#зомбі

[bayraktarka-hanma]

Не розумію, що відбувається. В голові паморочиться, все тіло ніби не моє і не слухається. Я лежу на запилюженій підлозі — кволий і ослаблений. Що сталося після того, як я випив настійку доктора Лейка? Він же обіцяв, що все буде добре. Що не раз перевірив формулу. Що побічних ефектів не повинно бути.

Я просто хотів одужати.

Це було експериментальне лікування. Доктор Лейк не давав ніяких гарантій. Лише сказав, що, можливо, знайшов універсальні ліки. Але нічого конкретного не казав. Я ж у надії вилікуватися був готовий на що завгодно.

Підвождуся. Тіло небезпечно хитається, наче я смертельно п’яний. У кімнаті темно. Пил забиває ніздрі. До нього примішується важкий нудотний запах... чогось. Не можу пояснити, чого саме. Таке враження, ніби мене тут знудило. На долонях відчувається волога. Нічого не бачу. Сяк-так відновивши рівновагу, рухаюся вперед з витягнутими руками. Кроки мої повільні. Нарешті долоні торкаються стіни. Рухаюся вздовж стіни, шукаючи вимикач. Де ж доктор Лейк? Чому він залишив мене тут? За вікнами глуха безмісячна ніч. Мене починає тривожити ситуація, в якій я опинився. І хоча звичних симптомів хвороби я не відчував, щось було не так. Хоч я і не міг пояснити, що саме.

Долоня намацала вимикач. Світло на мить засліпило мене. А тоді відкрилася жахлива картина. Тіло доктора Лейка лежало в кріслі у кутку. Хтось вирвав йому трахею. Я задихнувся від жаху й прикрив долонею рот. І помітив, що моя рука в крові. Моя рука з гнилою шкірою й нігтями, які відшарувалися і от-от мали випасти. Я став часто дихати, бо було таке відчуття, ніби кімната стала тісною, а стеля звалилася на мене. Ні, цього не може бути... Я не міг цього зробити. Я ж не...

На тремтячих ногах підходжу до непорушного тіла. Доктор Лейк виглядає жахливо. Одяг подертий і скривавлений. Ніби на нього напав якийсь звір. Може, так і було? На доктора напав звір, а я приніс його сюди і знепритомнів?

На стіні за кріслом висіло дзеркало. У каламутній поверхні я побачив себе. Ні, ця істота із хворобливо-зеленуватою шкірою, вкритою струпами і гнилими ранами, не може бути мною. Ця істота з кров’ю на обличчі, з кривими зубами, у яких застрягли рештки чужої плоті — це не я.

Хто я, в біса, такий? Ким я став?

@ukrfanficshn

[afarransilent]

Океюшки, трохи відволікаючись від моїх улюблених хлопців, переклав старий фічок про інших моїх улюблених хлопців. :)

Ексцентричний – ось слово, яким найпростіше було б описати мого друга, якби раптом хтось обмежив мене у виборі слів.

Ексцентричний, непередбачуваний, геніальний. Щоразу, відкриваючи масивні двері його кімнати, я не знав, що знайду за ними: лабораторію божевільного вченого, лігвище маніяка, наркоманське кубло чи дикі джунглі.

Цього разу з кімнати справді смерділо. Солодкавий повсюдний запах гниття нагадав мені ту справу, в яку Голмс втягнув мене незадовго перед моїм весіллям: на бійні, де ми одного разу опинилися, пахло так само*.

Одначе на перший погляд нічого страшного в покоях Голмса не було: речі лежали на своїх місцях (у розумінні мого друга, звісно ж), хіба що стіл був завалений паперами й пакунками, і над пальником ще курився блідий димок. Трупів – чи то людських, чи то свинячих, чи ще якихось – у зоні видимості не було. На своєму звичному місці біля каміну стояли обидва крісла, і в одному з них, закутаний у свій улюблений халат, сидів містер Шерлок Голмс власною персоною. Я зробив був до нього крок, але він спинив мене різким вигуком:

- Не підходьте до мене, Вотсоне!

Я хитнув головою, але зупинився. Звичка довіряти цьому чоловікові давно вже стала моєю другою натурою – боюсь, якби він наказав мені з’їсти порцію ціаніду, я б спершу зробив це, а вже потім почав би з’ясовувати, навіщо йому це потрібно.

Я вгледівся у Голмса з того місця, де стояв. Виглядав він, правду кажучи, поганенько – але, відколи я його пам’ятаю, чи бувало інакше? Його схильність виснажувати себе роботою і потурати небезпечним залежностям залишила на його лиці свої скорботні сліди: хворобливу блідоту, тіні під запалими очима, різкі носогубні складки. Із Голмсових ніздрів чомусь стирчали затички.

[unhonestlymirror]

There is a girl who is from Odesa and who calls Israel an occupier and a genocider. I'm 99% sure if she tried to say it outloud in Odesa, in the Jewish City, її б вже одесити ногами забили.

[ksan-nooo]

Even death can't separate them

[tomorrowusa]

Zombies have been trending this century. The Last of Us on HBO is the latest successful contribution to the zombie genre.

Apparently Vladimir Putin and his chef/troll manager/mercenary commander Yevgeny Prigozhin feel that turning their own troops into zombies is one of the few ways they can make ground in Ukraine.

Prigozhin‘s mercenary organization known as the Wagner Group has been using tactics in Ukraine which we tend to associate with zombies.

Ukrainian soldiers Andriy and Borisych live in a candle-lit bunker cut into the frozen earth. For several weeks they have been confronting hundreds of fighters belonging to the Russian private military contractor Wagner throwing themselves against Ukrainian defenses.  

Disguised in a balaclava, Andriy recounts one seemingly endless firefight when they came under attack by a flood of Wagner fighters.  

 “We were fighting for about 10 hours in a row. And it wasn’t like just waves, it was uninterrupted. So it was just like they didn’t stop coming.”  

Their AK-47 rifles became so hot from constant firing, Andriy says, that they had to keep changing them.  

 “It was about 20 soldiers on our side. And let’s say 200 from their side,” he says. 

[ ... ]

Andriy says facing the assault was a frightening and surreal experience.  

“Our machine gunner was almost getting crazy, because he was shooting at them. And he said, I know I shot him, but he doesn’t fall. And then after some time, when he maybe bleeds out, so he just falls down.”  

Andriy compares the battle to a scene out of a zombie movie. “They’re climbing above the corpse of their friends, stepping on them,” he says.  

“It looks like it’s very, very likely that they are getting some drugs before attack,” he says, a claim that CNN has not been able independently to verify. 

Putin considers the members of the Wagner Group to be disposable.

Deadly and disposable: Wagner’s brutal tactics in Ukraine revealed by intelligence report

The Ukrainian report – dated December 2022 – concludes that Wagner represents a unique threat at close quarters, even while suffering extraordinary casualties. “The deaths of thousands of Wagner soldiers do not matter to Russian society,” the report asserts.  

“Assault groups do not withdraw without a command… Unauthorized withdrawal of a team or without being wounded is punishable by execution on the spot.” 

[ ... ]

Convicts – tens of thousands of whom have been recruited by Wagner – frequently form the first wave in an attack and take the heaviest casualties – as high as 80% according to Ukrainian officials.   

The bulk of members of the Wagner Group are made up of the dregs of Russian society. Wagner is authorized by Putin to recruit convicted criminals in Russian prisons – including murderers and rapists; they get pardons for fighting in Putin’s war. So when they are killed while using zombie tactics to attack Ukrainian positions, few people back in Russia really care about the high fatality rate of the Wagnerites. Though given time, even Russia will eventually run out of dregs and cannon fodder to send to Ukraine.

Starting at 02:35 in the following vid, we hear from CNN correspondent Fred Pleitgen who spoke with Ukrainian frontline defenders Andriy and Borisych who were quoted in the main article above.

Well, at least now we know what that Z stands for.

[johnwalkstone]

Крашфест, день четвертий.

4. Раві Чакрабарті (iZombie)

Про Раві не хочеться говорити. Про Раві — це обнімати, гріти, вислуховувати і чути, допомагати, радити, розраджувати, бачити і вирішувати, теревенити, чаювати, розуміти, снідати, обідати, вечеряти, гуляти, стрибати, ревіти, плакати, розслідувати, розтинати, досліджувати, мізкувати (ба-дум-тсс), бігти, пояснювати, зацікавлювати, втомлювати (іноді), приходити невчасно (шкода), обожнювати, надягати, знімати, знов обнімати.

Будь-яке з цих дієслів і всі водночас — подумки вживати! Але не говорити.

Бо Раві — солодкий котик. А про таких людей не треба говорити. Їх треба любити.

І я люблю.

[austen-ukr]

Цікавий відеорозбір сцени бійки Дарсі і Ліззі у фільмі "Гордість і упередження і зомбі" від блогерки Jill Bearup, яка займається сценічними боями (англ).

[not4yourmind]

23 березня

Сьогодні вже місяць, як ми розійшлись. Як мене «кинули». Хоча це слово й не зовсім правильне, напевно. Я ж не пес, не річ. Але зрештою, це було не моє рішення, тому відповідальність за слово «кинули» має лежати не на мені.

Складний був місяць. Дуже складний. В мене одразу загострились різні проблеми зі здоров’ям. Був тиждень, коли я не міг їсти, не міг пити та спати. З часом це пройшло. Потім серце. Воно все ще болить, але лікар сказала, що наче все нормально. Виписала якісь таблетки і сказала, якщо за тиждень не пройде, то випише направлення до профільного кардіолога на обстеження. Біль не проходить, але й на обстеження я не хочу. Мучить трохи менше, тому мене це влаштовує.

Складний був місяць. Я стараюсь інтегруватись в життя заново. Всі мої сфери включали кохану. І якось від цього ще більш боляче. Навіть запахи нагадують її. І якось... Втрачається сенс чи що? Ну тобто, я розумію, що краще плаває той, хто вміє відштовхуватись від дна. І я дійсно відштовхуюсь. Я стараюсь цікавитись новими речами, пробувати реалізовувати всяке. Але це все якесь не справжнє. Це все наче щось, що відбувається автоматично. Режим зомбі: функціоную, проте не розумію для чого. Роблю роботу, слухаю музику, перекладаю пісні, гуляю на свіжому повітрі, цікавлюсь новим та іноді спілкуюсь з рандомними людьми.

Завів тіндер, завів тредс, завів фейсбук. Але для чого? Все якесь таке не насичене. Втратило колір.

Коли мене сильніше накриває, я п’ю заспокійливі. Від них стає трошки простіше. Тобто... прибирається фізичний дискомфорт від думок. Самі думки лишаються.

За цей місяць я пройшов, напевно, вже декілька стадій прийняття. Які вони там бувають? Та в цілому взагалі не важливо. Важливо лише те, що з кожним днем я розумію, що я просто не зміг би вистрибнути вище своєї голови. Я не зміг би заробляти мільйони. Я не зміг би говорити годинами про філософію. Я не зміг би забезпечити власну квартиру за рік чи два. Не тому, що я цього не хотів би чи не хочу. Просто є певні речі, які не можливо досягти в поточних умовах. І якось... оце «розтуманення» приходить з часом. Я починаю приймати той факт, що можливо це була просто не та людина і я ще обов’язково зустріну свій «атом».

Але є інша проблема. Вона полягає в тому, що якщо це дійсно була не вона, то як я маю довіритись потім «тій»? Як би пафосно це зараз не звучало, але іноді мені здається, що моя свідомість «тріснула». Через те, що я не дуже розумію як це може працювати, коли буквально сьогодні, у неділю, тобі говорять, що ти найкраще, що могло статись. Що не підведуть довіри і що все наладиться. А вже в понеділок все сиплеться як гарячий пісок крізь пальці. Я не розумію цього. В четвер ми проводимо ідеальний день, ідеальний вечір. Кажуть наскільки чудовим був день і що хотілось би таких більше. Ти наївно продумуєш план на наступний такий день, а потім все руйнується за день-два. Я просто не можу цього зрозуміти. Це викликає у мене дисонанс кожного разу, як я про це думаю. І від цього з’являються думки, що не можна нікому довіряти. Навіть собі. Як я маю покладатись на людей, якщо навіть особлива для мене людина може отак. Типу... А якби мене забрали в армію? А якби я захворів і за мною довелось би доглядати комусь. Так багато якби, які навіть важко уявити. Але це все так не справедливо. І я не розумію. Просто не можу зрозуміти.

Єдине що я можу зараз точно гарантувати, що ніхто в майбутньому не захоче возитись зі мною, щоб спробувати відновити цю довіру до людей. І виходить такий парадокс, що сам я цього зробити не зможу. А в майбутніх стосунках вона повинна буде бути. І виходить що? Виходить єдине правильне рішення бути самому. Це навіть не рішення, це безвихідь. Тріснута свідомість. Без перебільшень. І від цього безвихідь.

Але якось існую. Коли хочеться попіклуватись про когось, то йду гладити сільських котів. Говорю з ними, розповідаю, що мене турбує. Якось сходив купив їм свіжих курячих крилець. Для сільських котів це дійсно щось. Раніше я годував смаколиками кохану. Зараз котів. Вони були вдячні. Навіть приходили до мене спати. Іноді мені здається, що вони ніби відчувають моя слабкість зараз та хочуть її використати. Чи це знову прояв не довіри. Я вже плутаюсь. Таке враж��ння, що нічого не справжнє насправді. Іноді дуже хочеться людського тепла. Але ці приступи вже бувають значно рідше. Я відвикаю, хоч і все ще люблю. Цікаво через скільки я повністю відновлюсь... Напевно ніколи. Але зможу жити сам. Я ніколи не знав, що дуже люблю турбуватись про якусь іншу людину, що глибоко в душі завжди хотів якогось тихого і сімейного життя, поки це все само не проявилось. І якось...  Дуже важко.

Дуже й дуже важко. Але глибоко в душі мене вже покинула думка, що все може повернутись. Чому? Не знаю чому. Пройшов уже цілий місяць. Цілий місяць. В коханої нові стосунки. Вона щаслива, наче.  Та й я починаю усвідомлювати, що не зможу дати те, що їй потрібно. Я зможу зробити якісь невеликі зміни в собі. Більше проявляти відчуттів у словах, спробувати більше побачень і всяке таке. Але зрештою, є критичні моменти, які в мені можна лише прийняти. І виходить так, що їх вона не приймала. Зрештою. Ця вся рефлексія не важлива. Важливо лише те, що ймовірність відновлення не можлива, скоріше. Надто багато сталось. Ми віддалились. Я втратив довіру до людей. А для відновлення вона буде потрібна. Ось і все.

Існую далі. Поки що не живу.

[katalina27ua]

Про кінцівку 3 сезону

Всі так чекають на Саут даунс, а я, навпаки, маю щодо нього недобрі передчуття. Не тому, що я не вірю в гепі-енд для Азірафеля та Кроулі, або не хочу його, навпаки, я ні на секунду в ньому не сумніваюсь, але ж котедж в Саут даунс означає, що книгарня в Сохо більше не існуватиме (бо поки вона існує, ніхто ні в який котедж не переїде). А оскільки книгарня захищена так, що я впевнена, що й пряме влучання атомної бомби витримає, то знищити її може лише щось дуже потужне і дуже магічне. Таке як, наприклад, Книга життя або аналоги (диво на мільйон Лазарів))).

З пророцтв щодо Другого пришестя й зомбі, що ходитимуть по Землі, зрозуміло, що зусилля щодо попередження апокаліпсису не дадуть результатів, тому для врятування планети (а, можливо, й всього Всесвіту) потрібно буде щось переписувати заднім числом. Звичайно, витирати з Книги життя будуть не прицільно книгарню, а, скоріш за все взагалі все, що стосується діяльності Азірафеля та Кроулі на Землі. Це, тим не менше, не означає зникнення самих Азікроу, ��росто вони стануть єдиними, хто буде пам'ятати "справжню" історію, всі інші будуть думати, що нічого такого взагалі ніколи не відбувалось. Наприклад, Азірафель ніколи не відкривав книгарню в Сохо, та й вулиці такої (Вікбер-стріт) теж в Лондоні ніколи не було, а є Бервік-стріт) А всі ці дивні невідповідності, якими повен 2й сезон - просто натяк, що все це вже в процесі переписування/зникнення. Якось так))

[odabuddha]

я почала перекладати манґу по резиденту українською але поки що там тіки пролог далі буде більше!! буду рада вподобайці перекладу)

[moontigerange]

Я казала, що зроблю це. И я це зробила. Я хотіла викласти це завтра, але сьогодні я дізналася про інше державне свято. Тому я вітаю усіх українців з Днем Державного Прапора України, та заздалегідь привітаю ще і з Днем Незалежності України. Я вірю, що одного дня ми побачимо чисте небо та нарешті будемо вільні від ворога з абьюзивними стосунками.

Насправді я в цей малюнок додала деякий сенс. Я хочу, щоби любити СонТейлз було проявом свободи, бо в фандомі багато промитих зомбі, що кажусь все по методичці, і не сприймають чужу думку. Я не бачу цих персонажів, як дітей, а уж кровними родичами тим паче. І в цьому немає нічого поганого. У самому СонТейлзу немає нічого поганого та жахливого.

[pom-talks]

Темний дворецький (манґа)

За темним дворецьким я слідкую вже майже 9 років. Протягом цих років я часто забувала про манґу і довго її не читала, а потім згадувала і поверталась, щоб прочитати нові глави. На тлі нового сезону, зараз я активно перебуваю у фандомі.

Спочатку я прочитала манґу, а потім подивилась аніме. Більшість і так знають, що манґа набагато краща за аніме адаптацію і я повністю з цим погоджуюсь. Сюжет манґи, на мою думку, дуже цікавий і я досі рекомендую її всім своїм друзям. Мені дуже подобається стиль Яни Тобосо. Що зараз, що коли мені було 12, я просто в захваті з того, як вона малює. Звісно, перші глави намальовані не так класно, але далі помітний неабиякий прогрес.

Останні роки три я періодично читала нові глави манґи не взаємодіючи при цьому з фандомом, але з анонсом 4 сезону мені захотілось перечитати її повністю і мене знову затягло у цю яму. Щось у цьому світі не змінюється і це моя обзесія тд. Спочатку анонс нового сезону, а потім довгоочікувана ліцензія на тд в українському перекладі і я просто неймовірно рада, бо темний дворецький це та манґа, за якою я слідкую найдовше взагалі з усього, за чим я колись слідкувала.

Знову ж таки, щось у цьому світі незмінне і це те, що Сієль Фантомгайв завжди був моїм улюбленим персонажем з самого початку як я почала читати манґу, і що мені ніколи не подобався той самий пейринг навіть у мої 12.

Цей пост може надовго розтягнутись, бо мені є багато що сказати, але треба себе стримувати. Просто скажу, що саме прочитати темного дворецького я рекомендую однозначно. Сюжет неймовірно цікавий, тут стільки тропів на будь-який смак: тут вам і Шерлок Голмс, зомбі, Джек-Різник і навіть бойсбенди. Чудова мальовка та персонажі, хороший гумор. Що може відштовхнути від прочитання, то це фансервіс, який мені теж не до вподоби, але все інше точно варте вашої уваги. Зараз манґа дуже затягнута і глави виходять маленькі, але я сподіваюсь, що після виходу нового сезону це зміниться

[johnwalkstone]

Крашфест, день третій.

3. Олівія Мур (iZombie)

Не знаю, хто мені подобається більше: Лів Мур чи Роуз МакАйвер в ролі Лів Мур.

Олівія – головна героїня серіалу «яЗомбі»: звичайна собі дівчина, що навчалася на патологоанатомку, мала нареченого, друзів і решту принад стандартного студентського життя. Та одної ночі, на вечірці, куди її запросили, вона померла – щоб повернутися.

З тих пір дієта Лів обов'язково містить мізки. Отак, з'їдаючи когось, вона на деякий час отримує риси характеру тої людини, часто ще й цілковито перевтілюючись ззовні.

Сама по собі, хоча й холодна (ба-дум-тсс), дівчина все ще чудова подруга та крута детективка – власне, її здібність до переймання спогадів і емоцій відіграє в розслідуваннях чималу роль. Періодично Лів переключається в, цитую, «супер-зомбі режим»: бойову, атакуючу подобу, яка прокидається, якщо не пригнічувати голод свіжими мізками.

Вона щира, смішна (in a good way), розумна, і радо приходить на допомогу. 😎 Це, загалом, банальні характеристики, тому, на противагу, Лів постійно рефлексує щодо нового способу (не)життя, гарчить на все живе, коли голодує з тих чи інших причин, під деякими мізками веде себе настільки по-сучому, що я дивився з виразом обличчя: «вау, це неймовірно ху*овий вчинок! 🥰».

Ясно, що, якби не акторка Роуз МакАйвер, цей персонаж був би не таким яскравим. Але суміш Роуз+Лів+Раві – вогненна!

[yournextexmistake]

зі сна, де я з Споком, ганялася за космо-піратами, які вкрали вантаж ентерпрайзу.

в сон, де я з Дерілом, відбивала ножем зомбі та шукала склад, щоб налутати патронів та зброю.

[austen-ukr]

Дарсі та Елізабет (і зомбі)

[not4yourmind]

Сьогодні весь день проходить в певній фрустрації. Незважаючи на те, що я спробував лягти раніше, я не заснув одразу. Мені снились різні сни. Такі самі, як снились тоді, рік тому. Від них я прокидався і потім не міг заснути. Сьогодні весь день стан "зомбі". Я наче прокинувся, наче функціоную, але все це ніби як десь на фоні. Завтра сеанс з терапевткою. І насправді вчора, після цього всього випадку з проектом та роботою я нарешті зміг змінити свій основний запит. Я не хочу більше душити себе та перекидати всю відповідальність на себе. Я розповім всю ситуацію. Розповім факти. Що мене зрадили рік тому і що продовжували робити погані вчинки наступні місяці. І що в результаті мене знову зрадили, хоч я й зробив усе, щоб пробачити. Це не "дитяча" поведінка. Діти вони щирі та відверті. Це був свідомий вибір. І всім, в тому числі мені, потрібно зрозуміти його відповідальність. Я хочу перестати терпіти споживацьке відношення до себе. Знайти цінність себе, як особистості. Лишити свій внутрішній світ у спокої. Він такий. Він не поганий, не ідеальний, але не поганий. В мене немає адекватної реакції на події, що робили мені дуже боляче. На події, які не пробачає більшість людей. Я хочу змінити своє відношення до тих чи інших подій. Людей не можна змусити тебе любити. Це теж певне питання виборів. І колишня свій вибір зробила сама. Це дуже чітко проявилось в подальших її діях. І ще більше відображалось протягом цих років. Я ніби як виходжу з трансу. Все більше і більше її вчинків виглядають огидними та брудними. Оцей пост з депеш мод, оцей "Дроп" з проектом... Якщо моя найбільша проблема це те, що я проявляв не зацікавленість, міг сидіти в телефоні тоді, коли це було не потрібно, міг раз в рік виплеснути свою злість чи "забронити" купити якусь річ, то я її виправлю. Це не так важко, насправді. І я точно з цим швидко справлюсь. Проблема лише в самооцінці. Мені не можна дозволяти людям зраджувати мені та робити настільки боляче, як вони робили. І з цим я буду працювати. Я ніжний, я турботливий, я спокійний, я чуйний та добрий. Це факт, з яким погодилось просто 100% мого оточення. Тому я точно матиму щастя. Є проблеми з амбіційністю та швидкістю прийняття рішень. Факт. Але це все поняття відносне. Як сказав мені минулий спеціаліст: хтось все життя чекатиме такого, як ти: спокійного, тихого та "soft". Зрештою моє життя не розсипалось на крихти після цього всього. Якби відкинути емоційні переживання, воно було б досить не поганим. Тому потрібно їх лише завершити. Вилікувати.