#Головнокомандувач | Explore Tumblr Posts and Blogs

jcmarchi · 6 months

Text

Critical Need of Ammo Supply: Preventing Russia's Artillery Advantage in Ukraine - Technology Org

New Post has been published on https://thedigitalinsider.com/critical-need-of-ammo-supply-preventing-russias-artillery-advantage-in-ukraine-technology-org/

Critical Need of Ammo Supply: Preventing Russia's Artillery Advantage in Ukraine - Technology Org

The war in Ukraine strongly relies on artillery and drones. Of course, other weapon systems play their part too, but artillery and unmanned aerial vehicles do a lot of work in this war. Ukraine manufactures thousands of drones on its own and they are relatively cheap. Even the tank killer drones are relatively inexpensive. But the shortage of artillery shells is a big problem.

Ukraine is in a desperate shortage of ammunition, while Russia continues to grow its own production of shells. Image credit: Armyinform.com.ua via Wikimedia (CC BY 4.0)

Russia produces nearly three times more artillery shells than the United States and Europe can provide Ukraine, CNN reports, citing NATO intelligence estimates and other sources.

According to NATO intelligence, Russia produces 250,000 artillery shells per month, or about 3 million per year. Meanwhile, the United States and Europe together can annually produce only about 1.2 million shells for Ukraine. This is a heartbreaking difference, which is absolutely inevitably going to have a huge effect on the situation on the battlefield.

The U.S. has set itself a goal of ramping up production of artillery shells to 100,000 a month by the end of 2025. That’s great, but this will still be less than half of Russia’s output. And that production ramp-up will take a lot of precious time.

Analysts note that there is an arms manufacturing war going on right now and the outcome of it is going to be extremely important for Ukraine. Ukraine didn’t choose to be attacked and already showed great determination to win this war. However, it is switching to a new artillery standard and cannot create a large weapons industry while being at war.

M777 towed howitzer in Ukraine. Image credit: Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine via Wikimedia (CC BY-SA 4.0)

Russia now fires about 5 times more artillery rounds than Ukraine. Because they have them in stock. An anonymous NATO source said that Russia’s ammunition factories are working around the clock. About 3.5 million people work in Russia’s defence industry at the moment – 1-1.5 million more than before the war. However, not all the shells that they are using are actually made in Russia.

Russia imports artillery ammunition from Iran, which has sent around 300,000 artillery shells to Russia in 2023. North Korea has provided Russia with at least 6,700 shipping containers containing millions of rounds of different kinds. While Iran and North Korea do not seem like powerful military allies, they do have a lot of old-school artillery shells, which allows Russia to keep up a devastating pace of its attacks.

Nevertheless, according to CNN, Russia’s weapons stockpiles are still insufficient to meet its needs, so a major breakthrough is not on the horizon. Or so it seems. If Ukraine cannot improve its own ammo situation reliably for a long-term war, it will always be at a huge disadvantage.

Written by Povilas M.

Source: NV.ua

0 notes

vagonta · 8 months

Text

"Залізного генерала" замінили на "М\'ясника". Що далі?

Верховний головнокомандувач України Володимир Зеленський, відомий українцям за прізвіськом "Бубочка", після довгого періоду чуток та кулуарної шебутні, прийняв нарешті чітке рішення - замість "Залізного генерала" Валерія Залужного, котрого у ЗСУ усі звуть Батьком, поставити генерала Сирського, котрий відомий в українському війську за прізвіськом "М'ясник". Про моє ставлення до постаті Валерія Залужного я не так давно висловився на ГС "Анумо" та "Проби пера", тому повертатися до всього того не... Читати далі »

0 notes

demiurgeua · 18 days

Text

Головнокомандувач ЗСУ відвідав українських воїнів, які проходять лікування після поранень

“Відвідав наших воїнів, які проходять лікування після поранень в одному з медичних закладів. Подякував військовослужбовцям за їхній героїзм та віру в нашу Перемогу. Вручив пораненим відзнаки за мужність і самовідданість під час захисту України. Подякував лікарям та медичним сестрам і братам, які в цілодобовому режимі рятують життя наших захисників. Нагородив медиків відзнаками Головнокомандувача…

View On WordPress

#Armed Forces of Ukraine #Commander-in-Chief #Головнокомандувач #ЗСУ #Збройні Сили України #Російське вторгнення в Україну #Російсько-українська війна #Russo-Ukrainian War

0 notes

m-athanasios · 10 months

Text

Сюда, хохлы! Верховний Головнокомандувач Збройних сил виконує!

http://dlvr.it/Sz34Dh

0 notes

tokusima · 11 months

Text

Головнокомандувач збройних сил України про те, що йому потрібно, щоб перемогти Росію

Технологія є ключовою, бо війна стає «позиційною», — каже Валерій Залужний Вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну безпекову кризу. Напад на демократію з боку морально хворої імперської влади в серці Європи похилив баланс сил в інших частинах світу, включаючи Близький Схід і Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Неспроможність таких багатосторонніх органів, як оон та…

View On WordPress

#В.Залужний #война #политика Украины

0 notes

portugalwars · 11 months

Text

Війна у Гвінеї-Бісау

Наступна цікава операція військ Португалії, проти комуністичних бойовиків з ПАІГК відбулось. Операція мала назву юпітер відбулас у листопаді 1969 року.

«Коридор Гілехе» становив головну лінію проникнення ПАІГК у Гвінею. Насправді це був відкритий шлях лісу, який прийшов з Кандіанфари, що в Республіці Гвінея-Конакрі, і проник на територію ч��рез регіон Кітафайн на півдні. У листопаді 1969 року португальські служби прослуховування зафіксували інформацію про проходження важливої колони з військовими матеріалами, в якій Ніну Вієйра, водночас міфічний командувач Південним фронтом, був зміщений, а головнокомандувач Португальські війська в Гвінеї доручили батальйону парашутних мисливців № 12 для перехоплення бойовиків.

16 листопада дві парашутно-десантні роти були доставлені літаком із Бісау до Альдейя-Формоза на півдні країни, а звідти їх посадили на землю гелікоптером. 17 листопада було влаштовано засідку з сімдесяти чоловіками на обороні, тридцять п'ять на підтримці та ще тридцять п'ять на «коридори Гілеє».

18 листопада, після важкого маршу через ліс і незабаром після того, як інші війська з цієї групи встановили пристрій, почулися голоси, і двоє озброєних чоловіків, білий і чорний. Десантник, навівши кулемет, відкрив вогонь, убивши чорного бойовика і поранивши білого, останньому вдалося втекти в ліс, намагаючись приховати кривавий слід, але після важкої погоні десантники виявили пораненого, повністю виснаженого втратою. кров. Йому надали першу допомогу, і під час короткого допиту він назвав себе Педро Родрігесом Перальтою, 32-річним капітаном кубинської армії, який народився в Сантьяго-де-Куба. Його евакуювали гелікоптером до Бісау, а звідти до Лісабона. Звільнений після революції 25 квітня 1974 року.

Наступна важлива операція відбулась у листопаді 1970 році називалась вона "Зелене Море". Операція була направлена проти сусідньої держави Гвінея, яка підтримувала комуністичних бойовиків ПАІГК.

Операція «Зелене море» (порт. Operação Mar Verde) — це десантна атака на Конакрі, столицю Гвінеї, здійснена від 350 до 420 португальських солдатів. Цілі операції включали повалення уряду Ахмеда Секу Туре, захоплення лідера ПАІГК Амілкара Кабрала, знищення військово-морських і повітряних засобів ПАІГК та її гвінейських прихильників і порятунок португальських військовополонених, утримуваних у Конакрі.

Нападники відступили після порятунку військовополонених і знищення деяких кораблів ПАІГК та інфраструктури ВПС Гвінеї, але не змогли захопити Амілкара Кабрала, лідера партизанів ПАІГК, або повалити режим лідера Гвінеї Ахмеда Секу Туре.

У 1952 році Ахмед Секу Туре став лідером Гвінейської демократичної партії . У 1957 році в Гвінеї відбулися вибори, на яких партія отримала 56 з 60 місць. Партія провела плебісцит у вересні 1958 року, на якому гвінейці переважною більшістю вибрали негайну незалежність, а не продовження асоціації з Францією. Французи вирішили надати незалежність , і 2 жовтня 1958 року Гвінея проголосила себе суверенною та незалежною республікою з Туре як її президентом.

У 1960 році Туре приїхав до Гвінеї та підтримав Амілкара Кабрала та його бойовиків з ПАІГК , яка домагалася незалежності Португальської Гвінеї (нині Гвінея-Бісау) та Кабо-Верде від Португальської держави.

У ніч з 21 на 22 листопада 1970 року близько 200 озброєних гвінейців, одягнених у форму, подібну до гвінейської армії, під командуванням португальських офіцерів, і 220 афро-португальських і португальських солдатів вторглися в деякі пункти навколо Конакрі. Солдати висадилися з чотирьох кораблів без розпізнавальних знаків, включаючи LST і вантажне судно, і знищили 4 або 5 суден постачання ПАІГК. Інші висадилися біля літнього будинку президента Туре, який вони спалили. Португальці зосередилися на знищенні штаб-квартири ПАІГК у невдалій спробі захопити лідера ПАІГК Амілкара Кабрала, який був у той час у Європі. Інші захопили табори для політичних в'язнів і звільнили низку в'язнів, у тому числі португальських солдатів і авіаторів, які раніше були захоплені бойовиками ПАІГК і передані гвінейцям на збереження; деякі були в полоні в цих таборах протягом семи років. Основні атакуючі сили досягли, але проігнорували аеропорт і, очевидно, атакували те, що вони вважали оперативною радіостанцією, не знаючи, що її використання було припинено, коли раніше була замінена новою станцією.

Туре в цей час перебував у президентському палаці. Інші солдати захопили два армійські пости, взяли під контроль головну електростанцію міста, захопили штаб-квартиру ПАІГК (але не Амілкара Кабрала) і звільнили 26 португальських військовополонених, які утримувалися ПАІГК у таборі Бойро. Сили бойовиків воювали з рейдерами без успіху. Оскільки ні Кабрал, ні Туре не могли бути знайдені, португальські рейдери відступили, зазнавши незначних втрат.

У цей момент половина війська вторгнення разом із звільненими в’язнями відійшла до кораблів, що чекали, залишивши завдання повалення уряду Гвінеї силам, чисельністю яких було менше 150 чоловік. Ця група, очевидно, сподівалася на повстання населення, але такої реакції не відбулося. Зовнішні спостерігачі припустили, що громадська підтримка не була досягнута, оскільки загарбникам не вдалося захопити потрібну радіостанцію, яка продовжувала працювати під контролем уряду. Крім того, більшість важливих урядовців чи партійних чиновників уникли захоплення. Більшість цілей були виконані окрім однієї, не було схоплено Амілкара Кабрала, але всіх полонених було звільнено. Втрати бойовиків ПАІГК склали близько 500 убитих, втрати португальських сил 1 убитий.

Також Португалський уряд відзначився у війні з комуністами ПАІГК ліквідацією, певних командирів бойовиків. Так наприклад в 1966 році було знищено одного з командувачів східного фронту в Гвінеї-Бісау, який проходив підготовку у комуністичному Китаї. А саме було ліквідовано Домінгуша Рамоса, був знищений у бою Португальськими силами. Також варто сказати, що сили оборони Португалії ліквідували одного з командувачів бойовиків ПАІГК на імя Пансау На Існа, який теж очолював комуністичні бойові загони ПАІГК, так був командувачем Північного Фронту португальці ліквідували його під час боїв за місто Нхакра, але звісно головною ціллю був Амілкар Кабрал. В 1974 році від ран в боях з Португальцями загинув Освальдо Вієра, він помер у лікарні, також був одним з командувачів бойовиків ПАІГК, які діяли проти сил оборони Португалії.

#WarPortugal

0 notes

rodesian · 11 months

Text

Продовження операцій.

Наступна операція це операція «Урік» (або операція «Бутлейс» для південноафриканців) — транскордонний рейд, здійснений у Мозамбік оперативниками Родезійських сил безпеки під час Родезійської війни Буша за бойової допомоги ВПС Південної Африки. Під час операції, яка проходила з 1 по 7 вересня 1979 року, до 200 військовослужбовців Родезії та Південної Африки атакували мости та головний плацдарм для бойовиків .(ZANLA) у провінції Газа. Разом з операцією «Диво» це була одна з найбільших родезійських зовнішніх операцій війни.

Під час Родезійської війни Буша (або Другої Чимуренги) Родезійським силам безпеки (RSF) доводилося мати справу зі зростаючим потоком навчених ззовні повстанців, які прибували до Родезії, пізніше Зімбабвійської Родезії, із сусідніх країн, особливо із Замбії та Мозамбіку, останній у особливо коли до влади прийшли комуністи з ФРЕЛІМО у 1975 році.

Цілі операції «Урік» полягали в тому, щоб атакувати сили ZANLA в їхньому командному та навчальному центрі до того, як вони зможуть увійти в Зімбабве-Родезію, і перекрити шляхи постачання до провінції Газа в Мозамбіку. Було також сподівання, що руйнування комунікаційних і залізничних ліній, доріг і мостів на відстані до 200 миль у Мозамбік вплине на економічну ситуацію та моральний дух тих, хто підтримував ZANLA та Роберта Мугабе.

Цілями були мости в Альдейя-да-Баррагем, а також життєво важливий зрошувальний канал, що живить велику сільськогосподарську територію в Мозамбіку. Були заплановані авіаудари по установках FRELIMO в Мапаї та Максаїлі, щоб деморалізувати комуністів. Після цього база в Мапаї буде захоплена та знищена зімбабвійсько-родезійськими сухопутними силами.

До атаки 200 зімбабвійських родезійських військ були розгорнуті в районі 161 кілометра (100 миль) усередині Мозамбіку на схід-південний схід від Чігубу. Вертольоти були на злітно-посадковій смузі Чіпінда Пулс у Зімбабві, Родезія. Атака почалася лише 5 вересня через погані погодні умови. Родезійські війська SAS були перекинуті на Альдейю-де-Баррагем і чотири інші цілі для знищення мостів та інфраструктури. Реактивні літаки Hawker Hunter і Cessna Lynx бомбардували район і надавали підтримку з повітря. Під час евакуації пораненого солдата один гелікоптер AB-205A був збитий РПГ-7, а технік LAC AJC Wesson загинув від удару. Пілот Flt Lt Дік Пекстон був врятований SAS.

6 вересня база ZANLA в Мапаї зазнала бомбардування Hawker Hunters, знищивши командний центр і головну радіолокаційну станцію. Після цього зімбабвійсько-родезійські війська були доставлені гелікоптером для атаки на позиції поблизу бази. Під час транспортних операцій південноафриканський гелікоптер Puma був збитий РПГ-7 , у результаті чого всі 14 зімбабвійсько-родезійських коммандос і три члени екіпажу ВПС Південної Африки були вбиті. Це була найбільша втрата людських життів сил безпеки Родезії за один інцидент під час війни. Пізніше місце катастрофи було розбомблено, щоб закрити південноафриканські позначки на вертольоті Puma. Тіла так і не були знайдені. База Мапай була укріплена зигзагоподібними траншеями, які з’єднували один з одним, що забезпечувало гарне прикриття для захисників. Важкі бої точилися між родезійською армією та комуністами. Мапай неодноразово піддавався бомбардуванню реактивними літаками Hunter і бомбардувальниками Canberra. Незадовго до заходу сонця Верховний головнокомандувач родезійської армії генерал Воллс прийняв рішення про відхід.

У результаті битви загинуло понад 300 солдатів ЗАНУ та було пошкоджено кілька мостів, будівель та інфраструктури. Втрати Мозамбіку склали 22 убитих і 32 поранених . Втрати родезійців у битві становили 17 убитих, що стало найбільшою втратою за всю війну але всерівно співвідношення вбитих було понад 20:1. Родезійським силам безпеки стало очевидно, що їхній ворог незабаром стане більш легітимною бойовою силою, ніж раніше, яку навчали їхні радянські радники, і яка тепер, завдяки досвіду, відстояла свою позицію під час повітряних атак, на відміну від попередньої війни. Зімбабвійські родезійські солдати були добре навчені, вмотивовані та оснащені, але міжнародні санкції, такі як Резолюція 232 Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, та ізоляція призвели до збільшення проблем із заміною переважно літаків, тоді як запаси зброї та боєприпасів були переважно вдосталь.

Політично ця операція призвела до того, що Самора Машел голова комуністів в Мозамбіку чинив тиск на Роберта Мугабе, щоб той узяв участь у мирних переговорах у Ланкастер Хаузі. Машел хотів запобігти подальшому втягненню Мозамбіку у війну з Зімбабвійською Родезією, яка вже завдала серйозної шкоди економіці Мозамбіку.

Також варто розказати, про спец. операцію військ Родезії, яка наробила багато шуму відбулась вона в Мозамбіку де на той час, вже йшла громадянська війна між комуністами з ФРЕЛІМО і опозицієї антикомуністами з РЕНАМО.

Водночас, влада ФРЕЛІМО радо надала Роберту Мугабе та його партії ЗІПРА можливість перебування на території держави. Саме тут, в Мозамбіку, були зосереджені військові бази, штаби та тренувальні табори терористів Мугабе. Родезійські сили оборони, що не мали звички чекати терористів на своїй землі, постійно вели із ними боротьбу на території сусідніх держав, ігноруючи при цьому протести влади цих держав і постійне ниття дипломатів з ООН. Пітер Уоллс одного разу сказав: “Якби ми прислухалися до вимог Заходу, нас би давно стерли з лиця Землі”.

Черговий рейд САС стався влітку 1979 року. 2 групи бійців САС та приданому до них снайперу з армійського резерву, а також двох бійців РЕНАМО, висунулися на територію Мозамбіку із метою захоплення або вбивства Джошуа Тонгогари, командира військової бази ЗАНЛА.

11 бійців закинули на територію Мозамбіку. Їм необхідно було пройти 50 кілометрів в район розташування бази та влаштувати засідку на дорозі. Їм було відомо, що Тонгогара пересувається на Тойоті Ленд Крузер, Діло залишалося за малим.

Бійці пересувалися по ночах, намагаючись уникати контактів із місцевим населенням. Втім, їм не пощастило: ночі видалися на диво темними, орієнтування було надзвичайно ускладненим. На ранок третього дня, родезійці опинилися в жахливій ситуації: вони опинилися на пагорбі, всього в 400 метрах від табору ЗАНЛА. Крім того, виявилось, що за три кілометри від цього табору, знаходилася військова база ФРЕЛІМО.

Командир загону, сержант Шіпперс, прекрасно усвідомлюючи, що треба було прориватися до точки евакуації все одно не хотів іти з пустими руками. Після вдалого відриву від переслідування, він наказав розмістити засідку біля дороги, що вела на базу ЗАНЛА. Дуже скоро на ній опинилося два позашляховики у супроводі пішої охорони. Юний боєць РЕНАМО, на ім’я Андре, вийшов на дорогу, вдаючи з себе одного зі “своїх”. Машини зупинились, охоронці почали говорити з Андре португальською і в цей момент він подав сигнал. Позиція для засідки була дуже вдалою: один постріл із РПГ-7, підрив мін “Клеймор” та кілька секунд прицільного обстрілу стрілецькою зброєю- і все було скінчено. Часу перевіряти тіла вбитих не було- бійці ЗАНЛА, що прочісували місцевість, вже бігли на шум бою. Родезійцям вдалося відступити без втрат: після тривалого відриву їх евакуювали прямо з поля бою. Вже на бортах Алуеттів вони не могли перестати говорити про деталь операції, що ніяк не йшла в них з голови: серед убитих в засідці САСівці чітко бачили білих. Річ у тім, що під час першого бою з бойовиками ЗАНЛА, на сусідній базі ФРЕЛІМО перебувало п’ятеро радянських військових радники. Коли на базі почули постріли, командиром бази було прийняте рішення евакуювати радників з території бази. Як ви вже здогадались, саме вони з охороною були в тих позашляховиках, що були знищені САС. Серед них був і підполковник Заславець- радник командира мозамбіцької мотопіхотної бригади. З ним загинуло ще 4 радників-росіян.

Так, 26 липня 1979 року, на далекій африканській землі, була пролита кров українця. Офіцера, що прийняв смерть на чужій війні, допомагаючи не тій стороні. Одне із сотень інших імен в радянських списках втрат.

Підполковника Заславця Миколая Васильовича радянська влада навіть нагородила орденом Червоної Зірки. Радянські окупанти знайшли смерть заслужену на території Мозамбіку.

#rhodesian war

0 notes