catharinaloyko-blog

[catharinaloyko-blog]

Уборка - не темная сторона

«Уборка», «субботник» - эти слова вызывают не самые лучшие мысли у большинства. Ведь правильно же? Особенно сейчас, когда отошли снега (относительно, ведь март был жарким, ну а апрель немного «работает» за декабрь),  вся грязь на виду, что скопилось с зимы, и народ «выполз из спячки», что соответственно ведет за собой большой поток людей на улице и больше мусора под ногами. Приятно ли нам смотреть из окна на грязные улицы, ходить по паркам, даже на ту работу когда идем, наблюдать такой ужас? Конечно, нет!

Возьмем, к примеру, Киев. Как-то, в начале 2010-ых газета The Financial Times признала Киев самой грязной европейской столицей, опираясь на исследования западных ученых. Вообще, экологическая ситуация столицы вполне проблематична и до сих пор. Всю проблему не стоит скидывать на комунальщиков и службы занимающиеся уборкой города, но и на себя. Да, да, вы не ослышались. Не зря говорят, «Чисто не там, где убирают, а там, где не мусорят». Менталитет что-ли такой, или воспитание и пример окружающих… Но суть ясна, думаю, всем. Да, пускай урны не везде распичканы, но и нам, вроде, не сложно пронести ту же упаковку от мороженного или пустую пластиковую бутылку из под сока лишних 50-100 метров. Если же лень, то как кинешь в кусты, не забудь громко хрюкнуть!

Но как же заставить себя пойти убраться хоть возле дома? Частники обязаны убирать свою территорию возле забора. Большинство убирается там, когда делают либо же возобновляют палисадник. Но во дворе надо тоже убраться! Легкая мотивация как для частников так и для жильцов многоквартирного дома поможет это сделать. Мотивация эта – общие субботники. Даа, именно она, так как многим самим выйти сделать то ли лень, то ли стесняются, а вот когда ты не один такой, уже легче! Особенно если поддерживаешь хорошие отношения с соседями. Так же, есть очень классная штука, как общественные субботники. Чаще всего о которых мы можем прочитать на страницах в социальных сетях нашего города/поселка. Один из таких примеров украИнская общественная организация «Let’s do it! Ukraine!», последовательно международной общественной организации «Let’s do it! World!». Кратко про основоположника: сама кампания началась с естонской акции «Let’s do it!», которая прошла 3 мая 2008 года. И что Вы думаете? На этом все! Даже оф сайт прекратил публикации. Все потому, что естонцам достаточно было всего одного такого массового субботника и больше не осуществлялось такого большого сбора мусора. Неплохо так. А вот украинцам сложно прийти к этому. Вышесказанная организация в Украине с 2010 года. Сначала в Киеве, потом распостронилась по всей стране.  В этом году акция будет проводиться 29 апреля и по данным сайта, привлечено более 500 тысяч людей, пока что. Хотя пару лет назад ели тысячу смогли собрать.  Еще есть время присоединиться, поговорить с соседями и договориться о субботнике, рассказать знакомым, друзьям и тогда ��е только вы будете одна убираться. А люди, проходящие мимо, мимовольно уберутся дома.

И все таки, как заставить убраться дома? Легко и просто – позвать гостей! Малознакомых. Потому что уж малознакомым людям хочется показать себя с лучшей стороны. Ведь так? А убраться под любимую музыку еще будет легче.

Есть еще парочку вариантов как, например: подразнить животных (если есть), удивить родителей либо же сожителей, и в конце концов, почему бы и ДА?!

Чистота – залог успеха. Мусорить можно, но желательно все потом убрать и не хрюкать потом.  

[catharinaloyko-blog]

Клич до пана Ніхто.

Далебі, кожного довбаного ранку не усі прокинуться. І так день у день, день у день… Не прокинуться ти, твій сусід чи громадянин іншої країни. Знову ранок. Набридло. Набридло, що не всі прокидаються чи не всі заснули перед тим? Не суть. Знову ж ранок. Джезва нагріта-перегріта. Час кави та дій. Бездіяльність – дія. Все ж, потрібна ро-, пере-, з- мова. З ким і навіщо?  Важкість переговорів з колегами, друзями, родичами та у кінці, з собою.

Переговори самим із собою чи, радше, монолог? Переговори твого его та душі; побаченого та почутого; розуму та серця твоїх. Кожен раз маленький когнітивний дисонанс  і кожен раз консенсус. Іноді протиріччя розростаються до розмірів всесвіту. Твого. Усього. Який він, твій всесвіт, любий? Чи ти досі пам’ятаєш мене, нас, себе?... Чи ти не загубився у цьому маленькому світі та великому его, коханий? Минулий коханий. Колишній. Нинішній пан Ніхто.

До речі, приємно познайомитись, пане. Ваше лице/тіло/хай там як, душа мені так знайомі. Ми раніше не бачились? – Навряд. Я вас не пам’ятаю. – Я вас також.

Але мій всесвіт пам’ятає вас…тебе, Ніхто. Пам’ятає твою посмішку, обійми, тембр голосу та міцні руки. То було насправді чи вига��ка? Чи появою своєю я твій всесвіт порушала, любий? Пардон, пан Ніхто.  

Кажуть, усі ті люди в наших сновидіннях з’являються з побачених обличь колись, чомусь і навіщо зап’ямятовані. Чи з’являлась я у твоїх снах, Ніхто? Пригадай. Ох, забула, що сновидіння на 90% забуваються як прокинемось і взагалі з часом розтаюють, як сніжинка у долонях. Швидко та на завжди. Але ти все ж спробуй згадати.

Згадай як було добре, прикро та щось у новинку. Майже уривався терпець, який урешт зірвався. Пам’ятаєш? Згадайте, пане Ніхто. Сніжні прогулянки, запашна кава та те сузір’я із 5 зірок у вигляді ромбу – наше сузір’я (було колись). Ромб, який нині зберігається у мене під серцем. Просто фарба, болюча для мого всесвіту, але ж така цінна, бо вона зображує НАШ всесвіт, НАШІ спогади, ТВОЮ відразу, МОЇ помилки. Комбо та й годі. Урок  життя, набитий під серцем.

Пане Ніхто, ви нині – н і х т о. Але ви провели гарний урок у вигляді семенаріуму з практикою. Дякую. Надіюсь, навзаєм. – Так, я вас також…Не пам’ятаю. Приємно посміхнусь до вас Ніхто та піду. Піду з прикрими та пекучими сльозами, які ви так і не вспіли побачити. Так і не вспіли пробачити. Мене? Себе? Нас?...

Пане Ніхто, ваше обличчя знайоме до болю. Шкода, що раніше не зустрічались. Ваш всесвіт гарний та поросший тереном життєвих складних сторінок. Пан Ніхто, очі самі за себе говорять. Говорять – переговорюють – біжать. От і все.

Набігає вечір, ніч і знову ранок. Довбаний ранок. Знову не усі прокинулись. І так день у день, день у день…

[catharinaloyko-blog]

Студентські протести мейд ін Юкрейн

   В останні надцять років студенти стали рішучою силою та мотивацією до акцій протесту. Саме на піку молодих років людина здатна йти проти системи та боротись за своє, незважаючи на заборони та усіляки забобони влади, працівників ВУЗів та конс’єржки общаги. Мимоволі дорослі зараз згадують свої студентські, майже безтурботні, часи, егеж? Протести студентів, да і не тільки, завжди намагались придушувати, але не всі вдавалось, бо активна громадська позиція не залишається незаміченою. Деякі з протестів досягли що вимагали, будь то є відміною постанови можновладців чи зміною внутрішньоуніверситетського розпорядку. Тож, до вашої уваги найгучніші акції протесту український студентів. Переконайтесь, що студенти мають рішучий вплив! Гадаю, буде правильніше почати з років до незалежності нашої неньки, а саме з революції на граніті, також відома як Студентська революція на граніті. Тривалі протести з 2 по 17 жовтня 1990 року, основний з яких було голодування студентів на нинішньому Майдані Незалежності. Основними факторами, що підштовхнув молодь до такої акції, були вибори до Верховної Ради УРСР, де більшість утворили комуняки, та недостатні елементарні ресурси на споживчі потреби людей. Ідея проведення акції, основою якої мало стати студентське голодування, виникла влітку в Київській УСС, яку підхопило «Студентське Братство Львівщини», далі Дніпродзержинська УСС. Зокрема, кияни висунули три основні вимоги: перевибори ВР УРСР, націоналізація майна КПУ та ЛКСМУ, не допущення підписання нового союзного договору, а львів'яни додали ще дві: відставка Масола та прийняття рішення про військову службу громадян УРСР виключно в межах республіки. Прогугліть, якщо цікаві подробиці. 16 днів, наметове містечко, голодування, страйк, респресії у ВНЗ та місцях скупчення молоді, близько 2х тисяч студентів по Україні та майже досконало виконані вимоги студентів. Непогано так для студиків, згодні? Помаранчева революція, листопад – гру��ень 2004. Акція протестів ініційована прихильниками Віктора Ющенка. Так-так, навіть ця подія не обійшлася без студентів! Нехай там як, але студенти добре активізувалися і під час цієї революції. Суспільних рух включав у себе велику роботу студентів-активістів  за допомогою сербського молодіжного руху «Отпор!», який базувався на принципах ненасильницького спротиву. Багато студентів з громадських кампаній «Порна! (чорна)», «Пора! (жовта)» та «Чиста Україна!» внесли вагомий внесок у революцію. Багато громадян пам’ятають  результат події – «Ющенко, так!». Далі – більше… Наш майже засуджений Віктор Янукович наробив «ділов» ще до Євромайдану, що безпосередньо стосуються студентів. З гаслом «Хай депутати платять за пропуск пленарного засідання» у жовтні 2010 шикувалися студенти в колону, бач Всеукраїнська акція протесту. Бунтуй, кохай, права не віддавай! – голосно скандують студенти. І це через введення в Україні платних послуг у вищих навчальних закладах.  Далебі, можновладці не прошарили, що своєю злорадною постановою Кабміну №796 вони підіймуть студентів по всій Україні. По суті, метою акції  було – припинити комерціалізацію освіти, перетворення її на бізнес, насправді – відміна постанови. Що ж, імітація відміни відбулась, голова Державного комітету з питань науки, інновацій та інформатизації, на той час, Володимир Семиноженко повідомив, що з переліку “освітнього прейскуранта” викинули перездачу іспитів, користування Інтернетом і фінансування лабораторних робіт. Перемога не повна, але вже щось. Започатковане 2011 року Міністерством освіти й науки об’єднання українських вишів спричинило обурення громадськості та протестні акції викладачів і студентів. Лише 2012 року проти об’єднання вищих шкіл протестували близько 2х тисяч студентів у Львові, Дніпропетровську, Одесі та в Сумах. Все почалось з Сум. Активісти просили відмінити розпорядження №331-р від 15.06.2006р. «Про деякі питання впорядкування мережі вищих навчальних закладів», як юридично необґрунтоване, тому, що вищі навчальні заклади створюються постановою Кабінету Міністрів України. Далі станція «Львів», де студенти також завдяки акції процес реорганізації було призупинено.  Але ж ні! Кабмін надалі постановив об’єднати виші в Одесі. Ти дивись який! Нічого, наші студенти тут також «витримали оборону» і замісник Табачника (минулий міністр освіти) Сулима катнувся до моря і повідомив про скасування рішення Кабміну. Надалі, прийшлося покататись Сулимі і до Дніпропетровська, де таж сама історія. Результати втішні на користь студентів – 0:4. Кабмін надалі декілька років не ворушив тему об’єднання вишів. Не можна не оминути революцію гідності, Євромайдан, протистояння влади та народу. Куди ж і тут без студентів? 30 листопада, день, коли на Євромайдані були побиті студенти, важко забути. Першопочаток, перші криваві дії влади проти майдану, перші постраждалі саме студенти. 17 студентів з декількох мільйонів населення країни. Замало для початку революції? Навряд. Як не крути, соціальна напруга країни піднялася вище межі. За даними Українського інституту національної пам'яті однією з основних рушійних сил Революції стало українське студентство, яке сприйняло свою відповідальність за майбутнє держави та виступило не лише учасниками революційних подій, але й виступили організуючою силою. Майдан розширився на усю країну як раз напередодні сесій. У висновку, аби студенти не «прогулювали» пари на мітингах, більшість ректоратів ВНЗ прийняли рішення погрожувати студентам відрахуванням, зняттям зі стипендії та іншими покараннями. І знаєте що? Не подіяло! Ха-ха! Голодівка, прогулювання пар, протести в корпусах, активна позиція, відносне виховання і вивчення матеріалу до пар при важких умовах майдану та постійна моральна підтримка одне-одного – такий був майдан для студентів. На фоні революції Гідності більшість громадян зрозуміли, що може та здатні змінити навколишні рішення та дії можновладців, ректорату і т.д. Надалі пройшло багато акцій протесту, загалом це були акції щодо рішення можновладцями зміни виплати стипендій, які пройшли по всій країні досить вдало, особливо у старовинному місті Лева та столиці. Також протест студентів НПУ, щодо незрозумілого надання оренди приміщень навчального закладу. «Борітеся – поборете!», і ніяк інакше! Студентство – часи, коли можна змінювати все навколо, творити та закохуватись. Не прогавте той час, коли ви здатні на щось більше. Лойко Катерина