#бісер

[kyitsya]

my attempt at “reconstructing” an early 20th century котильон/cotillion from the ivan honchar museum 🪡

context: beaded cotillions are an accessory worn by ukrainian men and are regarded as protective talismans. they were mostly gifted to soldiers headed to war, but a beaded cotillion could also act as a declaration of love from a woman to a man.

[dory380-blog]

От і прийшов час ділитись результатом вчорашньої роботи. Я думаю, що можна було б зробити швидше, але було декілька відволікаючих факторів)

[morgothgod]

відсканувала свої ✨найгарніші✨ традиційні силянки ( ͡° ͜ʖ ͡°)

[rihu-w]

може купити всіляких штук, знайти нормальний туторіал як в'язати і гайда? або пазл придбати на 1000 деталей чи картину, на яку треба бісер чи щось подібне клеїти. бо зараз сильно накрило що я нічого не вмію (реально нічого, скприку, на яку змарнувала 8 років свого життя, закинула і не маю ніякого бажання діставати з шафи, шахи (на них успішно пройробано 6 років) ну... корисна навичка, не більше) і крім навчання та домашніх тренувань мені по суті немає чим себе зайняти, а якщо я буду сидіти без діла довже 5-ти хвилин то полізе усіляке в голову, я категорично проти такого розвитку подій. треба шукати хобі, або все ж таки братися за "саморозвиток" (якщо простіше - наздоганяти шкільну програму з англійської і вивчати HTML). ненавиджу це все. іноді буває стан "померти набагто легше ніж шукати себе залишок життя, а мені навіть немає 18-ти і це пробна версія піздецу під назвою життя", іноді "якщо я вже жива, то потрібно використовувати кожну мить, поки дихаю, на свою користь, і прожити це життя незабутньо". а частіше за все ці два стани ідуть підряд, чергуючись кожні 10 хвилин і блять, як заїбало.

[poisonousmelissa]

Просто подивіться на цю монструозну красу. Одразу видно фанатку монстер хай

Я вперше наростила собі такі довгі нігті і поки що дуже рада

А ще я замовила собі ось таке намисто (це бісер) і моя душа любителя вампірів просто в захваті

[zvychaynedivchysko]

Як же образливо коли ти промахуєшся в 10 одиниць...

Я сьогодні була на базарі, я вперше купувала бісер не в місцевих магазинах, і що ж з висновків мені вдалося купити один з трьох необхідних кольорів. В одного чоловіка звірила номерки він сказав що лиш білий завтра буде, а інших попусту не має, є синій але він він відрізняється на десяток одиниць, а червоний на два... Потім знайшлась ще одна лавка, там переважно всі по 50г і там був лиш білий...

[senpaishishio]

Така дурня, - зелена пліснява, або трошки про повагу до себе

Цікаво. Це не перша книга яку я читаю по психології, але перша, на якій я задумалась, що "я все це вже читала, чула, знаю/знала". Але суть в тому, що тепер я зрозуміла, що "знати" і "робити" це дуже різне. Я ж не виконую нічого з переліченого в книгах/статтях/порадах.

Питання чому?

Думаю відповідь банальна, і прирівнюється до відчуття сорому коли когось хвалять. Особливо коли є за що хвалити. Або коли привертають увагу (в хорошому сенсі) до хороших речей, а люди знову ж або соромляться і уникають такої уваги до себе, або взагалі можуть пережити це траватично і не говорити з людьми кілька днів, якщо не тижнів.

Суть в тому, що я не вважаю що є достатньо "вартісною", "цінною" для таких речей. Це не про жалість до себе, зовсім ні, тому поясню на прикладі.

Після церемонії вручення медалей по закінченню школи, я була рада залишитись одна і мати змогу просто проплакати стільки скільки хочу. Попри те що усе було гарно, досить чисто; хороша вечеря з батьками в ресторанчику - ну супер. Ще й медаль в додачу.

Ні, не супер. Бо коли це все закінчилось нарешті, то мене так накрило почуттям того, що усе це марно. Що оця нікому не потрібна медаль марна, оце плаття теж марне, моє волосся марне, люди які були зі мною марні. Що я не заслуговую на це все. Вже не кажучи про те що це навіть не багато, є і краще, є і більше.

Цікаво що, тоді виникає почуття огиди до себе, бо інші ж можуть радіти, а чому ти не радієш? Придумала тут собі проблему (дякую хоч ніхто не знав наскільки траурним видалось закінчення цього святкового дня).

Так от, суть в тому, що я можу старатись, може щось виходити чи ні. Я можу старатись ще більше, або кинути. І коли хтось зверне на це увагу, то я можу навіть розплакатись насправді. Від того, бо це нічого не варте.

(Зараз мене це дратує, бо це таке жорстоке знецінювання таких хороших речей, що для того хто не цінує і старатись не треба. Як кажуть: не сипте бісер перед свинями. А це ж тоді знову мене змусить себе знецінювати, так? Тому знецінювати і не приймати деякі хороші речі, це буквально самому собі в лице плювати)

Тобто я не змогла б виступити на концерті не тому бо мені б забракло майсерності чи я боюсь критики/ публіки (хоча це теж так, бо тут мало кому буде не страшно), а тому, що мені стане противно від себе. До розпачу противно, бо я ніби не заслуговую на щось хороше.

Хоча я цілком розумію що це дурня і на все я заслуговую.

Але от реакція на емоції, і просто "знання" того що ти на щось заслуговуєш це дуже різне.

Це не жалість, а факт саме тому, бо ��оч я і знаю що ті чи інші речі є хорошими і так і має бути, то все одно оце фонове відчуття "самозванця" нікуди не дінеться. Воно як зубний біль: спочатку зародиться в одному місці, а далі віддає в пів щелепи, голову, бац - уже і вухо болить.

Так от. Такі речі як ріст і впевненість в деяких речах іноді буквально йдуть мені потом і слізьми.

Тому, мені страшно усвідомлювати, що насправді я не така сильна якою не те що хочеться бути: такою потрібно бути, бо інакше я розсиплюсь від дрібниць. Так, як іноді і сиплюсь. Тобто така річ як емоційне звільнення і дозвіл на щось з іншого боку відриває той пластир, який був ще на незагоєній рані. З одного боку вона дихає і швидше загоюється, а з іншого в неї може потрапити бруд і виникне інфекція)

Тому дозволяти собі емоції означає для мене визнати, що я не зможу заховати свою чутливість коли мені це потрібно, а значить буде видно, що я слабка.

Чому це погано?)

Тому що слабкості завжди викриваються в найнепотрібніший час і в найнезручніших обставинах.

Тому, що можна про це все сказати: у мене погано з раціоном харчування, відповідно і з травленням. Погано зі сном, а значить і з концентрацією і з фізичною витривалістю і з імунітетом. У мене є фобія, про думку без якої ще не було жодного вечора протягом багатьох років (іноді ця думка тривожна, а іноді фонова як згадка).

Такий собі "фоновий стресовий шум".

То, питання в тому: а як дозволити собі на щось заслуговувати?

А от інше питання: а хто ж заборонив?

Якщо я собі дозволяю, а потім щось з цього виливається в почуття провини і огиди до себе, то куди ж виливати щоб воно лилось не в мене, а в якусь трешову яму поки нарешті не скінчиться

Дурниці, марна трата часу оце все. Марна трата того часу який відведений на саме життя.

Оце сердить

П.с.: це не мала бути саморефлексія, але щось як усе пішло не так. Не думаю що це переливання з пустого в порожнє, бо як мінімум "визнати" і "зрозуміти" це вже не "оминати" і не "не бажати знати"

[kasumi444]

Я нещодавно зробила щось типу стрічкового ґердану.

Я знаю що він робиться на стрічці але зараз я не можу купити гарну стрічку.

Також хотілось би щоб бісер був рівненький і гарненький, але його в мене не було🤷🏻‍♀️ а в нашому місті він ну дуже дорогий зараз. (Якщо взагалі є 🥲) Тому я використала то що є, а це старий бісер, та застібка для нього. І взагалі це вже бісерний чокер вийшов якийсь а не то що замислювалося.

Але незважаючи на всі мінуси, він мені подобається.

[alicedarkmair]

Я дов'язав шапку

Зелену

Квадратну

Що коли їх одягаєш ніби кошачі вушка стірчать

Я пізніше покажу її, вона зелена

Це замість тієї що я носив 2-3 роки, постійно, але я досі росту (чомусь, я досі не розумію чому) і тому вона стала на мене мала, і я вирішив зв'язати нову, яка мені тепер дуже подобається

Я хочу ще зробити якусь цікаву фігню з речей що я нещодавно купив , в мене є ідеї, але я поки що не придумав як реалізувати те, що в мене в голові, бо це виглядає дуже скамкано та заплутано

Там повинні бути маленькі грибочки, кружальця, два види, чорні та білі, нитки, бісер та проволока, але я поки ще не можу все скомбінувати в одну річ, але так, ідея є, а реалізації поки що нема, але я думаю що скоро щось придумаю :")

Ну і з приводу малювання, сьогодні почав мальовувати скетч для прайс листу, там буде 3-4 сторінки, скоріш за все і буде він на двох мовах, англійською та українською, пока що важкувато взагалі все все зробити та реалізувати, бо то відключення саітла ( а малювати я можу тіки на старому комп'ютері, бо планшет звичайний скоріш за все, помер, і його треба нести в ремонт, а це -800 грн точно), яке повертається коли вже темно, і я на папері починаю щось малювати, але мені при свічках не дозволяють, бо зір -6, а при світлі я роблю багато іншого, бо потрібно встигнути все.

До речі трошки з життя, що в мене взагалі відбувається

Я зара працюю як вийде, і зп перевели з ставки за день, на погодинну, типу, скіки працюю, стіки отримую, але це як кіт наплакав, тому відкриття комішок явно і для цього.

Трошки перебрав одяг який можу віддати, або викинути, але з другої категорії дуже мало речей, і вони просто грязні та потерті, тому думаю щось з них теж зробити, як завжди робив.

Перервав спілкування з деякими друзями, та помирився з іншими, та вирішили деякі конфлікти з ким сварився або виявились якісь недомовлення :")

Ну і в цілому просто багато всього відбувається і я взагалі майже нічого не встигаю, але намагаюсь робити по максимуму, тому так, ось чому я трошки випав звідусіль, і мені від цього дуже соромно, вибачте:")

Ще хотів додати що я купив собі гірлянди і думаю купити ялинку маленьку в магазині недалеко

І виклав новий відос в тік тоці з малюнками типу "слайд-шоу"

[weswqq]

дуже просто: закохуватися в тих, хто живе в іншому місті. Домальовувати собі відсутні деталі і додавати кольори, щоб надати історії вага і правдивість, а потім побачити один раз і миттєво розчаруватися, тому що людина ця нудна, егоїстична і емоційно недорозвинена.

дуже просто: закохуватися в красивих людей і втрачати подих у їхній присутності, а потім отримувати повідомлення з граматичними помилками і морщитися, як від скрипу пінопласту по склу.

дуже просто: бути вільним, не ревнувати, не думати «що робитимемо у вихідні», не переживати, що вивітрився запах парфумів. а потім пройти в аптеці повз людину, від якої пахне так по-чоловічому: гарним парфумом і чимось ще, що складно піддається опису - і до болю стиснути зуби.

дуже просто: любити когось, хто тебе не любить. Ловити моменти людського тепла, брати дружню участь за прояви «чогось значно більшого» і плекати в собі безглузде почуття надії, а потім з утробним винням усвідомити, скільки безцінного часу витрачено марно і бісер розмітаний даремно.

дуже просто: не любити того, хто тебе кохає. Навіть писати нема про що.

[tearosecell]

Бахмач Пасажирський

В одній із найкращих книжок, які тільки випало прочитати і яка справила потужний вплив на розвиток мого покоління – у «Грі в бісер» Германа Гессе, неперевершено витлумаченій Євгеном Поповичем – є місце, де письменник розповідає про культивовану касталійцями традицію «життєписів», особливу стилістичну вправу для студентів. Автор такого життєпису мав завдання перенестися до давнішої культурної доби…

[dory380-blog]

От таке поки виходить

[morgothgod]

трошки сонечка

[dariadagazjewelry]

Які бусинки найбільше сподобалися? #бусинки #бусинка #буси_рецепт #бусины #бусинкамоя #бусиныукраина #бусинка❤️ #буси #бісер #бісероплетіння #бісерукраїна #бісером #бісероплетінняназамовлення #бісеропт #бісерок #бісерчехія #бісероманія #бісерльвів #бісероплетінняприкраси #бісер_на_замовлення #бісерназамовлення #бісерсхеми #бісерненамисто #бісерназамовлення #бісеринка #майстриніукраїни #майстриняприкрас #майстриня_на_всі_руки #майстринародногомистецтва #майстрищастя #майстрисвоєїсправи (Lviv, Ukraine) https://www.instagram.com/p/CFUZVfvF-BN/?igshid=1vwfx31eylt6e

[zvychaynedivchysko]

Щоб ви розуміли мій режим, то "ріжим по живому". Я сьогодні вперше була в центрі до 12 години, це нічого собі, але я занадто пізно це збагнула. Лише вже в напрямку дому я надумала купити бісер і пошкодувала що я навіть не знаю що з номерками. І це я живу в 5-10хв від центру — проблем нуль, але там слизько мене й так кинули і холодно. Ще й грьобана фірточка по приходу дому сказала "ламай мене повністю" бо ручка замерзла, можливо все ж не слід лити на замок кип'яток, але по іншому ніяк.

*невигадана історія

[eu-ukraine]

Нечоловіче хобі: Михайло Лях з Чернігівщини вишиває бісером картини

У селі Козилівці, що на Корюківщині, мешкає чоловік, який бісером вишиває картини. Має вже цілу галерею. Журналісти завітали до нього в гості. Його картини — слони і балерини Звісно, що на так званому заслуженому відпочинку сидіти та у вікно дивитися... Читати далі »