#молочна ферма

[greenpostua]

😡Дрони атакували молочну ферму на Харківщині, загинуло багато корів.

Фермерське підприємство в селі Мокра Рокитна мало 281 дійну корову та було одним з провідних молочних господарств у регіоні. Під час ворожої атаки загинуло понад 100 корів.

📸: Всеукраїнська аграрна рада | Facebook

[platformadobra]

Поромна переправа через річку Рось

Важко уявити собі таку річ, що мости міжрайонного значення з’явилися в Білій Церкві лише в союз��і часи. До цього Заріччя було відрізане від Старого та Нового міста, однак відсутність асфальтівки та помосту не ставила хрест на, наприклад, торгівельних шляхах, які проходили через Білу Церкву та Ставище до південних територій Київської губернії, праці кріпаків в садибах Браницьких та роботі зарічан в містечку. Ви спитаєте як, а ми вам відповімо — пороми!

Через Рось курсували 5 поромів ще з часів графині Олександри Браницької, себто ХІХ ст., але говорити про них в загальному — те саме, що казати про фарбованого горобця, що він горобець, не згадуючи того, що він синій, тому нині ми влаштуємо вам занурення в часточку історії, яка зникла з наших очей назавжди.

Ставищенський пором

У давні часи місто поділялося не на вулиці, а на садиби, і така структура забудови характерна для Ставищенської вулиці ХІХ — першої пол. ХХ ст. Вона була досить широкою, що дозволило їй стати частиною активного транспортного сполучення в напрямку однойменного поселення. За життя Олександри Браницької, населення Заріччя вже складало кілька тисяч осіб. В основному це були прийшлі селяни або переселені кріпаки маєтностей Браницьких із сусідніх сіл. Життя цих людей складалось не найкращим чином. Незважаючи на красиві фото поромів, які виглядали як плаваюча частинка мосту, переправа на них була кошмаром наяву як для жителів Заріччя, так і для транзитних торговців.

З дослідження Л. Коча дізнаємося, що поромна переправа та гребля з мішками вже за вищезгаданої графині були в жахливому стані: підходи не обладнані, коні часто калічились, а вози ламались. На Заріччі не було лікарів, тому при необхідності потрібно було переправлятись в містечко; нерідко люди травмувались ще більше на переправі, прямуючи до «доктора» з зовсім іншими проблемами. Всі потерпали, бо боялися Браницької, і тому не могли примусити її утримувати греблю та переправу. Не зважаючи на стан порому, сама його наявність сприяла зростанню населення протягом другої половини ХІХ ст. Так в документах 1909 року зазначається, що за рікою в передмісті проживало 5 тис. осіб — більше, ніж нині в середньостатистичному селі. Сьогодні існують різні думки стосовно достовірності існування системи переправ в цій точці міста, опираючись на факт, що вода була мілкою. Ці суб'єктивні твердження ігнорують як факти архівних історичних документів, так і спогади місцевих, що застали момент курсування переправи через Рось «за дві копійки» в 70-их роках ХХ ст.

Дореволюційна листівка (Открытое письмо) «Заріччя», 1901−1920 рік

Поромна переправа, початок ХХ ст. Джерело: Інформаційний портал міста Біла Церква

Поромна переправа, початок ХХ ст. Джерело: Інформаційний портал міста Біла Церква

Гребля Білоцерківського середнього водосховища. На задньому плані — залишки поромної пристані. Середина ХХ ст. Джерело: Валерій Михайленко

Олександрійський пором

Іншою точкою курсування порому в Пороссі був маршрут Турецький будиночок — Голендерня. Щодо походження назви останнього існує дві версії: перша говорить про те, що на іншому березі знаходилась молочна ферма, де тримали голландських (голендернських) корів; друга — про фільварок видобутку золота, оскільки від нім. Golden Erde — «золота земля». Однак остання теорія не має ніяких підтверджень в документах, що стосуються періоду ХІХ ст., а геологи ніколи не говорили про значні поклади золота на землі Заріччя, що б вимагали організації фільварку і окремої переправи. Таким чином, більш реальною є перша теорія. Пором цілком міг транспортувати як кріпаків чи слуг на ферму, так і вже готову продукцію до ре��иденції Браницьких. Турецький будиночок, що розташований поблизу переправи і вважався початком маршруту, був збудований в 1828 році на честь взяття російськими військами, як тоді вважалося, дуже міцної, неприступної турецької фортеці в місті Варна. В штурмі фортеці брав участь і зять Олександри Браницької, Михайло Воронцов, тож ця подія мала велике значення для і самої графині.

Дореволюційна листівка (Открытое письмо) «Олександрія, пором навпроти парку», 1901−1920 рік

Дореволюційна листівка (Открытое письмо) «Олександрія Пором», 1901−1920 рік

Центральний пором

До Другої світової війни та до будівництва в 1959 році мосту через річку, поблизу вул. Росьової функціонувала система переправи, яка відрізнялася від двох вищезгаданих тим, що була лише пасажирською. Вантажі та транспорт можна було перемістити з точки «А» в містечку до точки «Б» на Заріччі найближчим шляхом через Ставищенський пором. Переправа в цьому місці мала важливе значення для зарічан, які працювали в Старому чи Новому місті: щоранку вони буквально «висипалися на берег» і йшли по своїх справах. Пором поблизу Замкової гори був одним із найбільших та і з'явився пізніше за ставищенський. Післявоєнна конструкція була склепана із товстих залізних листів, а на берегах облаштовані кам'яні причали (на відміну від олександрійських — там вони були старі та дерев'яні).

Центральна поромна переправа, початок ХХ ст. Джерело: Інформаційний портал міста Біла Церква

Переправа на місці дерев'яного мосту

Тонконогий Н. Г. в ліричному вступі своєї праці згадує із власної юності про пором на місці сучасного дерев'яного пішохідного моста, збудованого на початку 1980-их: «На дерев'яний настил заїжджав віз, фиркали коні, а неподалік від порома хлопці переходили річку вбрід, тримаючи вузлики з одягом над головою». Так можна дійти до двох висновків: по-перше, пором-попередник мосту не міфічний, і курсував, переправляючи людей та вантажі, на Заріччя; по-друге, місцина не була мілководною, як, наприклад, поблизу пляжу-самородку Попівки, хоча переправа там теж існувала. Із епістолярних джерел дізнаємось також про приблизні розміри порому — 3×5 метрів, що теж немало.

Поромна переправа, середина ХХ ст. Джерело: Форум города Белая Церковь

Є також відомості про існування п'ятого порому в Білій Церкві в районі школи мистецтв № 4 і сучасної вул. Заярської. Даних про цей маршрут мало, але найбільш вірогідно, що пором курсував уже в середині ХХ ст., коли район неподалік сучасного мосту на Таращанський масив почав активно заселятись пролетаріями, що були задіяні в промисловості заміських і міських комплексів. Тож можна констатувати його схожість з поромом поблизу Замкової гори: стандартна залізна конструкція і кам'яні причали. Найбільш характерними спільними рисами для поромів ХІХ ст. було те, що вони всі були занедбані і майже не ремонтувались, а разом з тим курсували лише до восьмої вечора; для другої половини ХХ ст. – те, що основним матеріалом виступив клепаний метал для більш практичного обслуговування переправи. Між цими двома поколіннями існувала яма, звана Другою світовою війною. До цього пороми переставали курсувати лише через повені чи непогоду, але захоплення міста німцями поставило їх роботу на довгу «павзу». Натомість в жовтневому випуску газети «Дзвін» знаходимо відомості про те, як німці вирішили питання переправи поблизу Ставищенської вул.: «Греблю через річку Рось тепер не впізнати. Недавно тут проведено бетонування полотна для проїзду автомашин. Авто через греблю проходять без жодного струсу. За це треба дякувати німецькому війську». Бетонна гребля, споруджена німцями поблизу млина та церкви Св. Марії Магдалини існує і досі.

Концепт поромної переправи в дендропарку "Олександрія", 2019 рік. Автор: Олексій Прищепа

На сьогодні пороми повністю зникли з очей білоцерківців, недовге курсування в другій половині ХХ ст. також пам'ятають хіба що десятки із тисяч. В 2019 році Олексій Прищепа опублікував концепт осучасненої поромної пішохідної переправи по Росі поблизу дендропарку «Олександрія». Відновлення в околицях міста такої історичної візитівки могло б стати хорошою туристичною точкою по типу фунікулера в Києві, який є легендарним, але при цьому все ще функціонує. Пороми в 21 столітті не є анахронізмами: в практичних цілях вони досі задіяні в переправах по Дністру, а якщо брати зарубіжні приклади: в Швеції погоджено проєкт швидкісного порому. Для нас відродження такої пам'ятки – крок назустріч історії та майбутньому водночас.

Мама поромних переправ Білої Церкви

Дослідження в рамках проєкту виконано на основі літературних джерел: Котенко Т. С. «Вулиця Ставищенська», Юр'ївський Літопис № 15—2016; Дворецький В. М. «Вулиця Лісова», Юр'ївський Літопис № 17—2018; Семида Т. М. «Вулиця Росьова», Юр'ївський Літопис № 12—2013; Тонконогий Н. Г. «Мой город родной. Истоки», Юр'ївський Літопис № 5—2006; Тонконогий Н. Г. «Улицы нашего города», Юр'ївський Літопис № 7—2008. Вебсайти «Форум города Белая Церковь», «Reibert Info». Фотографії та зображення, наведені в дослідженні, використовуються через ліцензію CC BY-SA 4.0. Якщо інформація в дослідженні є недостовірною або неповною — будь ласка, напишіть нам на evgen.kompanets@gmail.com. Ми будемо раді доповнити дослідження фотознімками поромних переправ у 1950-х роках. Авторка тексту: Анастасія Щипська

[vagonta]

Майбутнє – за сімейними фермами

  На  пропозицію  редакції  районної газети розповісти  про  свій  сімейний  бізнес - молочну ферму погодилася  родина  з  с.  Лоцкине  – Володимир Анатолійович та Любов  Миколаївна  ХОДАРІНИ.   Стаття журналіста Любові Курочкіної "Майбутнє – за сімейними фермами" ... Читати далі »