yakymenko

[yakymenko]

ОДЕСА. ПЛЯЖ. РАДЯНСЬКА ОКУПАЦІЯ

Це Одеса, Україна. Точніше, УРСР - Українська Радянська Соціялістична Республіка. Зараз би сказали - під радянською (читай: російською) окупацією.

Літо 1965 року. Отже, мені кілька місяців (я 02 січня 1965 року народження). Це одеський міський пляж. Я спитався в мами про ці фотки: де це, коли це?

Мама відписала в telegram-чаті: "Це в Одесі. На пляжі. Бáтьків танкер був на ремонті і ми з тобою були в гостях у нього. Жили на танкері "Бухарест". Батько в цей час вступав в інститут. 1965 рік. Літо".

Батько складав вступні іспити до ОІІМФу. ОІІМФ - це Одеський інститут інженерів морського флоту, який і досі існує в Одесі. Батько його закінчив. Тільки тепер це ОНМУ - Одеський національний морський університет. Потім плавав на танкері "Бухарест", розвозив нафту і зерно по дружніх країнах, дружніх до Радянського Союзу, звісно.

Я не пам'ятаю цього часу, бачу тільки по світлинах, був надто малий, щоб запам'яталося.

... Зараз багатьох тих людей, що купалися і засмагали на одеському пляжі, вже нема в живих, їх Час забрав. А їхні діти і онуки, навернувшись в Українство, нині виборюють Державу на російсько-українській війні...

На світлинах, літо 1965 року:

1. Андрій Якименко, 7-8 місяців віку, в шапці на дивані, танкер "Бухарест".

2. Мама (Якименко Любов Кузьмівна, 10.01.1941 року народження) тримає мене на руках.

3. Батько (Якименко Григорій Васильович, 19.09.1940 - 21.09.2022). Я в батька сиджу на шиї.

4. Мати пояснює ці світлини, telegram-чат.

©Андрій Якименко

15.05.2025

[yakymenko]

ДЕНЬ ЗЛУКИ В 1990 РОЦІ У ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКУ

Сергія Копанєва, українського патріотичного активіста з Дніпра-міста, я знаю з 1989-1990-х років.

Напередодні 35-ї річниці відзначення Дня Злуки (Дня Соборности) 22 січня 1990 року, ще за існування Радянського Союзу, Сергій Копанєв запитав мої спогади про той час. Я тоді жив у Дніпродзержинську Дніпропетровської области (нині місто Кам'янське).

Ось, подаю нашу переписку в месенджері про цю вікопомну подію.

Facebook-messenger, 18-19.01.2025:

Сергій Копанєв:

- Доброго вечора, Андрію. На 22 січня, до Дня Соборности готується передача про події 22.01.1990 року в Києві ( "ланцюг єднання"). Якщо ти там був, або знаєш прізвища людей які брали участь, повідом. Цікавлять дані по Кам`янському і Кривому Рогу. Дякую.

Андрій Якименко:

- Так, був ланцюг у тодішньому Дніпродзержинську. Напишу.

Сергій Копанєв:

- А хто їздив у Київ?

Андрій Якименко:

- Не знаю таких. Ми тоді, члени УРП, вирішили ланцюг створити в центрі міста, що й зробили.

Сергій Копанєв:

- Дякую. Але від УРП була делегація з деяких міст, говорили, що із Кам'янського теж. А Ярослав Гриджин і Вайсенберг були з тобою?

Андрій Якименко:

- Гриджина, здається, в ланцюгу в центрі міста не було. Стояли на центральній площі тодішнього Дніпродзержинська (нині Кам'янське), на площі Леніна (нині площа Героїв) - Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, також, здається, Валерій Чорномаз, інші активісти. Здається, людей зо 20 було.

В міській УРП тоді головував Вейссенберг, я був на посаді писаря (так проголосували назву посади). Отож, ідея Ланцюг єднання провести в центрі міста була від Владислава Вейссенберга, решта партії підтримали. Тому ми вийшли на площу і, здається, о 12 годині дня стали в коло, взявшися за руки. Коло було не дуже велике, але й немале. Цікаво, що більше навколо нас було натовпу різних ґав, котрі запитували щó це все означає. Ми пояснювали, що по всій Україні (тоді ще був Радянський Союз) робимо таке символічне з'єднання від Донецька і Луганська до Львова і Ужгорода. Тоді День Соборности що для нас був новим, що для населення. Хто до нас знав про цю Злуку? Вейссенберг, як учитель історії у 35-й школі Дніпродзержинська, нам, в міській УРП, уперше розказав про злуку УНР та ЗУНР. Ми тоді, молоді неофіти (молоді віком, я тоді мав 24 роки, та ідеологічно, як новонавернені) горіли цими новими знаннями, прагнули їх накинути радянським масам. Пам'ятаю, якась преса місцева була, кореспонденти (тоді журналістів "не було", були спецкори і кори) місцевої газети компартії та міської ради "Дзержинець", щось нас розпитували, люди теж цікавилися. Пам'ятаю, і я щось пояснював, але більш історично-грамотно всім розказував про мету нашого заходу Вейссенберг.

Згодом, на засіданні Проводу міської УРП, ми аналізували весь захід і дійшли висновку, що провели його добре, кинули в маси нову ідеологію та історичні знання, що "комуністами приховувалося 70 років".

Сергій Копанєв:

- Дякую, Андрію. Дуже змістовна , об'єктивна і змістовно виважена розповідь про тогочасні події по "ланцюгу єднання". Обов'язково скористаюся з посилкою на тебе. Дякую.

Андрій Якименко:

- Дякую. Використовуй. Все, що я публікую, можна брати, і кому завгодно брати, кому завгодно перекидати. Я свої соцмережні сторінки не закриваю, як бачу, роблять деякі - тільки друзям... Якщо мати на меті поширення ідеології, то її поширювати треба серед найширших мас, навіть серед ворогів! Рано чи пізно хтось навернеться в національну ідеологію навіть із тих, хто її не сприймав!

До речі, сáме те, що я, вже будучи в ДСУ, поширював нову ідеологію, ходив з промовами, робив пресконференції не тільки серед своїх, але й серед чужих, сáме така політика Якименка і ДСУ не сприймалася тодішнім українським загалом як Дніпропетровська (нині Дніпро-місто), так і области, навіть України. Я вважав, що "варитися" виключно серед своїх є недалека політика. Ідеологію мають чути широкі темні маси народу! Інакше як їх навернути в Українство?

Андрій Якименко:

- До речі, я вслід за тобою тут пишу про УРП, але історично це неправильно. УРП тоді ще не існувала. Всі оці масові проукраїнські заходи здійснювали члени Руху (до якого ми, вищенаведені, теж належали), ТУМу, інших новопосталих українських гуртів, організацій, загально сирих спільнот українських патріотів за загальною тодішньою збірною назвою - демократичні сили. Як на противагу тодішній при владі комуністичній тоталітарній партії.

Андрій Якименко:

- Всі оці наші (Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, Валерій Чорномаз, Ярослав Гриджин, Кость Харагезов, інші) масові та "партійні" заходи ми здійснювали до весни 1990 року як члени УГС, яка потім і перетворилася на партію УРП:

29-30 квітня 1990 року в Києві відбувся з'їзд Української гельсінської спілки, який ухвалив рішення про перетворення її в Українську республіканську партію (УРП).

Сергій Копанєв:

- Андрію, чи використовувалась на заході в Кам'янському якась символіка.

Відносно поширення державницьких ідей, в тому числі серед ворогів, то тут я з тобою солідарний і підтримую. Але сама важка праця працювати з "болотом" і в середені нього. Але час показав, що це була правильна тактика.

Андрій Якименко:

- Так, на Ланцюгу єднання 22 січня 1990 року ми тримали синьо-жовті прапори, штук 5 чи 6 серед усього того гурту на площі патріотів та сторонніх ґав і пішоходів. Я постійно приносив зшиті моєю мамою синьо-жовті прапори (вони ж тоді не продавалися, кожен шив собі). Інші теж приносили своє. Пам'ятаю, восени 1989 року я з Костем Харагезовим обійшов усі крамниці Дніпродзержинська, скуповуючи ці два кольори тканини. До речі, ледве набрали тканини! Продавчині казали: "Та перед вами скупили ці кольорові тканини! І що це, для чого це?" - питали. Пам'ятаю, ми казали, що для українських прапорів, бо кольори УРСР - це імперські комуністичні прапори! Продавчині так з подивом на нас дивилися! До речі, синього, як у сучасному прапорі не було, була блакитна, навіть ясно-небесна тканина, я її купував. Ну, тоді державно-усталених кольорів прапора не було, кожен шив, що міг і як знав, просто вже знали, що синє, блакитне і жовте - то українське, на противагу червоним комуністичним прапорам. Я купив держална-древки до цих прапорів, а це були дерев'яні довгі руків'я до лопат і заступів. Усе було саморобне. Отож кілька своїх прапорів завжди приносив на наші українські масові заходи. Ці історичні саморобні прапори досі лежать у моєму архіві.

Ага, іще згадав: ми приносили плакати, самонаписані. Ми купували ватман, шкільні акварелі, пензлики і під лінійку як уже виходило друкованими літерами писали гасла. Я сам, бувало, до третьої ночі писав такі плакати, бо вдень ми на Проводі вирішили десь провести масовий захід. На плакатах було, пам'ятаю, "Україні - незалежність!", "Геть комуністів!", "За Українську Державу!" і подібне.

А ось на День злуки, про який ти питаєш, я приніс прапори, ці плакати і широку, розміром 1м на 1,2м карту УРСР, купив її в ЦУМі. Отож, вже знаючи про що Злука і як український загал у 1990 її відзначить, я фломастерами з'єднав Донецьк-Луганськ-Харків і так далі до Львова й Ужгорода, наклеїв цю карту на ватман для цупкости, приклеїв аркуш шкільного зошита з історичним поясненням Злуки (в патріотичній пресі взяв!) і тоді на площі пришпилив канцелярськими кнопками до стенду (влада тоді вже поставила давно дерев'яні стенди на площі, "для гласности"). Пам'ятаю як згуртувався народ, що вештався центром міста, навколо ціє�� створеної мною ідеологічної мапи УРСР.

Андрій Якименко:

- Я був делегатом тодішнього 1-го з'їзду УГС, який перетворився на Установчий з'їзд УРП (29-30 квітня 1990 року, м. Київ). Делегатами також були на цьому З'їзді: Владислав Вейссенберг, Валерій Чорномаз, Ярослав Гриджин.

Сергій Копанєв:

- Дякую за об'єктивно викладений матеріал.

Андрій Якименко:

- Використовуй як вважаєш за потрібне.

Сергій Копанєв:

- ОК

Сергій Копанєв:

- Дякую за хорошу добірку матеріялів.

На світлинах:

Сергій Копанєв, facebook-сторінка; знятки (скрини) переписки Сергія Копанєва і Андрія Якименка; публікації Андрія Якименка 2013-2016 років про місце проведення Ланцюгу єднання в 1990 році; Андрій Якименко на цьому історичному місці, 2013 рік, нинішнє м. Кам'янське Дніпропетровської области; сучасний вид Майдану Героїв, м. Кам'янське (сáме під нинішнім бордом "Автозвук" на початку 1990-х років був інформаційний стенд для народу і для тодішньої політики гласности).

© Андрій Якименко

19.01.2025

[yakymenko]

ШІСТДЕСЯТ

Чорт забирай! Невже вже маю шістдесят? Я народився 2 січня 1965 року. Аж собі не віриться!

Втім, календарна цифра нічого не значить, головне - самовідчуття. А відчуваю я себе удвічі молодшим, навіть синові про це написав. А синові 30 років.

Сьогодні отримую купу текстівок на месенджери і дзвінків на телефон із привітаннями від родини, друзів і колег. Всім дякую!

Найкраще підтвердила моє юнацьке самовідчуття моя мама, що написала, що я досі молодий і гарний! Я вірю мамі. І собі.

Вже маю 60? Це тільки перші 60, я знаю! Життя не просто ще триває. У шістдесят нове життя тільки починається!

На світлинах:

1. Андрій Якименко в гостях у мами (тримає на колінах маминого котика Мурчика), це перед Новим роком 31 грудня 2024 року.

2. Мати краще знає на скільки має вигляд її син.

3. Пишу до сина, що маю з ним однаковий вік.

:)

©Андрій Якименко

02 січня 2025 року

[yakymenko]

ШІСТДЕСЯТ

Чорт забирай! Невже вже маю шістдесят? Я народився 2 січня 1965 року. Аж собі не віриться!

Втім, календарна цифра нічого не значить, головне - самовідчуття. А відчуваю я себе удвічі молодшим, навіть синові про це написав. А синові 30 років.

Сьогодні отримую купу текстівок на месенджери і дзвінків на телефон із привітаннями від родини, друзів і колег. Всім дякую!

Найкраще підтвердила моє юнацьке самовідчуття моя мама, що написала, що я досі молодий і гарний! Я вірю мамі. І собі.

Вже маю 60? Це тільки перші 60, я знаю! Життя не просто ще триває. У шістдесят нове життя тільки починається!

На світлинах:

1. Андрій Якименко в гостях у мами (тримає на колінах маминого котика Мурчика), це перед Новим роком 31 грудня 2024 року.

2. Мати краще знає на скільки має вигляд її син.

3. Пишу до сина, що маю з ним однаковий вік.

:)

©Андрій Якименко

02 січня 2025 року

[yakymenko]

Сьогодні мряка і туман у Кам'янському. Ранок 23 грудня 2024 року. За кермом Андрій Якименко

[yakymenko]

ГЕРОЯ ХОВАЮТЬ!..

Це місто Кам'янське Дніпропетровської области. Сьогодні. 09 жовтня 2024 року. Ранок. Центральний проспект міста - проспект Тараса Шевченка.

Я почув жалобні гудки, побачив молодь вздовж дороги з державними прапорами. Я зупинився, вийшов із машини, став для вшанування Воїна.

Це ховали Героя, що народився й жив у Кам'янському. На очі мені навернулися сльози, яких я ледве стримував...

Я поки що не знаю як його зовуть і як він загинув у цій російсько-українській війні. На автівці з його труною написано "На щиті". Жалобна процесія, гудучи клаксонами, прослідувала до останнього місця спочинку загиблого Воїна...

Спи вічним сном, Герою!

Спи, бо Герої не вмирають!

Вічна тобі Слава, Пам'ять і Подяка від нинішніх і прийдешніх поколінь!

Ми завершимо ту справу, за яку ти поклав свою голову. Ми переможемо Росію!

Слава Україні! Смерть ворогам!

09.10.2024

©Андрій Якименко

[yakymenko]

СКАСУВАТИ "СВЯТО"!!

Ні, я всім серцем і душею за державність України та Українського народу!

Я сам десятиліття свого життя присвятив становленню Державности.

Але це вигадане "свято" День Української Державности 15 липня - треба скасувати!!

Ми маємо День Незалежности! От 24 серпня щороку і згадаймо про відновлення Держави Україна по розвалі Радянського Союзу!

Наш президент Зеленський, хоча й "не втік" (с), чим на початку вторгнення Росії 24 лютого 2022 року таки зберіг Державність, але в Ідеології Зеленський - недоумок, дурень, телепень і йолоп! Тому це "свято" простимó йому. Суд над Зеленським-президентом вчинимо після війни і Перемоги над Росією.

А от мерзота, падло і тварюка, яка Зеленському підсунула указ на підпис (і сáме на 24 серпня 2021 року!) - то справжній ворог Української Держави!

Хто це? Єрмак Андруша, Кірілка Тимошенко чи Міша Подоляк? Хто б він не був, він - ворог України і вчинив диверсію проти нашого народу і держави!

Ну, маємо ми вигадану дату 15 липня, коли, мовляв, князь Володимир загнав киян в Дніпро-ріку та охрестив (ніхто ж не знає точної дати, нема історичних на то документів!) - от нехай це й буде Святом хрещення Руси! До чого тут Державність, курви?! Державність сотні років існувала в Київській Державі до християнства!!

Тож дайте мені ту падлюку із проєктом "свята державности" 15 липня!

Я йому вчиню інквізиційний допит! І тоді та наволоч розбитим писком і зубами, поламаними пальцями напише і розкаже нам хто напоумив цю тварюку на диверсію про "свято"!!

Наша державність не прийшла із християнством! Ми мали Руську Землю ще коли молилися Ярилу, Велесу і Перуну!!

Тому, хто ширить ідеологію рівняння між християнством і державністю нашого народу, - дати жорстоку помсту й покарання!

Щоб не скорочував тривалости історії нашої Держави і Народу!!

©Андрій Якименко

15.07.2024

[yakymenko]

ВЗУТТЯР

Це випуск 1958 року Київської профтехшколи взуттярів Київського Раднаргоспу (професійно-технічної школи Ради народного господарства).

Мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09.1940 - 21.09.2022) на взуттяра навчався 3 роки - з 15 до 18 років свого віку. Це ще був Радянський Союз.

Згодом батько закінчив ОІІМФ - Одеський інститут інженерів морського флоту, це вже вища освіта. Але перша професійна освіта після сільської середньої школи Бобринецького району Кіровоградської области - це Київська профтехшкола взуттярів.

Батько мені розказував, що не любив ні цієї професії, ні навчатися на взуттяра, його нудило від шила, ниток, підошов та від крою й пошиття модельного взуття (модельного на той час) з пресованої шкіри... Але іншого способу набути професії тоді в нього не було.

Батько був напівсирота: його батько, мій дід Василь (Якименко Василь Федорович, 1902-1945) загинув солдатом у лютому 1945 року в Німеччині під час Другої світової війни.

А профтехшкола надавала житло, такий-сякий притулок, годувала, одягала-взувала, навчала професії, видавала офіційне посвідчення спеціяліста-взуттяра.

Але все життя батько вмів лагодити порване чи зношене взуття, вправно орудував шилом і суворими нитками...

Та й мене батько навчив трохи шити й лагодити взуття. Так, умію це робити. Але як і батько - не люблю...

©Андрій Якименко

08.07.2024

[yakymenko]

ЗНОВ ПРО МОСКОВСЬКИХ ПІДАРАСІВ

Сьогодні в Києві поліція двічі охороняла масовий захід ЛГБТ.

Двічі, бо один кордон поліції був довкруг "нетрадиційних" мітингувальників (щоб "нетрадиційників" не було побито "традиційниками"), другий кордон поліції був навколо Маршу "традиційників" (щоб "традиційники" не побили "нетрадиційників"). Щоправда, Марш секс��ально здорових людей таки наприкінці прорвав кордон поліції. Але на той час "нетрадиційників" і слід здимів...

Я не розумію: а щó, в нас Ті-що-в-попку (дивіться на плакаті) мають право на порушення заборони мітингів під час війни?

І я згадав, що Кремль, сам переслідуючи "нетрадиційників", уже давно нам укидує ці нездорові "руховіруси".

Ось що я писав у 2017 році на своїх соцмережах (©Андрій Якименко, 19.06.2017):

«Про хеїв і ґеїв

Років зо 5 тому [тобто, у 2012 році] я простував у Дніпропетровську (так тоді називався Січеслав (майбутній), нині м. Дніпро) проспектом Пушкіна і внизу Кірова (нині це проспект Поля) дівчина-рекламчиня на тротуарі вручила мені яскраву листівку. Як завжди, я миттєво зиркнув на рекламу, продовжуючи йти.

"Хей!", - закликáла листівка українською (українською!) мовою, - "Приходь туди-то на молодіжну вечірку!". Мова йшла про якусь молодіжно-студентську подію. Я, ще не відійшовши від рекламчині і двох метрів, обернувся, зупинившися, і гукнув до неї: "А тут у вас помилка!". "Яка?", - здається, українською запитала юнка. "В українській мові немає вигуку "Хей!", треба писати "Гей, приходь на вечірку!" ", - сказав я дівчині. І вона поглянула на мене як на бовдура, який не знає, хто такі  "геї", тому, щоб не образити "негея" організатори вечірки придумали нове "українське" слово "хей", як вигук...

Я не став пояснювати юнці тонкощів української фонетики і правопису. Не став роз'яснювати їй, що особи нетрадиційної, як нині кажуть, орієнтації українською вимовляються і пишуться як "ґеї". Так само, як чуємо англійською (gay). А от "гей" - то справді вигук ("Гей, Карпати сині!", з пісні). Я пішов собі геть.

І я тоді чи не вперше усвідомив, що широкі народні маси таки цю нетрадиційність не вважають доброю справою. І так не вважають, що навіть широкі, мовнобезграмотні маси ладні придумати неологізм, щоб ненароком не образити "традиціонала".

Відтоді я подібних мовних вигадників, котрі українські слова замінюють англізмами чи русизмами, або придумують питомо українським словам непритаманне їм значення, я цих вигадників називаю хеями. Ну, ніби ґеї з філології, ги.

Так от, хеїв ми перевчимо. А що робити з ґеями?

Після останнього ґей-параду в Києві ("Марш рівности", Київ, 18 червня 2017; вже вчетверте) я бачу, як щороку більше й більше публічних людей, блогерів, політиків виступають за цих ґеїв. Ну, на своїх сторінках у соцмережах пишуть щось на кшталт: "Ми йдемо в Європу, там рівноправ'я, навіть для тих, хто "любиться" в ж...пу, гм, нетрадиційно кохається!". Цього року дехто з широкопублічних осіб навіть пройшовся Києвом з цим ґейським цирком. Навіть разом із дітьми... А в соцмережах розпочалася дискусія "про права ґеїв".

Знаєте, мені не до вподоби ця ґейська пропаганда! Колись ми починали свій Націоналізм з мітингів українською мовою. Це ще за Совка. Потім ми шили прапори, купуючи у крамницях синю і жовту тканини. Досі маю кілька таких прапорів, пошитих мені мамою у 1989-1990-х роках (я тоді мав 24 роки, був неодружений). Потім були нічні смолоскипові Ходи. Ми тоді були "фашистами, нацистами" навіть для українців. Зараз ми такі тільки для кацапів. Тобто, пропаганда робить своє діло! Вода камінь точить.

Так само з цими ґеями. Я розумію, як юрист, що вже давно з кримінального кодексу вилучено статтю за мужолозтво. Я розумію, що в Європі "повно ґеїв". Але я знаю (знаю!), що не можна, навіть ідучи в Європу, переймати європейські "цінності", що не є цінностями для нас!

Так, Націоналізм не любить ґеїв! Ми - за природні стрсунки, сім'ю і почуття! Ми за те, щоб було більше українців. Їх народжує тільки сім'я, де чоловік і жінка! Нам потрібно мати нас, українців, - сотні мільйонів! Сотні мільйонів українців!

Тому із цими ґеями нам - не по дорозі!

Мною вибрано з інтернету і соцмереж думки тих українців, котрі є прихильниками звичайних, традиційних родинних цінностей, як і я. Остання світлина про кремлівського "журналіста"- пропагандиста Кісельова - як вишенька на тістечку: той теж, як і ґеї, вважає, що заборона московської пропаганди і недопуск його до Євросоюзу є "утисками" свободи слова...

Одним словом:

Ґеї! Ви - московські підараси!

В мене все.

19 червня 2017 року».

Додатки: а це сьогодні антиґейські масові заходи в Києві.

©Андрій Якименко

16.06.2024

[yakymenko]

ДЕНЬ НУДИСТІВ

А сьогодні, до речі, маємо Міжнародний день натуристів. Інша назва - День нудистів. Відзначається в усьому світі 14 червня, щороку.

Осьо, мій останній день на дикому (хто хоче, нехай назве нудистському) пляжі Бірючого острова, Азовське море. Це берег кордону Перебійня, Азово-Сиваський національний природний парк. Острів Бірючий належить до Херсонської области України, але заїхати автівкою на острів суходолом можливо тільки через Федотову косу з Кирилівки, Запорізька область.

Зараз Бірючий перебуває під російською окупацією...

Світлина 13 серпня 2021 року, це останній день нашого з дружиною Наталкою майже 2-тижневого перебування, купання, засмагання, пляжування, літнього морського відпочинку та нудистування (гм, чи існує таке слово?) на Бірючому. Мен�� тут 56 років.

Ми вже не один рік їздили на відпочинок на Бірючий острів. Думали, що й наступного 2022 року влітку поїдемо на острів Бірючий.

Але в лютому 2022 року розпочалася гаряча російсько-українська війна...

Відтоді ми не їздимо на відпочинки на моря. Відклали до нашої Перемоги над Росією...

Багатокілометрові широчезні пляжі острова Бірючий - всі без вийнятку є нудистськими. Засмагати в плавках тут просто соромно і непристойно.

Довкруг - море, степ, блакитне небо, білі хмари, сонце, щастя і - ми тільки вдвох з дружиною. І більш нікого! Ага, іще мартини недалечко юрмляться зграями... Весь берег моря - наш! Бігай, плавай, засмагай в одязі Адама й Еви цілий день як первісна людина!..

Ми знов тебе відвідаємо, острове Бірючий!

От тільки москалів потопимо у морі та виб'ємо з Української землі!

©Андрій Якименко

14.06.2024

[yakymenko]

ЯК Я ОНОВЛЮВАВ ДАНІ У ВІЙСЬККОМАТІ

18 травня 2024 року набули чинности зміни до Закону України про мобілізацію. Кожен чоловік від 18 до 60 років повинен оновити свої дані у ТЦК та СП (територіяльному центрі комплектування та соціяльної підтримки), колишня назва - військовий комісаріят, військкомат.

У моєму ТЦК дані актуальні, кілька років як оновлювався, після того даних не міняв. Але за оновленим законом, звісно, оновлю знову свої дані.

Розкажу як я оновлював свої дані у військкоматі у 1990 році, ще за Радянського Союзу.

Я написав цей спогад своїй сім'ї (Андрій Якименко, 20.12.2023, telegram-чат):

«Просто раніше всю цю військову справу було закинуто в Україні до запиленої шухляди, ніхто не займався упритул. За Совка було інакше, як повістка з військкомату, то ішли.

За законом я мав би про себе подавати кожні зміни: шлюб, діти, робота, освіта тощо. Тобто, нести до ТЦК оригінали документів, вони беруть копії до справи. Зараз, думаю, треба б здати про себе додаткові дані.

Я ходив до військкомату вносити зміни до своєї військової справи після вишів, після отримання адвокатства.

Цікаво було у 1990 році. Я мав 25 років віку. Після з'їзду УГС у Києві, який перетворився у 1-й з'їзд УРП (весна 1990), нам видали посвідчення членів УРП. А у військовому квитку є рядок: членство в партії та комсомолі (це комуністичні совкові організації). Там у мене було записано "Член ВЛКСМ с 1979 г." і "Беспартийный".

Ну, я пішов улітку 1990 року до Дніпродзержинського військкомату (зараз це Кам'янський ТЦК), показав черговому посвідчення члена УРП і сказав, що я вже не комсомолець, а вступив до партії, прошу внести зміни. А це ще Союз був, армія ще союзна, української армії ще нема, Незалежність буде 24.08.1991, ще Компартія при владі.

А черговий питає що мені треба. Я показую у військовому квитку сторінку з Витягом, що треба всі зміни вносити до квитка. Він узяв усе, покрутив у руці і ручкою у військовому квитку закреслив "Член ВЛКСМ", написав "Украинская республиканская партия с 1989 года", віддав мені, копій до справи не брав, дурень. Ну, я й пішов собі».

Син Богдан відповів:

«Цікава історія)»

Додатки:

1. Сторінка з мого радянського військового квитка, з оновленнями-виправленнями.

2. Мій спогад у telegram-чаті, 20.12.2023.

3. Обкладинка мого радянського військового квитка.

4. Військову присягу на вірність Українському народові я прийняв ще у 1992 році.

5-6. Радянське законодавство про оновлення даних військовозобов'язаними (у військовому квитку).

©Андрій Якименко

19.05.2024

[yakymenko]

ФАЛЬШИВИЙ БАНДЕРІВЕЦЬ

"В майбутньому фашисти називатимуть себе антифашистами" (с). Це висловлювання приписують британському прем'єрові Черчиллю.

У нас в Україні чомусь досі ще живе такий же фашист чи антифашист (різниці нема, бо це гнида в одній особі), тобто мерзота і хамелеон, котрий перефарбовується залежно від політичної кон'юнктури.

Це - паскуда з погонялом Філя, або за українським пашпортом (не маю сумніву, що десь у задній кишені, під сракою, в нього гріється ще й пашпорт Ізраїлю) - Боріска Філатов, міський голова Дніпра-міста.

Російські пропагандистські блогери на повному серйозі називають Філатова бандерівцем. Радше, це Філатов собі приписує "дружбу та особисте знайомство з генієм людства - Степаном Бандерою", а російські соцмережі рознесли це болотне смердіння по світу.

Ну, насправді дружбу і знайомство з Бандерою Філатов ще собі не приписав, то буде згодом, лиш чекайте. Але генієм Бандеру вже почав називати Філатов.

Я навмисне підкреслив - називати. Визнавати (у серці і душí) Бандеру генієм Філатов ніколи не стане. Запам'ятайте моє слово!

А "Я перечитав усього Бандеру!" (с) - це стане Філатівським крилатим висловом. Подібно, як у Черчилля. А я б сказав - як у товаріща Бивалого із радянського кінофільму "Волга-Волга". Пам'ятаєте Бивалівське: "Я знайомий із самим Шульбертом!"? Ну, тобто з австрійським композитором Шубертом. Котрий давно помер (як і Бандера) і не може заперечити Бивалому-Філатову.

Син Богдан кинув мені на telegram "геніяльну" Філатівську думку про Бандеру, якого всього (!) Філатов перечитав "ще 9 років тому" (!), тобто, ще в 2015 році...

Я відповів:

«Філатов - дегенерат і брехло.

Навіть я, український націоналіст і державник, усього Бандеру не перечитав (та хоча б тому, що його всього ще не надруковано), а цей баран свистить, що він "перечитав усього Бандеру"! Ну, от же ж падлюка яка! Ще вчора ця гнида російську мову скрізь тицяла, сепарів і зрадників, а не патріотів ("городскіхъ сумашедшихъ", як їх обзивав Філатов) на роботу брала (кримський суддя-сепар Чорнобук, призначений ним ближче до Філатова в міськраду, чого вартий!), у лютому 2022 року схиляв працівників і депутатів міськради до здачі міста москалям, а тепер, диви, і він теж - бандерівець! Ага, бандерівець, диви який...

А як москалі Дніпро-місто окупують, то ця тварюка перша ж у косоворотці й з хлібом-сіллю перед Путлером вийде і кинеться йому до ніг черевики лизати! Вішати таких фальшивих "бандерівців" треба! Вішати, різати й топити у калюжах! Бандерівець, диви!.. От же ж лайно смердюче!! Виродок!»

(с)Андрій Якименко, telegram-коментар, 05.05.2024.

"Антибандерівці згодом наречуть себе бандерівцями"...

(с)Андрій Якименко.

©Андрій Якименко

07.05.2024

[yakymenko]

10 РОКІВ АЗОВУ

5 травня 2014 року у Бердянську Запорізької области (нині місто тимчасово окуповано) було створено найжахливіший для москалів український націоналістичний озброєний підрозділ з назвою "Азов".

Спочатку це був загін спецпризначення "Азов". Його натхненником, організатором і першим командиром став Андрій Білецький.

А 7 травня 2014 року бійці вже батальйону "Азов" брали участь у своїх перших боях проти озброєних сепаратистів так званих республік "ДНР" (Донецька народна республіка) та "ЛНР" (Луганська народна республіка).

11 листопада 2014 року вже полк "Азов" було переведено до складу Національної гвардії України.

"Азов" став однією з перших військових формацій української армії, що перейшла на стандарти НАТО.

Зараз "Азов" є одним із легендарних та найбоєздатніших українських частин, що вже займає чільне місце в українській історії.

І хоча засновник "Азову" Андрій Білецький своєю політичною недалекоглядністю, своєю протипорошенковою діяльністю фактично привів до влади нинішнього президента України Зеленського, ім'я Білецького і його дітища - полку "Азов" - навічно залишиться яскравою зіркою в історії як нинішньої російсько-української війни, так і в історії України.

©Андрій Якименко

05.05.2024

[yakymenko]

СПОГАД ПРО ЧОРНОБИЛЬ

26 квітня 1986 року.

Я все це пам'ятаю, мені був 21 рік, на 3 курсі Університету. А влітку того ж 1986 року я поїхав укотре працювати зміну вожатим до піонертабору імені Гагаріна у Євпаторії, Крим. То там увесь табір був з дітей навколо Чорнобиля.

Пам'ятаю, тоді здивувало, що діти розмовляли українською мовою, хоча Євпаторія і всі роки, коли я працював піонервожатим, діти в таборі були російськомовними.

26.04.2024

©Андрій Якименко

[yakymenko]

БОКС І ВІДКУШЕНЕ ВУХО

Побачив допис у телеґрамі як поліціянти в США заарештовували боксера Майка Тайсона.

І згадав, і написав до сина Богдана і сім'ї:

"Я цей епізод з відкушеним вухом (насправді частиною вуха) бачив у прямому етері, коли був у США у 1997 році.

Це був 2-й чи 3-й день перебування в США. Увечері я сидів у залі з телевізором у своєї хазяйки американки Сью Вілкінсон. Я пультом перемикав канали і спіймав бокс. Трохи почав дивитися як б'ються два негри-боксери. Вони зчепилися і тут один хап іншого зубами за вухо! Другий як заверещить, схопився за вухо і почав стрибати по рингу, тобто показував біль. Звісно, там гамір почався, все це коментували спорткоментатори англійською, я нічого не розумів. Я навіть події не зрозумів. Потім, як уже повернувся в Україну, то я вже українською прочитав-подивився цю спортивну подію і згадав, що я наживо в США бачив по телевізору як Майк Тайсон відкусив шматок вуха Евандера Голіфілда. Тайсона потім за цей учинок на кілька років дискваліфікували з боксу і навіть, здається, ув'язнили."

(Андрій Якименко, 13.04.2024, telegram-чат)

Додатки:

1. Арешт Майка Тайсона, 1997 рік.

2. Спогад про цю подію.

13.04.2024

©Андрій Якименко

[yakymenko]

ІДІОТИ СЕРЕД НАС

Слово "ідіот" до нас прийшло з грецької, де воно означало людину, що не цікавиться політикою, тобто громадським життям. Тобто, людина живе, працює, відпочиває, скопує свій город, читає лекції, очолює організації, але "я політикою не цікавлюся" (с). Ну, так політика тобою зацікавиться завжди, ідіоте!

Довелося мені днями послухати лекцію на професійну тему, такі вимоги законодавства, треба підвищувати професійну кваліфікацію, це обов'язкова вимога закону.

Ну, вже маємо прогрес: лектори в нас стали українськомовними. Так, інколи проскакують якісь росіянізми чи неграмотне відмінювання (на кшталт нерозуміння, що родовий відмінок не є давальним: "Правого СекторУ, судового експертУ"; ще б сказала: "я не маю хлібУ", чорт забирай!), але тепер уже навіть на думку не спаде лекторові вживати російську чи в чаті до лекції слухачам писати ворожою мовою Росії-агресорки. Маємо поступ!

Та ось чую від лекторки: "Зараз, на третій рік збройної агресії Російської Федерації...", - то мене аж пересмикує від ідіотки! Недорозвинена пані вважає, що агресія почалася у лютому 2022 року... Теж маємо поступ, бо хоч Росію вже визнає за агресорку...

Але "три роки війни" так ріже слух!! Вівця ти драна, в нас війна з 2014 року триває! І якщо в твоє вікно не влетіла ракета, то це не означає, що країна не воює!! От цікаво, а якщо б ця лекторка жила б десь у глухому селі в горах на Закарпатті, куди російські ракети не летять, то, може, для драної кози війни немає й досі?!

І тут після лекції до мене телефонує Керівниця. Андрію Григоровичу, мовить, лектори в нас перелякані і боязкі, нервуються перед тисячною масою слухачів, не потрібно писати зауваження в чат, то ж не до теми. Гаразд, кажу, можу погодитись, моє зауваження не в тему лекції. Але ви самі, Керівнице, чи згодні зі мною, що війна триває 10 років? - два рази у бесіді питаю. І щораз отримую... мовчання... Керівниця перелякана самою постановкою питання про агресію й війну! "Раби, підніжки, грязь Москви!" (Тарас Шевченко) - єдине, що спада на думку...

Коротше, ідіотів серед нас досі не бракує. Ці ідіоти, що далекі від політики, отже від життя, нам принéсли цю війну!

Бо якби цікавились за кого вкинути бюлетень на виборах чи коли почалася війна, тобто не були б ідіотами, то й війни цієї б могло й не бути...

Який зробимо висновок? Тема розмов: "Ваше зауваження в чат - не тема чату", - то не наша тема!! Ідеологія і пропаганда державности мусять просякнути все наше життя - від лекторки до Керівниці, від лекції до чату, до патріотичних щитів-плакатів уздовж трас і по містах!

Бо інакше ідіоти заведуть нас знов у рабство, тюрми, голодомори і сибіри, як уже заводили не раз!..

Додатки:

1. Хто такі ідіоти.

2. Мої вітання в чатах лекцій.

3. Зауваження у чаті за відмінок.

4. Зауваження у чаті про тривалість війни.

11.04.2024

©Андрій Якименко

[yakymenko]

ПРО БЛАГОВІЩЕННЯ або ІСУС ПАНТЕРОВИЧ ХРИСТОС

Сьогодні Благовіщення Пресвятої Богородиці (за Григоріянським (Новоюліянським) календарем): 25 березня, щороку.

Янгол заявився до діви Марії уві сні і сказав, що вона народить сина. "Я ж незаймана!", - удавано здивовано збрехала Марія. "Богові все можливо зробити", - відповів янгол.

Так християни увірували, що існує непорочне зачаття. Отже, тілесне кохання між чоловіком і жінкою було оголошено порочним і гріховним...

Але ж Бог сказав: "Плодіться та розмножуйтеся!". Так релігія обійшла тему "непорочности".

Але ж віддавна ще римляни знали, що Марія зляглася з легіонером Пантерою, від якого й завагітніла. І щоб обманути свого нареченого Йосипа (Йосифа), який не торкався Марії до шлюбу, вона вигадала, що завагітніла від Духа святого...

Отже, Ісус не є чистокровним жидом. Він є сином жидівки та римлянина-європейця. Ги-ги.

Я написав таке на telegram до сина Богдана (30 років йому віку). Він, син юриста Андрія Якименка (59 років віку), відповів, побачивши, мабуть, свідоцтво про народження нового Бога:

Ісус Пантерович Христос.

І нема підстав чим заперечити. Це правда.

25.03.2024

©Андрій Якименко