#твори

[something-lonely]

Аооаоааа

Дописала твір із зарубіжної літератури, переосмислила з ним всю суть людського життя, війни, прагнення до ідеалів, причини війн, пізнання себе, й взагалі всього... Ух

А це лише був твір роздум на тему історичне минуле в літературі..

[0le9-mind]

[i-nf0-ru]

Делай добро и бросай его в воду (забудь сам и не напоминай никому)

Dans un monde qui peut souvent sembler accablant, il y a une vérité simple la mendicité pour survivre

[whynot1234567890]

Коли музика стихне

Колись...

Колись давно мені сказали "Просто візьми і зроби". А якщо взагалі не хочеться?Що як у тебе зараз весь світ у чорно-білих тонах і навіть рухатись не хочеться? Але треба, казали вони. У кімнату вривається покоївка. -Пані! Ваша сукня прибула! - за нею заходить ще одна жінка, заносячи сукню і світ наповнився зеленим світлом під стать плаття. Пані розтягнулась у ніжній посмішці. Вперше за останій час.

-Дякую люба, - відь нього аж віяло свіжістю. Зелений означає життя і весну. В одній з моїх книг на похорони замість чорного вдягали зелений. От-то, тоді думала я, абсурд.

-Вам допомогти вбратись? - беззвучна відповідь кивком, книжка з теплих рук обережно лягла на стіл, потроху вистигаючи. Тихий шелест одягу. Звичайна атласна сукня вже на вішаку замість зеленого і свіжого. Тепер вже зелена сукня наповнюється теплом чужого тіла. Весь світ досі зелений і наче дихає. Воно наче надає життя худій постаті що його носить. Вже навіть не так видно шрами на руках і кола під очима.

-Воно прекрасне, - на видиху випустила постать розправляючи складки на зеленому чуді. - Як думайте хтось помітить що я не спала всю ні? - постать повернула голову у сторону покоївки.

-Ні пані. Я думаю вся увага буде не на цьому. А також можна нанести трошки пудри і ніхто тоді точно не помітить, - на покоївці з'явилась легка посмішка, але лице відразу потемніло. Заздрість. Колись мені казали що це найгірша емоція і гріх, але ми всі її колись відчували, чи не так?Чорне полотно лиця і тільки світла посмішка видна на ньому. Зелений колір світу затягнувся туманом.

-Добре, давай. Додамо кольє і трохи пудри, - дівчина сіла на стілець і прибрала кучері з лиця, у цю ж мить щоки торкнувся пухнастий премет. Очі самі прикриваються і на шию лягає холодне кольє.

-Думаю тепер ви готові.

-Дякую мила, - суха подяка без емоцій. Нащо дякуювати за заздрість? Так колись мені казали. Шурхіт зеленої постаті по сходам майже не чутно, але до вух вже долинає музика, яка починає розфарбовувати світ не тільки в зелений, а у всі існуючі кольори. Двері у залу відчинились і музика вдарила всіми своїми кольорами, хочу у самі залі не було так кольорово як у її світі. Всі обличчя враз повернулись на неї. Багато пар очей звернули свою увагу на неї. Вона виділялась. Всі ці обличчя дивились на неї і темніли від заздрості, крім одного. Воно світилось від захвату, справжнього і живого захвату. Світле обличчя теж виділялось як і зелена постать і не роздумуючи вона рушила до нього, навіть не слухаючи як її представили гостям. Вона зупинилась прямо перед ним і музика наче заграла гучніше.

-Не хочеш потянцювати? - тихо сказало світле обличчя.

І все в раз зникло. Разом з кольорами і світлим обличчям. -Ей, навушники назад віддай!

-Ми вже майже на місці. Годі дивитись в одну точку як псих, - навушники знову знаходяться у господаря тільки вже на голові, а на шиї.

-Ну ти і дятел. Не лякай мене так більше, - блокнот разом з свіжим малюнком зеленого плаття закривається як і весь видуманий світ і обережно ліг у сумку разом з олівцями. Колись мені казали "Просто візьми і зроби", а я не візьму і не зроблю. Вам на зло. Я буду жити у цих фантазіях де є ти, кольори і музика

[cartava-soroka]

Досить мені прокрастинувати, тож… УКР АВ ПО МАЛЕВОЛЕНТУ (йееей!)

синапсис Події розвиваються в часи близьки до подій голодомору 1932-33 року на території України. (Зустріч із Джоном відбулась 1931 році.) Відхилень у сюжеті (окрім місця подій), майже нема, окрім зазначених нижче. Почну з Артура. Народився 1899 році і зростав наш хлопець у Львові. Батько поляк, мати українка. Обидва батьки (звичайні робітники) спонукали вивчення культури і мови свого походження, тож у Артура закріпилась двомовна говірка. Потрапляє до сиротинцю близько 12 років, тут і розвиває захоплення мистецтвом. Старанний на уроках музики, вишукує свіжі вірші поетів (полюбляє творчість Франка, бачить себе у Шевченку, розповідає Вороного на пам'ять своїм друзям з сиротинцю). Із звичайним навчанням теж непогано, ще коли були батьки він вступив до гімназії, тож продовжував там навчання і подалі. З початком Першої Світової, ще два роки знаходиться у Львові. Але 1916 року, втікає до Києва. Молодий 16-ти річний Артур заворожений. Хоч боротьба все ще є, та це не натовти сиріт та облави Львову. Це революція бейбі. Він був дитиною, як спостерігав боротьбу між москвофілами та народовцями. Він не сильно розумів тоді, щось вичитував з батьківських газет і все. Але тут… Тут свобода. Стає редактором малої газети, щоб себе прогодувати, дає уроки з піано і бандури. В цей же час починає писати свої музичні твори, надихаючись роботою Лисенка і Леонтовича. Більше спирається на роботу з синтезом народного і сучасного. Вступає до Академії мистецтв вже у 1919 році. Продовжує працювати в періодиці, ходить по культурним салонам де і зустрічає Сольникову Єлену (мій прототип Бели. якщо у когось є кращі ідеї з іменами БУДЬ ЛАСКА пишіть). Молоді активно розмовляють, починають зустрічатись, і у 1923 році стають подружжям. 1924 році, народжується Фаро та помирає Єлена. Артур намагається виховувати Фаро, щоб заробити продовжує писати композиції (навіть декілька для ВУФКУ писав, чим пишається), та у віці 3 років вона помирає (тут все по канону, вибачай сонечко). Розбитий горем, Артур знов втікає, в цей раз в Коростень. В Коростені перший час живе за виручені гроші з саундтреків, та у кабаці його знаходить Петро. Він репортер місцевої газети. І так співпало, що конче як треба автор мистецької колонки. Тож Артур стає колумністом (що доволі складно, маючи до увагу збільшену цензуру). І от я нарешті добрався до основного сюжету: Якось у офіс редакції, приносять пакунок. Оскільки зазвичай Артур і Петро собі працюють над матеріалом додатково, то отримують її саме вони. У пакунку була непидписана книжка, з дивним символом. В кінці подій першого сезону, Артур і Іван (бо аналогів Джон Доу нема. буде Іваном Мельником), опиняються в Житомирі. саме тут вони потрапляють до Країни Мрій. Після Арки 20 епізоду, Артур, замість засніжених гір, потрапляє на розпечене порожнє поле Конотопу. на секунду він навіть думає що повернувся до пустель Країни Мрій, але нажаль він просто в одному з сел що потрапили на "чорну дошку". Андрій (як насправді багато імен гарно адаптується… це Ларсон, якщо що), є головою сільради. Замість печер, він у лісі має хижину. ("це і так мертві, хай з них хоч трохи користі буде" - Андрій). Пообіцявши того вбити, Артур їде до Києва. У потязі до Києва, починає переслідувати М'ясник. З Іваном, Артур винаймає у Марії квартиру (десь ближче до Шулявки. йому грошей на центр б на Хрещатик не вистачило). Її товаришом був якраз Оскар, священик Андріївсьої церкви (ТУТ БУДЕ ПОСТ ПРО ВПЛИВ ПРИ ЦЬОМУ АНТИЦЕРКОВНОЇ ПОЛІТИКИ, ЧЕСНО). Щоб подолати Дряпика, вони їдуть до Передмостової Слободи. А на 5 сезон, Артур стане козаченьком) ("Артурику, тиж хотів бути вільним? пам'ятаєш ти в дитинстві про козаків іноді слухав? не хочеш на січ піти?" - Кейн) ФУУУУУУХ. це поки головні пункти що є. Далі буде

@snakeunderyourboot - буду чекати на ідеї)

[oriel-color-splash]

Теплый чай, уютная атмосфера и прекрасное творческое настроение, вот, что нужно для полного счастья. Мечтай, твори и ищи вдохновение, умей видеть прекрасное даже в самых обычных вещах.

🫧

Warm tea, cozy atmosphere and wonderful creative mood, that's what you need for complete happiness. Dream, create and look for inspiration, be able to see beauty even in the most ordinary things.

[mrsheo]

Ви чуєте цей голос Янгола Небесного, шелест його крил?

👁ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ НА ЗБІРКУ «ТИСЯЧА ОЧЕЙ» ВІДКРИТІ 👁

Тканинна обкладинка, як пір'я Янгола, мерч, як його доторки, твори, як його пісні.

Передзамовте збірку, присвячену альбому "Тисяча очей" гурту ZWYNTAR протягом жовтня!

Збірка «Тисяча очей»

11 текстів, 11 ілюстрацій, 88 сторінок.

Тверда тканинна обкладинка з золотим тисненням та паперова суперобкладинка.

800 грн.

Збірка «Тисяча очей» та хтонічний набір мерчу

👁 Закладка "Жертовний кинджал";

👁 Дві двосторонні листівки "Янголе Небесний" та "Ящірка";

👁 Паперовий стікерпак;

👁 Голографічний стікерпак;

👁 Окрема наліпка "Трясовина".

1200 грн.

Щоб зробити передзамовлення та знайти додаткову інформацію, ви можете перейти за посиланням до гугл-форми:

https://forms.gle/RQcCRBfCuxiZEpGx5

Форма буде відкрита до першого листопада, тираж буде надрукований по кількості передзамовлень.

Слава Янголу Небесному!

[melody-of-madness0-0]

Это совершенно новое ощущение, когда ты понимаешь, что твоя жизнь только для тебя.

Когда ты осознаешь, что все в твоей жизни крутится только вокруг тебя и так можно. Можно совершать абсолютно любые поступки и принимать абсолютно любые решения, ведь это только твоя жизнь. И последствия будут только для тебя и поэт��му они значимы только тебе.

Какой это кайф осознавать, что ты никому ничего не должен, потому что твоя жизнь касается только тебя. Это только твой путь, только твой процесс творения. Так делай что хочешь. Бери любые кисти и твори картины такими, какими ты хочешь их видеть. И даже если будут кляксы и ошибки, ты будешь знать что это только твое произведение, только твое творение и от того оно будет тебе самым родным и прекрасным, даже если кому то оно покажется уродливым.

Твори только для себя.

[0le9-mind]

[thyinum]

Добрий день, пані Тмин! Вибачте, що пишу вже вдруге, я не зразу зрозуміла, як надіслати повне повідомлення.

Мене звати Ліза і я студентка магістратури Уппсальського університету у Швеції (програма ALM — Архіви, Бібліотеки, Музеї), і зараз працюю над своєю дипломною роботою. Моє дослідження стосується цифрового живопису як сучасної форми культурної взаємодії. У межах кейс-стаді я обрала спільноту #ukrart в Твіттері і відібрала 26 художниць та художників, чиї роботи, на мою думку, особливо сильно резонують із темами культурної ідентичності та живої спадщини. Тож зараз пишу кожному/кожній з них із коротким проханням.

Ваші роботи дуже відгукнулися мені в контексті мого аналітичного фокусу, отже я посилаюся на деяки з них у тексті (звісно, з повним зазначенням авторства). Якщо Ви будете не проти, я б також хотіла додати зображення деяких творів (з посиланням на джерело) у фінальну версію дипломної роботи, яка буде розміщена онлайн на шведському академічному порталі DIVA. Але якщо Ви не комфортно себе з цим почуваєте, я просто залишу згадку про Ваші твори без зображень.

Ось посилання на пости, про які йдеться: https://x.com/thyinum/status/1519400093656440833 https://x.com/thyinum/status/1496102170470588419 https://x.com/thyinum/status/1457674752999501832 https://x.com/thyinum/status/1499685626081329156

Якщо Вам буде цікаво, я можу потім надіслати лінк на готову версію дослідження. Якщо все піде за планом, воно має бути опублікувано десь в середині або наприкінці літа.

Дуже дякую за Ваш час!

Привіт!

Я тільки за, можете брати мої роботи і включати їх у дослідження, особливо враховуючи, що ви з повагою ставитеся до авторства 🤲💜✨

І мені буде цікаво побачити вже опубліковане дослідження (⁠ ⁠ꈍ⁠ᴗ⁠ꈍ⁠)

Бажаю удачі з цією справою, вона дуже важлива!

[black-owl]

Рисуй. Твори. Изучай.

Сублимируй.

[teamiserableee]

Фу, ненавиджу писати твори 😔 фу, фу, іу.

[tvoridobrobro]

Тайсон его развалит кто за пишите в коментариях

[vbart459]

Прекрасные твои сигилы @johndesadeblog ....Твори свои сигилы дальше ...

[foolish-neko-reads]

Зібрання творів Артура Мекена

Я обсесивно читаю практично кожну книгу про фейрі, яку знаходжу, але тільки на другій половині цієї збірки мені сяйнула думка, що Мекен полюбляє цю тему. Мабуть, те, що його доробок зараховують до асоційованої з ГФЛ химерної літератури, мене заплутало, хоча мені й не хочеться "химерних" письменників сприймати саме як дотичних до ГФЛ.

Словом, так, усі оповідання з цієї збірки торкаються валлійської міфології, тож, звісно, у них присутні фейрі. Цікавою особливістю Мекена є те, що він пов'язав фейрі з давньо-римською культурою. Не знаю, чи це така особливість валлійської міфотворчої традиції, чи просто сам Мекен цікавився віруваннями давніх римлян, що перегукувались з релігією кельтських народів.

В цілому, мені сподобались твори Мекена, передовсім тому, що в нього є певне різноманіття у зображенні фейрі. В одному оповіданні його персонажка описує низькорослих створінь з мигдалевидними "монгольськими" очима та дивними обличчями, в іншому з'являються вродливі білошкірі "люди" з чорними волоссям та очима. Також мені дуже сподобалось, як у "Білому народі" він навів кілька традиційних казок (не знаю, чи він їх вигадав на основі народних мотивів, чи це справді перекази валлійських казок) про фейрі, з яких видно початкове ставлення людей до традиційного образу чарівного народу. Власне, це оповідання мені сподобалось найбільше. Другим поставлю, мабуть, "Троє самозванців". Мені сподобався задум, але якось не зрозуміло, чому ця трійця розповідала свої дивні історії головному героєві, хоча він був для них незнайомцем й, з їхньої точки зору, ніякої важливої ролі не відіграв. Можливо, вони думали, що він їм якось посприяє зі співчуття, а можливо й здогадувались про щось, не знаю.

Але кумедно, що кілька оповідань об'єднують двоє персонажів, яких звуть... Дайсон та Філіпс. Пилосмок та фен у пошуках містичного! хД

Найбільше мене здивувало те, що в одному з оповідань Мекен якось примудрився пов'язати фейрі з монголами та, скажемо так, болотяною народністю азійського походження на півночі. Як би прадавні монголи дісталися Вельса мені не відомо, але вважатиму, що це була теорія персонажа оповідання.

А найменше мені сподобалось останнє оповідання у збірці - "Уривок з життя". По-перше, надто розлогі описи природи, відчуттів та фантазій були надлишковими й нудними. По-друге, після них було дуже прикро зрозуміти, що жодної розв'язки оповідання не має. Звісно, є певна чарівність у тому, щоб просто описати епізод з життя, але автор створив напругу та містичну загадку, а завершення не дав. Мало того, що довелось продертись крізь напівмарення головного героя, так воно ще й було намарне. А ще мене дуже розчарувало те, як Мекен зобразив дружину гг. Чомусь в інших оповіданнях жіночі персонажі мали хоч якусь самостійність та цікавість, а тут дружина просто тло для чоловіка. Вона навіть не поводиться, як самостійна жива людина, вона в сюжеті лише для того, щоб спонукати гг до розмови. Ну дуже не сподобалось.