not4yourmind

[not4yourmind]

Щоби я хотів записати сьогодні? Насправді майже нічого, але і відчуття ці запам’ятати хочеться. Все дуже цікаво розвивається і, зрештою, невідомо до чого воно в результаті призведе. Я все частіше думаю, що може пофіг і піддатися цьому ритму? Зрештою, життя одне і все таке. Навіщо втрачати таку можливість? А вона ще й буквально надзвичайно еталонна чи що. Це ж напевно нормально змінюватись під впливом часу. Все ж таки, коли я дивлюсь фільм або читаю книжку чи комікс, запорука цікавості сюжету це саме розвиток персонажа. Його внутрішні дилеми, трансформації вибору, поглядів та пріоритетів. Що як в житті теж має саме так працювати? Що як не можна жити пер��конаннями, які формувались багато років. Адаптуйся або програй. А я хочу програвати? Ні. Виходить треба адаптуватись. Читай як розвиватись. Читай як постійно змінюватись. Формально, я і змінююсь. Але ніколи в цьому векторі. А що як і тут варто? Що як треба дозволити собі трохи більше, ніж раніше? Що як це приведе до того, чого мені не вистачає зараз. Поки що є всі ознаки того.

В будь-якому разі все круто. Все дуже і дуже круто. Щодня ми ближче і ближче. Відвертіше і відвертіше. Теми розширюються, торкаються прихованих речей та розвиваються у щось нове. Зовсім інше, більш усвідомлене і від того більш цікаве. Складно пояснити, але відчувається все геть не так. Світ змінюється. Треба й мені чи що? А може я вже теж змінився, проте стараюсь того не визнавати.

[not4yourmind]

Сьогодні я реалізував одну свою невелику «мрію», яка існувала вже багацько років. Прямо навіть не згадаю, коли я собі це придумав. Загалом, купив проектор і включаю фільми на стіну або стелю. Насправді така фігня, але я прямо задоволений. Вже чекаю не дочекаюсь, коли вона приїде і ми так будемо дивитись «Надприродне» якісь рандомні серії на ньому. А потім готувати, гуляти, лежати, слухати один одного. Це прямо кайф буде. Ех. Хоч це й все ще в певних межах має відбуватись. Але чорт. Це якось аж надто добре. Діти інженерів співали, що нелегко бути принциповим. От і маєш. З іншого боку. Мені подобається поточне життя, насичене на дрібні події.

Сьогодні я поїхав на інший кінець міста до подруги з ночівлею. Завтра я чекаю на вихідні гостей до себе. Вчора я ходив на квіз, а післязавтра проводжу свій. Все воно ніби й просто, а ніби й якось так по дивному насичено, натхненно. А може це все цей клятий кофеїн. Але ж результат мені подобається, то чому б і ні?  Чому б і ні.

Я ще й багато різного пишу. І багато читаю. Нарешті дістався до «Руйнації». Топова книжка по всесвіту ліги легенд. От допишу цей пост і піду читати. Загалом вона мене надихає. Дуже сильно. І це ми ще в статусі «друзів», який не можна переходити. А що було б, якби я щоранку вдихав аромат її шкіри?

[not4yourmind]

Чи то через концент��ацію кофеїну в крові, чи то через інші причини… Загалом я зараз дуже продуктивний, але й одночасно відчуваю, що можу і хочу значно більше. Цікаво це працює. Взагалі, якщо так подумати, то я зараз на папері переживаю «роман», який, скоріше за все, ніколи не станеться в реальності. І це, по-своєму, прикольно. Вигадуючи все нові і нові сюжети, мені наче як стає легенько і цікаво. Я знову захоплююсь. Хоч я й розумію, що це все лише формування образу, який максимально віддалений від реальності. Але чорт. Це приємно, бо цей образ списується з неї. Це нікому не шкодить. То чому б і ні?

Запал, насправді, вже потрохи стихає. Але все ж. Цікаво виходить. Наша взаємодія вже місяць ходить на межі. І ніяк не перейде її. Кожен хоче, але не може зробити цей крок. Ці діалоги до четвертої ночі про все на світі однозначно не правильні.  Але з іншого боку… З іншого боку вони могли бути значно і значно відвертішими. Ми тримаємось дуже стримано. І це так дивно. Але це правильно. Як взагалі люди потрапляють в такі ситуації? Чому вони в них потрапляють? Що взагалі значить властивість людини потрапити в цю ситуацію? Може, мені треба «переступити»? Але ким я тоді буду? Взагалі так. Доля така цікава, насправді. Такого випробування я точно не чекав. Вже не можу дочекатись подивитись, чим воно завершиться. В будь-якому випадку це дуже цікавий досвід. Вона мене мотивує ставати кращим. Я навіть сам того не помічаю. Ніби як автоматичні налаштування відбуваються.  Зрештою. Зрештою, це дуже новий і не менш цікавий досвід.

Пу-пу-пу.

[not4yourmind]

Хтось мав цю відповідальність взяти. Я її і взяв. В її очах я дуже жорстокий. Але так завжди. Складні рішення має хтось приймати. І робити це дуже не просто. суперсиметрію на репіт до кінця літа.

[not4yourmind]

Ми проговорили 2 години телефоном. А потім я ще запустив їй стрім і ми так сиділи ще 2 години. А потім до п'ятої ранку переписувались. )

[not4yourmind]

Присмак спогаду, який ще не стався

Кожного разу моє романтичне захоплення супроводжується Океаном Ельзи. Аж надто інтимна лірика. Особливо в альбомі «Суперсиметрія». Вакарчук прямо цитує те, що зараз мені знову відгукується. Так приємно, зрештою. Хоч цей союз і приречений на провал навіть не почавшись, але це не забороняє помріяти про те, що могло б статись … Якби хтось був менш принциповим або більш рішучим.

Закриваєш очі і мимоволі переносишся в Львів. В стару двокімнатну квартирку на третьому поверсі «історичної» будівлі з егоїстично скрипучою підлогою. Ранок. Запах темної кави в повітрі... І обов'язково капучино, в якому від кави лише назва. Дві кардинальні протилежності формують справжню симфонію аромату з цими просоченими віками стінами. І вона. Така ніжна і впевнена. Сидить на вікні і читає щось, ледь – ледь ворушачи губами в такт проїжджаючим повз машинам. Довірливо сперлась на дерев'яну раму і прикрившись пасмом неслухняного волосся, яке мало б "ніколи мені не сподобатись". Але сподобалось. Сподобалось так, як ніщо більше в цьому світі. В цьому місті. В цій квартирі. Вона б сиділа так легко в моїй білій сорочці на оголене тіло, по-мистецьки демонструючи всю досконалість шкіри запаху рисової води.

[not4yourmind]

Головна проблема в тому, що вона мене надихає.

Достатньо лише пари повідомлень. «Я аж забула, про що думала в моменті. Це сексі».

І все. І я сам роблю речі, на які ніколи б не наважився раніше. Це як? Це що за чити? Так не можна. Бо куди це все. Куди? Так не піде. Давай пригальмуємо. Будь ласка. Чи ні? А ще цей голос... Відчуваю, що роблю щось не правильно. Де знайти сили, щоб припинити?

[not4yourmind]

"Ти розумненький, виходить."

Щось якось життя трошки так дивно закрутилось. І я навіть не знаю, як на нього реагувати. Я потрапив в складну ситуацію, яка може бути буквально сюжетом книги. З одного боку, це цікаво. А з іншого боку… а з іншого боку весь цей рух абсолютно не притаманний мені, моїм принципам. Та й взагалі. Не знаю. Є ймовірність, що я знову все накрутив. А є ймовірність, що ні. Є ймовірність буквально будь-якого сценарію. І я дійсно не знаю, як дії обернуться завтра. Бо вчора ми говоримо в одному тоні, а виявляється часто присутній і інший тон. І проблема в тому… Та блін. Все це і є одна суцільна проблема. Для чого.. Нащо… На кому лежить відповідальність? Чи взагалі вона на комусь лежить? І як це все розглядати.

Дуже багато питань

Може «канонічний» я – це не до кінця правильна модель і, щоб отримати найкращий варіант для себе треба йти «по головах»? Зараз я буквально забороняю думати щось на кшталт «а що як..?», бо в будь-якому зі сценаріїв це «а що як…?» надто солодке. Надто приємне. Але й можливо, що буде надто короткостроковим та болючим на перспективу. Але блін. Це буквально моя.. не знаю. Мрія? Чи можна так взагалі говорити? Це 100% попадання в образ, який формувався дуже багато років.

Не думаю про це. Бо якщо почну, буде лише складніше і ще більш не зрозуміло. Просто живемо далі. Далі цікавіше. Мені подобається поточний темп мого життя. Але чим швидше він розвивається, тим сильніше оберти руйнують інші конструкції. А от це вже. Це вже не ідейність та вірність принципам. Але може й принципи як такі не важливі? То що тоді взагалі важливе, якщо не вони?

[not4yourmind]

В мене сьогодні було перше справжнє та виважене побачення за тривалий час. І скажу відверто, воно було чудовим. Зовсім інакшим, більш впевненим, зрозумілим та щирим. Я не відчував натягу через «мовчанку» в якісь моменти, відчувалась присутність. Не було якихось невизначених рухів. Так легко й не вимушено. Перші дотики, перший сміх, перший флірт. Хєх. Приємні відчуття. І ще мені зробили купу дрібних подарунків. І вони прикольні. Це теж круто. І якось так легко було. Не відчувалось дискомфорту, відчувалась впевненість, чітке розуміння того, що відбувається і що буде потім. Не знаю. Дуже задоволений. Навіть, якщо потім нічого не складеться, то це вже дуже великий поштовх… Бо блін. Це круто якось. Такий заряд енергії. Все таки в дорослому і свідомому віці це навіть крутіше, ніж на початку. Або то я сильно змінився і став впевненішим… Загалом не знаю. Але я прямо відчув якусь таку стримано натхненну взаємодію. І вона мотивувала мене жити цей момент далі, відчувати кожну його секунду, щоб потім прокрутити в пам’яті. Чомусь я впевнений, що з того нічого не вийде. Але блін. Це такий новий і несподівано приємний досвід, коли ти йдеш прямо на «побачення» хай і доволі спонтанне. Хочеться тепер віддати ще більше цих приємних емоцій, ніж було. Безпечний та спокійний простір, незважаючи на вихід з зони комфорту – це надзвичайно приємна комбінація, як виявилось.

[not4yourmind]

Що ж. Цей місяць пролетів досить швидко. Я робив багато чого різного. І ще більше в житті змінилось. Не всі з них мені подобаються, але вже як є. Дуже сумно, що в місті закрився мій улюблений паб. Він мені надзвичайно подобався та асоціювався з багатьма приємними спогадами. Сподіваюсь його якось відновлять, бо буде прямо геть біда.

Все ще бухаю таблеточки, все ще слухаю музику. Там, до речі, купа контенту повиходило. Прямо до дірок можна заслуховувати. Та й якось… Все?

Взагалі дуже часто відчував цю особливість. Я можу писати багато і натхненно лише тоді, коли мені не ок. А зараз мені ок і я щось навіть не знаю, що говорити. Що говорити? Що в мене все так, як мене зараз влаштовує? Очевидно є вектор руху для покращення. Проте якось.. Я й не женусь за ним. Живу в стані «спокою» і це кайфово. Весна така на дворі. Сонце, зелень, коти кричать. І ти йдеш такий по вулиці, в навушниках Depeche Mode, навколо купа людей. Та й якось. Всьо взагалі не погано.

Не знаю, що ще написати. Якось в житті наче й багато чого відбувається. А наче й зафіксувати немає натхнення це. О, я на мафію ходжу.

Загалом. В мене всьо ок. І від того, що всьо ок, слова до купки не складаються.

[not4yourmind]

Вважаю, що варто записувати свої думки на початку цього етапу життя. Потім буде цікаво перечитати. Мені все ще здається, що десь підвох. Але все розвивається досить таки швидко. І з одного боку, я боюсь ризикувати. А з іншого боку, тоді нащо жити? Все так гладко йде. Ніби теплим ножом розрізають масло. Приємно якось. І від цього ще більше шукається підвох. Я ніби в постійному очікуванні.

Але шо ж. Треба розслабитись і відпустити процес. Я ділюсь великою кількістю енергії з цим світом. І це прикольно. Подобається, як змінюється та розвертається від цього життя. Ніби тепер не я магнічусь. А до мене. Цікаві процеси. Подобаються їх наслідки та й взагалі. Тож.. Менше паніки, більше спокою та задоволення від процесу. Буде як буде. Бо є вже досить таки не погано. Хєх.

Зараз пів друга ночі. Знову чай в улюбленій чашці. Знову якась соломка в ньому плаває. Знову тиха нічна атмосфера. Кіт мурчить, ледь чутно грає Паліндром. І життя таке тихе. Таке спокійне. І перспективи його мене не лякають. Прекрасний час. Час натхнення та бажання. Час весни. Хочеться закарбувати ці перші нотки нової симфонії… навіть якщо мені не стане сили дограти її до кінця, я вже відчуваю цю гармоніку. Вона така гарна…

[not4yourmind]

Весна. Життя жиється.

З тату-майстринею все ж не склалось. Шкода, звичайно. На етапі того, як спілкування вийшло на новий рівень, виявилось, що в нас принципово різні погляди на багато базових речей. Оскільки компромісу в цьому питанні практично не реально досягти, ми вирішили спілкуватись як друзі і не більше. Зрештою, це навіть добре, що це проявилось на початковому етапі, поки не сформувалась якась прив’язаність і таке інше. І я дуже вдячний їй, що вона була надзвичайно чесною з самого початку.

Виходить знову з’явилось трохи більше часу, але не надовго. Мене, скоріше за все, покличуть писати квіз. Ну як, уже покликали. Просто ще не до кінця затвердили план. Вже для іншої франшизи. Це прикольно. Я вже навіть намалював табличку зі структурою і погодився написати тестові питання. Сподіваюсь буде цікаво і організатори дозволять мені реалізувати все саме так, як я собі задумав. Їм зрештою немає, що втрачати. А в моїй голові це все виглядає супер-круто і може дати поштовх до їхнього розвитку. Вони мені найбільше подобаються, але справи в них йдуть так собі. Тільки б вистачило сил все це продумати, бо роботки там достатньо. Так ще й вона не особливо оплачується.

Останнім часом беру себе на «слабо». І це один з цих випадків. Слабо зробити щось нове та зламати відносно працюючу систему, покращивши її? От і побачимо. Або тотальне розчарування в собі, або ж непогана можливість. І я готовий викладатись. Треба мобілізувати свої ресурсики, щоб все пройшло на найвищому рівні. Вже з досвідом та проведеним аналізом над помилками, сподіваюсь, вийде зробити щось історичне. Ги.

[not4yourmind]

Схоже, спілкування з тату-майстринею виходить на якийсь новий рівень. І це навіть трошки страшно. Ну або я знову щось собі накрутив, чого немає і насправді то все не так серйозно, як це сприймаю я. З іншого боку я буквально прямим текстом запитав, а вона відповіла максимально ствердно.

Якщо що, там не жінка, там суцільне мистецтво у всіх проявах: голос, творчість, зовнішність, стиль мислення. Пу-пу-пу.

В будь-якому разі. Буде видно. Весна. Всяке може бути.

Дні проходять дуже швидко, але максимально приємно. Ходжу на квізи, слухаю музику, треную «сміливість», говорячи випадковим людям компліменти. Найбільш веселий випадок був з мужичком в капелюсі. Підійшов, кажу, що в нього класний капелюх. А він мені: «Я знаю» максимально суворим та впевненим голосом.

Взагалі це чимось приємно. Більшість людей реагують досить таки позитивно. Але важко бути креативним, а одноманітні компліменти мені вже набридають. Стараюсь помічати якісь детальки, але без окулярів то важко. А з ними я не ходжу по вулиці.

Та й отаке. Всю ніч тепер не буду спати через той вечірній діалог. З іншого боку, а що це змінює? Поки що нічого. А там буде видно.

[not4yourmind]

В моєму житті стало знову багато музики. І я безмежно від цього кайфую. Нарешті зміг заслухати до дірок новий альбом улюбленого Linkin Park`y. Таке приємне ностальгічне відчуття. Ніби от я 12 річний йду з своїм самсунгом в музичну школу з гітарою. Сніжить. Справа церква. Спереду темрява. В навушниках одна з трьох пісень, які влазили тоді на флешку. Я точно пам’ятаю, що це була Runaway. Таке лампове відчуття. Мені тоді було страшно, насправді. Я боявся ходити в музичну вечорами, бо це було дуже далеко і дорога темна. Але все ж… Дуже цінні спогади. Колись, напевно, я й ці теперішні моменти буду згадувати зі справжнім теплом.

Буду згадувати, як починаю ранок з музичного квізу. Вправи під Курган і Агрєгат, каву під анастимозу, готування під ДК Енергетик, прибирання під Океан Ельзи. Музика – це кайф. Колись обов’язково куплю програвач, підсилювач і буду збирати платівки. Мені не вистачало цього відчуття. Я навіть не знаю, як його описати. Але воно надихає. І це прекрасно.

[not4yourmind]

Вчора в мене були гості.

Привезли мені кітика на канікули. Тепер веселіше.

А ще я задурився і вирішив, що мені треба полиця. Фікусу не вистачало сонця. Сам зібрав, сам розібрав, сам ще раз зібрав, сам ще раз розібрав, дістав інструкцію, зібрав востаннє, повісив, понаставляв там купу всякого aesthetic і сиджу з котом кайфую під спокійну тиху музику.

Важкий день вийшов, бо надійно закріпити було теж квестом з зірочкою. Обходив декілька будівельних магазинів в пошуках рішення. Стіна була трохи крива і стелаж цей орієнтований не на те, щоб висіти, а, щоб стояти на землі. Але вирішив проблему, хоч і не з першого разу. Результатом задоволений.

А ще завтра йду на квіз.

Треба пошукати якусь круту фігурку.   

[not4yourmind]

Світ навколо палає.

Купа негативних новин,чергові роковини початку повномасштабки і перспективи не втішні...

... але я відчуваю себе живим. І це дуже приємне відчуття. Ніби постійне звучання збільшеної кварти на четвертій ступені нарешті розв'язалося у стійку та мелодійну сексту.

Хочеться щось створити. Написати пісню. Або новий квіз. Або ще щось. Стільки ідей. І з'являється мотивація до цього...

Любов до музики,до давно забутих гуртів повернулася просто лавиною. Захоплення певними філософськими течіями, гітарою, книгами, фандомами, людьми... Як приємно знову відчути смак. Надзвичайно.

[not4yourmind]

Чудові, прекрасні дні.

Граю в хогвартс (вже пройшов половину), купив класну кофту (насправді, може й крінж, але мені подобається), сходив на квіз - зайняв останнє місце. Але пофіг, бо компанія класна. Зробив для них певний заряд підняття морального духу. Всі були наче раді, хоча я й сумнівався чи правильно оцінять цей жарт. Але в результаті вийшло навіть значно краще, ніж я міг подумати.

Ще спілкуюсь з одною крутою тату-майстринею. Вона прямо прикольна. Шкода, що живе дуже далеко. Але таке життя.

Навіть не знаю, що ще додати.

Пити таблеточки – хороше рішення. Ніколи не зміг би подумати, що таке скажу.