#бан

[3ipbudax]

Інструменти захисту, які надає BlueSky

Синевир (BlueSky) жорсткіше, ніж Twitter ставиться до комфорту перебування в соцмережі. Він надає інструменти боротьби з небажаними контактами, які називаються так само, як і у Twitter (чи тепер пак - X).

Є заглушання (mute) і є блокування.

Заглушання (mute)

працює так:

Після того, як користувач заглушив когось, то

він не буде бачити повідомлень цього користувача і його взаємодій.

Але заглушений користувач, все одно, може реагувати - коментувати, ставити вподобайку, репостити.

Якщо заглушений користувач додав свій коментар то, той, хто його заглушив замість коментаря буде бачити "заглушку", яка повідомляє Post by muted user... з можливістю проглянути це повідомлення.

На інших користувачів (які не є ні тим, хто заглушив, ні тим, кого заглушили) це ніяк не впливає

Блокування (block)

працює так:

Користувач, який заблокував не бачить повідомлень цього користувача і його взаємодій.

Заблокований користувач не бачить повідомлень користувача, який його заблокував і не може ніяк на них реагувати.

Якщо третій користувач підписаний на заблокованого користувача, він може побачити у своїй стрічці відповідь заблокованого дану до блокування, але повідомлення, на яке відповідав заблокований - третій користувач не побачить. Замість цього буде повідомлення, здається, таке Deleted post

Будь-який третій користувач не побачить відповіді заблокованого користувача на пост користувача, який його заблокував. Якщо там була гілка коментарів - її всю не буде видно, незалежно від того, чи заблоковані інші учасники того обговорення.

Списки заглушання

Синевир надає можливість створення списків заглушання. Тобто це список користувачів, які будуть заглушені списком.

І надає інструменти автоматизації списків. Можна створити список заглушання всіх користувачів за якоюсь ознакою, наприклад всіх користувачів, які підписані на певного користувача.

Також надає можливість підписки на списки заглушання створені іншими користувачами

Резюме і конфлікт

Таким чином, BlueSky надав інструменти спільноті для захисту від "хуліганів" і інформаційних "паразитів". Таким чином - хайп, не винагороджується, навіть навпаки. Хочеш бути почутим - поводься пристойно, ніби говорить нам Синевир.

Але водночас відкриває можливості модерації інфопростору для аудиторії. Якщо користувач-шахрай захоче вводити в оману інших користувачів, він засобом блокування всіх, хто висловив сумнів - створить ілюзію непомильності для третіх користувачів. Може я помиляюся, але я бачу в цьому ризик сприяння сектантству і шахрайству

[looooweq]

БанБлэкРаша

[sisadminspb]

забанили

[vprki]

Антонина Желязкова продължава да търси и намира оазиси в пустинята

 „Залата на БАН се превърна в моя оазис с толкова приятели, колеги, близки хора. Каза в неформален разговор за „въпреки. com” Антонина Желязкова /на снимката/,  историк-османист, социален и културен антрополог,  специалист по етническите и религиозните проблеми на Балканите, общественик с непоколебима гражданска позиция, по повод  честването на 70-годишния ѝ юбилей и премиерата на сборника ѝ „Глас в пустиня“.

Книгата ѝ "Глас в пустиня" съдържа студии, статии и интервюта, писани в огромен период от време (1983-2020). На корица е написано като подзаглавие „събирано от ученици, приятели, синове“. В думата оазис има закачка, защото нейни приятели я питали как „се връзва“  с красивото ѝ лице в колажа на корицата до заглавието „Глас в пустинята“.

А тя го обяснява в интервю за в. „24 часа“: “Това не е намигване, а директно послание. Години наред се отправят упреци, че липсва гласът на българската интелигенция, че тя не задава посоки, идеали, морални координати и визия на обществото. Това просто не е вярно. Интелектуалците работят, всеки в областта, в която е силен и знаещ, правят анализи и прогнози, извличат разумни препоръки за работещи политики, пишат понякога изключителни визионерски текстове, правят възхитително изкуство и срещат плътна стена от нечуваемост. Интелигенцията обаче, както винаги, има отговорността, за да осведомява за своите анализи, открития, идеи, прогностични хипотези институциите и властимащите, защото това е морален дълг.

Техните идеи за обществения напредък обаче веднага намират място в кошчетата за отпадъци.“

Антонина Желязкова в залата на БАН

А тя в нашенската и балканската пустиня винаги е търсила и търси оазиса. Но така, че да го сътворява, колкото и да е трудно до невъзможност. И самата Антонина беше изненадана колко много хора дойдоха в зала „Марин Дринов“ на Българската академия на науките, за да я честват, да се сдобият с книгата, която е изключително ценна не само като документ за времето, а и като летопис на смисления ѝ живот като учен и гражданин. Сборникът съдържа студии, статии и интервюта, писани в огромен период от време (1983-2020). „Книгата събира основните текстове на Антонина Желязкова, създадени през годините на дългата ѝ професионална кариера като историк, антрополог, социален изследовател, общественик, публицист“, пишат от издателство „Гутенберг“. За изданието и за нея говориха видният икономист и стопански историк Румен Аврамов и Юлиана Методиева, журналист, правозащитник, издател на сайта „Маргиналия“. Водещ на прекрасното събитие бе проф. Жоржета Назърска, историк, автор на предговора в научната част на книгата.

От ляво на дясно: Юлиана Методиева, Жоржета Назърска и Румен Аврамов

Ние публикуваме със съгласието на авторката предговора на Марина Чертова, политолог и журналист към частта с публицистиката на Антонина Желязкова, участията ѝ в медиите, интервюта.

Антонина Желязкова и публицистиката като призвание

Антонина Желязкова е от онези смели учени и жени, които никога не са се страхували да заявят публично своята гражданска позиция по тема, свързана с нейните занимания като историк-османист, социален и културен антрополог,  специалист по етническите и религиозните проблеми на Балканите, и не на последно място като общественик и отколешен борец за правата на човека. Затова наред с огромния научен принос на Антонина Желязкова към историческата наука е редно да бъде отбелязана и нейната дългогодишна дейност в сферата на публицистиката. Тъкмо поради тази причина в раздел „Публицистика“ на настоящия юбилеен сборник намират място малка част от многобройните интервюта и статии в периодичния печат, както и изказвания, и писма на Антонина Желязкова.

Антонина Желязкова

Четейки ги всеки ще открие нещо за себе си от характера и личността на нашия уважаван и обичан юбиляр. Дори когато изразява остро несъгласие към някого по даден обществен проблем, Антонина не гори мостове към опонентите си, а се старае да запази добрия тон и да бъде толерантна. Всъщност чрез своята публицистистична дейност Желязкова отново остава вярна на науката, тъй като чрез статиите и интервютата си тя сърцато популяризира историята и спешната антропология, които са нейна професия, призвание и страст.

Антонина Желязкова владее талантливо, както високия академичен стил, присъщ на учените, така и по-общодостъпния публицистичен стил, характерен за сериозните медии. Подобно дарование е присъщо на високо интелигентните хора и учени, за които е важно изводите, до които те са достигнали по пътя на своята изследователска дейност, да станат достояние не само на тесен кръг специалисти, но и на широк кръг от читатели, някои от които неизкушени от историята.

Михаил Иванов прочете поздрава към Антонина Желязкова от поета Иван Цанев в стих

Именно това според мен е и мисията и голямата заслуга на Антонина Желязкова като публицист. Публицистичните ѝ текстове са изключително ценен знак на времето. Четейки интервютата на уважавания историк и антрополог от 90-те години например или пък от началото на новото хилядолетие любознателният читател отново ще се увери, че нейните прогнози за развитието на ситуацията в България, между балканските държави или на Стария континент се оказват не само безпогрешни, но те звучат актуално и днес. И ако в строго научните текстове историкът не си позволява емоции, то в публицистичните си текстове Антонина Желязкова има свободата да разкрие чисто човешките си емоции, радости, тревоги и страхове за обществото, за определени етнически, политически или религиозни групи, да предупреди политиците в България, на Балканите, а и в света да не се заиграват с определена карта. Всъщност интервютата и статиите на Антонина са и начин да предостави безвъзмездно своята експертиза на държавниците и да ги насърчи при взимането на решения да не следват само теснопартийни интереси, но и да се облегнат и на експертния потенциал на нацията.

От книгата

В днешно време не е признак на смелост хората на науката да излязат от удобната си интелектуална черупка и да влязат в спор с онези, които взимат политическите решения в държавата.  Но Антонина Желязкова прави това дръзко още в годините на тоталитаризма, когато тази смелост може да ѝ коства не само кариерата, но и да застраши живота ѝ, както нейния, така и на нейните близки. Но въпреки това, дори в условията на авторитарна диктатура, Антонина остава вярна на принципите си, че човешките права и правото на самоопределение – било то етническо, религиозно, политическо, и липсата на омраза към различния са онзи крайъгълен камък, на който се основава всяко демократично общество.  А подобна достойна бунтарска позиция, макар да ѝ коства много перипетии, няма как да не предизвика уважение дори и преди 1989 г. Антонина Желязкова е увлекателен събеседник и сладкодумен разказач, чиято ерудиция, прямота, принципност и честност ѝ печелят както много приятели, така и недоброжелатели. Тя обаче не цели да се хареса с изводите, които прави, а цели да предпази мнозина от грешки.

Огромен интерес представлява и нейната авторска рубрика в сайта „Маргиналия“ – „В огледалото за обратно виждане“, като част от статиите, които са и своеобразни изповеди, са поместени и в настоящия юбилеен сборник. През призмата на увлекателно написани лични преживявания и семейни истории, пред нас се разкрива човекът Антонина Желязкова – жената, дъщерята, съпругата, майката, сестрата, приятелката. Всъщност не е преувеличено да се каже, че нейната богата и интригуваща житейска и професионална съдба, изтъкана от битки за справедливи и благородни каузи, е достойна за документален филм. В тези нейни лични изповеди най-ярко изпъква позицията на един интелектуалец с гражданска позиция, който не  наблюдава мълчаливо процесите, а търси и предлага решения и модели.

Съдбата ме срещна с Нина Желязкова, благодарение на моите родители /Галина Кралева и Андрей Чертов –б.р./. В този смисъл съм безкрайно благодарна на майка ми и на баща ми, както и на интелектуалния кръг, към който те принадлежат, за приятелството с Нина. Щастлива и горда съм, че въпреки разликата във възрастта и въпреки нейния огромен опит като историк, социален антрополог, преподавател и публицист, Антонина Желязкова видя в мен равноправна личност и донякъде колега хуманитарист и ми повери отговорната, но в същото време и много приятна задача да подбера заедно с нея интервюта, статии, писма и изказвания, които да станат част от този забележителен юбилеен сборник, който държите в ръцете си. Използвам случая да ѝ благодаря най-сърдечно за всички безценни професионални и лични съвети, които ми е давала през годините, за вдъхновението да пиша и за урока, който научих от нея - човек да не бъде конформист, да отстоява идеите и принципите си, защото в крайна сметка най-важно е човек да остане честен пред себе и да не загуби себеуважение.

Ученичката на Антонина Желязкова Мая Косева ѝ подари красиво цвете като символ на оазиса...

По случай своя 50-ти юбилей в интервю за в. „Дневник“ Антонина Желязкова сподели: „Аз не се чувствам остаряла и не смятам, че му е дошло времето за равносметки.“ Нина най-добре знае какви равносметки си е направила в последвалите 20 години и през какво е преминала. Вярвам обаче, че нейното перо никога няма да остарее, както и че тя ще продължи да пише и да се изявява и като публицист. Защото Антонина Желязкова доказа, че освен историята и публицистиката е нейно призвание.

Марина Чертова

В книгата „Глас в пустиня“ в публицистичната ѝ част е включен текстът, който Антонина Желязкова написа за „въпреки.com” 2019 по повод 90 годишнината от рождението на проф. Вера Мутафчиева и 10 години от кончината ѝ. Озаглавен е „Вера Мутафчиева беше необичаен Учител“. /Може да го прочетете тук./

Антонина Желязкова /л/ и Вера Мутафчиева на маса в сърцето на Анадола - Невшехир през 1997 - снимка личен архив Антонина Желязкова

Антонина Желязкова е родена е на 28 ноември 1952 г. в София.Завършва източни езици в Софийския университет, специализира история на балканските страни.Защитава докторска дисертация на тема: “Етнорелигиозните промени в някои западнобалкански провинции на Османската империя през XV-XVIII век”. През 1987 г. се противопоставя на преименуването на българските турци. Съучредител е на Русенския комитет и Клуба за подкрепа на гласността и преустройството. До 1991 г. работи в Института по балканистика към БАН. От 1990 до 1993 г. е експерт по етнически и религиозни проблеми на президента Желю Желев.

Преподава спешна антропология в СУ “Св. Климент Охридски”.

Директор е на Международния център за изследване на малцинствата и културните взаимодействия. ≈

Текст: „въпреки.com”

Снимки: Стефан Марков и личен архив

[kirriiii]

‘ Mon âme avec une odeur de camomille ’

[kelluinox]

Can someone finally explain to me the TikTok definition of zionism? Genuine question. One of the few pleasures of not being western and living in a place where TikTok is blocked, is that whenever someone says "Jewish self determination is racist" I stare at them like they're a crazy person and ask if they're a big fan of Soviet Union

[icantdothistodaybruh]

@zlata-reich Спасибо вам большое за этот аск и ваши слова!!

Я очень растрогалась, когда впервые читала, да и сейчас тоже пустила слезу. Мне неописуемо приятно от того что мои работы вызывают у вас столько чувств и эмоций, приятного вам возвращения в фандом, надеюсь радовать и дальше!!!🌹🌹🌹

[superconductivebean]

#1250

вот просто почему все ети админы конфешен помоек такие одинаковые, на одной и той же фабрике говномётов их собирают что ли

взять и насрать на площади это охуеть перфоманс и никому это не нравится именно из-за формафактора «говно». критикой хоть чего-то всё это было три месяца назад, ну или притворялось быть, пока не перевелись ещё аноны с мозгом. потом пошла нескончаемая диарея и пришли тролли, которым единичный случай с подачки админа вообще ничего не стоит раздуть до всефандомных размеров. и вот какая это всё, впизду, критика, боже мой

кто вообще занимается критикой просто так задарма. кретин, люди приходят к тебе не за этим, а чтобы без обиняков прогнать маты про своих друзьев или всяких там джыйев которым потом труда особого не составляет вычислить данных анонимных анонимусов по почерку и забанить их к едрене фене

[text-dump]

Демократ тебе не рад

Некоторые блогеры, вещающие о свободе слова, почему-то блокируют меня, когда я прихожу хуесосить критиковать их в комментариях.

Бан тебе, бот! Так говорят.

И я грущу, потому что мне затыкают рот, в смысле не рот, конечно, я же не ртом печатаю, а как тогда сказать?

Перекрывают мне возможность самовыражаться посредством комментариев.

Меня лишают свободы слова. Этот человек в своём блоге отказывает мне в возможности говорить своё мнение. И в бан меня, в бан.

Тем временем критика моя кристально чиста и предельно объективна, хоть и с матами иногда, почти всегда, всегда.

И вот я что-то такое выскажу, меня в бан, и я всё это невысказанное, ненапечатанное коплю в себе. И грущу.

Да, кстати, в этом блоге я баню за всякую критику, которая мне не нравится. И когда на меня матерятся тоже баню.

Потому что ну вот так, да.

Не грустите.

[birudeboysdog]

Pirate AU, в якому:

– Капітане, а все ж таки, скажіть як ви втратили своє око?

(столи/тумбочки з гострими кутами НЕ ПОВИННІ стояти поруч з ліжком, народе, це небезпечно!)

– ГУЛЯЙ ДОШКОЮ! ГУЛЯЙ ДОШКОЮ! ГУЛЯЙ ДОШКОЮ! – лунало поміж шуму хвиль.

– ВИ НЕ РОЗУМІЄТЕ! ЦЕЙ СКАРБ ПРОКЛЯТИЙ! ВІН ВБ'Є ВАС УСІХ!

Капітан втомлено стиснув перенісся. Через ці верески лише сильніше розболілася голова.

– Джексоне, останнє слово?

На мить повисла непорушна тиша.

Старший матрос Хан сильніше стиснув руків'я меча, ткнувши гострим кінцем у бік іншого пірата.

– Ну?! Кажи давай, зраднику!

Капітан зупинив його гнів жестом руки.

– Що, невже зовсім нічого нам сказати?

Очі членів команди – похмурі та злі – були прикуті до худої спини.

– Ви всі хворі. Йдіть до біААААА!!!

Старпом, що не вирізнявся терпінням, не дав завершити речення – хитнув дошку ногою, і Джексон втратив рівновагу та впав за борт у безкрайню блакить моря.

– Передавай привіт Ост-Індії! — крикнув Капітан, команда відповіла гучним регітом.

Крокуючи назад на мостик, він промовив:

– Старпоме Лі.

– Так, Капітане Бан? – пролунало поруч з вухом.

– Джексон кращий плавець серед команди?

– Так точно, Капітане.

– Шторму на горизонті не видно?

– Ні, Капітане.

– Торговельні судна?

– Приблизно за годину, Капітане.

– Чудово-чудово.

Старпом розчинився у повітрі, Капітан же повернувся до розглядання ветхої мапи скарбів, обережно розгорнутої на столі поруч з рульовим. 

Курс пролягав через бурхливі води, скелясті береги та жахливих чудовиськ. Це якщо, звісно, вірити дурній старій мапі.

Ну і вдачливому Джексону, бережи море його дурну зрадницьку дупу.

Бан розглядав мапу, а поміж брів залягла складка сумнівів. За всі двадцять років свого піратського життя (і ще дванадцять сироти) не бачив він речей настільки старих та настільки незрозумілих як ця клята мапа.

Якби Капітан власноруч чесно не вкрав її в одного пияки, нізащо не повірив би що вона справжня.

Та навіть їх експерт з різних містичних штук та малюнків, Джін, підтвердив – справжня і намальована ще років сто тому.

У Капітана не було причин не вірити своїй команді.

З більшістю з них він ходив під одним парусом вже років десять, а то і більше, п'ять з яких носив звання їх поважного та мудрого Капітана.

«Морський вовк», перешіптувалися вони за його спиною, «втратив око у нерівній битві»...

Поважали його страх як, деякі навіть побоювалися.

Та насправді Капітан Бан мав добрий норов, м'який характер, проте впертий був дуже та вдавати жорстокість любив. Як-от з Джексоном.

Команда не пробачила б йому, якби він закрив очі на зраду. Довелося розіграти виставу зі стратою, чудово розуміючи, що максимум, що отримає Халепа Джексон – застуду на тиждень від холодної води.

Хоча йому б добрячої прочуханки задати непогано було б...

Від роздумів відволік стукіт чобіт по лакованих сходах (ну а що, капітан повинен любити свій корабель!)

– Капітане, Рудий.

Поруч зі Старпомом на мостик зійшов і Фелікс, хоча всі давно кликали його Рудий, навіть не зважаючи на те, що ніякий він не рудий, просто якось причепилося через веснянки та чудернацький непосидючий характер.

– Рудий.

– Капітане Бан.

– У Вас є до мене питання?

Фелікс невпевнено окинув поглядом команду, що займалася звичними справами: Хан драїв палубу як покарання за те, що з'їв весь торт на День Народження Біна, рульового; Синмін, їх кухар, чистив рибу від луски, поки Чонін підтримував його рукою від морської хитавиці.

– Серед команди є деякі побоювання щодо Вашого стану, Капітане... Ви не кажете куди ми пливемо, ходять чутки, що це дуже страшне місце...

Бан кивнув, обережно скошуючи очі в бік своїх людей. Зайняті ділом, а вуха все ж нагострили в сторону мостику.

– Не кажу, тому що і сам...

Він буде поганим капітаном, якщо не попередить, так?

– Ох і нагнав Халепа на вас страху, еге ж?! Правду кажуть, пірати ще забобонніщі за старих на базарі! – він коротко засміявся, та ніхто не підхопив. – Ну добре, якщо ви так вважаєте...

Капітан Бан повернувся обличчям до команди та, прочистивши горло коротким кашлем, почав свою промову.

– Любі друзі! Як ви знаєте, наша ціль – нескінченні багатства! Дорогоцінне каміння, золоті злитки, шовкові тканини, мереживо, детальніше якого немає на світі! Цим ми зможемо забезпечити себе на роки! Море рому та смачної їжі... хоча смачніше страв пана Синміна не існує нічого!.. – приклавши руку до серця, Капітан кивнув, від чого у кухаря почервоніло все обличчя до самісіньких кінчиків вух. – ...Все це чекає на нас там, куди веде ця стара мапа! ЧИ ГОТОВІ ВИ ДО НЕЙМОВІРНИХ СКАРБІВ?! ЧИ ГОТОВІ ВИ ЖИТИ НЕМОВ КОРОЛІ?!

�� ТАААК!!! – щодуху вигукнули як один.

Капітан почекав хвильку, поки хвиля захоплення минула, аби продовжити вже з менш приємними деталями.

– Та є дещо... Дещо, що лежить на шляху до нашого з вами успіху...

– Що це в біса, Капітане?! – нетерплячий гарячкуватий Хан.

– Це страшні монстри, пане Хан.

– Трясця їх матері!

– Погоджуюся з вами. Завдяки пану Джіну, ми розшифрували застерігаючі написи на мапі. А саме «бережіться пишногрудих красунь, чий голос солодший за мед, а вуста п'янкі, немов вино».

Знову повисла непорушна тиша.

– Пане Джін, нагадайте, Ви, здається, запевняли мене, що це русалки?

– Сирени, Капітане. Спів сирен зводить моряків з розуму, вони втрачають волю та йдуть за ними під воду, а потім тонуть...

– Нещасливий якийсь кінець у твоєї історії... – пробурчав Хан, насупившись.

– А ти хотів щоб вони тебе пиріжками пригощали? – відповів Джін.

– А що такого?

– Вічно ти тіки про їжу і думаєш...

– Не правда!

– Правда!

– Брешеш! Не правда!

– Правда!

– А от і ні!

– А от і так!

– Ні!

– Так!

– Ні!

– Так!

– Ні!

– Так!

– Ні!

– ПРИПИНИЛИ! – немов грім голос Старпома.

Обидва одразу замовкли.

Капітан підніс кулак до рота, аби стриматися від усмішки.

– Отже, сирени... Ну що ж, ризикну запитати у своєї вірної команди, чи є серед вас ті, кого приваблюють «пишногруді солодкоголосі красуні»?!

По палубі рознісся гучний регіт.

– Ні, я серйозно питаю...

Регіт поступово стих. Важкою стіною, що невимовно тиснула на всіх, залягла тиша.

– Капітан Бан питає, аби прийняти запобігаючих заходів, дурні! – Старпом, як завжди, прийшов на допомогу. Його такого точно боялися всі без виключення, навіть сам Капітан.

На палубі заметушилися.

Поповзли шепітки та перемовини.

Хан невпевнено підняв руку.

– Ну, можливо що я?..

Позаду Капітана почувся задушений всхрип.

– Ти дурне?! Рік разом у минулому місяці для тебе жарт чи що?

Обурення Біна розсмішило команду, прогнавши гнітючість за вітром.

– Йой, я забувся...

Чонін виписав Хану легенького потиличника, рульовий за спиною зашепотів:

«Ну зачекай тільки, ти у мене і не таке забудеш... ім'я своє пам'ятати не будеш, моє тільки знатимеш»

Та його перервало тактичне покашлювання Старпома Лі.

Капітан Бан продовжив:

– То що, більш нікого? Зовсім?

Ніхто не обізвався.

– Ну то й добре! Отже, ми у безпеці, панове! – він знову голосно засміявся, і на цей раз команда підхопила цей сміх, розносячи його по морю на милю вперед. – Пане Бін, курс Північ-Північ-Схід. Пане Хан, вітрила. Пане Синмін, о котрій вечеря?

– За дві години буде готова, Капітане.

– Чудово. Повний вперед! За скарбами!

– ТАК ТОЧНО, КАПІТАНЕ!

Вже через десять хвилин Капітан Бан сидів у своїй просторій капітанській каюті, гортаючи власні записи судового журналу.

Цей день втомив його, хотілося просто випити чарку рому і лягти спати, та у дубові двері тричі постукали.

Старпом.

– Заходьте, пане Лі.

– Капітане...

– Якісь питання, Старпоме?

Ця мить його улюблена частина дня. Завжди.

Те, як обличчя Старпома змінюється за лічені секунди, коли за ним зачиняються двері. Як із суворого та похмурого він стає спокійним та розслабленим, як розгладжуються зморшки на лобі від постійного засуджуючого погляду, що тримає команду в остраху. Як теплішають карі, немов котячі, очі, як на губам, що вдень більше схожі на криву, розквітає легка посмішка.

Як Старпом Лі стає просто Лі.

– Ну, хіба що одне…

Лі повільно крокував, розглядаючи трофейні прапори та різні награбовані дрібнички, ніби бачив їх вперше. Зупинився біля широкого столу та тяжко зітхнув, опускаючи погляд на судовий журнал.

– Ну й що ти там пишеш?

– Все.

– А які в мене гарні очі теж?

– Це вже друге питання, а ти казав одне.

– То й що? Можу хоч десять, ти не будеш проти.

Тепер вже тяжке зітхання пролунало від Бана. Його погляд вперся у широкі стегна.

– Ні, не пишу. Хіба я мало тобі це кажу?

– Мало.

Бан знову зітхнув, відкинувшись на дерев'яному кріслі, запрошуючи.

Швидко обійшовши перешкоду та відштовхнувши журнал подалі на край, Лі присів на стіл, опинившись прямо навпроти.

– Скажи ще.

Його капітан усміхнувся, простягнув долоні, крокуючи пальцями все вище по грубій тканині, оминаючи шкіряний мішечок з дублонами та пістоль на поясі, торкнувся гарячої шкіри на животі.

– У тебе найпрекрасніші очі з тих, що я коли-небудь бачив.

– Одним оком, чи обома?

– І те, і друге.

Лі стиха засміявся, нахиляючись все нижче.

– Щось мені здається, що ти брешеш...

Іскри, що мерехтіли у його темних очах, підштовхували до безумств.

– Я тобі ніколи не брешу.

Лі нерівно видихнув зовсім поряд з обличчям. Скоротивши мізерну відстань між ними, Бан торкнувся м'яких губ своїми, зупинивши хаотичний рух власних долонь по тілу навпроти. Придушено зітхнувши, Лі поглибив поцілунок, перебираючись на коліна.

Каюту заполонило важке дихання, звук поцілунків ніби відбивався від стін. Короткий стогін Лі знову і знову ловили чужі губи, торкалися вже почервонілої шкіри на шиї, мочка вуха відчувалася важкою від кількості покусувань, які винесла.

– Ти... такий нестриманий... – Бан намагався відновити дихання, та його сильніше ст��снули стегнами, вибиваючи протяжний стогін насолоди.

– То й що? – обличчя Лі, все червоне і немов п'яне, сяяло.

– Тобі нагадати, що за дверима по палубі прогулюється натовп?

У відповідь пролунав щасливих сміх.

– Скільки ти вже капітан?

Трохи подумавши, довше ніж зазвичай, тому що з Лі думки сплутались у величезне кубло, Бан вимовив:

– Років п'ять вже...

– А скільки з цього часу я приходжу до тебе ввечері й не йду до ранку?

– Років п'ять вже...

– Гадаєш, вони настільки дурні?

Бан залишив невагомий поцілунок на усміхнених губах.

– Ти правий, не настільки.

Обіймаючи Лі, буквально втискаючи його в себе, він окинув власну каюту свіжим поглядом.

Цілих п'ять років, як же це багато для капітана піратів.

Дерев'яна тьмяна табличка з тим, що повинно було стати назвою корабля, прикрашала всю ліву стіну.

«STAA LOYAL»

Криворукий неписьменний різьбяр помилився в літері, та команді настільки сподобалося, що вони залишили табличку в якості власного талісману.

Лі неквапливо вимальовував кола на його спині, зовсім не потурбований міцними до хрускоту кісток обіймами. Імітуючи свій тон, який використовував виключно за дверима, він спитав:

– Капітане, а все ж таки, скажіть, як ви втратили своє око?

Бан придушив сміх, готовий було вирватися з легень.

– Обіцяй, що не будеш сміятися.

Лі відхилився, зазираючи у очі.

– Звісно. Нізащо.

Тяжко зітхнувши, дивлячись у підлогу, Бан вирішив почати здалеку.

– Коли я ще не був капітаном, навіть більшості з вас не знав, у мене... ні.

– Я нікому не скажу, я обіцяю. – Лі сильніше притиснувся тілом, торкаючись рукою грудей.

– Я... Був частиною команди корабля, капітан якого був повернутий на різних різбярних виробах. З часом їх стало так багато, що навіть у матросів у каюті стояло кілька.

Лі кивав та угукав, поки Бан не давав спокою лацкану на його одязі.

– Одного дня під час шторму корабель так хитало, що я уві сні просто... Просто вибив собі око об клятий стіл.

На секунду Бану здалося, що до них забігла свиня через незрозумілий звук, схожий на хрюкання.

– Ти ж обіцяв! – протяжно застогнавши, він вдарив Лі у плече.

– Пробач! Пробач-пробач! Я...всі ці роки думав, що ти побився з кимось, чи може втратив око у страшній нерівній битві, або ж це трагічна випадковість під час абордажу, а це клятий СТІЛ!

– Замовкни. – прошипів, цілуючи.

Руки Лі заспокійливо кружляли по плечах, поки губи запевняли, що йому дуже-дуже шкода.

– То ти помстився за своє око?

– Кому? Столу?

Лі знизав плечима.

– Ні. Проте... Я відібрав це, – він тричі постукав по власному столу. – У того капітана, коли ми побачилися знову. Як плату.

тег-лист: @ukrfanficshn @leyunqa @iliuetssttip

[gradusnik228]

Мне кажется, Или англ пипл которые делают репосты мне не совсем соображают сколько в них насрано мата и прочей хуйни, им лишь бы репост сделать.

Например чел сделал репост с каракулями Блэк Джек у которой глаз на Мальдивах во всех смыслах, мне кажется если рашн челы прочитают сдохнут от передоза кринжа в мозгу.

Думаю что американ пипл думают что я просто какой-то левый добри чул базарящий не на их родном словесном поносе, но блять со мной страшно рядом стоять потому что я выгляжу как уебище и матерюсь как сапожник ебанный во все щели.

Интересно, тумба забанит меня за такие высеры?

Ещё интереснее то, что посты под хэштегом Fallout Equestria это не какие либо арты знакомых героев книги и тому подобной известной многим брони залупе, это какие то обоссаные ос геи перетраханые Селестией и луной до полу смерти. Меня вообще раздражают эти пидорасы которые выкладывают как два волосатых пони фурри мужика нахуй сосутся, фура уже в пути сука.

Сейчас ещё какой-то высер добавлю сюда потому что нехуй молчать мне.

Я уже какой раз нахуй пытаюсь найти той же сука санный арт литлпип или какому то ещё дауну из фое но нахожу каких то передозированных обкуренных аутистов в кровище и говне.

Единственный чайник у которого я видела литлпип, ремеди в очко ебемеди, гештальт и мозаику и прочую парашу. Ну и ещё пару челов рисовали привычных мне персонажей книги, НО БЛЯТЬ ЧТТ БЫ КАЖДЫЙ ВТОРОЙ ПОСТ БЫЛ ГДЕ ПОНИ СОСУТСЯ ИЛИ ЕБУТЬСЯ ЭТО СЛИШКОМ НАХУЙ.

Фу сука позорище удаляй тумблер назцй говнарь ебанный

[astfut]

правило на будущее: не перебирать старые папки

[sisadminspb]

Враги русского народа забанили полезный ресурс rbook точка me

Враги русского народа забанили полезный ресурс rbook точка me. Написали, что "Доступ к информационному ресурсу ограничен на основании Федерального закона от 27 июля 2006 г. № 149-ФЗ «Об информации, информационных технологиях и о защите информации»" А это был хороший ресурс с уважением относящийся к авторским правам! В то же самое время вредоносный кулиб плюющий на авторские права не забанили! Вредоносные воровские ресурсы не банят, а полезные честные банят! Когда уже гарант стабильности наконец-то растреляет врагов народа из роскомпозора вредящих россиянам и позорящих Россию?!

[no-name5555]

Причисление к спам боту и нейросети.

Думаю что многие ��талкивались с тем когда выкладываешь новую тему с схожими названиями от одного автора.То сразу или через некоторый промежуток времени в комментариях появляются те кто сразу начинают писать что это спам бот и нейронная сеть.

Некоторые разъяснения насчёт некоторых терминов:

1) Суть работы нейронных сетей — смоделировать способ решения задачи, присущий людям.

нейросети не идеальны.

1.Результат их работы зависит от выбора исходных данных для обучения.

2.Занимают много места на сервере: чем сложнее задача, которую решает нейросеть, тем больше её объём.

3.Человек не до конца понимает, как работает нейросеть и какие именно данные из предоставленного объёма использует для принятия решения.

4.Не гарантируют верное решение задачи, так как зависят от данных, которые выбрал для них человек.

2) Спам-боты работают на основе алгоритмов, которые позволяют им автоматически создавать сообщения, содержащие рекламу, мошеннические предложения, вредоносные ссылки или другие нежелательные материалы. Затем боты рассылают эти сообщения большому количеству адресатов, используя списки электронных адресов или другие методы массовой рассылки.

Но вот возникают вопросы: Каким образом модераторы определяют что это именно спам бот (ведь бывает что обычный один и тотже пользователь от руки составляет по схожести темы)? Как определяется что это именно скрипт?

Ведь обычно спам боты носят вредительный характер и направлены на другие цели.

Недоконца поняв тему и кто это выкладывает.начинают сразу списывать это на бота и нейросеть.

Лишь по рассуждениям и жалобам тех кто не доволен данной темой и видит во всем спам бота ,а также нейросеть.Ведь это так удобно правда?

А проще автора темы нельзя спросить?

После этого идёт перманентный бан самого аккаунта выложившего данную тему автора.На все вопросы автора поста модераторы ссылаются на правила самого сайта и не беря во внимание что тема не для вреда выложена.

Во многих форумах также: выкладываешь тему.заходит недовольный участник.скидывает жалобу модератору насчет спама и нейросети.модератор долго не думая сопоставляет факты.и отлетаешь в бан.(либо саму тему удаляют,либо оставляют часть того что выложил).

Р.S: это тема тоже актуальна.

Ведь ты никогда незнаешь отлетишь ты в бан по определенной теме или понимающий модератор не станет этого делать.

В большинстве форумах так и происходит.

[kirriiii]

🐺🫣

[btsclub-ru]

К-поп магнат, стоящий за BTS

Поскольку самая большая в мире мужская группа взяла перерыв, Бан Ши Хек (Bang Si-Hyuk) хочет повторить формулу, которая изменила музыку, но с еще большей... Читать дальше »