#концепція

[backgrounds-for-ads]

Купити зображення Різдво Санта Різдвяна ялинка

Шановні клієнти!

Різдво – це час, сповнений радості, тепла та магії, і це чудовий момент, щоб додати до ваших проектів вражаючі зображення, які допоможут�� створити святкову атмосферу. Наша колекція включає безліч фотографій, які ідеально підходять для новорічних листівок, постів у соціальних мережах та рекламних кампаній, тому ви без зусиль зможете знайти те, що вам потрібно.

У нашій пропозиції ви знайдете зображення, які відображають дух Різдва: від традиційних сцен з прикрашеними ялинками до затишних зимових пейзажів. Кожне зображення ретельно обрано, щоб додати тепла та чарівності вашим проектам, роблячи їх незабутніми.

Наша платформа проста у використанні, що дозволяє вам швидко і легко знаходити необхідні зображення. Ви можете переглядати за темами, стилями або кольорами, що спростить пошук ідеального різдвяного мотиву. Наша колекція різноманітна і адаптована до різних потреб.

Всі зображення в колекції мають високу роздільну здатність та доступні в різних форматах. Незалежно від того, чи потрібне вам зображення для друку, онлайн-реклами або цифрових листівок, ви можете бути впевнені, що якість буде відмінною, а ваше повідомлення – ефективним.

У нашій колекції також є багато веселих та кумедних зображень, які викликають усмішку. Це можуть бути веселі моменти з Сантою або милі сімейні сцени, які додадуть трохи гумору до ваших святкових привітань.

Ми розуміємо ваші потреби у високій якості за доступними цінами, тому пропонуємо конкурентні ціни та гнучкі пакети. Вам завжди знайдеться те, що підходить до вашого бюджету, незалежно від того, чи потрібно вам одне зображення, чи цілий комплект.

Подаруйте своїм різдвяним проектам сяйво з нашими зображеннями. Ці зображення – не лише візуальні елементи, але й спосіб висловити радість, любов та щастя у цей особливий час. Поділіться чарами Різдва з вашими клієнтами, друзями та родиною.

Якщо у вас є питання або вам потрібна допомога у виборі зображення, наша команда підтримки клієнтів завжди готова допомогти. Ми доклали багато зусиль, щоб зробити ваш досвід покупки простим і приємним.

Наша місія – допомогти вам створити незабутні спогади. За допомогою наших зображень ви зможете легко створити потрібну атмосферу та зробити кожен момент особливим і незабутнім.

Не пропустіть можливість збагатити свої проекти чудовими різдвяними зображеннями. Відкрийте нашу колекцію сьогодні і знайдіть ідеальне зображення, щоб додати святковий настрій до ваших робіт.

Кожне зображення в нашій колекції – це можливість продемонструвати вашу креативність та унікальність. Насолоджуйтесь творчістю і діліться своїм баченням із світом.

У цей час, коли ми разом ділимося радістю, нехай наші зображення стануть частиною ваших спогадів. Додайте трішки різдвяної магії до своїх проектів та насолоджуйтесь усім, що приносить свято.

Дякуємо, що обрали нашу платформу. Ми сподіваємося надихнути вас і допомогти вам передати чарівність Різдва через наші зображення.

Бажаємо вам щасливого та веселого Різдва!

[kekineko]

боже як же я люблю твори які розкривають любов і на що заради неї людина готова з максимально різних площин і призм

любов до якогось твору, до мистецтва, до створення чогось чи до своєї справи - це максимально захоплює; скільки сил, часу, навіть себе інколи, вкладають люди в щось просто бо вони хочуть. просто бо їм це подобається

відносини людей це теж страшенно цікаво, хоча особисто для мене тільки тоді коли це не стосується чогось романтичного. не знаю, можливо через мій негативний досвід чи страх, але внутрішньо я відчуваю що романтична любов не наскільки безкорислива як якісь інші її прояви... в стосунках ти зобов'язаний це робити, але без якогось ярличку це виглядає більш щиро

єнівейс приплела не те що хотіла. в будь якому випадку, мені дуже цікаво завжди було як це все працює, бо не впевнена що я сама колись щиру любов відчувала. я егоїстична людина, тому всі мої дії несуть якусь користь мені самій.

не те щоб я сумую через те що не можу любити те що так чи інакше мене не рятує, бо як ти будеш сумувати за шоколадом якщо ти жодного разу його не коштував. але на папері й в голові концепція "любити не бажаючи чогось натомість" виглядає дуже класно

[0pium-blood]

побійся бога, я хворий

я отримав свій зірковий час.

і поки думки ховаються в нори,

тримаюсь за розуму гнилий каркас.

хто ще зійшов з розуму та втратив дах?

концепція реальності–вижила себе.

психологічна смерть та вічний страх

вони створили твою сутність, твоє "велике цабе".

его це стіни, нарцисизм як захист від негоди.

як я стану іншим, якщо і минулого себе не знав?

звертаєшся дивлячись в небо: Господи?

Господи? ти сам для себе ним став.

як сприймати реальність, яка є.

якщо ти сам її створив.

твоє божество і сенс.. тебе і вб'є.

ти сам себе чи світ тебе дурив?

[yuuoffttl]

у мене імпульсивне величезне бажання вчити англійську. хочу поглинати мову за мовою. сама концепція мов це щось настільки унікальне

[juls-tsim]

Love in the Big City (2024)

Щось корейське на тему ЛГБТ досі є великою рідкістю на теренах кінематографу. Не важливо, чи це кіно чи дорами. З часів "Семантичної помилки" нічого не можу згадати притомного. І мене це завжди дивувало насправді. Тобто вони заробляють величезні гроші на БЛ-манхвах, на одностатевому фансервісі в тому ж к-попі, але при цьому країна та суспільство надзвичайно гомофобне та зашорене. Я буквально читала, що актори відмовлялися від ролей у подібних проектах, щоб не псувати репутацію. Для мене це виглядає дико з огляду на те, що на дворі вже 2025 рік. І, повторюся, це супер-лицемірно. Вони там у своїй Кореї фансервіс і ось це ось все використовують на повну котушку.

Сам ��южет полягає в тому, що ми спостерігаємо за життям головного героя, Гойона, який намагається знайти себе, знайти кохання і хоч якось пристосуватися жити у великому місті.

Чим мені сподобався серіал так це тим, що нам головного героя не показують гарною або поганою людиною. Він дуже різний. У якихось моментах йому щиро співчуваєш, а в якихось моментах йому просто хотілося дати по морді гарненько. Особливо у його останніх відносинах.

Взагалі у дорамі дуже цікаво показана концепція сприйняття кохання і те, що воно означає для головного героя. Наприкінці я зробила для себе висновок, що у Гойона було просто викривлене уявлення про те, що таке кохання і яким воно має бути. Він хотів щось нереальне. Якісь книжкові ідеальні стосунки. Щоб пристрасть та секс без побуту. Щоб завжди цукерково-букетний період і нескінченний медовий місяць.

Але ж ми з вами всі дорослі люди і розуміємо, що такі стосунки вже навіть у кіно показувати перестали. Кохання це завжди важка робота двох партнерів. Особливо в сучасному та хаотичному світі. Ми всі працюємо. У нас є свої страхи та упередження Ми всі втомлюємося, злимося, впадаємо в депресивні стани якісь. Але хіба ми через це не варті бути коханими?

А ось Гойьон вважав, що ні. Щойно у відносинах починалися труднощі та проблеми - він їх припиняв. Йому ніби не хотілося справжніх стосунків. Він ніби навколо пошуку цього самого ефемерного "кохання" всю свою особистість збудував. І це ось взагалі не ок. Він очевидно на цьому зациклений.

Загалом історія дуже цікава. ��ули такі епізоди, що аж до мурашок пробирало. Піднімалося дуже багато складних, контроверсійних та важких тем. Звичайно, на першому місці у нас кохання та дружба. Але в ході сюжету ми також зустрічаємося з проблемами неприйняття себе, безробіття та важких хвороб.

Але не знаю, чи можу його порадити. Якщо нормально ставитеся до теми ЛГБТ, то, напевно, так. Але головний герой дуже спірний персонаж. Хоч це й зовсім не псує історію, а лише надає їй особливого колориту.

Кількість сезонів: 1 Кількість епізодів: 8 Країна: Південна Корея Моя оцінка: 7 з 10

[meowluox]

спочатку я втратила відчуття цінності в такому понятті як м'ю / пошук м'ю. багато причин на це було і є але основна — сама концепція взаємної підписки в більшості випадків це просто зверхні та казатимемо відверто зайві зв'язки. цікаво що я почала так вважати тільки після того як почала цінувати свій час свою енергію і те що відбувається всередині мене.

мені не потрібен зайвий шум — наша реальність і так переповнена ним.

потім у своїх роздумах на цю тему я просунулась іще далі — мені тепер абсолютно нецікаво слідкувати за людьми які нічого не можуть мені дати. і ні тут не про банальні матеріальні ресурси чи емоційну підтримку чи рятівництво. why would i need this when i can just take this myself and give it too me with my own hands?

як раз тому що я в стані задовольнити майже всі свої потреби самостійно я стала ще більш вибагливою і... "капризною"? if you wish. я прекрасно обійдусь без зв'язків зовсім тому що регулярно займалась і продовжую займатися своїм зціленням і вже не потребую зовнішньої валідації чи прийняття. хоча визнаю я не хочу жити зовсім без зв'язків тому що є люди яких я щиро люблю і які відповідають мені повною взаємністю.

через те що я можу бути з собою і тому що ціную свій внутрішній світ я хочу оточувати себе людьми які говорять пишуть і поглинають контент що не шкодить ні їм ні тим хто біля них знаходиться. я хочу слідкувати й цікавитися людьми які не застрягають на темній стороні життя не скиглять нескінченно не прожигають своє існування у різного роду залежностях. ті що створюють щось своє і мають своє унікальне світобачення.

я хочу обирати людей самостійно а не погоджуватися на всіх кого приб'є течією життя до мене. я надто дорожу тим що встигла побудувати і хочу піклуватися про те що знаходиться в моєму просторі.

все просто.

можливо це етап дорослішання можливо щось інше — більш радикальне дивне навіть неправильне? i don't really care but so be it.

я вклала в себе надто багато ресурсів і зусиль щоб продовжувати дозволяти іншим руйнувати себе.

[foolish-neko-reads]

Зібрання творів Амброуза Бірса

Хоч Бірса й пов'язують з творчістю Лавкрафта, який вважав Бірса своєю "музою" та захоплювався ним, передусім він був прозаїком військової тематики. Його оповіді про військових суцільно присвячені Громадянській війні в США, протистоянню ідеалів півночі та півдня, красі й жаху війни. Але пам'ятають його також й за химерні оповідання про містичні випадки у цивільному житті.

Кілька років тому мені ці оповідання здалися б піднесеними, якимись наївно-пишними, нарочито сентиментальними. З прикрашенням війни як явища, деяким навіть захопленням естетикою протистояння з обох боків. Але зараз, коли Україна відбиває геноцидальну агресію росії, це просто складно читати. Це інша епоха, інші часи, інші люди, інший континент, інша держава, інша мораль, але все одно неможливо не асоціювати описи війни з подіями сьогодення. Й це та причина, з якої мені просто не вистачить менталки читати книги про російсько-українську війну - мені боляче просто жити. Боляче читати про війну чужого мені народу у 1860х. Боляче від новин, боляче бачити повернених з полону, цивільних жертв. Я просто не витримаю. Якщо чесно, складно було навіть не кинути читати Бірса.

Його оповідання про цивільних чимось нагадують О. Генрі, якби той писав жахастики. Є щось таке сентиментальне та навіть передбачуване у містичних історіях Бірса. У цьому його вини немає, я звинувачую сучасне перенасичення інформацією та жанрами. Люди бачать стільки сюжетів у кіно, театрі та літературі, що їх складно здивувати. Але Бірс мене здивував.

У своєму оповіданні "Дорога в місячному світлі" він виклав історію злочину та трагедії, які спричинив чоловік своїй родині. Надумавши собі, що дружина його зраджує, він підлаштував її вбивство. Дружина не підозрювала чоловіка, а тому навіть не думала йому помститися. Усвідомивши, що вона примарою застрягла на цьому світі, вона лише хотіла попрощатися з любими чоловіком та сином. Вона хотіла втішити їх й почути втішливі слова для себе. Для розкриття сюжету Бірс викладає події від трьох осіб - сина, батька та матері. І оповідь від особи матері я неіронічно вважаю чи не найкращим з усього, що написав Бірс.

Він описує, що привиди не бачать сонячного світла, вони бачать лише місячне. Отже, удень вони блукають у непроглядній темряві, а вночі можуть бачити світ лише у тьмяному світлі місяця, якщо він не сховається за хмарами. Така концепція примарного світу мене дуже вразила. Це не лише дотепно та лірично, а й дійсно моторошно, тривожно. Уявляючи світ привидів, де вдень усе поглинає абсолютна темрява, а вночі все постає химерним та тьмяним у слабкому місячному сяйві, можна відчути сироти на шкірі. Мені дуже сподобалась ця ідея.

Бірсу взагалі була цікава тема привидів, що видно з того, як багато його творів присвячені заблукалим душам. Його оповідання цілком можна читати замість кріпіпасти темної ночі, хіба що ліричний стиль навіває радше містичні настрої, аніж переляк.

[zvychaynedivchysko]

Я нещодавно дізналась що є фільм "місто, в якому не ходять гроші", як пише ютубі він 2018 року, але повість точно написана раніше.

Концепція в тому що дівчина попадає в світ в якому не ходять гроші, просто використавши квиток який знаходить в своїй квартирі. Це щось схоже на Алісу в країні чудес, але набагато глибше і замість нори тут потяг.

Я слухала повість, але зараз вирішила ще й фільм глянути бо дізналась про нього на днях.

Провідник в потязі говорить "а біс його знає, я зазвичай на Крим їжджу, а сьогодні кума підміняю" (це не прям пряма мова, я ще те ледащо) це віддає таким теплом, здавалось би буденна фраза

[loftysmb]

Купити мамі Стардью було геніальним рішенням. Ми провели найкращі дві сумісні години в житті. І скоріш за все ще будемо грати в вільний час.

Що цікаво, мама раніше тільки на телефоні грала в усілякі 3 в ряд або колись давно в ВК в якусь ферму. Але ніколи не в повноцінну гру, тобто навіть концепція ходьби на WASD для неї була відносно нова.

Але вона справляється добре і взагалі за цим так цікаво спостерігати. Було дуже весело, ми гарно провели час, а в мене ніби навіть з'явився настрій перепройти з нею Стардью.

[2572331]

"концепція Павла"

лонгрід.

після якогось великодня, коли мені було 15 ми з моїм другом пішли гуляти. за містом є старе єврейське кладовище - просто серед сосняку. трохи на пагорбі, було видно чийсь двір: качеля, газончик.

й ми просто там лягли. він мені шось говорить про лісову пісню Українки, а я дивлюсь на дерева.

мені все ще 15, у мене фарбоване в буряковий волосся, нові кросівки, травень. все дурманить, але одночасно нічого не дурманить. солодкий 9 клас, всі носять маски - корона.

я лежу там, гілочки трошки колять у спину й я йому кажу : знаєш ти ніколи не втечеш від того, з чого виліз.

тому! концепція Павла, як свідчення того, що все збувається й ти притягнеш те, що хочеш. питання тільки : яким способом і як сильно ти це хочеш.

отож ) загалом це просто історія, яку я придумала будучи на тому пагорбі в ��равневий день. й концентрується вона на стосунках.

є деякий Павло: роботяга, простий хлопець, добряк. що з нього взяти? і є якась противна, уникаюча, безіменна дівчина. він за нею ходить - ходить, а вона йому гарбузи і гарбузи.

це все рік 2004, от в такому селищі міського типу.

й одного разу в клубі ( я не придумала, що він там робив ). от знаєте дівка дала слабинку і "прокинулись в клуні". це дуже смішно. мені подобається отак думати й казати, як погано це не звучало б.

далі все просто закручується, бо як може бути інакше : весілля, він приводить її до себе в хату (бо таке бачено, щоб іти до жінки в хату?) живуть собі, у нього якась робота по змінах, вона бухгалтер чи логіст на місцевій фірмі, яка виробляє шось пов'язане з деревом.

і от!! діти. дівчатка звісно ж, дівчатка.

(в спіймати кайдаша є сцена, де мотря напилась і розповідає, про яке життя вона мріяла з карпом. тут таке ж.)

вона робить квітник з айстрами і хризантемами. ставить якісь статуетки гномиків, бігають ці дівчатка (одна роки на три старша), в велюрових костюмчиках, гарно заплетені.

все йде своєю чергою: він робить своє, вона своє. варить борщ, жарить шкварки, в'яже йому светр. він хоче міняти фасади на кухні, розбирається з котлом.

що саме головне в цій ��сторії про життя, яке лякає?

спокій) головне, щоб всім було спокійно, щоб було оце просте щастя.

виявилось секрет завжди був у відчутті тепла й чогось рідного

[katalina27ua]

ОК, я прочитала сценарій 1го сезону, і концепція кардинально змінилась)) Досі я вважала, що у Азірафеля й Кроулі ще нічого не було, а поцілунок в фіналі був їхнім першим поцілунком. Але одна фраза зі сценарію все змінила, і тепер я вже не можу розвидіти варіант, в якому в них вже усе було))

 Фраза ця звучить так: "Aziraphale sees Crowley through the window, out on the pavement, heading for his car", і це було в той момент, коли до книгарні якраз заходять Гавриїл та Сандальфон. Тобто Кроулі пробув у Азірафеля всю ніч, вийшов ось тільки зранку, Азірафель проводжає його поглядом, а сценарист продовжує нам натякати далі - Гавриїл прийшов за "порнографією", а Сандальфон потім відчуває в підсобці "зло")))

До речі, ця теорія досить добре пояснює всі питання, що в мене були до цього, наприклад "що сталось в ту ніч в 41му, вони ж не мо��ли аж так протупити?"))  А також чому після цієї ночі Азірафель в 67му каже "підемо на пікнік, пообідаємо в "Рітці" як про щось недосяжне, якщо в них вже раніше був принаймні один романтичний вечір вдома у Азірафеля, зі свічками та тостами "за відтінки сірого"?)) Та й слова Азірафеля в 2.02, як вони з Кроулі використовували книгарню теж стають набагато зрозумілішими)

В результаті я вирішила, що, в принципі, ніщо в серіалі особливо не суперечить теорії, що в Азірафеля та Кроулі вже все було (принаймні починаючи з 41го року). І тоді їхня головна проблема не в тому, що вони не говорили про свої почуття один з одним (навіть якщо справді не говорили, все одно знали про них, тому тут не було ніякого непорозуміння), а в тому, що їм не можна було бути насправді разом, бо це було смертельно небезпечним, особливо для Кроулі (і якраз події 41го це тільки підкреслили). Сцена ж з 1967 року і слова Азірафеля там означали якраз ще одне нагадування, що хоч в світі людей стались зміни на краще, і за одностатеві стосунки вже не карали, в їхньому світі не змінилось нічого - їм так само небез��ечно було з'являтись разом у громадських місцях типу "Рітца".

Наскільки я розумію, з цієї точки зору, "все було" в 41 році, в кінці 1.01 (їхня подорож до Тадфілда з стіночкою стає набагато цікавішою), скоріш за все у Кроулі в квартирі в кінці 1.06 (статуя янгола й демона, які "борються", схвалює)) і після "Рітца" та солов'я в самому кінці. (Але млинці в Парижі в 1793 та відкриття Азірафелем своєї книгарні в 1800 теж дуже підозрілі)

Ну а що стосується поцілунку в фіналі 2го сезону, то якщо вважати його не першим, а останнім поцілунком (а самі персонажі очевидно вважали саме так), то це драма не менша, а, можливо, навіть і більша.

Азірафель для привернення уваги))

[ukrgleb]

що ж: треба йти далі.

схоже моя гра в цій концепції не може існувати та подобатись гравцям.

бо це "ні риба, ні м'ясо": давно вже не "рольова" але ще і не повноцінна онлайн гра.

треба щось міняти, міняти повністю геймплей, концепція на яку я сподівався останні 10 років не працює, треба це визнати. Для формата багатокористувацької гри вона не працює. Зупинив рекламу, нащо витрачити марно кошти. Поки я не знаю що буду робити, але це вже точно буде не текстова гра, тобто можливо цей момент і залишиться, в якості додаткового геймлпей. Скоріш за все. І скоріш за все платформу міняти я не буду, бо це дорого. Так, обмеження є, але вони скоріше допомагають. Обмеження часто допомагають. Моїх грошей залишилось мало, але мені на це вже чхати. Бо головне богатство - мене, в мене вже ніхто не забере.

[pixelinform]

Мислення навпаки: 3 неочікувані секрети міцного шлюбу з Японії

Усі щасливі родини прагнуть гармонії, але шляхи до неї бувають різними. Поки одні шукають універсальні рецепти кохання, японські консультанти із сімейних стосунків пропонують поглянути на все з іншого боку. В основі їхнього підходу лежить концепція «мислення навпаки», пише Pixelinform. Ця філософія вчить відмовлятися від стереотипів та автоматичних очікувань, які часто стають причиною…

[germanywars]

Спроба комуністичного заколоту в Баварії.

6 квітня 1919 року, в Мюнхені на комуністичному з'їзді, було проголошено комуністичними заколотниками, про утворення Баварської Радянської Республіки. Головою Радянської Республіки спочатку був Ернст Толер, а з 12-27 квітня 1919 року управління перейшло до Євгена Левіне. Комуністичні злочинці після заколту і після проголошення злочинного утворення, розпочали формувати бойові загони.

У ніч з 6 на 7 квітня комуністи та анархісти, натхненні звісткою про комуністичну революцію в Угорщині, проголосили Радянську республіку на чолі держави з Ернстом Толлером.Толлер закликав неіснуючу Баварську Червону Армію підтримати нову диктатуру пролетаріату та безжально розправитися �� будь-якою контрреволюційною поведінкою. КПН неохоче взяла участь у новоствореній Радянській республіці, хоча голова партії Пауль Леві засудив республіку як «революційний авантюризм».

Законний уряд втік до Бамберга на півночі Баварії, який він оголосив новим місцем розташування уряду.

Спочатку Баварською Радянською Республікою правили члени НСДП, такі як Ернст Толлер, та анархісти, такі як письменник Густав Ландауер, економіст Сільвіо Гезелл та драматург Еріх Мюзам. Толлер, який також був драматургом, описав революцію як «Баварську революцію кохання». Серед кав'ярського товариства Швабінга новий уряд став відомим як «режим кав'ярних анархістів».

Вибір Толлера до кабінету міністрів був суперечливим. Наприклад, грабіжника із засудженням за моральну розбещеність було обрано президентом поліції Мюнхена. Найбільш сумнозвісним був комісар закордонних справ доктор Франц Ліпп, який кілька разів потрапляв до психіатричних лікарень. Він оголосив війну законному уряду Баварії та Швейцарії через відмову Швейцарії позичити Республіці 60 локомотивів. Він стверджував, що добре знайомий з Папою Бенедиктом XV, і повідомив Володимиру Леніну та Папі Римському телеграмою, що усунутий колишній міністр-президент Гофман утік до Бамберга та взяв із собою ключ від міністерського туалету.

Короткий уряд Толлера характеризувався сміливими заявами без реального виконання. Міністр житлового будівництва опублікував указ, в якому говорилося, що жоден будинок після цього не може містити більше трьох кімнат, а вітальня завжди повинна бути над кухнею та спальнею. Також було оголошено, що концепція міністра фінансів Сільвіо Гезелла «Фрайгельд» (дослівно «вільні гроші») буде впроваджена, хоча цього так і не сталося.

У суботу, 12 квітня 1919 року, лише через шість днів після встановлення режиму Толлера, КПН захопила владу на чолі з трьома російсько-німецькими більшовиками, на чолі з Євгеном Левіне як главою держави та Максом Левієном як головою баварської КПН. Комуністам вдалося забезпечити собі в��аду після Вербного путчу, коли Баварська Червона Армія, що складалася з фабричних робітників та членів робітничих і солдатських рад під командуванням Рудольфа Егельгофера, розгромила баварські сили ополчення Республіканського оборонного війська. У боях загинуло двадцять чоловіків.

Отримавши благословення Леніна, який на щорічному святкуванні Першого травня на Червоній площі сказав: «Звільнений робітничий клас святкує свою річницю не лише в Радянській Росії, але й у… Радянській Баварії», Левіне почав впроваджувати більше комуністичних реформ, які включали формування «Червоної Армії» з фабричних робітників, вилучення готівки, продовольства та приватної зброї, експропріацію розкішних квартир та передачу їх бездомним, а також передачу фабрик під власність та контроль їхніх робітників. Одну з головних церков Мюнхена було захоплено та перетворено на революційний храм, яким керувала б «Богиня Розум». Баварія мала бути в авангарді більшовизації Центральної Європи, а всі робітники мали б пройти військову підготовку.

Левіне також мав плани скасувати паперові гроші та реформувати систему освіти, але у нього не було часу їх реалізувати. Однак у Макса Левіне був час, виконуючи наказ Леніна, заарештувати аристократів та представників середнього класу як заручників.

Протягом короткого правління Левіне дефіцит продуктів харчування швидко став проблемою, особливо брак молока. Громадська критика щодо дефіциту молока переросла в політичну, що спонукало комуністичний уряд публічно заявити: «Яке це має значення? … Більшість із цього все одно йде дітям буржуазії. Ми не зацікавлені в тому, щоб вони залишалися живими. Нічого страшного, якщо вони помруть – вони лише виростуть у ворогів пролетаріату».

27 квітня, через суперечки щодо того, чи слід вести переговори з законною владою, комітет відправив Левіне у відставку та переобрав Толлера на посаду голови Баварської Радянської Республіки.

Уряди-суперники – Народна держава Баварія Гофмана з центром у Бамберзі та Баварська Радянська Республіка з центром у Мюнхені – зіткнулися військово в Дахау 18 квітня, коли 8000 солдатів Гофмана зустрілися з 30 000 тис бойовиками комуністами Радянської Республіки. Війська Народної держави Баварія під керівництвом Ернста Толлера здобули перемогу в першій битві під Дахау, але Гофман уклав угоду, яка надала йому послуги 20 000 бійців Фрайкорпу під командуванням генерал-лейтенанта Бургарда фон Овена . Овен та Фрайкорп, разом з лоялістськими елементами німецької армії, яких комуністи називали «Білою гвардією капіталізму», потім взяли Дахау та оточили Мюнхен.Тим часом 26 квітня прихильники БРС зайняли кімнати Товариства Туле в готелі Vier Jahreszeiten та заарештували графиню Геллу фон Вестарп, секретарку товариства, та шістьох інших осіб, яких мали тримати як заручників. Рудольф Егельгофер, запанікувавши через те, що Мюнхен був оточений силами Гофмана, 30 квітня стратив цих сімох та трьох інших заручників. Серед них був добре пов'язаний принц Густав Турн-енд-Таксиський. Страти були здійснені, незважаючи на зусилля Толлера запобігти їм.

Фрайкорпс прорвав оборону Мюнхена 1 травня, що призвело до запеклих вуличних боїв, у яких брали участь «вогнемети, важка артилерія, бронетехніка і навіть літаки». Загинуло щонайменше 606 людей, з яких 335 були цивільними особами. Левіне пізніше був засуджений до смертної кари за державну зраду та розстріляний у в'язниці Штадельхайм. Густава Ландауера вбили фрайкори, а Егельгофера вбили без суду після арешту. Багатьох інших засудили до тюремного ув'язнення, таких як Толлер (5 років) та письменник-анархіст Еріх Мюзам (15 років); інші отримали триваліші терміни, загалом 6000 років, деякі з яких були відправлені на каторжні роботи.

Генерал фон Овен оголосив місто захопленим 6 травня, що поклало край правлінню Баварської Радянської Республіки.

Республіканська Бамберзька конституція була прийнята 14 серпня 1919 року, створюючи Вільну Державу Баварія як складову частину нової Веймарської республіки. Загалом в боях, урядовим силами, вдалось знищити 1000 комуністичних бойовиків.

військові Фрайкора під час придушення комуністичного заколоту.

Серед ліквідованих вископоставлених комуністів були:

Євгеній Левіне який був головою комуністичних злочинців, такоє було ліквідовано Густава Ландауера та Егельгофера.

[foolish-neko-reads]

"Викрадач дітей" Бром

— Вона вкрала твою душу, Пітере.

Коли мені десь на просторах мережі трапилась згадка цієї книги, в мене склалося враження, що вона є такою собі більш фольклорною, ельфійською версією всім відомого дитячого твору (та його екранізацій). Мені подумалось, що там Пітер Пен буде зображений хрестоматійним фейрі - викрадачем дітей. Мені було цікаво дізнатися, як автор може показати улюбленця дітей, веселого та милого парубка з диснеївського мулька, як справжнього фейрі з похмурих кельтських легенд. Але ця книга виявилась не зовсім тим, чого б мені хотілося від "міфічного" переосмислення.

Пітер постає чимось одночасно схожим на свій звичний образ в массовій культурі та чимось геть іншим. Він полює на дітей у відчаї, дітей, яким нема чого втрачати, нема куди піти. Дітей, які хочуть втекти. Їх він відводить за собою до країни (насправді - острова) вічної юності, де немає дорослих, які могли б завдати кривди. Там він навчає дітей постояти за себе, робить з них маленьких диких воїнів на захисті чарівного світу. Разом вони намагаються подолати загрозу, що винищує усе чарівне на острові — колонізаторами, що прибули зі Старого світу ще 300 років тому.

Спершу ми зустрічаємось з одним з наративних героєв — Ніком. Йому щойно виповнилось 14, його батько помер рік тому, після чого в них з матірєю настали важкі часи. Нік не може знайти друзів, його цькують у школі, а мати з��'язалася з бандою наркоторговців, що знущаються над Ніком та катують його. Однієї ночі він втікає з дому, обікравши главаря банди, Марко, що живе в їхньому домі. Так він й здибав Пітера — відриваючись від погоні, не маючи іншого виходу, він погоджується на допомогу цього внртлявого рудого хлопця та разом з ним проходить крізь Імлу, на острів Авалон.

Поступово обставини стають зрозумілішими. Авалон є останнім оплотом чарівних істот, останнім королівством, де вони можуть існувати. Після того, як людство почало поширюватись та захоплювати світ тисячоліття тому, фейрі мусили піти. Модрон, ельфійська королева, огорнула острів завісою імли, крізь яку не можуть пройти люди. Та вона запізнилася - кілька кораблів колонізаторів, що втрапили у шторм та заблукали на морі, встигли пристати до берега. Так почалася запекла боротьба. Фейрі боролися проти загарбників, рятуючи щезаючий світ чарів, а люди робили все можливе, щоб просто знайти спосіб залишити цей острів. У непорозумінні минали віки. У цій війні Пітер знайшов свій вихід — згуртував довкола себе відчайдушник Дияволів, своє військо з загублених дітей, чиїм новим домом став Авалон. Разом з ними Пітер сподівається перемогти людей та врятувати острів від руйнації.

Але так було не завжди. Колись Пітер теж був народжений у світі людей від звичайної жінки та лісового духа. Вважаючи його підмінком, рідні матері залишили немовля поммрати у зимовому лісі. Це було дві тисячі років тому.

За мірою просування сюжету читач все краще знайомиться з Ніком, Пітером та сеттингом. Нік є джерелом протилежного, об'єктивнішого погляду на події, ніж у Пітера. Він є ковтком свіжого повітря, голосом раціональності у цій історії. Мабуть саме тому йому складно пристосуватися, а його тіло так погано реагує на магію. Нік зазнає особистого росту впродовж історії, краще розбирається у собі та своїй ситуації. Він починає жалкувати про втечу з дому, почуватися винним перед матір'ю, яку залишив одну з неходячою бабусею у будинку, який захопили орендарі, що виявились наркоторговцями. Він хоче повернутись додому та врятувати свою матір.

І це виявляється найбільшим розчаруванням цієї книги. Нік переосмислює життя, він залишається чи не єдиним персонажем з об'єктивним світобаченням та шансом на спокуту. ��ле навіть повернувшись до світу людей, він не встигає побачитись з мамою та вибачитись перед нею за дитячий егоїзм та втечу — він гине у бою, захищаючи іншу дівчинку, що приєдналась до Дияволів трохи раніше за нього.

Враховуючи, що мені в цілому не надто сподобалась концепція світу та персонажі, такий кінець додав розчарування. Якщо чесно, то Авалон здався якимсь надто маленьким та обмеженим, наче це не ціла країна, як та ж сама острівна Британія, а дійсно крихітний островок, огорнутий імлою. Навіть у найкращі часи, коли Пітер прийшов у ще квітуче царство, там було якось порожньо. Мало персонажів, наче фейрі - це не велика кількість чарівних народів, а групка невкличких племен. Та й тих можна перерахувати. А на час основного сюжету там взагалі залишилось не більше ста ельфів, трохи болотних істот, групка піксі, що живуть у вбиральні Дияволів, та один троль. Словом, я не знаю, як королева зібралась відроджувати Авалон, якщо там буквально вже нема кому народжувати. Там і в кращі часи було не велелюдно. Словом, масштаб не вражає. Це не Чарівна Країна, а так, чарівне се��ище на острові.

Але. На мій погляд, зрештою Пітер виявився таки типовим фейрі — викрадав людських дітей, щоб прихилити на свій бік та використати у війні. Так, для дітей Авалон був приємнішим місцем, ніж повний знущань, насилля, болі, голоду та відчаю людський світ, вони отримували нових друзів та дім. Та за це вони платили власними життями й помирали доволі жорстоко. І як би Пітер себе не виправдовував, та він робив саме те, що й приписують фейрі — викрадав дітей та використовував. Мабуть, це найбільш фольклорний елемент у книзі.

Якщо підсумовувати, то ця книга не виправдала сподівань. Звісно, це не погана книга, в ній є цікаві елементи, але не те, чого мені хотілося. Навряд я захочу її перечитувати.

[mydepressiveuablog]

15 помилок юності, які здатні змінити все життя

В юному віці ми часто не замислюємося над своїми вчинками, адже вважаємо, що попереду ще багато часу. Але все ж в один день приходить усвідомлення того, що деякі помилки юності вже неможливо виправити, і саме вони п��значилися як на кар'єрі, так і на особистому житті.

Помилка 1. Впевненість у тому, що успіх залежить лише від таланту і освіти

Звичайно, бути освіченою і талановитою людиною - це чудово, але такі особливості - це лише частина того, що стане в нагоді вам у досягненні мети. Щоб стати успішною, людина повинна працювати цілодобово - саме так описують початок своєї кар'єри засновники найбільших світових компаній. Потрібно усвідомити, що досягти бажаного можна завдяки трьом пунктам - наполегливості, працелюбності та цілеспрямованості. Запам'ятайте, успіх ніколи не дається просто так, навіть якщо ви отримали кращу освіту і дуже талановиті.

Помилка 2. Нехтувати здоров'ям

Коли ми стаємо старшими, починаємо поступово усвідомлювати, що вже не виходить жити так само, як у студентські роки. Після 25 років неправильне харчування, вживання алкоголю і куріння переходять з категорії прийнятного харчування в ранг небезпечних звичок.

Крім того, однією з помилок юності є нехтування не тільки фізичним, але і психологічним здоров'ям. Згідно з дослідженнями, часто психологічні проблеми виникають саме у віці 20-30 років.

Помилка 3. Не відкладати гроші

Більшість молодих людей з іронією ставляться до згадки про те, що потрібно подбати про свою старість. Насправді, у цьому немає нічого дивного або смішного, і варто починати відкладати якомога раніше, адже ця помилки юності 100% «відгукнеться».

Помилка 4. Ототожнення щастя і грошей

Безсумнівно, висока зарплата і престижна робота можуть зробити людину більш задоволеною своїм життям на даний момент, але якщо ставити на перше місце в юності винятково гроші, а не улюблену справу, можна дуже сильно пошкодувати в більш зрілому віці.

Помилка 5. Здаватися при перших же ознаках проблем

Розставання з коханою людиною, звільнення, проблеми з навчанням - все це сприймається в юному віці як справжня катастрофа. При цьому, правильним рішенням буде сприймати невдачі як матеріал для самовдосконалення, а не привід віддавати перевагу більш простим завданням.

Помилка 6. Залежність від думки оточуючих

Ніколи не дозволяйте чужій думці впливати на ваші рішення. Саме те, як ви сприймаєте себе, має формувати ваш образ в очах інших.

Помилка 7. Відсутність терплячості

Існує поширений стереотип, що до 30 років кожен повинен встигнути завести сім'ю, досягти вершини �� кар'єрі, побудувати будинок або купити квартиру. Головне - запастися терпінням і повністю зосередиться на тому, що відбувається в даний момент.

Концепція відкладеної винагороди полягає в тому, що слід звертати увагу лише на рішення, які визначать ваше подальше життя, замість того, щоб зациклюватися на термінах, в які потрібно обов'язково встигнути вкластися.

Помилка 8. Бажання догодити кожному

Підтримувати дружні відносини з колегами дуже приємно, але слід завжди враховувати, що подобатися всім - неможливо. Важливо усвідомити, що на вашому життєвому шляху завжди будуть зустрічатися люди, яким ви не подобаєтеся, навіть якщо на це не буде абсолютно ніяких причин. Що робити? Просто змиритися і йти далі.

Помилка 9. Вірити в те, що дружба триватиме вічно

Рано чи пізно люди йдуть з нашого життя. Лише проживаючи в різних містах з друзями можна усвідомити, хто вам дійсно дорогий і на кого варто витрачати свій час.

Помилка 10. Впевненість у тому, що переїзд вмить вирішує проблеми

Завдяки подорожам і проживанню в новій країні кругозір істотно розширюється. Але однією з найпоширеніших помилок юності є впевненість у тому, що переїзд допоможе усвідомити сенс життя.

Помилка 11. Створення порожнечі навколо себе

Важливо навчитися будувати відносини з хорошими людьми, до яких ви ставитеся з повагою, а спілкування з тими, хто вам неприємний, відкидати без найменшого жалю.

Помилка 12. Бачити світ в чорно-білих фарбах

Одна з найпоширеніших помилок юності - абсолютний максималізм у всьому. Наприклад, багато хто вважає, що обов'язково доведеться вибирати між кар'єрою заради особистого успіху і справою, яка приносить користь суспільству, у той час, як суспільна цінність і особистий інтерес можуть зовсім один одному не суперечити.

Помилка 13. Пошуки «другої половинки»

Не існує ідеальних відносин, щоб наблизитися до досконалості, над ними потрібно дуже наполегливо працювати. Одна частина людей до 30 років так і залишаються самотніми, інші постійно перебувають у пошуку майбутньої дружини або чоловіка.

Помилка юності - думати, що як тільки ви зустрінете потрібну людину, все само собою складеться, і це будуть ідеальні стосунки. Насправді ж, будь-які довгострокові відносини будуються на постійних жертвах, компромісах, прийнятті чужих недоліків і поясненні мотивів своїх дій.

Помилка 14. Намагатися все спланувати заздалегідь

Дуже важко передбачити, яку посаду ви будете займати, та й взагалі, наскільки ви змінитеся. Тому киньте планувати своє майбутн�� на 5 років вперед і повністю зосередьтеся на поточних завданнях.

Помилка 15. Думати, що всім крім вас все дається легко

В юному віці багатьом здається, що друзі успішніші у професійній сфері й у них більше впевненості у власних силах, ніж у вас.

Щоб не шкодувати про свої вчинки в майбутньому, постарайтеся уникнути цих помилок.