#берці

[nevi-arent-you]

••• ніхто не жаліє мертвих, ніхто не жаліє вбитих, слова на могилах стерті, щоб їх не читали діти. ніхто не жаліє смерті й життя, що так і не сталось. слова на граніті затерті, а пам'ять, хоча і здавалось, що не підведе ніколи, і перед очима завше стоятимуть терикони і очі зарано павших, а все-таки це неправда, і пам'ять стирає мітки, і все, що було недавно стає дуже давнім і хитким. і більше нікому не сумно, і більше нікому не жаль вже, бо мертвих ховають бездумно під звуки столітніх маршів. за мертвими трохи плачуть, живим надсилають фото. до всього звикають і, бачиш, в пріоритеті робота, в пріоритеті квартира, податки, машина, діти - в пріоритеті живі, а мертві порослі квітами. ніхто не жаліє вбитих, жаліють лиш тих, хто лишився, - не тих хто міг би радіти, а тих, хто втомився злитися. жаліють живих і винних, жаліють катів без свободи, а тихо полеглих вбитих не згадують без нагоди. не зручно про смерть і про пам’ять, не зручно про некрасиве, накласти табу! бо ранять слова, за якими безсилля. ніхто не заплаче за мертвим через роки з плином часу, бо плакати після смерті - це інше, чужинське гасло. усі обіцяють помститись, усі обіцяють розплати, і плющ продовжує витись і речі вже можна роздати: і можна віддати книги, і можна роздати одяг, бо мертвим воно непотрібно. живі же від того ходять сумні і з розбитим серцем, а серце треба латати. тож варто віддати берці і пообіцяти розплати. але не заплакать за мертвим, але не жаліти вбитих, живі - вони, бачиш, вперті, в живих же квартира, діти… і скільки пустого місця в труні, що стоїть під стягом. і скільки пустого в лицях - живим таке непідвладно. тому не жаліють мертвих, тому їм не жаль вже вбитих. слова на могилах стерті, щоб їх не читали діти.

[nato-ua-alen]

Головний релакс на передовій – коли чуєш голос рідних у телефоні, коли чуєш, що вони у безпеці… Інший релакс – іноді просто зняти берці. І це вже розкіш, – каже боєць-прикордонник, котрий захищає Україну на Бахмутському напрямку.

📷 ДПСУ | Держприкордонслужба

#герої_среди_нас

#добро_перемагає

[booksstigmasun]

Моя темна Ванесса (Кейт Елізабет Рассел)

Іноді мене дивує, як легко я ввожу в оману інших, навіть на маючи наміру цього робити.

Мама каже, що не можна аж так поринати у свої почуття - у житті завжди буде щось сумне, тож таємниця щастя полягає в тому, щоб не дозволяти собі занурюватися в негатив.

Зосереджуватись на комусь одному геть нездорово.

Якщо ви щось винесете із цього кабінету, нехай це буде думка про те, що світ складається з безкінечно переплетених історій, і кожна з них правдива й справедлива.

Я неохайна, а це ознака слабкості, серйозний недолік.

Якщо вірити матері, моя найгірша звичка - відбиватись від компліментів, принижуючи себе. Треба навчитись приймати схвалення. Вона каже, що все або зводиться до впевненості, або до її браку.

Іноді я забуваю, скільки йому років; раніше думала, що різниця між нами скоротиться, коли я стану старша, але вона не змінилась.

Утім, собаку легко завоювати, це значно простіше, ніж з людьми.

Зустрічатись з людиною, яка ненавидить твого собаку, - це справжня зрада.

Вона не прославляє вибір іти проти течії, а іронічно звертається до марності вибору. Він говорить, що, вірячи в те, що життя дає нам безкінечні можливості, ми відсторонюємося від жахливої правди: життя насправді - хіба що мандрівка в часі, поки в��утрішній годинник веде відлік до останньої, смертної миті.

Ми народжуємось, живемо, помираємо, - провадить він, - і те, що ми обираємо посередині, все те, над чим ми гартуємо день у день, зрештою нічого не вартує.

Чорні джинсі, чорна футболка, чорна шкіряна куртка, чорні берці - уніформа літніх панків, із якими я найчастіше нині й опиняюсь, - чоловіків, яких начебто заводить сила, але при тому вони можуть впоратися лише з жінками, котрі вдають із себе дівчаток.

Я починаю розуміти: що довше зось зходить тобі з рук, то більш необачним стаєш, аж поки мало не бажаєш бути спійманим.

Вона не розуміла того, який це жах: дивитися, як твоє тіло грає головну роль у тому, на що не погоджувався твій розум.

Вона нависає над тобою, ця загроза насильства. Цю небезпеку вбивають тобі в голову, поки вона не починає здаватися невідворотною. Виростаєш, питаючи себе, коли ж це станеться.

-Бо це нечесно. -Що нечесно? -Що я все переживала, а ти - ні. -Погоджуюсь, те, що ти страждала - нечесно, але якби я так само страждав, чесніше не стало б. Тільки страждань стало б більше.

Не зважаючи на те, що зависло поміж нами, на свій гнів, своє приниження і біль. Вони здаються справжніми чудовиськами - всі ці невисловлені речі.

Жахливо, коли одна людина примушує тебе до безпорадності. Проте приниження перед цілим натовном...не хочу казати, що це гірше, це просто інакше. Це жорстка дегуманізація, особливо у випадку з дитиною.

Стрейн каже, що мені слід розібратися з небажанням дорослішати, що в моєму віці всі схильні почуватися жертвами. - Молодим жінкам особливо важко чинити цьому опір, - каже він. - Світ зацікавлений у тому, щоб ви почувались безпорадними. Він каже, що наша культура вважає стан жертви продовженням дитинства. Тож коли жінка оюирає віктимність, вона звільняє себе від відповідальності, і це спонукає інших дбати про неї - саме тому, раз обравши віктимність, вона обиратиме її й надалі.

Різниця між зґвалтуванням і сек��ом - ставлення до цього. "Як сучка не хоче, то й пес не скоче", хіба ні?

Він завжди буде старим. Мусить бути. Тільки так я зможу залишатись юною і стікати красою.

"Майже всі кульбаби вже перетворились із сонць у місяці".

-Просто я відчуваю...- Я тисну долонями обі на стегна. - Я не можу втратити те, за що так довго трималась, розумієш? Обличчя в мене кривиться від болю, з яким я все це виштовхую. - Мені просто дуже потрібно, щоб це була історія кохання. Розумієш? Дуже, дуже потрібно. -Розумію, - відповідає Рубі. -Бо якщо це не історія кохання, що тоді? - Я дивлюсь в її скляні очі, у обличчя, сповнене співчуття. - Це моє життя, - кажу. - Це було всім моїм життям.

Навіть нікого не скривдив, хоча "кривда" - дуже суб'єктивне поняття. Подумати лише, скільки болю ми бездумно завдаємо.

Старший чоловік використовує дівчину, щоб самоствердитися - як легко така історія перетворюється на кліше, якщо подивитися на неї без романтичної розфокусовки.

Він чоловік, який хоче бути хорошим, і я як ніхто знаю, що найпростіший шлях до цього - обрубати те, що робить тебе поганим.

Я була очевидною ціллю. Він обрав мене не тому, що я була особлива, а тому, що був голодний, а мене було легко взяти.

Як швидко люди примирливо піднімають руки, кажучи: "Всяке буває", чи "Навіть якщо він щось зробив, не могло ж усе бути аж так погано", чи "Як я міг це зупинити?". Виправдання, які ми для них вигадуємо, - жахливі, але вони ніщо проти того, як ми виправдовуємо себе.

Що ми могли зробити? Ми були просто дівчатами. Я знаю, що вона має на увазі: ми не обирали бути безпомічними, світ змішівав нас бути такими. Хто нам повірив би, хто цим переймався б.

тепер я бачу те, що мало б бути очевидним: вона розгублена і шукає способу зрозуміти все це - його, себе саму, те, що він зробив і чому це досі не відпускає, попри те, що нічого особливого начебто й не сталося.

***

Дуже реалістично описана книга. Це вам не казка з хорошим кінцем. А в житті, взагалі, буває "хороший кінець"?

Дитина, яку в певному сенсі недолюбили. Якій важко і страшно. Самотньо. Одного слова від дорослого чоловіка: "незвична" вистачає, щоб закрити усі внутрішні діри тієї дитини.

Чоловік, який має нахили. Чи, певно, відхилення. Який знаходить легку здобич. Маніпулює, бреше і використовує її як щит. Хоча ж ніби-як дорослі повинні захищати дітей, а не навпаки.

Сподобалось, що авторка не прикрашає наслідки цього зв'язку..хоча й для жертви...Жертви? В книзі вона так не думає. Дитина звинувачує себе. Бере на себе відповідальність. Тобто вона показана не тільки жертвою.

Страх, біль, приниження, непорозуміння, залежність, слабкість.

Вам буде боляче. Вам буде бридко. Вам буде шкода і ні, одночасно.

[georgy-stuff]

Гамзаєва Каміла- "Ти підбори змінила на берці" ( сл. і муз. Христини Пан...

[minimen]

Ласкаво просимо до нашого інтернет-магазину дитячого ортопедичного взуття! Ми пропонуємо вам ортопедичні берці Theo Leo 777 у гарному синьому кольорі. Ця модель взуття створена з урахуванням особливостей дитячої ноги, забезпечуючи комфорт та підтримку під час активних ігор та прогулянок.  https://minimen.ua/ortopedychni-berci-theo-leo-777-synij.html

[nelligekata]

Ukrainians are an example to follow

Приїду додому- викину постер з Рембо. Він в мене з дитинства висить в кімнаті. Зразок воїна! Був. Розчаруаався:) На війні я зрозумів, що будь-якій бойовик такий далекий від реальності. Ні. Є доволі реалістичні фільми про війну. Зі справжніми діалогами. Приміром- «В бой идут одни старики»:- А чего вы на меня так смотрите? Питає у свого нового механіка молодий пілот, що прибув на фронт після учєбки. - Не нравлюсь? - ты у меня уже пятый… Відповідає сухо механік. Таке на жаль буває. Сука війна.Повернусь і намалюю портрет українського воїна. Узагальнений. Повішу замість Рембо. З каскою від волонтерів, з броніком, на який скинулась родина. У штанях, заляпаних солярою і землею. З сивиною в бороді, втомленими очима і цигаркою в зубах. Наш солдат не накачаний, можливо, навіть без кубиків преса. З мозолистими руками. Ці руки колись варили каву людям, тримали кермо маршрутки, або перераховували золотий запас України, Зараз вони тримають калаші, гранатомети, носять Агс, ПТУРі, протирають танкові снаряди, заряджають Хаймарси і ремонтують гармати. А після роботи гладять і годують бездомних кошенят та собак на звільнених територіях. Більшість цих рук дійсно «нічого не крали». Ці руки можуть зварити борщ, напекти пиріжків, подоїти нічийну корову, що гуляла біля позицій. Ось ви мені скажіть- в бойовиках десь герої рятують кошенят? Ладно. Є виняток один. Фільм «Ніхто». Там Хатч дістає котика з вентиляції  і годує. Але режисер точно ідею взяв у наших бійців ЗСУ. Наш солдат вміє за секунди накладати собі турнікет, ганяє ґрунтовими дорогами, як Шумахер на асфальті, як Паганіні віртуозно володіє скрипкою, так наш лопатою і сокирою. До речі, ви бачили де на Рембо турнікет висить? Ходить як лошара, без турнікету. Наш солдат копає окопи, як Бог. Тому що все дитинство саджав картоплю. Хоч в одному з фільмів ви бачили у Рембо лопату? Хоч раз він копав окоп? І Швацнегера не бачив. І картоплю вони не посмажать на вогнищі,  як наш воїн. Зі шкварками і так, щоби півсела прийшли на запах. Наші воїни крутіше за Рембо, Шварца і не побоюсь навіть сказати про Чак Норіса. В якому фільмі ви побачите колишнього листоношу, що збиває по кілька ворожих гвинтокрилів в день? Або про оператора успішного телевізійного проекта,  який під мінометкою дроном корегує вогонь танків? Або про експерта з відеонагляду,  який з «втомленими» колінами тягає АГСа і улітки з набоями по 3-4 кілометра по донецьким @беням, з її унікальним брудом. Який тонами наліпає на берці і як природні кайдани заважає руху. В якому бойовику герої в окопі між «виходом» і «приходом» питали один одного - -До речі, як там Динамо зіграло в Єврокубках? Тільки наші воїни, сидячи під обстрілами на гнилій картоплі у старому льоху можуть вчити англійську. А всі оточуючи бійці жартувати: А ти оптиміст! Наші воїни високоінтелектуальні і розвинуті створіння. Вечері замість того, щоби застрибнути в спальник вони годинами можуть дискутувати щодо гендерних проблем або вплив церкви на суспільні процеси. І в цей час чистять зброю. Наші воїни настільки суворі, що називають свій дім «Будинок тигрів, що гарчать» ( так вони всі хроплять ). Я впевнений, що Рембо не знає напам’ять гімн України, а наші знають і співають. І «Черону калину». А на гітарі зіграти можуть крутіше за Браєна Мея. Тільки наші можуть вистояти в черзі на Нову пошту п’ять годин. Рембо б вже образився і накатав листа в Держдеп. А наші терплять! Тільки наші можуть піти  в армію без медкомісії, маючи інфаркт за спиною і не скиглити. Наші герої не пьють. Але можуть підняти келих з  Пепсі за у, як у Бикова: «Будемо жити, піхото!».Я пишаюсь українськими бійцямиВірю в ЗСУ! (с) Михайло Шаманов, воїн ЗСУ, журналіст.

[demiurgeua]

«Ой, ви, орки лаптєногі»

«Ой, ви, орки лаптєногі»

Ой, ви, орки лаптєногі, (поздихали, щоби) Повертайтеся, убогі, У свої трущоби! Поки всіх вас не поклали Наші Збройні Сили, Серед поля широкого У сирі могили. Не дивіться на Вкраїну, Не плямкайте ласо, Всіх положим в домовини, Як гарматне м’ясо. І не треба зазіхати На нашу свободу, Ми є правнуки великі Козацького роду. Не схилилась Україна — Зав’язала берці, Кожна мати з джавеліном У своєму…

[vovl28]

Берцы демисезонные / военная, тактическая обувь МАГЕЛАН (койот) Описание: Демисезонные  берцы, с учетом пожеланий специальных правоохранительных и военных структур. Прочная премиум кожа КРС, обработанная гидрофобной пропиткой - менее подвержена к недружественным погодным условиям. Не теряет своих ''дышащих" качеств, гарантируя оптимально сухую среду внутри обуви. Двух-компонентная подошва с применением термоэластопласта разной жесткости - достаточно гибкая, чтобы обеспечить необходимую амортизацию при шаге, но и достаточно твердая, чтобы не опасаться травмы стопы при движении по пересеченной местности. Прошивной метод крепления восковой нитью подошвы, обеспечивает дополнительную прочность и износостойкость. Благодаря качественному анатомическому пошиву, который идеально повторяет контуры ноги - исключает опасность растяжения связок и сухожилий. При этом голеностоп остается подвижным, не препятствуя нормальному кровообращению в ногах. За счет инновационных материалов существенно облегчает модель, уменьшая усталость и чувство дискомфорта при долгом ношении. Материал подкладки:Текстиль Материал подошвы:ТЭП Пол:Мужской Полнота обуви:Анатомическое строение колодки Состояние: Новое Цвет: Песочный Вид стельки: встроенная Каблук/Подошва: рифленая подошва Размер мужской обуви: 40-46 Сезон: Демисезон Цена 1150 #берцыдемисезонные #военнаяобувь #берцівійськові #берці #тактичневзуття #військовевзуття #взуттямагелан #чоловічевзуття #рифленаяподошва https://www.instagram.com/p/CHfO2iOjmb5/?igshid=1ifzso2fsm4ai

[superclamknighttoad]

Ти думаєш – я стала на коліна? Я тільки зав'язала берці! Жіноче ім'я в мене – Україна! Любов і гордість оповили серце! Ти думаєш – мене здолати? – І грози, й гради ранять мої груди… Не раз приходилось мені вмирати, Щоб знову відродитися і бути! Та вірю я, що зацвіте калина, І кануть в небуття на схід тумани... Що мати дочекається на сина! А я схилилася перев'язати рани… Стою на краю прірви і молюся – І сум, і віра, і надія в серці! А ти чекаєш, що я похитнуся?! Ні! – Cхилилась тільки зав'язати берці! @Вірш Людмили Максимлюк #ukraine #notwar #украіна #українці #героїневмирають (bij Ukraine) https://www.instagram.com/p/CaqIYisIJDP/?utm_medium=tumblr

[fortechua]

Ботинки тактичні Mil-tec COMBAT BOOTS GENERATION II

Легкі демісезонні черевики. Черевики польові 2-го пок. (Generation II) використовуються військовими, поліцією та іншими силовими структурами в Німеччині і Європі. Прекрасно підходять для використання протягом всього дня, в них дуже комфортно.

Берці зроблені з високоякісних матеріалів. Взуття ідеально підходить для суворих умов, для полювання, риболовлі, активного відпочинку.

Матеріал верху: Шкіра, поліестер.

Підкладка: поліестер.

Підошва: гума/EVA найвищої якості (ізолюючий пористий матеріал, який зберігає стопу в теплі і сухості), навіть вологі не втрачають свого тепла, тому ідеально підходить для різних умов.

Шнурки: поліестер.

Швидка шнурівка.

Устілка Poliyou.

Устілка Poliyou виводить вологу з черевика і зберігає стопу сухою. Poliyou® - високотехнологічна устілка з поліуретану, яка має "ефект пам'яті" і повертається в початковий стан після навантажень. Вона зроблена з використанням вугільного просочення і створює чудовий комфорт для ноги. Такі устілки можна прати, вони швидко сохнуть і мають бактерицидний ефект.

Розміри: 6-13

[vytautas-789]

Ти підбори змінила на берці

https://youtu.be/t4-FPz9fpdM

[nato-ua-alen]

Ти чуєш, вороже, У нас уже весна. А ти хотів парад У Києві зимою! Таке хіба Примариться у снах Лише тобі, З слабою головою... У нас городи І сади цвітуть, А ще — молитва І надія в серці. Мого народу В пута не закуть — Уся країна Зодягнула берці! А ти лютуєш, Дихаєш вогнем І сам гориш У полум‘ї пекельнім... Всі негаразди Ми переживем. Ми вже не ті, Бо ми тепер, Як скеля. Гряде останній, Вирішальний бій. Ми молимося До святого Бога, Щоби навіки Згинув син брехні, А нам прийшла Із неба допомога! Оксана Сметанюк #поезіяВійни @MUSE_CHANNEL_UA #warpoet #warpoetry #fightforua #зсу🔰 #украіна #ukrainewillresist #ukraina #ukrainewar #українапонадусе #українапрацюємо🇺🇦 #українапереможе #ukrainewar2014_2022 #яАзов #war_blog_nato_ua_alen #nato_ua_alen🇱🇹🇺🇦🇺🇸🇦🇴 fightforua.org https://youtube.com/channel/UCawfUXdCuVEmdKOahYReb0A (at Ukraine Is My Home) https://www.instagram.com/p/CdJujUrKsOg/?igshid=NGJjMDIxMWI=

[appropriatelelalux-blog]

Талан полуботинки прайс ромны

Дельта (КА626/2) :: Ботинки с высокими берцами :: Продукция

Доходы предложение с информацией о количестве компаний аббревиатурой программы wordperfect программой другие когда американское нефтяное многих а потом производят. Просто 'льют воду'. Талан "воин". Вытеснить риск этих центрифуг. Спецвзуття взуття робоче черевики пуп берці. Берцы армейские рефленки "талан" м.ромни: 420.

[nelligekata]

Дівчата зрізають коси

Туго шнурують берці

Їм щастя приснилось, здалося.

Кровить забинтоване серце

Дівчата пакують валізи,

Кладуть туди тугу і втому.

Молитва – надійна віза,

Щоб ви повертались додому.

Дівчата збирають сили

І вже не рахують зморшки.

Постійно, туди де «накрило»,

Шепочуть : «Терпи. Ще трошки…»

Дівчата стоять на чатах –

Безсонні, розбурхані очі.

Слабкість стискає в лещатах,

Печуть заплакані очі

Дівчата рівняють спину

З думками про тих, кому важко:

Ворог таких не спинить,

Кулею влучити тяжко.

Дівчата не хочуть втрачати.

Тому подають набої.Т

ому одягають халати,

І вчаться тримати зброю

Автор вірша: Олена Задорожна

Художник: Михайло Дяченко

Ідея Міністерство оборони України

[vytautas-789]

Ти підбори змінила на берці...

https://youtu.be/K2a8IAgwo7Q