#порушення зору

[greenpostua]

🧑‍⚕️👨‍🦯 Чотири дитини тепер можуть бачити форми, знаходити іграшки, розпізнавати обличчя батьків, а деякі вміють читати та писати. Подробиці👇

[the-lemonaut-ukr]

Як писати про незрячих персонажів чи персонажів з порушеннями зору: Створення

-

Важливо: усе, що знаходиться поза цією приміткою, не є моїм оригінальним контентом. Це - мій переклад посту з блогу @mimzy-writing-online, незрячої людини.

Я є зрячою людиною, тому щиро перепрошую за будь-які неточності. Хоча я знаю, що термін "сліпий" визнають некоректним у використанні по відношенню до незрячих людей, я додам його в тегах, аби збільшити ймовірність знаходження його тими, хто про це не знає, а отже зможе дізнатися. Також усі посилання нижче - англомовні, а для автора використовуються займенники вони/їх.

-

Як створити незрячого персонажа чи персонажа, що має порушення зору, частина перша в серії постів

Це одна з частин покрокового посібника по написанню незрячих персонажів, який ви можете знайти повністю тут: https://mimzy-writing-online.tumblr.com/post/185122795699/writing-a-blind-or-visually-impaired-character

Під усіма постами, що пов'язані з цим посібником, я буду залишати тег #blindcharacter, а також це стосуватиметься будь-яких інших постів на цю тему, які я створю в майбутньому.

Дисклеймер: Цей пост створений блогером(кою)/письменником(цею) з порушеннями зору, що живе з втратою зору вже два роки, і стільки ж часу використовує тростину, а також, на цей момент, написали двох незрячих персонажів. 

Частина перша: створення незрячого персонажа

Перший крок: створіть персонажа. Цілісного, детально опрацьованого, прописаного та вдосконаленого персонажа.

Я серйозно. Перед тим, як ви вирішите зробити персонажа незрячим, створіть особистість. І це стосується не тільки незрячості. Причиною тому є те, що люди з інвалідністю - реальні люди. Вони були повноцінними людьми до того, як розвинули інвалідність, і по цьому теж залишилися повноцінними людьми.

В реальних людей є сім'я та друзі, яких вони люблять і цінують. В них є своя окрема спільнота. Вони також прагнуть людського спілкування та зв'язків, якими б вони не були - романтичними, родинними чи дружніми. В них є сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність.

В реальних людей є почуття гумору, будь воно саркастичним, сухим чи переповненим каламбурами. Може в них чорний гумор, а може їх жарти майже ніколи не зачіпають складні теми. Навіть якщо їх жарти - суцільні меми, почуття гумору є в кожного. Звичайно, ви можете написати персонажа, що явно не має почуття гумору та ніколи анітрохи не сміється, проте я не рекомендую вам писати персонажів, що жодний раз за книгу не посміються, навіть якщо вони є зрячими.

В реальних людей є інтереси, речі, які вони обожнюють чи недолюблюють, уподобання в музиці та їжі, улюблені та ненависні книжки, унікальні манери поведінки, цілі, страхи та речі, за які вони готові боротися.

Чесно кажучи, незрячість не надто сильно змінює людину. Поміж мною без порушень зору і мною з порушеннями зору мало різного. Після втрати зору, я навчилися деяким соціальним навичкам та полюбили м'які речі та цікаві текстури різних матеріалів, але я все ще та сама людина, що й раніше.

Думайте про це ось так: візьміть вашого найулюбленішого оригінального персонажа та зробіть його незрячим. В ідеалі, він є цікавою особистістю навіть коли він є зрячими, тож незрячість - це просто щось, що з ним сталося.

(Взагалі-то я саме так і зробили одного з моїх сліпих персонажів. Я взяли одного з моїх найулюбленіших ОСів та зробили його незрячим. Він все ще є тією ж особистістю, що й раніше, але його спосіб життя, те, як його можливості сприймають інші люди та їх ставлення до нього відрізняються).

Незрячі люди в змозі жити чудовим, насиченим життям, нічим не гіршим за життя зрячої людини.

Перед тим, аби дати вашому персонажу інвалідність, його треба розвинути та продумати, адже в будь-якому разі особи з інвалідністю - реальні люди, і це слід показувати через персонажів.

Якщо вам хочеться побачити, що я маю на увазі під "незрячі люди - реальні люди", вам слід відвідати канал ютуберки Molly Burke. Посилання на її канал:

https://www.youtube.com/channel/UCwf9TcLyS5KDoLRLjke41Hg

Вона набрала неабияку аудиторію, і ви чудово можете відчути її характер через відео. Вона є дуже відкритою людиною, що живе своє повноцінне життя, записуючи його на камеру. Вона створює відео про її життєвий досвід, пов'язаний з незрячістю. На її каналі є багато навчальних відеороликів, зокрема про те, як вона (як людина, що вважається незрячою з медичної точки зору і у якої залишилося лише сприйняття світла і тіні) користується технологіями, про життя з собакою-поводирем, про те, як це - дорослішати з поступовою втратою зору, про те, як вона ходить за покупками, підбирає кожного дня одяг та робить макіяж. Як і багато хто інший, Моллі цікавиться модою та красою, і незрячість її ніколи в цьому не зупиняла. (Ось вам підказка: ваші незрячі персонажі теж можуть цікавитись модою та макіяжем! Круто, чи не так?)

Вона неймовірна, і вона є прикладом того, що я на маю увазі під словами "незрячі люди є реальними людьми з яскравим життям, не гіршим за життя зрячих осіб".

Крок другий: зробіть персонажа незрячим

Цей крок, взагалі-то, має кілька етапів, і ми розберемо кожний окремо.

По-перше, вирішіться над тим, як він втратив зір. Чи це сталося через хворобу чи нещасний випадок? Якщо через хворобу, вам треба вирішити, яку саме. Вибрана вами хвороба впливатиме на зір персонажа конкретним чином. Макулодистрофія та пігментний ретиніт призведуть до різних зорових змін. Знайдіть конкретну хворобу, а потім перечитайте куєву хучу інфи про неї.

Якщо ж причиною втрати зору став нещасний випадок, вам треба детально проробити події, та дізнатися, чи справді це могло б спричинити те, що ви уявляєте.

Травми голови можуть призвести до розриву сітківки, що безперечно б вплинуло на зір, проте розриви сітківки можна вилікувати за допомогою хірургії в більшості випадків (може не в усіх, але в переважній кількості).

Хімічні опіки пошкодили б шари ока достатньо, аби це призвело до незрячості, але вам треба визначитись конкретно, що це за речовина, які опіки вона спричиняє та як сильно вона б вплинула на шкіру навколо очей.

Загалом, я рекомендую вам не вибирати д��я передісторії вашого незрячого персонажа нещасний випадок чи фізичні травми. Це дуже легко написати некоректно, і перетворити усе, що пов'язане з цим персонажем, на драму, подібну до тих, що можна побачити в мильних операх. Це легко перетворюється на трагедію, а про трагедії читати не надто приємно. Якщо такий ефект вам не імпонує, пропоную піти шляхом хвороби.

По-друге, на основі попередніх досліджень, визначте, що ваш персонаж бачить. Проробіть це детально. Пам'ятайте, що 90% незрячих людей принаймні частково зберегли зір, навіть якщо лише невелику його частину.

Це може бути сприйняття тіні та світла, тому вони бачать більше на сонці, ніж вночі (і, ймовірно, в цьому випадку зовсім нічого не бачать вночі). Вони все ще можуть бути світлочутливими, якщо в них є сприйняття світла. Повернемося до Моллі Берк, яка здатна сприймати виключно світло та тінь, проте є чутливою до світла. Така людина може бачити тіні, що рухаються перед джерелом світла, але майже нічого не бачитиме вночі. Можливо, вона бачить тільки джерела світла (як-от лампу чи фари автомобіля), але в іншому випадку бачить тільки темряву.

Можливо, ваш персонаж все ще здатний сприймати кольори, або він має гостроту зору, якої достатньо для розрізнення одного силуету від іншого, але недостатньо для розпізнавання деталей.

У вашого персонажа може бути жахливе сприйняття глибини, що робить неможливим нормальну взаємодію зі сходами чи бордюрами. Він може щось перекинути, бо думає, що ця річ стоїть далі, аніж здається, чи бути роздратованим, коли він хоче взяти якийсь предмет, що нібито знаходиться в кількох кроках від нього, але насправді він лежить набагато далі.

Можливо, він має тунельний зір. Те, що він бачить, схоже на віконце. Воно не є ідеально округлим. Скоріш за все, в ньому є невеликі темні плями, які також заважають бачити. Одне око може бачити більше за інше. Можливо, йому легше побачити великі предмети звіддаля, аніж з невеликої відстані, і в останньому випадку він би мав поводити очима по всьому предмету, аби помітити деталі та скласти краще уявлення про те, що перед ним знаходиться. Також люди з порушеннями сітківки, як правило, з часом втрачають сприйняття кольору.

Може, ваш персонаж втратив гостроту зору та не може бачити віддалені предмети. Саме тут стає важливим визначення понять "юридично незрячий" та "людина з юридично визнаними порушеннями зору", адже між цим та медичною незрячістю є різниця.

Не має бути так, щоб зір вашого незрячого персонажа міг бути виправлений за допомогою окулярів. Це не незрячість. Якщо хтось дуже погано бачить віддалені предмети, але, одягнувши окуляри, бачить все чудово, ця людина не є незрячою. Це не одне й те саме.

Не зрозумійте мене неправильно, деякі сліпі люди все ще користуються окулярами, проте лише якщо вони дійсно допомагають. І навіть в цьому випадку вони бачитимуть гірше, ніж більшість інших людей в окулярах. Окуляри лише трохи покращать ситуацію.

(Я завжди потребували окуляр, аби скоректувати зір, але до 22-го року життя вони надавали мені ідеальний зір, 20/20. Тепер вони виправляють його лише до 20/70, або навіть гірше. Навіть в окулярах мені майже нічорта не видно).

Тож сядьте і й розберіться, що саме може бачити ваш персонаж. Уявіть себе в кожній сцені та ситуації, де він з'являтиметься, і з'ясуйте, що він в цей момент бачить. Не важливо, чи ви пишете історію від третьої особи, чи від першої особи іншого персонажа, чи навіть цей персонаж є фоновим, - вам варто знати, що він бачить в цей момент.

Таким чином, ви дізнаєтесь, що ваш персонаж знає. Ця інформація - ключова, тим паче якщо цей персонаж є сюжетно важливим. Він не помітить дрібний шрифт на тій вивісці, краплі крові на чийомусь взутті, темну фігуру, що зникла в провулку, або навіть не розбереться, чи ота розмита пляма за п'ять метрів від нього - людина, чи велика урна. (Історія з життя, зі мною таке стається постійно, і я ніколи з першого разу не вгадую правильно).

Якщо ваш персонаж має помітити ці зачіпки, вам потрібно знайти спосіб, аби він помітив їх природнім чином. Чи є в нього зрячий супутник, що вказує на візуальні деталі? Чи користується він лупою чи іншим інструментом для прочитання дрібного шрифту? Чи вміє він вправно підкрадатися до когось або підслуховувати людей звіддаля? Чи він здатен розпізнати брехню просто за чиєюсь інтонацією? Він працює в команді?

(Примітка: будь ласка, не створюйте незрячих персонажів, які є надлюдьми з суперслухом, супердотиком тощо, які завжди знають, що й де знаходиться. Будь ласка, не створюйте ще одну Тоф чи Шибайголову. Я обожнюю цих персонажів, але вони вже існують, і вам варто створити щось нове. Ви пишете не про Тоф чи Шибайголову.)

Це все по темі створення персонажа. Підводячи підсумок, спочатку вам потрібен персонаж, що є цікавим без жодних інвалідностей, а потім ви можете дати йому інвалідність, яку ви попередньо ретельно вивчили та розібрали.

[mecfs-ukraina]

📌 Що таке POTS?

POTS (Постуральний ортостатичний тахікардічний синдром) – це автономна дисфункція, при якій нервова система має труднощі з регуляцією артеріального тиску та частоти серцевих скорочень при зміні положення тіла у вертикальне (наприклад, при вставанні).

Він належить до групи дисавтономій, тобто порушень автономної нервової системи, яка регулює кров’яний тиск, частоту серцевих скорочень, травлення та терморегуляцію.

⸻

📌 Чи пов’язаний POTS із ME/CFS?

Так! POTS часто зустрічається як супутнє захворювання при ME/CFS.

Багато людей із ME/CFS мають ортостатичну непереносимість, що означає, що їм важко довго стояти або сидіти.

🔹 Спільні риси ME/CFS & POTS:

✔ Втома та порушення кровообігу – обидві хвороби викликають сильне виснаження.

✔ Дисавтономія – порушення роботи автономної нервової системи.

✔ PEM (пост-напружувальне нездужання) – при POTS фізичне навантаження також може призводити до значного погіршення стану.

⸻

📌 Симптоми POTS

Типові симптоми найчастіше з’являються в положенні стоячи або сидячи, а в лежачому положенні покращуються:

🔴 Серцево-судинні симптоми:

• Тахікардія (пульс підвищується на 30+ ударів за хвилину при вставанні)

• Запаморочення, відчуття слабкості

• Низький або нестабільний кров’яний тиск

• Перебої в роботі серця (відчуття «завмирання» або «пропущених ударів»)

🟡 Неврологічні симптоми:

• “Мозковий туман” (Brain Fog) – проблеми з концентрацією

• Порушення зору (розмите або нечітке бачення)

• Слабкість, тремор

• Порушення терморегуляції (непереносимість спеки чи холоду)

🟢 Симптоми з боку шлунково-кишкового тракту:

• Нудота, проблеми з травленням

• Втрата апетиту

• Здуття живота, діарея або закреп

🔵 Загальні симптоми:

• Хронічна втома

• Підвищене потовиділення

• Задишка

• Проблеми зі сном

⸻

📌 Як діагностується POTS?

Діагностика може включати наступні тести:

1️⃣ Тест активного стояння (Active Stand Test):

• Частота серцевих скорочень вимірюється в положенні лежачи.

• Після вставання пульс спостерігається протягом 10 хвилин.

• POTS діагностується, якщо пульс збільшується на ≥30 ударів/хв (або ≥40 bpm у підлітків).

2️⃣ Тілт-тест (Tilt-Table Test, тест на нахилі столу):

• Пацієнт поступово переводиться у вертикальне положення на спеціальному столі.

• Вимірюється артеріальний тиск і частота серцевих скорочень.

• Якщо пульс різко зростає, а симптоми погіршуються → підозра на POTS!

3️⃣ Аналізи крові:

• Перевірка на дефіцит вітамінів, порушення щитоподібної залози або аутоімунні захворювання, що можуть сприяти POTS.

4️⃣ Автономні тести:

• Тести на потовиділення, проба Вальсальви або оцінка реакції зіниць для перевірки роботи автономної нервової системи.

📌 Важливо: Багато лікарів погано знайомі з POTS, тому варто звернутися до спеціаліста (кардіолога, невролога або лікаря, який займається дисавтономіями).

⸻

📌 Висновок:

POTS – це серйозне порушення кровообігу, яке часто зустрічається при ME/CFS.

Правильна діагностика дуже важлива, оскільки POTS можна контролювати, а спеціальні заходи допомагають зменшити симптоми.

⸻

©️®️CWG, 2025

#POTS #MECFS #Дисавтономія #ПостуральнаТахікардія #ОртостатичнаНепереносимість #АвтономнаНервоваСистема #Fatigue #BrainFog #PEM #InvisibleIllness #ХронічніЗахворювання #cwg64d #florianatopfblume #cwghighsensitive #oculiauris

[wild-sparr0w]

Втома

Gefallene_Erzengel

Summary:

В нього на це не мало бути жодних передумов, та все ж факт залишався фактом. Він бачив гірше. #IzunaWeek2025 on Tumblr День п'ятий — порушення зору

For @izunaweek

[pixelinform]

Медики назвали 3 корисні властивості кави

Так як кава є для нас звичним продуктом, з яким ми знайомі вже довгі роки, його цінні властивості та якості прийнято недооцінювати. Адже напій має відмінний склад і прекрасний потенціал можливостей. Які 3 корисні властивості кави були доведені з наукової точки зору Діабет Всім відомо, що це захворювання стає все більш поширеним через порушення в харчуванні та малорухомий спосіб життя. Були…

[interestingfactsfan]

Медик розповів про ознаки та першу допомогу при інсульті

  Заступник директора Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Києва з організаційно-методичної роботи Уляна Божко. Це актуальна проблема, тому що мозковий інсульт – це одна з основних причин смертності та інвалідизації, не тільки у нас, але і в усьому світі. Крім того, третина усіх інсультів виникає у людей працездатного віку", - сказала Божко. З її слів, згідно зі статистикою, близько 40 тис. жителів України помирає щорічно від інсультів.

  Ознаки інсульту

  "Інсульти – це проблема не тільки дорослих, а і дітей. Як правило, кілька випадків за рік трапляється. У дітей причиною є патологія судин головного мозку", - розповіла вона.Як пояснила лікар, розрізняють два види інсульту: геморагічний та ішемічний."Геморагічний інсульт виникає рідше, ніж ішемічний, проявляється вираженим головним болем, нудотою, блюванням, які можуть передувати втраті свідомості. Нерідко спостерігаються при геморагічному інсульті також і судоми. А от ішемічний інсульт – найбільш поширений. Його ознаки – це порушення мови, погіршується вимова, може бути слабкість в руці і нозі з одного боку. Може бути значне запаморочення або слабкість. Людина навіть не в змозі ходити. Може бути порушення зору, короткочасна сліпота на одне око або двоїння в очах і асиметрія обличчя. Це основні ознаки ішемічного інсульту", - роз’яснила медик.

  Важливе значення мають не лише симптоми, а і причини інсульту. Існує значна поширеність таких факторів ризику, як артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ожиріння і куріння. У групі ризику перебувають люди старшого віку. Важливим, наголошує Божко, є вчасне звернення за медичною допомогою."Звертатись за медичною допомогою в разі виявлення таких симптомів інсульту важливо в перші хвилини, адже терапевтичне вікно – період, у який необхідно звертатись за допомогою – це 3-6 годин. Це час, протягом якого людині надається допомога і можна уникнути не тільки інвалідизації, а і смерті. Тобто, відновити прохідність мозкової судини, відновити кровотік і попередити подальші тяжкі наслідки. Чому необхідно протягом кількох хвилин після виявлення ознак інсульту звернутись? Тому що, коли виникає ішемічний інсульт, тромбом закупорюється судина, виникає некротична смерть клітини, і навколо цієї зони утворюється ішемія, в якій нейрони ще не загинули", - зазначила Божко.Вона пояснила, що, якщо відновити кровотік, тоді можна запобігти подальшим ускладненням."Таким лікуванням є проведення тромболітичної терапії. Тобто при виникненні інсульту для відновлення кровообігу судинам головного мозку у вену вводяться ліки, які розчиняють кров’яні згустки", - зауважила експерт, додавши, що така терапія матиме результат, якщо спеціалісти провели її у перші 3-6 годин.

  Домедична допомога у разі інсульту

  Заступник директора ЦЕМД та МК розповіла також, що треба зробити до прибуття лікарів."По-перше, треба створити умови спокою, покласти людину, зібрати ліки, які людина приймає, щоб передати лікарю, або історію хвороби, або кардіограму – тобто документацію, яка є на руках. Розстібнути комір, щоб був доступ повітря, і очікувати швидку допомогу. Як правило, дуже частою причиною (інсультів – ред.) є підвищений артеріальний тиск. Але у період інсульту його не можна різко знижувати. Навіть бригади швидкої допомоги його, при дуже високих цифрах, можуть знизити на 10-20 мм, не більше, тому що це якраз у критичний період може погіршити стан пацієнта. Головне вчасно викликати, зібратись і підготуватись до госпіталізації", - пояснила Божко.

  Профілактика інсульту

  "Фактори ризику – це артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ожиріння і куріння. Звідси випливає і профілактика. Тобто люди, які мають підвищений артеріальний тиск, повинні контролювати його – не тільки вимірювати, але і медикаментозно. Артеріальна гіпертензія має лікуватись пожиттєво. Не така страшна гіпертонія, як її ускладнення, а одним з ускладнень і є інсульт. Цукровий діабет – контроль глюкози крові. Тут і харчування, і медикаментозне лікування. Взагалі, повинен бути спосіб життя і філософія життя – рух, здорове харчування, необхідно відмовитись від шкідливих звичок, як куріння, вживання алкоголю, сидіння за комп’ютером, і більше рухатись, займатись фізичними вправами, спортом. Це профілактика не тільки інсульту, але і багатьох хвороб і проблем у житті", - додала вона.

[mrandreius]

У Києві випробовують систему, автоматично виписує штрафи за порушення швидкості

У Києві випробовують систему, автоматично виписує штрафи за порушення швидкості

У столиці на завершальний етап вийшло тестування нових приладів автофіксації порушень швидкості автомобілістами. Прилади складаються з радара-детектора, камери машинного зору та аналітичного модуля.

(more…)

[securitysec-blog]

«Коля-Крисак» зустріне новий рік під вартою

Як повідомляє сайт ГО "Сектор безпеки - Україна" із посиланням на видання "ОРД", 29 листопада у Києві відбулося судове засідання над відомим кримінальним авторитетом Миколою Щуром, якого ще знають за прізвисько�� «Коля-Крисак». Про це повідомляє портал "Антікор". 

Як відомо, напередодні його було затримано завдяки ефективній роботі кримінальної поліції в ході оперативної розробки Служби безпеки України. Суд обрав Щуру міру запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою строком на 2 місяці без права внесення застави. Щуру інкримінують порушення двох статей КК України: ст. 257 «Бандитизм» (організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб – карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років) та ч.2 ст.192 «Умис��е знищення або пошкодження майна» (умисне знищення чи пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом – карається позбавленням волі на строк від 3 до 10 років). За інформацією активістів громадської організації «Традиції і порядок», організоване злочинне угруповання під керівництвом «Колі-Крисака» займалось бандитизмом, вимаганнями та «кошмаренням» бізнесу. Зароблені незаконним шляхом кошти перенаправлялися через фінансиста ОЗУ Олексія Прищепу у Москву. Звідти гроші частково використовувалися для фінансування сепаратизму на тимчасово окупованих територіях Донбасу, для організації акцій проросійських сил. Активісти наголошують, що Микола Щур давно відомий підтримкою сепаратистських рухів у Криму та Сході України, за часів Революції Гідності був основним організатором доставки у Київ тітушок на Антимайдан, займався викраденням людей та залякуванням учасників Євромайдану. У ході спільної операції Нацполіції та СБУ було затримано не тільки Миколу Щура, але й всіх його спільників-виконавців. Злагоджена співпраця спецслужб і правоохоронних органів дала змогу не лише затримати підозрюваних, але й зібрати усю необхідну доказову базу для слідства і справедливого вироку суду. Наразі Щур перебуває у київському ІТТ, його підлеглі дають свідчення. Додамо, що це вже не перше кримінальне провадження проти Миколи Щура. Минулого року він засвітився у ска��далі зі столичними поліцейськими Оболонського райвідділу поліції, під час якого одному з ним було нанесено тілесні ушкодження. Справа знаходиться на розгляді в Апеляційному суді м. Києва. Нещодавно, приблизно місяць тому, Микола Щур знову потрапив у поле зору київських правоохоронців через стрілянину, яку він влаштував біля столичного бару Signal. Тоді йому призначили міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Крім цього, за повідомленням джерел в Нацполіції, по справі Щура в оперативній розробці знаходяться й інші особи, близькі до кримінального світу. Є висока ймовірність того, що ще один з кримінальних авторитетів, пов’язаний із Щуром, найближчим часом також буде затриманий.

"SECURITE"

[greenpostua]

🧑‍🏫🦯 У Кіровоградській області нараховується 41 дитина з порушеннями зору, які навчаються за спеціальними адаптованими програмами.

Подробиці👇

📸: Суспільне Кропивницький

[the-lemonaut-ukr]

Як писати про незрячих персонажів і персонажів з порушеннями зору: Тропи та кліше

-

Важливо: усе, що знаходиться поза цією приміткою, не є моїм оригінальним контентом. Це - мій переклад посту з блогу @mimzy-writing-online, незрячої людини.

Я є зрячою людиною, тому щиро перепрошую за будь-які неточності. Хоча я знаю, що термін "сліпий" визнають некоректним у використанні по відношенню до незрячих людей, я додам його в тегах, аби збільшити ймовірність знаходження його тими, хто про це не знає, а отже зможе дізнатися. Також усі посилання нижче - англомовні, а для автора використовуються займенники вони/їх.

В цій частині присутні згадки про самогубство (в кінці посту).

-

Хмм, я вирішили написати третю частину перед другою. Перепрошую.

Це третя частина з серії постів, в яких я розповідаю, як якісно писати незрячих персонажів та людей з порушеннями зору. Посилання на головний блогпост тут: [пост є англомовним] https://mimzy-writing-online.tumblr.com/post/185122795699/writing-a-blind-or-visually-impaired-character

В н��ому є посилання на усі частини серії. Усі пости на цю тему я буду відмічати у своєму блозі хештегом #blindcharacter.

Дисклеймер: я - автор(ка) з порушеннями зору, і в мене є досвід написання двох незрячих персонажів. Я живу із втратою зору вже два роки, використовую тростину десь таку ж кількість часу, і кожного дня намагаюся дізнатися більше про те, як писати про моє незряче життя.

Частина третя: Тропи та кліше, яких варто уникати, а також інші небажані речі

Тропи про незрячих персонажів, яких вам слід уникати

УСІ незрячі персонажі носять темні окуляри ПОСТІЙНО. Насправді це не так, особливо якщо в персонажа є залишковий зір і він не хоче ускладнювати собі життя, погіршуючи зір темними лінзами. Іноді незрячі люди носять окуляри, проте ви маєте подумати, чому саме. 

1) Люди з очима, чутливими до яскравого світла (такі, як я) носять темні окуляри в сонячні дні.

2) Люди, які дуже полюбляють моду і прикрашають свої наряди аксесуарами стовідсотково можуть надягати такі окуляри. 

3) Люди з не дуже чутливими очима, які все ще хочуть захистити їх від сонячних променів, можуть носити темні окуляри.

Ви могли помітити, ��о останні три варіанти також актуальні і для зрячих людей. Є багато зрячих людей із очима, чутливими до сонячних променів, або ж людей, що хочуть гарно одягнутися на пляж чи захистити себе від ультрафіолету.

Додаткові причини носити темні окуляри: іноді зрячі незнайомці не сприймають ваші прохання про допомогу серйозно, тож ви надягаєте окуляри, берете свою тростину і просите знову, сподіваючись, що цього разу вони поставляться до вас серйозно. (іноді зрячі люди дурнуваті)

Дисклеймер: я вписуюсь у кліше, але це через те, що мої очі ну дуже чутливі до сонячного світла і я не можу виходити на вулицю без окулярів. Яскраве світло, в тому числі фари автомобілів, викликають в мене сильні мігрені, тож так, я ношу окуляри вдень і вночі. Але чи бачить ваш персонаж так само? Чи потрібні йому окуляри так, як вони потрібні мені?

Незрячий вундеркінд. Такі персонажі зазвичай грають на музичних інструментах, особливо на піаніно. Безперечно, багато хто з незрячих людей колись вчився грати на інструментах, проте я дуже сумніваюся, що вони безвинятково стали майстрами через їх порушення зору. Якщо ваш персонаж грає так вправно, ймовірно вам потрібно буде згадати про десятки годин старанного навчання, і те, як він вивчав мелодії (чи достатньо в нього зору, аби читати ноти?) Проблема тут скоріше в поверхневій і нудній тематиці.

Шибайголова. Ваш персонаж може бути чутливим до невізуальних стимулів, але це не зробить його незрячим ніндзя. Звичайно, можливо він вирізняє окремий запах з-поміж інших (я ось, наприклад, маю чутливість до запаху миючих засобів, в мене через них болить голова), проте це більше проблема, аніж дар. Вони можуть краще помічати звуки навколо себе по необхідності, але вони однозначно не почують розмову десь в сусідньому кварталі. Навіть маючи найрозвиненіші органи чуття, я дуже сумніваюся, що хтось дійде до рівня Шибайголови. (Не зрозумійте неправильно, я обожнюю цього персонажа, але він не є тим, про кого вам варто писати. Ви пишете не про Шибайголову. Він вже існує. Пишіть про когось іншого).

Незрячий екстрасенс/відьма. Найактуальніший приклад, який спав мені на думку - нове шоу про Сабріну на Нетфліксі, в якому одна з подружок втрачає зір і стає екстрасенсом, так ніби це якось покращує ситуацію. Якщо в вас є незрячий персонаж, він має бути незрячим. Жодних хитромудростей, які дозволять йому бачити більше, ніж йому дозволяє його незрячість. Якщо ви ну дуже хочете, щоб цей персонаж був екстрасенсом і мав видіння, тоді я рекомендую зробити так, щоб у них він бачив стільки ж, скільки бачить в житті. Якщо в нього тунельний зір в реальному житті, так повинно бути і в видіннях.

Вашому незрячому персонажу не потрібні магічні здібності, які нейтралізують його незрячість. Якщо вони в нього є, тоді навіщо ви зробили цього персонажа незрячим? Який в цьому сенс? Дійсно, запитайте себе, чому ви хочете наділити його цими здібностями. Якщо ви хочете, щоб він робив речі, які він не може робити через незрячість, навіщо ви написали його таким? Можливо, ви можете придумати для нього інші способи зробити всі ці круті штуки.

Надрозумний собака-поводир. Цей троп мені зустрічався кілька разів. Собака-поводир, який якимось чином ну дуже розумний, завжди знає де все знаходиться, і просто ідеально виконує свою роботу. Коротше кажучи, не звичайний собака. Це погана ідея, і вам варто її уникати, навіть у фентезі-історіях. Пес-поводир вашого персонажа має бути таким, що пройшов ретельну підготовку в тренувальному таборі, і поводитися як звичайний пес, коли на ньому немає шлейки, коли він відпочиває. Коли вони не працюють, службові собаки - це звичайні собаки, вони теж полюбляють гратися зі своїми власниками і дрімати.

Як гарний приклад можу навести собаку-поводиря Моллі Берк, Галопа. В неї є цілий плейлист про це на каналі, і він просто чудовий.

Туманні, викривлені очі. Ймовірно, ви вже колись бачили незрячих персонажів, чиї очі виглядають "туманними" і дещо дивними. Цей троп є не відповідає дійсності і є навіть трохи шкідливим, тому що він впливає на уявлення широкої публіки про незрячих людей. Очі більшості людей, що втратили зір, виглядають досить непримітно. А деякі навіть мають дуже гарні очі. За винятком того, якщо ваш персонаж втратив зір і його фізичний стан/хвороба зумовлює незвичний вигляд очей (хімічні опіки, важка форма катаракти тощо), в більшості випадків вони виглядатимуть непримітно.

Винятком з цього правила є ністагм - стан, при якому очі людини постійно тремтять. Це досить часто зустрічається у людей з захворюваннями очей і втратою зору. Для інших це виглядатиме як тремтіння очей з боку в бік або як легкі колові рухи. Для самої людини з таким захворюванням, це може спричинювати дезорієнтацію. Світло чи образи, які вони бачать, тремтітимуть разом із очима.

Моллі Берк живе з цим усе своє життя, і зняла про це пару відеороликів. Вона любить казати, що її очі танцюють. (А ще вона має прегарні очі). Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=oBB8nIz9FW0&list=PL_Xm8PicNxr3noS93q_K3-fu9WO5ZSnlW&index=16

Це одне з небагатьох захворювань, яке може змінити зовнішній вигляд очей, не вдаючись до стереотипів, тому що воно дуже часто зустрічається у людей із втратою зору.

Кліше, яких варто уникати.

Або ж, іншими словами, кліше, які змусять ваших читачів кинути книгу, щойно вони їх помітять (особливо незрячі читачі, які дуже прагнуть побачити якісну репрезентацію). 

"Сем, ти міг би описати мені, як виглядають кольори?" Я не знаю, хто Сем такий, але його хтось попросив описати кольори. Це кліше заїжджене до смерті. Це вже не особливий і значущий момент між персонажами. Можливо, в перший раз він таким був, але наразі той самий діалог написало тисяч п'ять авторів, і тепер він просто штампований. Думайте про це ось як: для персонажів в вашій історії є обмежена кількість часу, аби зрозуміти одне одного, а в книзі - обмежена кількість слів, за яку читачі мають зрозуміти героїв. Не витрачайте ці слова на опис кольорів. Дайте їм можливість мати унікальну, значущу взаємодію.

Якщо вам дуже потрібно знати, як описати кольори незрячій людині, мені сподобалося відео, в якому Габбі Ханна описує кольори Моллі Берк. В Габбі Ханни це вийшло досить добре.

https://www.youtube.com/watch?v=P2YBkZCRTGA

Однак цей момент між персонажами вже не має особливого значення, і його присутність в вашій історії просто змусить читачів зітхнути і відкласти книгу на полицю (повірте, я так робили із безліччю фанфіків з незрячими персонажами).

"Можна доторкнутися до твого обличчя?" НІ! Будь ласка, ніколи такого не пишіть. Це так незручно. Це так кріжново. Це несумісно з реальністю, незрячі люди такого не роблять. Якась зряча людина в Голівуді вигадала це, і незряча спільнота досі терпіти цього кліше не може. Незрячі читачі зненавидять вашу історію, щойно прочитають це речення. Не. Пишіть. Такого.

"Як ти виглядаєш?" Ось це ви можете писати за сильної необхідності, але особисто я не рекомендую. Я, чесно кажучи, не знаю, як можна написати це речення, щоб воно при цьому не звучало неймовірно крінжово. Однак є способи обійти цю проблему, залежно від того, чому ваш персонаж хоче знати відповідь. Закоханість? Нехай ваш персонаж попросить свого найкращого друга описати зовнішність важливої йому людини. Просто цікаво дізнатися, як виглядає його новий друг? Ваш персонаж може запитати про це в інших друзів чи навіть батьків, що вже зустріли цього ��руга.

"Коли я бачу Еймі, я бачу густі грозові хмари над бурхливими хвилями, я чую тріскіт блискавки і зливу, що не вщухає, я відчуваю вогонь і чую запах..." "Коли я думаю про Адама, я думаю про теплі сонячні поля і відчуваю літо, про чисте небо і тихі ночі, про..." А я думаю, що більше не витримаю таких описів. Відмічу, поки я вас не розізлили: я не вважаю, що вам ніколи не варто так писати. Я не вимагаю від вас, щоб ви позбулися усіх красивих образів, які ваш персонаж асоціює із своїми коханими людьми, зовсім ні. Я лише кажу, що цей спосіб опису не повинен бути єдиним, який ваш незрячий персонаж застосовує для кожного знайомого. Чому я згадую про це? Тому що в ЄДИНІЙ книзі, яку мені колись вдалося знайти у книжковому магазині із незрячою головною героїнею, вона описувала усіх своїх родичів таким чином. А потім в другій главі вона принесла до школи свого улюбленця в якості собаки-поводиря, хоча він був просто звичайним собакою. Це відбило в мене все бажання читати далі. Пройшло кілька років, але я все ще відчуваю образу на цю книгу, і в процесі дорослішання і написання власних книжок - все більше й більше.

Натомість Вам слід показати, якими людьми є ваші персонажі, через їхні дії та діалоги. Приклад, наведений вище, майже підпадає під категорію "розказуй, а не показуй", оскільки ви розповідаєте мені, що Еймі схожа на грозову хмару ще до того, як я почули від неї хоча б пару слів, та й в опис того хлопця мені щось складно повірити.

Я намагаюся згадати інші кліше, які мене дратували раніше, але зараз одинадцята година вечора, і я працюю над цим посібником вже три-чотири години.

Перейдемо до...

Чого слід уникати в цілому

Або ситуації, в яких я не хочу бачити незрячих персонажів в жодному разі.

В старшій школі вашого незрячого персонажа не мають цькувати. Хоча в цьому віці я ще не були незрячими, з сьомого по дев'ятий рік в моєму класі навчалися дві незрячі дівчини. Наскільки я знаю, їх ніхто не турбував. Моя сестра навіть дружила з однією з них, коли я полишили цю школу і перейшли на домашнє навчання.

Знущання, які ви бачите в телевізійних фільмах про старшу школу, все одно не такі вже й правдиві. Нинішнє покоління студентів спостерігає зниження рівня цькування в порівнянні з попередніми поколіннями. Хоча ситуація з булінгом не ідеальна, підлітки зазвичай знають, що не варто знущатися над незрячою дитиною. (Ймовірніше, що вони цькуватимуть інших дітей, як-от таких, які не є нейротиповими, або симпатичними, або стрункими, або білими).

Що я намагаюся сказати цим: я не хочу бачити ситуацій, коли ваших незрячих персонажів побили за їх незрячість. Я хочу бачити незрячих персонажів, що знайшли свою спільноту і живуть добрим життям зі своїми друзями.

Будь ласка, не пишіть персонажів, які після втрати зору хочуть накласти на себе руки. З інвалідністю важко жити. Люди переживають депресію в процесі пристосування до нової інвалідності, і так, деякі з них схильні до суїциду через цю інвалідність. Але книги та оповідання - це спосіб відволіктися, особливо для тих, хто живе з такою інвалідністю. Вони хочуть бачити когось схожого на них, хто відчуває себе щасливим і цінним, а не читати про когось, хто знаходиться на межі самогубства пів книги, якщо не довше. 

Це ще одне запитання із серії "чому ви робите свого персонажа незрячим?”. Щоб вони страждали? Якщо так, не робіть цього. Незрячі люди існують не для того, щоб страждати, вони існують для того, щоб жити своїм життям і, за можливості, бути щасливими. Чи вони незрячі просто задля драми? Так, незрячість створює драму, але це не повинно бути єдиним сюжетним двигуном вашої історії.

Будь ласка, не давайте родині вашого персонажа цькувати його тому що він незрячий. Наголос на "тому що". Деякі діти дійсно ростуть в сім'ях, де панує насильство, але сім'я вашого персонажа не повинна стати абьюзивною до нього через те, що він незрячий. Мати персонажа, який виріс в абьюзивній родині, тому що в нього жахливі батьки - це не проблема, і якщо його незрячість ніяк не впливає на це, то гаразд, але якщо чесно?

Не робіть зі своїх персонажів з інвалідністю жертв. Ви не маєте погано до них відноситися просто тому, що можете.

Слідкуйте за цим блогом, якщо хочете бачити більше письменницьких порад (не лише про незрячих персонажів).

[melnychuk-partners]

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Право на вільне висловлювання гарантовано статтею 34 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір. Така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порушувати права інших осіб. Що таке недостовірна інформація, яка відповідальність за її розповсюдження – розповідає фахівець Конотопського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Дмитро Соляник.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 лютого 2009 року �� 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі – Постанова) вказав, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).  

До способів захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права тощо.

Різницею права на спростування недостовірної інформації та права на відповідь полягає в тому, що при реалізації права на відповідь особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною, а також те, що недостовірну інформацію спростовує особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

В окремих випадках, фізична особа має право на захист особистих немайнових прав, спричинених розповсюдженням недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.

Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, наприклад, щодо другого з подружжя, батьків, дітей, баби, діда, прабаби, прадіда, внуків, правнуків тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.

Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дружиною «зрадника», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності свого чоловіка, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже її чоловік має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила таку інформацію, незалежно від її вини та у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 Цивільного кодексу України).

У випадку виявлення у друкованих та інших засобах масової інформації, у тому числі у мережі Інтернет, інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, особа, права якої імовірно порушено, має право на відповідь або безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, а також до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 12 Постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи  яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення  недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Водночас, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням, а не оціночним судження.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За поширення недостовірної інформації особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності, а шкода, завдана таким розповсюдження, може бути нанесена як фізичній так і юридичній особі.

Якщо особа, яка розповсюдила недостовірну інформацію, відмовляються її спростувати, а також компенсувати матеріальну та (або) моральну шкоду, особа, стосовно якої поширено таку інформацію, має право на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до суду.

До вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (пункт 2 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

В деяких випадках до винної особи може бути застосована адміністративна відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, що тягне за собою накладення штрафу від десяти (170 гривень) до п’ятнадцяти (255 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку (стаття 1731 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

[omgrostisslav]

Технічне керівництво HAMMERITE

ПОШИРЕНІ ЗАПИТАННЯ

Які бувають види фінішних покриттів?

В асортименті Hammeriteесть гладка глянцева, гладка напівматова і молоткова фарби різноманітних відтінків. До того ж є грунти для поверхонь з чорних і кольорових металів, а також Очиститель і Розчинник Hammerite.

Який розчинник можна використовувати для роботи з фарбами Hammerite https://www.hammerite.ua/?

Для розведення фарби і очищення інструменту використовуйте спеціально розроблений Очисник та Розчинник Hammerite https://www.hammerite.ua/application/abitooted/. Якщо Ви використовуєте розчинник іншого виробника, зробіть пробний пофарбував на сумісність між матеріалами.

Зверніть увагу, що використання розчинника іншого виробника може привести до погіршення якості покриття, можливого відшарування або розтріскування фарби на поверхні, скорочення терміну захисту на поверхні, відсутності декоративного молоткастого ефекту.

Чи потрібно гарантувати поверхні з кольорових металів перед фарбуванням Hammerite?

Перед фарбуванням поверхонь з кольорових (нержавіючих) металів рекомендується для кращої адгезії нанести один шар грунту для алюмінію, кольорових металів і сплавів Hammerite Special Metals Primer.

Чим слід очищати оцинковану сталь?

Традиційно рекомендується використовувати мильний розчин. Він усуне всі солі, які можуть провокувати корозію областей, які втратили цинкове покриття.

У чому особливість нанесення фарби валиком, а не пензлем?

Використання валика дає хороші результати з точки зору зовнішнього вигляду, т. К. Фарба деякий час залишається рідкою, що дозволяє легко і швидко розподілити її по великій площі. Зазвичай при нанесенні валиком фарбу не потрібно розбавляти. Для звичайного розпилення фарбу слід розбавляти Очищувачем і Розчинником Hammerite на 15%.

Для досягнення найкращих результатів при роботі фарбопультом необхідно дотримуватися часовий інтервал 30-60 хвилин між нанесенням шарів, щоб уникнути напливів і патьоків на поверхні.

Що трапиться, якщо інтенсивно перемішати фарбу Hammerite?

Нічого не станеться, оскільки структура гладкою глянсовою і гладкою напівматове фарб досить стійка. Інтенсивне перемішування фарб не завдасть шкоди фінішного покриття, тому перемішуйте на здоров'я! Однак з молотковій фарбою справи йдуть трохи інакше. Якщо ви перемішали фарбу, то перед початком робіт залиште її «відпочити» на хвилин 5-8, інакше молотковий ефект може не удасться.

Чи можна наносити на фарбу Hammerite глянсову алкіду фарбу?

На фарбу з глянцевим ефектом зазвичай можна, але ми рекомендуємо спочатку пофарбувати непомітний ділянку для перевірки. На сріблясту, золотисту, глянсову або молоткову фарбу можна наносити шар глянсовою фарби, після додаткової обробки поверхні.

Попереднє покриття необхідно добре очистити / підготувати (обшліфувати); для запобігання деформації нового шару фарби може знадобитися відповідний грунт.

Чи можна змішувати відтінки фарби Hammerite?

Всі відтінки молотковій фарби Hammerite можна змішувати між собою, однак при цьому може постраждати ефект молотковій карбування. Також можна змішувати всі відтінки глянсовою фарби, за винятком золотистої, сріблястою і мідної.

Яке температурний вплив витримують фарби Hammerite?

Постійний вплив до + 80 ° C, тимчасове до + 150 ° C.

Чи можна використовувати Hammerite для фарбування поверхонь, що знаходяться під водою? Ні.

Чи можна використовувати фарбу Hammerite для гальванізуються поверхонь для фарбування скатних і плоских дахів?

Продукт не проходив спеціальних випробувань з нанесення на скатні дахи, тому застосування залишається на розсуд споживача. Плоскі дахи відкриті прямого впливу погодних умов. Також на них часто затримується вода. Все це може перешкоджати якісної адгезії фарби Hammerite, тому вона не повинна використовуватися для цих цілей.

Через скільки років слід перефарбовувати поверхні, покриті фарбою Hammerite?

Наявні випробування показують, що при «звичайних» умовах фарба Hammerite забезпечує захист від корозії на строк до 8 років. У жарких країнах і областях з інтенсивним УФ випромінюванням (наприклад, поруч з великими водними просторами) може знадобитися відновлення зовнішнього вигляду поверхні одним шаром фарби приблизно через три роки в залежності від обставин.

ЯК ДОСЯГТИ НАЙКРАЩИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПРИ фарбування і ВИПРАВИТИ НЕСПРАВНОСТІ Якщо ви спостерігаєте такий дефект, як розшарування, відставання або лущення фарби, уточніть, досить якісно виконана підготовка поверхні, чи сумісні між собою наносяться засоби. Шар фарби більшої товщини, ніж необхідно, також призводить до деформації поверхні. Щоб усунути ці недоліки, необхідно зішкребти шар старої фарби, очистити поверхню, заґрунтувати і пофарбувати її свіжим шаром, дотримуючись необхідні рекомендації.

До темним плямам на поверхні призводить уповільнена сушка, вплив низьких температур при фарбуванні і висиханні, вогкість в приміщенні. Для позбавлення від плям очистіть, висушіть, ретельно підготуйте поверхню і пофарбуйте її заново.

Плями від жиру, іржі, не висихають масел або інших забруднень видаліть розчинником уайт-спірит або мильним розчином, ретельно висушіть, заґрунтуйте і нанесіть фарбу свіжим шаром.

Якщо ви приступили до фарбувальним робіт відразу ж після інтенсивного перемішування фарби в банці, не дочекавшись виходу повітря, то на поверхні після висихання можуть утворюватися бульбашки. Також до цього можуть призвести занадто густий фарбувальний склад, слабкий тиск фарбопульта і не повністю просохла (волога) поверхню. В даних випадках необхідно приготувати робочий склад потрібної в'язкості, підвищити тиск компресора шляхом регулювання каналу, зішкребти фарбу з поверхні, ретельно просушити, заґрунтувати і нанести фарбу заново.

Зерниста, нерівномірна поверхню плівки виникає внаслідок попадання на неї пилу та дрібної бруду. Якщо фарба нанесена тільки що, можливо усунути пил стисненим повітрям або ганчір'ям. У разі, якщо покриття встигло полимеризоваться, необхідно застосувати легку шліфування і після цього нанести шар фарби заново.

Причиною патьоків або зморшок на пофарбованої поверхні є занадто рідкий склад для роботи. Щоб шар фарби на поверхні був рівним, приготуйте фарбувальний склад необхідної консистенції.

Найчастіше кисть залишає сліди на пофарбованій поверхні або залишає нерівномірні відтінки через різної всмоктуючої здатності загрунтованной поверхні.

Приготуйте фарбувальний склад робочої в'язкості. Промийте поверхню, ретельно висушіть, заґрунтуйте її і пофарбуйте новим складом.

У разі, якщо фарбувальні роботи проводилися в суху спекотну погоду, вітряну або під прямими променями сонця, на поверхні можуть з'являтися плями молочного кольору. Проведіть невелику шліфування поверхні і пофарбуйте її заново, дотримуючись температурний режим та інші умови роботи з фарбою, рекомендовані виробником.

Недостатньо підготовлена ​​поверхню, яку мало шліфували, неоднорідне наносили грунт, при висиханні після фарбування стане шорсткою і грубою.

Щоб це виправити, потрібно відшліфувати поверхню до гладкості, а потім нанести шари фарби оптимальної густоти.

Якщо фарба надто повільно висихає - в наявності порушення температурного режиму і рівня вологості. Видаліть дефектний покриття, заґрунтуйте поверхню і потім нанесіть необхідну кількість шарів фарби, дотримуючись часовий інтервал сушки між шарами.

ЯК ДОСЯГТИ НАЙКРАЩИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПРИ нанесенні БАРВИ розпилення? Струшуйте краскопульт частіше і наносите додаткові шари фарби, щоб уникнути нерівномірності кольору або відтінку.

Якщо поверхня виглядає шорсткою і не блищить, можливо, тиск фарбопульта занадто висока. Перевірте, чи не засмітилися головка і повітряне отвір балона. При необхідності знизьте тиск фарбопульта.

Дуже високий тиск в фарбопульта змушує фарбу витрачатися надмірно.

Знизьте тиск фарбопульта, а також зверніть увагу на погодні умови. Зачекайте, поки вщухне вітер.

Велика кількість фарби лягає нерівномірно і може утворювати патьоки. Якщо патьоки помітні не сильно, то після висихання можна покрити їх ще одним шаром фарби. При утворенні сильних патьоків дочекайтеся повного висихання, вирівняйте поверхню наждачним папером і нанесіть новий тонкий шар фарби.

ТІЛЬКИ для молотковій фарби: При ледве помітному ефекті карбування або його відсутності зверніть увагу на товщину завершального шару. Він не повинен бути занадто тонким. Для вираженого ефекту ручної карбування нанесіть більш товстий шар фарби.

Якщо утворюється нерівна поверхня з отворами і вм'ятинами, це означає, що рекомендований температурний режим фарбування був порушений, що і призвело до змазування декоративного малюнка. До змазування малюнка призводить занадто низька температура. Оптимальна рекомендована температура нанесення від + 10 ° C

[kinojournal]

ментальне дно

Деякі нотатки в процесі роботи над фільмом про психічні травми дитинства і дослідження різниці між психозом як незворотн��ми змінами в мозку, і неврозом, який піддається лікуванню психотерапією через конфронтацію з негативним досвідом. Джерела: “Психопатологія” Карла Ясперса і “Історія божевілля” Мішеля Фуко.

              Altered States (1980) Ken Russell

Вольтер вважав, що мозок для душі, це те ж саме, що око для зору, м'язи ніг для ходьби, тобто ураження мозку спричиняють хворобу душі, відповідно божевілля є доказом матеріальності душі.

Більшість душевних хворіб супроводжуються змінами особистості. Загальна риса всіх процесуально обумовлених змін особистості - це її обмеження або розпад. Використовуваний для подібних випадків термін деменція означає розлад розумових здібностей, пам'яті і т.п.

Основа більшості психічних розладів криється в обриві асоціативних зв'язків. Поява у людини хибних суджень і уявлень, їх конфлікт між собою або з дійсністю мислиться як розщеплення міцної мережі асоціацій. Через порушення "континуальності" нерво��их шляхів, "випадіння певних асоціативних проявів" всередині однієї й тієї ж людини одночасно може виникнути декілька різних особистостей, тобто може настати розщеплення особистості. Обривом асоціативних зв'язків також обумовлені аномальні рухи (пара-кінез).

Серія портретів мономаніяків Теодора Жеріко (1822) є чи не першим зображенням ментально хворих в мистецтві.

Заплутані думки, інкогерентність, маячня і т.д. є наслідками соматичних симптомів або спадковості (як і будь-яка психічна хвороба). Нісенітниці “нормальних“ людей носять більш-менш однаковий характер, тоді як нісенітниці душевно хворих - унікальні, оскільки немає двох однаково хворих. Лікарю необхідні роки, щоб зрозуміти природу захворювання кожного конкретного пацієнта, а існуючі категорії занадто узагальнені. Кожен окремий випадок вимагає емпатії і заглиблення в історію життя і хвороби не лише пацієнта, а й всієї родини. 

Людину можна зрозуміти лише прослідкувавши її спосіб думання, її судження, її мисленнєвий процес, все решта - це спроби ввести себе й інших в оману. Ні ми, ні сама людина не в змозі зрозуміти себе до кінця, оскільки особистість психологічно неосягненна, завжди зовнішня по відношенню до безлічі ролей і під оболонкою слів, завжди “в процесі становлення”, якому немає кінця.

             Permanent Vacation (1980)

Відповідно, абсолютно неможливим є втілення актором героя з психічним розладом в кіно, і в кожному випадку це буде зовнішнє наслідування рухів і гримас, карикатурою і пародією.

Анна Шарлот Робертсон, авторка експериментальних фільмів, вважала, що для неї кіно є терапевтичним зціленням від ментальних проблем, від яких вона страждала і про які говорила в своїх творах. Подібні автопортрети митців з психічними розладами є очевидно єдиним способом говорити на цю тему в мистецтві.

Н.І.

                Anna Charlotte Robertson

[anat82]

Офіційний Київ не може мовчати щодо дій Лукашенка – кілька тез до позиції України

Офіційний Київ не може мовчати щодо дій Лукашенка – кілька тез до позиції України

(Рубрика «Точка зору»)

Брутальне застосування сили проти мирних людей, невільний характер псевдо-виборів, фальсифікації та численні повідомлення про порушення прав людини перетворюють масштабну кризу в цій країні на серйозний міжнародний виклик. Проблема вимагає принципової і продуманої уваги демократичних держав-сусідів, Європейського Союзу та Сполучених Штатів.

Ситуація в Білорусі перейшла…

[pokrovworld-blog]

Етнополітична історія албанців до Османського іга: розвінчання мітів та стереотипів

Для того, щоби проаналізувати складну етнополітичну ситуацію на Балканах, де однією із найболючіших проблем є ‘’албанське питання’’ – необхідно звернутись до питання походження, ранньої та середньовічної історії албанського етносу. Чимало із тих проблем, які на нинішній день пов’язані з ‘’албанським питанням’’: проблема приналежності та статусу Косово, статус західних провінцій держави Македонія, Епіру і проблемне питання Великої Албанії є прямими наслідками порушення ходу еволюції динаміки розвитку балканських спільнот внаслідок століть османського іга, краху панбалканських ідей (котрі сповідували Бізантія та Болгарське царство, яким були лояльні середньовічні албанці) та спроби Сербії (котра не має прямого відношення до регіону Малих Балкан, оскільки історично, політично, культурно та економічно тісно зв’язана з багатонаціональним Дунайським регіоном) замінити ці сили і стати ‘’арбіром на Балканах’’ Такі речі сприяли тому, що у 90-их роках старі міжнаціональні конфлікти (які штучно стримувались режимами Ходжі і Тіто) виплили назовні. Кривава вакханалія в Косово чи громадянська війна у Македонії не особливо поступалась аналогічним подіям у Боснії за своїми масштабами. ��а жаль, у середовищі українських обивателів досі популярні стійкі стереотипи і псведонаукові міти, пов’язані з історією албанців. Їм часто закидають неавтохтонність на Балканах, іслямізм та бандитизм (при цьому  вперто не помічаючи існування кланового суспільства і звичаю кровної помсти у чорногорців) Об’єктивних праць з історії Албанії – обмаль. Зі зрозумілих причин, сербська сторона традиційно демонізувала албанців, відмовляючи їм в статусі корінного народу Балкан (вигадавши легенду про переселення предків албанців на слов’янські та грецькі землі з Карпатських гір у VIII столітті) і свідомо перекручувала деякі факти з історії Косово (котре навіть у XII-XV століттях, коли тут знаходився духовний осередок сербської митрополії не було монолітно сербським в етнічному плані). Проте, якщо серби останнім часом хоча би визнають Космет ‘’не лише слов’янською землею’’ – то російська історіграфія (на яку свідомо чи підсвідомо орієнтується частина українців), досі йде на свідоме паплюження історії. Така тенденція триває з радянських часів, коли Албанія була геополітичним противником СРСР і треба було всіляко очорнити її образ та її історію (саме в цей час, задовго до Югославських війн, албанців у простонародді почали називати ‘’циганами’’, хоча ніякого відношення до останніх вони не мають). Одним з небагатьох елліністів (албаністики, як окремої науки в Радянському Союзі не було), які досліджували та об’єктивно аналізували албанську проблему був Григорій Арш (він сам мав арнаутські корені). Не менш тривіальною є  ура-патріотична частина албанських істориків, які на основі давніх культурних та мовних зв’язків греків та албанців претендують на увесь мікенський спадок (Епір був прабатьківщиною ахейців-мікенців), називають Александра Македонського – напівалбанцем (він був наполовину греком і наполовину молоссом, себто еллінізованим пелазго-іллірійцем) або шукають арбереське національне лоббі у Бізантії. Окремі постаті на основі широкого поширення іллірійського культурного спадку (який доходив до Паннонії та Мезії) в античну добу шукають албанські корені в угорців та румунів (незважаючи на те, що іллірійців звідти вигнали кельти задовго до приходу туди мадяр та римлян відповідно). Метою даної роботи є ілюстрація стародавньої і примордіальної національної самосвідомості іллірійців (та албанців в більш широкому контексті), висвітлення етапів еволюції албанського етногенезу до їхньої ісламізації та аналіз проблеми історичного співжиття албанців з сусідніми народами в Античну та Середньовічну добу (в першу чергу з греками і сербами). Модерний націогенез албанців, хоч і проходив за класичною европейською схемою Мілослава Гроха, а епоха національних держав відкидала давні інтегральні проєкти – але суттєвого впливу на албанців інші народи не здійснили, а збільшення кількості чисельності албанців в Косово було не ‘’планом Енвера Ходжі створити Велику Албанію’’ чи ‘’планом Заходу знищити південних слов’ян’’ – а закономірним історичним процесом. Верхні рамки дослідження етногенезу албанців обмежуються часами палеоліту (поява першої людини в Албанії), а нижні – встановленням османського іга у 1468 році та початком іслямізації Албанії. ПРАДАВНЯ ЕПОХА Перші сліди присутності людини на території Албанії датуються епохою верхнього палеоліту, коли люди, які тікали Вюрмського зледеніння переселялись в бік південних відрогів Балканських гір, де в Коніспольських печерах (на території Епіру) було виявлено декілька їхніх стоянок. Вони жили тут аж до початку I тисячоліття до Р.Х. (тобто, протягом 20 тисяч років. Така довга послідовність проживання людей на одній території є унікальним явищем для преісторії. В цьому плані культуру Коніспольських печер можна порівняти з культурою печер Франхті на Пелопоннесі або з культурою Бельбаші, жителі яких жили на одному і тому ж місці протягом тривалого часу) В Коніспольських печерах знаходять кості риб (незважаючи на віддаленість моря), примітивну кераміку, мисливські знаряддя та сліди землеробських культур (овес, пшениця, ячмінь, бобові, плодові дерева). Інші сліди присутності людини на території Албанії знаходять в печері Шен-Маріна, в печері Трені, поблизу селища Дзари та на горі Дайті. З точки зору археології, ці стаціонарні поселення відповідають культурі Імпрессо, яка охоплювала території континентальної Греції, Албанії, Італії та Провансу. Вона характеризувалась поєднанням мисливства і рибальства з орним землеробством, розвинутим мореплавством та кардіальною керамікою (з черепашок молюсків). З точки зору етнології, жителі земель, які входили до складу культури Імпрессо відповідали племенам пеласгів (лелегів) – доіндоєвропейського населення Балкан, мова яких за однією версією  входила до складу тірренської сім’ї, а за іншою – до складу іберо-кавказької сім’ї. Враховуючи те, що на території Албанії також знаходять трипільську мальовану кераміку, можна також стверджувати про вплив трипільців на етногенез майбутніх албанців. Схрещення племен культури Імпресо та більш пізніх прибульців з Анатолії сприяло виникненню культури Вінча, яка займала територію Сербії, Болгарії, Македонії та Північної Албанії. Наявність на території ��рецької Егеїди (в особливості Криту) мови пелазького походження (в протилежність етеокритській або мінойській мові, яка має анатолійське або навіть семітське походження) і семантична схожість культури Імпрессо з ранньою Мінойською культурою  говорить про те, що племена пелазгів в свій час переселились на Крит, де змішавшись з мінойцями, дали початок Критській цивілізації. Пелазький слід присутності знаходять і на землях Малої Азії в регіоні Карії і Трояди. Проте, критяни, незважаючи на активний контакт з жителями Егеїди та етрусками – практично не контактували з племенами, які жили на території Пелопоннесу та Албанії. Тому, можна з упевненістю стверджувати те, що доіндоєвропейське населення Албанії за мовною ознакою було іберо-кавказьким (або тірренейським), а за расовою – балкано-кавказьким (динарський антропологічний тип, який є поширеним в Албанії - це результат депігментації передньоазіатів). Усі версії про інорасове походження албанців є вигадкою печерних шовіністів. АНТИЧНА ЕПОХА Індоевропейські елементи на території Балкан почали з’явились наприкінці III тисячоліття до Р.Х., а станом на початок II тисячоліття до Р.Х. на території північної Албанії почали з’являтись арійські племена, які ховали покійників в курганах, жили в кам’яних будинках і користувались бронзовими знаряддями праці . Частина цих племен мігрували на територію Греції (де вони стали відомими під назвами ахейці, мікенці або данайці) Геродот зазначає, що прабатьківщиною мікенців був Епір, звідки їх вигнали пелазги, яких мікенці в свій час загнали в гори. Саме в Епірі знаходиться найдавніші оракули Зевса в Додоні і Аїда в Некромантіоні, збудовані в циклопічному стилі і датовані домікенською епохою в самій Елладі) Враховуючи цей фактор - саме греків можна назвати найближчим до албанців народом Малих Балкан. Племена, які залишились жити на території Албанії, частини Македонії, Косово, Сербії, Чорногорії, Боснії, Хорватії і частини Паннонії дістали назву ‘’іллірійці’’ Антична традиція виводить їхню етимологію від імені Іллірія, їхнього першого вождя, сини якого (Енхелей, Автаріей, Дардан, Майн, Тавлант і Перреб) дали назву іллірійським племенам. Однак, на территорії Іліріку жили інші племена, найзнаменитішими з яких було плем’я далматів. Іллірійці були близькоспорідненими із тракійцями (за мовою, побутом та культом героя-воїна Героса), дорійцями (це протоеллінське плем’я проживало на території Тракії, мало тісний контакт з іллірійцями і дотримувалося культу поклоніння герою-Гераклу) та фрігійцями (одними з предків вірмен, які згодом переселились до Анатолії) Саме фрігійський фактор, а не ‘’османський вплив’’ сприяв тому, що в національному одязі албанців присутні фрігійські ковпаки та шаровари  (тирнет) – типові орієнталістичні мотиви, які, насправді прийшли на Схід із Заходу, а не навпаки. Бо, національним турецьким головним убором є тюрбан або феска, які мають однозначне східне походження, а окремі фрігійські племена все ще продовжували жити на Балканах, після переселення їх родичів до Малої Азії. Над розвінчанням цього міту активно працював батько-засновник албаністики – австрійський учений Норберт Йокль (до речі, палкий монархіст та прихильник Франца-Йозефа) Поступово іллірійські племена асимілювали більш примітивних пелазгів, котрі залишились жити лише на території Південного Епіру, де пелазьке плем’я молоссів було еллінізоване в VII століття до Р.Х. (остання згадка про пелазгів на острові Лесбос, трапляється в Геродота).  Приблизно в той самий час, іллірійці остаточно відмежовуються від тракійців. Межею розселення іллірійців на сході стало Охридське озеро, яке на сьогоднішній день є східною межею албанських етнічних земель (за якими живуть болгаромовні македонці). Рівень культурного розвитку іллірійців був ��оволі високим. Племена пірустів уміли виготовляти високотехнологічні посріблені дископодібні амфори в часи Темних віків, коли виробництво кераміки на території Еллади різко впало, тоді як в Іллірії (так називалась територія розселення північних іллірійських племен, на протилежність пелазькому Епіру) не відбулось різкого культурного розриву в розвитку між культурою Імпрессо та індоєвропейськими племенами, подібно до того, як це сталось з Елладою після нашестя дорійців. На территорії міста Кукес були розкопані кургани з рядом кришталевих і золотих прикрас всередині них. Міфологічна система іллірійців справила значний вплив на грецьку міфологію (іллірійсько-пелазькі корені має культ богині мисливства Артеміди та бога війни Ареса). Проте, низький рівень політичної свідомості (іллірійські племена не сприймали себе одним цілим до римської епохи), віддаленість від центрів цивілізації на Балканах і низька ступінь забезпечення Іллірії залізом – не сприяли створенню тут міцних державно-політичних утворень. Це стало однією з причин грецької колонізації Епіру (найближчої до Еллади землі, яка на той час вже майже повністю контролювалась іллірійцями), котрий до сьогоднішнього дня є регіоном змішанного греко-албанського типу. Грецька колонізація Епіру проводилась Керкірою (Корфу), жителі якого заснували міста Бутрот (737 р до Р.Х.), Епідамн (627 р до Р.Х.) і Апполонію Епіріотську (588 р. до Р.Х.) Друга назва Епідамну – Дурракі (від якої походить сучасна назва Дуррес) має іллірійські корені. Жителі цих колоній перебували на вищому цивілізаційному рівні розвитку, ніж іллірійські племена, однак їхні зв’язки з метрополією обірвались (всі ці міста були залежними від Керкіри, яка формально була колонією Коринфу, але фактично існували самостійно), а зв’язки з оточуючими іллірійськими племенами стали настільки сильними, що епіріоти (навіть грекомовні) ніколи не називали себе еллінами (давня Еллада простягалась до Фессалії), а самі греки вважали їх барбарами. Навіть політичні посади епіріотських полісів займали етнічні іллірійці або пелазги. Під впливом греків з’явились перші іллірійські вождівства, які зосереджувались довкола  великих кам’яних фортець палацового типу (що теж засвідчує про тісний взаємозв’язок іллірійців з мікенцями, в яких була схожа традиція). Міста Скодра (сучасний Шкодер) і Дамастіон (сучасна Дібра) стали центрами племінних союзів лабеатів та абрів. До початку VIII століття до Р.Х. плем’я енкелеїв (територія сучасної Боснії) створило перший племінний союз, який спробував об’єднати усі іллірійські племена в одне ціле, однак енкілеї зазнали поразки від Македонії (яку неодноразово пробували завоювати), а їхній племінний союз був остаточно знищений нашестям кельтів в III столітті.  Інше плем’я – тауланти, теж спробувало об’єднати Іллірію та Епір, але було підкорене Епірським царством. Лише племена дарданів (які створили могутнє Дарданське царство) на території Косово змогли не лише зберегти незалежність, але й стати вагомою силою в регіоні (вони навіть загрожували Македонії), але їх підкорив Рим. Жодна з цих іллірійських держав так і не змогла консолідувати усі іллірійські       племена довкола одного центру. А північні іллірійські племена майбутньої Далмації взагалі перебували на стадії розкладу родоплемінної общини. Епірське царство (виникло на початку IV століття до Р.Х.) було вершиною синтезу іллірійців та греків. Подібно до Македонії, воно виникло на варварських землях, на яких грецькими були лише міста, а правлячі династії мали місцеве походження (тракійське в Македонії, молоссько-пелазьке в Епірі) Довгий час Епір перебував на периферії історії, доки цар Неоптолем I не одружив свою доньку Олімпіаду на Філіппі II Македонському і в результаті цього шлюбу народився Александр Великий. Троюрідний брат великого завойовника – Пірр Епірський об’єднав в одну державу Епір, Македонію і всю Грецію (крім Спарти та Егеїди), але програна авантюра в Італії та міжусобні війни в Греції (в яких загинув Пірр) не сприяли фортуні Епіру. В результаті, Епірське царство було знищене римлянами. Певний вплив на етногенез албанців мали кельти, які з кінця IV століття почали проникати в Північну Іллірію (вигнавши останніх іллірійців з Паннонії та Мезії). Після смерті Александра Македонського кельти регулярно спустошували Балкани (доходивши до Дельф), допоки їм не завдали поразки дарданійці. Решки армії кельтів (яка до розгрому складала 160 тисяч чоловіків і невідому кількість жінок з дітьми) осіла в Дарданії. Тому, доцільно стверджувати про кельтський вплив на етногенез косоварів. Відбувався також вплив римлян (які завоювали Епір в 167 р до Р.Х, а Іллірію в 168 році до Р.Х.) на іллірійців. Колишня грецька колонія Епідамн стала латинським містом Діррахій. Вся територія Північної Іллірії (яка відтепер називалась Іллірік, а потім – Далмацією. Щоби не плутати її з давньою Іллірією) була колонізована латинянами і романізована. Пізніше вона зазнала слов’янського вторгнення, а її жителі стали предками хорватів, боснійців, чорногорців та далматинців. Іллірійці збереглись лише у землях дарданів (Косово), Південної Іллірії (яка увійшла в провінцію Македонія) та в Епірі, оскільки ці важкодоступні та гористі регіони були периферією античного світу. БІЗАНТІЙСЬКА ЕПОХА Саме в часи пізньої античності та раннього Середньовіччя почалось розділення майбутніх албанців на три великі групи: південні, центральні та північні, які стали предками тосків (албанців-епіріотів), гегів (центральних албанців або албанців сучасної північної Албанії) та косоварів (північних албанців).Територія колишньої Південної Іллірії разом з містом Діррахій була забудована римськими дорогами, акведуками, амфітеатрами, а згодом звідси почало поширюватись християнство. Тут набула популярності латина. Вона вплинула на розвиток албанської мови, котра запозичила від римлян чимало сільськогосподарських, наукових та літературних термінів. Однак, римляни, які оселялись на землях іллірійців не асимілювали місцеве населення, як це ставалось в Еспанії, Тракії, Дакії чи Галії (жителі яких перебували на тому ж рівні розвитку, що й іллірійці) – а навпаки, асимільовували прибульців, адже матеріальна культура римських міст носить іллірійський характер. Незважаючи на значний римський вплив на населення Північної та Центральної Албанії        та на певний ступінь іллірізації римлян – нащадки римлян тримались відчужено від чистокровних іллірійців. Після повторної іллірізації регіону та появи слов’янства на Балканах – вони (разом з романізованими тракійцями) стали предками етносу аромунів (влахів), який проживає в Албанії та в Піндських горах Греції. Ступінь романізації Епіру була ще меншою, оскільки важкодоступний рельєф та менш важливе стратегічне положення регіону, ніж в Македонії – сприяли тому, що тут (незважаючи, на жорсткий характер ведення римлянами Македонських війн, під час яких Епір було спустошено, а молоссів, було поголовно винищено або продано в рабство) зберігся греко-іллірійський дуалізм, який склався в ранньоантичні часи. Фактично, тут продовжувалась еллінізація, а не романізація – а зі столиці провінції, міста Нікополь (сучасна Превеза) поступово розповсюджувалось християнство. Однак, як і римляни на півночі – греки-епіріоти (незважаючи на дуже високий рівень взаємовпливу з іллірійцями) зуміли зберегти власну ідентичність, відмінну від іллірійської. Тогочасне Косово (яке входило до складу провінції Далмація) стало єдиною частиною території провінції, корінне (ілліро-кельтське) населення якої не перейшло на латину в якості мови спілкування. При Діоктеліані, Дарданія була виокремлена зі складу Далмації і вона практично не постраждала від набігів готів та гуннів на Балкани (на відміну від сусідніх Мезії та Македонії), оскільки була небагатою провінцією скотарів та не цікавила чужинців взагалі. Тому, остаточно асимілювавши кельтів – іллірійці Дарданії стали найбільш монолітною частиною іллірійського суперетносу (іллірійці Македонії та Епіру фактично складали двоєдину націю античного типу разом з римлянами та греками відповідно. Процес етногенезу албанців дістав новий виток у бізантійську добу разом із нашестям слов’ян на Балкани. В кінці VI – на початку VI століття на землі греко-римської Тракії, романізованих Далмації та Мезії приходять слов’янські племена, які витісняють греків у приморські міста Македонії, а романізоване населення цих провінцій – високо в гори (де вони влились в склад аромунського етносу) або на узбережжя Далмації (де останні, завдяки підтримці Венеції, а потім об’єднаної Італії - тримаються до сих пір). Контакти між предками албанців з однієї сторони і предками боснійців та хорватів - були мінімальними (бо не було спільного кордону), зате предки албанців активно контактували з сербськими племенами і з болгарами. Ці народи відіграють важливу роль в албанській історії. Слов’янські речі знаходять на території Центральної Албанії та Епіру (окрім його гірської частини, куди слов’яни не  доходили), так сам��, як і слов’янські топоніми. Іллірійці перейняли від слов’ян плуг, окремі фольклорні елементи (віру в відьом; духів покійників, яких албанці називають ‘’штригами’’; вогнедаючачих драконів, які серби називають здухачами, а албанці – ‘’болло’’) та елементи одягу (шитий пояс та спідницю).  Однак, ілліро-еллінське населення (яке перебувало на вищому культурному рівні) асимілювало слов’ян Епіру та адріатичної Македонії. Відтепер, східна межа проживання іллірійців стала співпадати з давнім кордоном між тракійцями та іллірійцями  за лінією південний берег Охридського озера – гори Шар-Планіна. В горах жили іллірійці, а східніше них – сім слов’янських племен (якы поруч з тюрками-булгарами є предками сучасних болгар). В  свою чергу, в Дарданії - слов’янське населення (моравського, а не сербського походження) поселилось на території Метохії і рівнини, що дістала назву ‘’Косова поля’’ (поля дроздів), в той час як іллірійці були ними витіснені в гори. Косовські морави протягом VIII-IX століть були поглинуті новими слов’янськими прибульцями – болгарами. І лише пізніше сюди прибули серби. Однак, незважаючи на те, що Метохія (етнічно слов’янська) та Косово (яке стало слов’яно-іллірійським) входили до складу сербської держави Рашка – вони тяжіли до Бізантії, а згодом до Болгарії (яка невдовзі захопила Косово), оскільки місцеві князі албанського чи сербського походження були орієнтовані на Балкани, а не на Дунайський регіон в економічному плані (постачали ромеям і болгарам срібло), в релігійному (підпорядковувались Константинополю, в той час як тогочасна Рашка підпорядковувалась Риму) і в політичному (відреклись від присяги князям Рашки, замінивши її на візантійський, а потім на болгарський сюзеренітет) Таким чином, рання середньовічна історія Косово є історією іллірійсько-слов’янською, а не сербською. Тогочасна історія решти земель на яких жили іллірійці були тісно зв’язана з візантійською або болгарською, але не з сербською. Протягом раннього Середньовіччя замість прадавньої назви ‘’іллірійці’’ – в офіційній ромейській документації відтепер стало використовуватись слово ‘’αλβανος’’, яке зустрчається ще з II століття і має незрозумілу етимологію (іллірійського, латинського або грецького походження). Самі албанці (документи албанського походження фіксуються починаючи з XII століття) називали себе ‘’арберешами’’ або ‘’арбанітами’’ (звідси походить слово арнаути), тоді як сучасна самоназва – ‘’шиптари’’ (яка означає ‘’ті, хто говорять зрозумілою мовою’’) дістала поширення у XIX столітті, в епоху становлення албанського націоналізму. На цей час припадає формування греко-слов’янської спільноти на візантійських Балканах. Причому албанці, не виявляючи особливих сепаратистських прагнень ні від Константинополя, ні від Преслава – асоціювали себе із грецькою примордіальною національною спільнотою (через давні греко-албанські зв’язки в Епірі). Так, болгарський цар Симеон I і його син Петро називав себе ‘’царем болгар та греків’’ (греків, а не ромеїв, бо напряму болгарські царі на Константинополь уже не претендували після підписання миру з Бізантією). Причому, до болгарської нації він зараховує балканських влахів, які підкорялись Болгарії напряму, а до складу грецької – арберешів (епіріотів та населення Македонії), які на той час сприйняли грецьку або ромейську ідентичність, щоби не розчинитись в болгарській. Приблизно у VIII-XIII століттях  (епоха володарювання над Албанією Болгарії, а згодом - Бізантії) з’явилась ��егенда про те, що Іллірій – перший князь албанців, викрав пташеня двохголового орла з його гнізда і в обмін на його викуп випросив у його батька магічні здібності та наказав зображувати двоголового орла на своїх знаменах. Так албанці Центральної Албанії та Косово (які входили до складу Болгарії) обгрунтовували свій взаємоз’язок з Бізантією в умовах появи зародків національної свідомості. З цього випливає, що примордіальні національні концепції греків, болгарів та албанців були тісно пов’язані між собою і не суперечили ромейській  (себто паневропейській)свідомості. Писемні джерела Бізантії практично не згадують про араберешів Епіру та Косово, аж до XII століття, що дає привід заангажованій історіографії (сербського та російського походження) стверджувати про те, що албанці ніби то мігрували сюди з північніх країв або спустились з гір на рівнину. Проте, точно так само бізантійські джерела практично не згадують окрему спільноту ‘’греків’’ (цей термін є виключно болгарським і використовувався щодо болгарських греків завойованої ними бізантійської провінції Македонія та провінцій давньої Еллади.) або волохів (останніх згадує сербське та угорське літописання). В візантійських документах зазвичай згадуються або ‘’народ імперії’’ (ромеї) або народи, які проти імперії повставали (здебільшого це були вірмени) або імперські союзники (наприклад, угорці чи кипчаки) чи її вороги (турки-сельджуки, руси чи сицилійські нормани). Цей міт кульгає ще й на іншу ногу. Яким чином могли племена ‘’кочових албанців’’ (а вище ми вже зазначили чому за рівнем розвитку албанське населення Косово перевершувало слов’янських прибульців) асимілювати місцеве неалбанське населення, яке мало тисячолітню високу культуру і при цьому не дати йому свою назву (як це сталось з тюрками-булгарами, які дали назву ‘’Болгарія’’ Союзу семи слов’янських племен) і аристократію (як це відбулось в дорійській Спарті)? А як вони могли нав’язати йому власну мову та культуру якщо ніби то перебували на ‘’нижчому ступені розвитку’’? Історії такі приклади невідомі від слова ‘’взагалі’’, в той час як археологічно і лінгвістично прослідковується прямий взаємозв’язок між іллірійцями та албанцями, а також перманентне проживання останніх на вищезазначенних землях. ПОЯВА ПРИМОРДІАЛЬНОЇ АЛБАНСЬКОЇ НАЦІЇ Процес сепарації албанської самосвідомості від візантійської розпочався із занепадом самої Бізантії. В 1185 році проти тиранічного правління Ісаака II Ангела, яке супроводжувалось податковим пресом – повстали брати Асені, які відбили у візантійців усі феми Тракії, Македонії та Епіру. Паралельно з цим, сербська держава Рашка (за активної підтримки Угорського королівства, яке на той час перебувало у конфронтації з ромеями) після тридцятилітньої боротьби відпадає від Константинополя, перетворюється в королівство Сербія і (скориставшись ослабленням Болгарії після монгольського нашестя) – відбирає у неї Косово. Болгари вирішують взяти реванш і приводить до серії сербо-болгарських війн, які закінчились лише в середині XIV століття розгромом болгарської армії при Велбуджі. Проникнення сербів на територію Косово і Македонії та претензії Неманичів на Константинополь були вкрай негативно сприйняті місцевим елліно-арберешським населення, яке вчиняло запеклий опір самозваним ‘’царям сербів та греків’’. Так, епіріоти уклали союз з угорцями, венеціанцями, візантійцями, болгарами і навіть з турецькими (sic!) емірами, для того, щоби стримати узурпаторські наміри Стефана IV Душана. Неодноразово повставали і князі ‘’косівських волохів’’ (аромунів) Давні традиції мирного співжиття албанців та слов’ян на території Космету почали порушуватись саме в цю епоху. До того ж, у XIII-XIV століттях на Косове поле стали переселятись скотарі-волохи, нащадки романізованних тракійців (які жили біля Охридського озера) і ще більше ускладнили проблему (у сербських і турецьких джерелах ‘’волохами’’ називали не лише арумунів, які до цього не жили на території Космету, але й усе неслов’янське населення Балкан за винятком греків. Тому, коли османські яничари, які брали участь в битві на Косовому полі зазначають про участь ‘’косовських волохів’’ в армії Стефана Храбляновича – невідомо, кого саме вони розуміють під цим терміном: албанців, арумунів чи їх обох). Більше пощастило епіріотам, котрі після здобуття хрестоносцями Константинополя, відмовились визнавати владу франкократії в Латинській імперії та виокремились в Друге Епірське царство (термін ‘’Епірський деспотат’’ ніколи не використовувався в тогочасній документації) на чолі з династією Дуків, які претендували на владу над усіма Балканами, через що постійно воювали з Другим Болгарським царством та франко-грецьким королівством Фессалоніки. Столицею Епіру стало місто Яніна, яке по нинішній день є культурним центром регіону. Населення сіл та міст було греко-албанським за походженням, а правляча династія – ромейською. У всьому іншому Епірське царство копіювало античні та бізантійські традиції управління в Албанії. Реальну владу в регіоні мали напівсамостійні феодали албанського походження (найвідоміші роди: Аріаніті та Кастріоті) або французького (Орсіні) та італійського (Неаполітанські Анжу), які дістали повноту влади після розвалу Греко-Сербського царства, яке завоювало Епір (загарбницькі плани Сербського царства досягали не лише Косово. У планах Стефана Душана було навіть завоювання Константинополя. Тому, якби історія склалась по іншому – шовіністично нас��роєні серби називали б Епір ‘’слов’янським з прадавніх часів’’)            . Першою державою, в якій албанці (під назвою ‘’арбереші’’) згадуються як окрема примордіальна нація було королівство Албанія, створене Карлом Анжуйським у 1271 році. Це королівство практично повністю відповідало території сучасної Албанії (за винятком її південної частини), яка була відвойована анжуйською династією в епіріотів. Згодом, він був повернутий ними, а коли Епір був завойований сербами - албанці прийняли протекторат неаполітанського короля Іоанна Анжуйского (остаточно італійців звідси вибили турки) Незважаючи на значний італійський вплив на містобудування, політичний сюзеренітет (Шкодер визнав сюзеренітет Неаполя та Венеції) і етногенез (змішані шлюби) – саме це королівство (поруч з прецедентом існування напівсамостійного і васального по відношенню до Сербії деспотату Арта на руїнах Епірського царства) можна вважати першою національною державою албанців, як окремої від греків політичної нації.     Ця теза підтримується західною албаністикою (зокрема провідними спеціалістами з питань албанськоїісторії та культури: Джоном Вілкесом, Олівером Шмітом, Робертом Елсі, Марком Сноє) Останньою значущою силою, яка брала участь в етногенезі албанців були турки. Шовіністично налаштовані публіцисти неодноразово і несправедливо називали албанців ‘’потурченцями’’, хоча особливих симпатій до Османської імперії албанці не виявляли ніколи (вони воювали з нею тоді, коли більша частина сербських князів добровільно перейшли на сторону турків) Перше проникнення тюрків-кипчаків на територію Албанії сталось за часів Другого Болгарського царства. Вони осіли тут і розчинились в масі місцевого населення. Колапс єдиної балканської спільної національної ідеї, яку просувала Бізантія або Болгарія, несприйняття аналогічних дій Сербії, перманентні бойові дії в стилі ‘’bellum omnia contra omnes’’, феодальний розбрат в Епірі та османська інвазія на Балкани – змусили албанських князів (васалів Неаполя та Венеції) об’єднатись у Лежську Лігу на чолі зі Скандербегом Кастріоті, котрий завдав туркам дуже великих проблем. Ціною страшних репресій (було знищено і взято в рабство 25% албанців) та значної переваги у військовій силі (на Албанію було кинуто всю військову міць Османів) – туркам вдалось захопити усю територію Албанії, а потім відбити спроби венеціянців і армії Папи Римського повернути ситуацію під свій контроль. Після смерті Скандербега (який до останніх днів боровся з турками) від малярії - незалежність останніх албанських князівств була ліквідована, а сама Албанія була включена до складу вілаєту Румелія в якому ще жевріли паростки спільної балканської солідарності. В результаті іс��амізації Албанії тут з’являлась іслямська ідентичність. Проте, і вона ніколи не носила паніслямський чи протурецький характер. Яскравий її представник - Алі Паша Телепінський, який будучи віруючим мусульманом – сповідував націоналістичні ідеї та воював з турками. Загалом, націоналізм модерного типу став формуватися тут наприкінці XVIII століття (що показує те, що Албанія ніколи не втрачала солідаризацію з загальноевропейськими процесами). Також, за Османської імперії в албанських містах з’явились також турки та євреї (переселенці з Еспанії), однак вони жили замкнутими громадами і майже не змішувались з албанцями (щоправда, певний турецький вплив на албанську еліту все таки відбувся за п’ять століть османського правління. Проте, значно сильнішим був відтік іслямізованих албанців до Стамбулу, де вони або займали важливі державні посади, або, навпаки – поповнювали ряди люмпен-пролетаріату) Десятки тисяч албанців утекли від османського іга на територію Італії, де вони дали початок групі ‘’арберешів’’, в той час як інша частина албанців втекла до венеціанських і латинських володінь в Греції, а потім – до Речі Посполитої і Російської імперії (особливо багато їх осіло в Одесі). Цих албанців називають ‘’арнаутами’’ (перекручена турецька назва ‘’арбаніт’’ або ‘’альбаніт’’) ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ Найбільш близьким до албанців народом в мовному, культурному та геополітичному плані є греки. Незважаючи на те, що і албанці, і греки апелюють до епіріотської спадщини (на яку обидва народи мають право), приклад Епіру, як двонаціонального регіону, в якому два близькоспоріднені етноси тисячоліттями жили поруч і вносили свою лепту в його розвиток – є показовим. До появи націоналізму модерного типу з його апеляцією до держав в етнічних кордонах – жодних конфліктів на міжнаціональній основі не виникало взагалі. На сьогоднішній день грекам та албанцям вдалося загасити конфлікт в Епірі шляхом довгих переговорів та взаємних компромісів. У середовищі албанських націоналістів практично відсутня ненависть до греків (на відміну від сербів та турків, ставлення до яких є дуже далеким від позитивного). Грецькі націоналісти ненавидять турків, а до болгар та албанців ставляться як до імпульсивних та бешкетних молодших братів. Меншою мірою вищеописана строкатість стосується моноетнічної Північної Албанії, де, проте - був сильним італійський політичний вплив, хоча самі італійці не мали великого впливу на албанський етногенез. Даний регіон не зазнав вторгнень кельтів та слов’ян, романізації (аромунське населення тут жило лише в приморській зоні) і османізації (турки тут жили теж лише в містах). До речі, якщо на півдні Албанії живуть мусульмани (наслідок іслямізації) та православні у пропорції 3:1  – то на півночі Албанії така ж пропорція характерна для мусульман і католиків. До речі, албанські мусульмани спокійно вживають алкоголь, святкують Пасху та Різдво, а багатьма близькосхідними та азійськими мусульманами вважаються ‘’мунафіками’’, які вірять у Велику Албанію, а не в Аллага. І нарешті, ще більш складною виявилась етнополітична ситуація в Косметі (колишній Дарданії), котрий до III ст до Р.Х. мав однозначний іллірійський статус, після цього і до римського завоювання – ілліро-кельтський, з I і по VII століття – іллірійський, з VII по XIII – албано-слов’янський (причому, спершу моравський, потім болгарський) з XIII і по XV століття – албано-сербський, а від спустошення краю турками у 1389 (до речі, західна албаністика, так само як і албанська історіографія, на основі джерел стверджує, що саме турки, які перебили велику кількість албанського населення краю – свідомо завозили сюди сербів, щоби створити тут штучну національну напругу. А не навпаки) і до XX століття – переважно сербський. Зараз Косово є албанським, а Метохія заселена сербами (в чому можна побачити історичну закономірність)  Складний етнополітичний баланс в Косметі був порушений експансією сюди  Греко-сербського царства, панбалканські амбіції якого категорично не сприймались народами Малих Балкан. Космет був надовго вирваний з контексту етнополітичної історії Малих Балкан, а експеримент із його перетворення в духовний та культурний осередок сербів закінчився катастрофою. На сьогоднішній день, через ряд подій геополітичного значення – албанці проживають в ряді держав, котрі мають напружені стосунки між собою та з самою Албанією (де проживає далеко не вся частина албанських етносів). Невідповідність такої ситуації історико-політичним реаліям минулого змушує албанців шукати нові виходи із ситуації одним з яких є проєкт ‘’Великої Албанії’’, який є за своєю сутністю схожий на грецький Енозис і має під собою як і об’єктивні чинники, так і суб’єктивні претензії.  А невідповідність таких модерно-національних проектів в постмодерну епоху з її регіоналізмом і поверненням категорій ‘’поліс-хора’’ у життя – до тих реалій які історично склались у албанській історії (входження албанських земель до складу наднаціональних інтегралістських утворень) сприяють постійній напрузі в регіоні Малих Балкан. Олександр Шаховський Read the full article

[greenpostua]

👁️🩺 Після 45 років кожен стикається з пресбіопією, але існують методи сповільнення цього процесу. Подробиці👇