Last Seen Blogs
daughter-of-artemis
Battery store
edwinhills00505-blog
A Thing You Can Never Predict About products
weekendart
Weekend Art
akanekamimoto
Born To Be A Fangirl
Text
Процес Творіння -це вибір наш, прийняття рішень, наші дії, думки в моменті Тут і Зараз які творяться з Невідомого. Чим більше ми йдемо у невідоме, тим більше буде самого Життя в Житті, більше радості, натхнення, здоров'я… 💫☀️✨
Як приклад - Бувало ж так не раз, коли розмова з кимось/прогулянка/, складалася спонтанно і інтуїтивно, та приносила натхнення і радість; і навпаки продуманий, передуманий 101 раз діалог з кимось в себе в голові, або детальний маршрут прогулянки, поїздки - залишав по собі присмак якогось розчарування, недостатності , спустошення.
Перше - з поцизії Творця через довіру, прийняття, любов ; друге йде мабуть з позиції мозку все контролювати, недовіри до Простору і Життя
#mobilphotography#творчість#творіння#Український#усвідомленість#про життя#інсайт#віддзеркалення#Думки#Вибір#ukrtumblr
0 notes
Text
І знов про неадекватну самоцінність
Ну от звідки в мене прописані Оці налаштування??? Тобто, те що я з травня переживала складнючу для психіки трансформацію через хворобу батька -то норм, а от дозволити собі відпустку на декілька днів ( про яку я так мріяла вже давно) то якось прям складно. І не просто дозволити собі, бо наче дозволяю...Наче!, а заявити ( по факту просто повідомити якщо щось треба буде) про це природнє право на відпочинок іншим, типу колегам і якимось родичам. Ну і от по великому рахунку, яка різниця мені до їх думок та інше, бо ж то моє життя і тільки я знаю про те, що і як я проходила по життю. Але ж дивні налаштування , не дозволяти, скривати своє єство і свої потреби... Треба переписувати
0 notes
Text
0 notes
Text
Розвиток чи правласнення
Вчора "випадково" натрапила на фільм Люсі. Дивилася вже напевно третій раз. Але цього разу, якось прям дуже сильний був коннект з деякими моментами, хоча і раніше він мене зачіпав за Живе. При цьому вчора, мабуть на фоні всіх подій, найбільше запало в душу одне питання :"…Чи можна сказати, що у людей на першому місці не розвиток, а привласнення?"
0 notes
Text
2 notes
·
View notes
Text
Сьогодні одна дівчина затрималася на 5 секунд притримуючи в метро двері мені, вона поспішала і руки були зайняті, тому двері не втримала. Потім вона ще раз схопила двері, посміхаючись щиро і вибачаючись. А вчора інша жіночка, тримаючи купу сумок примудрилася плечем затримати двері, бо бачила що я їду позаду. Аж накочуються сльози від вдячності і любові до цих незнайомих мені Людей… Дякую Вам! *** Не знаю, в мене якийсь пунктик мабуть з цими дверями, які майже ніхто не притримує в метро і вони інколи з усієї дурі летять на тебе/ тому мабуть я сама в 99% ( теж буває забуваюся) притримую їх оглядаючись, навіть якщо позаду хлопець чи чоловік, всі ж люди 🙂
0 notes
Text
Мабуть то все весна...і трансформації
Щось такий стан і цікавий і не зрозумілий- наче тісно в тілі, в обставинах, в своєму баченні, рамках ( собою створених же)...
Відчуття, як колись, "вилізти через вікно" і рушити на зустріч до Себе Вільної ( на рівні усвідомленому, то про бачення, сприйняття; а не відчувати себе замкнутою якимись жорсткими межами, кордонами, яких не видно) Хочеться миру, спокою...але щось реальність навколишня геть не про це😔
2 notes
·
View notes
Text
1 note
·
View note
Text
1 note
·
View note
Text
Як знизу, так і зверху
Хех, сьогодні озвучила думку, що деякі люди занадто серйозні в деяких питаннях, типу треба бути простіше.
І потім я усвідомлюю, що отак "критикуючи" інших я виявила свою мульку "бути занадто серйозною".
Це так просто і складно водночас...
0 notes
Text
Той випадок, коли так мало нових вражень...майже відсутні, що ти радієш навіть тому, що розлила каву і заляпала джинси; або тому, що раптом пише менеджер і каже: " А можеш вийти на хвилинку? Хочу дещо спитати, але щоб без інших присутніх з бухгалтерії" І ти така виходиш, заінтригована і з посмішкою...тебе справді питають дещо по роботі і то займає дійсно пару хвилин. І в тому питанні зовсім нема нічого такого, щоб ото втаємничуватися (ну майже, бо ж секретар була свідком розмови) але ж то подія дня, тижня, ба навіть останніх місяців)
0 notes
Text
Дивно, але мені наче не вистачає того стану душі, коли є думки, є якісь душевні хвилювання і хочеться писати, розповідати то все. В мене до цієї клятої, страшної війни...було троє подруг, реальних. Наразі, залишилася одна, з якою в радість поговорити про все...і та налаштована літом виїхати жити в інше місто, а зараз якось спілкування стало мало і щось я хвилююся... Ще одна подруга давно виїхала за кордон, а з третьою якось спілкування стало дуже рідкісним також, хоча живе наче не так далеко від міста, бо ця війна дуже на всіх нас позначилася...мабуть я стала дуже нецікавою, закритою людиною. Через постійний стрес та інше, втрачаю себе. І мабуть не вмію вірно підтримувати зв'язок з тими, хто мені близький
0 notes
Text
Здається з роками, я не стаю мудріше - наче більше досвіду, але разом з тим більше страхів та сумнівів. Знання примножують смуток... Так і не можу навчитися правильно реагувати на ті чи інші події. Нерви та паніка забирають багато енергії, а спокійне відношення до якогось нового/складного питання в більшості випадків мають ну дуже неприємний присмак. Як тут жити???
0 notes