#довіра

[dimishap]

Я люблю людей, які прямо заявляють, що їм небайдужі власні інтереси. Ми всі такі. Я не довіряю тим, хто стверджує протилежне. А тим, хто справді не дбає про власний інтерес і говорить про це вголос, я не довіряю найбільше, бо вони віслюки, і понад те, віслюки, які йдуть наперекір природі. Дешилл Гемметт, "Мальтійський сокіл"

[meowluox]

888.

що ж, ось уже по суті закінчилась доба 08.08.2024, яка формує дату 888, знамениті брами лева, всі діла.

навмисно полізла спочатку перечитувати по особистим тґк, що я робила і писала в минулому році, потім згадала, що більшу частину практик робила письмово на аркушах а4, які потім сховала в один зі своїх блокнотів.

знайшла. почала перечитувати. всміхнулась широко і закрила всі аркуші.

що ж.

повністю весь лист всесвіту, який я писала у майбутнє в рамках практики на 08.08, був присвячений колишній дівчині, без якої я тоді не уявляла блятського життя. вдих, хотіла б я сказати, що повністю прийняла, що була такою колись, але не зовсім. хоча принаймні я розібрала, чому так почувалась, які емоційні потреби вона мені закривала, які травматичні сценарії я намагалась закрити завдяки ній. це все стільки мусолилось довгими вечорами на самоті перед екраном ноутбуку і відкритим особистим тґк з саморефлексіями, але я досі примудряюсь знаходити нові шари усвідомлень.

безумовно, кармічні стосунки власною персоною, хіхіх. у мене ніколи не було інших. i know, i'm god's strongest soldier, but i just wanted to be happy. але я вже примирилась із тим, що від постійних трансформацій і болю мені не втекти, то навіщо намагатись? тепер я увійшла в смак і хочу більшого. я знаю, що впораюсь, переживу, оговтаюсь, підведусь на ноги, навіть, якщо вони будуть поламані. я піду далі, а якщо не піду, то поповзу. ах, це звучить драматично, але я щиро веселюсь, думаючи про це. it was so terrible, that i saved my life. дівчинка, яка в шкільні роки мріяла померти, зараз старанно хапається за життя і свою менталку, перетворивши свою вбивцю на кращого соратника.

і у цю мить відступає мій біль, і навколо світ вже не такий брудний. відчуваю знову я себе живим, але все ж один, але все ж один.

в цьому вся я. мій інстинктивний підтип в еннеаграмі це sx/sp, звичайно я старатимусь заради свого виживання, і буквально фізичного, і ментального.

08.08. насправді тепер, коли пройшов рік, коли я пережила не тільки отаку дату, а й інші подібні гарненькі й нібито потужні, я вважаю, що вони не мають особливої ваги для мене. просто тому, що кожна дата для мене потужна, бо це я. тому що я можу зламати кармічний цикл в будь-яку дату. я здатна переписати свою долю за одну ніч, і для цього мені не потрібне магічне число чи особливі положення на астрологічному небі.

а більшість маніфестацій, не пов'язаних із колишньою, все ж виповнились. усі до одного, і це так цікаво, бо я не дуже вірила, коли прописувала пункти по сферах здоров'я, навчання, саморозвитку, сенсу життя.

але знову ж... "голі" маніфестації на папері не працюють. без потрібних емоцій, без віри, без готовності прийняти бажане в свою реальність, без страху, що все дійсно виповниться, нічого не прийде.

і все во благо.

цього року я не писала ніякі практики, жодного листа всесвіту на наступний рік. просто... не відчуваю потреби? я можу не знати, куди конкретно рухаюсь, але в мене є довіра собі та своєму простору, і цього для мене достатньо.

and so i ask the universe to show me how good it all can be. please show me how much love and abundance i can give and receive back.

yours truly, the strongest and the cutest kitty soldier of yours. :p

[zvychaynedivchysko]

Я до вас за допомогою.

Що робити коли людинка не відповідає на повідомлення, а ви всі такі одногрупники і нормально спілкувались?

Ситуація, з групи 4 людинки спілкуються на вільні теми між собою, все окей, семестр скінчився спілкування трохи притихло, бо на вулиці літо, а ми всі в різних куточках в просторі. Зрідка переписувались, ще кожен без питань легко пише в особисті. Я прям в особисті не рвусь, мені на оці пости/повідомлення треба хоч мінімальні гачки і довіра. Норм відповідаю коли мені пишуть. Я звісно жодного зникнення і не помітила, зашевелились два інших учасника.

Списались з дівчинкою вона виклала мені другий бік і декілька версій. Принанні активно нас ігнорують з 1 по 8 серпня, і 8 це не кінець це крайній день, на диво це я. І всьо, ще прикольно що людинка дивиться, але не відповідає.

З версій зі слів дівчинки:

— я його тиждень ігнорила, тому може це на зло мені (бред, тоді яким чином ще дві людини причетні)

— ми зізвонювались з третім фігурантом без молчуна, і я не знаю чи він взагалі про це знає (тут вже проблема в мені, тоді б хоч мені він відповідав, але я також в цій зграйкі ігнорованих)

— можливо це через те що ми просили скинути попу (це був прикол, ніхто нічого не скидував, але на диво саме тоді була остання активність в спільному чаті, якщо все через це то це абсурд)

*Якщо є якісь думки то велком, бо були змоги якось дізнатись( так і написали в чому проблема), але нічого. Він ще й на парах не взаємодіє, він всім нормально відповідає, але не нам...

[2572331]

я відразу знала дві речі: ти відважний і нам варто вціпитись один в одного.

про цю весну й одну конкретну людину. дієслівниковим.

ми сидимо я кажу :"це сюрреалістично". ми йдемо й ти шукаєш котиків на вербах. ти залишаєш квіти на моєму вікні. ми йдемо сходами до неймовірної краси парку (це вперше я проводжаю тебе) й саме тоді вперше даюсь взятись за руки. ми їдемо на озеро й це стає одним з моїх улюблених спогадів. ти вчиш мене кікбоксінгу глупої ночі в парку. вперше фотографую тебе. потім якусь незліченну кількість разів проводжаю тебе вночі додому. сидимо цілу ніч святкуючи її день народження. перед тим крадемо квіти. я кажу :"zapytasz się następny raz" i ty się pytasz. втрьох йдемо на кебаб. проводжаємо найпрекрасніші заходи на всьому світі (й це правда). я прошу поїхати зі мною до залізниці й ми їдемо. їдемо до води й лежимо на пірсі чи ходимо лісом. я плачу. ми обімаємось. довіра - росте. сміємось. ще раз сміємось у миті такої інтимності, що важко уявити шось подібне (я називаю це "буття 19 річним"). втікаємо від дощу.

[girl-with-demons-in-her-soul]

Вчора йшла центром міста, ввечері вв'язався за мною якийсь п'яний підліток. Стояв і розповідав, мало не кричав на пів вулиці, яка я красива. Подякувала й пішла далі. Це було дуже мило. Зранку "щастя здоровля" бажав якийсь дідусь.

Насправді до мене часто підходять на вулиці. З різних причин. Різні люди. Кажуть, це через гарну енергетику. Колись мені казали, що моя енергія, оцей позитив, постійний сміх дуже заразні, тому власне багато хто і підходить.

Але насправді вчора я вкотре відчула, що змінилася в кращу сторону. Так, деякі речі досі мучать, як от думка виключно про задоволення іншого, радше не так, думка, що я зобов'язана гарантувати задоволення іншого, інакше все зіпсую. Вчора з цим теж зіткнулася, але врешті отримала черговий життєвий урок. Та зараз не про це)

Поволі починаю відчувати власну цілісність. Усвідомлювати свою жіночність не в контексті соціальних ролей (ну тобто не стереотипно, що от треба робити макіяж, манік, красиво вдягатися і поводитися мімімі), а пізнаю це як щось глибинне. Щось, що визначає мене.

Більше не маленька дівчинка, яка боялася спілкуватися. Ні, дискомфорт у спілкуванні все ще є, це наслідки нейровідмінності, але водночас розуміння себе значно полегшує існування.

Приходить розуміння, що хочу бути на рівних з людьми. Геть з усіма, незалежно від віку чи статі, та навіть посади, бо субординація і підпорядкування це різне. Що я людина, яка вміє, може і хоче існувати самостійно, але разом з тим має когось, хто робить життя ще кращим. Що я цілісна особистість, яка може плакати, зриватися, істерити, боротися з проблемами, але разом з тим цілком самодостатня, щоб контролювати це або ж розуміти причини та шукати рішення.

Врешті я жінка. Жінка, яка має намір навчатися, займатися улюбленою справою, насолоджуватися цим життям. Не лише самостійно, ні. Але поруч з чоловіком та другом, який буде такою ж усвідомленою та самодостатньою людиною. Коли буде довіра, спокій, прямота та щирість. Впевненість, повага та захоплення одне одним.

Врешті навколо стільки дітей зараз. Чи то біологічний годинник вже "тікає", чи то просто покращення морального стану вкотре нагадало, але дуже хочу маля. В мене трохи є досвіду роботи з дітьми, пригадую, як клала спати сестру, як вона обіймала мене маленькими ручками і ніжками. Хочеться, щоб любов мене та коханої людини втілилася у щось настільки ж прекрасне, створила цілий новий світ у вигляді маленького кучерявого (а моє точно буде кучерявим, проти біології не попреш) чуда.

Хочеться піклуватися, хочеться готувати, хочеться підтримувати. В першу чергу для себе, щоб мати сили дарувати любов іншим. Бо очікуючи чогось тільки для себе, вимагаючи, не маючи цієї любові всередині, ми ніколи не зможемо полюбити когось ще, а надто цей жорстокий світ.

Я змінююся. Хай би як там не було, але життя завжди складається так, як має складатися. Тому люди йтимуть, житло змінюватиметься, роки пролітатимуть, роботу то з'являтиметься, то зникатиме, але все буде добре.

[apatiya-ua]

СУКА мене заїбало що мій брат якому 9 років пранкує мене з якимось челом, причому чувак говорить якось пошлу хуйню. Недавно вони мені подзвонили та почали пранкувати та говорити якусь хуйню, чел на фоні взагалі стогне блять, а зараз вони знову мені пишуть, причому обоя з тг мого брата, отой чел мені гс надсилає "я хочу почути твої стони" СУКА З КИМ МІЙ БРАТ ДРУЖИТЬ!? ЯКОГО ХУЯ МІЙ 9-РВЧНИЙ БРАТ ТУСУЄЬЬСЯ З ЯКИМОСЯ ДОВОБОЙОБАМИ!? СУКА Я БОЮСЬ ДЗВІНКІВ, А ВОНИ МЕНІ СУКА ДЗВОНЯТЬ! Я не на мого бро, мені навіть його шкода, бо він добрий хлопець і можливо йому соромно за ті гс свого друга (якщо той чел взагалі його друг). Я тупо вахуї з цієї ситуації, я думаю розповісти про це мамі брата (він мені двоюрідний), але мені не хочеться його підставляти, бо він може дуже перенерувати (він так колись перенервував та у нього тиждень була температура). Короче я більше не буду брати трубку коли мені буде дзвонити брат, довіра до нього дуже впала(((

[not4yourmind]

Іронічно те, що чим більше я працюю над власним «квізом», тим більше з’являється сумнівів стосовно цієї затії.

Причому, вони максимально різні. Від того, що ця опція написання взагалі вигадана мною і не має ніякого підгрунтя, до того, що питання дуже примітивними виходять. Або навпаки надто складними. Хоча фокус-група у вигляді мого друга чату джіпіті та брата хвалить питання, проте все ж сумніви не покидають.

І якось я не знаю. Чи варто… Впевненості би мені зараз не завадило. Взагалі якось так дивно… Я багато разів слухав питання цих квізів, на яких був, і там не прямо буває запарюються. Принаймні звучить так. І оця думка кожного разу, що я міг би краще мене бентежила на всіх іграх. І я от уже. Спробував. Наче як і результат є. І він наче як не поганий. Але… А що якщо я просто вигадав те, що можу зробити подібне. Ну… Що якщо це все якийсь угар, компенсація власної не здатності до реальної реалізації (ага, масло масляне). Оці сумніви… постійні тупі сумніви) В тому, що я не достатньо дослідив тему. В тому, що питання надто поверхневі та не цікаві. Зрештою навіть в тому, що я взагалі не можу вважатись експертом в цій темі… Таке загалом. Дороблю раунд, як і хотів. А там побачу. Можливо лишу для себе. Було б значно легше, якби поряд був «експерт», який міг би об’єктивно оцінити результат та чи вартий він уваги. І це так іронічно, що я боюсь довіряти людям і паралельно забуваю про довіру собі. Бо я от навіть зараз читаю питання. Ну блін. Наче топ. Але ж це 100% не об’єктивно, бо це я їх склав і інакше не запрограмований думати. Взагалі чи є об’єктивність в таких речах?. І оця не довіра собі буквально в кожному питанні проявляється. От я впевнений, що 2+2 буде 4. Але якщо хтось дуже впевнено буде доводити зворотне і він знайде якусь підтримку на стороні,  то я почну задумуватись, що це я дурачок. Не розумію звідки це взялось, бо таким я не був взагалі раніше.

Загалом… Лишилось вигадати ще декілька запитань, оформити все і там вже буду вирішувати. З одного боку наче як ніхто мені не забороняє хоча б спробувати… Що найгірше може статись?

Скажуть, що питання лайно

Скажуть, що квізи стороннього авторства не потрібні

Одне з двох. Напевно.

[strawberryspider777]

Ранок починається з роздумів. В мене була улюбленна артерка... Завдяки їй я дізнався про дуже багато гарних ігор які люблю понин�� Зайдяки їй прочитав "ніч у самотньому жовтні" (нещодавно купив гру по цьому твору, доречі від українських розробників) Подивився Шерлока Коротше я дуже поважав її.Вона завжди обирала дуже цікаві витвори мистетцтва,я вважав її смак і інтуіцію витонченними та досконалими. Але зараз я заходжу на її сторінку і розумію що моє ставлення стало більш відстороненним через те що вона ніяк не обозначила свою позицію щодо повномасштабної.Я не знаю що у неї в душі,як вона відносится до всього.Я лише можу сподіватися ....але на сподівання мало сил та приводів.Останній допис 2012 року. ..Тиша... Я не знаю чи можно сказати що я був її фанатом,мабуть це виглядає так,але відчувается скоріше як абсолютна довіра ... незнайомій людині ...яку я узнав через її вподобання і малюнки. Мені дуже сумно зараз.

[rihu-w]

мрію зустріти людину, з якою зможу домовлятися про все, з якою у нас будуть зовсім різні інтереси, але при цьому нам буде комфортно спілкуватися і ділитися всім.

це по суті приклад здорових відносин (узгодження, взаємоповага і довіра), але мені здається я забагато хочу від цього життя...

типу надто казково і нереалістично. враховуючи мій характер, у мене шансів нуль цілих і нуль десятих.

[unhonestlymirror]

Ганна Кір'янова:

Коли в Китаї знищували горобців, їх просто лякали. Пташки злітали і носились в повітрі. А їм не давали сісти, знову лякали. І горобці від знемоги гинули, вони не можуть довго літати. Ось і падали замертво на землю. Так знищили всіх горобців, нехитрим і жорстоким способом.

Це відбувається з нами, коли ми довго тривожимося і нервуємо. Ми злетіли, тремтячи крильцями, а присісти нам не дають. Або злі люди. Або погані думки. Страх, переживання, тривога, побоювання …

Недарма вороги щоночі намагаються нагадати про себе. Це щоб вимотати нас і змусити впасти замертво. Серце того, хто боїться, тремтить і не може заспокоїтися, як горобець в небі. Вичерпує свій ресурс і зупиняється …

І тих, хто повертає вас в погану ситуацію, лякає або турбує, нагадує і розпалює скандал, теж уникайте. Вони не дають вам перепочити та набратися сил.

Виграє той, хто змушує себе приземлитися і відпочити. Хто вміє зупинити потік поганих думок, хто контролює тривогу. І той виграє, кому є де відпочити.

У кого є друзі, затишний будинок, в якому людина відчуває себе в безпеці. У кого є молитва. І довіра до світу. Який сам по собі не так уже й поганий і страшний. І можна присісти і відпочити.

Людину вбивають її думки, її власний страх.

Треба перепочити. Потрібно знайти безпечне місце хоч ненадовго. Розслабитися і відволіктися, отримати позитивні враження, завмерти в обіймах рідних… До хорошого психотерапевта піти. І перестати думати про погане. Наказати собі перестати.

Горобці не могли протистояти страху. А людина розумна. І цілком може змусити себе переключитися. Зберегти своє життя і своє здоров’я.

А потім чинити опір і перемогти.

Перемагає той, хто може сісти і відпочити. І отримати підтримку і захист. Хоча б тимчасово. Але і цього досить для відновлення сил.

[dimishap]

Якщо людина боїться напитися, значить, вона не довіряє собі. Дешилл Гемметт, "Мальтійський сокіл"

[sharp-as-c]

тряяяясцяяяя, коли якесь кінчене депутатко з іноземної країни пиздякає про відносини з росією, які базуються на взаємній довірі, все ригає

це поки вони на вас не напали, довіра і мацква навіть не те що на паралельних прямих, на паралельних площинах

[blog-of-restless-dreams]

Цей пост я присвячую своїй найдорожчий людині @rosehairedbaby.

Я дуже радий, що у мене є прекрасна наречена, яку мені хочеться робити щасливою. Насправді мені прикро, коли я роблю їй боляче. Я не повинен цього робити, так само як і вона мені. Але я готовий для неї робити так, щоб вона почувалася у комфорті та захищеною. Пробач мене за все, Рінусь, я не хочу тебе втрачати і сваритися. Мені хочеться тільки одного – зробити тебе щасливою, а не нещасною!

Я тебе кохаю, ти робиш мене щасливим, коли ти сама щаслива. ❤️

P.S Друзі, якщо відчуваєте свою провину, не мовчить. Кохані вас завжди готові пробачити рано чи пізно, головне не повторюйте помилок та не відштовхуйте кохану людину через ревнощі та свої потреби, якщо ви самі не робите для неї цього. Кохання це не тюрма, це розуміння один одного та повна довіра. Робить компроміс також, щоб було і вам приємно та їй самій.

[iamlili]

Довіра це привабливо

[aiwo-tirres]

Він - ніж, яки встромився мені в спину, коли я тільки почала вірити у щось хороше. Він - відкрита рана в мені...

Як добре, що це все сталося так швидко. З цим ще можна буде жити, бо нічого непоправного не сталося.

Довіряти людям не варто. Довіра - це фікція, а почуття - ілюзія. Треба постійно, непозбувно і наполегливо розраховувати лише на себе.

[not4yourmind]

Дуже сильно виснажився за останні декілька днів.

Стались події, яких я взагалі не міг очікувати. Іронічно, що насправді вони були мені приємними. Але одночасно настільки ж не зрозумілими. В моєму всесвіті, коли колишня випадкового вечора пише про зустріч після більше місяця мовчанки це має мати хоч якусь ціль та сенс. Чомусь я не зміг сприйняти це просто для «весело». Зрештою, розмова була не поганою і я якось… Не знаю. Вклав більше сенсу в неї, ніж було варто? Оці вибачення, повідомлення, переосмислення. Здавалось це саме те, що весь цей час мені було потрібно. І, напевно, тому цей сенс вклався сам собою. Зрештою. Зрештою, з іншого боку цього не вкладалось. Мене знову обманули і це в чергове вибило з колії. Як я маю пробувати заново, пробувати будувати щось з нуля, навіть чисто ефімерно, якщо все воно знову починається з брехні. Ні, таких помилок більше я не робитиму. Або максимальна довіра та відкритість в кожному з питань, або я буду жити сам все життя.

Ще також дуже дивно, що я думав, ніби вже «розлюбив». Але це взагалі не так. В мені спрацювали якісь автоматичні тумблери про турботу. Захотілось обійняти, сказати, що все буде добре, заспокоїти, підтримати. Та навіть нагодувати… Загалом дуже вже крінж. Формально це відчуття і викликало в мене питання, на яке я отримав не до кінця чесну відповідь. Все таки в мене є певні життєві принципи «правильності» того, ��о відбувається, які я навряд колись зможу порушити. Тому, зустріч хай і була приємною, але результату з неї очікувати не буду. Деякі речі в людях не змінюються, як би вони не старались. І в мені теж деякі речі не змінюються. Як би я не хотів це заперечити. Зрештою. Зрештою знову переконався в важливості вчинків та дій. Слова, які б вони солодкі не були, лишають надто багато сумнівів. І саме їх можна довершити та діями та практичними кроками.

Сподіваюсь глобально це піде всім на користь. Я не втратив відчуття, яке думав, що вже пережив. Це сумно. Але з цим можна працювати далі. Знайома каже, що воно триватиме доти, поки я не знайду когось достойного на заміну. Вона цікавилась психологією і є певний тип людей, в яких вибивається лише клин клином. Це не впливає на нові стосунки негативно, оскільки воно ніби як витісняється, а не заміняється. Може я от такий. Але чи реально знайти когось не менш, а навпаки більш підходящого? Надто багато факторів.

Сьогодні я дуже втомлений, бо майже не спав ці два дні. Я готував себе до подібного сценарію (як і до сотень інших), але готовим до нього не був. І зрештою, винним у цьому знову є я. В чому я переконався точно, так це в мінімальній толерантності до брехні. Хай би це теж було плюсом для мене в результаті, бо поки виглядає як критичний мінус.