#корупція влади

[ya-chytouch]

СТОКГОЛЬМ

Тепер прийшла пора писати відгук. Сказати, що мої припущення про книгу не виправдались - то не сказати нічого. По-перше, це книжка не про апокаліпсис. Втім, йдеться про щось серйозне і страшне, від чого Бог зійшов на землю, бо порушився баланс. Якщо ви спитаєте мене - який такий баланс? - я лише загадково посміхнусь і мовлю - ви що, хочете все розуміти, розкласти по поличках, аби все було прозоро і логічно? жалюгідні обивателі... і на тому слові повільно полину у туманну далечінь. І не дам вам жодної конкретики. Правда ж в тім, що я сама не знаю, про який баланс йдеться. Але, так, він порушений і всі приречені. То, апокаліпсис?... Нехай буде так. По-друге, дівчина з обкладинки не споглядає врятоване нею місто, як може здатись на перший погляд. Принаймні в цій книзі, вона нічого не врятувала - то вона просто так пафосно стоїть, що є цілком характерним.

Setting

Є сенс розпочати з того, де ми є і в якому контексті розгортаються події. А читати нам зовсім не про Стокгольм, а про досить специфічний Київ circa 2035 року, хоча деякі дії відбуваються і в Карпатах (представлених як депресивний і відмираючий регіон). Отож, якась там війна з участю лендлізу закінчилась (тепер ясно яка), і після того Україна потрапила під контроль західних організацій. Майже все тепер стало зосереджено в руках західних інвесторів, ще й Мирослава (головна персонажка) ніби натякнула, що Україна стала напівколоніальною країною, а якийсь найманець-СБУшник докинув про “напівдемократичність”. На тій самій сторінці трохи вище є абзац, який ніби писала рашка, аби відмовити Україну йти в ЄС: “наприкінці двадцятих багато хто підтримував посилення зовнішнього контролю, незважаючи на табуювання "питання національного приниження (?) і поступки власними інтересами", але на те тоді всім було байдуже, всіх цікавила тільки економіка, і в результаті Заходу дали стільки контролю, що в давніші часи деякі пункти могли б вважатись за державну зраду” (зліплені цитати). Себто, бідною Україною скористались, і вона не є самостійною, а просто маріонетка. Згадується про повалення військового уряду, сфальсифіковані вибори, і, як результат, диктатура. Класично, скрізь панує корупція, поліція виступає оплотом свавілля, передмістя Києва кишить бандитами і безхатченками. 

А де громадянське суспільство? На це автор дає відповідь, щоправда, пізніше: “Після того, як війна скінчилася розчаруванням і підписанням чергових мирних угод – волонтери стали нікому не потрібні, їхній внесок в розбудову армії замовчувався. Стихійні лиха, пошукові операції та зникнення дітей все ще мали змогу впливати на позицію влади і дозволяли залучати небайдужих громадян, але будь-яка спроба суспільства втручатися в роботу державних організацій зазвичай зазнавала невдачі.” Словом, дуже зручно - двома реченнями автор остаточно зводить громадян до “фонової сірої маси”, яка не має заважати йому описувати те, як світ рятує групка людей. Насправді, це дуже очевидна письменницька акомодація. Автор помічає в своєму задумі якусь невідповідність, але йому лінь ламати голову над тим, як логічно все прописати. Тому, він просто нашвидкуруч латає цю plot hole, і проблему вирішено. Так можна робити, звісно, але то ліпше якось маскувати, бо дуже впадає в очі.

Відверто, вибір саме такого гіпертрофовано негативного сетінгу викликає в мене дуже багато питань. Поясню: навіть якщо багато гострих суджень про владу і журналізм стосуються 2035р, то в деяких місцях ці опінії поширюються і на раніші періоди державності України. Наприклад, “не перше десятиріччя” правозахисні організації жаліються на Київські катівні, які “раніше” слугували тими самими фабриками зброї масового ураження і наркоти, і “вже багато років” Банкова виступає за означення всього найгіршого. З таких сентенцій, можна, боронь Боже, зробити висновок, що ми типу завжди були такі кримінальні і зачухані, того нема чому дивуватись, що докотились до диктатури.

До чого я веду? До того, що позиціонування України в майбутньому як занепалої і “гнилої” держави ще можна виправдати творчим задумом автора. А от коли вже говоримо про посилання на “тяглість” цих злочинних традицій, то разом це створює образ України як by default відсталої і “імпотентної” держави. 

Почекай, скажете ви, але ж не все, що сказано у творі, відображає думку автора! Ну і що, що, на думку якогось магічного типа, СБУ - це “непрофесійна, провінційна служба безпеки бідної та нікому не потрібної східноєвропейської країни”, а про українців той тип каже, що вони є найгіршим, що може бути в світі, “смердючими, нікому не потрібними жебраками, не здатними навіть у самому центрі Європи жити відносно пристойно”. Ну і що, що один найманець (?) транслює, що “майже всі зараз сидять на колесах, бо інакше витримувати цю країну було б неможливо”. Так, потім, ще хтось “думає” - “Будемо відверті, як країна ми не відбулися, а як нація заслуговуємо на загибель чи принаймні чергову політичну кризу.” Але ж то все персонажі - чи важать їх вислови, і чи треба тим перейматись?

Звісно, погоджусь я, одне речення, кинуте магічним типом чи найманцем не дорівнює думці автора і придирання не вартує. Проте якщо схожі судження зустрічаються достатньо часто, нехай, на кожній 20й сторінці (приблизно) 600сторінкового тексту, і при тому жоднісінького разу не спростовуються - то на виході отримуємо повноцінний мотив, який, хочемо того чи ні, певним чином відкладається в голові. Варто також зважати, що не кожен читач вміє запам’ятовувати хто саме що сказав, або і відрізняти думку автора від думки персонажа, особливо якщо то не речення, виділене реплікою. Про те, що може собі подумати про Україну якийсь непідготовлений вестернер, читаючи потенційний переклад “Стокгольму”, навіть уявити страшно! Не кажучи вже, що мене, як українку, такі сентенції спонукають писати WTF на полях кожної сторінки in question. 

Тому, з таким прийомами треба бути дуже і дуже обережним. Впевнена, що, якби такий сетінг прописав якийсь неукраїнський письменник, йому б “незлецьки” влетіло. І було б ясно, за що. 

Сюжет

Сетінг ми оглянули, а тепер я спробую переказати сюжет. Для мене це - найважча частина відгуку, бо тексту і подій багато, а от когерентності (зв’язності, себто) - не дуже. 

Важлива заувага: автор колись навчався на факультеті політології, тому в книжці дуже багато різних змов, “многоходовочок”, високих посад і таємних таємниць. Навіть набір дійових - не осіб, а груп - досить специфічний - маємо найманців, штурмовиків (які потім виявляються безликими ляльками-зомбі), поліцію, парламентарів, сектантів, тих типу магічних типів, журналістів, двох чуваків, що вбивають головного редактора (забула, від кого вони) і повстанців (типу народ, але мені не відомо яка формальна причина їх револьту). Всі ці групи діють водночас, і в усіх є якась своя адженда; усі ці лінії звиваються, переплітаються і подекуди заплутують, що є закономірним. І тому, коли усвідомлюю, що маю розповісти про сюжет, мені стає лячно - але я все ж спробую викласти все так, як зрозуміла. Звісно, не обійдеться без ліричних відступів, бо this is what you came for.

І ще - важливе уточнення: Валентин Поспєлов любить поганяти читача back and forth по подіях “минулого” і “сьогодення”, але я описуватиму події більш лінійно і якомога стисліше. Втім, захопіть на всяк випадок чаєчок і пиріжечок, бо все одно буде довго.

Починаємо.

Отож, один з офісних центрів Києва захоплюють сектанти невідомої релігії, і… просто сидять там пару місяців. Звісно ж, будівля оточена трьома шарами різної поліції і військових. Тим часом, в місті тривають якісь заворушення, народ повстає проти влади, поліція застосовує сльозогінний газ - коротше, неприємна ситуація. 

Але це все фон. Починається все (і триває) з Мирославою-журналісткою, яка прокидається з наркотичним похміллям (?) і їде брати інтерв’ю в тих сектантів. Не найліпше завдання, але це їй треба, аби відновити свою журналістську кар’єру. Мирослава намагається добути якусь інформацію від харизматичного ватажка сектантів (Ло), але той поводить себе дуже загадково і “непроникно”, на перших хвилинах розмови перебирає ініціативу в свої руки, говорить з нею на якісь “значущі” абстрактні теми - коротше, в неї нічого не виходить, але її керівництву, здається, на то якось байдуже, того вони посилають її туди знов і знов. 

Взагалі, ці інтерв’ю дають більше інформації про Мирославу, ніж про Ло. Як справдешній hot bad guy, він все знає про її життя і діяльність. Через нього автор нам натякає, що Мирославу викинули з журналістики, бо вона написала якусь там до болю геніальну статтю, і розкрила якусь надзвичайно важливу правду, через яку всі ці тексти одразу видалили з інтернету (автор ніби не чув про архіви Тані Микитенко або вірить в те, що скріни горять). Та, а не “прибрали” Мирославу повністю через те, що “ви писали її (статтю - ред.) занадто щиро… втім те, що стаття вийшла недосконалою і її так складно читати, зберегло вам життя”. 

(Це пояснення, як на мене, звучить нереалістично, враховуючи, що в тій Україні панує диктатура - а диктатура не залишала б живою людину з ТАКИМ цінним знанням. Тут автор явно хотів викрутити важливість і талановитість Мирослави на максимум (хе, як і скрізь), але і не хотів позбуватись головної персонажки на перших сторінках. Тому я сприймаю це як ще один кейс авторської акомодації обставин до своїх подальших сюжетних потреб - причому досить незграбної.)

 Тим не менш, з усіх тих розмов не стає зрозуміліше ні про суть Мирославиного “таланту”, ні про те, чому Ло зайняв ту будівлю і чого йому треба. А сюжет рухається далі, і ми гортаємо сторінки з надією, що далі буде більше пояснень.

Згодом, в захопленому офісному центрі призначають прес конференцію (вай нот) і в переплеті якихось інтриг і “зрад”, на той самий день чи то влада, чи то вояки вирішують “брати фортецю штурмом”. Відбувається стрілянина, гатять в усіх підряд, але Мирославу, звісно ж, беруть в заручниці за наказом самого Ло (через її талант, напевно, доказів якого ми не побачимо на жодній з подальших сторінок). Поки на нижніх поверхах відбувається мінування і все таке, Мирослава приходить до тями, просить відвести її до Ло, бачить його при німій молитві, особливого обурення своїм заручництвом не виказує, і спокійно йде за ним туди, куди він її поведе. А він веде її на дах офісного центру, сідає з нею в ледь-живий ґвинтокрил, і вони летять в невідоме. Якщо вам здається, що Мирослава не дуже суб’єктна, то вам не здається.

Ще в цій частині - другій - є сюжетна лінія з найманцями, які вбивають Мирославиного головного редактора і знаходять в нього на столі якісь таємні папери. Один з них (не папір, найманець) їде в архіви розбиратись детальніше, і натрапляє на суперпершокласнозасекречені дані про аномальні штуки на території країни. От уявіть, що все, що бачили в Битві Екстрасенсів - то правда, бо в тих документах про щось таке і йдеться, і за тим стоїть якийсь ОРДЕН. Потім в архіві з’являється the магічний тип і намагається вбити найманця. 

За класикою жанру, замість actually вбивання перший виголошує тираду про Бога (що він мертвий), Біблію (що це головний роман) і ще багато загадкових філософських штук про Орден, до якого він, очевидно, належить. За класикою жанру, поки той користається змогою висловитись про поганість України, з’являються (нізвідки) інші магічні типи, що його вбивають. Чесно кажучи, попри деяку клішейність, сторінки з цією сюжетною лінію одні з найцікавіших, і чи не єдині, що проливають хоч трохи світла, а не заплутують далі. Хіба що, можна було обійтись без цього пафосного накидання на Україну. (Так, мене це “незлецьки” зачепило).

Тим часом в місті далі відбувається повстання, а президент, міністр і ще якийсь важливий тип сидять в підземеллі і дають згоду на те, аби стати маріонетками якогось чувака, який прийшов до них домовлятись, політика, політика, політика, кінець другої частини (всього їх 4). 

Ах, і ще є малий розділ про те, що науковці на станції виявляють підвищений рівень радіації в місті, але під кінець робочого дня вони надто задовбані, аби щось робити, того просто йдуть додому. Здається, я і то відчуваю більше відповідальності, коли о шостій вечора мені прилітає мейл від клієнта (а може і ні, хто мене зна).

Між 2 і 3 частинами йде “інтерлюдія”, яку я б найбільше радила прочитати. Там 7 сторінок, але вони викликають більше емоцій і цікавості, ніж перша і друга частина в сукупності. (А ми тим часом перетнули екватор, пропоную зробити святковий сьорб чаю і читати далі).

Частина третя, відбігаємо на рік назад і їдемо з Мирославою в Карпати писати статтю про зникнення місцевих дітей (саме ТУ статтю). В аеропорті, “який не справив на неї жодного враження” (а Мирослава така бідна на емоції, що таке зауваження цілком має місце бути) зустрічаємось з її охоронцем. Вона істерить, що той запізнився на декілька хвилин. На наступний день персонажка заплановано зустрічається з ватажком місцевих ромів у кафе, в якому через хвилину починається погром (типу місцеві думають, що це роми покрали дітей). З’являється поліція, і на Мирославу одразу кидає оком один поліціянт; потім журналістка їде на зустріч з мером, а на другий день на якийсь брифінг, де стається сварка між місцевою і столичною поліцією  - коротше, багато всього, і між тим абстрактні, але, безсумнівно, “дуже глибокі” розмови з охоронцем. А потім Мирослава йде на “побачення” з тим самим поліціянтом з кафе - певно, щоб вивідати якусь інформацію. 

І ось тут дозволю собі зробити довгий “ліричний відступ”. Справа в тім, що у тому розділі є дуже красномовне речення про те, що, “напевно, в тому і полягав її (Мирославин - ред.) журналістський талант - зачаровувати різних чоловіків незалежно від їх політичних поглядів”. Я б такого речення не писала, бо воно дуже об’єктивізуюче і суголосне тезі, що жінки мають професійний успіх через експлуатацію своєї сексуальності - навіть такі “суперталановиті”, як Мирослава (або ж автор хотів навмисно принизити свою персонажку!). Але загалом, не класно таке писати, бо читачі можуть подумати, що автор або сексист, або слабо відбиває контекст. Чи, в крайньому випадку (а я схиляюсь саме до нього) що Валентин Поспєлов просто знає жінок хіба здалеку, і через необізнаність дозволяє собі робити найнеймовірніші припущення. 

Гарна ілюстрація останньої тези - метафора про “жах, що хотів зірвати з неї спідню білизну” (який Мирослава наче б то відчуває при думці, що їй не вдасться виконати свій професійний обов’язок). Я не знаю, що відчувають чоловіки, коли бояться (можливо, і дійсно страх за свій зад), проте це не дає ніякої підстави робити таких припущень про жінок. Якщо вам здається що я приколупалась на рівному місці, то підставте у це речення на місце Мирослави персонажа-чоловіка - звучить абсурдно, так? Сподіваюсь, що таким чином мені вдалось проілюструвати свою думку. Але то ще не кінець.

Бо на наступний день той самий поліціянт намагається зґвалтувати Мирославу, підстерігши її в коридорі готелю. На щастя, поруч опиняється її охоронець. Він рятує жінку, а потім пропонує їй викликати поліцію і поїхати до лікаря. Мирослава каже, що і мови не може бути про поліцію - навпаки, пропонує дати комусь хабар, аби ця історія ні до кого не дійшла - все заради репутації, очевидно. Охоронець, в свою чергу, починає її “заспокоювати”, що, типу, в таких ізольованих поселеннях як те село, сексуальне насильство не є рідкістю, бо “коли навкруги нічого та нікого немає, то подібний стан, який, зазвичай, можна зняти за допомогою пляшки, або навіть повії… він стає патологічним, нестерпним”.  

З цього Мирослава робить висновок, що всі в тому місці навіжені, і взагалі, “бідний лейтенантику, бідний хворий виродку. Яким має бути життя людини для того, щоб… з іншого боку, нічого особливого не відбулось. Сексуальна агресія, приниження через статевий акт - все це так притаманно людині загалом, що дивуватись було зайвим”. WTF, подума��а я, прочитавши цей абзац. Просто disaster. Вводити таку делікатну сцену, і отак її описати? А потім ще приписати персонажці ТАКІ слова? Типу, “та нічого особливого не сталось, ну звихнувся хлопець - геть не при собі був, не тримав себе в руках просто, втратив контроль! Ну падло, але ж він хворий на голову, шо з нього візьмеш… На його місці кожен би так, попробуй пожити в Карпатському селі. Та й взагалі, всі ми не святі, всі ми трохи збочені, того фіг з тим”. 

І так, Мирославину мотивацію можна зрозуміти, зважаючи на те, що вона загалом цинічна і має ампутовані емоції. А тут ще й місто в небезпеці, в поліції свої внутрішні скандали (та й сам злочинець - поліціянт), в неї - репутація, словом, не хочеться в’язнути в якійсь такій історійці. Та й думки її спричинені шоковим станом. А опісля вона йде гуляти по готелю, і інтерактує з хлопчиком, що сидить в лоббі і грає в жорстоку гру на своєму планшеті. 

І саме цей момент мені не ок. Цей момент ніби “заминає” всю історію, робить її цілком пересічною і буденною - та ще й в комбінації з філософською Мирославиною сентенцією про те, що треба бути вище того всього, так як схильність до насильства - то стандартна людська вада. І плювати хочеться, що це, наче б, такий “холодний” авторський стиль - серед тої кількості “глибоких” сентенцій, якими нашпигований твір, з легкістю можна було б втулити щось типу “завжди легше виправдати втратою контролю чиїсь дії, які вже нема змоги виправити; завжди можна дозволити собі втратити контроль, коли знаєш, що не будеш за це відповідати, бла бла”.  

Зґвалтування - це ж теж політика, гендерна нерівність - це теж політика, це все те сама power dynamics. І “зам’яти” це питання загальною схильністю людини до сексуального насильства не те щоб цинічно (хоча це теж), а навіть якось дуже по-дурному - ніби піти в аквапарк, і прольопатись годину в мілкій дитячій ванночці, замість зануритись в дорослий басейн і спуститись хоча б з одної гірки. Не враховуючи вже знов той самий факт, що таким чином насильство ніби “легітимізується”. І хто б що не казав, що це, мовляв, бачення Мирослави, а не автора, але саме автор відповідає за кожнісінький меседж свого тексту - і якщо той меседж не дуже адекватний, то “нема чому дивуватись”, коли прилітає суспільна реакція.

(Але ж ні, політика - то певно про чоловіків, що ділять між собою світ, і сексі жінок, що намагаються будувати кар’єру за законами патріархального світу. А тупі фємкі хай просто найдуть собі мужиків.)

Повертаємось до сюжету. Тепер познайомлю вас з Валентином. Попередньо, Мирослава зустрічала молодика з ім’ям автора в лоббі готелю (коли той був п’яний, як чіп), а потім ще “дистанційно цокнулась” з ним під час побачення з поліціянтом. Валентин-персонаж, безсумнівно, є якимось pet-образом Валентина-письменника (що є закономірним), бо в Мирослави до нього ну дуууже особливе ставлення. Наприклад, якоїсь ночі поліція попросила її забрати його з відділку (бо він дав їм її номер, який винишпорив у готелі, що схоже на сталкінг) і вона така вся - встала і поїхала серед ночі забирати алкаша, якого бачила два рази в житті (так, Валентин-персонаж - це самовпевнений письменник-пияк). Після визволення, вона завела його в кафешку, де він намагався домовитись, аби вона вивідала для нього пару речей за допомогою свого журналістського посвідчення - мовляв, і для його письма добре, і їй для статті знадобиться інсайдерська інфа. Мирослава, що дивно, не послала його до біса, а пожілалась, що місто закривають і матеріалу не вийде. Тоді він попрощався, а вона занепокоєно кинула йому “Ти що, просто підеш? Так неввічливо” - та той зухвало кинув своє “Я зателефоную”. 

Так от, на наступний день після “непорозуміння” з поліціянтом, Мирослава йде до старої церкви, яку знайшла напередодні, говорить з тамтешнім дивним священником, по дорозі назад зустрічає мера, який їй натякає, щоб не тусила з Валентином і взагалі вшивалась в Київ (до слова, те містечко якраз мали закрити, а на дорогах поставили блокпости). По тому, Мирослава йде додому, і “майже інтуїтивно і без жодної мети” набирає - так, саме номер Валентина.  Нє, ну може вона дійсно знадилась на його обіцянки інсайдерської інфи. 

Валентин з’являється біля її готелю на якійсь дивній машинці і везе її в глибину лісу в закинуту психіатричну лікарню, аби вона відвідала чувака, який в 2024 вчинив якусь наругу над дітьми. (Ага, все правильно, це жінка після спроби зґвалтування сідає з якимось крейзі чуваком в машину і їде в лісову психлікарню, так-так.). В лікарні її розвертають, бо відвідини дозволені тільки родичам, як-от якійсь місцевій жінці, і коли Мирослава виходить звідти, Валентина вже нема. Тоді вона зупиняє рандомну машину і просить водія вивезти її звідти (це жінка після спроби зґвалтування ВДРУГЕ сідає до незнайомця - ще й посеред глухого лісу). Потім вона бачить котедж, біля якого стоїть Валентинова машина, просить водія зупинитись, і йде туди.

Тут я просто КРЕЧУ про те, як криво зшитий цей епізод - самі події цікаві і дуже навіть інтригують, проте оця тема з Мирославиною безпідставною довірою Валентину і катання по лісі з напівзнайомими мужчинами описує модель поведінки АБСОЛЮТНО НІЯКОЇ РЕАЛЬНОЇ ЖІНКИ, ЯКА ЗАЗНАЛА НАСИЛЬСТВА ЗА 1 ДЕНЬ ПЕРЕД ТИМ. Мені здається, що це просто вершина споконвічних мемів про men writing women - як чоловік (ще й боксер-любитель), Валентин Поспєлов не знає такого поняття як “боятися їхати кудись з незнайомими чоловіками”, і для нього не є очевидним, що Мирослава мала б того остерігатись. Тому я раджу Валентину виходити за рамки свого сприйняття світу, якщо він вже вибрав писати про жінку як головну персонажку свого твору - бо “любити писати жінок” і “вміти писати жінок” - дуже різні речі.

До речі, з моменту приїзду в психлікарню автор натякає, що це типу Мирослава потрапила в минуле, і котедж є розв’язкою цієї теми. В ньому журналістка зустрічає незнайому жінку, розмовляє з нею, а потім, дуже елегантно прописаним способом, з’ясовує, що та жінка вже мертва - і непритомніє. Цей епізод, як і інтерлюдія, дуже пронизуючий. 

Але він не триває довго - потім знов починається загадковий хаос, коли (вже типу в теперішньому) з’являється Мирославин охоронець, злий на те, що вона десь вештається без його відома. Далі він навантажує напівпритомну жінку фразами типу “Ти що, досі нічого не зрозуміла? І чого я не здивований..Ти втрачаєш глузд!”, а потім в такому стані веде її через ліс до якогось оглядового майданчику, з якого видно пекельну картину з зомбі-ляльками, спаленням тіл, катуванням людей, мером того містечка і зниклими дітьми (які спостерігають за дійством). Мирослава не особливо реагує. Охоронець починає розповідати якісь конспірологічні штуки про клани, що володіють всім у світі, що їм треба діти, бо то майбутнє, і ще про Бога. Багато підкреслено значущих, гнітючих, але від того не зрозуміліших фраз. Автор ніби відчуває, що читач засинає над його фоліантом, і намагається вразити “шок-контентом”. Але до 474 сторінки читач до такого звикає і реагує на це типу “ще якась загадка, яку мені ніхто не пояснить, whatever”.  

“Вони скрізь, ти просто не розумієш, вони пронизали все, багато століть граються в якусь політику, але всі прикидаються, що не помічають, ех, ти мене, бляха, не розумієш, їм належить весь клятий світ, влада - це диявол” - говорить охоронець, а Мирослава дивиться на нього скляними очима. Той каже, що “оооо бачив я такі очі, вони вже заволоділи тобою, поселились в тебе в голові” - потім привозить журналістку в аеропорт, кидає “і сам не знаю, нащо я тобі це показав” і на тому, в принципі, все. Тільки під кінець Мирослава роздумує про продажність журналістики, і вирішує, що неможливо мовчати вічно, а треба почати писати. Писати щиро, “до тремтіння і нервового зриву, до крику та сліз” (курсову, чи що АХАХАХАХ ). Ну, словом, нічого конкретного, просто завершальна пафосна “промова” під урочисту музику.

Ого, думаєте ви. Зараз буде четверта частина, де все стане на свої місця. Буде легше. Пийте чаєчок, скажу я. Пийте чаєчок і їжте пиріжечок з вишнями. 

Вертаємось в гелікоптер (в часовому проміжку - десь рік вперед). А той саме здійснив нем’ягку посадку серед заметів (але то було плановано), і Мирослава з Ло вийшли звідти. Ло починає говорити максимально абстрактні речі, Мирослава каже, що не розуміє, і той повторює щось типу “ну тоді старайся сильніше”(ця фраза гарно описує мою взаємодію з цим текстом). Проілюструю, бо це дуже смішно:

– Я не розумію, – сказала Мирослава,  кліпаючи очима.

– Ти маєш, чорт, ну давай, спробуй це знову.

– Я не можу, – з подивом мовила Мирослава і хитнула головою.

– Тут немає жодних правил, жодної послідовності дій, – Ло стояв перед нею і уважно дивився, в його очах значно менше холодних спалахів, аніж зазвичай. – Пересічна, але безумовна дезінтеграція, спробуй, спробуй це знову.  (А, тю, так би одразу сказав)

Потім Ло каже Мирославі “всі твої спогади- фальшиві” і натякає, що вона перебуває під впливом пігулок і “магії”, говорить про Бога, загрозу людству через стрімінгові сервіси, потім каже про свою приреченість у “війні”з якоюсь іншою силою, і ще багато загадкового і незрозумілого тексту. Після того, вони йдуть в якийсь лісовий будинок, там зустрічають якусь жінку (типу ту ж, що в котеджі), спускаються в підвал, і власне, в тому підвалі Ло і Мирослава … знаходять “доньку бога” в образі істоти без очей (!) і з лускою по тілі(!). Очевидно, Валентин Поспєлов підіймає градус все вище, проте на 516 сторінці вже звикаєш до того, що “все пропало, як ти не розумієш” і особливо нічому не дивуєшся. А, ну ще там смішно, як Мирослава на рівному місці вдарила Ло в обличчя і тим самим звалила з ніг, а потім вони розмовляли, ніби ніц не сталось. Потім в той будинок прийшли якісь агенти зла, вбили ту жінку, але Мирославу і Ло врятувала якась кудлата істота, що з’явилась нізвідки. На цьому моменті, здається, я остаточно змирилась з тим, що зрозуміліше не стане, і просто дочитувала останні сторінки.

Під кінець, Ло і Мирослава дістались до засніженого поля, де мав бути якийсь чекпоінт. Мирослава почала за щось вибачатись перед Ло, а той сказав, що не вибачить їй ніколи (more drama pls); потім, на тому місці звідкись з’явились журналісти і поліція, закордонна тьотя сказала Мирославі, що “ви ж розумієте, що це премія Сахарова?”(Мирослава ж дуже талановита, і, щоб ви знали, ніхто, ніхто не пише так, як вона), і ще багато всього на купу. Наша персонажка стояла в заціпенінні, думала важливі думки, а потім розвернулась і побігла до того таки чекпоінту - човна біля річки. 

Ось, власне, і все. Так, там ще була пресуха уряду, який раніше домовлявся з якимось чуваком в підвалі, ще якась там політика, змови, багато всього. Багато імен, посад, таємничих фраз - по-доброму, я б мала скласти список всіх персонажів і гарненько розкласти все по поличках, розібрати всі-всі лінії і не писати “політика, політика, політика”. Але це було б нечесно, бо це не відображає мого правдивого сприйняття твору. 

Персонажі (деякі)

Давайте тепер пройдемось по менш динамічних речах, наприклад, по сету персонажів. Одразу скажу, що у всьому творі не зустріла жодного персонажа, за якого хотілось би вболівати. Так, на початку ми зустрічаємо Мирославу, і інстинктивно починаємо вболівати за неї. Проте, до середини книги вона втомлює, а під кінець викликає роздратування. 

Так, нам дано шматочок її бекграунду, якісь деталі про складне дитинство (яке, очевидно, дає їй карт-бланш на зневагу до всіх і вся), щось про навчання і початки кар’єри. Поспєлов на кожному кроці намагається підкреслити унікальність Мирослави чи-то через описи її професійного таланту, чи через зовнішність “маленької спокусливої дияволиці”, чи через почуття стилю (надзвичайно унікальний all-black look + мартінси - бо що більше підкреслює оригінальність мислення, ніж мартінси??), чи через “нетакіяквусіх” смаки, тощо. Але Мирослава в описах і Мирослава в дії - це дві різні Мирослави. Мирослава в дії просто пливе за течією і бурчить; її відправляють на інтерв’ю з сектантами - вона йде, для пристойності обурюючись; Ло не дає їй можливості написати викривальний матеріал - вона знов обурюється і злиться, але продемонструвати свій професіоналізм не може; Ло бере її в заручники - вона не задає питань, і просто йде за ним; перебуває в стосунках з чоловіком, якого зневажає, працює на чоловіка, якого зневажає, знаходиться серед людей, яких зневажає - але не змагається щось змінити або діяти самостійно. Хіба, під кінець. І це, зауважте, головна персонажка трилеру. Так, безперечно, для “поглиблення” образу автор накидує Мирославі багато красномовних філософських реплік про розчарування в житті, стосунках і все таке, але, відверто, її роздуми радше нагадують бунт песимістичного підлітка, аніж умовиводи дорослої жінки (Мирославі десь під 30). Додамо до цього мої попередні зауваги про неавтентичу подачу “жіночого досвіду”. Словом, персонажка вийшла дуже штучною і такою, що не викликає не те що емпатії, а навіть якогось інтересу. 

Взагалі, її вайб можна описати мемом 

Хіба що - I do not like it, бо за 600 сторінок могла б розродитись хоч на 1 притомну дію.

Інші образи цього твору теж не викликали в мене особливого ентузіазму - тому в мене нема натхнення про них писати (амінь, думає мій заморений читач, посьорбуючи охололий чай). Хіба що мене дуже насмішив Валентин. Валентин-письменник не тільки дав тезкові свою професію, а ще й зробив його тим персонажем, для якого Мирослава постійно робить виключення, і який, певно, має якісь ключі до таємниць. (Ну не може Валентин просто так писати свій твір, йому мало почесної посади автора, він має бути значущим ще й безпосередньо в площині твору.) Це знову ж, не заборонений прийом, а просто трохи смішна історія.

Ще одним смішним аспектом, що стосується персонажів Стокгольму, є їх імена. Пантелеймон Куліш, Олесь Гончар (президент), Іван Самойлович (прем’єр), мер Свидригайло, млявий бойфренд Йосип, найманий вбивця Левко - впевнена, що Валентин Поспєлов вводив такі імена з певним задумом, проте для мене це одразу робить твір схожим на якийсь фанфік-вінігрет. Сподіваюсь, воно того вартує, бо ці дивні неймінги дуже впливають на серйозність сприйняття тескту. 

Загалом, персонажі Поспєлова змальовані як уособлення якоїсь певної професійної функції; вони ідеалізовані і абсолютні. Поспєлов приділяє дуже багато уваги описам зовнішності, політики в нього майже завжди товсті, а bad guys, які не політики, “занадто вродливі”; коли ж мова заходить про жінок (яких у творі небагато), то в гру вступає ще й “звабливість”. Наприклад, Мирослава - “маленький спокусливий вампір”, а от при описі Юстини Поспєлов зауважує, що “І хоча, мабуть, Юстині бракувало звабливості - вона була надзвичайно гарною молодою жінкою”. Ще, чоловіки у Стокгольмі зазвичай повні зневаги до жінок, а жінки - до чоловіків. Це, напевно, щоб було більше теншену і контрасту, коли черга прийде до прописування романтичних чи сексуальних епізодів. Впевнена, що без висловлювань типу “всі чоловіки вважають жінок хвойдами” та “чоловіками легко керувати, бо вони слабкі і не здатні до конфронтації” автору не вдалось би передати всю глибину його задуму. 

Так, це я іронізую, аби ви не заснули за моїм трактатом, тому посмійтесь.

ПАФ (Претензія на АФористичність)

Якщо ми вже почали про секс, то закінчимо за упокій, то варто зауважити, що Поспєлов доточує його до абсолютно рандомних уривків - про марність світу, про консюмеризм, про фемінізм, бої в центрі Києва, просто так, тощо. Наприклад, Мирослава заходить в кабінет до свого редактора, і там “пахне сексом”. Бармен в кафе вмикає телевізор, і “вже за секунду залу огортала балаканина неприємних і втомлених від наркотиків та безладного сексу поп-зірок.” В роздумах про світові режими читаємо: “В країнах жорстоких доводиться бути чемним, в демократичніших – можна дозволити собі лаятися чи публічно визнати, що часто-густо приймаєш піґулки на вечірках і не проти групового сексу.” Ну, і таке інше. Напевно, це потрібно, аби щоб зробити текст “дорослішим” - та сама причина, з якої неповнолітні п’ют�� і курять. Можемо це бажання зрозуміти, чому б і ні.

Але ж в деяких випадках ці згадки не просто недоцільні, а й викликають сміх. Наприклад, в описі сцени Йосипового збудження під час обговорення нестабільної політичної ситуації (насправді, він налиґався винця) виринає фраза “Невідоме зазвичай не лякає, а викликає легке сексуальне збудження” (овва, Валентине,  good for you). Після того йдуть чотири незв’язних абзаци про те, що секс в стосунках - це “гра без переможців, гра, у якій той, хто програв, отримує більше” (що означає “програти в сексі”? America egsplein). В Мирославиних роздумах про самотність, Поспєлов пише: “Все ж таки державна служба завжди має сексуальний підтекст. Будь-яка власність держави має сексуальний підтекст”(особливо гуртожиток ВНУ або пописана парта в аудиторії, hot). Сідаючи в таксі з чорношкірим водієм, Мирослава зауважує, що “Він зовсім не був схожий на кремезних красенів з порно – звичайнісінький миршавий виродок.” (мало того, що тут віє расизмом, так ще й Валентин вирішив, що всі чорношкірі мають бути схожими на порноакторів).

 І так далі, і тому подібне.

Що цікаво, персонажі Поспєлова займаються сексом або з обов’язку (якщо зі своїм партнером), або в рамках хіті чи подружньої зради (якщо з кимось іншим). Меседж: любов - то для дурних, все купляється, всі ми хтиві тварини, а якщо думаєте, що в вашому кейсі все не так, то ви наївні і не знаєте всієї правди. В принципі, в тон твору такі ідеї вписуються, проте недолугі вирази типу вищенаведених, чи от “нелетальна зброя всякчас схожа на сексіграшки” викликають легке почуття крінжу і багато питань про незакриті гештальти самого автора.

Проте, мушу віддати належне - крінжовими в Стокгольмі є не лише сентенції про секс. В творі взагалі дуже багато “роздумів на вільну тему”, під які годиться запалити цигарку, сплюнути собі під ноги і думати про продажність політики та журналістики, самотність, моральний розпад, гнилість людських стосунків і таке інше на тему “жизньтлєн” (вибачайте за російську). Чи не кожна ситуація супроводжується глибокодумними узагальненнями типу:

“Естетика підкорення руйнує уявлення про безпеку і плекає безпорадність, щоб потім плекати садизм”

“Хоробрість – це вміння бігти швидше за своїх переслідувачів і не лишати слідів на нічній рівнині. Замість звільнення на нас очікує безсоння.”

“Здавалося, що це і була відповідь на більшість великих людських надій. Сподіванням бракує сенсу, політична доцільність потребує реставрації.” 

Таку хворобу в текстах я для себе називаю “претензія на афористичність” - це коли автор ніби мріє, аби його десь цитували, тому на всяк випадок генерує якомога більше мудрованих сентенцій. Всі ці речення (яких в даному випадку добра третина книжки) подані як роздуми і написані якомога пафоснішим тоном. Через це, з першого погляду вони здаються дуже глибокими, і неуважному читачу починає здаватись, ніби він читає розумну книжку.  В Айн Ренд точно було таке, і через те я кинула її читати на 70 сторінці, бо мої очі втомились закочуватись і була небезпека їх випадіння з орбіт. Зі Стокгольмом такого вибору в мене не було (чесно кажу), тому я просто писала “ПАФ” на полях, аби якось себе розважити.

Звісно ж, речень-роздумів, що не звучать як нонсенс, набагато більше, але я б не назвала їх супер глибокими. Кожна думка зводиться до того, що “людьми маніпулюють”, “все продажне”, “that’s what the government wants you to think” і інше тоном снобізму втаємниченого, що, знову ж, є нормальним в контексті цього твору і лягає в його настрій. Але самі по собі ці роздуми не є оригінальними або новаторськими, і тим більше їх не варто сприймати як лекції з політології чи журналістики, як роблять деякі екзальтовані читачі.

Стиль

Нарешті дозволю собі перейти до короткого огляду стилю.  Про пафос і снобізм втаємниченого я щойно згадувала, і розвивати цю тему не буду. Зійдемось на тім, що книжка читається з відчуттям, що тобі постійно треба прогортувати назад і перечитувати, чи чогось не упустила. Згодом до цього звикаєш і починаєш надіятись, що пояснення прийде в кінці. А потім і ту надію кидаєш, і просто бігаєш очима по рядках в очікуванні останньої сторінки (точнісінько як ви зараз за читанням мого трактату). Як на мене, Валентин Поспєлов “переборщив” з таємничістю. Так, можна зрозуміти, що Стокгольм - перша частина трилогії, і можуть бути недомовки. Проте написати недомовок на 600 сторінок - це вже вилити з водою дитину (причому доньку Бога if you know what I mean). 

Інший аспект, який особисто мені дуже уповільнював читання і неодноразово збивав з пантелику - сама мова твору. Поясню. Коли читаєш Стокгольм, то виникає враження, що читаєш лінивий переклад з англійської. Можливо, це хиба редактури, а можливо це сам Поспєлов імітує стиль перекладних книжок, які сформували його стиль (скоріше друге). Лаються персонажі теж на “американський” кшталт (“що за лайно?”, “лайна шматок”, “лайно повне.”). 

Валентин Поспєлов називає цю штуку в себе “вестернізацією”, проте в такому разі виникає питання - навіщо? В чому сенс - обирати Україну як майданчик для розвитку подій, але писати про це в “вестернізованій манері”? Хіба, щоб потім було легше перекладати на англійську - і тоді переклад точно буде автентичніший, ніж оригінал. 

Підсумок 

Так вийшло, що цей трактат мені випало дописувати 31 грудня 2022 року. Тому, з повною відповідальністю можу стверджувати, що серед моїх цьогорічних чтив ця книга стала найбільшим розчаруванням. Розчарували штучні стереотипні персонажі, розчарував сетінг (на фоні останніх подій таке писання взагалі видається блюзнірством), розчарував сам стиль і особливо те, що на 600 сторінок я не знайшла жодної думки, за яку вартувало б зачепитись. З хорошого в цій книжці те, що на певному етапі пафосні вислови перестають дратувати, і починають смішити - але це вже копіум в дії. 

На мою думку, замість штампування невдалих мудрованих абзаців, автору слід було приділити більше уваги ретельному “продумуванню” сюжету - аби уникнути тих самих очевидних акомодацій, “латок” з двох речень і багатьох нелогічних штук. Тим самим, книжка б скоротилась чи не наполовину, але ця половина була б набагато концентрованішою і чіткішою. Також, в наступних частинах Валентину варто більше уваги звернути на прописування жіночих образів, бо в Стокгольмі з цим біда. Мало того, що деякі моменти взагалі нереалістичні з жіночої перспективи (як-от поїздки в ліс з незнайомцями), то ще й часто-густо від них віддає сексизмом. Я підозрюю, що Валентинів сексизм виникає радше з недбалості, ніж з наміру, проте, недбало писати про жінок бо “а шо там про них писати госсспаді ща всьо буде” це теж якоюсь мірою сексизм. 

Ще одна заувага - про відповідальність за токсичні меседжі. Стокгольм просто помережаний токсичними цитатками - чого тільки вартує лінія з реаліті шоу про “товстунів”. Відображають ці думки позицію автора чи ні - діло десяте. Якщо ти пишеш твір, ��е пропагується фетфобія, це не означає, що ти фетфоб - але означає, що ти опосередковано пропагуєш фетфобію. І так з сексизмом, расизмом, і іншими -ismами, в яких багато хто обвинувачує Валентина Поспєлова. Письменник несе відповідальність, хоче він того чи ні. 

Загалом, Стокгольм - дуже недбало написана книга. Якщо таке ще можна пробачити якомусь буклетику на 125 сторінок, то здоровенній книженції - ні. Звісно, я могла б пообіцяти, що надалі слідкуватиму за творчістю автора, і чекатиму на продовження книги. Проте, як сказала Мирослава (і тут буде моя улюблена фраза) - до біса обіцянки, їх все одно неможливо дотримуватися.

[yakymenko]

ПОМЕР СУДДЯ...

Помер Суддя... Він відновив тоді, у 1999 році, мою віру в Правосуддя, і не його вина, що нині Правосуддя в Україні не існує, а при слові "суд, суддя" я ладен розстріляти всіх суддів України як Голобородько в серіялі розстріляв парламент.

На 83 році життя помер Віталій Федорович Бойко (30 вересня 1937-29 січня 2020), багаторічний голова Верховного Суду України, що вже не працював, перебував на пенсії.

Національна асоціяція адвокатів України (НААУ) на своєму сайті пише:

«Віталій Бойко - видатна постать в історії української правової системи і державного будівництва, очолював Верховний Суд України (1994-2002), був Міністром юстиції України (1990-1992), суддею Міжнародного Арбітражного Суду при Торгово-Промисловій Палаті України та Молдови, Надзвичайним і Повноважним Послом України у Молдові.

Як голова ЦВК він мав честь відкривати перше пленарне засідання Верховної Ради України Першого скликання, входив до складу Ради при Президентові України з питань реформування судової системи, став одним з організаторів Спілки юристів України, а також був ініціатором здійснення у державі судово-правової реформи.

Своєю професійністю, принциповістю та наполегливістю Віталій Федорович заслужив високий авторитет серед представників влади та суддів. Всі, кому довелося працювати з ним, згадують його як виважену та мудру людину.

Світла пам'ять…»

©НААУ

...Це була моя особиста цивільна справа і це був занепад економіки, кучмівська корупція, хабарництво, масові злидні українців, низькі зарплати держслужбовців, суддів, правоохоронців, занепад професійної моралі й етики. Це був 1998 рік. Уже третій рік тривала моя цивільна квартирна справа. Я був юристом на різних роботах, деякий час там, деякий час сям, перебивався дрібними заробітками. І вів свою квартирну справу. Бо тодішні падло-родичі колишньої дружини захотіли, зруйнувавши мій шлюб, ще й відібрати в мене і житло. Вони уже не родичі, та падлами лишилися. Колись, коли вони помруть, я підійду і плюну смачно на їхні могили. Я не жартую.

Так от, щодо корупції та незаконности в судах. Десь у той час, пару років раніше, з однопартійцем з ДСУ (партія Державна Самостійність України, я очолював її міську та обласну організації) у тодішньому Дніпропетровську (нині місто Дніпро, майбутній Січеслав) я вийшов 1 травня з національними плакатами на альтернативний мітинг проти першотравневої комуністичної демонстрації. Нас було двоє - я і Олександр Єсіпов. Нас оточила кількасотня юрба комуно-дебілів. Верещання, крики і погрози... Мабуть, вони покликали міліцію (тоді була міліція), міліціянти нас скрутили і посадили в міліцейський бобік, відвезли до Кіровського райвідділу міліції Дніпропетровська (тепер цей район міста називається Центральний). Там завели у клітку, зняли шнурки і ремені, почали складати протокол... Потім їм доперло, що нещодавно змінився закон і тепер адмінарешти або адмінштрафи начальник райміліції не накладає, тільки суд. Нас відпустили. Але за кілька днів надійшла повістка в тодішній Кіровський районний суд Дніпропетровська. Ми з Єсіповим пішли на суд як слухняні громадяни.

Першим на процес пішов я. Судила мене суддя Васіна. Вона ще довго була суддею потім, але її януковицька влада після 2010 року вигнала з суддів. Так от, мені шили несанкціонований мітинг (а він у нас справді ніде не заявлявся) і порушення громадського порядку. За це був штраф або адмінарешт на кілька діб. На суді я назвався і подав своїм документом посвідчення члена ДСУ. Я коротко пояснив, що проводив мітинг проти ворожої партії, яка руйнує українську Державу, проти комуністів і так далі. Як юрист я вже розумів, що сухо-юридично і формально я ж порушив громадський порядок і провів незаявлений мітинг. Коротше, короткий процес - і суддя Васіна присудила мені замість адмінарешту штраф 200 тисяч чи то купонів, чи тодішніх новоукраїнських карбованців, забув. Пам'ятаю цифру 200 тисяч, бо то була місячна зарплата держслужбовця. "Документ я вам віддам, як заплатите штраф у судовій канцелярії", - сказала Васіна. Я вийшов з зали суду, пішов до канцелярії, заплатив готівкою цю величезну тоді суму (мав з собою частину партійної каси), в канцелярії мені виписали папірця, що штраф сплачено, поставили печатку, я відніс Васіній, вона віддала ДСУ-партійне посвідчення. Так само я заплатив з партійних коштів і за штраф Олександру Єсіпову.

Так от, у чому тут сіль? Річ у тім, що я заплатив державний штраф... не в бюджет, а готівкою якійсь секретутці в канцелярії суду. Я тоді це розумів і бачив. А згодом мені працівники суду пояснили, що в той час, коли зарплати у судах були малі, коли нема ні тонеру на принтер, ні паперу на вирок, судді завжди присуджували штрафи замість арештів. Покараний громадянин сплачував цей штраф готівкою, яка ніде фінансово не обліковувалася (хоча за законом штрафи мали б зараховуватися до держбюджету), і за ці гроші купувалося те, що треба судовій канцелярії, інколи на день народження видавалося судді як премія тощо. Тобто, як тоді, так і зараз то все було кримінальнокараним діянням, хабарництвом, корупцією, грубим порушенням закону. Але судова влада тоді так незаконно викручувалася через нестачу бюджетного фінансування...

Це я розказав про стан судочинства й правосуддя в тодішній Україні, щоб читач зрозумів тодішню епоху...

Так от, щодо Віталія Бойка. Як він з'явився у моїй долі?

Я вів свою цивільну справу у Самарському суді тодішнього Дніпропетровська. Розглядала справу суддя Тонкіна. В неї справу я програв, потім оскаржував в апеляційному суді, потім мінялися судді. Врешті, через років зо́ п'ять усього процесу я квартиру таки відсудив-залишив за собою. Мої колишні родичі - тесть і теща, мати й батько першої дружини, підлі вороги - програли. Але допис не про це.

Одного разу я вчергове прийшов у Самарський суд, щоб узяти свою справу для вивчення і копіювання. Я зайшов до чогось майже порожнього суду, піднявся на другий поверх до Тонкіної і... відчув у коридорі запах алкоголю. Стукався до Тонкіної, її не було. Почав шарпати усі двері, щоб когось із працівників суду знайти, щоб таки взяти й переглянути свою цивільну справу. І от, учергове шарпнувши двері, я їх відчинив і зайшов до судової зали...

Я побачив у той голодний час (1998 рік, мені тоді було 33 роки, економіка в державі в страшній скруті) у залі, де виголошувалися вироки... шикарний стіл з горілкою, ікрою, іншими наїдками. Так приємно вдарило у ніздрі... За столом сиділа моя суддя Тонкіна, працівники суду, і тодішня голова райсуду Людмила Каднікова (про цю гниду нижче буде мова). Це все в робочий час! Я побачив, що заскочив цю компанію зненацька, всі завмерли, вигуки ущухли. Я вибачився і попросив у Тонкіної дозволу на отримання моєї справи, давши їй заяву. Тонкіна написала дозвіл і я пішов геть, узяв у канцелярії внизу свою судову справу.

Оскільки стіл для вивчення судових справ був тільки на другому поверсі, я знов пішов на другий поверх, сів за стіл у коридорі, розкрив справу... З зали, де йшов бенкет, з-за зачинених дверей чулися вітання, цокання чарок і келихів, стукіт виделок по тарілках, гармидер, запахи наїдків і спиртного... "Ні, тут я не вивчу справи", - подумав я і, взявши справу під пахви, вийшов з суду у судовий двір і сів до машини, почав гортати сторінки...

Години через дві я повернувся до будівлі суду і поніс справу до канцелярії. "Ідіть до голови суду Каднікової!", - наказали мені в канцелярії. Нічого не підозрюючи, я пішов... прямо на свій суд...

В кабінеті голова райсуду Каднікова одразу оголосила, що я віддаюся су́дові на процес за неповагу до суду. Це стаття 185-3 Кодексу про адміністра��ивні правопорушення - штраф або до 15 діб адмінарешту. В мене прямо очі полізли на лоба... Паскудство суки Каднікової, дурість ситуації, блядство цієї події, абсурдність взагалі всього, що я почув, якась нереальність того, де я перебуваю, мене просто розгнівали та невимовно принизили! У поясненнях я з притиском, майже кричучи (ні, не кричав, але пояснював з обуренням) я говорив Кадніковій: "Пані суддя, - тоді ще в кодексі не запровадили цю "їхню честь" чи радше нечість, - я не хотів заважати вашим веселощам у залі, тому я виніс справу з суду і вивчав в машині!!". Але Каднікова, ця тварюка, курва, блядь, сказала, що я проявив неповагу др суду, коли виніс справу із судової будівлі. Я, вже бувши юристом, цілком свідомий був що мене чекає. Я казав: "Пані суддя, прошу винести судове рішення по-людськи!", - сподівався, що хоч попередження мені винесе чи штраф...

Тут заходить міліціонер (згодом я зрозумів, що його з райвідділку міліції вже раніше було викликано до мене) і Каднікова, совкове падло, наволоч і тварь смердюча, вказавши на мене пальцем, оголосила: "Пять суток арєста". Міліціонер підійшов до мене, витягнув кайданки. "Ру́кі!", - твердо наказав мені. Я підніс руки, на кистях клацнули кайданки і мене відвели до мавп'ятника (клітка у міліції, обезьянник, якщо російською)...

"Яка підлість, зрада, приниження і несправедливість!", - я не ��іг заснути в своїй клітці цілу ніч... Я ж бачив як ви, судді, там буха́ли вдень, а потім ще, мабуть, ішли на чийсь процес!! Яка ж паскудна сука Каднікова, зараза, падло комуняцьке, яка підлість так вчиняти з колишнім депутатом, нинішнім юристом, колишнім держслужбовцем, націоналістом, політичним активістом і працівником облдержадміністрації!! Я задихався від несправедливости й ненависти до цього суддівського лайна на ім'я Каднікова!..

На ранок мене перевезли міліцейським бобіком через усе місто в ІТТ (ізолятор тимчасового тримання). Там я й відбув, включно із мавп'ятником, усі свої 5 діб арешту...

Коли я вийшов після арешту, я заприсягся перед собою, що цю Каднікову, цю фашистку і заразу, я зітру на порошок! Я писав листи у міністерство юстиції, в обласне управління мін'юсту, президентові, до правового комітету Верховної Ради, до уповноваженої з прав людини, написав правове оскарження до обласного суду (здається, тоді ще так називалися апеляційні суди). Голова Дніпропетровського обласного суду Віхров відмовив скасувати постанову Каднікової про мій арешт. Я написав скаргу до Верховного Суду України. Я скрізь писав про все відверто - про горілку, запахи, про несправедливість і нерівноцінність покарання, про буха́ння суддів у робочий час, про те, що голова райсуду Каднікова цим всім керувала, про підлість і паскудство того, що я, не мавши можливости вивчити справу через алкогольні запахи і вигуки п'яної вечірки, просто не став заважати суддівській "оргії", я вийшов у двір і вивчив справу у машині. Це були десятки скарг!

Я вже не сподівався ні на що, минуло після мого арешту часу майже рік. І от одного разу я виймаю пошту, розкриваю лист з Верховного Суду України, там - тільки один аркуш форматом А4. Постанова Голови Верховного Суду України. Коротка фабула, пояснення, що Якименко не проявляв до суду неповаги і резюме - адмінпровадження щодо Якименка закрити через відсутність складу адмінправопопушення. І один підпис - Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко.

Я знов повірив, що таки існує Справедливість! Але тоді я розумів, що я потрапив у потік змін в державі, коли все вище й вище підносилися права людини і законність, коли, принаймні згори, почали міняти своє ставлення до подібних справ, і Віталій Бойко, тодішній голова Верховного Суду, теж увірував у цей процес! Тому він вирішив мене реабілітувати. Зараз, в часи Зеленської команди, я не впевнений, що завершення було б таким же...

Далі я подав до суду на відшкодування моральної шкоди за незаконний арешт. У тому ж таки Самарському суді Дніпропетровська був процес (таж суддя-сука Тонкіна, яка у мене забрала своїм рішенням квартиру, але згодом, як я вище писав, я переміг) мені було присуджено за 5 днів 500 тодішніх гривень компенсації, тоді ще курс був до долара один до двох, тобто це як 250 доларів, або на сьогодні приблизно 6750 гривень, як середньомісячна зарплата некваліфікованого працівника держпідприємства.

Далі я побачив оголошення про перевірку та переатестацію всіх суддів України і тодішній голова правового комітету Верховної Ради України Онопенко заклика́в усіх писати скарги на суддів, щоб очистити суддівський корпус. Я докладно написав на Комітет про цю паскудну суку Каднікову, додав і про пиятику, і постанову Бойка про моє виправдання тощо. Десь через місяць на бланку Комітету ВРУ Онопенко мені відповідає: "Ми вашу скаргу розглянули разом з багатьма скаргами на суддю Каднікову, з якою була серйозна бесіда на засіданні Комітету. З огляду на масовість скарг Каднікова відкликала свої документи на продовження бути суддею безстроково". Це вже був десь 2001 рік.

Тепер Каднікова - моя колега, тобто адвокатка, чорт!.. Парадокс життя! На суддів усілякі Якименко та якименки її не пропустили, то ж вона адвокатує. Я уявляю її рівень адвокатства! Мабуть, так адвокатуєш, як судила, Каднікова?!

Я після своєї реабілітації не бачив Каднікової, просто ми не перетиналися. Але хоча минуло понад 20 років, точніше 22, мені вже не 33, а 55, та я не забув той біль несправедливости і скотства, тієї підлости й паскудства, яких завдала мені Каднікова! Якщо колись я у житті матиму можливість їй помститися і знатиму, що мені за це нічого не буде, я її обов'язково уб'ю! Я не жартую...

І справа тут не тільки у моїй особистій життєвій обра́зі. Каднікова - це збірний образ совкового й кацапського хамства і бидляцтва, це Янукович і Зеленський, це антиукраїнство не лише за мовою, але за поведінкою, за вдачею, за ідеологією і політикою, за своїм світосприйняттям. Я пам'ятаю кривий писок Каднікової на мої пояснення українською мовою, її запитання російською, я фізично відчував, що вона - не українка, а москалька, що її коробить, її вивертає, коли вона чує українську мову (нагадую, це був 1998 рік)! Якби ми вбили каднікових, януковичів або зеленських до займання ними державних чи суддівських посад, то ми не мали б ні Революцій, ні Небесної сотні, ні російсько-української війни, бо були б дужими і сильними ще від дня проголошення Незалежности у 1991 році!

Але я не закінчив про Віталія Бойка.

Десь у січні-лютому 2007 року (мені вже тоді було 42 роки) я йшов у Києві вулицею Пилипа Орлика на засідання Верховного Суду України (Суд на цій вулиці) у справі Павла Лазаренка і партії "Громада", у якій я вів юридичні питання. Тоді напа́дало багато снігу, вузьким тротуаром годі було пройти, тільки натоптаною стежкою. І от, не доходячи трохи до суду, я бачу як, мабуть вийшовши із суду, мені назустріч іде... Бойко!

"Пане суддя! Пане суддя!", - радісно вигукнув я, розпростерши руки. Між нами було метрів зо́ два, я іду з розпростертими руками вузькою тротуарною сніговою стежкою до Бойка, Бойко аж сахається (хто це? грабіжник? вбивця? хуліган?). Я, протягуючи йому руку, щоб поручкатися, голосно вигукую: "Пане Бойко, ви мене не знаєте. Я Якименко. Ви мене своєю постановою виправдали, мій арешт був незаконним!". Ми ручкаємося. Бойко, ошелешений, ще не знає що казати. Я витягую свою візитку, вручаю йому і кажу: "Ось моя візитка. Я Якименко. Ви відновили справедливість у моїй справі. Я вам щиро вдячний! Дякую!". Бойко усміхається, я поступаюся дорогою, він іде собі у справах, я на засідання у Верховному Суді...

Я не знаю кого і на скільки і коли засудив Бойко. Я просто пам'ятаю ту епоху, коли суспільство намагалося змінити стан справ у судах, оновити суддів, запровадити законність і справедливість під час судочинства. Така тоді була епоха змін, наприкінці 1990-х - на початку 2000-х років. І Віталій Бойко, хоч і бувши продуктом Совка, став, серед інших, локомотивом тих якісних змін. Він увірував у ті зміни і ця його віра відновила справедливість у моїй справі.

Тому Віталія Бойка я оцінюю за моєю - так, незначною (п'ять днів арешту це ж не п'ять років тюрми! і що заважало Бойкові просто повторити відмову, яку мені відписав голова обласного суду Віхров?), я оцінюю - так, за особистою справою. І якраз мій випадок арешту, моя справа і виправдання мене Головою Верховного Суду Віталієм Бойком - то був лакмусовий папірець тодішніх історичних змін у державі.

Спіть спокійно, Ваша Честь!

02.02.2020

©Андрій Якименко

[romanmatys]

(обурюватись можна в коментарях) Люблю інтерактивне спілкування. Я, звичайно, і сам можу говорити скільки є часу і трохи більше, але живе спілкування з питаннями, які реально цікавлять аудиторію це найкраща форма комунікації. Після однієї з таких зустрічей з студентами Львівського державного коледжу харчової і переробної промисловості маю кілька моментів, які хотів би розтлумачити. Пропоную пограти в правда-неправда, а я заодно розповім декілька прикладних речей, щоб уберегти вас від дезінформації і хибних стереотипів. ⁉️Перша проблема в залученні інвестицій – широко розповсюджена корупція. Не знаю жодної країни, де корупція відсутня. Хто володіє іншою інформацію, прошу поділитись. А поки дані, якими володію я: немає у нас проблем з корупцією, які б зупиняли інвестора. ⁉️Недовіра до судової системи Єдина на сьогодні незавершена реформа це реформа судової системи. Ця проблема існує і поки діють органи, які приймають рішення залежно від того скільки купюр їм занесли, дане питання не буде зняте з порядку денного. ⁉️нестабільна валюта і фінансова система Вже 3 роки ми можемо спостерігати визначеність в цьому питанні. Ну, так, ця визначеність далека від очікувань деяких громадян, не 8, а 25, але завдяки ліквідації спекулятивних механізмів курс є стабільним і відповідає ринковим реаліям. ⁉️монополізація ринків і захоплення влади олігархами. Актуально лише для невеликої кількості ринків. І на щастя, Львівщина не є в полі ураження. ⁉️Військовий конфлікт з Російською Федерацією. Далеко не для всіх військовий конфлікт в Україні є обмежуючим фактором. Більше того, не бояться не лише приходити на територію нашої області, але і проявляють інтерес до можливостей т.зв. конфліктних областей. ⁉️Обтяжливе та мінливе законодавство Ні, наше законодавство не є обтяжливим. Так, воно мінливе, АЛЕ це і є його плюс, оскільки це дає можливість вносити позитивні корективи відповід��о до сучасних вимог. ⁉️Складне адміністративне оподаткування В частині адміністрування, податкова система достатньо проста. В свою чергу аудиторські компанії приводять це як аргумент для своїх клієнтів в окресленні позитивних сторін України. ⁉️Пожвавлена трудова міграція Моє улюблене питання. Міф. Середні (Invest in Lviv region) https://www.instagram.com/p/B5IX-ssgyjC/?igshid=wl5gdzavmg53

[slobodjanjuksergej]

Міністру інфраструктури України В. КРИКЛІЮ Шановний Владиславе Артуровичу! У Державній службі з безпеки на транспорті наказом від 30.09.2019 № 1735-к розпочато процедуру оцінювання результатів службової діяльності державних службовців категорії «Б» і «В». 07.10.2019 на апаратній нараді В.о. Голови Укртрансбезпеки пан Дідківський В. неформально озвучив інструкції, за якими буде проходити оцінювання - чорні і білі списки, якими, на жаль, будуть керуватися начальники багатьох теруправлінь та керівники структурних підрозділів ЦА. В результаті корумповані співробітники, які брали участь в злочинних схемах Ноняка М. і Дідківського В., успішно пройдуть оцінювання, а ті хто відмовлявся торгувати дозволами і збирати данину з перевізників і працював за законом - не пройдуть. Важко собі уявити, що після перезавантаження влади в Україні і після зміни керівництва міністерства, у Державній службі з безпеки на транспорті оцінювання проводитимуть старі корумповані керівники, які загрузли в кримінальних справах і сотні разів порушували законодавство України, переслідували неугодних співробітників, незаконно скорочували їх і звільняли. Як реальний приклад такого корупційного "оцінювання" можна привести скарги працівників Укртрансбезпекі до Національного агентства України з питань державної служби (НАДС) на незаконні методи проведення оцінювання керівництвом ДСБТ в 2018 році (це все є у відкритому реєстрі НАДС). Тоді НАДС скасувало десятки неправомірних рішень по оцінюванню державних службовців. І Ноняку В. та Дідківському В. довелося скасовувати власні накази і проводити оцінювання заново - природньо із зовсім іншим результатом. Значна частина державних службовців просить Вас втрутитися у ситуацію з проведенням оцінювання результатів службової діяльності в Укртрансбезпеці і перенести цю процедуру, на період після призначення нового голови Укртрансбезпеки, враховуючи, що конкурс з його обрання відбудеться через тиждень. Коли вже буде призначено нове керівництво, на яке Ви покладете завдавдання, окрім інших, і щодо боротьби з корупцією, тоді оцінювання виявиться додатковим, справедливим інструментом для позбавлення від корупціонерів! #ukrtransbezpeka #корупція https://www.instagram.com/p/B3WdIEsoA6i/?igshid=dwzzungujegk

[we-politica-ua-news-love]

Кришування бурштину, корупція та продаж фальшивих прикрас: Мамай може стати начальником одного з управлінь СБУ на Рівненщині За останні пів року в Україні відбулося повне перезавантаження влади. У квітні українці обрали президентом досі незаполітизованого шоумена Володимира Зеленського, а у липні його ж партія «Слуга народу» з величезним відривом перемогла на позачергових парламентських виборах, здобувши собі абсолютну більшість.

[chenewsnet]

Смешко: Порошенко з 1998 року у вищих органах влади, але якимось чином став мільярдером Чинний президент України Петро Порошенко в жодному разі не повинен переобратися на другий термін. Таку думку в інтерв'ю засновнику інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону на телеканалі "112 Україна" висловив екс-начальник Головного управління військової розвідки Міноборони, колишній голова Служби безпеки, кандидат у президенти України Ігор Смешко. "Очевидно, що після першого туру президентських виборів доведеться об'єднуватися тим силам, які готові змінювати ситуацію у країні. Головний ворог України – тотальна політична корупція, зубожіння населення, економічне падіння. Потрібно, щоб політики перестали красти. Безумовно, що політичним силам доведеться об'єднуватися проти найбільшого зла. Продовження курсу чинного президента – це кінець української державності. Росія чекає дестабілізації всередині України. Українці повинні зрозуміти: в України немає шансу на третій Майдан. Третій Майдан – це кінець державності України", – сказав екс-голова СБУ. Він підкреслив, що керівництво РФ тільки й чекає, щоб в Україні відбувся Майдан. "Імовірний другий термін Порошенка – це біда для України. І дуже погано, що він цього не розуміє. У Порошенку був шанс увійти в історію одним із засновників української державності. На жаль, у Порошенка бізнесмен переміг державника", – заявив кандидат у президенти. Смешко зазначив, що скандал в "Укроборонпромі" – це "лакмусовий папірець, який показав рівень непрофесіоналізму чинної влади". "Ця ситуація не просто показує непрофесіоналізм, це рівень національної зради під час війни. Я не розумію, як можна красти криваві гроші у хлопців, які реально зупинили ворога. При цьому, вони самі себе одягали, їх забезпечували волонтери. В ефірі телеканала "1+1", де обговорювався скандал в "Укроборонпромі", я запитав генпрокурора: що ви тут робите? Військово-технічне співробітництво та забезпечення армії – це президентська вертикаль. Розвідувальне і контррозвідувальне забезпечення – це все по прямій іде до президента. Ці заяви генпрокурора: "Добре, що журналісти допомогли, але ми вже майже все самі розслідували". На кого вони орієнтовані? Хто відповів за ці злочини? Від кого п'ять років закривали оборонний бюджет? Від народу", – зазначив Смешко. Він вважає, що проблема полягає в тому, що чинний президент – бізнесмен. "Незважаючи на те, що з 1998 року він увесь час був у вищих органах влади, йому якимось чином вдалося стати мільярдером. Очевидно, що його покликанням є бізнес. Щоб стати державником, потрібно було повністю від цього відмовитися", – сказав Смешко. Вибори президента в Україні призначено на 31 березня 2019 року. Виборча кампанія стартувала 31 грудня 2018 року. 8 березня Центрвиборчком затвердив остаточний список із 39 кандидатів у президенти.

[ordpsu]

Росія ХОЧЕ ПРИБРАТИ ПОРОШЕНКА І ПРИВЕСТИ ДО ВЛАДИ ПРОРОСІЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ – РОЗВІДКА США  Масштабний напад РФ на Україну американська розвідка вважає "операційно можливим, але не вірогідним". Кремль прагне впливати на вибори в Україні, щоб прибрати Порошенка і привести до влади менш антиросійський парламент. Масштабний звіт американської розвідки, присвячений світовим загрозам цього року, представив директор Національної розвідки США Ден Коутс до слухань Комітету Сенату США з розвідки 29 січня. Зазначається, що в розділі звіту "Росія та її сусіди", американська розвідка зауважує, що РФ робить кроки, щоб впливати на українські президентські вибори в березні 2019 року і парламентські вибори, що відбудуться восени. "У надії прибрати Петра Порошенка і привести до влади менш антиросійський парламент", Росія прагне скористатись з таких проблем в Україні, як нестійка економіка, поширена корупція, вразливості в кіберпросторі, а також громадське невдоволення, йдеться у звіті. Розвідка США зазначає, що в українських виборчих перегонах явного фаворита немає: "Велика кількість кандидатів у президенти, великий рівень недовіри до політичних еліт і відсутність чіткого лідера може надати супротивникам українського Президента Петра Порошенка, а також менш відомим кандидатам та новачкам в політиці, можливість звернутись до українських виборців, велика частина яких не визначились". А от масштабний напад Росії на Україну американська розвідка вважає "операційно можливим, але не вірогідним". "Ми оцінюємо, що масштабний напад з боку України, або російських формувань є операційно можливим, але не вірогідним у 2019 році", – підкреслюється в звіті Коутса. Розвідка США також передбачає посилення напруги в Азовському та Чорному морях. У документі наголошується, що Росія продовжить військову політичну та економічну дестабілізацію України для того, щоб зашкодити зусиллям з інтеграції до ЄС та посилення зв'язків із НАТО. "Кремль намагатиметься утримати і, за можливості, розширити свій вплив у країнах колишнього Радянського Союзу, які він вважає, належать до його сфери впливу", – констатується у звіті.

[tokusima]

Боротьба з ''вірусом'' мафії: як Італія провела наймасштабніше очищення влади від криміналу

Боротьба з ”вірусом” мафії: як Італія провела наймасштабніше очищення влади від криміналу

“Ви завоювали Рим, тепер завойовуєте рай” – каже напис на плакаті, що несли на похоронах одного з босів римської мафії кілька років тому. Ця подія – точніше, її демонстративна помпезність – тоді стала шоком для всієї Італії, адже переконливо показала, що боротьба з мафією ще далека від завершення.

Особливість Італії – те, що політична корупція стала фактично невіддільною від мафії. А сама мафія…

[uanewsinter]

У Зеленського хочуть від ЗМІ "самоочищення"

Керівник Офісу президента Андрій Богдан вважає журналістів корумпованими й бажає, щоб засоби масової інформації здійснили самостійне "очищення".

Керівник Офісу президента Андрій Богдан вважає журналістів корумпованими й бажає, щоб засоби масової інформації здійснили самостійне “очищення”.

Джерело: інтерв’ю Богдана BBC

Пряма мова: “Частина корупції у цій державі – це корупція четвертої влади. Журналісти – це четверта влада, і вона глибоко корумпована, як і вся держава. І неможливе очищення перших трьох гілок влади без очищення…

[openforest]

Якщо спитати, яка головна проблема, що заважає розвитку Україні, більшість відповість – “корупція”. Корупція на різних ланках влади процвітає. Що бачить українець кожного дня – погані дороги, неякісні послуги у лікарні, недосконалий освітній процес та маніпуляції задля вимагання хабара. Але що може вдіяти звичайний українець, навіть якщо правоохоронні органи не подужали це зробити? По-перше, насправді […]

[agtltaxlegal]

12 Telegram-каналов об экономике и бизнесе, на которые стоит подписаться

Публикация по ссылке https://www.agtl.com.ua/finance/12-telegram-kanalov-ob-ekonomike-i-biznese-na-kotorye-stoit-podpisatsia.html

12 Telegram-каналов об экономике и бизнесе, на которые стоит подписаться

12 Telegram-каналов об экономике и бизнесе, на которые стоит подписаться

Источник epravda.com.ua

Shutterstock

Telegram давно превратился из обычного мессенджера в ресурс для новых медиа, а Telegram-каналы стали полноценными медиа-площадками. (укр)

Коли сучасна молодь чує слово «канал», вона думає не про телевізор, а про Telegram. Новини ЕП можна знайти на каналі УП.Кляті питання, а про інші цікаві економічні та бізнесові Telegram-канали — нижче.

2,5% ВВП — канал VoxUkraine

На цьому каналі редакція VoxUkraine збирає найцікавіший економічний контент з усього світу. Тут можна більше дізнатися про економічні дива, формування успішних суспільств та українські економічні реформи. Також на каналі можна знайти цікаві статті, дослідження, відео та книги на економічну тематику.

Український бізнесмен

Що потрібно українському бізнесмену? Мотивація для відкриття і ведення бізнесу, корисні статті, література, цікаві історії, які допомагатимуть в роботі.

Почни щось!

Замітки про бізнес, економіку, мотивацію та ефективність,технології, стартапи і тренди. Тут також можна знайти добірки корисних порад, книг та онлайн-курсів.

Дебет-кредит

Важливі бухгалтерські новини, перекладені з бухгалтерської мови на «людську».

Податки, бізнес, економіка

Назва каналу промовиста і не потребує додаткових пояснень.

Бизнес-конструктор

Порадами ділиться експерт із систематизації бізнесу і побудови команд, засновник проекту «Бізнес-конструктор» Кирило Куницький. Тут можна більше дізнатися про організацію роботи, управління фінансами, мотивацію персоналу.

Схеми: корупція в деталях

Найцікавіші витяги з однойменної програми журналістських розслідувань та аналітики «Схеми», що викриває корупцію на верхівках влади.

Вовк з Шевченка стріт

Різноманітні добірки, новини та статті на бізнес-тематику: від «Які інвестиційні фонди надійні» до «Як і де купити машину». Ще й з почуттям гумору.

Що біткоїться?

Ще один канал з почуттям гумору про криптовалюти, блокчейн і новітні технології. Також тут можна знайти свіжі курси криптовалют.

Startup Level

Усе про стартапи розповідає засновник проекту Workcelerator та колишній менеджер з роботи із стартапами в акселераторі GrowthUP Ігор Стефурак.

MC Today

Канал онлайн-видання про підприємництво. Історії злетів і падінь, кейси, які варто взяти на озброєння, корисні поради для малого та середнього бізнесу.

Dubilet

Канал одного із засновників Monobank Дмитра Дубілета. Він розповідає не лише про свій банк, а й про технологічні та банківські інновації в Україні та світі.

Остались вопросы? Обращайтесь!

Мы проконсультируем Вас, поможем организовать бизнес, выбрать систему налогообложения, а в случае необходимости – сопроводим процесс организации Вашего бизнеса по юридическим, бухгалтерским, налоговым, а также финансовым вопросам. И поверьте, Ваши деньги непременно вернутся к Вам.

ЗАКАЗАТЬ УСЛУГИ ФИНАНСИСТА

[mhhposts]

"Корупція в системі ДАБІ є, але ми робимо все, щоб її подолати", - голова Держархбудінспекції Олексій Кудрявцев

New Post has been published on https://www.agtl.com.ua/legal/korypciia-v-sistemi-dabi-ye-ale-mi-robimo-vse-shob-yiyi-podolati-golova-derjarhbydinspekciyi-oleksii-kydriavcev-2.html

"Корупція в системі ДАБІ є, але ми робимо все, щоб її подолати", - голова Держархбудінспекції Олексій Кудрявцев

Источник фото

Минулого місяця на Державну архітектурно-будівельну інспекцію навалилася нищівна критика: що корупція в органах ДАБІ сьогодні набула ще більшого розмаху, ніж за часів Януковича, а "смотрящі" за будівельним бізнесом почуваються ще розкішніше, ніж 5 років тому.

13 вересня Генеральний прокурор Юрій Луценко та віце-прем'єр Геннадій Зубко провели напівзакриту зустріч з участю забудовників і керівництва ДАБІ. На ній прозвучала шокуюча інформація. У серпні забудовників по всій країні поставили перед фактом, що тіньові тарифи на оформлення звичайної дозвільної документації зросли у 8-10 разів. Якщо до серпня 2018-го платили 3-4 тис. дол за пакет документів на великий об’єкт, то нині тарифи зросли до 30-50 тисяч. Окрім того, забудовників змушують оформлювати дозволи винятково у тих структурах, в які їх направляють чиновники ДАБІ. Генпрокурор озвучив дані про мережу "смотрящих" за будівельним бізнесом по всій Україні, якою керують перший заступник міністра аграрної політики Максим Мартинюк та брати Юрій та Олексій Горові.

Друга частина розмови стосується змін будівельних норм. Як, на думку Кудрявцева, нові правила унемовжливлюю��ь появу незаконних забудов. Яка доля об'єктів Войцеховського та інших незаконних висоток, у яких вже живуть люди. І як діяти мешканцям будинків, які збудовані законно, але через непорядних забудовників також не підведені до централізованих комунікацій.

ПРО ТІНЬОВІ ТАРИФИ І ПОТОКИ У ДАБІ Я НЕ ЗНАЮ. З ГОРОВИМИ НЕ ЗНАЙОМИЙ. МАРТИНЮК НА ДАБІ НЕ ВПЛИВАЄ

— Величезний резонанс мало те, що Генеральний прокурор Юрій Луценко особисто проводив нараду щодо діяльності ДАБІ. Він заявив, що по всій країні дозволи на будівництво та введення в експлуатацію надаються винятково за гроші. Існують корупційні тарифи за будь-яке рішення – від 5 до 25 доларів за кв.м. Всі ці дані підтверджують забудовники. Як ставитеся до цієї наради? Чи були вам відомі ці факти до того, як їх озвучив Генпрокурор?

— Я був на тій нараді і все чув. Якщо казати, що мені не відомо про якісь випадки, то я злукавлю. Корупційні ризики в системі дійсно є, але ми робимо все, щоб їх подолати. Спільно з Агентством електронного врядування ми запустили ряд електронних сервісів, в тому числі першу в Україні електронну послугу без втручання посадової особи — повідомлення про початок будівельних робіт на підставі будівельного паспорта. А сьогодні ми зробили наступний крок – створили на сайті ДАБІ онлайн-платформу, де публікується інформація щодо стану розгляду дозвільних документів, а також щодо проведення інспекційних заходів.

А стосовно цієї наради… Якщо є ці випадки, то будівельникам потрібно про них казати.

— Вочевидь вони сказали Генпрокурору, якщо він знає. Вам не було відомо про ці тарифи?

— Про тарифи я точно не знав. Але я читаю те, що пишуть на форумах. Та я не можу кожного забудовника спитати: кому ти дав хабара? Я їх закликаю не звертатися до посередницьких структур та оформлювати документи відповідно до вимог законодавства. Я кажу забудовникам: якщо ви даєте комусь хабаря, це ваша відповідальність у тому числі. Сьогодні ми зробили все, щоб відмов на отримання дозволу було мінімум. Кожну комісію, яку ми проводимо, я особисто дивлюсь. Якщо там є дві відмови, то ми вже не відмовляємо втретє. До речі, про це сказав генеральний прокурор: є третя відмова, будь ласка, йдіть до прокурора області.

— Ви вважаєте справедливим те, що після наради були усунуті з посади керівники ДАБІ в Одесі та Херсоні?

— За день до наради я був у Херсонській області. Ми разом з губернатором Андрієм Гордєєвим почули все, що відбувається. Тому навіть без тієї наради було б прийняте рішення про звільнення керівника ДАБІ по Херсонської області Дениса Петрова. По Херсонщині питання на рівні губернатора вирішується. Хто буде новим очільником ДАБІ в області?… Не кожен сьогодні піде працювати за 8-10 тисяч гривень, маючи на собі таку відповідальність.

— Давайте про керівника Одеського ДАБІ скажемо, що це була за людина.

— На сьогодні керівник Одеського департаменту ДАБІ Сергій Шостацький на лікарняному (на момент публікації інтерв’ю – звільнений за власним бажанням,– ред.)

— До наради з Генпрокурором Ви не знали про його зловживання?

— Я про них чув. Але я не можу щоразу кожному вкладати свої мізки. Я раз кажу, два, три. Щось потім відбувається і ми керівника змінюємо. Вже практично всіх змінили.

— Генпрокурор сказав дуже образливі слова про ДАБІ – що хабарі зросли більше, ніж за часів Януковича. Все ж таки це кричуща образа і така пляма в біографії ДАБІ, яку якимось чином треба виправляти.

— По-перше, мене це дійсно хвилює. По-друге, я зроблю все, щоб ці штампи відійшли в минуле. Я повторюю, що ми дуже багато вже зробили. Оспорювати слова Генерального прокурора я в жодному разі не маю права. Мабуть, у нього є інформація, після ознайомлення з якою він озвучив цифри. Але це дуже болюче питання. Думаю, всі почули, що сказав генпрокурор. А ми зі свого боку, як орган виконавчої влади, зробимо все, щоб забудовники до кінця відчули, що такі підходи мають відійти в минуле.

— Хто має більший вплив на регіональні структури ДАБІ? Перший заступник міністра аграрної політики Мартинюк, брати Горові, або Ви?

— На тій нараді було дуже багато питань про кнопку. Я тоді сказав: кнопка у мене, я на ній сиджу. Тому я відповідаю за неї. І вплив на обласні департаменти тільки від мене залежить.

— Зокрема розстановка кадрів.

— Розстановка кадрів сьогодні повністю в моїй компетенції. Це питання не обговорюється взагалі. Разом з тим призначення на посади здійснюється за результатами відкритого конкурсу.

— В Одесі теж ви ставили людину?

— Повторюю, повна відповідальність за діяльність керівників територіальних органів ДАБІ за мною.

— В інтернеті всі забудовники кажуть про корупційну схему роботи ДАБІ, що побудована ще до вас. Є брати Горові. Вони вже багато років розставляють і проплачують кадри в усіх регіонах для того, щоб у великих містах видавати за великі гроші дозволи забудовникам. І вони домовились з Максимом Мартинюком. Це права рука прем’єр-міністра Гройсмана, людина, яка за своєю посадою має займатися аграрною промисловістю, але чомусь фактично керує ДАБІ. Він домовився з нардепом від БПП Юрієм Кононенком. Тому фактично існує два рівні управління. Є ви, як офіційна структура, яка відповідає за фронт-офіс, за "Прозору ДАБІ" і за всі хороші рішення. А є тіньова система "смотрящих" у великих містах, де відбувається інтенсивне будівництво. Чи чули ви щось про існування таких "смотрящих"?

— Сьогодні майже всі великі міста мають свої новоутворені органи…

— Вас не здивувало це питання?

— Я ж читаю новини. Якщо вже ми переходимо до питання про прізвища, то з Максимом Мартинюком я знайомий. Я не можу бути з ним не знайомим, бо рік працював з ним, коли очолював департамент ДАБІ у Київській області. Я йому вдячний за те, що я сьогодні на цій посаді. Те, що він мною не керує, я кажу відповідально. Так само щодо решти людей, про яких ви кажете.

— Вони втручаються в роботу ДАБІ?

— У мою роботу вони точно не втручаються, і мені вони не телефонують. Діяльність Держархбудінспекції координується віце-прем’єр-міністром України, міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. А Максима Петровича я якщо бачу, то тільки на засіданнях і нарадах в Уряді. Можемо привітати одне одного з днем народження.

— А як часто Мартинюк Вам телефонує?

— Не телефонує. За цей рік може 2 чи 3 рази набрав. Один раз бачилися на нараді по об’єктах сільгосппризначення, яку він проводив.

— За деякою інформацією, він є тіньовим куратором вашого відомства і Держкомзему. В його руках зосереджені всі тіньові потоки.

— Я нічого не знаю про потоки. Про свої відносини з Мартинюком я говорю відверто. Якщо я вдячний цій людині, то я вдячний. Але повторюю, він взагалі ніяк не керує процесами в ДАБІ.

— З братами Горовими ви знайомі?

— Не знайомий.

ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ: "СИСТЕМА "ПРОЗОРА ДАБІ" І КОНТРОЛЬ ЗА ТЕРМІНАМИ РОЗГЛЯДУ ДОКУМЕНТІВ – ЦЕ НЕ ІМІТАЦІЯ"

— Ви знаєте, чому в принципі Генеральний прокурор до вас приїхав? Тому що в деяких областях, а найбільше в Одеській, значна кількість інвесторів у серпні отримала умови від місцевих керівників ДАБІ оформлюватись тільки на конкретні фірми. Їм кажуть: ідіть, оформляйте документи на конкретні компанії. Бо інакше буде відмова. Вони ідуть і платять. І звичайно, що в таких умовах всі ті хороші речі, про які ви говорите, працюватимуть для поодиноких випадків.

— Я не згоден з вами. Є чітко визначені законодавством терміни. І сьогодні є максимальна публічність у роботі. Ми створили на нашому сайті відкриту онлайн-платформу ПРОЗОРА ДАБІ, де публікуємо інформацію про те, які документи до нас зайшли, коли їх мають розглянути та власне результат. Ми це зробили для того, щоб, як ви кажете, ні у кого не виникало бажання маніпулювати, штучно затягувати терміни в��дачі дозвільних документів, робити безпідставні відмови. Наразі так працює центральний апарат по об'єктах будівництва із значним класом наслідків, а також триває процес підключення територіальних органів ДАБІ щодо об'єктів із середніми наслідками.

Сьогодні, якщо забудовник подав до нас документи і вони в порядку, то ми видаємо дозвіл. Якщо є зауваження, ми їх оприлюднюємо у системі ПРОЗОРА ДАБІ. І кожний юрист або архітектор бачить, які це зауваження. Виправили їх – другої відмови вже не може бути, забудовник отримує дозвіл. В іншому випадку нові зауваження свідчитимуть або про неналежне опрацювання посадовою особою документів з самого початку, або про зловживання.

Тому я впевнено кажу вам, що під час видачі документів дозвільного характеру не буде імітації. Буде реальна боротьба зі всіма неправомірними відмовами. Якщо у забудовника все законно, то йому нічого боятись. У разі наявності зловживань по відношенню до нього потрібно звертатися до нас. А ми всю інформацію надаємо в правоохоронні органи.

— Ви говорите, що тепер, якщо є друга, третя відмова, то це відповідальність конкретних чиновників.

— Так. Під кожною відмовою є підпис конкретного інспектора. До компетенції центрального апарату ДАБІ належить видача документів дозвільного характеру на об’єкти значного класу наслідків СС3, їх кількість невелика, тому легко проконтролювати, як відбуваються дозвільні процедури. Раз на тиждень я особисто це аналізую.

Якщо ми говоримо загалом по країні, то забудовники мають знати: якщо у другій відмові буде хоча б одне нове зауваження, якого не було у першій, необхідно звертатися до компетентних органів.

Можна й до Генеральної прокуратури України. До речі, Генпрокурор дав доручення обласним прокурорам приймати забудовників, у кого є третя відмова. Але я заявляю: третіх відмов, якщо забудовник виконує всі умови, більше не буде.

— Але коли у системного забудовника є інвестиційний план, то йому не потрібна навіть ця одна відмова. А скарга до вас чи в ГПУ– це також затягування часу. Адже кожен має інвесторів та інвестиційні плани. І ніхто не буде витрачати свій час при великих обсягах будівництва на те, щоб з’ясовувати стосунки з ДАБІ. За такої системи забудовники погоджувались на тіньову схему і давали хабарі. Однак влітку вони зросли у 10 разів…

— Кожен має усвідомлювати, що даючи хабарі, він власноруч будує корупційну систему. Тут уже питання совісті і того, за якими стандартами ти хочеш працювати. Як голова Держархбудінспекції я повинен зробити так, щоб система працювала відкрито і щоб, якщо у людини є весь пакет документів, вона отримала свій дозвіл на будівництво у визначений законодавством термін. Я для цього все робив, роблю і буду робити. І онлайн-платформа ПРОЗОРА ДАБІ, яка сьогодні вже працює, це не імітація, це реальний механізм для запобігання корупції.

— В Одеській області це працює зараз?

— Зараз цей механізм працює у всіх областях щодо об’єктів із значним класом наслідків, тобто великих об’єктів будівництва. Поступово ми підключаємо наші територіальні органи до системи і по об’єктах із середніми наслідками СС2.

Крім того, сьогодні в онлайн-доступі є інформація про перевірки, які здійснює ДАБІ. Дані про планові заходи контролю з початку року публікуються на Інспекційному порталі. Наразі у системі ПРОЗОРА ДАБІ ми зробили загальнодоступною і відомості про всі позапланові перевірки. Я знаю, про що ви скажете: що це все імітація, красиві речі. Однак я працюю не для того, щоб робити красиві речі, а для того, щоб робити гарні справи для розвитку будівельної галузі.

— Що ще можна зробити, щоб підвищити довіру і яким чином забудовникам треба реалізувати свої права? Вони навіть до прем’єр-міністра Гройсмана неодноразово доносили думку, що не можна за оформлення ангару брати десятки тисяч доларів.

— По приватному сектору ми вже автоматизували процеси. Зокрема запустили нову послугу – реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт взагалі без втручання посадової особи. Це стосується будівництва, що здійснюється на підставі будівельного паспорта. Наступного року разом з Державним агентством з питань електронного урядування ми спробуємо зробити такий сервіс і для великих об’єктів будівництва.

Загалом щодо довіри з боку забудовників. Потрібно розмежовувати забудовників, які хочуть будувати з відхиленнями від державних будівельних норм. Наприклад, не дотримуючись відстаней від інших будівель, або маючи намір будувати АЗС поряд з житловим будинком. Вони не виправляють помилок. Ось по Броварах є випадок, коли вже надано 8 відмов. Я зустрічався і з мером міста, і з замовниками, пояснював. А вони однаково подають один і той же проект з порушеннями.

Інша річ – порядні забудовники. Для них хочу зауважити, що по-перше, є чіткі терміни розгляду дозвільних документів. Розгляд документів, поданих уперше, здійснюється у строк 10 робочих днів, у разі повторної подачі – 5 днів. По-друге, сьогодні все максимально публічно. Тобто, якщо ви сьогодні подали документи, то на 10-й день у вас повинен бути результат. Виправляйте помилки та подавайте документи знову. І якщо всі зауваження враховані, ви повинні отримати позитивне рішення, а не другу відмову. Якщо не згодні з зауваженнями, давайте обговорювати, ми готові надати консультацію.

ЗАБУДОВНИКИ МАЮТЬ ПРЯМО НАЗВАТИ ЧИНОВНИКІВ, ЯКІ НАПРАВЛЯЮТЬ ЇХ ДО КОНКРЕТНИХ ФІРМ

— Тобто забудовники мають ризикнути і довіряти тим людям, які до того з них збирали гроші за будь-який підпис?

— ДАБІ не збирало гроші, давайте будемо відверті.

— Добре, не ДАБІ, а система компаній, до яких направляли забудовників чиновники ДАБІ.

— А навіщо забудовники туди ходили?

— Тому що чиновники ДАБІ їх туди направляють. Кажуть: ідіть у цю фірму і тільки в такому разі тобі оформлять так, що я підпишу.

— Забудовники мають прямо називати такі факти та таких чиновників. Повідомляти, що є такий Іванов, який мені з таких-то причин дав такий телефон, і я туди пішов. Але ж вони цього не роблять. І я впевнений, що сьогодні чиновники ДАБІ не можуть направити кудись. Якщо такі випадки є, я готовий особисто прийняти забудовника, за потреби гарантувати конфіденційність та обговорювати ці питання. І якщо дійсно підтвердяться такі факти зловживань, ми звертатимемось до правоохоронних органів.

— До наради Генерального прокурора це теж можна було зробити. Але чомусь люди так не робили. А от до Президента і до Генерального прокурора вони дійшли. Ті свідчення, які були надані Генеральному прокурору, він вважає переконливими. І саме тому були ухвалені кадрові рішення по двох областях. У тому числі по Одеській, до якої у вас, на відміну від Херсонської, не було зауважень. Хотілося б зрозуміти, на чому виникне довіра там, де її не було раніше?

— Якщо є забудовники, які готові підтвердити це, давайте з ними зустрічатися. Кожні 3 місяці Міністерство регіонального розвитку проводить нараду з Конфедерацією будівельників України, і завжди вони мовчали. А тут вони почали говорити.

— На нараді у Генерального прокурора вони непогано виступали. Бізнес сплачує податки, не можна вимагати, щоб він ще й працював як правоохоронний орган.

— Я з вами згодний. Я за те, що якщо ми всі разом хочемо цю проблему побороти, то ми всі разом повинні щось робити. Я сьогодні як керівник центрального органу виконавчої влади роблю все для того, щоб прибрати це негативне явище. Але якщо якийсь забудовник не хоче цього робити, це його особиста справа.

— Ви з Генпрокурором спілкувалися після цієї наради?

— Спілкувався.

— Тобто результатом вашого спілкування будуть кримінальні провадження?

— Я ж не порушую кримінальні провадження.

— Генпрокурор, певно, вам показав свої матеріали. Чи можливо Ви йому щось розповіли?

— Мені матеріали не показували. Про всі факти я почув на нараді. І на нараді ми проговорили про всі кроки, які я вже озвучив – у тому числі, про якісне опрацювання поданих документів задля недопущення п��вторних відмов.

— До вас Національне антикорупційне бюро зверталося по інформацію?

— До нас надходять запити по конкретних об’єктах будівництва. Щодо корупційних схем – точно не звертались. У нас було декілька нарад, у тому числі щодо прямого доступу до відомостей нашого реєстру. Ми максимально відкриті і максимально надаємо допомогу. Є кілька справ, які порушило вже НАБУ по об’єктах, ми там максимально допомагаємо, даємо документи. Навіть є декілька спільних перевірок будівництв, до речі.

— На цій нараді виступав директор ДБК-4 Петро Шилюк. Він скаржився на корупційну схему в Києві: за будь-який дозвіл із забудовника беруть гроші.

— Але те, що я бачу, у нього взагалі немає відмов.

— Це і красномовно. Ви казали, що бізнес не скаржиться, а тут знайшовся один забудовник з чистою репутацією, наважився публічно скаржитись Генеральному прокурору на дії чиновників дозвільної системи.

— Там ще була друга частина, закрита. Були ще кілька забудовників, які не побоялися про це казати… можна казати, як було, можна казати, як є, а можна казати, як треба зробити для того, щоб таких речей не відбувалось. І наше завдання, щоб у майбутньому цього не існувало.

Раз на квартал у Міністерстві регіонального розвитку проводиться нарада з КБУ, я на них ходжу завжди. Я питаю: є до мене питання? Всі мовчать. Є ще можливість потрапити до мене на прийом. Якщо сьогодні якийсь забудовник захоче до мене попасти – 2-3 тижні, і він до мене попаде.

— Таким чином?

— Якщо активісти виходять… Перший рік я працював, тут у нас раз на два тижні були якісь акції. Сьогодні цього немає. Бо у нас налагоджена комунікація.

Останнє таке спілкування було позаминулого тижня, по одному об’єкту Войцеховського. Прийшли люди з плакатами. Ми їх запросили, дали консультацію. Вони записали і пішли виправляти ці зауваження. А якщо забудовник сидить і чогось чекає, то це питання до нього.

— Представники влади вважають, що боротися з корупцією має бізнес. Однак держапарат може вплинути на це набагато швидше. Наприклад, якщо ви бачите зауваження, то першим можете ініціювати перевірки, тому що до вас доходить інформації більше, ніж до якогось бізнесмена.

— А може мені хтось чогось не договорює? Але… трошки повернусь назад. Спочатку треба було побачити проблеми. Потім – зрозуміти, як на законодавчому рівні їх виправити. І ми це зробили. І мені дуже прикро, що сьогодні про це ніхто не говорить. Бо якщо згадати, що було ще два роки тому, скільки було видано декларацій про початок будівельних робіт! Сьогодні ми скасували це поняття, але видані ще у 2016-му декларації ми ще довго будемо згадувати. Тому і різко зменшилася кількість незаконних забудов. Наступний важливий крок – нова дозвільна система, про яку я вже говорив.

— Чи можна, з огляду на те, що ви відповідаєте за свої слова, провести таку нараду для всіх тих забудовників, які хотіли б по-чесному оформлюватись без корупційних зборів? По-друге, можна було б запросити пресу. І ми побачили б, чи можливо, якщо ти виконуєш всі зауваження, оформити в Києві чесно ці документи.

— Я готовий провести такий захід. Давайте до 1 листопада визначимося із форматом наради та анонсуємо її. Давайте запросимо всіх охочих – у першу чергу, тих, хто виступав на нараді з Генпрокурором. Але це дійсно має бути саме у форматі повної публічності й довіри. Бо ми вже стільки проводили таких нарад… Минулого року я об’їздив всі області. Збирав забудовників. І це заздалегідь анонсували. Приходили губернатори, приходили представники бізнесу, але публічно не озвучували проблеми в галузі.

БУДІВНИЦТВО ВЕЛИКИХ ПРОМИСЛОВИХ ОБ'ЄКТІВ ПЕРЕБУВАЄ НА МОЄМУ ОСОБИСТОМУ КОНТРОЛІ

— Яка ситуація з видачею дозволів для будівництва великих промислових та сільськогосподарських об'єктів?

— Будівництво усіх великих промислових об'єктів перебуває на моєму особистому контролі. Великі електростанції, термінали, порти, заводи – все, куди йдуть великі інвестиції. Я не можу сказати, що отримання дозволів по цих об'єктах відбувається в ручному режимі, але принаймні, максимально швидко. Раз на квартал ми проводимо зустрічі з Американською торговельною палатою в Україні і Європейською Бізнес Асоціацією. Кожен об'єкт на контролі, така система працює вже рік.

Найбільші компанії, будівництво об'єктів яких контролює ДАБІ:

— З тих змін по будівельних нормах, які вже впроваджені, які Ви вважаєте найголовнішими і як вони покращують ситуацію для інвесторів та добросовісних забудовників?

— Я вважаю найбільшим нашим досягненням те, що ми скасували декларації як такі. у результаті спільної роботи Держархбудінспекції, Мінрегіону та профільного Комітету Верховної Ради України було прийнято Закон 1817 від 10 червня 2017 року. Внаслідок цього закону скасовано декларації про початок виконання будівельних робіт, а тому вже не можуть з’являтися будівництва з такими грубими порушеннями, як наприклад поверховість. Ми дуже довго працювали над цим Законом. Вважаю, що це головний наш здобуток. Це призвело до того, що незаконних забудов стало відсотків на 90% менше. Є старі проблемні об'єкти, і їх треба по одному доводити до ладу.

— Чого нам чекати далі? Ви говорили, що на жовтень у вас великий шматок роботи.

— Мінрегіон зараз розробляє додатково 13-16 нових будівельних норм. За жовтень ми приєднаємо до онлайн-платформи ПРОЗОРА ДАБІ всі наші обласні управління. З листопада бачитимемо всю інформацію щодо дозвільних процедур по СС3 та СС2 онлайн.

До кінця року ми хочемо по приватному сектору автоматизувати І процес реєстрації декларацій про готовність об’єктів будівництва до експлуатації – тобто надавати цю послугу також повністю без втручання посадової особи. Сьогодні, якщо людина має земельну ділянку, будівельний паспорт, електронний підпис, то може розпочати будівництво, не виходячи з дому. Достатньо зайти на сервіс електронних послуг ДАБІ та заповнити форму. Завдяки Державному агентству з питань електронного урядування налаштовано електронну взаємодію з реєстром Мінюсту. Під час заповнення повідомлення про початок робіт дані про земельну ділянку підтягуються автоматично. Це дійсно перша в країні максимально автоматизована електронна послуга. Так само плануємо зробити щодо готовності об’єкта до експлуатації — стосовно будиночків до 300 м.

Також ми зробили важливий крок щодо самочинно збудованих об’єктів приватного сектору до 300 кв м, які були збудовані до запровадження нових правил. Зараз вже працює будівельна амністія для будинків, які були збудовані до 2015 року, але з різних причин не зареєстровані. І на наступний рік наше бачення, що треба змінювати нагляд за будівництвом.

— Як саме він може бути змінений?

— Сьогодні є планові і позапланові перевірки, але ми фізично не можемо охопити половину об’єктів. Планові перевірки треба раз на рік готувати. Позапланові перевірки – за зверненням. А будівництво зараз відбувається швидкими темпами. Іноді за рік виростає будинок, а ми фізично змогли вийти з перевіркою лише в самому кінці, і не розуміємо, як на цьому місці взагалі могли будувати щось.

Тому наше бачення – взагалі відійти від планових перевірок і зробити поетапний огляд виконання будівельних робіт. Тобто забудовник у зручний час запрошує наших інспекторів для інспектування кожного етапу. Якщо нема порушень, то видається довідка про це. Якщо ж є порушення, то не зупиняючи будівництво і не виписуючи штрафних санкцій, дається рекомендація і термін на усунення порушень. Усунули – жодних штрафних санкцій. Якщо ж не усунули, тоді будівництво має бути зупинене.

— Але сьогодні таки маємо систему позапланових перевірок об’єктів будівництва. Наскільки вони дійсно є позаплановими? Адже є певна процедура щодо інформування про перевірку.

— Якщо до нас заходить звернення, ми повинні вийти на позапланову перевірку.

— Але навіть про позапланову перевірку забудовник дізнається заздалегідь? Це відкриває для недобросовісних забудовників можливість для маніпуляцій — домовитися з нечесним інспектором або попросту не з'явитися у вказаний ден�� на об'єкт, а значить, перевірка не відбудеться.

— Інформація про позапланові перевірки оприлюднюється на сайті Держархубінспекції. Таким чином з одного боку забудовник може перевірити її законність у системі, а з іншого – унеможливлюються зловживання.

МИ ОГОЛОШУЄМО БУДІВЕЛЬНУ АМНІСТІЮ: СТАРЕ ДОВЕДУТЬ ДО ЛАДУ, АЛЕ У НОВИХ ЗАБУДОВ ПОРУШЕННЯ НЕМОЖЛИВІ

— На практиці маса навіть законних новобудов не мають централізованих комунікацій. У результаті люди роками отримують електрику, газ і воду від забудовника, а не з централізованих джерел. Як таким будинкам могли дати сертифікат про введення в експлуатацію за умови відсутності підключень до мереж?

— Якщо є така ситуація, як ви кажете, сертифікат не видається. Мабуть, ви зараз говорите про декларації про введення об'єктів в експлуатацію, які були раніше. Ми цю ситуацію повністю змінили. За нашою ініціативою разом з Мінрегіоном та профільним Комітетом Верховної Ради з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства були розроблені та прийняті законодавчі зміни, що запобігають маніпуляціям із введенням в експлуатацію об’єктів із середніми та значними наслідками за декларативним принципом.

Раніше об’єкти будівництва поділялись на 5 категорій складності. Неоднозначні ситуації, про які ви говорите, відбувалися між 3 і 4 категоріями. Для третьої категорії якраз і діяв спрощений декларативний принцип, за яким забудовники лише повідомляли орган держархбудконтролю про те, що вони мають всі необхідні документи та починають будувати, або що вже завершили будівництво. Для об’єктів четвертої категорії потрібно було пройти повністю всю процедуру – тобто подати до органу держархбудконтролю пакет документів та отримати дозвіл, а потім оформити сертифікат. Щоб уникнути цього, непорядні забудовники понижували категорію складності. Тобто декларували одне, а насправді будували інше. Далі реєстрували введення об’єкта в експлуатацію. При виявленні зловживань такі декларації скасовували.

Сьогодні об’єкти будівництва поділяються на три класи наслідків (відповідальності) – СС1, СС2, СС3. Два останні – це великі об’єкти, виробництва, житлові комплекси, які будуються виключно по дозволах і сертифікатах.

— Ви говорите, що нові норми унеможливлять таку проблему в майбутньому. А що робити мешканцям тих будинків, які не один рік живуть у законно споруджених будинках, але без централізованих комунікацій?

— На жаль, таких об’єктів, споруджених за декларативним принципом, багато. Для вирішення питань по кожному з них має бути діалог між забудовником, місцевою владою, інвесторами та громадою. Зі свого боку в межах повноважень ми тримаємо ці питання на контролі. Нещодавно було вирішено таку ситуацію в Броварах. Там електрика до будинку була підведена за тимчасовою схемою. І в результаті досягнутих домовленостей між місцевою владою та "Київобленерго" сьогодні електрика у комплексі вже є.

— Є будинки, що мають бути газифіковані, але там збільшили поверховість. За нормами газифікація споруди можлива до певного поверху. Як такі будинки підключать до газу?

— Є таке поняття, як відхилення від державних будівельних норм. Такі відхилення надавало Міністерство регіонального розвитку. Останні півтора року ця процедура не працювала. Зараз поступово почали проводити науково-технічні ради, які дають ці відхилення. Але такі колізії були можливі щодо об’єктів, на які видавалися відхилення раніше. За новою діючою процедурою надання подібних відхилень – таких порушень просто не може бути.

— Як ви будете до ладу доводити старі? Зокрема об'єкти Войцеховського.

— Вирішення проблематики цих об’єктів, перш за все, залежить від місцевої влади. Але ДАБІ також задіяна у вирішенні порушених питань. Ми беремо активну участь у постійно діючій комісії при Мінрегіоні, яка займається вирішенням цих питань. Крім того, на даний час опрацьовуються законодавчі ініціативи, покликані розв’язати таку проблему та убезпечити виникнення подібних ситуацій у майбутньому.

Крім того із вступом 1 вересня нових будівельних норм щодо планування забудови території поверховість об’єктів визначається залежно від населеного пункту. Тобто в селах та селищах Київської області тепер не можна зводити хмарочоси.

— Тобто ті, що почали будувати, добудують?

— Вони будуть добудовані, а нові вже будуватися не будуть. Таким чином, у Київській області більше хмарочосів будувати ніхто не буде.

— Ми маємо судові рішення щодо знесення певних будівель або зменшення поверховості. Наскільки детально прописана процедура знесення? Наприклад, яка доля так званого будинку-монстра на Подолі?

— На сьогоднішній день, знесення здійснюється в судовому порядку. На жаль, на сьогодні процедура недосконала. Ми працюємо над цим питанням. Це наступний крок, який ми десь за місяців два намагатимемося впроваджувати. Вже є напрацювання щодо відповідного закону щодо нагляду за будівництвом, в якому ми хочемо прописати і процедуру знесення таких будівель.

— Тобто, якщо замовника не знаходять, то буде якийсь обхідний шлях, щоб без нього провести знесення?

— Це стосується того, що вже збудовано. А якщо ми кажемо про нові об’єкти будівництва, то тут треба змінювати нагляд, щоб такого більше взагалі не траплялося. Але вже і з того, що ми зробили за рік, – це дуже багато. Незаконних забудов сьогодні одиничні випадки.

— Скільки ще таких об’єктів по Україні — де на кону великі гроші, і ситуація лишається замороженою? Микільська Слобідка – 6 будинків. Будинок на Подолі. Ще які приклади?

— Січових стрільців, 59. Там теж планувалась забудова. Але ми скасували всі дозволи.

— Будівництво великого ЖК на місці озера Качиного. Там же не просто інвестори, там інвестори ще "Еліта-центру". З іншого боку, наявні порушення під час виділення землі, не була врахована наявність водойми.

— На сьогодні там все зупинено, там вже нічого не будується.

— Є випадки, коли сертифікат стосовно введення в експлуатацію був скасований?

— Сертифікат щодо введення об’єкта в експлуатацію взагалі не можна скасувати. Дозвіл на початок будівництва скасувати можна, і такі випадки є. Наприклад, у п'ятницю ми скасували дозвіл по скандальному об'єкту будівництва в Одесі, біля дельфінарію "Немо". А коли вже підписаний сертифікат про введення об’єкта в експлуатацію, то скасувати його не можна.

— Розкажіть про випадки, де ви проявили свою принциповість. Де скасували дозвільні документи по великому об'єкту.

— Микільсько-Слобідська, наприклад. Там планували 6 будинків, а побудували 2. На момент, коли я очолив Держархбудінспекцію, вони вже були зведені. На всі 6 будинків дозволи було скасовано. А потім ми видали новий дозвіл на добудову двох розпочатих об’єктів. На даний час дію дозволу зупинено в судовому порядку. Це, мабуть, перший випадок, коли громадськість оскаржила повторно виданий дозвіл.

— Тобто вони незаконні зараз?

— Вони без дозвільних документів. І не введені в експлуатацію.

— Ви не дасте згоду на це?

— Якщо буде судове рішення, яке нас зобов’яже, тоді ми нічого вже не зробимо.

— Але ви проти видачі?

— Ми будемо діяти в рамках законодавчого поля.

— Тобто якщо добудовується, навіть без дозволів, в незаконному місці, де не можна будувати і збирається велика купа інвесторів, то все ж таки пробити це питання можна?

— Ні. Я проти незаконних забудов.

— Але у даному разі, якщо ви погоджуєтеся, то продемонструєте, що можна узаконити незаконне заднім числом. І діяти поза законом.

— Ні. Поза законом діяти не можна. Треба просто удосконалювати законодавство, щоб непорядні забудовники не могли продавати ці квартири взагалі.

— Яким чином? Якщо вже є реклама і починається будівництво, то з самого початку будуть закривати відділ продажу?

— Це дуже тяжке питання. Я не готовий зараз дати на нього відповідь. Ми робимо все для того, щоб сьогодні такого не існувало. Нові будівництва повинні бути винятково законні. Але, на жаль, є і поодинокі ситуації, коли відбувається по-іншому.

— Вам не здається, що такі ситуації досі є саме тому, що Войцеховського свого часу ніхто не притягнув до відповідальності? Тобто люди бачать, що можна продовжувати будувати.

— Випадок Микільської Слобідки зовсім не схожий на ситуацію з об'єктами Войцеховського. Тут є проблема з відстанню до Дніпра. Одні кажуть так, інші кажуть – інакше. Позиції Мінкульту і міста відрізняються. А група споруд Войцеховського – це об’єкти, які будувались по деклараціях. Тобто писали, що там буде 5-поверховий будинок, а будували 20 поверхів. Такого більше не повинно існувати, і я вже сказав, що ми скасували декларації в принципі. Сьогодні є дозволи. А щоб отримати дозвіл, треба мати повний пакет документів.

— Йдеться про подачу позову проти недобросовісних забудовників? Бо нині ви пропонуєте вводити в експлуатацію проблемні об'єкти, але чи понесе хтось відповідальність?

— У межах своїх повноважень Держархбудінспекція повною мірою користується наданими їй законодавством інструментами – ми звертаємося до суду щодо знесення самочинно збудованих об’єктів, ми постійно оспорюємо незаконні на наш погляд судові рішення щодо відновлення скасованих дозволів на будівництво тощо.

Однак, укладення інвестиційних договорів, вибір сторонами партнерів, визначення зобов’язань, інших умов взаємовідносин, є виключною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності. У нашому випадку інвесторів у будівництво та забудовників. І органи державного архітектурно-будівельного контролю не мають права втручатися у ці договірні відносини. Лише інвестори можуть відстоювати у судах свої права і вимагати притягнення винних до відповідальності.

БУДЬ-ЯКА ЗАБУДОВА РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ З ПОГОДЖЕНЬ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ. ЗАВДАННЯ ДАБІ — ПЕРЕВІРИТИ НАЯВНІСТЬ ДОКУМЕНТІВ ТА КОНТРОЛЮВАТИ ХІД БУДІВНИЦТВА

— Ви заявляли, що за останні три роки склад ДАБІ змінився на 80%. Хто ці люди, що прийшли на посади?

— Я кажу про керівників. На сьогодні, якщо брати 24 наші територіальні органи, то змінено майже всіх керівників. Лишився лише один керівник з "минулих часів", який змінив усі формати та заслуговує на повагу. Більшість керівників призначив уже я. І є кілька призначених у 2014 році.

— Скільки людей у вас працює?

— По всій Україні це близько 800 людей, за штатом близько 1000.

— У середньому яка зарплата працівника ДАБІ зараз?

— 8-10 тисяч гривень. Я роблю все можливе, щоб підвищити зарплати нашим працівникам. Бо говорити про боротьбу з корупцією і не підвищувати зарплати – це неправильно.

— Тобто людина, яка підписує довідки про категорійність об'єктів, і від якої може залежати доля проекту в сотні мільйонів гривень, отримує щонайбільше 10 тисяч.

-Так дійсно, оплата праці – це проблема не лише в Держархбудінспекції, а всього державного сектору. Проте ми намагаємося в межах наявних фінансових ресурсів заохочувати працівників відповідними преміями. Видаючи документи  на будівництво наші фахівці мають дивитися не на кошторисну вартість об’єктів, а на наявність повного пакету документів (проект, експертиза, відведена земельна ділянка).

— Однак якщо при повній експертизі є порушення, Ваші фахівці можуть анулювати дозвіл на будівництво чи на введення в експлуатацію.

— Щодо дозволу на будівництво, то повторюся, наші фахівці просто перевіряють наявність і реєстрацію документів. Щодо введення в експлуатацію, то наші фахівці приїздять на будівництво, перевіряють, чи відповідає об'єкт проектним рішенням та будівельним нормам, чи готовий до введення в експлуатацію, і потім ставлять свій підпис під дозвільним документом. Лише після цього ми видаємо сертифікат.И

— На якому рівні Ваша співпраця з місцевою владою, зокрема з КМДА? Наскільки ви можете впливати на те, як плани території формуються і на політику щодо конкретних недобросовісних забудовників?

— Ми не впливаємо на прийняття рішень щодо оновлення та затвердження містобудівної документації. Щодо співпраці з місцевою владою – вже три роки працює закон про децентралізацію. Повноваження розподіляються так: об'єкти зі значним класом наслідків відповідальності (СС3) — залишилися за нами по всій країні. СС2 та СС1 – передано до компетенції місцевих влад. Сьогодні якщо є питання у нас щодо об'єктів СС3, то я можу особисто звернутися до мера чи до інших представників міської влади і запитати їхнє бачення. Тобто, у нас максимальна взаємодія з міською владою.

Щодо здійснення контролю місцевою владою за меншими об'єктами. Маємо по всій країні 100 новоутворених органів. І в місті Києві також є новоутворений орган, який повністю підпорядкований КМДА. Ми проводимо наради з новоутвореними органами. Я особисто їжджу по всіх областях, зустрічаюсь із міськими головами. Всі міські голови мають мій телефон і знають, що я завжди допоможу. З цих 100 новоутворених органів сьогодні 90 – це точно я вам кажу – працюють, як злагоджений механізм. Є декілька органів, які хочуть відмовитися від цих повноважень. Однак закон взагалі не передбачає такої можливості. Тому депутатами спрямовано у парламент законопроект 7266/1, в якому прописано можливість відмови громади від функцій держархбудконтролю.

— СС3 залишилися за ДАБІ, але вникає питання — навіщо. Хіба громада не знає краще ситуацію? Виявляється, що замість контролюючих функцій ДАБІ наразі продовжує виконувати розпорядчі. Це атавізм, який треба приборкати. Є відповідальність місцевої влади, хай вона його вирішує і відповідає перед своїми виборцями. А ДАБІ має контролювати.

— А ви знаєте, скільки по СС3 взагалі по країні будівництв, якщо брати з містом Києвом? Лише кілька відсотків. Контроль за такими об'єктами залишили за ДАБІ, бо, на жаль, сьогодні не в кожній громаді є працівники, які мають досвід, необхідний для того, щоб здійснювати такі функції. Фахівці відповідного класу є у Києві та ще 5-6 обласних центрах. У решті громад дуже велика проблема з працівниками. Якби у 2015 році ми почали передавати об’єкти СС3 на місця, то думаю, що сьогодні отримали б проблеми. Бо я вже бачу проблеми щодо об'єктів СС2 і навіть щодо деяких маленьких будиночків (СС1). Є громади, які по 5-8 разів відмовляють забудовникам. Наприклад, людина будує СТО на 180 метрів і має аж 8 відмов. Я особисто телефоную міському голові й питаю: "Що ви робите? Ми тут спрощуємо, підтримуємо малий та середній бізнес, а ви навпаки?" І тільки після цього будівництво об’єкта дозволяли. Так було рік тому.

Але це питання можна обговорювати. Ми готові передавати повноваження по СС3, якщо буде така дискусія. Я б завтра передав Києву і всім великим містам СС3. І тоді би ніхто не казав, що це ДАБІ видало дозвіл, що ДАБІ щось зробило не так, або якийсь документ не так. Бо приходять народні депутати і кажуть: це ж ви видали дозвіл. А я питаю: а земельну ділянку хто виділив, а хто видав містобудівні умови? ДАБІ лише перевіряє наявність цих документів.

— Передати повноваження щодо СС3 на місця можна вашими особистими розпорядженнями чи треба приймати спеціальні постанови Кабміну?

— Треба вносити зміни до закону про децентралізацію. Зараз у ньому прописано, що об’єкти СС3 залишаються за центральним органом виконавчої влади.

— Тобто у вас немає ефективних контрольних функцій, тому для вас дозвіл є фактично єдиною можливістю проконтролювати і вплинути при порушеннях на хід будівництва?

— Скоріше містобудівні умови та обмеження. Ми видаємо дозвіл на основі наявності документів. Ми видали дозвіл, а потім ми можемо перевірити містобудівні умови і обмеження. У нас є повноваження відповідно до того ж закону про децентралізацію (раніше взагалі цього не було) перевіряти місцеві архітектури. І в цю перевірку входить перевірка видачі містобудівних умов та обмежень. Сьогодні це може бути планова або позапланова перевірка.

Наприклад, щодо забудови на пляжі Ланжерон в місті Одеса, у нас була позапланова перевірка містобудівних умов та обмежень. Ми виявили там численні порушення та скасували дію містобудівних умов та обмежень, а у подальшому і дозвіл на будівництво.

— Чому так виходить, що найпроблемніші об’єкти без демонстрації чи навіть бійки з поліцією неможливо заблокувати?

— Це відповідальність місцевої влади, яка надала земельну ділянку, дала містобудівні умови. Тому це питання, в першу чергу, до них. А наше завдання – тільки проконтролювати і показати — це законно чи ні.

— Ви ведете облік, де найбільше порушень у видачі дозволів на будівництво з боку міської влади? По яких містах найбільше скарг? Це ще й політичне питання, тим більше перед виборами. Адже мери великих міст підтримуються певними політичними силами. Лідер "Самопомочі" у Львові. В Одесі — прибічник Петра Порошенка Геннадій Труханов. Івано-Франківськ – це "Свобода". Київ, Дніпр��, Харків…

— Чим більше місто, тим більше будується, а отже тим більша ймовірність порушень, а в результаті більша кількість скарг. Але Держархбудінспекція, як виконавчий орган влади, поза політикою.

Источник: protokol.com.ua

Остались вопросы? Обращайтесь!

ЗАКАЗАТЬ УСЛУГИ АДВОКАТА

[we-politica-ua-news-love]

Безкарна сімейна корупція Шпаків в НАК «Украгролізинг» та хто там зараз «править балом» Кожного дня ми стикаємось із корупційними скандалами, які заполонили нашу державу. ЗМІ практично переповнені статтями про те, як чиновники на всіх рівнях порушують закон. Нажаль, вкрай рідко, а точніше майже не зустрічається інформація, що цих корупціонерів наказують за їх незаконну діяльність. Максимум що відбувається – це розслідування, яке інколи переходить до розгляду в суді, а там все, (шкода визнавати, але факт) як завжди – помаленьку все спускають на «гальмах». Одним із таких сумних прикладів є кримінальний сімейний бізнес батька і сина, Василя та Миколи Шпаків відповідно. Які на протязі багатьох років неправомірними методами викачували гроші із Національної акціонерної компанії «Украгролізинг», яка займається наданням у фінансовий лізинг сільськогосподарської  техніки та обладнання для сільських господарств. Вже у 2000-2002 роках Василь Шпак був гендиректором і головою правління, а потім вже почесним президентом ДП «Украгролізинг», яке після нього очолив його син Микола. Крім цього, був депутатом Верховної Ради 4-го та 6-го скликань, у 2007 році став парламентарем від «Блоку Литвина», будучи головою правління ДП «Лізингтехтранс». Щодо сина, то Микола Шпак був головою правління НАК «Украгролізинг» з 2009 року по 2013 рік. Після звільнення, його і батька обвинуватили у розкраданні коштів на суму 100 мільйонів гривень. Слідство вважає, що в 2011-2012 роках між фермерським господарством та державним підприємством, яке очолював Шпак, був укладений договір про закупівлю техніки і обладнання на суму 110 млн гривень. Втім, тільки 9 млн гривень було витрачено за цільовим призначенням. Справу Василя та Миколи Шпаків передали до суду в липні 2016 року. Їм загрожує покарання у вигляді позбавлення волі до 12 років. Майже за 3 роки розслідування нічого суттєвого не відбулось, справу кілька разів тимчасово зупиняли. Та напевно на тлі Президентських виборів  Шпаками зайнялися у самому САП. Керівник Спеціалізована антикорупційної прокуратури Назар Холодницький розповів, що САП затвердила обвинувальний акт і скерувала його до суду. Накладено арешти на майно підозрюваних на суму близько 50 мільйонів гривень. Та чи на цьому все не зупиниться? Чи після виборів знову не почнуть цю справу гальмувати? Потрібно підкреслити, що головним заняттям сім’ї Шпак в «Украгролізингу» було відмивання грошей в особливо великих розмірах, а також вибудовування і розвиток власного бізнесу за рахунок коштів держкомпанії. Цілу низку найбільших лізингоодержувачів НАК становлять компанії, засновниками яких виступала дружина Шпака-старшого, через створені нею на Хмельниччині компанії «ДМС» і «ВМВ груп». Корупційних схем було багато, і в слідчих, і в прокуратури доказів чимало. Та потрібно зазначити, що такі справи без хороших покровителів не провертають. Тому можна припускати, що Шпаки – це кінцеві виконавці, а своїх «широкоплечих» друзів вони ніколи не здадуть. Ще одним дуже важливим фактом є те, що в цій справі жодних проваджень не відкрито проти їхніх помічників, адже скоріш за все, ці люди були співучасниками, або як мінімум про все знали і покривали злочини. Ось така наша система – одних робить вигляд, що хоче покарати, а інших впритул не бачить. Та все ж варто згадати помічників, які активно прислуговували батькові і синові. Так практично весь час їх супроводжував заступник голови правління Семикопний Т. Л. ( 1999- жовтень 2013 роки), Ціпа Є.І (з 2009-го до лютого 2013 року), Нещетний О.О. (з 2006 по січень 2014 роки), та найцікавіший персонаж Равлюк В.В. (з 2000 року до сьогодні). Всі ці люди вірно служили родині Шпак протягом тривалого часу і підписували усі розпорядження НАК, необхідні для подальшого збагачення сім’ї. Виокремлювали Равлюка, бо саме він у 2013 році замовив Інституту інноваційного провайдингу й оплатив майже на 100 тис. грн розробку бізнес-плану для господарства свого керівника «Новий Двір» з метою уможливити  отримання від НАК тваринницького обладнання на 54 млн грн у 2013 році, і який мав би контролювати надалі. Саме Равлюк підписував накази на вилучення обладнання, залишкова вартість якого скорочувалася на десятки мільйонів лише через рік після його встановлення. Нажаль, крім запитань і створення вигляду, що заступники потрібні слідству для покарання більше й нічого не сталось. І до того ж Равлюк Віталій Васильович продовжує й надалі працювати в цій структурі. Це звичайний український абсурд. А що найцікавіше, зараз він працює під керівництвом такого собі Білозіра Андрія Ігоровича, який, як всі вже здогадались, він є сином Оксани Білозір. А вона, нагадаємо, є кумою Петра Олексійовича Порошенка. От так в Україні все відбувається, біля самих прибуткових «годівниць» виключно свої люди. А Равлюка, скоріш за все, залишили заради того, щоб навчити Білозіра – «як все має відбуватись». Це лише припущення і надіємось, що син куми Президента не піде по стопах Шпаків. Повертаючись до Василя та Миколи Шпаків варто підкреслити, що вони є лиш одними із тисяч таких корупціонерів. Які нахабно і незаконно збагачуються бо знають, що в кінцевому результаті відбудуться лише невеликим переляком. Адже, потрібно визнати, що  українська корупційна система побудована так, що при одній владі грабують одні, а при зміні  влади грабують вже інші. Схеми залишаються незмінними – міняються лише грабіжники. А щодо того, що нікого не наказують, то варто припустити, що між цими корупціонерами є неписаний закон – один одного не чіпати. І хотілось би вірити, що це сімейство, проти якого є величезна кількість доказів буде покаране згідно Закону України. Та будемо реалістами – і цю справу, як і багато інших, скоріш за все, потихенько закриють. Адже, як статистика показує проти чиновників українські закони безсилі. Та все ж будемо спостерігати за діями Назара Холодницького, який заявив, що справа нарешті буде завершена і злочинці будуть покарані. А коли це станеться (сподіваємось) ми обов’язкова про це напишемо. vse.media

[bllacksn-blog]

В Україні стартує найбільша антикорупційна ініціатива ЄС

В Україні стартує найбільша антикорупційна ініціатива ЄС

Корупція залишається «ключовим фактором, що перешкоджає економічному та політичному поступу України», наголосив комісар Євросоюзу з питань європейської політики сусідства Йоганнес Ган на зустрічі з представниками української влади та громадськості з нагоди запуску «Антикорупційної ініціативи ЄС». Посадовець зазначив, що цей проект – наразі найбільша у Європі програма у сфері боротьби з корупцією.…

[ordpsu]

Боротьба з вірусом: як Італія провела наймасштабніше очищення влади від криміналу

«Ви завоювали Рим, тепер завойовуєте рай» – каже напис на плакаті, що несли на похоронах одного з босів римської мафії кілька років тому. Ця подія – точніше, її демонстративна помпезність – тоді стала шоком для всієї Італії, адже переконливо показала, що боротьба з мафією ще далека від завершення.

Особливість Італії – те, що політична корупція стала фактично невіддільною від мафії. А сама…

[we-politica-ua-news-love]

Чергова світова ганьба української влади! «Герой» – Генеральний прокурор Луценко «Скажіть що відбувається? Я вже нічого не розумію…» -  з таких слів починається  ранок кожного громадянина України, який хоч трохи переймається політичною ситуацією в державі.  А що найприкріше – ці слова підкреслюють, що в державі політичний хаос. Український народ вже не розуміє де свої, а де чужі – настільки все стало заплутаним. Можна відверто говорити, що ця політична кампанія вже є найбруднішою за всі часи Незалежності України. Та прикро констатувати, але це, скоріш за все, тільки початок. Важко навіть уявити, що ще може статись… Ми з кожним днем думаємо, що бачили вже все, що нас вже нічим не здивуєш. Та, нажаль, брудна уява в наших політиків, чиновників знаходиться за межами адекватного людського мислення. Здавалось би, що викриття розкрадання в «Оборонпромі», виявлення ганебних передвиборчих махінацій, корупція в НАБУ, СБУ, ГПУ, «самопомилування»(скасування 368-2) та ще цілий ряд всього є якимось піком ганебної слави наших політиків і чиновників. З кожним днем ми тішимо себе ілюзіями, що вже все, сьогодні вже не почуємо гиготи, сьогодні відкриємо нову позитивну сторінку історії нашої держави. Але… ні… з’являється щось нове…Та найгірше те, що все наступне неподобство перевершує попереднє. А так хочеться сказати:  «Стоп! Стоп! Вже досить! Ми вже наїлись лайна сповна! Збирайте свої манатки і валіть з нашої держави! Хватить випробовувати на міцність нерви народу! Хватить…». Але ми стримуємось… стримуємось з надією, що завтра буде по іншому…завтра буде краще… А завтра в нас… В нас «завтра вистріл в спину» народові зробив не хто інший, як сам Генеральний Прокурор України Юрій Луценко, хотів написати «Юрій Віталійович» - та рука не піднялась, тому просто – Юрій Луценко. Ще донедавна він був для багатьох людей кумиром, героєм… Та сьогодні від став істинним собою – «зняв маску» і показав цілому світові хто він насправді. І нажаль, відкрив він свою темну сторону. Так, багато хто сприймав його, як чергового бездіяльного прокурора, який прикриває своїх. Та Луценко перевершив себе – зробив заяву, в якій звинуватив посла США Марі Йованович   в , начебто, чіткому вказуванні кого потрібно вважати недоторканим. Луценко заявив прямо, що чинний посол США при зустрічі з ним передала йому список людей проти яких, ні в якому  разі не може бути відкрито кримінальних проваджень. Крім того, Генпрокурор «пожалівся», що Йованович обіцяла йому 4 млн. доларів США на потреби очолюваного ним органу, та грошей не дочекався. За словами Луценка він відповів послу США відмовою, сказавши , що це неприпустимо! Якщо чесно то слова Генерального Прокурора схожі на звичайну брехню. Та яку мету він переслідує такими діями?... Якщо оцінити цю заяву керівника ГПУ то можна сміливо констатувати, що Україна знову «прославилась» на цілий світ. І найголовніше не те, що він не представивши доказів звинуватив посла іншої країни, а те – що він, Генеральний Прокурор України в час злодіяння, (і припустимо) маючи факт вчинення злочину посадовою особою(неважливо якої країни) просто приховав це, не відкрив кримінального провадження за фактом даного злочину. Виходить, що він покриває злочин – це з його слів так виходить. Це ганьба на цілий світ. За всіма етичними нормами він давно б мав подати у відставку. І ще одна «дивина» - знову бездіяльність Президента України Петра Порошенка, не розумію, як глава держави знаючи що Генпрокурор не карає злочинство тримає його на посаді… Це ми уявили, що Луценко правий, і список таки був. Та будемо відверті – це схоже на абсурд. Такі дії нашого Генпрокурора вже набули світового резонансу. Одним із перших відреагував  старший аналітик США Atlantic Council Андерс Аслунд, це його слова про Луценка: « Коли Луценко відкриває рот, то лунає брехня». Крім того він назвав Генпрокурора «зручним»  для влади на чолі із Порошенком. Він підкреслив, що Луценко на своїй посаді нічого не робить, і саме це потрібно його покровителям. Звинувачення в сторону Марі Йованович назвав просто шумом. Та заявив що посол США ніколи б не зробила нічого подібного. В ситуації Луценко - Йованович він чітко знає хто бреше – і це Луценко. Зі сторони України свою заяву зробила заступниця Голови Верховної Ради України Оксана Сироїд, та і вона не підтримала українського Генпрокурора. Звинувачення Луценка вона назвала спланованим, про свідчить пасивність з боку Президента України Петра Порошенка. Головною причиною таких дій вона називає спробу погіршити стосунки із США для більшої можливості провести фальсифікації. Вона сказала, що бездіяльність Порошенка  в цій ситуації – це крах його політичних амбіцій. Хочеться додати, що серед народу  вже давно йде мова, що США не хочуть, щоб Петро Порошенко переміг на виборах , американців просто вбиває, як наш Президент прикриває корупцію і зневажає простий народ, який грабує за допомогою своєї «прислуги». Штабу чинного Глави Держави таку неприємну ситуацію довгий час вдавалось приховувати, та як ми знаємо все рано чи пізно стає явним, а тим більше коли Президент замішаний в колосальних скандалах. Тому, в такому випадку Порошенкові вигідніше посваритись із США. Та до чого це призведе? Чи не відкине це нас назад? А можливо і гірше?  - Чи не відправить такий крок Порошенка нас в обійми Путіну?   Зрештою, ще однією версією з народу є те, що чинний Глава Держави вже домовився із РФ стати товаришем щоб перемогти на виборах. А в замін має відмовитись від дружби із США. Та це всього лиш теорії, тому давайте краще спостерігати за фактами і довіряти тільки їм. А зараз, нажаль, одним із таких є незрозуміла заява Луценка… Підводячи підсумки хочу сказати, що я вже мрію, щоб ця виборча епопея закінчилась, а найголовніше – закінчилась щасливо, щоб країну очолив істинно той кандидат, який буде гідний цієї посади. Я нарешті хочу проснутись зранку, відкрити новини – а там… а там уявіть собі: жодного політичного скандалу, жодних військових дій, жодних абсурдних дій влади… там тільки позитивні новини про великий, вільний, непоборний український народ! В останньому абзаці своєї публікації я хочу ще раз звернутись до українського народу: « Прошу і закликаю Вас, 31 березня підіть на виборчі дільниці і проголосуйте, проголосуйте серцем і душею, так щоб наші діти нами пишались. Проголосуйте, щоб Ваш голос не був використаний проти народу! Звертаюсь – не лінуйтесь, майте повагу до себе і народу – не дайте комусь вкрасти наше майбутнє! Слава Україні!» Igor Dumka