zlabjola

[zlabjola]

Зникаючі мозаїки київських багатоповерхівок. Шкода їх

[zlabjola]

Нарешті п'ятниця. Через обстріли весь тиждень як сонна муха. Весь час запізнююся, бо не можу змусити себе встати одразу після будильника. Я його вимикаю, думаю, полежу 2 хвилини просто і засинаю знову. Мені навіть думати не хочеться, роздратована всякими зборами. Дуже довго мусолять вирішення простих проблем. Дали мені завдання дізнатися, що робить дизайнер додрукарської щоб замовити форми. Треба передати це завдання технологу. Часу було два тижні. Перший тиждень того дизайнера не було в місті. Другий, то у нього нема часу, то у мене. Я щось дізналася тільки вранці перед звітуванням. Але нічого складного. Взагалі нєхуй робить. Я не розумію чого не могли одразу сказати технологу підсісти до дизайнера і навчитися замовляти форми. Він буквально сидить в офісі з нею. 30 хвилин, список контактів, створення папки. Все. А мусолять вже місяць це завдання.

Поки писала тикала в фігмі і нарешті знайшла де сітку робити :D

Доречі, може хтось шукає роботу. У нас дефіцит кадрів 20%.

Найбільше горить це, мабуть, вантажники і пакувальники. Не знаю яка зп у вантажників, але у пакувальників десь 25 тис. +/-.

Це в Києві. Тут ще не вказано про офіс, туди треба менеджер з продажу.

[zlabjola]

Що робити з прокрастинацією...

Останні кілька тижнів на роботі майже немає завдань і мені важко відволікатися від думок про всі ті ускладнення в житті, з якими я стикаюся. І немає способу уникати того, чим я займатися не хочу.

На минулих вихідних я аж малювати сіла, бо так не хотіла продовжувати вивчення курсу. Я то ввечері щось повісила, все таки. Але загальна швидкість сильно впала. Ще дратує що в додатковому проекті мені теж не перепадає роботи. А на ті завдання що є, я не отримую фідбек. От і питання, а для чого це робиться?

Взагалі відчуття, що я наче імітую бурхливу діяльність, замість того аби дійсно щось робити. Так, я вчу англійську з вчителем, але правила граматики запам'ятовуються погано, я лише слова нові вивчаю (що могла б робити і сама). Звичайні вправи не допомагають, треба практика. Але я боюся, що переписуючись англійською забуду українську. Я ж нею не все життя говорю. Після уроків, коли я непогано справляюся, перші пару хвилин я відчуваю переналаштування думок назад на українську.

Енівей, прокрастинацію. Шо робить. Цього тижня я хоч пропилососила. Треба ще завершити приготування їжі. Зробити дз з англійсько�� хоча б частково і завдання з курсу. Поміняти постільну білизну. Я знаю, що це дитячий рівень завантаження. Але чесно, я вже відчую цей день як метушливий. І найгірше, що зазвичай так воно і є. Такі незначні справи відбирають в мене цілий день і всі сили. Я не відчуваю, що відпочила. І тому я, зазвичай, боюся до них приступати, бо вихідних усього два і я просто не встигаю розслабитися. Плюс мозок не затикається, весь час нагадує мені про баланс на карті, про здоров'я кіцьки, про моє здоров'я, про всі ті книги, які я купила і ще не прочитала, фанфіки які я то читаю, то закидаю, бо важко читати англійською і так далі. Про майбутнє і все, що цих думок випливає, я навіть згадувати не буду...

[zlabjola]

Є такі дні, коли хочеться викинути телефон і втекти в ліс. А, стоп, це ж кожен день так.

[zlabjola]

Коментарі відкриваються через браузер...? Навіщо...

[zlabjola]

Бляха, мені ні на що не вистачає енергії. Я роблю дуже мало речей в день і дуже повільно. І все, що я роблю, рахується за справи. Прибирання (ненаааавиджууу). Прання. Приготування їжі. Піклування про кота. Домашка з англійської. Похід в магазин. Курс з дизайну. Читання книги. Малювання.

Я часто щось від��ладаю. Іноді в мене немає сил навіть серіал подивитися. І на роботі я наче виснажуюся більше і швидше за інших. Мені треба докладати більше зусиль ніж іншим щоб зберігати фокус на роботі (ну мені здається, що більше ніж іншим).

Наче в мене бракований акумулятор і він не може зарядитися до кінця і швидко втрачає енергію просто через увімкнений екран.

Але я ж я не можу замінити свій акумулятор...

[zlabjola]

Поки писала у щоденнику і думала про нав'язування навичок різноробочого людям, згадала про смерть колеги. Нещодавно був корпоратив на честь двадцятиріччя компанії. Як тільки почалася довга і нудна промова директора з слайд шоу і невдалими спробами смішно розповісти якісь спогади, люди почали наливати собі вина на столі позаду. Декілька людей напилися дуже сильно. Один з них поїхав додому на таксі, але через сильне сп'яніння не дійшов додому. Впав, зламав шию, помер. Ось така дурна смерть. Ми з ним не спілкувалися багато. Я з ним говорила тільки з робочих питань і дуже рідко. Але часто бачила. Нещодавно дізналася, що він часто перепрацьовував. Після цього зазначили, що він і заробляв не мало. Наче це якось перекриє страшенну в тому від стабільної роботи 6/1 у його віці і часто роботи в дві зміни. Здається він пару разів при мені навіть на ніч лишався. В будь-якому випадку, ніхто наче не вважає, що якимось чином причетний до його смерті. Тільки на одного колегу кидають погляди і шепочать за спиною, бо той почав пити перший. Що мав його провести. Цей колега теж багато перепоацьовує.

Нічого не кажуть про директора, який замовив стільки алкоголю на корпоратив, хоча знав, що у нас в колективі є люди з проблемою надмірного вживання. Ще й морив всіх своєю балаканиною. Чи про керівництво, яке не спішило шукати учнів для того аби роз��антажити операторів через що часто створюються робочі суботи і у операторів немає вибору окрім як виходити на зміну.

Той другий колега, якого звинувачують, вміє працювати майже на всіх машинах на виробництві. Він часто бере підробіток з власної ініціативи, але останнім часом на ньому безбожно їздить керівництво. Декількох співробітників забрали, а учні ще не готові працювати самі. Оберти ніхто не збавляє. Цей колега каже, що після того випадку більше ніколи не питиме, але я не вірю. Як довго людина здатна витримати такий тиск? Усі хто ставить людину у таке положення чудово розуміють до чого це може призвести. Але всім все одно.

Вони звикли до такого. Лишати на роботі свою молодість, здоров'я, життя. І продовжують нав'язувати це наступним поколінням. Кажуть, що немає конкретики на роботі, бо таке життя. Мені таке не треба. Але я боюся у цьому загрузнути.

[zlabjola]

Написала довжелезну замітку в щоденнику. Переважно через те, що мені просто сподобалось писати від руки. Давно не писала стільки. Як завжди почала про одне, а продовжила про зовсім інше.

З останніх новин. На минулому тижні до мене зайшов мій начальник і спитав як мені виставка. Мене вже всі встигли спитати і всім чомусь сказали, що мені сподобалося. Я всіх поправляла, що ні, було страшенно нудно і я страшенно змерзла. Директору сказала те саме. Я знала, що він спитає. Він просто не мав можливості зайти до мене і зробити це раніше. Знала, що мене туди послали не тільки через те, що більше немає кого і я начебто єдина не завантажена.

Я спитала перша про його повторну пропозицію щодо переходу в інший відділ. Він підтвердив. Я чесно сказала, що хочу більше конкретики і не буду дівчинкою на побігеньках. В п'ятницю мене запросили на розмову до відділу продажів. Там мене хвилин сорок маринували і розповідали, що ніякої конкретики немає, такі от реалії роботи (українського ринку праці цілому). Цього разу я погодилася на цю авантюру. Домовилися про пару днів роботи з кимось в парі. З того, що я спостерігаю, вибір вже був зроблений за мене досить давно. Я знала, що мені не дадуть місце там, де я хочу. В принципі, нічого особистого, вони направляють співробітника туди, де треба закрити дірки.

Я подумала, що це краще ніж сидіти і надалі оператором збиткової дільниці. Мені цей досвід нічого не дає. А завдань на дизайн мало. У відділі продажів я бачитиму більшість макетів і матиму можливість оцінити роботу з ними. Може навіть щось зробити по дизайну.

Я не планую покидати країну поки що. Взагалі, якщо війна закінчиться на нашу користь і не затягнеться, то я не бачу сенсу виїздити. Але всяке може статися. У мене може не бути вибору. І я думаю про те, ким я могла б там працювати. Мені потрібен досвід. Знання. І гроші. Навряд чи мені запропонують на іншій посаді вищу зп, але навіть якщо трохи вища буде, то вже добре.

Я намагаюся втягуватися у вивчення англійської. Уроки з вчителем дають мені якусь системність, але я досі роблю дз в останній момент майже. Просто не можу впихнути його кудись протягом тижня. Беру з собою на роботу - немає часу. Не беру - вільний час є.

[zlabjola]

Давно я не писала. Мене сюди привела моя нова міні-гіперфіксація. Хотіла поставити Фрірен на аватарку в телеграмі, але не готова була попрощатися зі Стайлзом. Згадала про тумбу. І от я тут.

Ну, з останніх новин: мої муки з принтером нарешті закінчилися, його полагодили (я сподіваюся, що він не викине ще якого приколу як завжди). Тож я тепер майже отримую задоволення від роботи. Хоча самої роботи зараз не багато, можливо сезонне.

Мене запрягли їхати на якусь виставку по роботі завтра. Це типу міні-мідрядження. Буду там з колегою стояти як в старі-добрі часи моїх підробіток промоутером. Тільки без тупих кричалок і стендів та в ��ормальному одязі. Щодо колеги...він не викликає в мене довіри. Я стараюся не судити його завчасно, ми не так часто перетиналися. Але після його коментаря про мою зовнішність (знаєте, такі компоненти, які самі по собі звучать приємно, але те яким тоном їх сказали і як на вас подивилися зовсім не викликає симпатії) точно вирішила, що краще я поїду своїм ходом (він пропонував мене підвезти). Все таки я його не знаю.

Енівей. Я нещодавно НАРЕШТІ зустрілася з подругами. Наш шабав був у повному зборі. Я вже думала, що до літа не зустрінемося. Помалювала їм трохи. Фрірен вийшла не дуже. Але добре, що я взагалі хоч щось малюю. Я ще на роботі трохи пошкоябала в робочому щоденнику. Просто олівець або ручка. Просто практика. Просто не думати про те, як вийшло.

[zlabjola]

Понеділок останнього тижня перед відпусткою. Я поки не почуваюся так, наче маю якось потерпіти цілих 5 днів до вихідних. Мабуть, бо знаю, що цього разу вихідних буде більше.

Всі мої плани на ці грядущі два тижні відміняються. У кішки страшні проблеми з зубами. Майже всі потрібні видалити. А це не малі гроші. Терпимо, але все одно. Я на свої зуби стільки не витрачала ще, як на її. І це я вже зробила їй ультразвукову чистку зубів і аналізи усі попередньо. Що теж влетіло в копійку.

Всі мої думки зводяться до грошей. Чого я хочу? Залежить від суми. Що я можу? Залежить від суми? Що робити? Залежить від суми. Який �� мене настрій? Залежить від суми.

Я давно вже це за собою помічаю. Це оте бідне мислення? З одного боку я розумію, що в деяких речах обмежую себе з власної волі. Але камоооон. Ну добре, могла б я взяти і поїхати кудись закордон. Спустити всі гроші які є і лишитися з голою жопою до наступної зп. Хіба це розумно?

Читаю я зараз статтю про синдром бідності. "Негативне ставлення до грошей" о ні, у мене дуже позитивне до них ставлення. Боже, тут все так написано, наче люди з власної волі обирають пахати на низькооплачуваній роботі :D

[zlabjola]

Дивлюся випуск "це ніхто не буде дивитися", той що Емма знімала з російськими військовополоненими.

26-та хвилина відео. Чесно. Я все це знаю. Я знаю, що вони неосвічені в більшості. Я знаю, що вони абстрагуються словами "я просто виполнял пріказ", щоб уникнути відповідальності. Я знаю, що їм це робити легко, бо вони розділяються цю відповідальність ще з купою людей. Я знаю, що ця амебність в їх ментальності. Я знаю, що їх державі це і треба: жалюгідні несвідомі люди, які не задумуючись чи є в них вибір і чи варто його приймати, виконають забаганки влади бажаючи реалізувати своє жалюгідне життя у якомусь величному подвигу. І я знаю, чому російська література така популярна і серед американців. Бо вони такі самі.

Я не знаю навіщо я це дивлюся. Це треба побачити людям, які виправдовують російських солдатів і цивільних, що вони, мовляв, не мали вибору. Вони і не хочуть його мати. Куди вітер віє, туди вони і хиляться.

Весь тиждень пройшов у стресі через новини. Стабільно кожен вечір з подругою на кухні обговорюємо політику. А те, що сталося вчора, взагалі на голову не налазить. З одного боку я хочу припинити читати новини. А з іншого. Якщо вже вмирати, то я хочу знати як це буде. Так, у мене досить песимістичні очікування. Я не хочу навіть розписувати все тут. Я втомлена. Сьогодні субот��, я маю відпочивати. А натомість, не можу зосередитися ні на чому іншому, окрім як на новинах і думках про те, що буде далі...

[zlabjola]

Сьогодні я наїхала на менеджера. Частково і я не права, але його ставлення до мене дуже дратує. Наче він мені наказує, хоча загалом ми виконуємо одні і ті ж самі завдання, просто з різної сторони. Він мені не начальник.

Але тепер, коли я охолола, мене бентежить подальша реакція на це. Загалом, я можу передбачити можливий розвиток подій. Але мати з цим справу неприємно. Я думаю, що не маю просто все ковтати мовчки. Але чи готова я стояти за себе до останнього? Іноді мені здається, що надто імпульсивна та наївна. Недалекоглядна. Не розумію прихованих мотивів. Або розумію їх надто пізно.

Нещодавно технічний директор запропонував перейти в інший відділ. Загалом це щось між менеджерами і технологами. "Мені зараз потрібні ініціативні співробітники". Переклад: мені потрібно скинути на когось цю роботу. Я погодилася вислухати одного з менеджерів про умови цієї роботи. Якщо воно буде того варте, то чого б і ні. Я не хочу знову вертатися бо продажів та комунікації з клієнтами. Але це краще ніж працювати на виробництві з постійно несправним принтером і безладним керуванням дільницею.

Я стараюся не закидати навчання і рухатися далі. Але на цьому тижні мені особливо не хочеться цього робити. Просто хочеться відволіктися. Я знову перестала слідкувати за новинами. Нічого хорошо я там не бачу. Але і тікати вічно не можу. Іноді я все таки перевіряю, що там пишуть.

Мені просто потрібен день між днями. Щоб відновитися після вчорашнього і підготуватися до завтрашнього....а ще краще місяць

[zlabjola]

У мене є фізичний щоденник в шкіряній обкладинці рожевого кольору з тиграми (це був датований щоденник на 22-й рік, рік тигра), він ще має блискучий зріз. І я пишу в ньому рожевою ручкою з котячою лапкою і клею там наліпки. Не дивлячись на те, що всяку депресивну хрінь я частіше пишу в електронний щоденник на телефоні, там теж є трохи :D

[zlabjola]

На що я витратила свій вечір.

Але ж зробила. А могла просто забути про ту пряжу на півроку. Я молодець.

[zlabjola]

Купила на вихідних нові колготи теплі. Сьогодні вдягла один раз і на п'ятах вже катишки. При тому, що зверху були ще шкарпетки.

До чого це я. Надто багато неякісних речей навколо. З одного боку, часто немає вибору окрім як купувати неякісне. І часто навіть дороге є неякісним. Я хотіла колись купити собі офіційну репліку шарфа з Гаррі Поттера. Але вирішила, що краще самій підібрати пляжу і навчитися в'язати. Та і в принципі навчитися в'язати собі одяг. Я вже купила пару кольорів і один двосторонній гачок. Ще не пробувала робити вправи. Треба сьогодні почати. Я, мабуть, взяла надто тонку для перших спроб. Але нехай. Я нікуди не поспішаю.

Я просто сподіваюся, що ніхто або не помітить, або не надасть цього значення. Бо переробляти я нічого не буду. Ті хто це при

На роботі пройшла тест до кінця третього модуля. Треба повторити усі терміни і теорію, перш ніж переходити до 4-го. Я і так випереджаю курс на тиждень. А колегу на два.

[zlabjola]

Перша замітка в новому році.

Ух єбать.

Навіть не знаю що і писати. Взагалі останнім часом не було бажання щось записувати. Тільки в особистий щоденник трохи понила на минулому тижні. Це було необхідно. Я дуже втомилася за останні пару тижнів. Частково через те, що почала нарешті той курс від Гугл пл ux дизайну. І так розігналася, що пройшла програму, розраховану на два тижні, за один тиждень і почала третій модуль ще. Я вирішила трохи вгамувалися. Особливо, коли наприкінці минулого тижня дізналася, що моя колега, яка теж має проходити курс, навіть не починала. Але я не хочу сильно затягувати. Інакше розслаблюся і можу закинути взагалі. На цьому тижні я пройшла модуль 3. Лишилося тільки одне читання і тест модульний. Але мені було ліньки його проходити, бо до цього ще треба підготуватися. (Хоча насправді там нічого складного, навіть повторювати не треба) На вихідних я теж не проходила його. Але хоча б відчула, що нарешті відпочила. Я виспалася і змусила себе пропилососити в кімнаті вперше за ці два тижні. Але не готувала їсти.

Може я сьогодні ще змушу себе пройти той тест.

Робота останнім часом просто нестерпна. Це зовсім не те, чим я хочу займатися. Перед новим роком була запара. Я сподівалася, що в січні буде тихо як влітку, коли я тільки прийшла. Але роботи в середньому наче тільки побільшало. Та і не тільки в мене. Все це стимулює мене не закидати той курс (ну і ще той факт, що за нього платить мій начальник і фактично у мене є перед ким відповідати, а не тільки перед собою).

На минулому тижні попросили визначитися з приблизними датами відпусток на цей рік. Я написала першу на березень, другу на жовтень. Щоб було приблизно півроку між ними і так само далі. І перед тим як заповнити бланк я думала, що це ж лише два місяці до відпустки лишилося. Але в понеділок мій мозок вив "обожещеаждвамісяціііі".

Мені потрібно відпочити від людей. І їх дурних вимог. Таке відчуття, наче ми всі помремо, якщо трохи пригадьмуємо.

[zlabjola]

Не знаю, що робити.

Мене бентежить ситуація з сім'єю. Наближаються різдвяні свята. Час коли сім'ї збираються. Не дивлячись на засудження деякими людьми, багато все одно купляє ялинки і готує подарунки. Я теж роблю так само. Не через новорічний настрій. Радше щоб змінити декорації хоч ненадовго. Відволіктися. Тим паче в такий час, коли пів дня нема ні світла ні опалення. А коли світло є, то батареї ледве гріють. Хочу створити ненадовго якусь ілюзію затишку. Приємно бачити гірлянди, коли світла нема.

Але я не до того. Повертаємося до теми сім'ї. Не пам'ятаю, коли в нашій сім'ї було нормальне свято без сварок. Дуже давно, може десь в часи мого навчання у середній школі. Класу до 7-го. Потім просто стало страшенно нудно. Потім кожного року хтось із батьків починав пасивно- агресивно сперечатися. Псував настрій зазвичай батько. Особливо останні роки три, поки я жила з ними. Одного разу я святкувала не з ними з цієї причини. Була з друзями і з того, що мені розповіла сестра, не дарма. Наступний новий рік після того я відмовилася від запровадження друзів, бо почувалася винною. Після мого переїзду я жодного разу не святкувала ніяких свят з ними. Цього року ще й батько переїхав, а сестра збирається святкувати не вдома. Здається і минулого року так було. Я її розумію. Токсичність вдома росла в геометричній прогресії. А вся агресія матері тепер дістається сестрі. Але мені прикро, що і мати і батько будуть одні. Я пропонувала батьку відсвяткувати разом, він відмовився, бо я вже запланувала святкування вдома з подругою. Запропонувала зібратися в інший день. Ще є різдво. Я не релігійна, але ж вихідний буде, чого б і ні. (Та і новий рік теж, наче, релігійне свято)

Якось про це все думаю і не можу відігнати думки про те, що може статися в новому році. Я навіть не певна, що переживу його, з тими новинами які чути останнім часом.