#Високі ліжка

[bez-nichoho]

Резиденція. День 2

Коли провалюєшся у сон через втому, сни не сняться. Ранок був туманний, непроглядний. Прокидатись було важко, від незвички боліла шия після нового ліжка і подушки. Це не передбачало гарного початку дня. Але гаряча вода і гаряча кава можуть добряче покращити ситуацію. Після прокидання і кави пішов готувати сніданок. Ми тут самі опікуємось своїм харчуванням. Закупились продуктами на тиждень в супермаркеті у містечку (близько 10 км від нас). До найближчого магазину — 4 кілометри. Чи це проблема? Зовсім ні. Тут фантастична кухня, у якій є все необхідне. Навіть пічка, в якій можна пексти хліб або піцу (ся екзотика не для мене).

Поснідавши, зібрався на прогулянку. Ліси тут глухі. Вдень чутно тривожні пташині голоси. Вовчі зграї поки не чув, але й вони тут є. Дерева високі й покручені. Шари листя м'які, просочені водами. Дика, неопанована вбережена природа.

Коли гуляв лісом і вийшов до ріки, подумалось, що це дуже лишегівська місцина, все тут первинне якесь. І що Лишега точно ловив би рибу руками біля низьких берегів. На протилежному березі шматок луки і ще одна стіна лісу. А за нею — що там? Мабуть, щось таки є. Якийсь світ, якісь тварини, якісь люди.

Пообіді похолодало. Почав падати сніг, вітер гудів у димарях. Тільки й сиди в теплі та слухай. Що я й робив — повернувшись, сів за роботу. За час цієї резиденції я маю перекласти книжку. Так і минув час від обіду до вечора, коли я й пишу цей текст.

На щастя, я перекладаю поезію. А це куди легше й приємніше робити, коли перебуваєш у ній. Бо тут все довкола — це поезія.

[burnedfloodedboisgals]

розділ про йоаніну і санга

у всіх жінок в його родині запах металу змішувався із запахом тіла. запах золотих ланцюжків, запах хрестиків, розігрітих між завжди важкими грудьми під розтягнутими рожевими кофтами. запах монет, потемнілих і заношених в таких же заношених гаманцях, а згодом зачищених до блиску й положених на закриті очі покійників. запах найдешевших окулярів, підмотаних мідним дротом. запах кінця синьої кулькової ручки, якою схвильовано записували щось важливе на клаптику паперу, говорячи по телефону. запах ложечок, з яких годували немічних родичів (бо історично так склалося, що тут лише жінки дбають про таких). можливо, й запах менструальної крові, але вже в цьому він не був впевненим. але зараз він не міг унюхати запах металу, нюх покинув його, прихопивши з собою і відчуття смаку,а в тому числі і смаку життя, забравши юнацьке бажання цілувати життя з язиком. і тому Санг не знав що більшу частину запашного родинного металу було продано заради нього, і хтозна, можливо ці жертви були даремними. повернувшись додому, Йоаніна побачила, що все таке ж, яким було, коли вона йшла з дому. мати сидить згорблена біля ліжка. її хворий син зроняв піт на посірілу від туги постіль. за вікном пролунав пташний крик і небо на мить зробилось чорним від темноперих створінь. ламана лінія блискавиці прорізалась поміж хмарами, прочищаючи дорогу перед громом. від різкого спалаху в очах залускали бульбашки темних кілець.тільки б не кульова блискавка. Йоаніна боїться їх досі. Санга, її брат по матері, лежав із нещільно заплющеними очима, ніби під віями був у нього пісок. здається марив страшними маревами. його оголена бліда вогка рука з татуюванням мачете на передпліччі і неясними написами й орнаментами нижче звисала з ліжка мов виноградний пагін, увінчаний довгастими виноградинами темних нігтів, покритих темним лаком. буде диво якщо він виживе. не кажучи вже про виздоровлення. проводячи весь час на шоу, вписках і різних дурницях в яскравих камерах серця міського життя, будучи на взводі всі дні, Йоаніна не думала про родичів. її мутні як вищезгадані чорні птахи рідні не вживалися з її легкодумною яскравістю. лиш брат міг би стати їй по-справжньому близьким, якби починаюче яскравішати оперення його душі не скувала смола недуги. зазвичай люди не викликали в Йоаніни співчуття, життя ж-бо податлива річ, стає такою, як ти її ліпиш, така її думка була. не думала вона, що їй повезло і матеріал для ліпки попався достатньо хороший і мякий, все ж не без зусиль усе далося. братове ж крихке і пересушене життя просипалось в безодню крізь його кістляві пальці нез��орово гарячих, ледь не палаючих рук. і не вловиш його ніяк, не зупиниш. не дивитись на це і не відчувати болю. ЙОа вже не памятала як це - спати на самоті і не уникала жодної можливості поза межами своєї кімнати, не зважаючи на високі стелі, схожої на звіряче лігво. було далеко за північ, віконне скло тремтіло від страшного холодного вітру, схожого характером на злого вовка з казок. всі крім неї в будинку спали, при чому спали так ніби були приречені помирати. тобто наодинці. Сангазбо лежав із завмерлими очима під непорушними повіками, дрімотний, прикритий схожим на штору покривалом поверх ковдри. під час вечері доводилось встати з-за столу і прийшовши на страшне світло його криків вколоти йому знеболююче. вона не повернулась до столу. дивилась на непритомного вже хлопця і думала "залишся холодною і байдужою. залишайся цинічною. залишайся жорстокою" вона залишилась. не зрозуміло чи залишилась цинічною і жорстокою, але вона залишилась із братом в кімнаті. і десь о третій він розплющив очі. очі були свідомими.

-я би міг вийти на вулицю, якби ти мені допомогла. ось так завжди звучали його прохання, " я міг би … якби …" Йоан не особливо часто їх виконувала, та все ж частіше ніж їх матінка. тому на вулицю все ж вийшли, він тримав її пальці, створюючи видимість опори, Йоаніна співала на його прохання, незвично тихо щоб нікого не збудити, її голос вів їх мокрою холодною вулицею, піднімаючись і опускаючись, наче ковзаючи дротами лініїі електропередач, що пірнали у безкінченність глибоких темних нічних годин, та от хмари почали розвіюватись поступово, блиснули на мить згасаючі вже зорі, передсвітанква прохолода почала навіювати думки про смерть і брат з сестрою поспішно вернули додому, свилювавши б туманний ранок якби той мав душу, незаспіваною елегією по свободі, недоступній хворій молоді.

[mescompany]

Кутове ліжко Честер 545

[krovati-kiev]

Кутове ліжко Честер 545

[werdict-blog]

Дроу Бугі

1610р Північна Ірландія.

“Бугі” означає бездомний привид, безтілесний або безхребетний - не має опори, а “Дроу” - поганий, злий, дикий, потвора, садист і вбивця.

Високий чоловік з смолястим волоссям в розшитому злотими нитками зеленому вбранні крокував по вимощеній дорозі. Взагалі то, йому, як вигнанцю, було дуже ризиковано розгулювали у такому вигляді, але він вирішив наостанок насолодитись красою. Ця зручність могла йому коштувати всього і то було навіть більше чим життя. “Ти винний, винний у тяжких гріхах. Ти єдиний свого роду порушив закон Богині і ти будеш єдиний хто буде покараний.” Чоловік хитнув головою збиваючи легкі кроки й швидко завернув за ріг. Звідси до порту було дуже близько, але його все таки помітили у сірому тумані і тепер переслідували, ступаючи тихо по сліду. “Головне - разом з моїм народом, навіть якщо вони потомки Миля - нічого.” Крила чорного птаха прошурхотіли над головою. Ще один провулок. Чоловік звернув і пройшов наскрізь якогось бездомного в порваних одежах, що тенявся вулицями у пошуках їжі або тепла. Тінь, як здалося бідолазі, не зупиняючись, поспіхом озернулась через плече і він побачив власні очі, багатше вбрання відразу повисло лахміттям. Жебрак мотнув головою відганяючи примарне видиво і в той час чоловік звернув ще раз, зникаючи з поля зору. Бідолаха постояв трохи, розвернувся і завмер. З туману виступали дві високі і тонкі фігури. Тримаючи в руках списи, легкі як пух, але гостріші ніж будь яке лезо, вони ступали плавно, а за ними котилася хвиля густого білого диму. Принаймні, так розказував жебрак всім зустрічним на наступний день. Чоловік, тепер у подобі бездомного, швидко петляв вулицями, як заєць, що запутає сліди. Він не думав обдурити переслідувачів людським обличчям й лахміттям - звичка. Ще декілька раз завернувши, ноги винесли його на великий, заповнений грузом порт. У віддаленому кінці стояла чимала купка людей. Чоловік завернув між балок, вийшов і прослідував у натовп в подобі людини в одежах не пишних, але й не жебрацьких. Люди не звернули жодної уваги на новоприбулого, гріючись один біля одного і чекаючи на право погрузитись на кораблі. Усі вони тікали: від війни, кризи, розгардіяшу, безладу в церкві, ворогів… Шукали нове життя… Чоловік не знав як там куди вони всі прямують, але був змушений розділити їхню долю хоч і не був одним з них. Протисн��вшись між людьми, він присів і затаївся. До натовпу вийшов оргядний пан і оголосив щось про Віргінську компанію та угоду на 7 років. У гурті почувся шепіт. Деякі пішли вперед. Чоловік відчував на собі погляд, здається зовсім поруч були ті хто його впіймають. Він затрусився всім тілом і рванув за людьми, що поспіхом заходили-залазили на корабель та у трюм. Кра��м ока чоловік помітив двух високих стражів і почув срібний передзвін їх легких голосів. - Дроу… - слова влітали через досі відкритий отвір у трюм. - Бугі! Чоловік відскочив до стіни і заховався за людьми, що хитнулись від поштовху корабля. На нього не звернули уваги. “Бугі!” -дзвеніло у його скронях. “Бугі, бугі, бугі, бугі…” - Сервенти,- гримнув голос над головою. - будете помирати - стукайте. Отвір захлопнувся і все поглинула пітьма. “А тепер що?” Чоловік перевів подих, відчуваючи хитання корабля на хвилях. “Цікаво, а чи це відчувала Богиня коли плила з Островів?” На його обличчі проступила усмішка,а риси згладились. “Бугі…” Чоловік напружено вдивлявся в порожнечу перед собою. “Бугі, Буууугі…”. - О, ні, то відлуння їх голосу… Надто далеко від дому. Надто далеко він дому…- він схилився закриваючи вуха руками. - Ні, ні… “Бугі, бугі, бугі, бугі, бугі, бугі…” … - Hey, are you fine, men? Чоловік підняв очі. В ту мить його не стало. “…я маю вижити…”,“…ціна не важлива…”,“…бугі…”. … Катрі Кларк Співробітник газети New Ideas Of New People(NIONP) “Сташні історії нашої країни” “Перший спогад в історіях про персоніфікацію дитячого страху темряви прослідити дуже складно. Більше всього вірогідно, що цю легенду привезли в Америку емігранти з інших країн як сталося і з багатьма іншими історіями. Цього персонажа давно вже екранізували і випустили на великий екран, а також зробили ігри. Проте, перша згадка про нього у написаному вигляді, а не просто в усному переказі, датується 1718 років, а далі вже у 1836 році документ було знайдено і видано у книзі. На теперішній час бугімен є одним із найвідоміших Північно-Американських легендарних монстрів з легенд. “У нього великі, чорні, випуклі очі, які гарно бачать в темній спальні і знаходять людину, де би він не заховався - під ліжком або в шафі. Кігті довгі і гострі, ними він риється в постільній білизні в пошуках заціпенілих жертв, що забилися під ковдру. - розповідає 12 річна Сара Коул, учениця школи Свякої Августини з Арканзаса. - Один хлопчик не слухав батьків і його брат розповів йому про бугімена - дівчинка стигшила голос - вночі він почув тихий шорох і шепіт "бугі, бугі, бугі…”, а потім побачив його і більше того хлопчина не бачили. Він пропав прямо зі свого ліжка! Говорять, що бугімен затягує дитину під землю щоб їсти її страхи”. Вчена історик Амелі Бенкінс, співробітниця LMU, висловила впевненість у неправдивості цих легенд і надію, що про цього міфічного героя більше не будуть писати книги і знімати фільми: “Через масову істерію після виходу фільмів, ігор і книг деякі ненормальні ступали на дорогу безчинства. Наприклад, відомий Альберт Фіш - серійний вбивця 1870—1936 роки. Ви можете сказати, що Фіш з будь яких пречин став би вбивати людей, але чомусь він взяв прозвисько саме “Бугімен”, а не “Тінь”.“

[mescompany]

Ліжко з великим м'яким узголів'ям 492

Ліжко з великим м’яким узголів’ям 492

[krovati-kiev]

Ліжко з великим м'яким узголів'ям 492

Ліжко з великим м’яким узголів’ям 492

[mescompany]

Ліжко 200х220 см 490

[krovati-kiev]

Ліжко 200х220 см 490

[mescompany]

Ліжко з високими ніжками 486

[krovati-kiev]

Ліжко з високими ніжками 486

[mescompany]

Ліжко в маленьку спальню 471

[krovati-kiev]

Ліжко в маленьку спальню 471