#Демократія в Україні

[demiurgeua]

Промова Президента США «Про стан держави» 2024

Промова Президента США Джо Байдена «Про стан держави» 2024: “…Що робить наш момент рідкісним, так це те, що свобода і демократія зазнають нападу як вдома, так і за кордоном, одночасно. За кордоном російський Путін крокує, вторгнувшись в Україну та сіючи хаос по всій Європі та за її межами. Якщо хтось у цій залі думає, що Путін зупиниться на Україні, запевняю вас, він цього не зробить. Але Україна…

[crbfranko]

Інформаційне поле «Місцева демократія в Україні: нові стандарти та перспективи» 09.10.23 ім. В. Некрасова

[cscr-eenu]

Мітинг іспанських націоналістів під стінами українського посольства та його російське походження

Завершення “холодної” війни, зникнення з мапи Європи Радянського Союзу та Югославії, розвал комуністичного блоку і поява натомість нових суверенних держав, орієнтованих на побудову демократичного суспільства, ознаменувалась окрім іншого й активізацією національних рухів, що виступали за децентралізацію і регіоналізацію адміністративного управління, а також збереження культурної своєрідності своїх регіонів.

Сьогодні ж, в умовах міграційної кризи, зростання етнічної злочинності, високого як для європейського суспільства рівня безробіття, а також поступового розширення прірви між заможними і бідними прошарками населення, націоналістичні настрої у європейців лише посилюються, а електоральна підтримка правопопулістських і праворадикальних політичних сил стрімко росте. При цьому, сучасний націоналізм ХХІ століття є явищем доволі неоднорідним: на зміну рухам, які притримуються ідей консолідації суспільства і створення єдиного державного організму, приходять політсили, орієнтовані на просування змін до міграційної політики своїх країн в інтересах захисту їх національної ідентичності від емігрантів, та реформування організаційних основ Європейського Союзу у напрямку подолання бюрократії в Брюсселі, збереження у повному об’ємі державного суверенітету його членів та розширення прав єврорегіонів.

Станом на сьогодні на європейському континенті налічується понад 100 діючих політичних партій, громадських організацій, рухів та їх об’єднань, функціонери яких сповідують ідеологію націоналізму і є у більшій чи меншій мірі євроскептиками. У ході останніх виборів до Європарламенту у 2019 році націоналісти пройшли у складі трьох політичних сил (фракцій “Європа за свободу і пряму демократію”, “Європа націй і свобод” і “Європейські консерватори і реформісти”) і дещо посилили свої позиції у законодавчому органі Європейського Союзу. У той же час, як свідчать результати даних виборів найбільшу електоральну підтримку крайнє праві отримали в країнах, які станом на сьогодні більше всього потерпають від нелегальної міграції, зокрема в Італії, Німеччині, Франції та Великобританії (31 січня 2020 року вийшла зі складу ЄС).

Однак, незважаючи на наявність тенденції до зростання серед населення старого континенту популярності націоналістичних громадсько-політичних організацій та рухів, праві і надалі продовжують залишатися у меншості в основній європейській інституції, і задовольняються лише портфелями, взятими у парламентах чи місцевому самоврядуванні своїх країн. Вказане, втім, абсолютно не свідчить про те, що націоналістичні сили позбавлені можливості здійснювати вплив на процес формування порядку денного у країнах ЄС, оскільки замість мандатів для досягнення своїх цілей вони використовують вулицю – рушій усіх протестів та революцій, інструмент боротьби з відносно консервативною політикою еліт. І це прекрасно розуміють у Кремлі. Саме тому російська сторона продовжує проявляти стійкий інтерес до націоналістів та євроскептиків, яких бачить в якості інструменту для досягнення своїх цілей та реалізації геополітичних стратегій – будь це легітимізація анексії кримського півострову, зняття економічних санкцій, покладання відповідальності за події на Донбасі на українське керівництво чи продукування інших наративів російської пропаганди, націлених на формування у політичному істеблішменті країн Західної та Центральної Європи лобі для просування своєї кон’юнктури.

Власне саме такі спрямування Москви до націоналістичних організацій та рухів старого континенту були виявлені нашим Центром на піренейському півострові у сонячному Королівстві Іспанія – батьківщині кориди, фламенко і Кармен.

Дане дослідження з ан��лізу російської присутності серед європейських націоналістів – перше у відповідному циклі матеріалів і стосується конкретних персоналій та фактів, а відтак не є вичерпним з окресленої тематики. Враховуючи специфіку щодо виявлення, узагальнення та аналізу зв’язків між окремими подіями, їх учасниками та обставинами, кожне наступне дослідження послідовно і в логічному взаємозв’язку доповнюватиме попереднє новим фактажем.

29 березня 2019 року під стінами Посольства України у столиці Королівства Іспанія невеличкою групою місцевих активістів було проведено символічну акцію протесту, задум якої зводився до компрометації українського політичного керівництва в іспанському інформаційному просторі, нівелювання суверенітету і незалежності нашої держави серед країн-членів Європейського Союзу, продукування антиукраїнських настроїв і просування пропагандистської риторики Кремля у відношенні України.

Тримаючи в руках плакати з написами “STOP RUSOFOBIA!” (стоп русофобія) та “ELECCIONES UCRANIA ESTAFA AMERICANA” (вибори в Україні – американська афера), функціонери політичної партії “Національна демократія” (іспанською: “Демократія Насьональ”, “Democracia Nacional”, DN) на чолі з главою відділу у міжнародних відносинах даної політсили Гонзало Мартіном Гарсія висловлювали “меседжі” офіційної пропаганди Кремля щодо нібито “русофобської політики української влади”, “мовного геноциду росіян в Україні” і “маріонеткового проамериканського режиму в Києві”, та закликали до завчасного засудження президентських виборів у нашій державі, які при будь-якому сценарії “сприятимуть подальшому загостренню конфлікту між Києвом і Москвою”.

Вказана організація так би і залишилась в осторонь від нашої уваги, але просування іспанськими націоналістами російських наративів відносно подій в Україні біля українського посольства є щонайменше неабиякою подією в україно-іспанських відносинах. Саме тому нами у відкритих джерелах мережі Інтернет було проведено пошукову роботу зі встановлення причин, які спонукали іспанських націоналістів висловити свій протест проти президентських виборів в Україні у такий спосіб. І вже результати першого пошукового запиту нам майже повністю підняли завісу таємничості над влаштованим в іспанській столиці спектаклем.

Але для початку зануримось трішки в історію даної політсили, якщо вказаний проект, зважаючи на рівень його електоральної підтримки в Іспанії, взагалі можна так назвати.

Політична партія “Національна демократія” є крайнє правою політичною партією у Королівстві Іспанія, заснованою у січні 1995 року членами “CEDADE” та “Juntas Españolas”, функціонери якої сповідують ультраконсервативну та антикомуністичну ідеологію, продукують антиімміграційний дискурс ксенофобського характеру, притримуються ідеї територіальної єдності Іспанії і єдності іспанського націоналізму, протиставляючи себе периферійним націоналістам та регіоналістам, належать до числа крайніх євроскептиків, які засуджують ідею існування Європейського Союзу. Політична партія є членом “Альянсу за мир і свободу”. Першим президентом “DN” був Хуан Енріке Пелігро Робледо. Наразі ж її очолює Мануель Кандела – колишній співак і засновник фолк-рок групи “Дивізія 250” (музичний напрямок: RAC/Oi!).

Мануель Кандела

В Іспанії вказана політична партія значним рівнем суспільної підтримки, як було вказано вище, не користується, свідченням чому є наступні результати виборів, проведених у 1999 – 2015 роках:

-       на європейських виборах 1999 року отримала 8 053 голосів (0,04 %);

-       на загальних виборах 2000 року лідер партії Франсіско Перес Корралес у коаліції з Національною партією праці та Республіканським соціальним рухом отримали 9 562 голосів (0,04 %);

-       на загальних виборах 14 березня 2004 року отримали 15 180 голосів (0,06%);

-       на муніципальних виборах у 2007 році здобули трьох міських радників: двох у Тардахосі та одного у Геррадоні де Пінарес;

-       на загальних виборах 9 березня 2008 року отримали 12 588 голосів (0,05%);

-       на європейських виборах у 2009 році отримали 9 950 голосів (0,06%);

-       на загальних виборах 2011 року відсоток підтримки політичної партії скоротився до 1 876 отриманих голосів (0,01 %);

-       на муніципальних виборах 2011 року від партії на посаду міського радника у Тардахосі пройшла одна особа;

-       на європейських виборах 2014 року отримали 13 079 голосів (0,08 %);

-       на загальних виборах 2015 року набрали 1 685 голосів (0,01 %);

-       на муніципальних виборах 2015 року партія втратила місце в Тардахосі, але отримала нового міського радника в Куенка-де-Кампос (16,67 %).

У той же час участь у виборах до Європейського Парламенту, проведених 26 травня 2019 року, “Democracia Nacional” прийняла вже у складі виборчої коаліції “ADÑ Identidad Española”, створеної разом з іншими праворадикальними партіями неофашистського характеру “Falange Española de las JONS”, “FE-La Falange” та “Alternativa Española”. Втім, незважаючи навіть на об’єднання радикальних націоналістів в одну політичну коаліцію отримати бодай один євродепутатський портфель вони так і не змогли.

Утім найбільш цікавою й базовою у даному дослідженні сторінкою історії даної політичної сили є її участь у проведенні 22-23 березня 2015 року у м. Санкт-Петербурзі “Міжнародного руського консервативного форуму” (The International Russian Conservative Forum), організованого партією “Родіна” та “Руським національним культурним центром” в готелі “Holiday Inn”, який зібрав представників європейських неофашистських партій і рухів, та виявився першим у світовій практиці форумом національно-орієнтованих політичних сил Європи та Росії, позиціонований у ЗМІ як “Зліт неонацистів” і “Міжнародний з'їзд ультраправих”.

Власне якраз у ході проведення даного заходу глава відділу у міжнародних відносинах політичної партії “Національна демократія” Гонзало Мартін Гарсія й познайомився з другим фігурантом нашого дослідження, який є тією самою ланкою між іспанськими націоналістами та російською стороною.

Воробйов Станіслав Анатолійович

Воробйов Станіслав Анатолійович – очільник російської монархічної громадсько-політичної організації “Російський імперський рух” (“Русское имперское движение”), внесеної 06 квітня 2020 року Бюро контртероризму Державного департаменту США до списків терористів і груп, визначених Виконавчим наказом (Executive Order) № 13224 від 23 вересня 2001 року. Член національної політичної ради об’єднання “Рускіє” та Головної Ради Союзу руського народу. В минулому – голова Ленінградського обласного відділення соціал-патріотичного руху “Держава”, голова виконавчої колегії синкліту Всеросійської партії монархічного центру. Один із найбільш відомих монархістів РФ, учасник великої кількості акцій націоналістів у Ленінградській області, ключовий соратник об’єднання “Рускіє”. У 1982 році здобув повну вищу освіту, закінчивши Юридичний факультет Ленінградського Державного Університету ім. А.А.Жданова. Працював в органах прокуратури, пізніше – у юридичній компанії. Політичною діяльністю займається з 1989 року. У 2014 році ініціював створення не передбаченого федер��льними законами РФ й законодавчими актами інших держав та псевдодержавних утворень незаконного воєнізованого формування “Імперський легіон”, причетного до надання упродовж 2014 – 2016 років військово-розвідувальної, військово-тактичної, військово-методичної, гуманітарної та інформаційної допомоги незаконним збройним формуванням, які захопили насильницьким шляхом владу на території окремих районів Донецької і Луганської областей України. Крім цього, у підвальному приміщенні багатоквартирного п’ятиповерхового будинку за адресою: м. Санкт-Петербург, вул. Дрезденська, буд. 20, літера А, прим. 1-Н, власником якого є Воробйов С.А., дислокується база військово-спортивного патріотичного клубу “Резерв” та Центру тактичної і вогневої підготовки “Партизан”, причетного до організації військово-тактичного вишколу терористів різноманітних угруповань самопроголошених Донецької і Луганської “народних республік”, а також військової підготовки влітку 2016 року учасників “Північного руху опору” (Nordiska motståndsrörelsen) 23-річного Віктора Меліна і 20-річного Антона Туліна, засуджених 9 червня 2017 року шведським судом до восьми з половиною та півтора роки позбавлення волі відповідно у зв’язку з їх причетністю до скоєння 11 листопада 2016 року, 5 і 25 січня 2017 року серії вибухів у громадських місцях Гетеборга (Швеція) за допомогою саморобних вибухових пристроїв.

В результаті проведених заходів з OSINT вдалось встановити, що даний контакт Гонзало Мартіна Гарсія з Воробйовим Станіславом Анатолійовичем мав не ситуативний характер, а підтримувався і надалі.

Станіслав Воробйов і Денис Гарієв у Мадриді на ході іспанських націоналістів (2015)

Зокрема 20 – 23 листопада 2015 року з метою підтримання стосунків з іспанськими націоналістами та формування у вказаній країні позицій вигідного Росії інформаційного впливу делегація “Російського імперського руху” у складі Станіслава Воробйова та Дениса Гарієва прийняла на запрошення лідера політичної партії “Національна демократія” і члена європейської партії “Альянс за Мир та Свободу” (“APF”) Мануеля Кандели участь у проведенні в столиці Іспанії спільно з різноманітними іспанськими патріотичними рухами та угрупованнями низки публічних заходів: мітингу, пішої ходи, конгресу та зустрічей.

Станіслав Воробйов на Другому “Форумі Європи” (2018)

Зустрітись з іспанськими націоналістами очільник “Російського імперського руху” мав нагоду також у травні 2017 року в Парижі (Франція) у ході проведення приуроченого до дня пам’яті національної французької героїні Жанни д’Арк Другого “Форуму Європи” – з’їзді представників європейських непарламентських правих партій та організацій, а також у травні 2018 року під час проведення у французькій столиці конференції “Європа націй проти банківського капіталу”.

У той же час провести з членами політичної партії “Національна демократія” Гонзало Мартін Гарсія і Педро Чапаро Велакорачо особисту зустріч на території Іспанії у функціонерів “Російського імперського руху” Станіслава Воробйова і Дениса Гарієва нагода випала лише у 2019 році, а саме 28 березня – якраз переддень проведення цими ж самими іспанськими націоналістами акції протесту поблизу Посольства України в Мадриді.

Станіслав Воробйов, Гонзало Мартін Гарсія, Педро Чапаро Велакорачо та Денис Гаріев

Чи може це свідчити про те, що замовниками даної акції протесту “іспанських націоналістів проти виборів та суспільно-політичної ситуації в Україні” виступили саме російські монархісти, які підозрюються у причетності до діяльності спецслужб РФ і прямо заявляють на своїх інформаційних платформах про свою причетність до ведення інформаційного протиборства проти України, а не іспанські націоналістичні кола? Безумовно, так. Більше того, аналіз вказаної зустрічі, яка фактично офіційно не висвітлювалась іспанською стороною, вивів нас на третього фігуранта розслідування, який ймовірно може бути агентом російського впливу у Королівстві Іспанія.

Станіслав Воробйов, Станіслав Шевчук, Денис Гаріев і Педро Чапаро Велакорачо

Шевчук Станіслав – функціонер “Російського імперського руху”, який є резидентом Королівства Іспанія. Саме він представляв російську монархічну організацію 23 листопада 2019 року у ході робочої зустрічі представників європейських націоналістичних громадсько-політичних організацій “Іспанія, фокус заколоту” (“España, foco de la revuelta”), під час виступу на якій висловив низку меседжів, націлених на нівелювання державної незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості України, продукування міфів щодо штучного походження української державності, підтримки та популяризації діяльності терористичних організацій на Сході нашої держави, формування позитивного іміджу бойовиків незаконних воєнізованих формувань на Донбасі як “прихильників єдності з Росією”, а також нав’язування Україні тренду “псевдодержави” та “сепаратистського утворення”.

Станіслав Шевчук, Нік Гріффін і Педро Чапаро Велакорачо

Безумовно, на сьогодні, за умов віднесення громадсько-політичної організації “Російський імперський рух” і її трьох функціонерів Воробйова Станіслава Анатолійовича, Гарієва Дениса Валіулловича і Трущалова Миколу Миколайовичу до списків терористів і груп, визначених Виконавчим наказом (Executive Order) № 13224 від 23 вересня 2001 року, робота даних активістів у Європі, а тим паче у країні-учасниці військово-політичного блоку НАТО є вкрай обмеженою. Ці обмеження доповнюються також і відміною міждержавного сполучення у зв’язку з пандемією Covid-19. Саме тому подальші представницькі функції “Російського імперського руху”, у тому числі з просування антиукраїнських наративів Кремля в іспанському інформаційному просторі, реалізовуватимуться найбільш вірогідно саме через непримітного наразі спеціальним органам Іспанії Шевчука Станіслава.

Втім, у будь-якому разі результати даного дослідження в черговий раз викривають Росію у співпраці з європейськими неофашистськими, неонацистськими, расистськими, екстремістськими та шовіністичними організаціями задля просування своїх геополітичних наративів та меседжів офіційної пропаганди, а також створення позицій впливу в інтересах подальшого отримання контролю над вулицями європейських міст, загострення суспільно-політичної ситуації в країнах ЄС та продукування євроскептичної істерії.

[patriot2020]

Українці цінять, те що мають і не зазіхають на чуже. Для кожного, хто вважає себе українцем, рідна земля, це святиня, національний скарб. Українці – патріотична нація, що спроможна винести на собі всі випробування, що стоять роками на її шляху. Більш того, нація, що спроможна воюючи, розвиватися та пишатися своїми досягненнями. Вже шостий рік поспіль гинуть кращі сини і дочки українського народу, відстоюючи ціною свого життя кожний кілометр рідної землі. В той же час, на мирній землі, будуються дороги, шкоди, дитячі садки та спортивні майданчики, колосять засіяні поля та збираються немалі врожаї. В Україні панує демократія. А цим може похвалитися в кращому разі половина колишніх радянських республік. У нас немає “вічного” Путіна. Ми ходимо на вибори, результат яких буває цілковито несподіваним. Що, власне і доведено. Президентом України стала людина, яка зовсім недавно не могла і помислити про подібний успіх. Влада в Україні, на відміну від сусідньої Росії та інших пострадянських держав, не передається у “спадок”. Україна має найбільшу в Європі територію. Вона розташована на стратегічних торговельних шляхах та має вихід до моря. Далеко не кожна держава може похвалитися настільки вдалим місцем розташування. Розвиток туризму – це один із пріоритетних напрямків розвитку нашої країни, яка, на відміну від інших, має дуже красиву природу, що поєднує в собі ріки і гори, моря і степи, зелені луги та густі ліси. В Україні є чим пишатися і за що її безмежно любити. На цьому й будемо стояти!!!! https://www.instagram.com/p/CDv46JfH67P/?igshid=yzxb3kuy1tvc

[pokrovworld-blog]

Юлія Федосюк: Чому в Україні заборонена зброя?

Чому в Україні заборонена вогнепальна зброя для цивільного населення? Відповідь дуже проста: як колись казав журналіст Орхан Джемаль, в Україні «мало держави». Мало її в тому сенсі, що інститути працюють дуже погано, в тому числі і такі структури як МВС та СБУ. У нас все ще є фізичні можливості для бунту, які, приміром, відсутні в США як такі. Ми переходимо дорогу на червоний, а тому все ще здатні на Революцію. І якщо для економіки країни ці речі шкідливі, то для потенційної зміни політичної парадигми вони ідеальні. За таких умов внутрішньої свободи пасіонарної частини населення, видавати їм стволи реально небезпечно для держави, бо це передостанній крок перед будівництвом нової української Січі – того, на що не вистачило сил після останнього Майдану. Люди зі зброєю – це пряма демократія. Це кінець монополії держави на насилля, а отже і кінець олігархічної гегемонії в Україні. Згадайте 2014, згадайте, як вони боялись, ховались та тікали. А тепер уявіть, як розвивались би тоді події, якби на руках у людей були пістолети. Повертаючись до Штатів та до ряду країн, де цивільним можна носити зброю, скажу, що там вона особливої ролі в протистоянні узурпаторам не відіграє. Там люди носять поліцейську державу в серці. За кож��им їхнім кроком стежать, і вони ніколи не відважаться на вистріл в корумпованих мєнтів, депутата чи суддю. Західне суспільство фемінізоване настільки, що люди бояться виходити на вулиці через загрозу нападів іммігрантів. До речі, цей принцип покриває і спектр великої політики, адже розмову тут ведуть лише з тими, хто володіє атомною зброєю, таким собі еквівалентом пістолета державного масштабу. Якщо ти ним володієш, з тобою рахуються, і навіть сам Трамп їде до тебе на переговори. Think about it. Юлія Федосюк Read the full article

[uknam]

Сепаратисти Хмельниччини: аналіз ситуації

Процес децентралізації, який свого часу пройшли багато європейських країн, стартував і в нашій країні, вважають у хмельницькому Незалежному громадському порталі, пишуть "Новини Малорусі". Європейський, та й зрештою і світовий досвід засвідчив, що місцеві проблеми можуть ефективно вирішуватися тільки на місцевому рівні. Суть європейської, а сьогодні й української моделі децентралізації полягає в тому, щоб повноваження вирішення місцевих проблем передати місцевим органам самоврядування, паралельно забезпечивши їх відповідними власними фінансовими ресурсами. Наразі на Хмельниччині створено 26 об’єднаних громад, які охоплюють 42% площі Хмельницької області та 249 міських, сільських та селищних рад. На сьогодні, наш регіон є лідером в Україні в процесах децентралізації. Більшість з  діючих громад області продемонстрували вражаючі результати: було відкрито нові дитячі садочки, проведено реконструкцію шкіл, на 50 млн.грн. придбано спеціалізовану техніку, пожежні автомобілі, відкрито сортувальну лінію у Дунаївцях зі сміттєпереробним заводом, впроваджено цілий ряд інфраструктурних проектів. Тобто, вперше за часи незалежності нашої держави, місцеві громади отримали реальні повноваження, забезпеченні фінансовим ресурсом. Звичайно, як у кожної реформаторської зміни, у децентралізації є свої як прихильники, так і супротивники. Однак, на противагу діючій моделі децентралізації, деякі громадяни протиставили зовсім іншу. Створенні ними «Територіальні громади» намагаються замінити собою державу: збирають податки, видають автомобільні номери тощо. Слід зазначити, що створюються «фейкові» територіальні громади в незаконний спосіб (у кожному населеному пункті знаходять трьох людей та пропонують їм підписати такий собі «Договір територіальної громади»). Їхні «представники» діють від імені цілих сіл, міст, областей та створюють власні органи управління, систему оподаткування та бізнесу. Членами цих «кишенькових» організацій часто є колишні партійці Компартії або члени і прихильники медведчуківського «Українського вибору». Наприклад, так звана «уповноважена територіальної громади міста Хмельницького» Ольга Уграк – помічник народного депутата 4-го скликання від КПУ Володимира Новака. А її колега з Тернополя Людмила Любовецька – колишній активіст «Українського вибору», а нині послідовник російської секти «Союз сотворцов святой Руси» («СССР»), яка пропагує створення «Божественної монархії Свята Русь» у складі України, Білорусі та Росії. Вигляду респектабельності описаним вище фрікам надає Віктор Медведчук, який давно розкручує тему розвитку “територіальних громад”. “Вирішити накопичені протиріччя можна тільки шляхом зміни моделі територіального устрою держави, – заявляв екс-голова кучмівської адміністрації в січні 2014 року. – Федеративний устрій надасть повноваження регіонам: територіальні громади самі зможуть вирішувати, якою мовою говорити, яких героїв шанувати, кому зводити пам’ятники”. Простими заявами політик не обмежився. Вже у вересні 2014 року він надіслав президентам України і Росії документ під назвою “Концепция обустройства системы органов власти и органов самоуправления для Донецкой и Луганской областей в составе Украины на основании принципов суверенитета, территориальной целостности и единства страны”. «Край, як територіальне утворення у складі єдиної держави, наділяється правом на самоврядування через територіальні громади та їхнє об’єднання, сформовані органи представницької та виконавчої влади з метою забезпечення економічної самостійності, національних потреб, вирішення гуманітарних питань в сфері освіти, мови і культури», – йшлося у документі. Медведчук пропонував наділити Донецьку і Луганську області повноваженнями, характерними для широкої децентралізації, і в кожній області створити свій парламент і уряд. Втім, невдовзі про ініціативу забули. Однак, починаючи з листопада 2015 року, після очевидного провалу силового захоплення східних і південних регіонів України, Росія вдалась до плану застосування «м’якої сили», створення псевдотериторіальних громад і т.зв. «народних органів влади», з перспективою подальшого виходу з-під контролю Києва і проголошення спочатку економічної, а потім й територіальної «незалежності». Підконтрольні РФ громадські об’єднання фактично ставлять за мету зміну державного устрою України шляхом реалізації заходів із т.зв. «прихованої федералізації» нашої держави. Аналізуючи активність «лідерів» псевдогромад у ЗМІ та Інтернеті, з’ясовується цікава закономірність: усі вони піарять «Концепцію суспільної безпеки» (оригінальна назва – “Концепция общественной безопасности (КОБ)”). Ця концепція пропагує ідею федералізації України, як єдиної позитивної моделі розвитку держави. Чому КОБ так подобається «уповноважен��м територіальних громад»? Можливо, тому, що її автором є президент Росії Владімір Путін, який свого часу затвердив цю програму як загальнодержавну. Також так звані територіальні громади популяризують на своїх сторінках у соцмережах та на веб-сайтах громадський рух «Курсом правды и единения», який є неофіційною гілкою російської партії з однойменною назвою. Саме в програмі партії «Курсом правды и единения» бачимо заклики до входження країн у склад Російської Федерації та посилання на путінську Концепцію суспільної безпеки, яка є теоретичною основою для цієї партії: «Необходимо признать право народов и национальных меньшинств других государств на вхождение заселённых ими территорий в состав Союзного Государства Россия для освобождения от гнёта эксплуататоров. Это право обеспечит мирное возрождение России, но не в прежних формах, а на базе КОБ». 21 квітня минулого року у Хмельницькому поліцією було відкрите кримінальне провадження за частиною 1 статті 353 Кримінального кодексу за фактом самовільного присвоєння владних повноважень або звання службової особи. Особи, які назвалися уповноваженими громади видавали дозвільні документи від імені територіальної громади і отримували за це певні кошти. Вони займалися реєстрацією «н��родних підприємців», «народних перевізників», які, в свою чергу, не сплачують жодних податків. Хто ж представляє так звану «територіальну громаду» Хмельниччини? Уграк Ольга Іванівна, уродженка с. Женишківці Віньковецького району. Є координатором діяльності усіх «територіальних громад», що утворені на території Хмельницької області. В минулому активістка місцевого осередку комуністичної партії України. Заступником Ольги Уграк є Білецький Павло Павлович, уродженець та мешканець м. Хмельницький, приватний підприємець. Позиціонує себе як «уповноваженого у справах територіальної громади м. Хмельницького». Окрім того він виконує функції так званого «Уповноваженого Транспортної реєстраційної служби народу України» та «Уповноваженого з питань реєстрації транспортних засобів». У листопаді 2015 року Білецький П.П. та Уграк О.І. порушуючи громадський порядок, разом з іншими членами «територіальної громади м. Хмельницького» тимчасово заблокували роботу Управління освіти Хмельницької міської ради, мотивуючи свої дії відсутністю підстав для здійснення вказаною установою своєї діяльності, а також безпідставністю її розміщення в будівлі, яка нібито належить «територіальній громаді м. Хмельницького». Важливо зазначити, що вказанні вище особи координують діяльність ще 14 псевдогромад на території Хмельницької області., зокрема у Віньковецькому, Ярмолинецькому, Дунаєвецькому, Кам’янець-Подільському, Городоцькому, Деражнянському, Хмельницькому районах. Представники названих «територіальних громад» пройшли відповідне навчання, які проводила безпосередньо Ольга Уграк. У червні минулого року в м. Хмельницькому в конференц-залі Будинку профспілок представники самопроголошеної “територіальної громади м. Хмельницького” (близько 30 осіб) намагалися провести так звану всеукраїнську конференцію на тему: “Безпосереднє самоврядування і пряма демократія в України” за участі активістів аналогічних “тергромад” з інших регіонів держави. Вхід до приміщення Будинку профспілок їм заблокували  активісти місцевих націонал-патріотичних громадських організацій (ВО “Свобода”, молодіжна ВГО “Сокіл”, “Самооборона і громадський контроль” та “Правий Сектор Хмельниччини”) та учасники АТО. Представників “тергромад”, зокрема голову “Територіальної громади м. Хмельницького” Уграк О.І. громадські активісти закидали яйцями, відбулось декілька сутичок, які були локалізовані працівниками патрульної поліції. Активна громадянська позиція хмельничан дозволила зірвати проведення цього шабашу. Однак, висновки зробили і «псевлогромадівці». Зокрема, для захисту своїх дій представники «територіальної громади» м. Хмельницького подали на реєстрацію до Хмельницького відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області та міськвиконкому статут Громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Територіальна оборона». Мета реєстрації «територіальної оборони» полягає в намірах легалізувати свою діяльність та отримати дозвіл на використання травматичної зброї. Одними із засновниками та керівниками вказаного формування є Курников Дмитро Михайлович, громадянин України, уродженець м.Сизрань Самарської області РФ та Зозуля Сергій Васильович, уродженець м.Макіївка Донецької області. Ще одним цікавим персонажем фейкових громад є Дерев’янчук Григорій Григорович, уродженець та мешканець с. Давидківці Хмельницької області. 1 березня цього року у нежитловому приміщенні Дерев’янчука під час обшуку було знайдено купу фейкових документів, пов’язаних з діяльністю псевдотериторіальної громади. Зокрема, заяви на ім’я уповноваженого територіальної громади Хмельницького, бланки волевиявлення людини про приєднання до договору з уповноваженим з питань реєстрації, статут і протоколи зборів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Територіальна оборона», свідоцтва суверенних народних підприємців (суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності), проект повідомлення про початок роботи народних автостанцій, кліше печаток “Безпосередня влада народу України”, “Уповноважений з питань реєстрації”, “Народний реєстратор” тощо. 6 березня Хмельницький міськрайонний суд арештував документи, знайдені під час обшуку у Дерев’янчука. У березні цього року Григорій Дерев’янчук і заступник голови ГО “Хмельницький майдан” Анатолій Кравець шляхом погроз та залякування вимагали і отримали кошти у директор КП обласної ради “Облпаливо” Михайла Блідного 600 дол. за нестворення штучних перешкод у вигляді громадських протестів щодо недопущення призначення останнього на посаду очільника комунального підприємства. Проти них відкрито кримінальну справу за ч. 2 ст. 189 ККУ (“Здирництво”). Які ж висновки можна зробити з діяльності усіх цих «активістів» уже сьогодні? Усе вищеописане, у випадку несвоєчасного реагування, може мати дуже неприємні наслідки у перспективі, оскільки на перше місце уже виносяться не національні чи територіальні вподобання місцевого населення, а суто економічно-меркантильні інтереси, які не знають адміністративних кордонів. По-перше, за трактуванням московських ідеологів, територіальні громади можуть самостійно утворювати органи місцевої влади як паралельні до існуючих. Бо ж Конституція каже, що джерелом влади в Україні є народ. За допомогою паралельних органів влади, до речі, свого часу діяла польська “Солідарність”, намагаючись повалити комуністичний режим. В разі якогось чергового «Майдану» чи серйозних заворушень у Києві «медведчуківські» чи «екс-комуністичні» громади без вагань проголосять себе владою в регіонах. По-друге, територіальні громади мають право проводити референдуми. Якщо мова йде про справжні громади, то це чудова опція. Але ж згадані псевдогромади співпрацюють із путінськими партіями-прихильниками входження слов’янських народів у склад РФ. А, отже, однією з тем референдумів буде входження територіальних громад до складу «Союзного Государства Россия» чи виходу із складу України – держави «фейл стейт» – «держави, що не відбулась». І Російська Федерація пошле на підмогу черговим «народним республікам» гібридні війська на танках з воєнторгу.

"УНМ"

[oi5]

Really? Мабуть коли особисті охоронці твого господаря тягали мене за

Really? Мабуть коли особисті охоронці твого господаря тягали мене за волосся, перекривали кисень так, що я три рази втрачав свідомість, у мене пам'ять відшибло і я забув яка в Україні була демократія для інакомислячих. Чи ви сподіваєтесь, що у всіх пам`ять відшибло? Яка ж ти, Іріночка, все-таки безсовісна! — Really? Видимо когда личные охранники твоего хозяина таскали меня за волосы, перекрывали кислород так, что я три раза терял сознание, у меня память отшибло и я забыл какая в Украине была демократия для ... Читать дальше: https://oi5.ru/n247817780

[patriotukr]

Україна стала тестовим майданчиком Росії для дезінформації у світі - експерт Atlantic Council

(Максим Еріставі в студії Апостроф TVФото: Дарія Давиденко / Апостроф)

Щоб запобігти втручанню Росії в українські вибори в 2019 році, західні аналітичні центри створили систему моніторингу втручання у виборчий процес. У робочу групу щодо українських виборів входять Атлантична рада (Atlantic Council), Трансатлантична комісія з чесних виборів, а також українські організації StopFake і Центр Разумкова. Команда буде спостерігати, оцінювати і розкривати підривні заходи ззовні, а також - пропонувати інструменти запобігання подібним ситуаціям. Як буде побудована робота аналітиків на практиці і з якими викликами зіткнеться демократія через дезінформацію і бурхливий розвиток соцмереж, "Апостроф" розпитав у наукового співробітника Atlantic Council МАКСИМА ЕРІСТАВІ.

- Яким буде механізм роботи аналітиків групи щодо запобігання зовнішньому втручанню в українські вибори, на що саме і як ви збираєтеся реагувати?

- Україна є тестовим майданчиком для російських технологій втручання - дезінформації, пропаганди - вже дуже давно. Це було ще до Євромайдану. Із роками ми побачили, як ідентичні технології застосовуються в інших демократіях на Заході і по всьому світу. Ми вирішили, ці вибори ключові не тільки для України як держави. Вони важливі для всього світу, тому що технології втручання, які будуть застосовуватися тут, швидше за все, дійдуть до виборів в інших демократіях.

Ми зібрали достатньо широке коло партнерів як в Україні, так і за кордоном, і створили досить різну за напрямами групу. Ми дивимося не тільки на технології втручання онлайн. У фокусі також кібербезпека, наприклад, атаки на Центрвиборчком, а також всілякі військові загрози або провокації, які можуть бути використані, щоб посіяти хаос всередині країни. Або ж для створення ілюзії, що уряд під час виборчого процесу нічого не контролює.

- Дезінформація, насправді, дуже потужн��й інструмент. Як ви перевіряєте повідомлення на достовірність, і яким чином можна відповідати на такі атаки?

- Існування якоїсь однієї формули відповіді або алгоритму дій у відповідь на дезінформацію - один із великих міфів. Створення дезінформації - це кожен раз експеримент. Взагалі вся ця індустрія - це великий стартап. Люди експериментують з обох сторін - і ті, хто створює неправдиві повідомлення, і ті, які намагаються зрозуміти, як охопити це поле, адже воно величезне.

Якщо кілька років тому цим займалися лише кілька урядів і організацій, то зараз, на жаль, ці технології копіюються абсолютно різними організаціями. Ми навіть бачимо уряди і режими, що не дружні до Росії, але, тим не менш, використовують ці ж технології у себе вдома. Так що дезінформація - це завжди мікс.

Ми використовуємо технології та системи моніторингу, які ми вже відпрацювали в інших країнах, наприклад, на виборах у Франції, Німеччині, Мексиці, а також наш досвід попередніх виборчих кампаній в Україні. Це технічні інструменти для того, щоб схоплювати частки інформації, перевірка ресурсів, всілякі стартапи, з якими ми працюємо, соціальні мережі (ми безпосередньо працюємо з Facebook i Twitter), також українські партнери.

- Давайте візьмемо для прикладу фейк, який давно циркулює в ЗМІ Росії і так званих ДНР і ЛНР - про українські фільтраційні табори. Який алгоритм відстеження джерела? Ви повідомляєте про те, що це фейк?

- Так, але підкреслю: наше завдання - знайти джерела втручання у виборчий процес в Україні ззовні. Розбиратися всередині і моніторити агентів, які займаються дезінформацією тут - це вже не до нас.

Як ми знаходимо джерела дезінформації? У першу чергу, ми стежимо не за самими ЗМІ і не за групами в соцмедіа. Це працювало чотири-п'ять років тому, зараз уже ні. Тоді ти знаходив якийсь меседж, потім шукав першоджерело і виявлялося, що це - велика група, яка займається повторенням і посиленням цього меседжу по системі. Відтоді всі ці операції стали набагато розумнішими. Зафіксувати геолокацію або фізичну присутність таких акаунтів або медіа вже неможливо.

Зараз ми стежимо більше за месседжами. Наприклад, ми чіпляємося за меседж про табори, бачимо, що він "трендиться", тоді ми відходимо від нього і шукаємо першоджерело. Найчастіше за геолокацією вони можуть бути абсолютно різні, але мати практично один і той самий меседж - чи то скопійований заголовок, чи то скопійований наратив однієї й тієї ж історії.

Потім дедуктивним методом Шерлока Холмса ми доходимо до першоджерела і можемо сказати, що цей меседж з'явився в якомусь місці, була створена ось така система поширення, і ось куди він прийшов. Але це є маніпуляцією, дезінформацією або неправдою, бо ми перевіряємо фактаж по методу журналістики і кримінальної аналітики. Тобто, чи правдиве це фото, чи не фотошоп це і так далі.

- Наскільки в принципі ефективно повідомлення про те, що той чи інший меседж був дезінформацією? Вона дуже легко і швидко поширюється, а у людської свідомості є цікава особливість: умовно кажучи, перше слово дорожче другого - люди частіше вірять тому, що почують першим, і переконати їх навіть у явній брехні буває дуже важко.

- Я досі вірю, що будь-яка аудиторія не буде сприйнятлива до фейкової інформації, якщо у них є якесь базисне розуміння про те, що таке інформація і як її перевірити. Завжди є люди із закладеним наперед розумінням, яку саме інформацію вони хочуть бачити. Природно, їм ти нічого не доведеш - вони повірять тому, чому захочуть. Більшість людей все ж сумніваються і хочуть дізнатися правду. Проблема зараз у тому, що ми не знаємо, як перевірити інформацію в онлайні, ту, яку бачимо по телевізору. Для цього потрібні базові знання. Це робота таких проектів, як наш, і таких лабораторій із криміналістичного аналізу дезінформації, які є у Атлантичної ради.

Зрештою, знову ж таки, це стартап-культура, ми маємо справу з цим лише кілька років. Та й журналісти - теж люди. Вони можуть розшарити (англ. share - ділитися, - "Апостроф") якусь неправдиву інформацію, тому що відрізнити її зараз набагато складніше, ніж було раніше. Ти не можеш довіряти фото, ти не можеш довіряти звуку і навіть відео. Але поки ця інформація є цифровою, це допомагає нам підчепити знаки про її недостовірність.

( Максим Еріставі в студії Апостроф TVФото: Дарія Давиденко / Апостроф)

- Які напрацювання щодо протистояння дезінформації вже є з досвіду попередніх західних виборчих кампаній?

- Можна навіть не йти так далеко, а згадати керченську кризу - вона стала одним із наших стартових кейсів у рамках проекту. Ми всі пам'ятаємо, наскільки важливі перші 24 години - це перший новинний цикл. Ми бачили, що спеціально російська сторона посіяла дуже багато плутанини в плані того, хто винен і хто стріляв першим. Найголовніше завдання дезінформації - не переконав тебе, а посіяти недовіру.

Ми розбиралися в матеріалах, які почали приходити найпершими - відео з кораблів, фото, супутникові знімки і так далі, щоб зафіксувати можливе місце розташування цих кораблів. У нас вийшла історія, по суті, як будь-яке детективне оповідання. Ми почали з факту, з того, що сталося, і почали шар за шаром аналізувати: чи дійсно всі маленькі деталі - правда? Ми дійшли тієї версії, яка на наступний день була розкрита усіма: це була провокація російської сторони, решту історії ми знаємо.

Ми хотіли б, щоб і журналісти були обережні в перші 24 години, і споживачі інформації знали: не все, що ми чуємо в термінових новинах, може бути правдивим. Потрібно почекати, перевірити і, як завжди, з часом правда спливає.

- Є припущення, в який бік буде спрямована дезінформація під час кампанії з втручання?

- Це не буде пряма дезінформація. Найнебезпечнішою буде та інформація, яка спливає з невиражених джерел. Я маю на увазі соціальні медіа, дивні веб-сайти з дивними назвами, контекстна реклама, на яку ти переходиш і отримуєш інформацію, що сіє сумніви. Тобто ми дивимося на ці напрямки. Знову ж таки, ми не хочемо аналізувати те, що відбувається всередині України. Ми хочемо знайти джерела ззовні, показати, що вони прийшли в Україну, осіли, були поширені і дали якийсь вплив. Ми моніторимо певні сайти, меседжі, які "трендяться" і які підбирає хтось інший, дивимося на те, що відбувається всередині соціальних мереж. Багато українців, наприклад, продовжують користуватися забороненими соцмережами, особливо в регіонах, де, найімовірніше, ситуація буде нестабільною.

- Які загрози ви передбачаєте у військовому плані?

- Хороший приклад - це останні супутникові знімки, які зафіксували скупчення військової техніки на кордоні з Україною з боку РФ. Це відбувається не вперше за останні чотири роки, але такі речі важливі, тому що ми дійсно можемо проінформувати громадськість про реальні речі, які відбуваються фізично.

Ще один важливий момент - можливі напади на інфраструктуру. Дуже важлива кібербезпека, адже вже були атаки на ЦВК, енергетичну систему. Якщо згасне світло, то багато речей підуть не так, з'явиться паніка і так далі.

- Ви більше працюєте на західну аудиторію, інформуючи їх про втручання, також цю інформацію отримує і українська аудиторія?

- Ми хочемо, щоб демократії в інших частинах світу знали, із чим вони можуть мати справу в разі виборів. Це стосується багатьох європейських держав, США, де триває розслідування про російське втручання у вибори в 2016 році, це Мексика і Бразилія на недавніх виборах. Зовнішнє втручання існує, і ми хочемо знати, куди розвивається ця індустрія. Це нова галузь, де люди можуть експериментувати.

Нам важливо, щоб це був продукт й ініціатива, яку підтримують і українські партнери. Адже українці в першу чергу зацікавлені в тому, щоб знати, які технології втручання існують, і як вони можуть бути використані. Крім того, без українських партнерів ми не зможемо підняти цей вантаж. Але що робити з цією інформацією і як ви її використовуєте - це вже не наша справа.

- Ви будете співпрацювати з якимись великими телеканалами, щоб збільшити аудиторію, яка дізнається про погрози і втручання? Адже мало не три чверті українців отримують інформацію з телевізора.

- Ми відкриті до всіх і хочемо партнерства з якомога більшою кількістю медіаорганізацій в Україні. Ті люди, які страждають від дезінформації найчастіше не завжди мають регулярний доступ до інтернету.

( Максим Еріставі в студії Апостроф TVФото: Дарія Давиденко / Апостроф)

- Водночас, як показує досвід з Cambridge Analyticа, можна прорахувати, як проголосує людина на виборах за декількома десятками лайків у соціальній мережі, або ж досить легко схилити виборця в потрібну сторону. Чи не вбиває це ідею представницької демократії як такої?

- Це дійсно дивно і, може, навіть страшно, коли ти просто щось гуглиш або спілкуєшся в пошті, а потім відповідна реклама з'являється у тебе в соціальних мережах. Або, коли ти говориш щось поруч із телефоном, а потім бачиш рекламу про це. Ці ж технології використовуються абсолютно легально. Cambridge Analyticа показала лише верхівку айсберга. Це не конспірологія, ці технології відкрито використовуються під час виборчих кампаній у демократичних країнах. Вони є цілком легальними...

- І ми погоджуємося на них, ставлячи галочки в угоді користувача...

- Звичайно, не прочитавши всі 150 сторінок договору. Дійсно, з приводу чистоти наших рішень виникає багато запитань. Але, з іншого боку, ніхто не може сказати, чи є це настільки вирішальним фактором у прийнятті рішення про те, як ти голосуєш.

У 50-60-х роках рекламодавці почали думати, що можна змусити людей купувати їх продукт за допомогою 25-го кадру або певного кольору. Як показала практика наступних 30-40 років, це не так. Колір може вплинути, але він не є головним елементом, який веде тебе до вибору. Крім того, давайте не забувати, що купити якийсь сік або одяг набагато легше, ніж зробити якийсь політичний вибір.

Вплив соцмедіа є, і з їх розвитком він буде зростати. Але поки існує свобода вибору, і це все одно відбувається, як процес усвідомлення і думки в голові, особисто я не вірю, що це може бути єдиним фактором, який приведе тебе до цього рішення.

- Тобто дезінформація поки не може вбити представницьку демократію?

- Це велика небезпека, бо демократія - це щоденна боротьба за демократію. Демократія - це завжди процес, а не фінальна точка прибуття. І цей процес залежить від дебатів і довіри всередині суспільства. Що робить дезінформація? Вбиває дебати і руйнує довіру між нами. Це те, з чим ми маємо справу в Україні, в США, в Німеччині, де завгодно. І це найбільша небезпека для демократії. Якщо ми не почнемо сприймати всерйоз важливість боротьби з дезінформацією, то рано чи пізно опинимося в ситуації, коли у демократії вже не буде крові, щоб функціонувати. У нас не буде дебатів і довіри один до одного.

Марина Евтушок. 

Джерело: “Апостроф”

[semenmonk-blog]

Ви билися на шаблях? Зі сторони це виглядає легко і гарно, особливо, у фільмах. А коли сам береш до рук... Щось воно не те😉 Насправді, кожне бойове мистецтво - це в першу чергу вміння володіти зброєю. Бій голіруч - це уже похідне. Часто, розвага для тих, кому заборонено носити зброю. Спасівська мудрість говорить: "Не можна бути вільним, якщо у тебе немає зброї. Не можна мати зброю, якщо ти не є вільним". У всі часи право носити зброю мали лише вільні люди. А в середньовічній Европі навіть виганяли людей з міст, якщо вони відмовлялися купувати зброю. Щось змінилося у цьому світі. 😉 Володіння білою (холодною) зброєю завжди було привілеєм, правом і обов'язком воїнського стану. Саме тому, мистецтву війни навчали змалечку. З часом, коли стали розвиватися демократія і лібералізм, зброю стали забороняти. Так, це гарно показано у фільмі "Останній самурай" - друга половина 19 століття в Японії. В Україні носіння бойових сокир (барток) заборонили у кінці 19 століття. Носіння кинджалів на Кавказі було заборонене на початку 20 століття. Зброю забрали, але кожен нормальний чоловік має ледь не генетичний потяг до неї. І коли не можна працювати зі справжньою, на заміну їй приходить бутафорна. Наприклад, як на цих світлинах - навіть дівчата із задоволенням б'ються на шаблях. А малечу - взагалі складно відігнати😉. І що важливо - це одна з форм фізичної активності, якої так не вистачає у наш час. А ви хотіли б навчатися шабельному бою? #шабля #бій #зброя #воїн #козак #козаки #спас #спасрівне #рівне #martialarts #saber #rivne #ukraine https://www.instagram.com/p/Bq9hmxjDLx3/?utm_source=ig_tumblr_share&igshid=1knqamgnjm0la

[yakymenko]

ІЩЕ РАЗ ПРО ТУМГОЄВА

ІЩЕ РАЗ ПРО ТУМГОЄВА

Ось, додаткові пояснення по "Герою, АТОвцю, Захисникові і прочая-прочая Коломойському-Корбану-Савченко-Саакашвілі" - тьху ти! - Тумгоєву, "бєдному мальчіку", якого Україна, виконуючи запит Інтерполу та міжнародне право, видала Росії.

Як вам перелік "Героїв", га? Чи давно бараняче стадо малоросів, під'юджуване агентами ФСБ, ламало кордони, закони, державу задля посадження на трон чергової сволоти від Кремля?!

Штурм ГПУ не вдався, так тепер знову збираються на черговий майдан волоцюги, гниди і дегенерати з вимогою відставки генпрокурора Луценка (22 вересня у Києві), якщо він не звільнить свого заступника Єніна.

Ні, я постійно це кажу і знову стверджую: українському народові шкідлива демократія й свобода! За століття під московським ярмом ми втратили козацький дух відповідальности вільної людини.

Погодьмося, що українці спокійніше жили під імперським, потім під совіцьким чоботом! Так, ми скинули Москву з плечей! Але народу треба показати силу Києва! Державна влада України мусить придушити ложно зрозумілу бекаючим стадом волю!

Настане час, коли Держава жорстко вчинить з хуліганами, бунтівниками, політичним гноєм, які гальмують поступ до Великої Вкраїни!

19.09.2018

Додаток:

Лариса Вакульницька, 19.09.2018, Фейсбук:

«Так що там з Тимуром Тумгоєвим - ви ще пам"ятаєте хто це? Знайшли, де і як він Україну захищав?

Все що знайшлось: це дивна заява Захарова з Харківської правозахисної групи, що він воював, але приховував в суді, щоб це не погіршило його становище в РФ, коли видадуть. Ріллі?

Якщо у нас є закон, де ті, хто воював на нашій війні, отримують на законних підставах посвідку на проживання (ст.4,п.19 закону Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства) - то хіба на цій залізобетонній обставині не повинен адвокат будувати захист?

Чому ж Тумгоєв подався на "біженця"?

Якщо він так переживав за своє становище - чому Захаров розкрив рота і почав стверджувати вже ПІСЛЯ екстрадиції, що той воював? Шо би погіршити становище Тумгоєва?

А два свідка, які теж з"явились після екстрадиції, які стверджували, що воював - чому вони не давали свідчення ні в одному з 8 судів? Ах, може теж не хотіли погіршувати становище Тумгоєва після екстрадиції?

Так що виходить: екстрадиція була небажана, але обставин, що її скасують представлено в судах не було.

Напрошується висновок: або екстрадиція для Тумгоєва була бажаною, або ... свідки брешуть.

Так вся буза була за вимоги перетворити Україну в відстійник всякого мутняка тільки тому, що воно припхалось в Україну з Мордору?

Як там: Єніна, Луценка в відставку? Аморально в РФ депортувати?

Так-так.

Відставка вже просто накипіла: злочинна влада (тм) депортувала в лютому 2018 злодія в законі Хасана (Домбаєва Заура - теж, мабуть, чечен чи інгуш).

Ну-мо, протестувати.

Не можна нікого віддавати РФ - потрібно надавати притулок і посвідку на проживання ВСІМ громадянам РФ, в т.ч. і релігійним радикалам і бандитам.

Зробимо з України відстійник для вати і криміналітету (можна тільки уявити, скільки шпигунів, вбивць і диверсантів зашле РФ в разі прийняття Україною чогось подібного).

А як спокійно буде на вулицях наших міст, ах.

Ні, я не знаю виходу з цієї ситуації, але пропозиція Чубарова і радикальних моралістів видається непродуманою.

Вихід напевно є, але він явно не такий очевидний, як здається на перший погляд.

п.с. кажуть, що кавказька діаспора пообіцяла організувати Тумгоєву, за гроші природньо, легалізацію в Україні, але не змогла. В цю версію логічно вкладається дивна поведінка Тумгоєва, який рік був на волі "під особисте забов"язання" і вже маючи присуд суду про екстрадицію не втік в третю країну. Надурили пацана.

(спеціально нічого не пишу про його участь в ІДІЛ).

Цікаво, чи всі, хто позавчора вийшов під ГПУ - протестував щиро, бо піддався на емоційні маніпуляції, чи були "підмазані" земляками Тумгоєва?

Правда ж, Корч за покликом серця?:)

п.с.с. Але як задовбало, що емоції в нашому суспільстві біжать поперед здорового глузду.».

[prostir]

Рух бізнесу

Я думаю, що шлях реформ в Україні буде більше схожим на шлях Польщі ніж Грузії. В першій джерелом змін був рух знизу, зокрема професійна спілка «Солідарність». В другій реформи відбувались згори - силами «десанту» молодих людей з якісною закордонною освітою в грузинську владу. Сильне громадянське суспільство в Україні (це відзначають в тому числі зовнішні спостерігачі, зокрема Фукуяма), новітня історія України коли переломні події відбувались за участі широких народних мас, перша хвиля людей що прийшли у владу після Майдану та пішли звідти не задоволені результатами власних зусиль - все це аргументи на користь руху знизу як поштовху до змін.

Далі, я вважаю, що драйвером цих змін буде (середній?) бізнес. Те що вчора відбувалось на клубі підприємців Києва, два тижні тому на зустрічі організацій підприємців у Львові, те що можливо зараз відбувається в середені СУПа і точно відбувається в багатьох інших місцях про які я навіть не маю уяви - це формування політичної свідомості підприємців. Свідомості що ґрунтується на ідеях свободи, лібералізму, ринкової економіки, обмеження функцій держави. Ці погляди не є наслідком освіти, глибоких роздумів або палких дискусій. Ці погляди є наслідком власного досвіду саме цього соціального прошарку - на чільне місце в своїй повсякденній діяльності вони звикли ставити людину та власну ініціативу.

Знову ж таки саме з власного досвіду цих людей випливає друге ключове міркування - ефективність (співвідношення результату та витрат) як спосіб оцінки дій своїх та оточуючих. Наслідком такого досвіду є надання переваги проектному підходу - діяльності орієнтованій на результат. Бізнес не витрачає час на ідеологічні дискусії, не створює політичні організації. Але політичні проекти, зокрема просування свого кандидита до органів влади або лобіювання окремого законопроекту - це зрозуміла для нього діяльність.

Питання полягає в тому, як зробити цю діяльність «реформ знизу» системною. Тобто такою, коли ми отримаємо не окремі проекти, а портфель проектів який відповідає нашій ідеологічній спрямованості на лібералізм, ринок та економічне зростання. І тут в нас є досвід який можна взяти за основу - Реанімаційний пакет реформ. Якщо коротко його можно описати так:

коаліцію створили організації,

коаліція орієнтована на реформи,

практичну діяльність забезпечують робочі групи,

співпраця в робочих групах відбувається через засідання зустрічі та листування,

�� секретаріат який обслу��овує діяльність робочих груп,

керівництво здійснюється Радою, що складається з представників організацій.

Майбутня система, на мій погляд, буде мати такі відмінності від цієї моделі:

коаліцію створюють не громадські організації, а організації бізнесу,

коаліція орієнтована не на реформи взагалі, а більш (виключно?) на економічні реформи,

діяльність відбувається не в робочих групах за напрямками (Податкова група), а в проектних робочих групах (Податок на виведений капітал),

співпраця відбувається через загальні зустрічі (раз на 3 місяці), веб-конференції проектних груп та сервіси онлайн комунікацій,

секретаріат утримується не за грантові кошти, а за кошти бізнесу,

функції керівництва розподілені між Радою організацій та спільнотою (пряма демократія).

Львівську зустріч я розглядаю як перший крок на цьому шляху - відбулось знайомство та формування стосунків довіри. Чернігівська зустріч має зробити крок другий - укладання угоди, за умови що за літо ми обговоримо деталі цієї угоди. Кроком третім стане формування портфелю проектів, яке може зокрема відбуватись як частина підготовки до загальнонаціональної зустрічі бізнесу.

[pokrovworld-blog]

Борці за толерантність перетворились на нацистів ХХ століття

Тільки цих вихідних дійшли руки до статті Фукуями «Проти політики ідентичності». Я ще читаючи «Політичний порядок» запідозрив його в симпатії ідеям консерватизму і правого лібералізму. Але прочитавши останню статтю, я взагалі отримав шок. Так відверто громити лівий лібералізм, всі політики ідентичності від ЛГБТ руху, фемінізму і до навіть расових — це просто інтелектуальна революція. Чесно, я ніколи не думав, що доживу до дня, коли весь лівацький дискурс про рівність всіх і всього підряд на світі — отримає такий нокаут. Нарешті, люди, які бігають на марші про захист всіх і всього, перестануть вести себе як оберменш по відношенню до інакомислячих. Кілька років назад я пережив травлю, виключно за те, що маю свої погляди на сім`ю і суспільний андерклас. Тоді я доводив просту істину, що народитись в українському селі в Карпатах, набагато гірше ніж народитись геєм в Києві, з точки зору досягнення успіху. Я намагався пояснити, що стан великих суспільних груп, як наприклад селяни, є значно гіршим з точки зору справедливості, ніж стан вразливих меншин як ЛГБТ. Але ніхто слухати не хотів. Це при тому, що я публічно кажу, про визнання гідності геїв, а також про те, що вони мають мати всі умови, бо є громадянами держави. Мені без кінця розповідали про те, що повага до прав меншин зробила Європу такою успішною. Оскільки я на відміну від багатьох на професійному рівні знаю історію ЄС — можу гарантувати, що це взагалі малопов“язані речі. Однак, коли мене атакували за право на свої погляди, то робили це зі всією тоталітарною ненавистю, яку тільки можна уявити. Борці за толерантність і права поважати іншу думку, давно забули, що це насправді стосується всіх, і перетворились на класичних нацистів чи комуністів ХХ століття, зі всіма методами обструкції і сегрегації. Толерантність із цінності досягнення миру і рівності, поступово перетворилась на кнут для інакомислячих, хоча насправді мала забезпечити і їхнє право. Боротьба за коректну поведінку зрештою взагалі стало обмеженням свободи слова, щоб не дай Бог хтось не образився. Тільки-от, проблема полягала в тому, що намагаючись поставити інтереси меншини в пріоритет, все частіше забували про інтереси більшості. Більше того, Фукуяма абсолютно правий, що політика ідентичності змістила політичні акценти із досягнення економічного процвітання для всіх, до захисту справедливості і інтересах окремих груп. Простий приклад із форуму в Жешуві, де я минулого тижня модерував панель про переселенців і ситуацію на Донбасі. Виступала представниця міжнародної організації, яка озвучила ключові проблеми переселенців: житло, робота, пенсії, свобода пересування, комунальні послуги і так далі. Але коли йшлося про головні рішення, які мають бути прийняті державою, то вона наголосила виключно на порядку нарахування пенсій і .... право голосу на місцевих виборах. Тобто маючи реальну картину щодо ключових проблем, міжнародні організації займаються розв’язанням і лобіювання відверто другорядних неважливих питань, як місцеві вибори. Це класичний кейс ідеології політики ідентичностей, коли те, що міжнародні організації вважають справедливим для себе, вони нав’язують як справедливість для конкретної групи. Минулого тижня група інтелектуалів-письменників опублікувала в Гардіан відкритого листа із закликом битись за Європу, яка все більше програє популізму, ресентименту і загрожує скотитись в 30-ті. Але Фукуяма ще півроку назад написав, що саме тривала політика ідентичностей, яку затято підтримували провідні ліві, особивло французькі, інтелектуали спричинила до мобілізації великих національних ідентичностей, ріст радикальних правих і популізму. Саме їхня безвідповідальність перед суспільством в цілому і концентрація на особливих групах, призвела до масштабної кризи Заходу. Натомість упосліджена впродовж багато років за свої культурні, релігійні погляди чи економічні потреби більшість вирішила повернути собі владу. Бо демократія — це про владу більшості, а не меншості. Фукуяма закликає всіх повернутись до азів, політика має почати турбуватись не про окремі ідентичності, а про добробут, про економічні інтереси суспільства загалом. По — своєму ліві інтелектуали теж закликають вернутись назад. Я ж думаю, що історія може повторятись, але заднього ходу в неї немає. Тому вихід із кризи можливий не через повернення назад, а через нову систему організації політики, в якій будуть домінувати природнє розуміння справедливості і миру, як свобода самореалізації незалежно від ідентичності. Справжній лібералізм опирається на індивідів, залишаючи їм право на їхні погляди і ідентичності, але не дає нікому особливих переваг. І на завершення. Мені дуже б хотілось, щоб цю статтю Фукуями прочитали його випускники, які є драйверами політики ідентичності в Україні, і подивились йому в очі. Віктор Андрусів Read the full article

[chenewsnet]

Квасневський відповів на запитання про Зеленського: Бути президентом без політичного досвіду – це страшно Президент без політичного досвіду – це "страшно". Про це в інтерв'ю LIGA.net, опублікованому 20 лютого, заявив колишній президент Польщі Александр Квасневський, відповідаючи на запитання, чи варто хвилюватися про безпеку, якщо президентом України оберуть шоумена Володимира Зеленського. "Світ сьогодні саме такий. Зеленський не перший і не останній гуморист, який пішов у політику. Ніхто не думав про те, що партія П'яти зірок італійського коміка Беппе Грілло зможе претендувати на перемогу на парламентських виборах. І про те, що Дональд Трамп може стати президентом США", – сказав екс-президент. За його словами, "це історичний момент". "Якщо ви хочете знати мою думку, то бути президентом без політичного досвіду – це страшно. Не тільки для країни, а й для самої людини, якій потрібно створити сильне оточення. Це те, чим ти ніколи не займався. Ось, наприклад, я ніколи не був космонавтом. І мені сказали, що завтра ви полетите на місяць. Я як реаліст відмовився б", – зазначив Квасневський. Він уважає, що "демократія вирішить це питання". Вибори президента в Україні призначено на 31 березня 2019 року. Виборча кампанія стартувала 31 грудня 2018 року. ЦВК зареєструвала 44 кандидатів. Згідно з оприлюдненим 20 лютого опитуванням Центру Разумкова, Зеленський є лідером президентського рейтингу. За шоумена проголосувало б 19% тих опитаних, хто братиме участь у виборах. На другому місці – чинний президент Петро Порошенко із 13,1% голосів респондентів (16,8%) і лідер партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко з 11,5% (13,8%). Квасневський був президентом Польщі із 1995-го до 2005 року.

[chenewsnet]

Туск – українцям: Не завдайте одне одному надмірної шкоди на найближчих виборах 19 лютого голова Євроради Дональд Туск, виступаючи у Верховній Раді України в Києві дав українцям поради з облаштування країни, повідомляє кореспондент "ГОРДОН". "Не хочу вас повчати. Знаю, що маєте досить мудрагелів, які думають, що краще за вас знають, як має виглядати Україна. Ніхто не має права повчати господарів, як облаштовувати власний дім. Тому не хочу втручатися у вашу роботу. Але, можливо, ви приймете мої поради, тому що вони виходять із самого серця", – підкреслив Туск. Голова Євроради додав, що у нього є п'ять порад українцям. "По-перше, не завдайте одне одному надмірної шкоди на найближчих виборах. Ваша історія, як і історія мого народу, свідчить, що внутрішні конфлікти в наших країнах, – найбільший подарунок для третьої сторони. Також пам'ятайте, що ваші опоненти у Європі чекають на будь-який привід, аби зіпсувати нинішню солідарність між Брюсселем і Києвом", – наголосив він. На думку голови Євроради, українським політикам треба "сперечатися в міру" і залишатися згуртованими в найголовніших для України справах. "Друга порада, – уникайте спокуси радикального націоналізму і популізму. Так, як ви це робите досі. Якщо поступимося рецидивам шовінізму і в Європі, і в Україні, то ми неминуче потрапимо в конфлікти, а егоїзм і відстороненість зруйнує нашу політичну спільноту", – попередив він. На думку Туска, радикальний націоналізм і популізм народжуються "з комплексів і слабкості", а Україна "надто для цього велика". "Третя порада. Не наслідуйте тих сусідів і тих європейських політиків, які хочуть усіх переконати, що демократія, заснована на волі і правах людини, повазі до меншин, свободі думки і слова, – це пережиток минулого. Що це застаріла модель держави, а зараз настає час авторитарної демократії", – розповів голова Євроради. Він підкреслив, що потрібно захищати фундаментальні європейські цінності. "Четверта порада, – будуйте разом доброчесну державу. Не читатиму лекції про корупцію, ви всім нещодавно показали, що готові з нею боротися. Лиш прошу всіх повірити, що чесність і прозорість влади потрібні не тому, що цього вимагає Європейський союз, а тому, що цього потребують ваші громадяни", – зазначив Туск. Останньою його порадою стала рекомендація "повірити в молодь".

[pokrovworld-blog]

Едуард Юрченко: Засади Київо-Руського Традиціоналізму

Створення Православної Церкви України породило нові світоглядні виклики та питання. З одного боку ми бачимо нездоровий ентузіазм від різноманітних ліво-лібералів, які бачать в утворенні ПЦУ шанс нав’язати їй свою повістку та зруйнувати українське православ’я зсередини. З іншого боку вже зараз помітно, що Московська патріархія зараз зробить ставку на позиціонування себе, як «оплоту істинної православної віри». Ці дві формально протилежні, але фактично взаємодоповнюючі позиції легко можуть призвести українське православ’я до катастрофи. Характерно, що обидві вони суперечать здоровому глузду, переконанням більшості українських православних та національним інтересам. Православний Київоцентричний традиціоналізм є логічною відповіддю на це. 1. Київська Традиція є орієнтиром для сучасних православних Синодальний (Петербурзький), або Московський період був добою поступового відходу від чистоти устрою православної Церкви. Тому «консерватизм» проросійського крила носив би характер симуляції навіть якби був щирим, а не носив характер прикриття більш обережної форми «обновленства». Так само неприйнятним є «модернізм», який закликає до фактичної капітуляції Церкви перед ворожими їй силами. Сьогодні складається таке враження, що Церква або повинна орієнтуватись на досвід останніх двох-трьох сторіч, або ж з нуля будувати абсолютно необґрунтовані і, нерідко, прямо неприпустимі з точки зору Священного Письма форми. Істина полягає в тому, що нам потрібні реформи. Нам потрібне оновлення, але справжнє, а не те «оновлення» яким намагаються загубити Церкву так звані «модерністи». Нам не варто нічого вигадувати, достатньо звернутись до власного коріння, та всі відповіді будуть знайдені там. У східно-слов’янських країнах ситуація має особливо небезпечний характер. Ми фактично виявились зараз відірваними від досвіду церковної старовини, не тільки ромейської але й власної — руської. Саме відродження високого православного досвіду Київської Русі прагне києворуський традиціоналізм. 2. Визнання симфонії як реальної моделі стосунків держави та Церкви Симфонія (від грец. Συμφωνία — «співзвуччя», «згода») — православний принцип (ідеал) взаємовідносин між Церквою і державою, який полягає в тому, що церква і суспільство та, зокрема, світська і церковна влада в ідеалі знаходяться в стані згоди (гармонії) і співпраці (синергії), за аналогією з божественним і людським єством і божественної і людської волями Христа, «нероздільні і несліянні». У XX ст. Церква перебувала в стані неприродного співіснування з ворожим атеїстичним режимом, на зміну якому прийшли режими так само нехристиянські, хоча зовні набагато менш ворожі. Самого цього досвіду було б вже достатньо, щоб перервати традиції симфонії на землях Русі. Але проблема набагато глибше. Попередній період (так званий синодальний) теж не має нічого спільного з ідеалом симфонії. Він являє собою мавпування протестантського досвіду. Фактично цей варіант устрою стосунків Церкви та держави балансує на межі єресі (якщо не переходить цю межу). Спроби державного та церковного будівництва за доби Московського царства на сході та Великого князівства Литовського на заході теж залишились далекими від ідеалу. Проте тим яскравіше позитивний досвід Київської Русі. Як писав російський філософ Г. П. Федотов: «У драматичній і навіть трагічній історії відносин між християнською Церквою і християнською Державою, київський досвід, незважаючи на свою короткотривалість та крихкість, можна розглядати як одне з найкращих християнських досягнень». Отже, саме Київська доба є для нас орієнтиром на відміну від Синодальної (коли Церкві була нав’язана максимально негативна форма цезарепапізму) або ідей «модерністів», що кличуть нас у «докостянтинівську добу» (забуваючи про те, що ця доба була періодом гонінь на Церкву). Київська доба — це унікальний період колосального розквіту чернецтва (яке, між іншим, намагались фактично знищити в синодальну добу), православного християнського просвітництва та унікальних стосунків Церкви та правлячого роду, коли династія Рюриковичів породила десятки прославлених Церквою святих, що само собою може вважатись знаком богоугодності цієї доби землі нашої. Визнання симфонії як ідеалу передбачає боротьбу за зміну самої державності. Неможлива симфонія з державою, яка є не просто не християнською, але й такою, що спирається на неприродні та антитрадиційні принципи. Проте, на жаль, саме це ми зараз можемо спостерігати. Отже, перший крок до симфонії — це встановлення нормального державного порядку, який її зробить можливим.

Іван Еггінк. Великий князь Володимир обирає віру. 3. Відродження в богослужінні форм, властивих Київській добі Зараз великою проблемою православних України є суперечка навколо мовного питання. З одного боку наполягають на введенні саме сучасного варіанту української мови як богослужбового, з іншого — консерватори захищають зовсім недавній варіант церковнослов’янської мови, який затвердився в Україні лише в XVIII-XIX сторіччях. До того ж він фактично був свавільно нав’язаний державною владою в Синодальний період. Логічно було б звернутись до богослужбової спадщини Київської Русі. Цей варіант зберігає церковнослов’янську мову, але ніяк не може бути звинуваченим у недостатньому національному забарвленні. Цікаво, що київський варіант церковнослов’янської справляв у свій час відчутний вплив і на інші слов’янські країни: «На першу половину XVIII ст. українська вимова церковнослов’янських текстів настільки розповсюдилась у Росії, що це викликало нарікання тамтешньої інтелігенції. Наприклад, російський письменник і філолог О. Сумароков у своїй праці «О правописании» обурювався українським впливом на орфоепію духовенства, спричиненим тим, що «знатнейшие наши духовные были ко стыду нашему только одни малороссиянцы… отчего и все духовные, слепо следуя их неправильному и провинциальному наречию, вместо во въки и протч. говорили во вики и так далее…». Українська вимова церковнослов’янських текстів практикувалася й у білоруських храмах, про що є кілька свідчень. Через Києво-Могилянську академію та російські навчальні заклади елементи нашої конфесійної орфоепії, що її кодифікував М. Смотрицький, засвоїли південні слов’яни-серби, болгари та македонці, пристосувавши їх до своєї традиції. Ось як звучить, скажімо, сербською мовою фраза з молитви «Отче наш»: Отче наш, иже jecи на нeбecjex да cвjатиcja (!) имja Tвoje…» (В.Німчук.) Отже, звернення до первинної традиції дозволить вирішити питання сьогодення. На практиці це передбачатиме мирне сучасне співіснування української мови в тих парафіях, де вона є звичною, та поступове реформування церковнослов’янської в тих, де існуватиме відповідне бажання вірних. 4. За відродження традиційної форми православної державності Київська Русь поєднувала в своєму устрої монархічний (князь), аристократичний (боярство) та демократичний (віче) елементи. Це дивовижно нагадує ідеал ще стародавньої «еллінської» мудрості. Зараз православ’я коливається між примітивним «монархізмом» (що нерідко поєднується з єретичними ухилами) та «християнською демократією» модерністів (хоча це навіть не демократія, а охлократія — влада натовпу). Необхідно відроджувати справжній православний монархізм (чітко в межах традиції Церкви), аристократизм (проти політиканства і олігархату) та вічеві демократичні принципи (представництво відповідальних православних громадян, а не влада натовпу). Ненормальність сьогоднішньої ситуації в тому, що православних фактично ставлять перед вибором: або єресь «царебожництва» (яка насправді нічого не має спільного з православним монархізмом), або християнська демократія (яка ніде в світі не спрацювала, втративши свій християнський характер). Водночас у нас є орієнтири, до яких ми мусимо прагнути. У теорії симфонії йдеться саме про стосунки священства та царства, а не просто про державу як таку. Безумовно це можна спробувати пояснити історичним контекстом, коли нормативною державою була саме монархія. Але не варто забувати, що візантійська культура стала продовженням античності, доби, коли республіканська державність зустрічалась достатньо часто. Різним формам республіки приділяється чимало уваги в творах античних політичних філософів, і для православних інтелектуалів доби концептуалізації доктрини симфонії республіканське правління було добре знайомим явищем. Не кажучи вже про те, що до християнської ойкумени того часу, світським головою якої був імператор ромеїв (принаймні формально), входили державні утворення з республіканською формою правління, наприклад — найстарша з сучасних республік Сан-Маріно. Тобто є всі підстави вважати, що повноцінна симфонія можлива саме у випадку монархії, а не просто держави як такої. Важливим аспектом монархії, який пояснює особливу прихильність до неї в межах традиційного християнства, є ідея того, що монарх ставиться не людською волею, а волею Бога. Водночас він повинен залишатись людиною, а не перетворюватись на ідола. Адекватну модель дає нам саме доба Київської Русі. Руський князь тієї доби є не лише політичним зверхником, який здійснює військові, управлінські, законодавчі та судові функції. Значно більшою мірою він — особа, наділена сакральним значенням. Князь — священне зриме втілення землі, її уособлена репрезентація. Вчинки князя — це вираження волі всієї землі. Відповідно й поведінка князя підпорядковувалась вимогам гідного представлення ввіреної йому землі, згідно з тогочасним релігійним концептом «князь несе хрест за всю землю та приймає за неї страждання». Водночас ми повинні пам’ятати, що це ідеал, до якого ще треба здолати довгий шлях. Народ поки не готовий до повноцінної православної державності. Але це не привід відмовлятись від наших орієнтирів. А поки що ми повинні не розмінюватись на підтримку «православних» політиків, які відвідування служби Божої перетворюють в політичне шоу або висувають гасла «духовних скреп», не наповнюючи їх змістом. Наша мета — підтримка змін в суспільстві на засадах повноцінної православної традиції. Зрозуміло, що це передбачає формування православної політичної еліти і появу в прямому розумінні цього слова благовірних лідерів.

Клавдій Лебедєв. Хрещення києвлян 5. Антиекуменізм та християнська солідарність Стосунки з інославними можуть бути мирними, лише доки не чіпається чистота віри. Це не відкидає солідарності в питаннях протистояння таким явищам як содомія, аборти і тому подібне. А у випадку з уврачеванням розколу загалом треба бути дуже обережними. Але все це лише за умови збереження суворої канонічності. «Ми домагаємось не перемоги, а повернення братів, розлука з якими терзає нас» (св. Григорій Богослов). Ми не повинні впадати в ворожнечу проти інославних. Навпаки, наш антиекуменізм повинен бути дієвою демонстрацію для них духовної сили православ’я. Але це можливе лише у випадку, якщо ми не будемо поступатись в питаннях істинності нашої віри. Для порозуміння в питаннях суспільного життя поле безумовно є. Сьогодні навіть невіруючий не може бути з нами по різні боки фронту, коли йдеться про відновлення здоров’я суспільства. Всі люди, що живуть по совісті, повинні протистояти порокам сучасного світу. Але не можна солідарність мішати з байдужістю до питань віри. 6. Афонський орієнтир Афон має для православних унікальне значення. Він є серцем Церкви та еталоном чистоти нашої традиції. Тісні зв’язки Афона та Русі сходять до самого початку православної віри на наших землях. Сьогодні вороги Церкви сильно зіштовхнули більшість помісних церков з прямої дороги спасіння. Усе сильніше відчуваються обновленські тенденції або підпорядкування антихристиянській владі. У часи, коли не завжди можна довіряти пастирям та архіпастирям в соціально-політичних ті моральних питаннях, чернецтво Святої гори залишається єдиним однозначним авторитетом у православному світі. Можливо саме в цьому розкривається давня мудрість про те, що Афон буде останнім сховищем від антихриста. 7. Місія України-Русі Сьогодні зрушення, що можуть врятувати православний світ, можливі лише в Україні. Захід і Москва повністю під контролем антихристиянських сил, а в Україні ворожий режим не стабілізувався, і зберігаються широкі можливості для організації опору. Падіння української державності зараз буде означати зникнення останньої надії на відродження православного світу. Не варто позитивно оцінювати режим, який зараз встановився в Україні. Але він недостатньо сильний, щоб позбавити православних можливостей впливу на суспільство. Крім того, він не одягає на себе шати «православного консерватизму». Ігри навколо Томосу не сприймаються як щось автентичне для цієї влади ані її ворогами, ані друзями. Це важливо, оскільки саме під образом добра на землю прийде абсолютне зло — антихрист. Саме цього боявся в свій час св. Ігнатій Бренчанінов, коли робив своє попередження російському народу. Московія вже впритул наблизилась до такої загрози, але Русь Київська ще зберігає шанс на збереження духовної свободи і початок істинного відродження православної Церкви.

Василь Перов. Перші християни в Києві Автор: Едуард Юрченко, консервативна ініціатива "Орден"  Національний корпус Read the full article