм, дуже дякую, ти такий оригінальний)

Апетит з'являється тільки тоді, коли я вже майже не я — напівсонна, напівпримара, після пігулки для сну.

місто засинає, прокидається бажання їсти

Але при всьому цьому я відчуваю себе дивно живою.

Наче щастя десь тут, між робочими файлами, котячим муркотінням і шелестом тканини, які пахнуть майбутнім виступом

Наче щось іде не так — але в доброму сенсі

[starlitfragments]

Звіт за тиждень: божевільний, кольоровий і трохи дикий.

⠀

Я таки пофарбувала волосся. Точніше — знищила його освітленням. Тепер маю справжній коктейль кольорів: зверху — блондинисте, далі — жовте, а на кінцях — вогняно-оран��ево-червоне. Так, криво. Так, лякає бабусь. Але я дивлюсь у дзеркало і мені хочеться усміхатись.

⠀

Ще я пробила собі хрящик. Вдома. Сама. І я в захваті. Просто таааак!

⠀

З мінусів — вдома хаос, робота просувається зі швидкістю равлика в депресії.

⠀

З плюсів — я почала більше спілкуватися. Для мене це щось новеньке. Я не просто мовчки читаю чати, я в них беру участь. Інколи навіть забагато. Але вау.

⠀

Я дивна, я строката, і я жива.

[starlitfragments]

Я придурошне... написала в заявці на фестиваль, що одягаю маску і починаю виконувати бойові рухи мечем. А тепер сиджу і думаю: чого я взагалі це написала? В цій масці я бачу, як після двох пляшок вина ‐ все розмито, незрозуміло і, здається, що я більше відганяю мух ніж роблю круті бойві рухи мечем