nihilist-li-blog - Tumblr blog

[nihilist-li-blog]

К попытке запрета русских сайтов и социальных сетей на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/05/16/k-popy-tke-zapreta-russkih-sajtov-i-sotsial-ny-h-setej/

#Ледоруб, #Нынче #Ледоруб, #Нынче

К попытке запрета русских сайтов и социальных сетей

Строгость [российских] законов смягчается необязательностью их исполнения Салтыков-Щедрин

Указ Порошенко по поводу запрета ряда русских интернет ресурсов – это яркий пример плохой идеи, которая потерпит крах из-за еще более плохой реализации.

Для начала следует сказать, что проблема с информационной безопасностью существует: чиновники всех рангов до сих пор имеют почтовые ящики на яндексе и мейл.ру, активно пользуются Одноклассниками, а подчас ведут важную переписку Вконтакте. Все эти ресурсы давно уже находятся в полном распоряжении ФСБ, “русским хакерам” в штатском не надо даже ничего взламывать, достаточно просто направить официальный запрос. Антивирус Касперского установлен на служебных компьютерах, бдительно следя за тем, чтобы их не поразили вирусы, а заодно открывая удобный бэкдор для проникновения вс тех же русских хакеров в штатском.

Компьютерная безграмотность, неразборчивость и нечистоплотность украинского чиновничества совершенно недопустима даже в мирное время, не говоря уже о состоянии фактической войны.

Но всё это не является основанием для тотального запрета сайтов и соцсетей. РНБО, а вслед за ним Порошенко, с самоубийственным упорством планируют сжечь дом, чтобы вывести гнездящихся в нем тараканов. Радует лишь то, что поджечь они его пытаются отсыревшими спичками.

Даже в авторитарной России система блокировок неугодных сайтов не работает, несмотря на вложенные в это силы и средства. То есть, сайты блокируются, но ими все равно пользуются все желающие. Технически грамотные используют VPN, для менее грамотных есть сайты-зеркала или специальные плагины для браузеров. Авторитарное государство управляемое силовиками, готовое через колено ломать граждан по любому поводу не смогло толком заблокировать многочисленные “экстремистские” сайты, несмотря на наличие политической воли к этому, технической и законодательной базы.

У Украины, к счастью, нет ни первого, ни второго, ни третьего.

В текущей версии указа запрету подлежат определенные адреса страниц а не домены и не IP адреса. То есть, незначительное изменение формально выведет страницу из-под запрета. вместо yandex.ru напишем yandex.ru?mentnahuiidi и все, блокировка, согласно букве закона не требуется. Более того, под запретом находятся, к примеру, карты яндекса (yandex.ru/maps), но не поиск (yandex.ru/search). Зеркала наподобие ya.ru или yandex.com вообще оказались незамечены. И это верхушка айсберга: постановление технически и юридически безграмотно, оно безграмотно настолько, словно бы писалось тем самым чиновником, зависающим в одноклассниках и общающимся с семьей через “агент mail.ru”.

В Украине отсутствуют какие либо интрументы контроля за исполнением закона, нет какого либо органа, способный оценивать качество и надежность блокировки. Предположим, что сайт блокируется в половине случаев. Кого за это наказывать, как? Кто вообще определит заблокирован сайт или нет? Должна вместо заблокированного сайта выдаваться страница 404, картинка с карающим оком СБУ или что-то иное? А если провайдер автоматически сделает переадресацию на страницу с частично отредактированным содержимым (например, название и логотип “Яндекс” будут заменены на “Цензор”) – что делать с такой вопиющей издевкой? Тут нужен (на самом деле не нужен) аналог печально известной Комиссии по Защите морали, только специализирующийся на интернете. Укркомнадзор, ага.

Единственный способ заставить работать криво написанный и плохо сформулированный указ – прибегнуть еще к большему беззаконию, буквально подвергать провайдеров случайной децимации. Но даже если их удастся склонить к сотрудничеству: яндекс и мейл.ру – огромные корпорации с огромными ресурсами и государственной поддержкой, и они по полной программе вложатся в распространение бесплатных vpn и клиентских приложений, не только чтобы сохранить аудиторию, но чтобы отвесить звонкую пощечину украинским властям. Украина не выиграет в этом противостоянии. Гугл на равных противостоял Китаю. Яндекс и мейл.ру – далеко не Гугл, но и мы не Поднебесная. Россия, к примеру, не смогла победить куда более скромных противников: она не победила торренты, не победила Луркмор.

Единственные, кто пострадают от этой войны – это провайдеры и люди желающие делать в Украине IT-бизнес. Великие файерволы не способствуют хорошему инвестиционному климату в сфере высоких технологий, даже если эти файрволы не горят, а только скромно тлеют. В перспективе, впрочем, эти инициативы смогут испортить жизнь всем. Если чудо случится, Сизиф затащит камень на вершину и блокировки действительно заработают – вслед за ними неизбежно пойдут новые, и жертвами окажутся уже не злобные русские корпорации, а, предположим, распространители “аморального контента” или политическая оппозиция.

Вместо того, чтобы гоняться за тенью, властям неплохо бы принудить к компьютерной грамотности тех, кто действительно несет угрозу информационной безопасности. Заставлять своих чиновников отказываться от русских сервисов (а заодно неплохо бы научить их сочинять пароли длиннее трех букв). Гнать поганой метлой из соответствующих органов тех, кто пользуясь своим положением распространяет fake news, к примеру, верит в сказки про “синих китов” (это идеальный, в своем роде, тест на профпригодность). Пересмотреть подходы к антивирусной защите. Можно также поддерживать и финансировать повышение компьютерной грамотности простых граждан. Просвещать, а не запрещать.

По яндесу и мейл.ру вполне можно бить экономическими санкциями. Не покупать их продукты, блокировать их счета, конфисковывать их деньги. Обязывать производителей гаджетов не продавать устройства с соответствующими сервисами на территории Украины. Есть множество способов больно ударить по карману интернет корпораций.

Но уподобляясь Роскомнадзору украинские власти бьют не по их карману, они бьют сами себя. По голове.

[nihilist-li-blog]

Откуда есть пошёл Илья Кива: зачем главой наркополиции назначали дурака на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/05/16/otkuda-est-poshyol-il-ya-kiva-zachem-glavoj-narkopolitsii-naznachali-duraka/

#Безрубрики, #Нынче #Безрубрики, #Нынче

Откуда есть пошёл Илья Кива: зачем главой наркополиции назначали дурака

Советник министра внутренних дел Илья Кива, который полгода возглавлял Департамент противодействия наркопреступности, а сейчас работает советником министра внутренних дела, выступил в начале мая в эфире телеканала «112 Украина» с заявлением о предстоящих мероприятиях в рамках кампании декриминализацию хранения небольших количеств наркотических веществ без цели сбыта.

«Все вот эти активисты, у них слишком много свободного времени, если они готовы тратить его на какие-то марши, акции протеста! Только для того, чтобы им позволили беспрепятственно балдеть в той стране, в которой льется кровь, идёт война!» — заявил он.

Он пообещал наслать на мероприятие «людей с военкомата», которые вручат всем присутствующим повестки для отправки на военную службу.

«Чтоб вот эти парни или там девушки, или кто там будет, желающие бесконтрольного лёгкого кайфа, чтоб они выполнили свой долг перед родиной!» — пригрозил бывший глава наркополиции.

Для справки — инициатор кампании Тарас Ратушный не так давно демобилизировался. В прошлый раз Нигилист беседовал с ним насчет происходящего в украинской наркополитике. В этот раз мы обсудили феномен Ильи Кивы.

Откуда есть пошёл Илья Кива? Кто его придумал и как он вообще смог занять должность главы Департамента противодействия наркопреступности?

Тарас Ратушный, УНІАН

Кива не был случайностью. Он был очень понятной закономерностью. Департамент МВД по борьбе с незаконным оборотом наркотиков после 2014 года попытались реформировать. Первая попытка такой реформы заключалась в том, что штат сократили наполовину, а оставшимся подняли зарплату. Это, по задумке реформаторов, должно было решить вопрос коррупции. Мол, вот вам новые приоритеты, вот вам повышенные зарплаты, переставайте заниматься вымогательством и тем, чем занималась структура раньше. Но это не помогло, потому что уже через несколько месяцев появились отчеты, что персонал не справляется, что нужно больше людей и тд. На показателях это не особо отражалось, зато возник ряд скандалов, когда СБУ принимала очередных «наркоборцов» за вымогательство денег ради закрытия уголовных дел. Поэтому БНОН разогнали совсем, и когда создавали новую полицию, в ее структуре организовали новый Департамент противодействия наркопреступности, который фактически набирали с нуля. Но, естественно, туда попали и «старые» люди, которые всегда были «в струе». Во главе ДПН поставили Киву.

На самом деле украинскому обществу очень повезло с этим человеком. Если бы на его месте был более вдумчивый, сообразительный функционер с теми же задачами, его бы раскусили не сразу.

А тут получилось как в пословице — «Что у умного в голове, то у дурака на языке». То, что было на языке у Кивы — дало понять людям доброй воли в этой стране, что с как минимум в одном департаменте новой и такой красивой Национальной полиции не все в порядке.

Уже первое публичное заявление Кивы было о необходимости ввести уголовное наказание за употребление наркотических веществ. Это в корне противоречило действующей Стратегии государственной политики в отношении наркотиков, определяющей приоритетом борьбу со сбытом и организованной наркопреступностью и в связи с этим рассматривающей декриминализацию мелких «наркопреступлений» как путь достижения таких приоритетов. Ведь и так осужденные за ничтожные количества без цели сбыта составляют львиную часть  криминальных приговоров в стране.

Но вот человеку зачем-то нужно понадобилось наказание еще и за употребление. Уголовное.Того, чего в Украине нет, и нет ни в одной цивилизованной стране, слава богу (зато в России и на Филиппинах есть — хороший пример для подражания! — ред.).

Как по мне, это заявление Кивы было криком души старой милицейской «нарко-гвардии». Эта «гвардия» определенно тоскует по совсем недавним временам, когда должность рядового опера БНОН в райотделе стоила, как иномарка, но окупалась очень быстро и с лихвой.

МВД всегда было двойственной структурой, в которой одна часть боролась с преступностью, а другая была с этой преступностью неразделима. Собственно, «прогрессивная» часть поддерживала нас в необходимости декриминализации малозначительных правонарушений. А вот меркантильная часть преследовала сугубо свои личные цели, пытаясь сохранить статус-кво министерства в вопросах наркополитики. Разрушение этого порядка было бы для нее очень болезненным. Поэтому они создают «встречную волну», оппонируя любым попыткам реформировать законодательство в вопросе о наркотических веществах.

Очевидно, что Илья Кива был чьим-то ставленником. Мы не можем утверждать, что это был именно глава МВД Арсен Аваков или еще кто-то. Изначально ДПН в новой полиции набирался по совершенно противоположным критериям, нежели те, что проповедовал Кива. Это были люди, которые шли воевать с организованной преступностью, но возглавлять этот департамент поставили такого вот полезного дурачка, который сильно контрастировал с блестящей витриной полиции.

�� сомневаюсь, что инициативы вроде криминализации употребления нашли бы реализацию, но тем не менее озвучивание этих слов устами человека на такой должности выглядело весьма опасно. Но украинское общество своевременно обнаружило эту проблему и совершенно правильно на нее отреагировало. Не было никаких маршей или масштабных акций протеста — прост достойные люди из различных сфер совершенно четко дали понять, что с Кивой пора заканчивать.

После отставки Кивы должность главы ДПН занял совершенно неизвестный человек. Какие перспективы у структуры с новым руководителем?

Очередной состав ДПН сейчас находится в самом начале развития. Недавно приняли туда в штат приняли дополнительно две сотни человек, но никаких значимых публичных заявлений о приоритетах работы от департамента до сих пор не поступало.  Поэтому лучше посмотреть на результаты их деятельности через некоторое время.

Можно сказать с уверенностью одно: в существующем правовом поле у структур, которые борются с наркопреступностью, всего два выхода. Они могут регулировать свою деятельность в соответствии со здравым смыслом, продвигая декриминализацию и депенализацию («закрывание глаз» на незначительное правонарушение без его вычеркивания из законодательства, — ред.) незначительных правонарушений, связанных с наркотиками, фокусируя усилия на серьезных, реальных преступлениях. Либо они могут скатиться обратно в наркокоррупцию, но при этом ссать людям в глаза и рассказывать, что у нас «все хорошо». В этом случае мы будем снова видеть преследование студентов с косяками, из которых рисуют особо опасных преступников.

Изменилась ли наркополитика в свете постепенного сближения Украины с Евросоюзом после 2014 года?

От этого сближения есть определенные последствия. Уже сейчас имеется законопроект об изменении ст. 44 КУпАП (хранение наркотических веществ без цели сбыта), предусматривающей штраф или арест на 15 суток. После обращения в ЕСПЧ, откуда и пришла эта инициатива, появился законопроект, предлагающий смягчить статью — убрать арест и заменить его общественными работами. Якобы в таком случае ЕСПЧ не будет иметь к Украине претензий. Также предлагается поднять штраф за хранение без цели сбыта до суммы около 1000 гривен.

Как к этому отнестись? «Лучше влететь на 1000 гривен, чем просидеть две недели в обезьяннике»?

Конечно, лучше влететь на 1000 гривен по административной статье, чем влететь на пару лет по уголовной или отдать пару тысяч долларов на взятки.

Получается, что задачи перед нами стоят поистине революционные. Чтобы добиться каких-либо подвижек, нужно десятилетие массированных информационных кампаний и маршей. И все достижения будут хрупкими, способными легко откатиться назад?

За десять лет мы добились самого главного — принятия национальной стратегии по наркотикам. Это нельзя назвать тем, что можно откатить. Но застой имеет место быть.

То есть, силы, прикладываемые для этого, несоразмерны с результатом?

Абсолютно. Влиять тут можно только силами экспертов, способных увидеть цифры и объяснить их значение, и убедить тех, кто принимает решения. Декриминализация — это единственное решение, которое можно принять, глядя на цифры, начиная с 2016 года. За сбыт открыто 8% от всех уголовных дел по наркопреступлениям, и еще 2% — за организованную преступность. Все остальное — это хранение без цели сбыта. Если посчитать, сколько на эти оставшиеся 80% дел ушло бюджетных средств и «человекочасов». Полицейские реально разрываются между вызовами об ограблениях или убийствах. Кривая преступности неумолимо идет вверх. Еще и война стремительно пожирает государственный бюджет. Надо ли тратить средства на эти 80%? Или все же лучше что-то поменять?

Более 5000 криминальных приговоров за хранение нескольких граммов «запрещенки» без цели сбыта в 2016 году могли стать поступлением в бюджет до полумиллиона гривен админштрафа при минимуме затрат со стороны государства. А вместо этого мы безвозвратно потратили в пять раз больше на работу следственных групп, прокуратуры, судов и содержание этих «наркопреступников». Ну а за сбыт вынесли аж 729 приговоров. Отличная работа, ребята, скажет вам организованная преступность. Жгите еще!

[nihilist-li-blog]

Фашизм с феминистским лицом на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/05/15/fashizm-s-feministskim-litsom/

#Нынче, #Статьи, #Теория #Нынче, #Статьи, #Теория

Фашизм с феминистским лицом

Западный феминизм сделал несколько заметных теоретических ошибок; основная из них – частое предположение, что если женщины приобретут возможность принятия решений в обществе, они будут “добрее и мягче” (выражение, изобретенное Джорджем Бушем-старшим в 1988 году для привлечения женских голосов). На самом деле так называемая “вторая волна” феминистской теории изобилует утверждениями, что война, расизм, любовь к иерархии и общая репрессивность принадлежат “патриархату”, а женское лидерство, в противовес этому, естественным образом создаст более инклюзивный мир, мир сотрудничества.

Проблема в том, что так никогда не происходило, и об этом нам должен напоминать подъем на руководящие позиции женщин в западноевропейских крайне правых партиях. Лидеры, такие как Марин Ле Пен (французский Национальный фронт), Пия Кьерсгор (датская Народная партия) и Сив Енсен (норвежская Партия прогресса), отражают устойчивую привлекательность неофашистских движений для многих современных женщин в эгалитарных и инклюзивных либеральных демократиях.

Прошлое – это лишь пролог: недавняя книга Венди Лоуэр “Фурии Гитлера: немецкие женщины на полях нацистских сражений” добавляет больше данных к длинной истории того, как женщины используют насильственные крайне правые движения. И подъем крайне правых движений в Европе – за который часто несут ответственность женщины – ставит нас перед тем фактом, что наследники фашизма 1930-х имеют собственную привлекательность, и она основана на гендере.

Одна очевидная причина успеха таких женщин, как Ле Пен, Кьерсгорд и Енсен – их ценность для комплектования и продвижения партий. Как Буш обращался к женщинам для того, чтобы пересмотреть “бренд” Республиканской партии как хладнокровно-элитистской и враждебной, так и европейские крайне правые партии сегодня должны обращаться к гражданам, не показывая себя опасными, экстремистскими и маргинальными. В конце концов, насколько опасным может быть это движение, если от его имени говорят женщины? Такие партии входят в историю как более мейнстримные, и их апеллирование к женщинам, которых традиционно сложнее завоевать, увеличивает их популярность.

Как пишет Лоуэр, нацисты шли в народ со специальными программами, начиная с организации домохозяек для колонизации завоеванных восточных территорий, которые давали женщинам рабочего класса вещи, которых они страстно желали: чувство принадлежности к чему-то большему, чем просто к себе (вечный призыв фашизма), подкрепленное комплексной официальной иконографией, в национальной драме которой традиционно обесцененные роли женщины и матери занимали ключевое место. Молодые незамужние женщины, которых посылали администрировать неоколониальные усилия в завоеванной Польше и на других территориях, приобретали приключения, продвинутую профессионал��ную подготовку и перспективы.

И для всех этих женщин, как и для любой подчиненной группы где бы то ни было, фашизм апеллировал к тому, что социологи называют “неприязнь к последнему месту” – желание превзойти другие группы. Добавьте, в конце концов, гендерированное влечение к сильной властной фигуре и жесткую иерархию, которая привлекает некоторых женщин не меньше, чем некоторых мужчин, хотя и другим психодинамическим образом. Как писала в своей поэме “Папочка” Сильвия Плат, дочь немца: “Любая женщина любит фашиста, / Сапогом по лицу, по-зверски / Зверские сердца такого зверя как ты.” (перевод Татьяны Ретивовой – прим.пер.)

Конечно, многие из этих тем крайне правой идеологии получают поддержку некоторых женщин в сегодняшней Европе. И мы можем добавить тот факт, что правые движения пользуются ограничениями постфеминистского общества, общества после сексуальной революции, и духовной и эмоциональной пустотой, производимой светским материализмом.

Многие женщины с низким доходом в сегодняшней Западной Европе – часто матери-одиночки, работающие в гетто профессий “розовых воротничков”, оставляющие их обессиленными и без реалистичных шансов на карьерный рост – имеют достаточные основания ощутить чувство ностальгии по ценностям и стабильным вещам из прошлого. Идеализированное видение прошлого, такого, в котором социальные роли были неприкосновенны, а женский традиционный вклад предположительно ценился, может быть для них очень привлекательным.

И, конечно, партии, которые продвигают такое видение, обещают женщинам – включая привыкших к второстепенному статусу на работе и груде домашних дел – что они не просто безликие атомы среди постмодерной массы. Скорее так: ты, скромная клерикальная работница, на самом деле “настоящая” датчанка, норвежка или француженка. Ты наследница благородного достояния, и таким образом не только лучше массы иммигрантов, но также и часть чего-то большего и более привлекательного, чем предполагается обманным статусом, предложенным тебе мультирасовым светским обществом.

Привлекательность правых партий для женщин следует изучить, а не только осудить. Если общество не предлагает личности общественную жизнь, которая выводит ее за пределы себя, ценит лишь производительность и сухой остаток, и открывает себя иммигрантам, не утверждая и не лелея особенности и ценности датской, норвежской или французской культуры, оно напрашивается на неприятности. К примеру, защита наследия Просвещения и прогрессивных социальных идеалов не требует расизма или пейоративного отношения к другим культурам, но политически корректная повестка дня даже не предпринимает попыток этого сделать.

Пока мы не прекратим рассматривать культурный плюрализм как несовместимый с защитой легитимных универсальных ценностей, фашистские движения будут привлекать ищущих фальшивой надежды и чувства самоценности, которые эти движения предлагают людям независимо от их гендера.

Наоми Вульф для Project Syndicate

Источник

От редакции Nihilist.li:

Один из комментариев к этому тексту Наоми Вулф звучит так: “Лидерки ультраправых движений не позиционируют себя как феминистки. Фашизм с женским лицом – вот корректное название”. 

Эти женщины действительно не называют себя феминистками, а зачастую открещиваются от феминизма, определяя его как сугубо левое движение. Но в статье присутствует один нюанс, а именно: если понимать феминизм как женскую эмансипацию саму по себе (а политессы достаточно эмансипированны по сравнению с “традиционными” патриархалками, полагающими, что политика –  мужское дело), то в этом контексте уместны параллели с феминизмом. Однако правые политессы – это, скорее, феномен женского викариата. Радикальные феминистки отмечают, что “институт женщин-викариев (заместительниц мужчин и прежде всего — знатных и богатых мужчин) также является специфически европейским явлением, обусловленным традиционным европейским милитаризмом”. (ссылка http://womenation.org/neopatriarchy-and-traffic-in-women/#_ftnref3) В России ярким примером политессы, пренебрегающей правами женщин как группы ради личной выгоды и транслирующей патриархальные ценности, является, например, Елена Мизулина.   

[nihilist-li-blog]

Хунты не будет, даже не сомневайтесь на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/05/15/hunty-ne-budet-dazhe-ne-somnevajtes/

#Главное, #Нынче, #Статьи #Главное, #Нынче, #Статьи

Хунты не будет, даже не сомневайтесь

Не так давно один знакомый скинхед сообщил мне, что вождь «Национального корпуса» Андрей Билецкий «предал революцию». По его мнению, правые партии сильны, но никто  не пытается совершить национал-социалистическую революцию. Власть крепнет, а ее оппоненты-националисты жуют сопли.

Но все это не правда. Наши фашисты жаждут революции. От вождей до рядовых они стремятся к власти. Но у правых нет возможности ее взять. Есть  три пути установления фашистской хунты: государственный переворот,  масштабный мятеж штурмовиков или победа на выборах.

Вооруженным путем они это сделать не смогут. Если бы смогли – мы имели бы уже попытки путча. После разгрома штаба частной армии Коломойского («дело Корбана») в 2015 году, не осталось силы, которая могла бы организовать качественный «патриотический» государственный переворот, о котором так мечтают в Кремле и штаб-квартирах украинских финансово-промышленных групп.

В Кремле не зря все время надеются на победу фашистов. Напомним, когда в первые месяцы 2015 года дело шло как раз к «хунте», Геннадий Корбан в интервью “5 каналу” фактически требовал федерализации Украины. Тогда же он публично высказался в пользу переговоров с ЛНР-ДНР. Патриоты на содержании Коломойского делали вид, что Корбан не говорит ничего крамольного. Но это все дела былые. Сейчас фашистско-«приватовская» хунта не сможет подписать капитуляцию.

Общенациональное восстание патриотов в камуфляже выглядит еще менее реальным, чем вооруженный путч. Для этого нет ни сил, ни возможностей.  «Третьи» майданы или инфантильные выходки главы «батальона ОУН» Николая Коханивского никогда не приведут к чему-то ��асштабному. Эти совершенно невинные мероприятия уже дали возможность нацгвардии и СБУ повысить свои полицейские навыки. Теперь силовики лучше подготовлены к подавлению бунтов, и правые это прекрасно понимают.

Парламентским путем победить невозможно. У нас за правых популис��ов (от Ляшко до Тягныбока) голосуют пенсионеры. Только голосование пожилых дает возможность победить правым. Собственно, чем ниже явка – тем выше шансы правых на победу. Старики всегда ходят на выборы. Парламентские выборы 2014 дали меньшую долю голосов националистов, чем местные в 2015. Причина не в радикализации граждан, а в демографии. Единственный устойчивый электорат у правых радикалов ровно тот же, что и коммунистов — это люди пожилого возраста. Поэтому сегодня риторика националистов так похожа на то, что обещала КПУ и ПСПУ.

Шансов, что все старики будут настолько слабоумными, чтоб лечить холеру кумовского капитализма с помощью фашистской чумы, маловато. Деменция, конечно, явление распространенное, но не настолько, чтоб обеспечить правым безоговорочную победу.

Если наши фашисты теоретически и смогут провести крупную фракцию в парламент, то они все равно не смогут взять власть. Самая впечатляющая победа ВО «Свобода» за пределами Галиции состоялась в 2015 году в Конотопе, при рекордно низкой явке (40,2 %).

Ранее судимый за мошенничество  Артем Семенихин был избран мэром Конотопа голосами чуть более 6 тысяч избирателей. Это четверть проголосовавших и примерно пятнадцатая часть жителей 90-тысячного города. За партию ВО «Свобода» проголосовало еще меньше — всего 4384 человека.За мэра отдали голоса 25,3%, а вот за партию — 17,22%. И чем ниже явка, тем больше пенсионеров среди избирателей.

Семенихин заменил портрет Порошенко на портрет Бандеры и катался на присвоенной им волонтерской машине  Toyota Tundra с гитлеристскими граффити 14/88 на бортах. Злые сослуживцы утверждают, что офицер-психолог Семенихин покинул расположение 92-й бригады в феврале 2015. Но не будем судить его слишком строго. Настоящий эталонный патриот может себе позволить оставить часть во время февральских боев за Дебальцево. Ему нужно беречь себя для Родины.

Сейчас  Семенихин борется против большинства горсовета, который хочет отправить его в отставку. Национальной революции в отдельно взятом Конотопе так и не случилось.       

Основная проблема украинских фашистов в том, что у них нет четкой программы действий. Они не имеют плана завоевания государственной власти, да и не знают, что им с этой властью делать. Действия правых широко освещаются в СМИ, но они не ведут ни к какой стратегической цели. Все это или реакция на внешние раздражители, или перманентный предвыборный пиар.

Есть блокада оккупированных территорий, организованная депутатами «Самопомичи», близкими к Коломойскому?  Отлично. «Свободовцы» включаются в нее, например, в том же далеком от зоны АТО Конотопе! «Свободовцы» поддерживают любой мутный «патриотический движ», если есть возможность потолкаться на свежем воздухе или в просторном помещении.

Нужно чем-то занять партийный молодняк, поэтому «Нацкорпус», к примеру, включается в антизастроечную деятельность в Киеве. «Сбербанк России» признает паспорта ЛДНР, и «азовское движение» тут же бежит пикетировать филиалы финансового учреждения или закладывает вход кирпичами.

В Сумах «Восточный корпус» пытался  бороться против повышения платы на проезд в общественном транспорте с 3 до 5 гривен. Местный вождь «корпуса» Денис Сокур долго грубил городским депутатам на заседании рабочей группы.

  Ну, и довыделывался — получил в лицо от одного из народных избранников.

  После такой яркой встречи “рабочей группы”, перевозчики и их союзники в горсовете получили возможность не обсуждать повышение тарифов на людях. Публичным слушаниям, на которых транспортников легко ловили на вранье, настал конец. Тариф можно поднимать.

Можно было бы заподозрить Дениса Сокура и его товарищей-праворадикалов в сознательной провокации, но это было бы клеветой.  Люди с мировоззрением мелких гопников не могут переиграть бюрократов.

За всеми действиями наших наци нет никакой стратегии. У правых нет ни конкретной программы преобразований, ни механизма, с помощью которого они могли бы прийти к власти. Собственно, у нас в стране пока что отсутствуют и объективные предпосылки победы сторонников фашистского режима.

Тягныбок и Билецкий не предали национальную революцию — они знают, что такая революцию  невозможна. Партийные массы правых верят в то, что руководство имеет план, а его нет. Мы наблюдаем политический эквивалент хаотичного и бесцельного броуновского движения. Не безнадежного дела, победе которого может посвятить себя истинный джентльмен, как писал в свое время Борхес, а активизма ради активизма.  Рядовой актив и околопартийное «мясо» верит, что верхи знают ответы на все возникающие вопросы. Но это не так. Лидеры тоже не знают куда идти, и покамест просто борются за места во власти и за крохи со стола капиталистов.

Например, в программе «Национального корпуса» можно найти заимствования из фантастических романов, программы КПУ, взаимоисключающие пункты и просто напыщенную чушь. У ВО «Свобода» со времен «ребрендинга» и отказа от старого названия СНПУ отсутствует полноценная программа.

Но об интеллектуальной нищете правых партий мы поговорим позже. Следите за обновлениями на нашем сайте.

[nihilist-li-blog]

Конопляный марш — 2017: что происходит в украинской наркополитике на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/05/01/konoplyaniy-march-2017-narkopolitika-ukraina/

#Главное, #Нынче #Главное, #Нынче

Конопляный марш — 2017: что происходит в украинской наркополитике

После трех лет затишья Конопляный марш свободы снова активен. Ближайший выход состоится 20 сентября 2017 года — на нем впервые в истории Украины будут требовать легализации медицинского каннабиса, при этом напоминая о необходимости декриминализировать статью за хранение наркотических веществ. Также кампания напоминает о том, что во всех развитых странах проходят научные исследования веществ, в то время как в Украине за это можно схлопотать срок. 

Прес-аташе Марша Тарас Ратушный рассказал Нигилисту о вызовах, стоящих на пути продвижения гуманной наркополитики и о том, что в Украине изменилось в этом плане за последние 10 лет.

Какие цели перед собой ставит Конопляный марш свободы — 2017?

Главным требованием «��онопляного» Марша Свободы всегда было создание национальной стратегии по наркотикам. Уже три года, как она написана, обсуждена  и принята. Стратегия государственной политики по наркотикам (до 2020 года) с августа 2013 года  существует как базовый акт, который частично начинает реализовываться, но происходит это слабо и медленно. Пунктом вторым всегда была декриминализация части первой статьи 309 Уголовного кодекса Украины (изготовление и хранение небольших количеств наркотических веществ без цели сбыта).

Марш свободы — 2012

До 2013 года главным аргументом здесь была проблема наркокоррупции правоохранительных органов, конвейер вымогательств под угрозой «досыпать» в изъятое был непробиваемой крепостью из законов и подзаконных актов. Получение материальной выгоды было главной мотивацией МВД в борьбе с «наркопреступлениями», а полноценная правозащитная работа по отношению к людям, ставшим жертвами этой системы, была попросту невозможна. С точки зрения сегодняшнего дня эта проблема перестала существовать как системное явление.

Системная коррупция вокруг ч. 1 ст. 309 ККУ существовала благодаря системе «трёх суток», на которые можно было закрыть отдельную категорию граждан без решения суда и доступа к адвокату. За трое суток либо родственники приносили деньги, либо на экспертизу отправлялось нужное следователю количество и возбуждалось дело по ст. 309 ч.1 УКУ.

Да, изоляция без решения суда у нас по Конституции составляет три часа. Но, получалось, что отдельную категорию граждан можно задержать на трое суток «по подозрению в наркопреступлении». Да, трое суток без понятых и адвоката, потому что это не уголовная статья, а административная, которая просто позволяет задерживать человека на трое суток и делать с ним что хочешь.

Не было никаких механизмов, чтобы не допустить этого?

Не было механизма, с помощью которого в течение трёх суток к этому человеку мог бы попасть адвокат. Удобная система для того, чтобы вымогатели в погонах существовали безбедно, и она постепенно набирала обороты. Любой человек мог стать жертвой этой системы: неважно, были у него вещества или нет. Потому что с изъятым очень легко совершать манипуляции без понятых и адвокатов.

Естественно, это все диктовалось только жаждой наживы. Цены росли только выше и выше, это были тысячи долларов и евро. Это цена свободы человека, чья вина в лучшем случае состоит в хранении незначительного количества (до 5 грамм) наркотических веществ без цели сбыта, для личных нужд.

Сейчас мы имеем все основания говорить, что этой системы уже нет. Её нет с того момента, как начал действовать новый Уголовно-процессуальный кодекс. Собственно, решение этой проблемы было сделано просто путем принятия нового закона в 2012 году. Условно говоря, с 2013 году у нас открыта дорога для решения всех накопившихся в наркополитике вопросов. Самый главный вопрос — проблема «трёх суток», был решён с помощью КПК.

Произошло следующее: если следователь хочет возбудить уголовное дело, он должен четко выполнить процедуру, в частности, подозреваемый должен получить правовую помощь. Если дело поступает в суд и оказывается, что адвоката не было, суд просто не берет дело в производство. Соответственно, перспективы у подброса наркотиков практически нет, на подозреваемого давить нечем, чтобы требовать деньги.

После принятия нового КПК были эпизодические случаи задействования старых схем наркокоррупции. Они удавались только там, где жертвы не знали о своих правах и изменениях в законах.

Марш свободы — 2012

То есть, если человек не знает, что его могут задержать только на три часа, а не на трое суток, и не в курсе, что имеет право на адвоката, понятых, и ему угрожают статьей, то потом суд просто не берёт это дело?

Получается, что так.

Значит, ситуация начала улучшаться ещё до Майдана?

Да. А окончательно проблема решилась с принятием новой государственной стратегии относительно наркотиков осенью 2013 года, за пару месяцев до Майдана. Это было постановление Кабинета министров  № 735-р от 28 августа. Принятую стратегию должны были реализовать в течение следующих шести месяцев. Правительство обязывалось подготовить список законов, законопроектов, подзаконных актов, которые нужно привести в соответствие со стратегией.

Сейчас вопрос декриминализации незначительных правонарушений, связанных с наркотиками, стоит особо остро. В стратегии прописано, что необходимо изучить модели декриминализации, незначительных правонарушений связанных с наркотиками, как один из инструментов урегулирования дел, связанных с наркотиками. Согласно стратегии, главная цель правоохранителей — это сбыт наркотиков, а не их хранение для личных целей.

Мы всегда говорили что декриминализация ч. 1 ст. 309 — это деятельный механизм для того, чтобы заставить систему работать по настоящим целям. По настоящей наркопреступности, а не «из пушки по воробьям».

Сегодня, в 2017 году, декриминализация этой статьи — это объективно назревшая необходимость, которую в правительстве понимают, в принципе. Но картина ещё недостаточно понятна обществу. Тема рискованная в плане популизма, но регуляция антинаркотического законодательства и не должна зависеть от предрассудков общества. Это дело уполномоченных государством экспертов, которые просто должны заставить систему работать правильно.

Марш свободы — 2012

За последние пять лет сила уголовного давления на наркопреступления сократилась в три раза. Речь обо всех наркопреступлениях, о шансах быть задержанным и осуждённым. Это в абсолютных цифрах, потому что в 2009 году у нас было почти 30 000 осуждённых за наркопреступления, из них две трети — за хранение без цели сбыта.

Да, с потерей коррупционной мотивации интерес к наркопреступлениям логично упал, количество обвинительных приговоров по делам, связанным с наркотиками, сократилось в три раза. Но только теперь осужденные за хранение без цели сбыта составляют не 2/3 от всех, а 3/4…

Можно было бы сказать, что у нас произошла плавная депенализация, но не малозначительных правонарушений а как раз тяжелых преступлений. Чисто математически, у торговцев наркотиков (ст. 307 КК) шанс попасть под уголовное преследование — чуть больше 10%, у организованной наркопреступности шанс пострадать еще меньше — 2%. Где заняты основные ресурсы полиции?

На преследование незначительных правонарушений. В 2016 году за сбыт наркотиков осуждено рекордно малое число граждан — 729. А за хранение без цели сбыта осудили 6997, из них больше 5000 — по первой части ст. 309, то есть за небольшие количества без цели сбыта.

Как такое могло произойти?

Это абсурд, но у него есть много причин. Развивать дело за сбыт сложнее, еще сложнее довести до приговора. Если раньше для пришивания этой статьи можно было взять двух наркозависимых и заставить их что-то написать на человека, приложить два рапорта, выбить признание и дело готово к суду, то сейчас нужно реально работать, собирать доказательства по-настоящему. То есть, новый КПК заставляет полицию выполнять свою работу ответственно, и в определённых моментах это стало очень демотивировать личный состав.

Они решили просто не заниматься теми делами, над которыми надо серьёзно работать?

Именно. Потому что дело за сбыт это минимум пачка бумаги, толстенное дело с доказательствами, уликами, свидетельствованиями. А 309 статья, это максимум 40-50 листов бумаги. Главным доказательством является изъятое, и если в деле был адвокат, понятые, и все формальности соблюдены, то дело идёт в суд и заканчивается приговором.

Были ли разговоры о декриминализации раньше, до вашей инициативы?

Ещё в 2004 году группа судей из апелляционного суда Киева создала отчёт, по которому просто проанализировала свою деятельность, вынесла рекомендации, которые в том числе заключались в декриминализации ч. 1 ст. 309.

Судьи ссылались на то, что они погребены под ворохом таких дел, и если незначительные правонарушения просто перенесут из криминального кодекса в административный, это даст им реальные преимущества. �� том числе оптимизируется загрузка судов, увеличится их эффективность по реальным преступлениям, на которые просто не хватает времени. Это было в 2004, когда ещё не было никаких маршей за декриминализацию.

Марш свободы — 2013

В 2005 году, по завершению оранжевой революции, новая власть дала достаточно чёткий сигнал. Тогдашний министр внутренних дел Юрий Луценко признал, что практика расследов��ния наркопреступлений оставляет желать лучшего. В частности, в начале 2006 года он объявил, что правоохранительные органы должны перестать преследовать наркозависимых и сосредоточить свой вектор борьбы на «реальной наркопреступности», под которой он подразумевал, разумеется, сбыт наркотиков.

То есть, это такая концепция, что наркотики — в принципе зло, но стоит прощать зависимых или тех, кто тихонечко употребляет сам по себе?

Нет, здесь не вопрос не о готовности кого-то прощать. Это же не дело МВД — прощать кого-то, миловать или казнить. Дело правоохранительных структур — выполнять чёткий алгоритм, который им задан действующим законодательством. И пока законом предусмотрена возможность преследовать уголовно за хранение без цели сбыта от 5 г. каннабиса, такие уголовные производства открываться будут. Даже если МВД прекратит охотиться на данный «состав преступления» ради наживы или статистики, объективно эта статья продолжит лидировать в отчетах и парализовать работу судов.

Пять тысяч приговоров в 2016 году по уголовным за незначительные «наркопроступки» могли бы в случае декриминализации закончиться административными штрафами при минимуме затрат. Но государство на них потратило десятки тысяч драгоценных человеко-часов следственных групп, прокуратуры и судов.

Может ли себе такое позволить государство в реалиях стремительного роста настоящей преступности, на борьбу с которой у полиции сегодня не хватает рук? Вопрос риторический. Достаточно посмотреть — а чем, собственно, заняты руки полиции.

продолжение следует

[nihilist-li-blog]

«Конопляний марш — 2017» вимагатиме легалізаціі медичного канабісу на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/04/27/konopliany-marsh-svobody-2017/

#Нынче #Нынче

«Конопляний марш — 2017» вимагатиме легалізаціі медичного канабісу

«Конопляний марш свободи», що пройде 16 вересня у Києві, вимагатиме від держави легалізації лікарських засобів на основі канабісу. Про це заявили організатори Маршу на прес-конференції, повідомляє кореспондент «Нігіліста».

Прес-аташе заходу Тарас Ратушний зазначив, що ініціатива з декриміналізації зберігання психоактивних сортів канабісу для власного вжитку, що була заморожена протягом останніх трьох років, відновлює свою роботу.

«Марш свободи» повертається на вулиці міст України, в Києві він пройде 16 вересня. Марш буде не просто одним щорічним дійством, а низкою подій», — сказав він.

Ратушний озвучив вимоги кампанії, серед яких, окрім легалізації лікарського канабісу — декриміналізація виробництва і зберігання наркотичних засобів без мети їх збуту (ч. 1 ст. 309 ККУ).

Ратушний зазначив, що насьогодні в Україні — один з найнижчих у Європі порогів настання кримінальної відповідальності за зберігання наркотичних речовин, що для канабісу складає 5 грамів.

На його переконання, це призводить до перенавтантаження правоохоронних органів справами, не пов’язаними з серйозною наркозлочинністю. Для вирішення цієї проблеми достатньо підняття порогу до рівня, встановленого в країнах Західної Європи.

Згідно статистики, внаслідок поступової депеналізації («закривання очей» на дії, що за законом вважаються правопорушенням) в Україні все менше людей притягаються до відповідальності за так звані наркозлочини.

Так, у 2011 році кількість засуджених складала близько 25 тис. осіб, а в 2016 — всього 9 тис., близько 700 з яких були засуджені за збут наркотичних речовин, розповів Ратушний.

При цьому за зберігання наркотичних речовин без мети збуту в 2016 році було засуджено майже вдесятеро більше осіб — близько 7 тис. Такий перекос організатори Маршу пояснюють особливістю роботи українських правоохоронних органів, в яких незначні правопорушення стали «королевою статистики».

«Це відповідь на питання «чим зайняті руки правоохоронних органів». За кожною такою справою — людський ресурс за рахунок платників податків. Від таких переслідувань держава не отримає нічого, окрім витрат», — заявив Ратушний.

За його словами, доведення мети збуту наркотичних речовин вимагає серйозних слідчих зусиль, чим поліція за умови відсутності корупційних можливостей у новому Кримінально-процесуальному кодексі займатися не бажає.

«Якщо цю систему не змінити на законодавчому рівні, реформа поліції не відбудеться в повній мірі. Слідство, експертиза, кримінальна справа тощо — все це час і гроші. Навіть наказ не чіпати людей з самокрутками цього не змінить. У країні війна, вулиці посилено патрулювати, обшуків більше ніж раніше», — додав він, пояснюючи беззмістовність перенавантаження правоохоронців справами, пов’язаними із виявленнями у громадян незначних об’ємів канабісу.

На прес-конференції було оприлюднено звернення українських науковців до уряду з вимогою врегулювати порядок обігу канабісу для наукової діяльності та медичних досліджень.

На переконання організаторів маршу, в Україні є нагальна необхідність у медичних препаратах на основі канабісу — зокрема, для лікування таких хвороб, як подагра, мігрень, пост-травматичний синдром в учасників бойових дій, раку тощо.

Проте, зазначається, чинний досвід використання канабісу в медичних цілях в українців не є легальним і зводиться до самолікування, що терміново необхідно виправляти.

Як зазначив кандидат біологічних наук, нейрофізиолог і провідний науковий співробітник Інституту фізіології їм. Богомольця Дмитро Ісаєв, в України повністю закритий доступ до сучасних препаратів на основі канабісу.

«Все більше і більше хвороб, які можна лікувати канабісом, відкривають науковці світу. В України немає такої можливості. За законами ми не можемо досліджувати навіть непсихоактивні сорти конопель — це загрожує кримінальною справою», — зазначив науковець.

Нагадаємо, «Конопляний марш свободи» — ініціатива, що понад 10 років добивається системних змін у наркополітиці. Однією з вимог Маршів було ухвалення стратегії державної політики щодо наркотиків, яка в результаті була прийнята Кабміном у 2013 році.

Зокрема, ця стратегія передбачає декриміналізацію та депеналізацію окремих правопорушень, пов’язаних з наркотичними речовинами.

[nihilist-li-blog]

О лицемерии - казус Сергиенко на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/04/22/o-litsemerii-kazus-sergienko/

#Нынче #Нынче

О лицемерии - казус Сергиенко

Oh my darling, Oh my darling, Oh my darling party line. Oh, I never will desert you Cause I love this life of mine.

Я пару лет назад поспорил с одним товарищем на тему того, вернется ли коллективный “Андрей Манчук” в украинское левое движение, примут ли его там как своего. Он утверждал, что это невозможно, что есть вещи, которые не прощают, что кровь не смыть и после харьковской ОДА пророссийские “левые” будут изгоями, никогда не станут частью движения. Я же говорил, что кровь высохнет и отвалится, а “Манчук “непременно вернется как ни в чем не бывало. Можно считать, что я тот спор выиграл.

Реакция на ранение киевского экс-боротьбиста, теперь члена Соцруха Станислава Сергиенко убедительно показала, что Манчук вернулся и живет в ваших сердцах.

Под предлогом сочувствия к раненому человеку (резать нонкомбатантов, даже столь неприятных – недопустимо) задним числом было произведено полное оправдание его политической позиции. Жалость, милосердие, сочувствие — это замечательные эмоции, которые можно (и, в согласии с некоторыми этическими системами, нужно) испытывать к любому живому существу. Но в глазах левой общественности Сергиенко своей кровью заслужил не жалость и даже не “прощение”, а именно безоговорочное оправдание своих взглядов и поступков. В практически в ультимативной форме от неопределившихся требуют солидаризироваться с Сергиенко не как с жертвой, а как с политическим субъектом, как с носителем Идеи. И они охотно поддаются на этот шантаж.

Раньше “левые интеллектуалы” могли утверждать, что “Сергиенко — не боротьбист”, и это, при большом желании, можно было объяснить их глупостью и наивностью (на самом деле всё же чаще лживостью и наглостью). Все факты доказывающие связь Сергея со сталинистской сектой объявлялись устаревшими или попросту игнорировались.

Теперь, вроде как, подоспело совсем уж свежее доказательство: первое же свое интервью пострадавший от нападения дает не абы кому, а сурковскому сайту Лива, причем беседует с другом и главным международным популяризатором Боротьбы Алексеем Сахниным.

Да что уж там, ему оказывают моральную поддержку бывшие однопартийцы включая участников “Призрака”, и Станислав не спешит отмежеваться от подобной дискредитирующей помощи. Но всё это левые предпочтут не замечать. Отныне критика боротьбистов и их союзников станет в левом болоте табуированной.

Нельзя говорить, что Сергиенко продолжает сотрудничать с боротьбистами, нельзя говорить и о его единомышленниках, ведь они могут пострадать!

Как учил нас известный левый интеллектуал Егор Холмогоров: “для святого дела будем врать всей страной”. В масштабах отдельно взятого движения это отлично получается. Правда озвученная в публичном пространстве, приравнивается к травле и доносу. Правду нельзя говорить вслух, её нельзя говорить даже шепотом, вдруг правые услышат!

По сути, это очень примитивный, но действенный шантаж жертвенностью: да, Сергиенко ни на йоту не изменил свои взгляды, да, он ни в чем не кается и активно общается и взаимодействует со своими товарищами-сепаратистами. Но говорить об этом вслух ни в коем случае нельзя, потому что Сергею угрожает опасность, вместо этого мы будем врать и отрицать очевидное. При этом, правда, под ножи правых лишний раз подставляются несведующие соратники по движению, которым придется отвечать уже за чужие грехи. Правые, которые любят клеймить всех своих оппонентов “сепарами” по сути небезуспешно работают на построение левого единства, настоящему антимайдановцу становится куда проще получить солидарность и поддержку леваков, которые ощущают себя такими же точно потенциальными жертвами.

Возникает вопрос: левенькие, а вы за комсомольца Вадима Папуру так же сильно переживали? Может быть, собирали деньги его семье после его гибели? Проводили мероприятия в его память? Что, без гугла не знаете кто такой Вадим Папура? Ебаные лицемеры. Ну да, он не писал на Спильне, не тусил со столичными леваками и не был “левым интеллектуалом”. Практически ровесник Сергиенко попросту не успел вырасти в левого интеллектуала: он погиб второго мая 2014 года в Одесском Доме Профсоюзов. О нем, правда, помнят лишь боротьбисты и соратники по Антимайдану. Новым левым друзьям Сергиенко он был безразличен. Эмпатия тусовки проявляется весьма избирательно: лишь к людям своего круга. Принадлежность к “кругу” на практике оказывается важнее всего: политической позиции, заслуг, ошибок, преступлений.

Стоит уже перестать врать себе и окружающим: левым, сплотившимся вокруг Сергиенко, следует признать Антимайдан и сотрудничество с ним вполне нормальным явлением (к чему, кстати, многие левые интеллектуалы давно уже клонят, продвигая позицию: “Майдан и Антимайдан равноценны, и там, и там были прогрессивные и реакционные элементы”), и тогда уж начинать поддерживать всех “антивоенных” мучеников Харькова, Одессы и Днепропетровска. Их очень много. Нахожу такую позицию ошибочной, вражеской, но честной и оттого заслуживающей некоторого уважения.

Самое подлое – это отрицать факты, игнорировать прошлое юного боротьбиста. Это не прошлое, это настоящее. Причем не только Сергиенко, но и ваше, если продолжите притворяться. А вы непременно продолжите.

“Боротьба” триває.

[nihilist-li-blog]

Прибічники влади Чечні закликали до розправи над незалежними журналістами на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/04/14/pribichniki-vladi-chechni-zaklikali-do-rozpravi-nad-nezalezhnimi-zhurnalistami/

#Нынче #Нынче

Прибічники влади Чечні закликали до розправи над незалежними журналістами

Після публікації російським виданням «Новая газета» низки матеріалів про викрадення, катування і вбивства гомосексуалів у Чечні, наближені до влади Рамзана Кадирова заявили про помсту. Редакція «Новой газеты» вбачає у цьому відкриту погрозу своїм журналістам.

Під час зустрічі чеченського духовенства та наближених до влади у центральній мечеті Грозного було складено резолюцію, згідно з якою публікації «Новой газеты» про злочинні дії поліції стосовно гомосексуальних чоловіків «образили» чеченське суспільство і заслуговують на «відплату».

Зокрема, у складанні цієї заяви брав участь радник президента Чечні Адам Шахідов. Захід транслювався на центральному телебаченні республіки.

«З огляду на те, що нанесено образу віковим підвалинам чеченського суспільства і гідності чеченських чоловіків, а також нашій вірі, ми обіцяємо, що відплата наздожене істинних підбурювачів, де би вони і ким би вони не були, без строку давності», — йдеться у заяві прибічників влади Чечні.

Редакція «Новой газеты» переконана, що ця резолюція підштовхує релігійних фанатиків до розправи над журналістами.

«Цілком очевидно, що нинішня хвиля репресій — не унікальне явище для сьогоднішньої Чечні. Рівень насильства в республіці за останні три роки стрімко зріс і це прямо пов’язано з відсутністю повноцінного розслідування вбивства Бориса Нємцова, яке, по суті, зійшло з рук замовникам цього злочину. Безкарність саме за цей злочин породив їх повну впевненість у власній невразливості», — заявляє редакція видання.

Не дивлячись на загрози, редакція видання прийняла рішення продовжити роботу у Чечні.

Ми підтримуємо редакцію цього видання у боротьбі за правду в надскладних умовах сучасної Росії та закликаємо до всебічної підтримки журналістів, яким відкрито погрожує диктатура.

[nihilist-li-blog]

Борцы за мир зарезали черную овцу у ворот Освенцима: черная месса и молчание ягнят на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/04/08/bortsy-za-mir-zarezali-chernuyu-ovtsu-u-vorot-osventsima-chernaya-messa-i-molchanie-yagnyat/

#Действия, #Нынче #Действия, #Нынче

Борцы за мир зарезали черную овцу у ворот Освенцима: черная месса и молчание ягнят

От редакции Нигилиста 24-го марта на территории Освенцима состоялся непонятый СМИ перформанс: прикованные к воротам обнаженные люди, взрывы и стрельба и наиболее шокирующая деталь – жертвоприношение черной овцы перед воротами лагеря. Произошедшее интерпретировали по-разному. По мнению разных наблюдателей там собрались: исламисты, антисемиты, отрицатели Холокоста. Какой-то русский телеканал даже увидел в произошедшем Черную Мессу. По поводу произошедшего возбуждено несколько уголовных дел. Акцию в Освенциме можно включить в учебники как пример яркого, скандального, но абсолютно бессмысленного и даже вредного арт-активизма: месседж авторов оказался абсолютно не прочитан за дымом пиротехники и кровью жертвенного животного.

Мы публикуем три текста: официальный пресс-релиз от авторов акции и два критических замечания от её участников, которые стали невольными жертвами манипуляции: большинство людей, пришедших к воротам концлагеря не подозревали, что им придется стать соучастниками убийства животного. Общий концепт происходящего был скрыт от всех, кроме главных организаторов. Можно сказать, что авторы выступили в качестве режисеров кровавого уличного театра, остальные же: и люди, и животное, стали их реквизитом.

Произошедшее поднимает ряд важных тем, в первую очередь вопросы художественной и активистской этики: допустимо ли во имя благородной высшей цели убийство невинного живого существа и допустимы ли обман и дезинформация собственных соратников.

Редакция извиняется за заголовок в духе газеты Спид-инфо, впрочем нет, не извиняется, ради заголовка и публикуем.

От авторов перформанса 24 марта в 14:15 собранная нами группа художников-перформеров провела антивоенный гражданский перформанс на территории бывшего концентрационного лагеря Аушвиц/Биркенау под воротами с надписью “Arbeit Macht Frei”. Военные конфликты раздирают мир на части и в них гибнут люди — это тема, которая нас волнует и к которой мы хотели привлечь внимание общества и СМИ. Бывший концентрационный лагерь Аушвиц/Биркенау место беспрецедентного убийства людей и символ страшной трагедии, которая не должна повториться. По нашему глубокому убеждению, мировое сообщество, допуская военные конфликты, как бы нарочито пытается открыть ящик Пандоры и довести до очередного геноцида и массового террора. И чтобы не допустить кровопролития и войны, мы должны использовать все, что в наших силах. Нашей целью не было осквернение памятника или оскорбление посетителей музея и жертв фашизма. Но мы понимали, что, проведя свою акцию на территории лагеря, будем услышаны всем мировым сообществом. Мы входим на территорию музея бывшего концентрационного лагеря Аушвиц/Биркенау, на центральные ворота под надпись “Arbeit Macht Frei”. Все раздеваются и приковывают себя наручниками и цепями к воротам, становятся на колени и читают антивоенный манифест-молитву (которая не имеет ярко выраженного отношения к религии, а является лишь просьбой к богу о мире на нашей земле), сжигая свою одежду. Мы завешиваем в надписи над нами слово “Arbeit” словом “LOVE”, делая из нее надпись “Love macht Frei”. На всех телах надписи городов, где идут боевые действия и гибнет мирное население. Мы чувствуем омерзение к фашизму и насилию, такое же, какое фашисты чувствуют к нам. Мы скорбим по всем невинно убиенным в лагере смерти. Невинные люди, дети гибнут по всей планете до сих пор. И символом этой невинности была овца.

Основой концепции было то, что никто из участников перформанса, кроме организаторов, понятия не имел о существовании овцы. Нашей целью было продемонстрировать ужас, который испытывают города под дождями из снарядов. Такой ужас, увидев овцу и услышав звук взрывающихся петард, испытали перформеры с надписями городов на своих телах, они, как уничтожаемые города, могут только со скованными руками обнаженные молиться о прекращении насилия. Нашей целью было продемонстрировать, как грубая сила сначала обманом приглашает целые народы к сделке, к участию, как мы пригласили перформеров, а затем их же и использует в своих собственных целях. Так, на глазах у ничего не подозревающих до этого артистов и случайных зрителей, коими были посетители музея, была предана смерти овца. Живя вдали от военных действий, мы не видим всего ужаса насилия, которое происходит в Украине, в Сирии, Ираке и других странах. Овца стала нашей жертвой, демонстрацией того, как беспощадна по своей сути война, что война забирает жизнь навсегда. Эта жертва была вынужденной. Для нас она — символ невинного существа, которое страдает ни за что. Все зрелище перформанса не должно вызывать симпатии к нам, оно должно заставить понять, как ужасна война и по сей день.

Действия охраны и полиции — это продолжение продуманного нами плана. Так же, как участники были закованы в наручники, граждане должны сковывать насильственные действия своего правительства, запрещая применение насилия и политику крови. Как человеческая мысль и наука победили чуму, так же люди должны покончить с ненавистью человека к человеку и победить такое явление как Война. Человек и все, что существует на нашей земле, достойны жить в любви, мире и согласии. Использование музея было обязательным для нас элементом, так как откуда, как не из самого страшного места на нашей планете — нацистского концентрационного лагеря, где погибло самое большое число невинных людей за всю историю человечества, — должен был вырваться голос, просящий прекратить лить кровь. —————————————

Комментарии участников Товарищ Брахман: #killforpeace #lovemachtfrei

Лавина ненависти, накрывшей художников и художниц после акции в Освенциме, была вполне ожидаема. Неожиданно другое — немота участников, “молчание ягнят”. Вероятно, она результат того что, выступил не сплоченный акционистский коллектив, а группа людей, увидевших друг друга впервые в Освенциме. Я отказываюсь от блеющего “мы” и говорю далее только от себя, не связываясь ни коллегиальной дисциплиной, ни концептом перформанса. Я не автор этой работы. Как наблюдатель руководствуюсь своими либертарными взглядами, как участник — восприятием этого события, подобного выстрелу дробью.

Выпущенный организаторами пресс-релиз производит странное впечатление не только смысловыми лакунами, но диссонансом между риторикой “за мир” и этическим релятивизмом, на котором основан концепт перформанса. “Борьбой за мир” нам прожужжали все уши в пионерском детстве, именно ей оправдывалась и гонка вооружений, и последующие военные операции “принуждения к миру” правительств Клинтона, Буша и Медведева. Это логика прослеживается и у организаторов акции, убивших живое существо ради “борьбы за мир”.

На спекуляции на крови “невинных жертв” в качестве оправдания насилия основана любая милитаристская пропаганда. Далеко ходить не надо, вспомним медиальный образ “детей Донбасса” по российскому телевидению или страдания палестинских детей, как оправдание “антисионистского” террора. В ее основе лежит утопический фантазм “невинности”, подразумевающий действие юридической машины, определяющей вину, отделяющей агнцев от козлищ. Функция этой машины — вменение вины для последующей репрессии “виноватого”, как в басне про волка и овцу: “ты виноват лишь тем, что хочется мне кушать”, а пуля, как мы знаем, виноватого найдет. “Со времени Исуса невиновных нет”.

Так что отброшу фиговый листок разговоров про невинность и расскажу о своей бараньей судьбе. Моя баранья глупость другого рода, чем идиотизм. Идиот — асоциален, это рыбка плывущая не в динамике рыбьей стаи, а собственным таинственным маршрутом. Баран же экстатично социален, обожает чувство плеча (замечательно баранье плечо с зирой, перцем и кориандром), запах стойла, глупые глаза товарищей, он восторженно ломится за козлом, ведущим стаю, очередным навальным, как мы пошли за организаторами акции. В этом баран жертвенен. Ах да, невинен! Чтобы забить его, судьи и прокуроры не нужны, можно сэкономить юридическую волокиту, вполне достаточно просто владеть ножом.

Бараны подозревают о ноже и память о нем — не ритуал, убаюкивающий сознание, а событие. Удар молнии — удар ножа. Плоть его — поле боя, да любая плоть — поле боя. Несвятой черный агнец — тело устремленное к собственной цели, совокупность интенций, тело, как манифест или проповедь. Возможно, труп бессмысленно убитого животного и является идеальным памятником жертвам бессмысленных боен как прошлого, так и настоящего.

Концентрационный лагерь — не просто место убийства, это пространство систематического надзора, контроля и и индустриальных биополитических практик, включающих массовое уничтожение, но не сводящихся к нему. Концлагерь порожден внутренней логикой репрессивного аппарата, как одно из проявлений институционализированного насилия. Потому �� не могу согласиться с заявлением организаторов: “Так же, как участники были закованы в наручники, так и граждане должны сковывать насильственные действия своего правительства”. Репрессивный аппарат — не граждане, репрессивный антифашизм действует благодаря тому же “диалектическому” ухищрению, как и война во имя мира.

Память об институционализированных массовых убийствах не должна ни служить контролю и нормализации жизни, ни оправдывать отношения власти и подчинения. Однако индустрия памяти является одновременно и индустрией символической власти. Память же, записанная в самом теле, — содержит возможность бунта, совокупности практик бесконечной уязвимости. Насилие над гражданским населением служит не военно-стратегической задаче, а репрезентации отношений власти, и только язык репрезентативного насилия, грязный, как гангрена, как окопная жижа, позволяет говорить о бессмысленной бойни, вообще говорить во время нее, сейчас.

Слово “LOVE” на этом языке — не более чем надпись на саване убитой овцы. Но и не менее.

————————————— Zmicer Che

Во время основного действия под воротами по оговоренному сценарию начали взрываться шумовые гранаты и появился дым, а организатор перформанса в чемодане принес овцу, и один из участников достал нож и ее зарезал. В самом начале охрана и антитеррористическая служба музея приняли нас за террористов и имели полное право открыть огонь на поражение в связи с тем, что один из участников имел нож и раздавались взрывы. К счастью для всех участников перформанса, все закончилось, но некоторые из участников были задержаны в жесткой форме и были избиты. Как позже выяснилось, это была задумка организатора: бросать шумовые гранаты и зарезать овцу, но он об этом не сообщил участникам акции. После перформанса нас всех задержали и доставили в полицию, а мертвая овца, накрытая транспарантом “LOVE”, осталась лежать на территории бывшего концентрационного лагеря Аушвиц/Биркенау.

Почему позиция жертвы должна быть сильнее позиции автора, а тем более сильнее, чем позиция перформера, убежденного в своих действиях и берущего за них ответственность? Почему-то, сделав из меня жертву, организатор думает, что он меня тем самым защитил? От кого, от меня самого?

Принеся меня в жертву, как овцу, был нарушен мой внутренний баланс. Я не могу быть трезв, во мне вызван гнев и чувство, что я должен мстить. Мстить за свои убеждения.

Я сейчас вынужден оправдаться и оправдать то, что случилась, и мне ДОЛЖНЫ поверить — потому что Я ЖЕРТВА. Кто и почему мне должен поверить? Измазанный и повязанный на крови невинности — “символом этой невинности была овца”, я должен зачем-то становиться солдатом Вальхаллы, берсерком революции против пролития крови. Но кровь была пролита, и я был ею помазан.

А почему это не я “символ этой невинности”, почему меня не предали смерти, а может, потом бы и канонизировали, как первого арт-активиста, погибшего за великую правду искусства в борьбе. Было бы даже мое согласие и даже бы записал видео “Я приношу эту жертву во имя благой цели, во имя прекращения войны”? Почему это не моя кровь, или моя кровь не достаточно чиста — “Не надевай одежды, сделанной из разных веществ, из шерсти и льна вместе”.

Я ехал на мирную акцию, в которой демонстрацией тела и идеей/це��ью был полон мысли, что ударю в колокол, нажму тревожную кнопку и сработает сигнализация. И меня хоть на секунду, но услышат, ведь я буду говорить с территории массового убийства, с территории, пропитанной кровью, и если уж призыв остановить войны из лагеря смерти Аушвиц /Биркенау не найдет должного отзыва, то что тогда… Но меня измазали кровью.

Говорящие головы с мониторов и экранов опять призывают к увеличению ядерного потенциала. Ради безопасности строят оружие массового убийства, прикрывая это необходимостью защиты граждан. Бомбы и теракты разрывают тела и сознание. Повторяется климакс исторической петли столетия. Чаша ненависти переполнена, нарушен баланс. И в этой ситуации я пошел на мирный протест, чтобы не повторилась трагедия массового террора и геноцида. Не стоит забывать, что Аушвиц уже был и повторять этого не надо. Мне неприятно осознавать, что из-за больной идеологии, популизма, расовых предрассудков, религиозных различий погибли и погибают тысячи, сотни тысяч, миллионы, а в ответ приходится строить музеи и монументы трагедиям и войнам. И по некоему праву манипуляции я стал носителем ненависти, агрессии и кровопролития.

Все что произошло, это уже не акционизм — это уже арт-терроризм.

[nihilist-li-blog]

Правоохоронці проти «груп смерті»: параноя чи боротьба за фінансування? на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/03/24/pravoohorontsi-proti-grup-smerti-paranoya-chi-borot-ba-za-finansuvannya/

#Нынче #Нынче

Правоохоронці проти «груп смерті»: параноя чи боротьба за фінансування?

На початку березня Національна поліція зробила приголомшливу заяву, згідно з якою правоохоронці ведуть плідну боротьбу з так званими «групами смерті» в соціальних мережах, які нібито становлять небезпекою для українських дітей. За словами представників ювенального відділу та Кіберполіції, в Україні з 2014 року запроваджуються такі «деструктивні субкультури», як «емо, готи і аніме»; щоденно надходить до 70 повідомлень про зникнення дітей, пов’язані з «групами смерті», і перевірка підтверджує цей зв’язок у 15-18% випадків; під суїцидальні спільноти маскуються зловмисники, які обманом дізнаються через дітей дані про банківські рахунки їх батьків тощо.

При цьому єдине, що правоохоронці змогли ствердити, спираючись на перевірені факти, а не чутки та непідтверджені тези — це відсутність прямого зв’язку між «групами смерті» та дитячими самогубствами. Усе інше — зокрема деталі кримінальних проваджень, відкритих проти зазначених груп — на даний момент розголошенню не підлягає.

Разом із заявою уповноваженого президента України з питань прав дитини про соціальний характер дитячих самогубств, за які несуть відповідальність батьки, а не таємничі Інтернет-лиходії, виходить доволі суперечливий меседж. Якщо всьому виною — ставлення батьків, а не «групи смерті», і при цьому скарги на ці групи, згідно з засекреченою інформацією, підтверджуються, то що взагалі відбувається?

Відповідь на це питання Нігілісту допомогли знайти правозахисники.

Переглядаючи публікації в ЗМІ та дописи в соцмережах, можна умовно розділити позиції щодо «груп смерті» на параноїдальну та скептичну. Прихильники першої вірять в існування зловмисників, що доводять до самогубства дітей, пропонуючи їм сумну музику, малюнки з китами та заподіяння самим собі тілесних страждань. Скептики ж розглядають подібні повідомлення як засновану на суспільних страхах міську легенду, здатну призвести до суспільної істерії з полюванням на відьом.

Правоохоронці ж старанно підігрівають суспільний інтерес до теми, роблячи гучні повідомлення про викриття керівників «груп смерті», упередження дитячих суїцидів тощо. Здавалося б, правоохоронці мають стояти на сторожі здорового глузду і громадського спокою, проте у цій справі виходить протилежне. Виходить так, що панічні дописи в соцмережах, сумнівні історії, почуті від «одного знайомого» та приголомшливі заголовки в публікаціях призводять до ще більш гучних заяв правоохоронців, які в свою чергу посилюють суспільне збентеження. Виникає враження, ніби у цьому замкненому колі суспільство та правоохоронні органи вправляються у взаємному залякуванні.

На даний момент немає ніяких підтверджених відомостей про розкриття злочинних «груп смерті» чи навіть стійких доказів їх впливу на дітей. Проте достеменно відомо, що в Україні від 13 лютого 2017 року діє державна програма з кібербезпеки, що передбачає блокування сайтів, відстеження Інтернет-історії користувачів та розкриття їх персональних даних за вимогою правоохоронців. На перший погляд, це зовсім не пов’язані теми, проте експерти, з якими поспілкувався Нігіліст, мають іншу думку.

На переконання експерта правозахисної коаліції «Ні — поліцейській державі!» Михайла Лебедя, розслідування справ із доведення до самогубства не потребує додаткових заходів, окрім існуючих у кримінальному законодавстві, а дії правоохоронців щодо інформування та упередження випадків негативного впливу «груп смерті» — ні що інше, як спосіб отримати додаткове фінансування.

«З «синіми китами» все просто: якщо хтось когось доводить до самогубства, то по ньому «плаче» ст. 120 Кримінального кодексу України. Першопричиною ж суїциду в дітей є проблеми в їхніх сім’ях, а не спілкування з інтернет-маніяками. Страшні тексти чи відео, сумна музика, або представники екстравагантних молодіжних субкультур самі по собі також не загрожують життю дітей. Але в правозахисних колах є підозра, що очільники правоохоронних органів зараз почали частіше озвучувати тему «синіх китів» саме з метою добитися збільшення фінансування відповідних відділів поліції. Але проблема в тому, що політики теж можуть наслухатися цих історій і запровадити цензуру в Інтернеті», — впевнений правозахисник.

За його словами, протиставлення свободи і безпеки — досить старий політичний прийом, зловживання яким призведе до посилення в Україні репресивних механізмів на кшталт тих, що вже давно діють у Російській Федерації. Так, у цій країні успішно практикується ув’язнення громадянина за розміщення небажаного для держави допису чи медіа-контенту в обмін на «суспільну безпеку».

«Зловживання цим прийомом сьогодні загрожує перетворенням України на поліцейську державу російського штибу, де придушується будь-яка опозиція. Українському громадянському суспільству слід особливо пильно слідкувати за парламентом, щоб там не сплили ані «сині кити», ані аналоги Роскомнадзору, які можуть народитися з нещодавньої президентської Доктрини інформаційної безпеки України», — підкреслює Лебедь.

Також із новою доктриною кібербезпеки України погоджується і представник всеукраїнської правозахисної організації «Фундація регіональних ініціатив» Богдан Чумак.

«Так звані «сині кити» це добре розкручена вулична легенда, яка накручує істерію у населення і наводить людей на думку про цензуру в Інтернеті. Чи є зацікавленою стороною державні органи? Вочевидь, є. На таку думку наводить указ президента «Про Доктрину інформаційної безпеки України», у якому в пріоритетах державної інформаційної політики вказано: «законодавче врегулювання механізму виявлення, фіксації, блокування та видалення з інформаційного простору держави, зокрема з українського сегмента мережі Інтернет, інформації, яка загрожує життю, здоров’ю громадян України». Таким чином ми маємо перспективу українського аналогу «Роскомнадзора», — розповідає правозахисник, фактично підтверджуючи побоювання IT-експерта, який зробив висновок про запровадження в Україні репресивного регулювання інформації в мережі Інтернет, на кшталт того, що діє у Росії.  

За його словами, Міністерство внутрішніх справ з серйозним виглядом повторює панічну риторику про «групи смерті» та абсурд стосовно «пов’язаних зі смертю субкультур емо, готів і аніме» не випадково.

«Треба розуміти що тенденція до цензури Інтернету загальносвітова, і ця практика діє не тільки в Китаї, Росії та інших авторитарних країнах, а й в США. Так, наприклад, Google оприлюднив що за липень-грудень 2015 року отримав від державних органів 480 запитів на видалення інформації. Частка запитів із посиланням на ухвалу суду, виконаних Google — 49%, а частка запитів від державних установ або правоохоронних органів, виконаних Google — 72%. Така тенденція не один рік йде в країнах ЄС. В Італії для відкриття «хот спот» (загальнодоступної мережі Wi-Fi, — прим. ред.) треба подати запит у поліцію, а користувачам необхідно підтверджувати ідентифікацію особи. У Німеччині є так званий «таємний чорний список» матеріалів, заборонених до публікації в Інтернеті», — пояснює Чумак.

На його думку, сучасна політика стикається із дуже похмурим трендом щодо цензури в Інтернеті, яка поступово дійшла і до українських можновладців. «Суспільство отримало новий іспит на свободу слова після Революції гідності», — підсумовує правозахисник.

На переконання голови громадської організації «Правозахисна ініціатива» Михайла Камєнєва, «групи смерті» стали для МВС України вдалим приводом розпочати перші кроки із обмеження свободи слова в Інтернеті

«В Україні правоохоронні органи вирішили, що це вдала ідея — заявити про інспіровану нашим ворогом кампанію проти українських дітей. Тепер же починають лунати заклики до обмеження свободи в Інтернеті, блокування соціальних мереж. Справа вже доходить і до рекомендацій батькам контролювати соціальні мережі дітей, порушувати їх право на приватність», — підкреслює правозахисник, зазначаючи, що правоохоронці вхопились за безпрограшний аргумент — «захист дітей».

«Що тільки держава не робить під приводом «захисту дітей» — свого часу навіть існувала фантастична в своїй нелогічності та лицемірстві Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, керівники якої передивлялись порно та здійснювали експертизу еротичних журналів і виробів сексшопів. У цьому випадку те саме — бажання обмежити права і свободи намагаються завуалювати закликами про захист дітей. Наша держава має займатись не цим. Мають бути впроваджені ефективні механізми боротьби та запобігання насильству в сім’ї, психологи у школах мають справді виконувати свою функцію. Педагоги не мають бути байдужими. І ще багато чого можна і треба робити. Соцмережі мають самоочищатись від таких груп. Але точно проблема підліткових самогубств не вирішується обмеженням прав дітей і дорослих», — підкреслює Камєнєв.

На переконання голова харківської правозахисної організації «Громадська альтернатива» Марії Ясеновської, від реакції правоохоронних органів на «групи смерті» віє штучністю. Це не перша хвиля «страшилок» про групи в соціальних мережах, що приводять дітей та підлітків до самогубства, проте цього разу з неї роблять мало не загальнонаціональну проблему.

«Чим більше про це розмовляють, тим більше людей, в тому числі дітей та підлітків, починають ці групи шукати і відвідувати. Наприклад, мої діти, які активно користуються «Вконтакте», нічого про «групи смерті» не знали, а після невдалої розмови зі мною піддались загальній паніці і побігли досліджувати, що ж там. Ну і головне — реальність загрози. Жодні групи не можуть довести до самогубства впевнену у собі дитину, яку люблять», — пояснює Ясеновська.

«Однак у цій ситуації нас підштовхують до геть іншого висновку — що у великому і незрозумілому Інтернеті є дещо страшне і шкідливе для нашої дитини. Яка реакція природня? Вірно, прибрати загрозу. А на практиці це означає запровадження цензури в Інтернеті. Для мене очевидно, що відбувається підміна понять, яка ще й несе загрозу правам людини, як мінімум у контексті свободи вираження думок і доступу до інформації. Обмеження ніяк не вплинуть на проблему, а варто з’явитися такому механізму на законодавчому рівні — його легко можна розповсюдити на інші ситуації. Це дає змогу легітимно обмежувати доступ до інформації і «карати» неугодні Інтернет-ресурси», — впевнена вона.

Очевидно, що боротьба з «суїцидальними групами» органічно вплітається у попередню програму кібербезпеки президента і РНБО, яка полягає у стеженні за громадянами в Інтернеті, блокуванні сайтів за рішенням суду та інших технологіях контролю, цензури і ведення слідства, що нині діють в Росії. При цьому навряд чи діяльність борців з «синіми китами» можна назвати хитрим планом — судячи з усього, це традиційна ситуативна самодіяльність, направлена на кар’єрний ріст посадовця, збільшення фінансування його установи та відкриття електоральних перспектив. Діяльність правоохоронців щодо «викриття» лиходіїв, що посягають на дітей, видають в них недолугих аматорів, чиї здібності та стиль не відповідають ані посадовим приписам, ані, тим більше, власним амбіціям.

[nihilist-li-blog]

8 березня: святкувати чи боротися? на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/03/08/8-bereznya-svyatkuvati-chi-borotisya/

#Нынче #Нынче

8 березня: святкувати чи боротися?

  За даними ООН, майже п’ята частина усіх жінок в Україні зазнає фізичного насильства. Рівень участі жінок у суспільному та політичному житті в Україні є вкрай низьким, жінки фактично виключені з апарату ключових політичних рішень. Заробітна платня жінок в середньому на 24% нижча, ніж у чоловіків, а законодавча заборона брати на «важкі роботи» виключає працівниць, які мають для неї фізичні можливості та бажання. Військові посади, що офіційно можуть займати жінки — суттєво обмежені, проте насправді жінки беруть участь у бойових діях.

Це далеко не вичерпний перелік того, із чим щодня зустрічаються українські жінки. Багато що неможливо зафіксувати через відсутність систематичного збору інформації відповідними установами. Попри конституційне положення про рівність прав, Україна досі не може похвалитися його дотриманням як у побуті, так і в законодавстві.

Інститут національної пам’яті України пропонує скасувати 8 березня як державне свято, оскільки воно «впроваджене більшовиками», не причетне до подій «українського державотворення» і не має зв’язку із «історико-культурними традиціями Українського народу». Натомість Інститут пропонує привернути увагу до Дня сім’ї.

Ми поговорили про 8 березня, права жінок та фемінізм з українками  різних захоплень і професій, які не згодні як з усталеним розумінням Міжнародного жіночого дня, так і з його «декомунізаційним» прочитанням.

Анастасія Вінславська — волонтерка, інструкторка з тактичної медицини, Львів

Анастасія Вінславська

Фемінізм є ознакою людини, що думає, яка усвідомлює, що статева дискримінація — це не те, що вже стало пережитком історії, або існує лише у відсталих країнах третього світу. Це суттєва нерівність оплати праці чоловіків і жінок при однаковому професіоналізмі й робочому графіку. Це й існування суто «жіночих» і «чоловічих» професій, зокрема в армії.

Насильство, зокрема й сексуальне, та беззахисність жінки перед ним в сім’ї, на роботі, в публічних місцях, а також у зоні АТО і на окупованих територіях — ось далеко не повний список проблем, з якими постійно зустрічаються жінки в Україні. А важка економічна ситуація ці проблеми лише поглиблює.

8 березня — це не «свято жінок», а день, коли про їхні проблеми потрібно голосно говорити і день, який нагадує нам, що права і свободи не дають, за них потрібно боротись!

Ганна Гриценко — гендерна дослідниця, Київ

Ганна Гриценко

8 березня — день боротьби жінок за свої права та інтереси. Оскільки рівності прав і можливостей в Україні ще не досягнуто, ця боротьба досі є актуальною. Я підтримую збереження цього дня як вихідного, тому що його можна присвятити або такій боротьбі, або відпочинку від подвійного навантаження — на роботі і вдома, що досі актуально для багатьох жінок в Україні.

Жінки на війні є суб’єктами дій, які мають свою політичну позицію і готові її обстоювати у такий спосіб, який їм здається найкращим. У Збройних Силах України досі спостерігається фактична нерівність між жінками та чоловіками щодо зайняття бойових та командних посад.

Кампанія «Невидимий батальйон» (ініціатива на захист прав жінок у лавах Збройних сил України, співзасновницею якої є Ганна Гриценко, — ред.) покликана привернути увагу до цієї нерівності та подолати її (так, з червня 2016 року Міністерство оборони дозволило жінкам обіймати певні бойові посади — такі як стрілець, снайпер, механік екіпажу бойових машин тощо, — прим. ред.).

Фемінізм — це позиція рівності прав та соціальних можливостей жінок із чоловіками. Це тема праці та її рівної оплати, тема визнання репродуктивної праці також працею, тема боротьби із гендерно зумовленим насильством. Це актуально як в усьому світі, так і в Україні.

Ксенія Чубук — публіцистка, Київ

Ксенія Чубук

Для мене 8 березня — це не день приймання в подарунок мімоз та компліментів. Це можливість вийти на феміністичний марш й нагадати владі, що цей день є саме Міжнародним днем боротьби жінок за свої права. Гендерна нерівність, що панує у суспільстві, не може зачіпати якусь конкретну сферу життя, вона стосується кожної.

Яскравим прикладом цього є наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Тобто наказ, створений для виконання закону України «Про охорону праці», вступає у безпосередній конфлікт з 24 статтею Конституції, яка гарантує рівність конституційних прав та свобод (згідно з наказом, жінки не можуть працювати слюсарами по ремонту авіадвигунів, лісорубами, машиністами на залізниці, водіями вантажівок, трактористами тощо, — ред.).

Рівність прав жінки і чоловіка має бути забезпечена у сфері праці та винагороди за неї, але на практиці жінки позбавлені можливості обіймати близько 500 посад, більшість з яких є високооплачуваними, що ще більше вкорінює стереотип про «чоловіка-годувальника» й «жінку-берегиню».

Жінка сама в змозі вирішити, хоче вона бути гранатометницею й захищати кордони від російських інтервентів, або, наприклад, вчителькою, бухгалтеркою. Штучне видалення жінок з «важких» або «небезпечних» посад не є турботою з боку держави й позбавляє жінку права самостійного вибору професії.

Лілія Тулупенко — волонтерка ГО «Феміністична майстерня».

Лілія Тулупенко

В українській громадській думці 8 березня має спотворене значення, що є причиною суспільного несприйняття. Україна як держава, що намагається розвивати демократичні цінності, мала б докладати певних зусиль для суспільної політизації Міжнародного дня боротьби за права жінок замість його «декомунізації».

«Декомунізація» 8 березня, яка ризикує перетворитися в ігнорування правозахисного дня, спричинить замовчування вже наявних проблем з домашнім насильством в українському суспільстві та ескалацію низки проблем у майбутньому. Попри воєнний конфлікт з Росією, наша держава зобов’язана дбати про дотримання прав свої громадянок.

Я розумію фемінізм як боротьбу проти системи соціальних нерівностей. Фемінізм як анти-системний і соціальний рух прагне розвинути світ, щоб той був би відносно демократичним і відносно рівним. «Відносно» — звучить більш реалістично, отже — досяжно в перспективі.

Галина Герасим — медіааналітикиня, Сан-Дієґо, США

Галина Герасим

8 березня — це свято, що дає нам привід відзначити, як людство прогресувало за останні сто років. Але це свято, яке нагадує нам, скільки всього ще попереду, і скільки перешкод ми не подолали: нерівний доступ до управління, низький престиж традиційно жіночої роботи, нерівні зарплати, нерівномірний розподіл хатніх обов’язків, гендерно-орієнтоване насильство. 8 березня — це чудовий привід нагадати, що досі суспільство далеке від ідеалу, де люди можуть бути собою.

Фемінізм — це звичайний здоровий глузд. Немає жодного розумного пояснення, чому людина не може обирати собі заняття і життєвий шлях до душі просто тому, що народилась зі статевими органами певної форми. Від того, що люди максимально реалізують свій потенціал, роблять те, що їм подобається і отримують за це справедливу винагороду, зрештою, виграє вся спільнота.

Останні десять років українське суспільство переживає надзвичайні позитивні зрушення. Зараз вже нікого не злякаєш фразою «я фемініст\ка», чоловіки все охочіше беруть на себе догляд за дітьми, про гендерну нерівність говорять. Публічна пропаганда неповноцінності жіночої статі стає все менш прийнятною, в суспільстві відбувається діалог. Навіть ті жінки, які не ідентифікують себе, як феміністки, зараз вже не готові миритись з різними дурницями на кшталт «жінка-програмістка — як морська свинка» чи «жінка не може бути хорошою керівницею».

ДЖЕРЕЛО

[nihilist-li-blog]

Як ультраправі стали «прогресивними соціалістами» на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/03/02/yak-ul-trapravi-stali-progresivnimi-sotsialistami/

#Нынче #Нынче

Як ультраправі стали «прогресивними соціалістами»

jovan

22 лютого в Києві пройшов кількатисячний «Марш національної гідності», організований рухами «Національний корпус» (колишній ЦК «Азов»), «Правий сектор» і ВО «Свобода». Ультраправі заявили про об’єднання та абсолютну єдність в ідеології, адже брати владу, як стало відомо зі слів їх ватажків, варто лише з однодумцями. З іншими політичними силами після Майдану вони мати справу не хочуть, і не лише тому, що ті вирішили не пускати їх до великої політики у новому керівництві. Тепер ультраправі переконані: між ними та іншими партіями — насправді ідеологічна прірва. З лібералами та глобалістами співпрацювати не можна.

Поціновувачі свастик, рун, білої раси та інтегрального націоналізму висловлюють аргументи, до цього більш притаманні таким бронтозаврам української політики, як КПУ та ПСПУ. Вітчизняні ультраправі ідеологи намагаються не відставати від загальноєвропейсткого тренду і говорять про ризики дозволу на продаж землі та співпраці з Міжнародним валютним фондом.

Проте, рядові учасники маршу не настільки глибоко занурені в тему. Для них конструкції правих інтелектуалів занадто складні.

Цитати учасників маршу та лідерів ультраправих взяті з повідомлень ЗМІ.

На захід прийшли як войовничі люди у камуфляжі, так і звичайні громадяни. Віковий склад присутніх був також різноманітним — окрім традиційної для ультраправих ходи з юнацькою масовкою та лідерами зрілого віку було й багато пенсіонерів. Всього на марш зібралося близько 3 тисяч людей, хоча заявники говорять в загальному рахунку про понад 20.

Багато хто з учасників палко підтримував блокаду окупованого Донбасу, проте одна з центрових організацій — «Національний корпус» — сором’язливо виступає проти. Очевидно, що задекларована єдність ультраправих сил — фікція.

«Вони ж знущаються над людьми. Все дорожчає, вони що хочуть, те й роблять. Може вони трошки подивляться у вікна і побачать, що таки дійсно люди борються за щось», — розповів чоловік років 70-ти. Його звуть Анатолій, він приїхав на марш з Білої Церкви.

«Ми приїхали підтримати Україну. Люди гуртуються, я дуже задоволений», — розповів юнак на ім’я Руслан з Хмельниччини, рухаючись у середині колони.

«Ця акція необхідна, бо те що робиться в Україні — це вже занадто!», — зазначив інший учасник маршу, киянин пенсійного віку Анатолій.

«Нічого не змінилося через те, що та сама шайка при владі. Хто, Порошенко? Якщо їх зараз не зняти, то буде гірше. Краще було б на гілляку підвісити. Щоб уже раз і назавжди зрозуміли, що вони роблять. Тоді більше такого точно не будуть робити», — розповів чоловік, який представився як «Друг Индеец» з «Правого сектору». На вигляд йому близько 30 років, він у військовій формі з червоно-чорними шевронами. Одне око закриває шкіряна пов’язка.

«Я гражданин Украины. Я тут за то, что надо заканчивать этот беспредел, который происходит у нас в стране. Сейчас кое-кто обогащается, погибли наши братья, именно патриоты. И сейчас погибают. АТО превратили в статистику, а здесь, идет в полном смысле слова — обогащение. И наше правительство стоит не за народ, а стоит за олигархов. И в первую очередь надо снять их неприкосновенность, чтоб они были точно такие же, как и мы», — розповів демобілізований військовослужбовець 54 бригади Збройних сил України Василь.

Він бере участь у блокаді на Донбасі, метою якої є припинення усіх торгових відносин з окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

«Покамест демократически попытаемся все сделать. Но все зависит от нашего правительства. Оно должно поменять законы. Нормальные законы, которые выгодны народу. Не такие кабальные законы, которые они могут повернуть как захотят», — пояснив він мету свого протесту.

Ватажки ультраправих. Олег Тягнибок

Голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок колись вже пробував загравати з соціал-популізмом, використовував у негативному контексті термін «капіталізм» і закликав до соціальної справедливості. Інколи програму партії навіть порівнювали із КПУ через ідеї централізації влади та жорсткого втручання держави в економіку. Проте цей період був недовгим, довгий час ВО «Свобода» займалась переважно бізнесом у стилі Партії регіонів, не повертаючись до своїх «лівацьких» ідеологем. І ось тепер, через три роки після Майдану, знову взялась за старе.

«Сьогодні 22 лютого, це день втечі Януковича. Це фактично день завершення Майдану. Не революції, бо її вимоги не були реалізовані. Націоналістичні організації з цього моменту координують свої дії, і це дуже важливо, бо між нашими організаціями немає ідеологічних розбіжностей. Ми вже побачили, що можна перед собою ставити мету повалення режиму, як було з Януковичем, і координувати свої дії з ідеологічно неблизькими структурами, і потім вже, у владі, досить тяжко вирішувати питання зміни системи влади і суспільства», — розповів Тягнибок. З його слів зрозуміло, що більше ультраправі вступати в широкі союзи з іншими політичними силами не будуть.

«Націоналісти — ВО «Свобода», «Національний корпус», «Правий сектор» — мають абсолютно однакове бачення того, що треба зробити, які закони треба ухвалювати. Ця влада продемонструвала свою нездатність вести війну і міжнародні переговори. Вона довела країну до економічного колапсу і соціального розбрату. Вона ні на що не здатна. Ми сьогодні хочемо окреслити національні інтереси з нашої точки зору. Це — точка зору всього суспільства», — зазначив він, самовпевнено називаючи думку доволі непопулярних політичних сил загальносуспільною.

Юрій Ноєвий

Товариш по партії Тягнибока Ноєвий артикулює соціал-популістські позиції значно виразніше, а його закиди до чинної влади звучать більш рішуче.

«Лишилося тільки два проекти України: ліберальний і український, націоналістичний. І сьогодні об’єднання найбільших націоналістичних організацій означає, що націоналістичний порядок денний стане рівною альтернативою ліберальному, олігархічному, глобалістському проекту, який сьогодні в Україні показав повний провал. По всім параметрам: по війні, по торгівлі з окупованими територіями, по торгівлі з Росією, по економіці. Повний прогин під політику Міжнародного валютного фонду, де політики заклали те, чого, можливо, МВФ і не вимагав», — ��озповів член політради ВО «Свобода». Як бачимо, він не лише переживає через ліберальну загрозу, але й знає, як треба вести виграшну війну. Проте, нажаль, так і не розкрив цей секрет.

«Ультиматум націоналістичного руху владі, режиму Порошенка, режиму олігархів: якщо ви підете на вимоги МВФ і будете робити ці українофобні речі, тоді просто оці люди наступного разу вас винесуть з Адміністрації президента і Верховної Ради», — пригрозив він чинній владі.

Назар Кравченко

Колишній керівник цивільного корпусу «Азов», а нині заступник голови політичної партії «Національний корпус» Назар Кравченко не надто охоче спілкується з журналістами. Водночас, саме він є ключовим організатором акцій та перформенсів «Азову».

«Наші вимоги були озвучені і не довелося вдаватися до інших сценаріїв. Але ми були готові. Ми подали наші заяви мирним шляхом, демократичним, висунули делегатів до Верховної Ради, де вони виступили. Головне — це продаж землі. В нас іде війна і в наших умовах ми не можемо допустити вільний ринок землі. Щоб там не говорив Міжнародний валютний фонд, це основна причина. У нас під боком агресор, Росія, яка тільки цього й чекає. Інші вимоги — про пенсійний вік, скасування спрощених умов роботи приватних підприємців і так далі — це вторинні умови. Але перше, що нас занепокоює — це вільний ринок землі», — повторив він соціал-популістську програму маршу.

Кравченко кілька разів намагався уникнути запитання про ставлення «Національного корпусу» до акції з «блокади» Донбасу, на підтримку якої висловлювалось багато рядових учасників заходу.

«Хтось займається блокадою, а ми блокадою не займаємося. Взагалі, якщо говорити про це питання, то це ганебно. Ми з «Національним корпусом» розробляємо систему енергетичної незалежності. Ми підтримуємо науковців, які займаються «зеленою енергетикою» і так далі. Ми хотіли тестувати ще на блокаді Криму від сонця нагрівальні батареї, щоб можна було робити літній душ. Брали молодих науковців, допомагали їм», — поділився Кравченко винаходами своєї партії у сфері «зеленої енергетики».

Справа Симоненко і Вітренко живе!

За результатами маршу можна сміливо стверджувати: діло КПУ та ПСПУ не вмерло. На сьогоднішній політичній арені України найголовніші вороги Міжнародного валютного фонду, поборники націоналізації та мораторію на продаж землі — це ультраправі з модного та молодіжного «Національного корпусу», трохи підгулялого «Правого сектору» і зненацька воскреслого після довгого забуття ВО «Свобода».

Чи означає це, що ультраправі, переймаючи ідеї радянофільних КПУ і ПСПУ полівішали? Ні, це означає, що КПУ і ПСПУ ніколи не були лівими. Вони просто робили ставку не на той електорат і не шкодували соціал-популізму у своїх промовах. В основі ж всі вони — як ультраправі, так і радянофіли — мають соціал-консервативну економічну програму і шовіністичні, людиноненависницькі методи. Тож справа товаришів товариша Сталіна живе і квітне.

[nihilist-li-blog]

Кити, «групи смерті» та підліткові самогубства: як міські легенди лякають дорослих на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/03/01/kiti-grupi-smerti-ta-pidlitkovi-samogubstva-yak-mis-ki-legendi-lyakayut-doroslih/

#Нынче #Нынче

Кити, «групи смерті» та підліткові самогубства: як міські легенди лякають дорослих

На початку лютого у пострадянських країнах розпочався новий сплеск побоювань за життя підлітків, які нібито перебувають у таємничих віртуальних «групах смерті», адміністратори яких підбурюють до самогубства.

Дійсно, соціальні мережі рясніють дописами, які містять «натяки на суїцидальні настрої», а також ключові слова, що віднедавна так лякають  батьків: синій кит, тихий дім, 4:20 тощо.

В Україні цю історію сприйняли серйозно — її навіть взялась досліджувати Національна поліція. Разом з тим, психологи вважають, що батькам не варто панікувати через явище, яке належить радше до міських легенд, ніж до реальності.

Нігіліст з’ясував, звідки беруться таємничі дописи про китів, хто популяризував це явище, і чи все це дійсно призводить до підліткових самогубств.

З чого все почалося

У травні 2016 року російське видання «Новая газета» поширило публікацію під назвою «Группы смерти. 18+». У ній розповідалася історія загиблої 12-річної школярки, яка перебувала в так званих суїцидальних групах у соцмережі «Вконтакте» («Разбуди меня в 4:20», «Море китов», «f57», «Тихий дом» тощо), де адміністратори підбурюють підлітків до самогубства, попередньо даючи певні завдання.

«Та хто ці люди: духовні виродки, маніяки, сектанти, фашисти?», — запитує авторка Галіна Мурсалієва.

На її переконання, адміністратори таких груп причетні до самогубства більше ста школярів з різних міст Росії. Зазначається, що підлітки, втягнуті в «суїцидальні ігри», захоплювалися сумною музикою, похмурою естетикою, збирали зображення китів та метеликів, фотографували порізи шкіри на своїх руках, страждали від недосипання.

Після цього ряд ЗМІ звинуватив «Новую газету» у непрофесіоналізмі, мовляв, авторка поєднала у своїй публікації геть різні ситуації та переплутала причинно-наслідкові зв’язки, через які підлітки накладають на себе руки. Окрім того їй закидають, що вона спричинила підозріле ставлення до нетипових підліткових захоплювань, а також підбурила низку державних органів Росії до популістських заходів щодо обмеження свободи в Інтернеті.

Зокрема, Meduza висловили переконання, що достовірно встановити зв’язок між суїцидом та захопленням тематичними групами у соцмережах неможливо в принципі.

«Причини, за якими підлітки здійснюють самогубства, добре досліджені. За даними Генеральної прокуратури, в Росії 62% суїцидів серед підлітків пов’язані з сімейними конфліктами і загальним неблагополуччям, конфлікти з вчителями, однокласниками, друзями, а також із боязню насилля з боку дорослих і черствістю оточуючих […] Соцмережі можуть здійснити вплив лише на тих, хто вже знаходиться у групі ризику. Інакше кажучи, матеріали, опубліковані в соцмережах, можуть послужити трігером суїциду, але не його причиною», — зазначало видання, посилаючись на статистичні дані та наукові дослідження з теми підліткового самогубства.

Що ��ового?

Не зважаючи на цілком раціональні та логічні зауваження до публікації «Новой газеты», тема все ж завоювала популярність і перетворилась на міську легенду — сучасний міф, що спирається на проблеми і страхи суспільства. Упередження щодо китів та інших атрибутів «груп смерті» призвело до того, що у локальній масовій культурі зображення велетенських морських ссавців почали ототожнювати з самогубством незалежно від їх контексту.

Як зазначає російський Центр інтернет-технологій, новий сплеск активності «груп смерті» розпочався з січня 2017 року. У соцмережах «Вконтакте» та Instagram з’явилась велика кількість дописів з хештегами типу #кит, #тихий, #синий, #китом, #жду, #синий_кит, #хочу, #море тощо.

Дійсно, можна знайти велику кількість дописів, у яких згадуються кити. Їх публікують щохвилинно з безлічі різних акаунтів, більшість яких виявляється фейковими або належать людям, які геть не схожі на стереотипних самогубців.

https://vk.com/wall388092199_66

Доходить і до смішного. Наприклад, менеджер з інтернет-маркетингу російської телекомунікаційної компанії «Мегафон» Антон Єлізаров вважає, що за створенням «груп смерті» у соцмережах стоять персони, пов’язані з українськими націоналістами. Про це цілком серйозно повідомляє «РИА Новости».

«Абсолютно точно це український націоналізм. Багато акаунтів, які я зустрічав у рамках цієї історії, пов’язані з українським націоналізмом», — заявив він.

Тим часом в Україні

polishedivory, DeviantArt

Увагу до «груп смерті» в Україні привернув випадок у Маріуполі, де 8 грудня 2016 року двічина-підліток стрибнула із 13 поверху. За словами друзів дівчини, яких процитувала агенція УНН, вона була підписана на групу в соціальній мережі, де користувачі виконували різні завдання, нібито в контексті гри у доповненій реальності. Деякі з них буцімто призводили до болю та тілесних ушкоджень. Зазначалося, що згідно із записами в соціальній мережі, її останнім завданням було зістрибнути з багатоповерхівки.

За даними Головного управління Нацполіції в Івано-Франківській області, на початку лютого 2017 року вдалося виявити перебування у тематичних «групах смерті» дівчинки-підлітка, яка вирізала на своїй руці напис «Синій кит». Правоохоронці дізналися про подібне тематичне шрамування від лікарів дівчинки. Не зважаючи на те, що вона зовсім не планувала самогубство, її переконали розповісти про підозрілі групи.

«Підлітка долучають до спільноти, призначають куратора. Кожного дня — слухати депересивну музику. Тобто протягом 50 днів доводять дитину до такого стану, щоб якщо їй надійде завдання, вона готова піти і вистрибнути, наприклад, з вікна», — заявила начальниця сектору ювенальної юстиції Нацполіції в Івано-Франківській області Алла Бойчук.

Також свій внесок  у боротьбу з «групами смерті» зробив і Департамент Кіберполіції України. Він роздмухує паніку довкола «небезпечних груп», в яких дітей буцімто доводять до самогубства, фактично повторюючи чутки та міфи, пов’язані з цією темою.

«Відомо, що фанати таких спільнот називають себе китами, тому що тварини асоціюються у них зі свободою. Ці кити можуть літати, і цим, можливо, пояснюється те, що даний вид ссавців — один з небагатьох, представники якого добровільно можуть з��ести рахунки з життям. Тому у всіх шанувальників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами», — йдеться у повідомленні.

На переконання Кіберполіції, адміністратори «груп смерті» схиляють дітей до виконання завдань, які призводять до страждань або каліцтва, а в кінці підштовхують до самогубства, яке знімають на відео. Потім таке відео буцімто продають у даркнеті.

У зв’язку з цим Кіберполіція рекомендує батькам посилити контроль над дітьми, зокрема регулярно перевіряти тіло на предмет ушкоджень (особливо «в формі кита»), перевіряти приватне листування в соціальних мережах, контролювати медіатеку гаджетів тощо.

20 лютого Нацполіція у Львівській області зареєструвала три звернення від батьків, переконаних у тому, що їх діти задіяні у «групах смерті» та можуть вчинити самогубство.

«У Сихівський відділ поліції надійшло повідомлення від матері 12-річної школярки, котра повідомила, що її донька під час побутового конфлікту погрожувала вчинити самогубство. Також, за словами матері, її донька могла брати участь в іграх «Синій кит»

«До працівників Личаківського відділу поліції за допомогою звернулась мати 15-річної дівчинки. За словами жінки, в обідній час  дівчинка у тапочках та без верхнього одягу вийшла з дому, залишивши на своїй сторінці у соціальній мережі повідомлення «пішла виконувати завдання». Це повідомлення матір пов’язала з тим, що донька грає в гру «Синій кит»»

«У Франківському відділі поліції було зареєстровано звернення від батьків, у якому зазначалось, що їх дитині у одній з соціальних  мереж, де вона зареєстрована,надходять погрози із вимогами вирізати лезом на руці кита та викласти фото в соціальній мережі. У випадку, якщо дитина цього не зробить, невідомі погрожували зробити це силоміць»

Як встановили правоохоронці, жоден з випадків не був пов’язаний із суїцидальними іграми. У перших двох випадках мав місце серйозний конфлікт у сім’ї, а в останньому — невдалий жарт з боку друзів дитини.

Очевидно, що стурбованим батькам слід було більше уваги приділяти переживанням своїх дітей, аніж повідомленням жовтої преси. Проте Нацполіція Львівської області все ж б’є на сполох:

«Якщо вам відомі факти про розповсюджувачів, адміністраторів чи учасників ігор «Синій кит», «Тихий дім», «Розбуди мене о 4.20» та інших, подібних до них, які розповсюджуються серед дітей та підлітків у соціальних мережах, негайно повідомляйте про це на оперативну лінію 102», — йдеться у заяві прес-служби.

Днями про небезпеку «синіх китів» заявив і новопризначений голова Нацполіції Сергій Князєв. Так, він пояснив свою відсутність у вечірньому ефірі на Громадському телебаченні через «заходи з затримання та допиту адмінів груп «Синіх китів» та «Рожевих Фей».

«Вони дають свідчення, що експериментували зі свідомістю людей», — цитує Князєва Громадське.

Оцінка фахівців

На переконання психотерапевтині Вікторії Теологової, «групи смерті» не здатні на серйозний вплив, оскільки більшість підлітків, які за ними спостерігають, зовсім не думають про самогубство. Таким чином паніка суспільства — ні що інше, ніж спосіб втрутитися у підлітковий світ і покопатися у ньому.

«Групи смерті» — це щось з розряду поширеної параної батьків з приводу підлітків, які стають менш комунікабельними і більше часу проводять у Інтернеті. Це скоріше міська легенда. При цьому немає нічого дивного, що у «групах смерті» може бути достатньо учасників — самогубство це звичайна підліткова тема, про яку їм зазвичай нема з ким поговорити. До того ж, такі групи — це можливість знайти людей, які відчувають подібне», — розповіла вона Нігілісту.

До того ж, вважає психотерапевтиня, репресивні рекомендації від Кіберполіції можуть призвести до реальних самогубств підлітків через втручання батьків у їхнє приватне життя. На переконання Теологової, прив’язування причин підліткового самогубства до участі у «групах смерті» — хибна логіка.

«Це як відомий анекдот: «всі люди, які померли, їли солоні огірки, тож вони померли від солоних огірків». Дійсно, серед учасників цих груп високий процент підлітків з депресивними настроями. Тобто, є вірогідність того, що хтось із них здійснить суїцид. Такі групи — зовсім не першопричина. Ще слід зауважити, що подібна тематика приваблює навіть зовсім не депресивних підлітків. Батькам слід спілкуватися зі своїми дітьми на подібні теми. Суїцид, як і більшість інших психологічних та психіатричних проблем це та тема, яка лякає людей, про яку не розмовляють. Дуже часто спілкування з дитиною допоможе заспокоїтися батькам і покращити відносини з діть��и», — зазначає вона.

Як розповіла психологиня Маргарита Гаврилюк, репресивні заходи щодо підлітків на кшталт тих, що пропонує Кіберполіція, скоріш за все лише підірвуть довіру дітей до батьків, якщо ті спробують вторгнутися до їхньої приватної сфери.

«Батьки цього не зможуть, ви ж прекрасно усвідомлюєте, що будуть протести. Треба працювати з дітьми розумно. Якщо батьки були все життя для дитини друзями, товаришами, то вона з ними ділиться. А уявіть, якщо батько й мати працюють з ранку до вечора, а потім кажуть: «А ну показуй руки!», що дитина на це відповість? Вона їх до себе не впустить. Дитина зробить паролі, заблокує свої акаунти, почне переховувати щось від батьків. Тут потрібно виходити з того, щоб робити з дитини свого друга, шукати до неї контакт. Треба бути учасником її життя», — підкреслила вона.

Що робити?

Якщо прислуховуватися до порад кваліфікованих фахівців з психології, тиражування «розслідувань» про таємничі «груп смерті» призводить до самого нагнітання ситуації, істерики батьків, які не можуть знайти спільну мову зі своїми дітьми, а також до сумних наслідків для тих підлітків, чиє приватне життя потерпає від нахабного втручання.

Перехідний вік — час активного дослідження свого місця у житті. Питання про сенс буття і пошуки шляхів тамування болючого відчуття екзистенційної кризи — природна справа для людей будь-якого віку, та підлітки ставляться до неї найбільш чутливо. Саме в них можна спостерігати естетизацію цього захоплення, перетворення його на своєрідний стиль та спосіб самовираження.

Не варто обмежувати дітей у пошуках сенсу життя — слід поважати їхні захоплення і не втручатися в них без запрошення.

[nihilist-li-blog]

Ескалація насилля у вуличній політиці Львова: від штовханини до різанини на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/02/24/eskalatsiya-nasillya-u-vulichnij-polititsi-l-vova-vid-shtovhanini-do-rizanini/

#Нынче #Нынче

Ескалація насилля у вуличній політиці Львова: від штовханини до різанини

В ніч на 19 лютого у Львові сталась бійка, в результаті якої дістали поранень двоє чоловіків. Одного з них, 27-річного соціального активіста Тараса Богая, госпіталізували з чисельними ножовими пораненнями та закритою черепно-мозковою травмою. Він заявляє, що став жертвою нападу ультраправих, які глузували з групи іноземців за їх етнічну приналежність. Вони переключилися на Богая, коли той спробував втрутитись.

На переконання Національної поліції, саме він був ініціатором бійки, у ході якої поранив у шию 18-річного хлопця, ім’я якого не розкривається. Проте Богай вважає, що правоохоронці намагаються покрити нападників і перекласти провину на нього.

У Львові це не перший випадок з насильством, у якому фігурують ультраправі та соціальні активісти. Нігілст розібрався у ситуації.

Побили через захист іноземців

Як розповів Нігілісту Тарас Богай, в ніч на 19 лютого він побачив на площі Ринок, як група з близько двадцяти молодих людей чіпляється до кількох чоловіків арабської зовнішності.

«Вони вигукували в їх бік «Sieg Heil!» та «хачі!». Серед них було двоє людей, яких я бачив на акціях «азовців». Всього в компанії було більше 15 осіб. Я безконфліктно запитав одного з них, чому вони це роблять. У відповідь вони почали хамити, після чого стали бити мене», — розповів Богай.

Він спробував переховатися від нападників у кафе, охоронець якого хотів вигнати його на вулицю. Один з молодиків увійшов до приміщення і запропонував «розійтися мирно». Богай погодився й вийшов, проте на вулиці його знов почали бити.

«Далі я пам’ятаю все дуже смутно — пригадую лише, що схаменувся на третьому поверсі житлового будинку, весь у крові. Приїхала поліція, почала кричати мені: «Кинь ствол!», хоча у мене нічого такого не було. Один з нападників тримався за поліцейськими і говорив їм, що я маю пістолет Макарова, яким буцімто погрожував йому», — додав він.

Працівники Нацполіції вилучили в Богая похідний ніж. Чоловіка доставили до шпиталю, де лікарі обробили його рани. Потім його відвезли до Галицького райвідділу та почали допит у відсутність адвоката. Слідчий Петро Ткач переконував чоловіка, що той сам був нападником та погрожував йому «10 роками в’язниці».

«Слідчий питав мене про відношення до політичних груп та політичні переконання. Сказали, що проведуть обшук у мене вдома, якщо я не з’явлюся у райвідділу зранку. Забрали телефон, плеєр, купу інших особистих речей, рюкзак», — сказав Богай.

Він також додав, що у райвідділу Нацполіції був присутній один з нападників, який погрожував постраждалого вбивством у СІЗО. Правоохоронці не побачили у цьому проблеми.

«Мені сказали, що я проходжу по справі як свідок. Я не бачив кримінальної справи, бо мало що розумів у той час. Коли я йшов з райвідділу додому, то кілька разів втрачав свідомість. Досі є помутніння, провали у пам’яті», — додав він.

Зараз потерпілий перебуває на стаціонарному лікуванні у шпиталі та збирає кошти на оплату праці адвоката (всі охочі можуть допомогти йому в цьому грошима на картку «ПриватБанку»: 4149 4378 6119 4379). Він подав клопотання про вилучення відеозаписів із камер спостереження довкола місця події і розглядає варіанти стратегії свого захисту.

Тарас Богай бере вважає себе соціальним активістом, бере участь у екологічних ініціативах, які захищають від забудов сквери та парки Львова. Він також заперечує расизм та інші види дискримінації.

Версія правоохоронців та «азовців»

Прес-служба Головного управління Нацполіції у Львівській області підтвердила факт бійки, проте відмовилась коментувати подробиці, посилаючись на вичерпність повідомлення від львівських патрульних у мережі Facebook.

За цією інформацією, потерпілим вважається один з молодих людей, яких Богай назвав нападниками.

У повідомленні зазначається, що поліцейські знайшли на площі Ринок пораненого в шию 18-річного юнака, який заявив про напад, дав опис підозрюваного і вказав місце, в якому його можна знайти. Таким чином патрульні розшукали Тараса Богая.

«За плямами крові інспектори вийшли на третій поверх. Там вони виявили ��ідозрюваного. Чоловік в руці тримав ніж, який кинув на вимогу поліцейських на підлогу​», — йдеться у звіті патрульної поліції Львова.

В той час як Тарас Богай ідентифікував двох нападників (Юрій Хмелюк та Віталій Селіванов), яких раніше бачив у «азовських акціях», Львівський осередок «Національного корпусу» (колишній рух ЦК «Азов») заперечує причетність до інциденту як своїх активістів, так і службовців окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України «Азов», .

«Ми запевняємо що люди на фото не мають відношення до АЗОВу. Бійці полку АЗОВ зараз, як і весь інший час, знаходяться на фронті. Полк АЗОВ, будучи військовим підрозділом, діє лише на фронтовій смузі і не бере участі в жодних акціях поза фронтом. До подій на пл. Ринок також не є причетними ні Цивільний Корпус АЗОВ Львівщина, ні Національний Корпус Львівщина, а даний фейк є жалюгідною спробою ліворадикалів з Атономного Опору заплямити репутацію партії та полку!» — зазначає львівський осередок партії «Національний корпус».

Примітно, що Тарас Богай не належить до «Автономного опору». За його словами, львівські «азовці» відносять до цього руху всіх своїх опонентів, незалежно від їх ідей та переконань.

«Автономний Опір» — рух, що одночасно сповідує ідеї соціалізму, анархізму та націоналізму. Їх осередки представлені переважно у містах західної України.

Раніше

У 2016 році у Львові відбувся конфлікт довкола маршу пам’яті українського анархіста Нестора Махна, який 6 листопада планували провести учасники «Автономного опору». Львівська міська влада подала звернення до адміністративного суду щодо заборони проведення цього заходу через можливі сутички з ультраправими.

В результаті суд виніс рішення про заборону, зазначивши, що марш може викликати конфлікт із «Правим сектором» та ЦК «Азов», які запланували проведення свого публічного заходу в цей же день.

«Суд зазначив, що причиною можливих порушень громадської безпеки є «полярність поглядів» між нами і правими. Саме це праві і підтвердили в ході судового засідання — вони не готові відповідати за поведінку учасників, яких вони і приведуть на місце нашого збору», — прокоментувала рішення суду учасниця «Автономного опору» Ярина Волошин.

6 листопада марш пам’яті Нестора Махна, на який очікували учасники «віче» з ЦК «Азов», «Правого сектору» та «С14», так і не відбувся. У зв’язку з цим ультраправі вирушили до соціального центру «Цитадель», який відомий у Львові як представництво «Автономного опору».

В результаті близько сотні ультраправих спробували увірватися до будівлі, але невдовзі відступили.

«Ми почули звуки пострілів. Нападники вибили двері на воротах, але, мабуть, побоялися забігати у двір. Незважаючи на можливість вільного пр��ходу, зайти у двір і вступити в прямий силовий контакт нацисти не захотіли , вважаючи за краще викрикувати через ворота прохання вийти до них на вулицю і вступити в бій там», — так описували деталі зіткнення в «Автономному опорі».

За повідомленням руху, поліція, що приїхала на місце сутички, не стала втручатися й затримувати нападників. Наразі жодних відомостей про відкриття кримінальної справи за фактом нападу на соціальний центр немає.

Невдалий першотравень

Один з перших гучних конфліктів за участю соціальних активістів та ультраправих у Львові відбувся 1 травня 2015 року. Тоді «Автономний опір» зібрався біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу на вулиці Підвальній для проведення «соціального маршу» із типовими ліворадикальними закликами.

Майже одразу їх заблокували правоохоронці та представники місцевого осередку «Правого сектору».

«Міліціоненри оточили колону, нібито з метою захисту «Соціального маршу». Коли колона уже сформувалась, на зустріч до неї вийшли представники «Правого Сектору. Захід». Вони заявили, що не пропустять колону», — повідомляв «Автономний опір».

Активісти в оточенні скандували гасла «Смерть фашизму! Смерть капіталізму! Смерть більшовизму!» та намагалися поширювати листівки.

У свою чергу представники «Правого сектору» заявляли, що їх рух мав намір «не допустити необільшовицького реваншу у місті Лева», пише Zik.

«Вони «ліві», вони сповідують соціалістичні анархічні погляди, є фактаж, що це п’ята колона, рука Москви. Вони хочуть вчинити дебош та показати, що вони можуть вільно марширувати», — заявляв представник ультраправих Тарас Хамер.

Деякий час учасники обох рухів перегукувались гаслами, після чого розійшлися. Як писали ZAXID.NET, правоохоронці прослідкували, аби учасники «Автономного опору» пішли з місця невдалого маршу, не встрягаючи в сутички із «Правим сектором».

Що буде далі?

Знахабніння ультраправих у місті очевидне. Якщо раніше сутички з ними проходили без особливих наслідків і обмежувались приріканням та штовханиною, то з часом вони пожорсткішали.

Відтепер окрім вигуків і стусанів у зіткненнях фігурує травматична зброя, вибухові пакети й ножі. Примітно, що в результаті жодного з учасників ультраправих рухів не затримували попри вчинення ними протиправних дій. Соціальні активісти Львова таким поблажливим ставленням з боку правоохоронних органів похвалитися не можуть.

Обидві сторони звинувачують у агресії одна одну, проте згідно з задокументованими випадками зіткнень, ініціатива провокування конфліктів повністю належить ультраправим.

Зокрема, через їхні дії розпочалась сутичка на першотравневому марші у 2015 році та біля соціального центру «Цитадель» у 2016. Якщо відео з камер спостереження підтвердить версію Тараса Богая у справі бійки на площі Ринок, будуть всі підстави вважати, що конфлікт перетнув межу звичайних субкультурних розборок.

Нігіліст звернувся за коментарем до наукового співробітника австрійського Інституту гуманітарних досліджень, дослідника правих рухів Антона Шеховцова.

«Через приватні інтереси Арсена Авакова (міністра внутрішніх справ — прим. ред.) відбулась глибока інтеграція крайніх правих у державні правоохоронні структури. Нещодавнім апогеєм цієї інтеграції стало призначення «азовця» Вадима Трояна на посаду заступника міністра внутрішніх справ. Це дозволяє ультраправих відчувати свою безкарність, оскільки вони, скоріше за все, вважають, що вищі чини поліції будуть покривати все, що вони роблять», — розповів він.

«Це й раніше було проблемою — українська влада майже ніколи не визнавала існування організованого ультраправого руху в Україні, але зараз все стало ще гірше саме через те, що ультраправі отримали часткову легітимацію як з боку суспільства, через участь у АТО, так і з боку держави, через особистої позиції Авакова, який співпрацював з ними ще у 2009-2010 роках», — переконаний дослідник.

Шеховцов підкреслює: є всі причини побоюватися того, що наступного разу конфлікти, спровоковані ультраправими, зможуть закінчитися драматично — не лише тяжкими пораненнями й травмами, але і вбивствами.

[nihilist-li-blog]

Ящерицы и хиджабы, или Невыученный урок на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/02/24/yashheritsy-i-hidzhaby-ili-nevy-uchenny-j-urok/

#Агитатор, #Ледоруб #Агитатор, #Ледоруб

Ящерицы и хиджабы, или Невыученный урок

Александр Тарасов уже не столь активен, как раньше, но дело его живёт. На Рабкоре тарасовскую традицию разоблачения левеньких продолжает Кирилл Волгин, сочинитель статьи «Леволиберал в стране невыученных уроков». (Для правильной борьбы с левенькими совершенно необходимо использовать термин «либерал» — в составе другого слова или само по себе. Тогда читателям сразу станет ясно: перед ними не анархисты, не либертарные социалисты, не экофеминистки какие-нибудь, а либералы — буржуазные подлецы.)

Волгин пишет: «Антитрамповские митинги странных людей в розовых шапках стали очередным поводом задуматься о глубоком кризисе той части левого движения, которую принято называть леволиберальной». Вам кажется, что «странные люди» — эвфемизм слова «поехавшие» или какого-то ненормативного определения? Вовсе нет. Обратим внимание на эпиграф:

«Люди, которых вы видите, не актеры. Большинство из них даже не люди». «Футурама»

«Набор тем, которые готов обсуждать такой «левенький», не очень богат. Чаще всего это ЛГБТ, феминизм, смертная казнь и легализация легких наркотиков».

Левенькие, по мнению автора, управляют массами, которые считают быдлом. «Дело ведь не в реальной борьбе за счастье трудового народа, а в игре, которая дает возможность почувствовать себя представителем прогрессивного человечества в мире необразованного «быдла». В каком-то смысле «левенький» заинтересован в сохранении сложившегося порядка вещей, так как именно это позволяет ему исполнять столь приятную роль». Чтобы стрясти с простых рабочих деньги, они придумали квир-коммунизм:

«Вы, читатель, по своей наивности, наверное, думали, что коммунизм – это уничтожение частной собственности, каждому по потребности и все такое? У леволиберального гражданина на этот счет иное мнение:

«Мы сознаем, что наша цель — не коммунизм, наша цель – квир-коммунизм. Мы понимаем квир не только как размывание стандартов пола, гендера и сексуальности, но в целом – как вызов традиционным политикам идентичности в их эссенциалистском изводе, – как отрицание гендерных, этнических, расовых, национальных границ».

Размывание гендерных и сексуальных стандартов — это не «по потребности». Нормальному рабочему парню или левому интеллектуалу Волгину размывать ничего не надо. Выйдя на улицу, левый интеллектуал должен чётко видеть, кто женщина, а кто мужчина. Опознав личность как женщину, интеллектуал одаривает её смыслом жизни — революционировать, моя посуду, пока он пишет на Рабкор. «Мыть, а не размывать» — таков лозунг не левеньких, но левых.

Антитрамповский марш спонсировал Сорос. Если вы наберёте в поисковике фразу «Сорос — рептилоид», увидите немало интересного. В частности:

«СОРОС РЕПТИЛОИД НЕНАВИДЯЩИЙ ЧЕЛОВЕЧЕСТВО! ООН ОРГАНИЗОВАТЬ СУД НАД СОРОСОМ!»

Кого попало рептилоиды не поддерживают. Значит, левенькие с их планом Даллеса… простите, квир-коммунизмом, такие же нелюди. Или мутанты. На что Волгин намекает в эпиграфе.

Вчитаемся внимательно:

«Да, представители ЛГБТ-сообщества должны обладать такими же правами, как и все остальные люди. Однако человек, ратующий за это, должен не просто постоянно разражаться ритуальными разговорами о равноправии, но и предлагать инструменты для его достижения. Расчет на то, что люди просто в один прекрасный день передумают и станут милыми и толерантными выдает в человеке идеалистически толкующего историю и просто болтуна».

«Болтун», в данном случае, также эвфемизм «рептилоида». Не писать же об этих людоедах открыто на таком научно-атеистическом сайте, как Рабкор.

«Никогда, никем и нигде не избранный говорить от имени всех женщин активист источает яд и серу по адресу негодяя, якобы оскорбившего своим туалетом весь слабый пол», — констатирует автор. Враги человечества забивают окололевому электорату голову рубашками Тейлора, чтобы отвлечь от настоящих проблем. Например, таких: арийский Сорос ещё не появился в природе, чтобы спонсировать Рабкор и «Боротьбу». А рептилоидам истинная боротьба неинтересна. Их волнуют лайки и репосты в соцсетях. Некоторые мутанты представляют собой гибрид рептилоида и компьютера, поэтому питаются только электроэнергией, а левые интеллектуалы себе такого позволить не могут!

В этом свете становится ясно, почему ящерицы проплатили борьбу с объективацией в СМИ. Колумнист отмечает: «Особенно на этой ниве преуспела некая Анита Саркисян, но и у нас есть продолжатели ее дела. Суть этой великой борьбы за освобождение женщин заключается (вы только не смейтесь) в том, чтобы женские персонажи не были одеты чересчур откровенно. В играх! Кому-то это может показаться странным – не смыкаются ли здесь две, казалось бы, враждебные друг другу идеологии: традиционализм, предписывающий женщине одеваться в пуританском стиле, и псевдофеминизм, по сути ратующий за те же самые запреты, но отличающийся лишь лицемерной риторикой о “защите женщин от объективации“».

Анита Саркисян — бесспорно, некая. В отличие от всемирно известного интеллектуала Волгина, второго Генри Менкена и третьего Тарасова, она никому не нужна и не интересна. И эта необразованная дура осмелилась покуситься на заслуги настоящего, левого феминизма, — героинь, одетых в бронелифчики. Все нормальные революционерки сражались в бронелифчиках. Почему Мария Бочкарёва, несмотря на воинские успехи, была расстреляна? Просто на ней не было бронелифчика, удобного и максимально защищающего женскую фигуру от врага. В мороз эта часть туалета согревает, словно конвектор, особенно когда на женщине больше ничего нет! Мужчину он не защитит, но мужчина — это совсем другое! Отрицать огромную физическую и психологическую разницу между мужчинами и женщинами может только квир-коммунист.

И потом, выпады против объективации могут быть продиктованы извращёнными вкусами рептилоидов. Ящерицам не нравятся раздетые человеческие самки. Когда Сорос победит, на экранах засияют сплошные ящерицы. И хиджабы. А вам уже будет плевать. Как говорит Волгин в другой статье, «неолиберализму мало превращения людей в стаю обезьян, ему нужно еще убедить их, что те таковы по своей природе, менять которую значит выступать против законов естества».

Логично, что нелюди ратуют против ценностей белого человека — они хотят, чтобы славянские республики заполонили азиаты. Где азиаты, там и рептилоиды. И всё, революция убита: «…скорее всего, такой тип выступает за снятие ограничений на въезд в страну дешевой рабочей силы. Это ничего, что реализация такой политики ведет в первую очередь к разорению местного рабочего класса, во вторую играет на руку капиталисту…»

Когда вы, дорогой пролетарий, будете бродить в поисках утраченной работы по биржам труда и соглашаться на нищенскую зарплату, левенький продолжит любоваться перед зеркалом своей истинной наружностью: под человеческой кожей у него чешуя, фиолетовая, как феминистский флаг; вместо желудка — USB-порт, который левенький видит своими нечеловеческ��ми глазами. Но иногда рептилоид силой мысли создаёт себе второй желудок, чтобы поедать целебный снег с горы Отортен. И людей.

Будьте очень осторожны!

Елена Георгиевская

[nihilist-li-blog]

БЛОКАДА ОКУПОВАНОГО ДОНБАСУ: НЕХАЙ НЕВІРНИЙ ПОБ’Є НЕЧИСТОГО на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/02/23/blokada-okupovanogo-donbasu-nehaj-nevirnij-pob-ye-nechistogo/

#Нынче, #Статьи #Нынче, #Статьи

БЛОКАДА ОКУПОВАНОГО ДОНБАСУ: НЕХАЙ НЕВІРНИЙ ПОБ’Є НЕЧИСТОГО

Учасники «Штабу блокади торгівлі з окупантами» поблизу Бахмута

Головною метою організаторів так званої товарної блокади окупованих територій україньського Донбасу є дострокові вибори до Верховної Ради, при цьому мотиви та переконання рядових учасників цього процесу не важать нічого. Більше того, вони самі є об’єктом політичної маніпуляції.

Заявлена мета «блокади» — це припинення спонсування бойовиків, прискорення обміну полоненими, досягнення енергетичної незалежності від окупованого Донбасу, обмеження доходів Ріната Ахметова, який був причетний до розпалювання «сепаратистських» настроїв, припинення контрабанди та загальне посилення національної безпеки. Наразі досягнення жодної з цих цілей шляхом конкретної «блокади» за участю політиків, пов’язаних із партією «Самопоміч» та колишнім власником «ПриватБанку» Ігорем Коломойським, не є можливим.

1. Військові хунти ДНР та ЛНР мають пряме фінансування за рахунок Російської Федерації, на керівництво якої «блокада» вплинути не здатна. Обмеження товарообігу з боку України не має критичного впливу на бюджети російських протекторатів, чия військова сила не залежить від податків та інших зборів.

2. Блокада не може вплинути на прискорення обміну військовополоненими, оскільки він здійснюється виключно з дозволу Кремля. Важко повірити, що Семен Семенченко, а з ним і Надія Савченко вірять у можливість прискорення обміну в результаті впливу на ватажків «народних республік».

3. Основна причина енергозалежності України полягає у високій енергоємності виробництва. Ця проблема консервувалася роками, оскільки великі промисловці звикли користуватися дешевими енергоресурсами. Наразі відмова від вугілля з окупованих територій призведе лише до необхідності його закупівлі на зовнішніх ринках, що енергонезалежності аж ніяк не посилює. Таким чином, проблема не в тому, звідки Україна отримає паливо, а в тому, наскільки ефективно воно використовуються.

4. Чисто теоретично «блокада» дійсно може обмежити прибутки Ріната Ахметова. Але слід зауважити, що вони головним чином залежать не від самого факту ввозу вугілля з окупованих територій, а від механізмів формування тарифів на тепло та електроенергію. Якщо власником активів Ахметова стане Коломойський, чиї політики беруть участь у «блокаді», він діятиме так само, оскільки це звичайна капіталістична логіка.

5. Нефіксований державними органами товарообіг з окупованими територіями Донбасу відбувається автомобільними шляхами, за активної участі як бойовиків, так і корумпованих представників Збройних сил України. Дивно, якщо керівники «блокади» про це нічого не знають.

6. Військовий збір України з окупованих територій Донбасу складає 800 млн грн на рік — за ці гроші як мінімум утримуються близько двох бригад ЗСУ. Припинення будь-яких економічних зв’язків із ДНР та ЛНР поставить під питання існування таких міст, як Авдіївка, Торецьк та інших, що залежать від поставок електроенергії, води й газу з окупованих територій.

За таких умов, якщо бойовики влаштують блокаду зі своєї сторони, це нестиме значно більше шкоди українській стороні. Таким чином дії організаторів «блокади» ніяк не сприяють посиленню національної безпеки.

Які ж насправді має наслідки організація «бдокади»?

Втрата доходів підприємств з обох сторін фронту внаслідок блокування товарних потягів призведе до зростання безробіття. Таким чином відбувається покарання невинних громадян, які жодним чином не причетні до бойових дій. Це зміню логіку збройного конфлікту від стримування подальшої окупації України керованими з Росії військами на громадянську війну проти населення Донецької та Луганської областей.

Нагадаємо, така позиція є вкрай непопулярною та підтримує ідеологію існування якогось «народу Новоросії», лояльного до військових хунт і такого, що бажає приєднатися до Росії. При цьому «блокада» посприяла розкриттю фіктивності аргументів уряду щодо утворення тарифів на комунальні послуги та вдарила по позиціях команди прем’єр-міністра. Дійсно, слабкість уряду не дозволить продовжувати експерименти у соціальній та тарифний політиці.

Загалом актуалізувалась проблема підвищення енергоефективності, що є позитивним для економічного розвитку і в перспективі матиме вплив на роботу зі збереження довкілля. Також питання тарифного ціноутворення яскраво охарактеризувало кумівський та бюрократичний характер українського капіталізму, за якого наближеним до влади підприємцям дозволяють фактично збирати з населення податки на свою користь. Оскільки обленерго є монополістами на своїх ділянках, споживачі платять стільки, скільки вони з них вимагають. Саме тому тарифи за формулою «Роттердам+» не мають жодного відношення до ринкового ціноутворення, а є фактично «приватним податком».

Боротьба невірних з нечистими

Безумовно, уряд Володимира Гройсмана заслуговує на відставку, а інститут президента взагалі треба ліквідувати. Однак сили, що стоять за організацією «блокади» — «Самопоміч» та політична обслуга Коломойського — не є притомною альтернативою чинній владі.

«Патріотична опозиція» вже була присутня в уряді. Так, «Самопоміч» мала міністерський портфель і продемонструвала «виняткові» менеджерські здібності. Насправді, здатність «Самопомочі» до управління можна спостерігати у її колисці — Львові, де голова партії Андрій Садовий уже довів свою «здатність» вирішувати екологічні та інфраструктурні проблеми, пов’язані зі сміттям.

Окремої уваги заслуговують і політичні здібності організатора «блокади» Семена Семенченка. Він перетворив виграні позиції своєї партії в Кривому Розі на феєричну поразку. «Самопоміч» змогла організувати перевибори у місті та з тріском програла їх колишнім «регіоналам».

Нічого хорошого від влади представників нинішньої «патріотичної опозиції» для України не буде. Нехай вони й надалі б’ються із чинною владою та викривають шахрайство і ницість одне одного — це корисно для суспільства, яке декларує політичну відкритість та боротьбу за народовладдя. Не варто їм допомагати у цій бійці: нехай невірний поб’є нечистого.

Автономна спілка трудящих — Київ

[nihilist-li-blog]

"Пакет Ярової" для України на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/02/19/paket-yarovoyi-dlya-ukrayini/

#Нынче #Нынче

"Пакет Ярової" для України

Ми публікуємо текст Громадського про одну з найбільш серйозних спроб замаху на свободу інтернету в Україні. Не будемо заглиблюватися в конспірологію, але це рішення РНБО дивно збіглося з розпалюванням паніки з приводу “синіх китів” та “груп самогубців” у соціальних мережах. Це показує, що за Інтернет взялися всерйоз. Можливо, що влада, ставлячи під сумнів переконливість “терористичної загрози” для пересічних громадян, вирішила використовувати в якості тарана стадо “обурених батьків”. Якщо це так, то нас незабаром чекає “несподіваний” спалах паніки з приводу “вільного продажу наркотиків через інтернет” або чергова хвиля полювання на педофилів. Спостерігаємо, а тим часом вчимося поводитися з PGP і налаштовуємо VPN.

Державна програма з кібербезпеки: блокування сайтів та стеження

Президент України Петро Порошенко 13 лютого ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їхньої нейтралізації». Цим рішенням РНБО України, зокрема, передбачається розробка законопроектів, що дають можливість стежити за маршрутами передачі даних, вимагати в операторів зв’язку збереження цікавої для них інформації, а ще — блокувати веб-сайти. Усе це, йдеться у рішенні, дозволить імплементувати положення Конвенції про кіберзлочинність, яку Україна ратифікувала ще у 2005 році. Громадське запитало у виконавчого директора IT-компанії EitherSoft LLC Дмитра Ганжело, які небезпеки можуть нести для громадянського суспільства такі закони.

Український «Пакет Ярової»?

Згідно з рішенням РНБОУ, підписаним президентом, Кабмін у 3-місячний термін повинен внести на розгляд парламенту  законопроекти, які дозволять правоохоронцям вимагати від операторів зв’язку, інтернет-провайдерів, юридичних та фізичних осіб фіксувати та зберігати до 3 років комп’ютерні дані, необхідні для «розкриття злочину».

«Правоохоронні органи за необхідності, зможуть дати  оператору припис щодо зберігання певних даних 90 днів. Якісь дані, які їх цікавлять, не можна буде видаляти. І фізичних осіб це стосується  також. Тобто, вони можуть прийти до вашого дому, сказати, що на вашому комп’ютері лежать потрібні їм дані, і видаляти чи чіпати їх не можна, ви зобов’язані їх зберігати», — прокоментував рішення Дмитро Ганжело.

За планами РНБО, операторів та провайдерів зобов’яжуть надавати правоохоронцям інформацію для встановлення джерела даних та відстеження маршруту їхньої передачі.

«Якщо зараз оператори мобільного зв’язку зберігають лише обмежений обсяг інформації для біллінгу і статистики, то це означає, що їм доведеться збільшити свої дата-центри в рази, або навіть в десятки разів для зберігання всієї цієї інформації. Тобто, це всі маршрути передачі даних, їхні типи, адресати. Це глобальне стеження. Це призведе до тих самих наслідків, до яких призвів «Пакет Ярової» в Росії, один в один. Звісно, що всі свої затрати вони перекладуть на користувачів, що потягне за собою подорожчання послуг зв’язку і доступу до мережі Інтернет», — зазначив IT-експерт.

Нагадаємо, що низка законів у Росії під загальною назвою «Пакет Ярової» посилює контроль за листуванням. Операторів зв’язку і «організаторів поширення інформації» зобов’язали протягом півроку зберігати зміст повідомлень користувачів, а також надавати державним органам ключі для декодування зашифрованого листування.

Про можливість посилення репресій в анексованому Криму через ухвалення відповідних законів читайте у публікації: «До чого не були готові проросійські кримчани: наслідки «закону Ярової».

Український «Роскомнагляд» і «Великий китайський файрвол»​

Розроблені кабінетом міністрів закони також мають дозволити блокування інформаційних ресурсів або обмеження доступу до них за рішенням суду. На переконання експерта, за рішеннями про блокування сайтів можуть стояти не лише політичні причини, але й суто корупційні.

«З приводу блокування сайтів — це «Укркомнагляд», аналог Роскомнагляду, теж один в один. Поки не ясно, що саме напишуть у законі і якою буде процедура внесення сайтів до реєстру, проте, враховуючи стан наших судів, створення такого органу викликає серйозні побоювання. Це може призвести до недобросовісної конкуренції шляхом корупції у судах. Такі випадки постійно відбуваються у Росії. До того ж, можуть постраждати і невинні люди», — сказав Ганжело.

Федеральний орган виконавчої влади Росії Роскомнагляд, що виконує  контроль і нагляд у сфері масової інформації, свого часу заблокував близько 30 статей на російському сайті Вікіпедії через «пропаганду наркотиків і самогубства». Також ця урядова установа запровадила заборону на згадку низки організацій, визнаних «екстремістськими», без обов’язкового допису про їхню заборону на території Росії. Зокрема, це українські рухи Правий сектор, УНА-УНСО та «Братство», а також Українська повстанська армія.

Періодично Роскомнагляд блокує веб-сайти та окремі сторінки на них. Зокрема, він заборонив доступ з території Росії до інтерв’ю Громадського з правозахисником і членом партії «Хізб ут-Тахрір» Гасаном Гаджиєвим.

«Припустимо, ваш сайт перебуває на хостингу у провайдера. Але на тому ж сервері можуть бути і сотні інших сайтів. Припустимо, якийсь із цих сайтів потрапляє до списку заблокованих, і надто завзяті провайдери можуть заблокувати не просто доменне ім’я, а саму IP-адресу сервера. Відповідно всі сайти на цьому IP також будуть заблоковані. Ось взяти нещодавній випадок у Росії. Хтось із власників одного з заблокованих ресурсів вніс адресу сервера ні в чому не винних людей як місце розташування свого ресурсу, і вони виявились заблокованими», — розповів експерт.

Дмитро Ганжело також порівняв цю частину рішення із системою фільтрації Інтернет-контенту «Золотий щит» у Китаї, який неофіційно називають «Великим китайським файрволом». Ця система висуває до західних компаній певні вимоги щодо обмеження доступу до їхньої інформації з території Китаю. Зокрема, Facebook запровадить цензуру стрічки новин, щоб влада Китаю дозволила соціальній мережі працювати в цій країні. Так, Facebook заблокований з 2009 року через недотримання вимог цензури. Також «Золотий щит» неодноразово забороняв доступ до Вікіпедії.

«У Китаї фільтрують не лише за доменними іменами, але й по всьому контенту і типу трафіку. У нас таке навряд чи вдасться реалізувати, оскільки обладнання, здатне це зробити, коштує надто дорого. В масштабах всієї країни потрібні інвестиції у розмірі кількох сотень мільйонів доларів. «Укркомнадзор» — це початок шляху до «Золотого щита», — зазначив Ганжело.

Вирок за дописи у соцмережах

Ще один пункт рішення — запровадження механізмів використання «доказів у електронній формі» в суді. Наразі в Україні немає усталених правових механізмів щодо прив’язки акаунту у соцмережі чи електронної скриньки до певної фізичної особи. Фактично сьогодні дуже важко довести таку прив’язку у суді, проте слідство подекуди знаходить лазівки, зазначає Ганжело.

«Щодо електронних доказів — це в принципі правильна норма, її треба було прийняти давно, оскільки в нашій країні у судовій практиці неможливо представити у якості доказу електронний лист або електронну копію документу. Зараз, для того щоб представити електронний документ у суді, потрібно його роздрукувати, завірити у нотаріуса, і лише тоді це приймається як доказ. Тому прийняття цієї норми було б корисним — в адміністративній практиці, коли компанії судяться між собою, було б можливо представляти у якості доказів електронне листування. Проте може бути і переслідування за дописи і репости у соціальних мережах, це інша сторона медалі», — підкреслив експерт.

Проте Ганжело вважає, що поки зарано бити на сполох, адже це рішення — лише завдання на розробку та подання законопроектів до Верховної Ради.

«Треба дивитися конкретно, що саме напишуть у законопроектах. Але це «перша ластівка» «Укркомнагляду», «Пакету Ярової» та «Великого китайського фаєрволу», — попереджає він.