#плаття

[milanodigitalsua]

undefined

ЦИФРОВИЙ ДРУК НА ТКАНИНІ https://Instagram.com/milano_digitals MILANO DIGITALS ЦИФРОВИЙ ДРУК НА ТКАНИНІ Тел.: +38-067-654-26-79 E-mail: milanodigital.design@gmail.com #color #ткани #ткань #весна #літо #модныйпринт #модаукраїна #сукня #fashion #мода #принты #дизайнодежды #женскаяодежда #дизайнодягу #стиль #kyivfashion #odesafashion #тканина #купуйукраїнське #платье #тренды #жіночийодяг #моднийодяг #моднаяодежда #madeinukraine #зробленовукраїні #lvivfashion #brand #брендодягу

[24-job]

✅ Заказать: t.me/s/OdezhdaBigSize & linktr.ee/job 🌸 Плаття GS-3289: стиль та комфорт для кожного дня! 🌸 Ціна: 13 USD / 530 грн Тканина з Туреччини, не багато тягнеться. 🇹🇷 Оригінальна вишивка та трендові кольори: зелений, чорний, рожевий. Розміри від 50 до 64, відповідно до вашої фігури. 💃 Замовити це чудове плаття можна за посиланням: t.me/magazinodegdy іум Источник: https://t.me/OdezhdaBigSize/21596

[apatiya-ua]

Що ж... Як же я ненавиджу ці йобані нормісні речі, в звичайних магазинах ВЗАГАЛІ немає ЦІКАВИХ речей, тільки чорно-білі футболки та якісь літні різнокольорові плаття для жінок.

Тепер я розумію чому 90% людей яких я бачу на вулиці такі одинакові (футболка та джинси), та тому що НІЯКІ магазини НІЧОГО іншого не продають🤦‍♀️

[haileensy]

вчора пішла з подругою по магазинах, щоб обрати їй плаття на випускний

в результаті, купили мені комбінезон і дві сукні

бля

[heavenflight]

Я надала вийде краще... ОС ПО ФНАФУУ!

її зробили у мега піцца плексі, це левиця котра показує різні шоу у вигляді повітряної гімнастики для таких шоу, у неї спеціально розроблене тіло, так щоб вона могла вигинатися у різні сторони, так як її тулуб зроблений з гуми. також всі наявні зірки на її тілі у темряві світяться, щоб ще гарніше вигглядало її шоу. у неї занизький голос, але вона не часто розмовляє, бо тримає вссю увагу на своєму шоу. також вона любить дітей, але не люить коли ці самі діти обліплюють її зі всіх сторін.так як у неї костюм у вигляді плаття, за час шоу її можуть переодягнути у підходящю одежу, так як плаття може заважати коли вона виконує деякі дії. її плаття легко знімається, бо воно на защіпках, але це виглядає наче з неї знімають лицарську броню.

[yorufi]

на вітру- біленьке плаття

на тобі - прокляття 🌾

[nemui-karrasu]

Всі мої залишки впевненості в собі зникають щойно я вдягаю плаття, тому я купила собі плаття. Рано чи пізно все одно довелося б побороти це.

[loftysmb]

Така дивна річ, що після двох років тут чорне плаття і босоніжки з каблуком видаються мені "занадто".

Відмовляюсь сприймати поняття overdressed. Я виглядаю так, як мені подобається. Або, на крайняк, інші underdressed.

Фоточки плаття (трохи з різних днів, але тихо, ніхто нічого не помітив)

[du-sha]

Як же ж хочеться вдягти своє червоне плаття та піти гуляти містом, або в кіно❤️

Але поки жалоба в мене триває, я не дозволю собі зробити щось таке💔

[alicedarkmair]

Так виглядав перший дизайн Вікторії минулого року, з часом він трошки змінився і перше, це зник хвіст, типу, з одного боку виглядає не погано, з іншого, мені здалось що він зайвий, бо більшу частину часу вона ходить в платтях які цей хвіст ховають.

Може іноді вона і буде в штанях або в шортах, але більше спідниці чи плаття ¯⁠\⁠_⁠(⁠ツ⁠)⁠_⁠/⁠¯

[stasi-writes]

Я не сплю, я дозволю собі

Побачення з ніччю цієї весни.

Я йду на балкон крадькома, щоб

Зустріти в примарному платті її.

Ми зосталися на самоті. Є і

Сяйво, й мистецтво і диво в мені,

Та нема з ким його розділити.

Чуєш, люба моя: я не можу так жити,

Більше не можу сама собі жити.

Ти смієшся. Ти створена небом

Для усіх, а не тільки для мене.

Я спіймала поділ твого плаття,

Наче птаху, й не хочу пускати.

Не ховай свое біле обличчя

У вуаль, не блукай ти в тумані.

Я востаннє з тобою зіллюся:

Дай лиш гляну у очі кохані,

І в байдужості їх я втоплюся,

А ти знову підеш собі далі.

stasi_writes .𖥔 ݁ ˖

[senpaishishio]

Така дурня, - зелена пліснява, або трошки про повагу до себе

Цікаво. Це не перша книга яку я читаю по психології, але перша, на якій я задумалась, що "я все це вже читала, чула, знаю/знала". Але суть в тому, що тепер я зрозуміла, що "знати" і "робити" це дуже різне. Я ж не виконую нічого з переліченого в книгах/статтях/порадах.

Питання чому?

Думаю відповідь банальна, і прирівнюється до відчуття сорому коли когось хвалять. Особливо коли є за що хвалити. Або коли привертають увагу (в хорошому сенсі) до хороших речей, а люди знову ж або соромляться і уникають такої уваги до себе, або взагалі можуть пережити це траватично і не говорити з людьми кілька днів, якщо не тижнів.

Суть в тому, що я не вважаю що є достатньо "вартісною", "цінною" для таких речей. Це не про жалість до себе, зовсім ні, тому поясню на прикладі.

Після церемонії вручення медалей по закінченню школи, я була рада залишитись одна і мати змогу просто проплакати стільки скільки хочу. Попри те що усе було гарно, досить чисто; хороша вечеря з батьками в ресторанчику - ну супер. Ще й медаль в додачу.

Ні, не супер. Бо коли це все закінчилось нарешті, то мене так накрило почуттям того, що усе це марно. Що оця нікому не потрібна медаль марна, оце плаття теж марне, моє волосся марне, люди які були зі мною марні. Що я не заслуговую на це все. Вже не кажучи про те що це навіть не багато, є і краще, є і більше.

Цікаво що, тоді виникає почуття огиди до себе, бо інші ж можуть радіти, а чому ти не радієш? Придумала тут собі проблему (дякую хоч ніхто не знав наскільки траурним видалось закінчення цього святкового дня).

Так от, суть в тому, що я можу старатись, може щось виходити чи ні. Я можу старатись ще більше, або кинути. І коли хтось зверне на це увагу, то я можу навіть розплакатись насправді. Від того, бо це нічого не варте.

(Зараз мене це дратує, бо це таке жорстоке знецінювання таких хороших речей, що для того хто не цінує і старатись не треба. Як кажуть: не сипте бісер перед свинями. А це ж тоді знову мене змусить себе знецінювати, так? Тому знецінювати і не приймати деякі хороші речі, це буквально самому собі в лице плювати)

Тобто я не змогла б виступити на концерті не тому бо мені б забракло майсерності чи я боюсь критики/ публіки (хоча це теж так, бо тут мало кому буде не страшно), а тому, що мені стане противно від себе. До розпачу противно, бо я ніби не заслуговую на щось хороше.

Хоча я цілком розумію що це дурня і на все я заслуговую.

Але от реакція на емоції, і просто "знання" того що ти на щось заслуговуєш це дуже різне.

Це не жалість, а факт саме тому, бо хоч я і знаю що ті чи інші речі є хорошими і так і має бути, то все одно оце фонове відчуття "самозванця" нікуди не дінеться. Воно як зубний біль: спочатку зародиться в одному місці, а далі віддає в пів щелепи, голову, бац - уже і вухо болить.

Так от. Такі речі як ріст і впевненість в деяких речах іноді буквально йдуть мені потом і слізьми.

Тому, мені страшно усвідомлювати, що насправді я не така сильна якою не те що хочеться бути: такою потрібно бути, бо інакше я розсиплюсь від дрібниць. Так, як іноді і сиплюсь. Тобто така річ як емоційне звільнення і дозвіл на щось з іншого боку відриває той пластир, який був ще на незагоєній рані. З одного боку вона дихає і швидше загоюється, а з іншого в неї може потрапити бруд і виникне інфекція)

Тому дозволяти собі емоції означає для мене визнати, що я не зможу заховати свою чутливість коли мені це потрібно, а значить буде видно, що я слабка.

Чому це погано?)

Тому що слабкості завжди викриваються в найнепотрібніший час і в найнезручніших обставинах.

Тому, що можна про це все сказати: у мене погано з раціоном харчування, відповідно і з травленням. Погано зі сном, а значить і з концентрацією і з фізичною витривалістю і з імунітетом. У мене є фобія, про думку без якої ще не було жодного вечора протягом багатьох років (іноді ця думка тривожна, а іноді фонова як згадка).

Такий собі "фоновий стресовий шум".

То, питання в тому: а як дозволити собі на щось заслуговувати?

А от інше питання: а хто ж заборонив?

Якщо �� собі дозволяю, а потім щось з цього виливається в почуття провини і огиди до себе, то куди ж виливати щоб воно лилось не в мене, а в якусь трешову яму поки нарешті не скінчиться

Дурниці, марна трата часу оце все. Марна трата того часу який відведений на саме життя.

Оце сердить

П.с.: це не мала бути саморефлексія, але щось як усе пішло не так. Не думаю що це переливання з пустого в порожнє, бо як мінімум "визнати" і "зрозуміти" це вже не "оминати" і не "не бажати знати"

[milasartblog]

English:

This will probably be my last art for this year, since i have nothing holiday to draw. At the same time, it's a tiny reason to tell you about one of Mirajane's new abilities.

Remember I talked about her being able to travel to other universes of creators, but under condition that she has some image of what kind of universe it is, or at least about characters, or that she has read about this universe (as a story or comics, it doesn't matter)?

So, to this ability I added the one where her outfit changes a bit during traveling to other universes, adapting to the dresscode of the world she is traveling to. This idea came to me when i drew an art with her, Antar and Mephisto as a rock band.

Also because of her redesign, as I love how i picked up a dress for her. It can be pretty simple, and yet you can add some details, that would show in which universe she is.

Well, that's all for now. Have a happy holidays, sunshines!^^ Stay safe!💙💛

Ukrainian:

Це мабуть буде остання робота за цей рік, бо святкового щось не йде. В одночас, це трішечки довід розповісти про одну з нових здібностей Міражан.

Пам'ятаєте я розповідала, що вона може мандрувати різними всесвітами творців та творчинь, але за умовою, якщо вона має якесь представлення про цей всесвіт, або хоча би про персонажей, або якщо вона прочитала про цей всесвіт (у вигляді історії чи мальопису, неважливо)?

То ж до цієї здібності додалось те, що її одяг під час мандрування всесвітами персонажів трохи змінюється, адаптуючись під дресскод того всесвіту, в який вона потрапила. Ця ідея прийшла до мене коли малювала її, Антара та Мефісто як рок-групу.

Також ще через її редизайн, бо мені дуже подобається, як я її плаття підібрала. Воно начебто не настільки складне, і водночас можна підвлаштовувати різні деталі, які б показували в якому всесвіті вона знаходиться.

Ну поки достатньо. Гарних вам свят, сонечки!^^ Бережіть себе!💙💛

Mirajane belongs to @wildstarfan and @milasartblog (both me)

[haileensy]

клятий дощ

а я так хотіла хоч раз в рік вдягнути плаття 😭

[stablepov]

Скільки не стріляй в наш край

Скільки не пали поля

Житиме вічно наша ненька

Вродить ще не раз земля

Скільки не стріляй в наш край

Скільки не пали поля

Житиме вічно наша ненька

Вродить ще не раз земля

Наша Батьківщина б'ється гордо

Ми не в пах, а в морду

Наша Батьківщина за свободу

Перегризе горло

Наша Батьківщина тільки наша

Не віддам нізащо

Наша Батьківщина б'ється завше

Збережи її, Отче Наший

Ненька наша рідна, ти потерпи ше чу-чуть

Наші Січові стрільці добре ворога січуть

Око за око наші хлопці точно пики натовчуть

Збройні сили України не дадуть задуть свічу

Скільки не стріляй в наш край

Скільки не пали поля

Житиме вічно наша ненька

Вродить ще не раз земля

Скільки не стріляй в наш край

Скільки не пали поля

Житиме вічно наша ненька

Вродить ще не раз земля

Кулі дебіли полетіли, бо не мали права вони на слова

Воля - це дівчина, шо любить дім, тільки руским би не дала

Кулі дебіли полетіли, бо не мали права вони на слова

Воля - це дівчина, шо любить дім, тільки руским би не дала

Звідти, де волі люд не мали, звідти ті тихі голоси

А звідки чорнила виливали, явно, що там не чистота

Скільки вже наша пережила ненька, така ще молода

Жовте осіннє плаття зняла, а камуфляжне - ти вбрала

А на дев'ятий поверх упало не сонце

Дивлюся на двір через нове віконце

Ангел тут живе мій лише охоронцем, бо

На дев'ятий поверх упало не сонце

Скільки не стріляй в наш край

Скільки не пали поля

Житиме вічно наша ненька

Вродить ще не раз земля

Скільки не стріляй в наш край

Скільки не пали поля

Житиме вічно наша ненька

Вродить ще не раз земля

Око за око, зуб за зуб

Загризуть тут за тризуб

Око за око, зуб за зуб

Наші тихо підповзуть

[redpineapple7]

Рене любила прогулянки, вона любила Пальметто, їй подобалось гуляти по Набережній. Тут вона завжди відчувала якусь спорідненість. Вона переїхала в це місце, бо любила воду, та працювати в спортивному центрі було цікаво. Ендрю каже що його також привела сюди блакить, Рене любить жартувати що в минулому житті вони жили на острові, де було дуже багато блакитного. Ендрю тоді стає дуже задумливим й шукає когось очима, він так його й не знайшов. Чомусь коли вона думає про Ендрю вона думає про ще когось, когось з жахливо неслухняним рудим волоссям, а потім. Потім вона й сама шукає свою блакить, але поруч її все ще немає.

Сьогодні Рене вийшла о п'ятій ранку, бо не могла спати й вирішила відпочити на набережній. Сонце тільки вставало, й з моря дув сильний вітер, Рене сильніше закуталась у свою кофту й тоді вона побачила її.

- Наталі! - кричала маленька дівчинка, вона бігла посеред пустинного пляжу й зупинилась, щоб озирнутись на свою найліпшу подругу. - Хутчіше!

Її біле плаття колихалось від вітру, а капелюшок зірвало під час бігу, тому вона намагалась прибрати своє неслухняне світле волосся.

Тут пахло весною і сонце сідало.

Скрізь Рене пройшла інша маленька дівчинка, в неї було чорне як ніч волосся й вона посміхалась так ніжно що в Рене заболіло в грудях. Дівчинка розв'язала одну зі своїх стрічок, щоб вкласти волосся білявці й вони тихо перешіптувалися поки не розчинились в білому світлі.

На березі річки, якої немає.

Рене дивилась як дівчата в супроводі охорони йшли невеликими вуличками міста. Скрізь були смачні запахи свіжої кави, та булочок. Білявка дивилась на все це своїми неймовірно блакитними очима й Наталі відчувала красу цього місця гостріше. Сцена змінилась й білявка тримала Наталі за руку, поки та прикривала своє поранення на животі.

- Дурна! Навіщо ти кинулась захищати мене?! - з її блакитних очей лились гіркі сльози.

- Бо це мій борг. - від тихої відповіді в Рене пробігли мурахи шкірою.

Тепер Наталі була дорослою. Рене вирішила що їй було вже понад двадцять.

Не було тих довгого чорного волосся та стрічок на руках, було каре й офіційна уніформа.

- Навіщо ти це зробила? - сердилась білявка.

Більше не було тиго неслухняного білого волосся, була гарно підібрана зачіска й корона.

- Бо це мій борг. Захищати вас єдине що я хочу в цьому житті. - спокійно відповіла Наталі, на її грудях красувався красивий прапор блакитної троянди, такий самий тільки кулон носить й білявка.

- Мені це було не потрібно! Ти могла залишитись моєю подругою! - не вгавала вона.

- Але тоді, коли вас видадуть заміж я не зможу піти за вами. - Наталі опустилась на одне коліно й обережно поцілувала тендітні пальці блакитноокої. - А так, я завжди буду поруч.

Рене була впевнена що Наталі не зможе стримати свою обіцянку.

Чомусь тут ніколи не хочеться чаю

Не хочеться снігу, не хочеться слави

Ми просто з тобою удвох погуляємо

На березі річки, якої немає!

Рене відчувала що Наталі нічого не хоче. Їй не цікавий одяг який їй дарують батьки намагаючись випросити вибачення за жахливе дитинство. Їй не цікаві солодощі, чи новий сорт чаю, який вона коштувала з Ендрю, але вона любить проводити з ним час, він розуміє її, він знає як це любити того з ким ти ніколи не будеш поруч. Їй було все одно на звання героїні війни та бали влаштовані на їх честь з Ендрю. Їм це було непотрібно. Вони хотіли не цього. Ендрю хотів, щоб його руде чортеня завжди був щасливим, але це неможливо. А вона просто хотіла бути на березі річки зі своєю панною й заплітати неслухняне волосся.

Чому ми не можемо забути про зливи?

Мабуть, для героїв ми надто вразливі

Стіни і леви нам не дозволяють

Розвіяти попіл, в якому ніяк не згасають

Але вони були дорослі, їм не можна більше так себе вести. Їм більше не можна бігати стінами замку, вулицями, чи пляжем. Їм більше не можна спілкуватись неформально. Їм більше не можна бути такими близькими.

- Ви чули? - почула Рене разом з Наталі, які йшли по заплутаному коридору замку. - Кажуть що пані Рейнольдс приділяє своїй рицарці забагато особистого часу.

- Хіба це дивно? Вона герой війни, звичайно пані хоче мати з нею гарні стосунки.

- А б це не стало скандалом.

Наталі порожньо подивилась перед собою й натягнула ввічливу посмішку на обличчя. Рене відчувала нудоту, скоро все закінчиться.

Річки більше немає. Як міста, як й країни. Рене дивилась як материк йшов під воду, а Наталі захлиналась своїм відчайдушним криком. Місто палало та поступово тануло, люди в човні мовчали, за них все виплакала Наталі. Рене все зрозуміла, вона залишилась там, в місті що йде під воду. Рене відчувала що інакше не могло бути, що Наталі повинна була сісти в човен, що панна повинна була бути в місті, але їй було так погано, наче її серце вирвали з грудей й тепер вона його бачила. Не було ні Ендрю, ні його рудого чортеня, хтось поклав руку на спину Наталі й вона вперше назвала її ім'я.

- Елісон! - крикнула Наталі й Рене висмикнуло зі спогадів.

Місто яке Елісон так любила більше не існувало, не збереглось навіть спогадів. Але його шматочок назавжди залишиться в кожному нащадку.

Рене дивилась на білявку, вона була у світлому костюмі й в неї зірвався капелюшок. 

"Як завжди" подумала Рене й не стримала смішок. 

Неслухняне світле волосся піднялось вітром в різні боки. Рене стягнула свою гумка з руки й поспішила до своєї катастрофи.

- Вам потрібна допомога? - весело запитала вона.

Дихає місто весни моє

Місто весни моє

《- Наталі, пообіцяй мені. - білявка стримувала сльози.

Наталі мовчала, черга просувалась вперед, але вона не рушила.

- Я не хочу. - прошипіла вона.

- Наталі, в нас немає часу сперечатись. - втомлено сказала Елісон. - Ти повинна сісти, ти повинна допомогти цим людям.

- Ні.

- Так.

Запала тиша, яка була наповнена дитячим плачем й вибухами вдалині.

Елісон обережно обійняла Наталі. - Бо це твій борг.

- Я заприсяглась тобі! - Наталі міцно вчепилась в тонке плаття Елісон.

Раніше від неї пахло весною та квітами, а зараз це був дим та кров.

- Йди! - Елісон відштовхнула Наталі від себе й пішла не озираючись.

Так рушаться мрії.》