#BSaP | Explore Tumblr Posts and Blogs

port-salut · 5 months

Text

QUE PEUT-ON S’ATTENDRE DU CONSEIL PRÉSIDENTIEL INSTALLÉ EN CATIMINI?

Jean-Marie Mondésir

Pour la rédaction de Port-Salut Magazine, l’installation du Conseil présidentiel à 7 têtes soutenue par la communauté occidentale n’apportera rien de sérieux aux conditions socio-économiques exécrables de la population haïtienne. Le compromis historique des acteurs politiques sans légitimité populaire ne durera pas longtemps. Les intérêts des acteurs sont divergents et ils n’ont pas l’habitude de se mettre ensemble pour construire, mais ils ont la capacité de s’organiser pour détruire l’espoir des jeunes du pays.

Il est vrai qu’on ne fait pas confiance aux acteurs politiques haïtiens. On les considère comme des opportunistes, des démagogues, des pseudos démocrates et des entrepreneurs politiques sans vision ni projet de société chiffré visant le mieux-être des citoyens sur l’ensemble du territoire. Ils sont préoccupés uniquement à leur enrichissement illicite sans se soucier des problèmes structurels et conjoncturels du pays.

Les conditions de vie misérables des couches défavorisées ne les intéressent pas. Ils veulent tous se servir de la souffrance des gens vulnérables pour accaparer le pouvoir afin de pratiquer la corruption dans l’administration publique.

On doit reconnaître que les acteurs qui sont représentés au Conseil présidentiel ont accepté d’hypothéquer la souveraineté nationale en approuvant la souillure du sol de Dessalines avec des soldats étrangers. On croit fermement que la police et les forces armées peuvent rétablir la sécurité sur l’ensemble du territoire si les autorités gouvernementales leur donnent les moyens et les équipements nécessaires pour atteindre cette fin. Le montant d’argent qu’on compte dépenser pour la mission internationale de sécurité pourrait être utile aux deux forces reconnues par la constitution haïtienne de 1987.

Le Conseil présidentiel n’obtiendra pas le résultat escompté du fait que les acteurs politiques haïtiens préfèrent vendre leur âme au secteur mafia de l’élite économique qui contrôle les maigres ressources du trésor public. Il y a trop d’intérêt en jeux sur la scène politique haïtienne et le peuple est le seul perdant dans cette galère.

Il suffit d’attendre le déclenchement du processus électoral pour comprendre la volonté réelle des entrepreneurs politiques sans légitimité populaire qui veulent accaparer le pouvoir en Haïti. Dans très peu de temps, on verra au grand jour la déchirure entre les acteurs assoiffés de pouvoir. Il y aura des dénonciations, des mécontents et des insatisfactions au sein de cette structure anticonstitutionnelle fabriquée de toutes pièces par des opportunistes sans scrupules qui s’improvisent comme étant l’élite politique du pays.

Selon toute vraisemblance, Guy Philippe a accepté le fait accompli en acceptant l’installation du Conseil présidentiel pour diriger la transition. Il ne s’est jamais prononcé sur les actions des gangs criminels dénommés « viv ansanm » qui sèment la terreur à Port-au-Prince. On comprend les raisons pour lesquelles il est prudent dans ses prises de position politiques lorsqu’il a évoqué le concept de révolution après son retour de la prison américaine. Il sait très bien que l’Oncle Sam a une emprise sur lui après sa libération anticipée. S’il fomente un coup d’état avec ses gangs criminels et le BSAP, on pourrait l’arrêter encore une fois du fait qu’il a été remis en liberté sous conditions après avoir purgé une peine d’emprisonnement de 6 ans au lieu de 108 mois pour blanchiment des avoirs provenant du trafic illicite de stupéfiants.

Quoi qu’il en soit, c’est le peuple haïtien qui décidera de lui confier la présidence du pays au cours d’un processus électoral démocratique, libre, inclusif et transparent. Pour le moment, Guy Philippe est considéré comme un opposant politique au Conseil présidentiel de transition. Cette structure inconstitutionnelle et impopulaire doit adopter des mesures concrètes pour neutraliser les gangs criminels qui terrorisent la population en mettant la capitale dans une situation de guerre.

Pour nous, éradiquer les gangs criminels dans les zones de non-droits doit s’inscrire dans un plan d’intervention visant à améliorer les conditions socio-économiques des familles qui vivent dans les bidonvilles.

Les autorités gouvernementales doivent intervenir pour doter les quartiers difficiles des services publics ( eau, électricité, école, centre de santé, poste de police) et mettre en place des travaux à haute intensité de main d’œuvre afin de permettre les jeunes de trouver du travail à moyen terme.

Sinon, les gangs criminels continuent d’occuper les zones où les autorités gouvernementales ne sont pas présentes.

Lisez Port-Salut Magazine

Portsalutmagazine.ca l’unique magazine de référence de l’arrondissement de Port-Salut qui aborde les grands enjeux de la société haïtienne. Branchez-vous sur radio-Dumont.com

Jean-Marie Mondésir

Juriste haïtien | Spécialiste en droit civil

Citoyen engagé de Dumont

Éditeur de Port-Salut Magazine

La voix de Dumont | Solidarite paysanne | PDG de Dumont Inter 103.1 FM Stéréo

Radiodumontinter.com

#la voix de dumont #port salut magazine #radio diaspora port salut #radio-Dumont.com

1 note · View note

rodesian · 11 months

Text

Війна в буші Родезія 1965-1979рр.

Територія Родезії, була колонією Британії починаючи, ще з 19 століття там проживала велика кількість білих фермерів. Починаючи з 1923 року територія отримала самоуправління. На території Родезії склався принцип Мериократії коли країною керували найбільш гідні представники, також в країні діяв виборчий ценз, в Родезії був високий рівень життя, що сприяло спокою на цій території . У 1964 році внаслідок виборів у Родезії до влади прийшла партія націоналістів, яка називалась Родезійський Фронт на чолі з Яном Смітом, Ян Сміт легенда людина яка пройшла Другу світову війну, на його плечі випала доля захищати країну від комуністичних злочинних організацій ЗАПУ І ЗАНУ, яким допомагав СРСР і тренував данних бойовиків. У 1961 році на території Родезії виникла організація ЗАПУ , яка ставила собі за мету повалити законний уряд Родезії, У 1963 році була утворена ЗАНУ, яка відкололась від ЗАПУ. У 1965 році керівництво Родезії на чолі з Яном Смітом оголосили про незалежність, усупереч волі Британії, з якою уряд Сміта мав ряд протирічь і натягнуті відносини. Також у 1965 році комуністично терористичні війська ЗАПУ І ЗАНУ розпочали війну проти уряду Родезії. Комуністичним терористам навчанням і зброєю допомагали багато комуністичних режимів. Такі як Китай, СРСР, НДР, Куба, Замбія і бойовики комуністи з ФРЕЛІМО. Уряд Родезії мав підтримку з Португалії ,ПАР. До виходу з війни Португалії до революції 1974 року, уряд Родезії почувався комфортно у війні з комнуістичними бойовиками, навіть попри санкції і обмеження Західного світу, нажаль в майбутньому тиск США і Британії зіграв свою роль і уряд Яна Сміта був вимушений піти з влади Родезії, що перетворило одну з найбішь розвинених країн АФрики і світу, в найбільш бідну і деградовану країну як Зімбабве.

Перший етап війни пройшов у 1965-1975рр.

Ще до початку війни, мало місце вбивство білого родезійського майстра комуністами з ЗАНУ , які вбили його коли він їхав по дорозі додому.

Перша сутичка сталась між військами Родезії і комуністичними бойовиками ЗАНУ відбулась у квітні 1966 року. Отримала назву битва при Сіної. Група з 7 бойовиків комуністів, вдерлась на територію Родезії з метою вбиства фермерів і знищенням інфраструктури. Керував Групою Сімон Чімбодза, бойовики пройшли вишкіл у Нанкіні де їх навчали китайські комуністи. Група попала у приціл гелікоптера збройних сил Родезії і була повністю знищена, разом з своїм командиром Сімоном Чімбодзою. Сили безпеки втрат не мали. Отже це були перші знищені бойовики комуністи.

Друга операція по знищенню комуністичних бойовиків відбулась у травні 1966 року називалась ця операція "Погода"

Операція «Пагода» була розпочата 16 травня 1966 року урядом Родезії у відповідь на вбивство фермера Йоганнеса Вільйоена та його дружини на їхній фермі на північ від Хартлі. Для знищення або захоплення терористів було задіяно 1 коммандос із родезійської легкої піхоти та підрозділи британської південноафриканської поліції.

Зрештою, BSAP поліція виконувала більшу частину роботи в операції «Пагода», оскільки місцеві поліцейські командири в цей час не бажали передати контроль армії. RLI мала мало можливостей діяти. В результаті було знищено ще 7 комуністичних бойовиків.

Комуністичні бойовики з ЗАНУ і ЗАПУ проникали на територію Родезії з Замбії і Мозамбіку.

У вересні 1966 року відбулась, ще одна операція сил безпеки Родезії проти комуністичних бойовиків, отримала назву Операція "Йодель" ця операція, розпочата силами безпеки Родезії 13 вересня 1966 року у відповідь на напад на цивільних осіб, страчених комуністичними бойовиками які перетнули кордон із Замбії в Родезію, групу бойовиків відслідкували сили безпеки Родезії та знищил, 14 бойовиків було знищено, один був захоплений у полон, сили безпеки Родезії мали одного оборонця пораненого.

Наступна сутичка комуністичних бойовиків і сил безпеки Родезії відбулась у серпні-вересні 1967 році, на боці комуністів ЗАПУ воювали комуністичні бойовики з ПАР, які називались Африканський національний конгрес. Назву данна битва мала Операція «Нікель» або «Кампанія Ванкі» або «Бої Ванкі» — це військова операція, розпочата Родезійськими силами безпеки 1 серпня 1967 року у відповідь на перехід групи бойовиків ZIPRA та Umkhonto we Sizwe (MK) через річку Замбезі, що ознаменувало родезійсько-замбійський кордону. Операція була успішною, лише один комуніст із сімдесяти дев’яти встиг повернути до Замбії. Бойовики комуністи з ЗАПУ і ПАР діяли разом, перетнувши кордон, Родезії для поповнення і вербування бойовиків і напади на ферми. Бойовики розділились на 2 групи, сили безпеки Родезії захопили одного бойовика у полон і дізнались від нього плани комуністичних бойовиків. Силами безпеки було оголошено операцію Нікель, описану Роном Рейд-Дейлі як одну з «найвизначніших операцій війни. Рон Дейлі був командиром створених пізніше у 1973 році Скаутів Селуса елітного підрозділу армії Родезії. Спочатку вторгненню протистояли RAR, але після тактичної помилки під час третього зіткнення з партизанами, яка призвела до втрат, 25 серпня 1967 року до Родезійських африканських стрільців приєдналися 2 коммандос.

Сім військовослужбовців і двоє спецназівців прибули о 07:20 і захопили повстанця, який потім скерував сім солдатів на чолі з лейтенантом Шарлом Вілджоеном і взвод людей RAR до місця, де отаборилися його п’ятеро товаришів. Об’єднані сили оточили партизанів і відкрили вогонь, убивши чотирьох; п'ятий втік і повернувся до Замбії.

Наступного дня, 1 вересня, водій трактора повідомив двом солдатам із засідки, що минулої ночі 14 партизанів дали йому гроші, щоб купити для них їжу, і що вони заберуть їх у нього в його помешканні того вечора. Була запланована зачистка; водій трактора отримав інструктаж і повернувся до помешкання з їжею, тоді як двоє спецназівців і RAR утворили кордон навколо нього. Наступного ранку солдати провели зачистку, але не змогли знайти ворога, якого вже не було. Повстанці, яких насправді було 17, і всі вони були південноафриканськими бійцями Умкхонто, перетнули кордон із Ботсваною та були заарештовані там 3 вересня. Внаслідок цієї операції сили безпеки Родезії зазнали втрат у 8 убитих. Втрати бойовиків склали 29 убитих, також 17 були захоплені у полон. Також 29 бойовиків, які відійшли на територію Ботсвани також були заарештовані.

Наступна сутичка між силами безпеки Родезії і комуністичними бойовиками сталась у грудні 1967 року по травень 1968 року.

Операція мала назву "Котел" яка була розпочата Родезійськими силами безпеки у відповідь на вторгнення повстанців ЗАПУ 28 грудня 1967 року. Незважаючи на загибель або захоплення 77 із 79 чоловіків в попередній операції , ЗАПУ не вважали, що вторгененя це невдача ; навпаки, його лідери були задоволені тим, що вони завдали деяких втрат Родезійським африканським стрільцям. Підбадьорені тим, що вони вважали успішним, вони запланували ще одну операцію на півночі Машоналенду: близько 100 чоловіків — 75 ЗАПУ та 25 бойовиків Африканського конгресу — мали проникнути в долину Замбезі та створити серію таборів, включаючи підземні схованки з продовольством, одягом , зброя та інше обладнання. Їм було наказано «за будь-яку ціну» уникати сил безпеки Родезії, поки вони залучали місцевих племен до комуністичної справи та навчали їх. Коли з’явиться достатня кількість місцевих сил, вони повинні були повідомити про це Лусаку, яка потім координуватиме масове повстання. Метою було не перемогти урядові війська, а радше змусити британську армію втрутитися. Якщо операція буде успішною, членів комуністів з Африканського конгресу повинні були відправити до Південної Африки, щоб розпочати аналогічну діяльність.

Група, яка складалася з 126 комуністичних бойовиків , перетнула Замбезі наприкінці року, причому 34 кадри увійшли до Родезії 28 грудня 1967 року, а решта приєдналася до них у ніч на 3, 4 і 5 січня 1968 року. зайняті роботою по країні, встановлюючи табори по ходу, називаючи кожен «табір один», «табір два» і так далі. Після двох з половиною місяців у Родезії кадри ЗАПУ створили п’ять баз, кожна південніше наступної по майже прямій лінії, що вказує на південь; п'ятий був приблизно на півдорозі між Карої та кордоном і майже на схід від Макуті. Вони залишалися непоміченими, поки незнайомі відбитки не виявив Девід Скаммел, мисливський рейнджер, на добре протертій стежці, шириною приблизно з «чотирисмугове шосе», 14 березня 1968 року приблизно посередині між таборами 4 і 5. При ближчому огляді Скаммел знайшов шматки цукрового пакета, позначеного російськими літерами. Так почалася операція «Котел» . Вона мала стати операцією в якій б сфомувався характер Родезійської армії, як структури однієї з найефективніших борців з комуністичним терором. 16 березня 1968 року в Карої було сформовано Об’єднаний оперативний центр , який складався з двох взводів RAR, патруля BSAP та 1 і 3 Командос, RLI. Два винищувачі-бомбардувальники «Вампір» і два бомбардувальники «Канберра» були направлені для обведення району та нанесення повітряних ударів у разі потреби; сама присутність цих літаків деморалізувала багато кадрів і змусила їх дезертирувати ще до того, як вони зустрілися з родезійськими військами. Патруль із 13 військовослужбовців із 14-го відділу, 3-го командування на чолі з лейтенантом Бертом Заксом уперше ввійшов у контакт із ворогом вранці 18 березня, зіткнувшись із 14 комуністичними бойовиками біля річки Ангва в районі басейнів Мана. Атакуючи ворога на височині, люди Заксе вбили 10 бойовиків, але втратили солдата Е. Н. Ф. Ріджа від снайперського вогню. Він був першим солдатом RLI, який загинув від ворожих дій. Тим не менш, офіційний оперативний звіт описує контакт як «першокласну дію, в якій лідерство лейтенанта Закса та рішучість його людей досягли надзвичайно успішного результату. Того ж дня 13-й загін лейтенанта Кріса Пірса, 3-й коммандос, який патрулював зі взводом родезійських африканських стрільців під командуванням лейтенанта Рона Марільєра, був обстріляний на березі річки Маура в Північному Машоналенді приблизно 70 бойовиками ЗАПУ, які отаборилися в захищенному місці. оборонна позиція на схилі пагорба. «Ми йшли вгору по березі, і почалося пекло», — згадував Пірс. 12 чоловік Пірса були притиснуті сильним кулеметним вогнем і переважали чисельністю приблизно шість до одного. Старший капрал Денніс Крукамп «з власної ініціативи та з повним ігноруванням власної безпеки», як сказано в офіційному звіті, двічі поповз вперед, щоб закидати гранати на ворожу позицію, щоб дати військам можливість передислокуватися в краще укриття. Пірс безуспішно намагався штурмувати ворожу позицію, а потім прикрив вогонь на невдалу флангову атаку людей . Тоді сили безпеки спробували ще один штурм незадовго до ночі, але це також не вдалося через переважаючу кількість бійців ЗАПУ. Терористи розсіялися та евакуйовували територію протягом ночі та зникли, коли відбулася наступна родезійська операція. Серія контактів протягом наступних днів призвела до того, що комуністичні загони були розбиті та суттєво ослаблені, а ��і, хто не здалися чи дезертирували, були вбиті чи заарештовані; 21 березня командири повстанців у Лусаці зрозуміли, що їхніх людей було виявлено, і наказали єдиній неушкодженій команді, яка складалася з 26 чоловіків, повернутися до Замбії. Напад на ворожий табір поблизу Сиполило 26 березня 21 чоловіком із навчального загону RLI призвів до загибелі двох солдатів, Р. А. Бінкса та Г. Д. Весселса. До 27 березня 28 бойовиків було вбито і 15 полонено; до 3 квітня цифри становили 36 загиблих і 24 ув'язнених. Ще п'ятьох було заарештовано 4 квітня і одного застрелено чоловіками з 1 підрозділу 1 коммандо на південь від Макуті. «Тепер стало очевидним, — каже Бінда, — що повстанці розпорошилися й почали тікати».

0 notes