#просто щось захотілось написати

[lisa-is-chilling]

Could

Вони могли б зірватися з місця та податися в світи. Переплисти океан, перейти материк, перелетіти весь світ. Зупинятися в дешевих готелях, де матраци підозріло жовті та пролежані, замки на дверях хиткі та ненадійні, який можна зламати без надзвичайних зусиль, із байдужим лисим дядьком за стійкою адміністрації, який зміряв би їх масним поглядом та підморгнув. Вставати зранку з болем у спині, снідати на заправці дешевими хот-догами, їхати порожньою трасою з повністю опущеними вікнами та співати пісні Тейлор Свіфт настільки голосно, наскільки можливо. Вони могли б доїхати до самого Парижу, гуляти по застелених сторічною бруківкоюю вулицях, тіснитись біля Ейфелевої вежі у натовпі туристів та намагатись знайти найдешевші круасани, щоб потім докупити pain au chocolat (бо круасани за один євро, виявляється, без начинки). Вони могли б вирушити на Майорку, де сонце лагідно пече обличчя, і все здається трішечки яскравішим лиш від того, що їх оточує вічне літо. Вони поїхали б у Лондон та обійшли усі книгарні (бо у Британії книжки англійською найдешевші), намагалися б скидатись на місцевих та виходити під дощ без парасолі, загубитись між гілками метро та від пуза наїстись звичайної смаженої картоплі, яка на смак тут чомусь особлива. Вони б полетіли до Нью-Йорка економ-класом, під музичний супровід із криків малих дітей, що того було б варте, бо вони у Нью-Йорку - де Бруклін, де Бродвей, де Статуя Свободи, де пил, і бруд, і зубожіння, і відчуття абсолютної свободи. Вони б відвідали Індію, Китай, Єгипет, Австралію, Норвегію, Гренландію, Катар... Якби не були намертво притиснуті вантажем реальности, відповідальности та дорослого життя, де мають місце бути лише відповідальні рішення, життєва мудрість та зрілість. Де робота, сім'я, свіжа вечеря кожного вечора та "а коли вже діти?". Де нескінченні плани, які ніколи не виконані повністю, відкладені зустрічі, жертви та компроміси, де суспільний осуд та ходіння по канату над безоднею з ризиком зірватись в "та що ви за люди такі". Де мрії всихають та відмарають, як перецвілі бутони квітів, бо ніщо не вічне, і їм вже не 25, коли життя лише починалось - їм 28, коли люди повинні мати все, тому що... просто тому що. І байдуже, що оте "усе" на них чекає за кермом старої автівки, яку вони виміняли на нову модель. Ну бо негоже їздити на ауді, якщо можна купити тойоту, правда?