#мій тамблер

[not4yourmind]

Така якась дурня.

Сьогодні ходив наклеїти захисне скло в один невеличкий магазин на новий телефон. Зайшов, запитав чи є, уточнив чи входить поклейка у вартість скла. Все підійшло, дівчинка – продавець приступила до роботи. В неї щось не виходила, вона в результаті зіпсувала 3 скла і все одно, навіть під третім, були пухирці повітря. Це все робилось не швидко, зайняло хвилин 20. Я старався максимально не заважати їй. Навіть виходив у сусідній магазин одягу чисто, щоб вона не так переживала. По ній було видно. Вже на третій спробі вона ледь не плакала і сказала, що поклеїти не зможе. Дуже вибачалась, казала, що їй соромно і що зараз зніме скло, бо пухирці повітря пофіксити не виходить. Пробувала пояснити там щось про брак і таке інше… Зрештою мені стало якось шкода її. Я подивився на телефон і сказав, що оплачу останню спробу, хай вже буде як є. Тимчасовий варіант, а потім спробую знайти десь інше скло. Вона трохи зраділа, навіть подякувала. Я розрахувався і пішов. Вона ще декілька разів вибачалась і казала, що їй соромно. Я реагував доволі позитивно, що всяке буває і це нічого. Може дійсно брак.

І так якось дивно стало після цього. Максимально двозначне відчуття, яке в результаті мене загнало  трохи в екзистенційну яму. Бо формально. Чи отримав я нормальне скло? Та ні. Я потім його мав би все одно знімати та замінювати, бо пухирці були майже по центру. Але я все одно це оплатив. Чи міг би я сказати, що не буду брати скло, нехай знімає? Теоретично так, міг би. Але практично, знаючи себе, цього би ніколи не сталось. Мені її стало шкода. І виходить, що як покупець я не отримав функціональний результат і по суті заплатив ні за що. І якось… Я довго йшов потім по вулиці. Мені згадувались різні погані слова в мій бік. І виходить, що по-суті, всі ці люди в певній мірі були праві. Я надто інертний, щоб захистити себе та свої інтереси. Інертний, щоб отримувати якісно нові зміни. Виходить слабкий? Якось так і є. Ці думки прямо довели мене знову до відчуття огиди від себе. Заплатив по суті за те, що мав би завтра чи колись в найближчий час замінювати все одно. Заплатив ні за що. Слабак і терпіла.

Зрештою отаке. Доходився до того, що пішов додому і почав виправляти ситуацію, бо адекватно сприймати ті пухирці я не міг.  Взяв свою стару кредитку і почав витискувати те повітря. Хвилин 5 помучився і все стало ідеально. Наче ідеально. Бо відчуття нікчемності трохи залишилось. І якось … З одного боку, наче як зробив нормально. Невідомо чи тій дівчинці доведеться оплатити дві невдалі спроби зі своєї кишені. А так хоч третя оплачена. Може їй хоч не так сумно стало від цього. А з іншого боку є певне відчуття, що я десь поза цим життям чи що. Що я просто інструмент, яким постійно маніпулюють та використовують для власних потреб. Я розумію, що частково це навіяно останніми подіями в житті. Але все ж. У всьому є частина правди.

Та й таке.

[strawberryspider777]

[vk21sj]

В наступний раз коли вчергове довірюсь людині, нагадайте мені пінком (таким гарним), що це буде найгірша ідея.

* в черговий раз отримав підставу від близької людині. От і як в цьому світі довіряти людям.

[lastivkaa]

Письмова замальовка Проул & Джаз; 1090 слів

Легка тривога

Пре-слеш (де слеш це риска ака / бо вони роботи і я відмовляюся вірити в ґендер)

Канон трансформерів (ака його відсутність)

Вільний переклад назв та імен

Без редагування

Пов 3 обмеженої особи Проула

____

– Ти хоч знаєш який це ризик?! – Джаз гарчав.

– Великий – Проул відповів [89% бути захопленим (98% серйозно пораненим в процесі), 44% вбитим, 65% серйозно пораненим добираючись назад, 46%..] але данні будуть відправлені [78%] та знищені [99%] вне залежності від функціональності агента і їм це критично необхідно – але ми маємо..

– Я не відправляю свого агента на вірну смерть – Джаз сказав різко

– Не пам'ятаю щоб ти був схильний до такого драматизму – Проул відповів холодно – Це не вірна смерть, і нам потрібні ці данні, нам потрібно знищіти..

– Тоді піду я – Джаз випрямився.

– Не будь навмисно... – Проул потер переніся в роздратуванні яке не міг стримати – твоя втрата вдарить по нам набагато більше ніж втрата Бамблбі, наскільки б хорошим він не був.

Це похитне їх командування і загальний процес розвідки [86%], окрім того що немає достатньо кваліфікованої замніни [продуктивність зменшиться на 47% у проміжку від 4 до 19 стелар циклів і це в найкращьому випадку(15-23%}] це послабить їх на проміжок в який заміну треба буде знайти, і як Джаз просто не розуміє.

– О, ну тоді ми можемо відправити звичайного солдата, дитину...

– Так, – Проул перебив, чітко, навмисно грубо – він найкращя людина для цього завдання – помітність не так важлива на початку місії і він достатньо її компенсує малим розміром, додати до того що його шанси вийти звідти живим більші ніж майже у будь якого іншого агента {14-68%) тому що Меґатрон знає Бамблбі [98%] і знає що той важливий Прайму[87%] – і він знає ризики які несе будучи Автоботом

– Це надто ризиковано – Джаз повторює знову.

– Ризики того варті – Проул каже з відчуттям що вони ходять по колу.

– Проул, – Прайм звучить втомлено [79%], і Поул знає, без слів що той стане на сторону Джаза [98%] і ця слабкість їх врешті решт знищіть (ця конкретна [34%] чи будь які подібні наступні {68-96%}) тому він дозволяє собі грубу неформальність і непрофесійність, і не дозволяє тому продовжити.

– Ми не можемо врятувати всіх, і маємо приймати розраховані ризики не зважаючи на нащі емоційні зв'язки – Прул дивиться в обличча Прайму, і він знає що його тон і поза настільки ж рівні як і зазвичай, але той має зрозуміти.

– Має бути компроміс – Прайм каже, хитаючи головою, Проул шумно видихає.

Компроміс. Відправити більше агентів тільки підвищює рівень захвату чи поранень {65-89%), шлях який прокладено вже настільки безпечний наскільки це можливо (безпечніший за інщі у межах від 2 до 90%), який заради Праймуса тут може існувати..!

– Ти казав що його схоплять, так? – Джаз каже, тихо.

Проул переводить свою оптику на нього, але той не дивиться у відповідь. Проул все одно киває.

– Це найбільш верогідний розвиток подій.

– Тоді ми можемо перехопити його в них назад, – Джаз розмірковує – влаштувати рятувальну місію, завчасно під��отовлену. Перехопити, коли його будуть перевозити на основну базу для головного допиту.

Проул нахиляє голову, роздумуючи. Це непотрібний ризик, але.. Враховуючи все, доки Бамблбі не поруч з головними командуючими силами Десептиконів, йому не загрожують невиправні поранення у ході допиту [26%], і ланка буде послаблена у ході переміщення, що дасть змогу іншим оперативникам безпечніше перехопити..

– Це може спрацювати – Проул відповідає, все ще замислено.

***

Бамблбі живий.

Проул ще ніколи не почувався таким ідіотом.

– Його не мало там бути – Проул казав про себе, ходячи колами. Він щось пропустив, якась критична важлива частка інформації пройшла повз нього {P+U|×5(n)..}, тому що ймовірність появи Меґатрона становила мізерну частку [6%], але він там був і це немає жодного сенсу.. – Чому він там був?

– Все що може піти не так, піде не так – голос Джаза змусив Прула збентежено підняти очі. Його процесор не зупинявся, і він ігнорував вікна перегріву і надмірну роботу вентиляторів, але Джаз його бентежив, забрав основний тягар уваги на себе.

– Що? – спитав він лаконічно. Джаз підняв на нього голову, Проул відчував як крізь козирьок на нього дивиться оптика.

– Шанс був мізерний, але він був – Джаз пожав плечима – ти наврядч міг прорахувати краще.

– Я міг – Проул не знає навіщо він сперичається – Я щось пропустив – [27%] – я мав додати до важливості інформації..

– І що б це змінило? – Джаз нахилив голову, і Проул відвів свою оптику – Більший процент отримати травму? Ми й так знали що це трапиться.

– Я не думав що це буде так – Проул відчув іраціональне бажання себе обійняти. Він це ігнорував.

– Бі живий – Джаз втомлено [8k%] видихнув – і нам не треба щоб вбивав себе ти.

Проул кліпнув, і збентежено подивився на Джаза.

– Я приймав складніші рішення – Проул сказав тихіше, грубіше. Він похитав головою, навмисно зупиняючи розрахунки. Джаз має рацію. Це нічого йому не дасть, процент малий, але можливий, іноді таке трапляється, це було б не вперше і наврядч в останє [p^m×q^n-m..]

– Проул, я можу чути твій процесор – Джаз сказав роздратовано [7k%]. Проул розсіяно кивнув, закривши оптику. Так, зупинитись. Йому треба зупинитись.

– Ти маєш рацію – він визнав, врешті – гадаю я надто звик не зважати на низькі відсотки.

Проул підняв оптику, зібравшись з силами, і кивнув відчуваючи себе трохи більш собою. Джаз знизав плечима, тінь схожа на посмішку [m*%] промайнула в нього на лиці, і Проул намагався заговорити, спитати.

Він не міг видавити з себе слів, продовжуючи стояти там, дивлячись на Джаза. Було достатньо пізно. Проулу треба було йти, він не міг піти не спитавши, але і спитати сили не знаходив. Його процесор не надто любив парадокси.

– Бі в порядку, – Джаз заговорив, ніби знаючи про що думав Проул [-*%] – його голосова коробка... ну вона шлак. Не відновити, але окрім цього має бути як новенький через пару тижнів.

– Я.. – Проул зупинив те що хотів сказати, похитавши головою він висловився, знайшовши кращі слова – я радий знати що з ним все гаразд

– Тобі б краще бути – Джаз засміявся без гумору [^&?] іскра Проула дивно перевернулася від горячі в чужому тоні.

Проул звик до того що його не люблять через те що він робить, він знав що його роль перерве будь-які потенційні дружні знайомства, якщо не через репутацію чи професію як такову[89%], то по його власному бажаню ці дружні зв'язки навмисно не заводити. Йому було добре одному, а додаткові емоційні та синтементалі знаймоства тільки б затьмарювали йому судження [76%], і не були того варті[km% > 0].

А потім був Джаз. Він просто був, з його приємним та гострим гумором, яскравою та хитрою посмішкою, великими рухами що займали кімнату і наводили на себе погляд, що могли через секунду припинитись, зробивши його невидимим. Джаз який вривався в його офіс, і був достатньо формальним, щоб Проул терпів на початку, але не достатньо щоб насправді таковим бути. Який прокрався під обшивку, проти на те волі Проула щоб там лишитись, і нічого з цим не робити, можливо навіть не усвідомлючи [h5%].

Поул одразу кивнув на відповідь, приймаючи, не затримуючись довше ніж необхідно пішов, не готовий підатися синтементам.

Джаз стане його смертю, і він не дозволив процесору вираховувати наскільки верогідна ця правда.

___

ФІК ПО ПРОВЛДЖАЗАМ ЩО НЕ ЧЕКАЛИ Я НАСТІЛЬКИ БЕЙСІК І МЕНІ П+П

[vva-hoo]

Наступна — столиця

Тьмяні лампи в плацкарті, Щоб прокинутись і того не знати. Такі сни, що згадки не варті.

Темна пляма на ковдрі Після Нати, Ігнати, Ренати. Такі ж люди, дивні й не горді.

Розібʼє ритм глупої ночі Зупинка тридцять хвилин. Вийдуть тіні, зайдуть ох��чі.

Промайне провідниця Як майнули скількись годин. «Наступна — столиця».

І нічого не важить, Куди каже мені прибути квиток. Все одно замандражить.

Київ в зору межах, Київ тут! З Дніпра дайте ковток, А як ні — хай милуються очі.

На платформу стрибок. Велелюдний вокзал у вогнях.  Свіжі київські ночі.

Я вдихну. Я зізнаюсь… Я звідси не хочу.

Цей та інші мої вірші можна почитати тут: https://archiveofourown.org/works/57204778

[0britishcookie]

I look like I took a picture on an iPhone 6, lol

[something-lonely]

Ого, невже я згадала, що вмію фотографувати :0

[darkne1tart-moved]

[notatkygida]

Інтро

За роки назбиралось трохи матеріалу по різних зошитах та ресурсах, який хоче більше світла і свіжого повітря.

Та й я хочу врешті звести всі розкидані по записниках, файлах, закинутих сайтах тексти, щоб мати їх завжди під рукою в одному місці.

Останнім часом писав тільки англійською і вже заскучив за власним українським контентом. Може і хто інший вподобає. Тож побажаю собі рясного і доброго писання, а комусь забавної читанки.

В “Нотатках гіда...” має бути багато Львова, трохи спогадів з мандрів Україною і Європою. А також там буде Осло, по якому я маю честь ходити і досліджувати останні кілька років. А де Осло, там і Норвегія з її казковими фйордами, гарним узбережжям, срібними водоспадами і вгодованим тлустим лососем. Отакі от плани…

Тож вйо до “Нотаток”!

Фото автора

[rey-solros]

Сьогодні я буду складати нмт

Мені лячно,хоча я розумію що навіть так в мене по історії стабільні 140 балів,і мабуть в мене все буде добре

Але надіємось на краще 💪💪

Потім відпишу що було

[not4yourmind]

Тиждень видався дуже насиченим. Були як невдачі, так і тотальні розчарування. Все це супроводжувалось максимально різноманітними емоціями, частково не виправданими очікуваннями, проте це виключно моя відповідальність. І зрештою зараз я максимально стабільний? Заземлення, напевно так би це назвав. Почав вчитись ловити приємні емоції з дрібних речей. І насправді, це виходить. А ще допомагають люди навколо. Якось так дивно, не звично і одночасно трошки приємно від тих компліментів, які мені роблять. І я їх роблю. Це теж не менш приємно. Тож, схоже робочий алгоритм знайдений. Але я трохи втомився від соціального життя, тому need some break. Як раз попрацюю над квізом.

[strawberryspider777]

[vk21sj]

Я в шоці, сьогодні вже перше перший день літа. А як так то, ну типу весна тільки недавно почалася.

Щось в цьому році дні минають ну дуже швидко. Ще й прикол, всі пішли на відпочинок, а в тебе сесія. Ммм, як чудово.

[feldem0n]

they r so silly, love them, spidie cinnamon roll 🥐🕷️

And her name is Levia Vieta, such cutie when not angry <3

[kitniavchyt]

When I saw “Plankton's Color Nullifier” I want to draw a fanart for this short so badly. Btw, it's SpongeBob's fav t-shirt 😉

Коли я подивилась короткометражку «Plankton's Color Nullifier», мені дуже захотілось намалювати фанарт. Футболка, до речі, належить Губці Бобу 😉

[keitu]

Написала заяву про звільнення 😊