kvilabezodnya

[kvilabezodnya]

Коли мені стало збагнути, що я не проходжу крізь фільтри чужих соціально огидних дилем

Із їхньою втратою логіки, мов несутужний, токсичний, обмежений демо, збіднілий об’єм

Здорового глузду, котрий видається за істинне, хоч надбання то доволі сумнівне й сумне,

То ж я прозлизнула між сканерів потягу трендів порожніх думок, що в обвал божевілля жене.

Аби лиш не бýло замало це тіло носити без тебе в себе глибині, як забракне душі,

В котрої набрякли легені любові, щоб дихати вічністю, раптом не стати глухими – кричи,

Та так, аби ті голосіння прорвали і греблі світів, і безмежжя мережевих координат,

І щоби тебе і мене увільнило від власних пасток безталанних, що в горлі безодні сверблять.

Дивуюсь твоєму багряному спадню в долонях бездонного, свіжого, може й

найліпшого дня.

За обрій тягну, розпускаю мотузку його, і мій кошик наповнено цінним мотком в забуття.

У скрині зеленій сховаю свої потаємні чуттєвості я від усіх своїх різних тебе,

Аби вже ніхто відімкнути не зміг. То є всесвіт. Секретна кімната, котрої немає ніде.

[kvilabezodnya]

Лінчевські сцени,

Коли ти хворів на мене.

Ковтав мов гіпоалергенне геном гієни,

Мучивсь от гігієни размежування.

Коли ти мною запа́х.

Кому би то було до вподоби?

Страх,

Подив екзистенції.

Всі ті навіжені хороводи,

Де,куди б не водили,

Зроду не відмити вени

Відтоді

Ані милом, ані ковтком свободи,

Ані кілком сирени.

У закутках

Ванни

Під піною сохнуть рани.

В ревéрс заклякло життя.

Коли ти не зайшов до кімнати,

Не ви́микнув дýмки,

Не вмочив рук у воду,

На примусив стогнати на всю хату так, що вже й не пізнати, хто то волав,

Щоб приборкати цього кохання анклав,

Щоб ніколи, мовляв, не стратити

Мук його вроди.

Добре що хоч на камеру зняв.

Привабить

Блідавістю

Копій

(с) Квіла Безодня

[kvilabezodnya]

КЛОУН

Не хочу нічого, не буду ніяк: Час видалила, мов маніяк, Збезволеним словом. То ж звідки тут клоун? Я не вірю в "ніде", хоч би й знайдена ким, Як вѝгадаюся брудним Спаплюженим светром У калюжі мертвій.

Я не стану "ніколи", хоч бачу ніщо. То тригер, куди б не йшов. То розладу пéтлі В кишені задертій. В долоні пательня, дуальні думки Як встати тепер і піти? Обвуглене серце. Я забула, де це, Ти.

[kvilabezodnya]

ALIVE

Тарган на полотні - то достовірна тема, То невгамовний крик, істерика шалених. Аби могла, розкидала б ще й диких вошей На дзеркала нуди, допоки то все зношу.

Кліща у нерв, у ребра сколопендри ноги, Ляща в мізерне. Бренди - то буття тісного. Ляд самоти, що точиться з-під мук незграбних, Бо по завісу хтось одну із рук украв в них.

А ти дививсь на стуки паразита-вірша, Зжер всі оті думки, аби не стало гірше. Подумав, що відчув ту ледь фатальну вроду, Що то alive, і враз свободи кайф погодив.

[kvilabezodnya]

ТАРГАН

Ти, трагцендентко, - огидна потворо, Мізерна невдаха, сансари майно. То ж всім все одно, що тим слизом із горла В реальність вилазиш, зухвалості злом. Бридко.

Ти, “твóри в штанях”, така марнотравна. Украй кволим стан твій запилений став. То ж я - твій устав у скривджений клятві Крізь рими ті кляті. Хто вбив таргана?! Гидко.

[kvilabezodnya]

ОТРУТА

Я - мати. Із чéрева видиш ймовірне прийдéшнє своєму порíддю, Якого ніколи не станеться, через верзéнне повíр’я.

Я - ґрати. Така вже ціна тому свíтові, де достобíса жахливо. Ви всі немовлята, котрих поглинає ганьби їдка злива.

Я - страта. Як пýстки спіраль, що назýблює подиху нáмисел пóрско, Мов глузду причал, що наскрізь вишкрібає із намірів лоскіт.

Я - клята. Як очі заплющу, то ти у мені прокидаєшся ревом, Що проситься дивом налýчитися десь в реальності. Стерво.

Я - чата. Чекаю, аби я могла замінити той вимір у часі. Й настало б життя. Де була б позривала усі свої маски.

То ж випустіть з клітки, довічно прикутої до небуття “Я” Отруту.

[kvilabezodnya]

ОДУР

Для тебе то спáдню ціхá, а для мене то пéлехи крові. Приманлива врода води - то фатальний безодні ковток. Що бачиш, як тишу, ввижається в грóму шумливій вимóві, І скроні уяви викручує зливами кожен мій крок.

“Вбий! Я кажу: вбий!” Це не омана.

Для неї картина - спочѝн, а для мене - то зáмисел вбивства Жінками трьома, що так змýчилися від садиста тортур. А може й інакше: у хворій уяві мене-сценариста: То в морі убивця, котрого вибагливо злапав одýр.

Ні! Я кажу: ні! Я не убивця!

Терміти реальності вщент вигризають вітрильник надії, І мáлево це - лиш верзíння, мая́чення кволого сну. Мов стрічка з життя, що потоплене враз, в унісон терапії, Доповнений міф про кохання, якого вже я не збагну.

“Вбий! ”- Ти кажеш, - “Вбий!” Що я накоїв?!

[kvilabezodnya]

Обмара

Мене химера - то обмáра, Що не кервáвиця - гнійник, Нутра дуальність - моя кара, Двійник, що раптом з мене зник

Та зазирає у безглуздя. Тож вичавлю хробачий слиз З німого черева, прорвуся Повз хвилювань своїх, як лис,

До твого вѝщіру, і далі, У той твій пригляд, щоб він здох, Та на смітник усі деталі Юродства, безуму, тривог

Обох нас. Плагіат потвори! До біса, станів парадокс - То індульгенція, то горе І не буття. Вже вийшов строк

З життя. Подразник руху пальців Із статики на полотні: Пізнання спокою зухвальців. Жива, завершена. В мені.

[kvilabezodnya]

моторошно порожні

для мене бог ти для тебе вона для неї небо і так по котрому колу невпинно жнемó ми самотності ребра вбивча направду потреба

так і в’яжемо очі кайданами тремо зап’ястя венам трясця пружним їм за щастя напасті трагізм

так і всохли вуста перев'язуємо неврам жѝла я для тебе не та до тієї ти й геть не дострибнув а вона не збагне усієї своєї суті може теж німа

моторошно порожні

[kvilabezodnya]

Лише вівторок, а вже стільки дум над полум’ям Із епізодів, де зжер 3D room оголений Кліше відмовок, однак лівий привід знову дай, І стає в пригоді тісна жертва промов. Бодай

То інша справа, забути код - право доступу, Торік шершавою суть була, підсвідомістю Заходиш справа аж на той світ сну - ріпост в пітьму: Твоя поява - то пути нот, жваві розладу

Палкі самотності. Мій трикодер в несправності. Кілька секунд - витримую я девіацій біль. Дивлюсь в трюмо - мене знову нудить: не став на стіл. В мене одна ціль - сама собі плиноправ на склі.

[kvilabezodnya]

дихаю віршем

механізм моїх тез мінімалізму протез романтизм втрат чавить крилатими страх моя рівновага покошена вправо мембрана любові у крові

криз нуарний крінж терез ввічливості гротеск у спальні до чого ця преса вимучений еспресо лихо gpt chat

чого би не прагла яка би не спрагла дихаю віршем

[kvilabezodnya]

природно пиши

крутінь очікувань надусвідомлення геть нанівець чула злиття є життя то ж природно пиши почуттів гаманець струс

так повноросло кортить надихай вдай в цю мить самоти тягар таємниць дужче незвиклого рідкість обрій за крайкою лиш почала ненавмисне невпору гаврана крик ти або з ким я там по-справжньому щаслива

[kvilabezodnya]

здобуття не фейк

контрольний постріл здобуття не фейк зло сприйняття бо осягнеш коли щаслива проріс зсередини в прогалин поняття то небо на стіні ось цвях прибий

я лину не поєднується із твоїм як мариш не постаю але задкуєш у можливий термін то ж не чекатимемо через нас нову годину ти назавжди

[kvilabezodnya]

незвично одна знерухомлена вкрай зневоднена я волію врешті теж за пороги ізникань у болю голизни

в чималих рендомах без ліку думок нашорошено що ще товчуться у темряві плентають схожі на диваків перехожих злегка гриземо удвох міражів драже на різних поверхах світу поділ спустошення

велич ігнору

[kvilabezodnya]

ти хто запускає у мене рімайндери імунітет до страждання розкрито без ексцесів не знала чи встою назовні корозії у тобі статися - невідкличне швидке бажання орієнтації що відкидає навколо екстазові вигадки стигнуть

захоплюється несвідомість сміття ірреальністю міфом навіяні ляпів критичних потоків досвід сакральний розсунули чом не наважишся раптом

в губи слів

[kvilabezodnya]

і коли я вся всохну ти зможеш до мене зайти так на чай мов попросту навів випадок ран рубці обережно ховай під убранням раптом аби не навіяло як я тебе змучила

адже наразі то все вже не має значення

як ти забажав злісно витнути мене поки сплю зі свого серця як я може й раптом прокинулась десь за завісою млявої вічності поки ми розростались на місці безлюдної площі аж тишком у інших десь із завитку свого із середини денервували так гаряче

хто ж то зронив ключі зазирни у звій і відмовлюсь од всіх своїх вікон

тижневий фест

[kvilabezodnya]

кілька моїх картин