#революція

[thelittleukrainianwell-armedgirl]

(c) @ shat.art88

[3d-video-by-angels-eyes-ixyt]

Вже 100 років як відомо, що в ТАКІ роки відбувається вдесятеро більше історичних подій, ніж 5-6 років тому. І ці роки починаються - ми на порозі піку сонячної активності (СА). 11,5 річні максимуми СА, виявляється, збуджують не тільки флору та фауну, але й цілі народи. Це розвалює слабкі та зміцнює стійкі соціальні системи та відкриває соціальні ліфти разом з революціями, реформами, війнами та ін.

[sicheslavchyk]

Моє вперше: на пост на 5 лайків приліз напівмалорос-напівкомуняка і почав шось затирати за французьку революцію

[unhonestlymirror]

Lithuanians argue about changing "oranžinis" (the orange colour) to "morkinis" (the carrot colour) because... Idk. 😆

Art by Herta Burbė.

[kitniavchyt]

[misiuraoleksii]

Як німецький імператор Вільгельм II втратив владу після Першої світової.

[olegzhdanovkiev]

ЗСУ до кінця року вийдуть до Криму, Росії загрожує революція

ЗСУ до кінця року вийдуть до Криму, Росії загрожує революція - Жданов Найманці ПВК Вагнер здатні влаштувати новий заколот у Росії, між ФСБ і Міноборони вибухне боротьба за владу, вважає військовий експерт Олег Жданов. Розв'язана Росією війна проти України все більше відчувається вже жителями країни-агресорки. Безпілотники завдають ударів по російських військових об'єктах навіть у глибокому тилу, а атаки на Москву стали регулярними. Разом з тим Кремль після ліквідації Пригожина готуєтьс... Читати далі »

[lisa-is-chilling]

мені здається, що в сучасному світі на революцію здатна лише україна.

в загальному - це я не про "скидання київського режиму".

у новинах весь час йде мова про масові протести - грузія, словаччина, сербія, туреччина, сша. і чомусь жоден із них не приносить реальних результатів.

чи скинула грузія проросійський уряд? нє.

чи скинули в словаччині фіцо? нє.

чи є якісь зміни у політичному кліматі сша? нє.

чи є шанс протестам в туреччині перешкодити диктаторському режиму ердогана? отут не готова відповісти, але не думаю що відповідь буде ствердна.

поглянемо у минуле: протести у росії проти війни. не те шоб росіяни протестували проти імперіалістичної політики і диктаторського режиму - вони протестували шоб їх "мальчікав нє убівалі". і навіть цього вони не змогли досягти.

білорусь роки 4 тому. той сюр проходив під гаслом "головне - не як на майдані". окей, не як на майдані, тепер у вас є диктатор, який не виймає член путіна з рота, задоволені?

і у мене питання: чому при слові "демократія" всі уявляють мирні демонстрації, гіпстерів, райдужних поні та "ми хочемо домовитись"?

демократія перетворилась на абсолютно безхребетну ідеологію, яка не має навіть найменшого шансу проти авторитарії, бо люди поняття не мають як її захищати. що було перше - курка чи яйце? неактивні люди чи ідеалістична утопія?

і на фоні цього неймовірного світу, де всі один одного люблять, влада діє в інтересах громадян, і в цілому все так чудово, шо я не голосую, українці справді виглядають конченими екстрималами просто тому, шо ми готові відкусити голову усім, хто посягає на нашу свободу.

свобода настільки знецінилась у європі та інших країнах, що люди більше не вміють її захищати. всім настільки комфортно в їх маленьких пост-імперіалістичних (або й імперіалістичних) світах, що вони не бачать потреби в боротьбі. а ті країни, які були колоніями, відчули смак рівности з колишніми колонізаторами, що навіть не хочуть намагатися - бо що як не вийде?

за 30 з гаком років незалежности в україні було дві революції.

дві.

я не знаю який середній показник революцій в країні, але не думаю, що перша революція зазвичай відбувається через 13 років після здобуття незалежности, а потім ще через 10 - шоб напевне.

революція не може бути беззуба. революція не перемагає мирними протестами, співами і хороводами. не буває так, що ви підняли картонку з написом "путін йди нахуй" - і він пішов нахуй.

революція повинна пекти. боліти. бути некомфортною усім, бо свободу не дають, її беруть. і якщо в ім'я свободи треба спалити все вщент - буквально і фігурально - треба бути до цього готовим.

чисті лавочки не повинні бути пріоритетом.

[cartava-soroka]

Досить мені прокрастинувати, тож… УКР АВ ПО МАЛЕВОЛЕНТУ (йееей!)

синапсис Події розвиваються в часи близьки до подій голодомору 1932-33 року на території України. (Зустріч із Джоном відбулась 1931 році.) Відхилень у сюжеті (окрім місця подій), майже нема, окрім зазначених нижче. Почну з Артура. Народився 1899 році і зростав наш хлопець у Львові. Батько поляк, мати українка. Обидва батьки (звичайні робітники) спонукали вивчення культури і мови свого походження, тож у Артура закріпилась двомовна говірка. Потрапляє до сиротинцю близько 12 років, тут і розвиває захоплення мистецтвом. Старанний на уроках музики, вишукує свіжі вірші поетів (полюбляє творчість Франка, бачить себе у Шевченку, розповідає Вороного на пам'ять своїм друзям з сиротинцю). Із звичайним навчанням теж непогано, ще коли були батьки він вступив до гімназії, тож продовжував там навчання і подалі. З початком Першої Світової, ще два роки знаходиться у Львові. Але 1916 року, втікає до Києва. Молодий 16-ти річний Артур заворожений. Хоч боротьба все ще є, та це не натовти сиріт та облави Львову. Це революція бейбі. Він був дитиною, як спостерігав боротьбу між москвофілами та народовцями. Він не сильно розумів тоді, щось вичитував з батьківськ��х газет і все. Але тут… Тут свобода. Стає редактором малої газети, щоб себе прогодувати, дає уроки з піано і бандури. В цей же час починає писати свої музичні твори, надихаючись роботою Лисенка і Леонтовича. Більше спирається на роботу з синтезом народного і сучасного. Вступає до Академії мистецтв вже у 1919 році. Продовжує п��ацювати в періодиці, ходить по культурним салонам де і зустрічає Сольникову Єлену (мій прототип Бели. якщо у когось є кращі ідеї з іменами БУДЬ ЛАСКА пишіть). Молоді активно розмовляють, починають зустрічатись, і у 1923 році стають подружжям. 1924 році, народжується Фаро та помирає Єлена. Артур намагається виховувати Фаро, щоб заробити продовжує писати композиції (навіть декілька для ВУФКУ писав, чим пишається), та у віці 3 років вона помирає (тут все по канону, вибачай сонечко). Розбитий горем, Артур знов втікає, в цей раз в Коростень. В Коростені перший час живе за виручені гроші з саундтреків, та у кабаці його знаходить Петро. Він репортер місцевої газети. І так співпало, що конче як треба автор мистецької колонки. Тож Артур стає колумністом (що доволі складно, маючи до увагу збільшену цензуру). І от я нарешті добрався до основного сюжету: Якось у офіс редакції, приносять пакунок. Оскільки зазвичай Артур і Петро собі працюють над матеріалом додатково, то отримують її саме вони. У пакунку була непидписана книжка, з дивним символом. В кінці подій першого сезону, Артур і Іван (бо аналогів Джон Доу нема. буде Іваном Мельником), опиняються в Житомирі. саме тут вони потрапляють до Країни Мрій. Після Арки 20 епізоду, Артур, замість засніжених гір, потрапляє на розпечене порожнє поле Конотопу. на секунду він навіть думає що повернувся до пустель Країни Мрій, але нажаль він просто в одному з сел що потрапили на "чорну дошку". Андрій (як насправді багато імен гарно адаптується… це Ларсон, якщо що), є головою сільради. Замість печер, він у лісі має хижину. ("це і так мертві, хай з них хоч трохи користі буде" - Андрій). Пообіцявши того вбити, Артур їде до Києва. У потязі до Києва, починає переслідувати М'ясник. З Іваном, Артур винаймає у Марії квартиру (десь ближче до Шулявки. йому грошей на центр б на Хрещатик не вистачило). Її товаришом був якраз Оскар, священик Андріївсьої церкви (ТУТ БУДЕ ПОСТ ПРО ВПЛИВ ПРИ ЦЬОМУ АНТИЦЕРКОВНОЇ ПОЛІТИКИ, ЧЕСНО). Щоб подолати Дряпика, вони їдуть до Передмостової Слободи. А на 5 сезон, Артур стане козаченьком) ("Артурику, тиж хотів бути вільним? пам'ятаєш ти в дитинстві про козаків іноді слухав? не хочеш на січ піти?" - Кейн) ФУУУУУУХ. це поки головні пункти що є. Далі буде

@snakeunderyourboot - буду чекати на ідеї)

[rokuenknightofvoid]

доречі я вчора здаєтся дивився скріни

і думаю що можливо 14-15 в сталкері була революція і вторгнення теж але русня получила по їблу бо в світі сталкера україна більш мілітарізована і має за рахунок всіх приколів з артефактами і тд більше фінансів.

(і це лорно б пояснило чому в сталкері по радіо є пісні в яких прямо згадуєтся про негатив до русні) + видно що був процес українізації (і у долга він наприклад гірший) + росії немає на карті\глобусі який буквально англійською

[thelittleukrainianwell-armedgirl]

(c) Nikita Titov

[greenpostua]

🦠 Чи стане онкологія хворобою минулого? Сьогодні Всесвітній день боротьби проти раку та Всесвітній день онколога. Подробиці👇

[firelitmoon]

What if I will like nonchalantly post a little thing I wrote about post and mail, hoping to film a little video for it once

Пошта, пошта, пошта, історія.

Історія кохання, звістка о смерті брата. Квитанції, журнали, газета правда.

«Кінотеатр Дружба було зачинено»

всі отримали цю звістку.

Революція, корупція, окупація, проституція.

Повістка в скриньці, до червоних, до АТО.

Часи ідуть, конверти залишають.

Листівка «В мене народилась донька» про бабусю заплутану в новинах.

Вбили Хлопця, Вкрали гроші.

Купками конвертів доставляли горе, сльози, радості, цілунки, декілька малюнків, для особливо близьких друзів.

Знали всі, хто тішився пошті кожну середу тижня, Хто радів в вівторок, хто плакав в пʼятницю.

«Кохаю вас, містер, чекатиму листа»

«Ви вступили до університету імені Т.Г. Шевченка!»

«В полон взяли вашого рідного, сподівайтесь та моліться що повернеться живим, приходьте на богослужіння у неділю, у девʼяту»

Пошта пошта пошта, це Історія

Іс-то-рі-я а ви її, на слині висіти залишили.

Makes more sense in my head!

[thesolyanka]

Перекотиполе

Перекотиполе — загальна назва багатьох видів степових і пустельних трав'янистих рослин, що утворюють після відмирання круглі жмути, які качаються по вітру, розсіюючи насіння. // Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 203.

Революція нікому нічого не повинна давати просто так. Це всі навколо щось повинні давати революції, і при чому постійно. Бо якщо нічого не давати революції, то вона почне брати, і при цьому не буде питати, чи згодні ви щось віддати, чи ні. В такому випадку, взамін революція нічого не дасть - просто візьме все, що у вас є. Але якщо постійно, планомірно “підгодовувати” революцію, то рано чи пізно, вона неодмінно щось вам дасть. Однак й тут треба бути дуже пильним, бо в цій ситуації діють дуже прості економічні закони - очікуючи на певний прибуток, треба зважати на об’єми залучених інвестицій. Простими словами, якщо ви віддали революції замало, то й отримаєте не дуже багато. Хіба що ви не належите до касти “плутократів” - кон’юктурщиків та маніпуляторів. Але якщо ви звичайна чемна людина, яка свідомо й відверто готова багато “інвестувати” в революцію, аби потім отримати бажаний результат, то маєте повне право чекати на цей прибуток. Ось тільки варто пам’ятати, що ми живемо в світі, яким якраз таки керують ті самі плутократи. В такому світі звичайні, здавалось би, очевидні закони буття не працюють. Точніше ні, звичайно що працюють, але трошки інакше. Скажімо, так, що “революція” це далеко не “ринок продуктів харчування”, а “ринок цінних паперів”. Відчуваєте різницю? Вмілий й досвідчений плутократ з легкістю перетворить ваше класичне “два плюс два” на “п’ять”, а якщо складеться певна ситуація, то так саме грайливо перетворить ваше “один плюс один” на “нуль”. Так працює цей світ.

Наша проблема в тому, що наша вітч��зняна плутократія створила “матрицю в матриці” - пам’ятаєте ту фанатську теорію за мотивами культової кінотрилогії Вачовскі? Нагадаю - нібито існував задум, показати, що Матриця -  “світ сновидінь” створений штучним інтелектом, щоб поневолити людство - настільки потужний, що врешті виявляється, що реальний світ, де люди нібито знайшли свободу, теж є підробкою. Тобто сакральна правда, про те, що світ, який нас оточує є підробкою, але існує шанс вирватись в реальний світ - це теж підробка. Замкнуте коло з якого начебто неможливо вирватись. Примара надії існує лише для того, аби утримувати рабів в ярмі - аби вони менше скиглили, й жили своїмі мріями й планами, які насправді є не більш ніж примарою. І якщо вже йти далі, і так нахабно й не елегантно проводити паралелі з “Матрицею”, то можна сказати, що ми самі винні в тому, що наша вітчизняна плутократія створила нам “матрицю в матриці” - в кінотрилогії, як втім й в нашій реальності, людство саме створило штучний інтелект, який його поневолив. Так само ми створили власну вітчизняну плутократію, яка постійно мімікрує, адаптується, маніпулює, та робить все, аби вижити та продовжити паразитувати на нас, бо така його природа. Й одним з основних важелів, яке освоїла плутократія є якраз революція. Так, та сама омріяна всіма, трактована й реалізована по різному, завершена або тільки розпочата - для кого як. Плутократія перетворила революцію на свого “ручного бога”, чудово розуміючи, що контролюючи кнопку перезавантаження, плутократія забезпечує собі, якщо не вічне, то точно тривале життя. 

Безперечно, що як і будь-який паразит, плутократія залежить від свого носія, на якому вона досить успішно паразитує. Сформувавшись після подій 1991 року, плутократія пристосовувалась, мімікрувала, отримала більше сил, прийняла нову форму, й залучила “свіжу кров”. Це було легко зробити, бо організм нашого тіла - тобто ми, наш український народ -  мав надзвичайно низький рівень імунітету. Він був зголоднілим та знесиленим. Плутократія обрала для себе трішки іншу форму співіснування з носієм, ніж раніше - офіційно проголошено, що не паразит керує організмом, а організм керує паразитом. І цей новий майндсет давав свої плоди - організму ставало краще, й паразиту ставало краще. Організм жив в такий більш менш свідомій уяві, що він є господарем ситуації - паразиту було від цього тільки легше напитуватись й ставати сильнішим. Але тільки но паразит вирішив, що може мовчки знову кермувати організмом - раптом революція! Розуміючи, що перейдена певна червона лінія, давайте називати речі своїми іменами, плутократія, робила два кроки назад, давала народу зрозуміти, що революція - це битва в якій перемагає народ.  Плутократія нібито робила кроки назад, аби народ знову пожив якийсь час, думаючи, що він керує ситуацією. Як і на початку 1990-х, у другій половині 2000-х, плутократія грає в стратегію “два кроки назад, п’ять кроків вперед”. Лагідно й спокійно, у відвертій впевненості у власних правильних діях, на початку 2010-х, народ власноруч віддає плутократії те, що виборов в середині 2000-х. 

Що відбувається далі, ми всі чудово знаємо, бо плутократія ще кілька разів поводить нас по цьому колу, бо ми самі це обрали. Бо ми самі просимо, аби плутократія вивела на сцену революцію, щоб ми принесли їй жертви. Ось тільки кожен сам по собі думає пропетляти - дати революції менше, ніж дають інші, але отримати стільки ж, скільки дали ті, хто дав більше. І кожного разу ця проста арифметика не працює, але чомусь ми кожного разу впевнені, що на цей раз піднімемо джекпот в цих слотах. Ми самі, відверто й свідомо, хотіли Революції Гідності, в нас знову був шанс дати революції стільки, скільки б ми хотіли, щоб вона дала нам, але будемо відверті - більшість знову хотіла пропетляти. І плутократія в цьому дуже обережно допомогла - перетворила чергову нашу революцію на політичне тв-шоу. Ставки піднялись, ми сплатили дуже високу ціну за цю революцію, а споконвічний ворог відповів нам гібридною війною. І що зробила плутократія? Все вірно - “два кроки назад”, щоб потім зробити “п’ять кроків вперед”. Нам знову дали можливість думати, що ми є господарями ситуації, аби потім знову провернути все те ж саме, що плутократія вже робила. Лише через якихось п’ять років після Революції Гідності, наприкінці 2010-х, у стані гібридної війни, народ, тобто ми, радісно й зі сміхом знову віддавав здобутки нашої революції тим же самим плутократам, тільки з іншою зовнішністю. Те, за що сплачувалась велика жертва, віддавалось за безцінь. І ось тепер ми знову повинні розплачуватись, вже у стані Великої війни з багатовіковим жорстоким ворогом, за те, що самі багато років даємо плутократії паразитувати на нас. Навіть зараз, під час Великої війни, плутократи продовжують паразитувати, й хто знає, чи підвищаться ставки в наступному колі - скільки ще нам доведеться розплачуватись, й чи будемо ми знову віддавати те, за що вже сплачено непомірну ціну?

Ми чудово знаємо, що узагальнювати - простіше за все. Хто ж насправді складає цю “плутократію” і хто складає цей “народ”? Бо це вже не якісь ефемерні незрозумілі “дорослі”, чи якісь “інші люди”. Бо наразі це ми за вами - “ плутократія, й народ. Ось ці самі “вони”, які постійно у всьому винні, ці номенклатурники й плутократи, це вже не якісь там міфічні діди-комуняки чи бандити - це і є ми, це ж вже представники нашого покоління. І ось цей “народ” - це ж теж ми з вами. Ми самі пішли вливати “свіжу” кров в плутократію, бо самі зростали у реальності, яку вона сформувала. І ми самі ж не влились в неї, але знову пішли та обрали її - бо теж з дитинства бачили, як “народ” обирає “плутократію”. Ми самі у себе потребуємо вивести на сцену революцію, але потім даємо задню, бо не хочемо сплачувати персональну ціну, але хочемо профіт. І ми самі, врешті решт займаємо одну з позицій - стаємо паразитами, або рослинами, що вкорінились в цю землю, що потерпає від жорстокої Великої війни зі споконвічним москвинським ворогом. Але є ще перекотиполе…

“Наше рідне слобідське Дике Поле.” Перекотиполе сюди могло прикатитись чи то зі сходу, чи то з заходу. Сутність лише у тому, що якщо воно перекотиполе, то воно покотиться далі - чи то на схід, чи то на захід. Але я впевнений в тому, що, вибачте, й ви впевнені, в тому що є такі перекотиполе, які не хочуть більше бути перекотиполем. Які хочуть пустити коріння в це Дике Поле, вкорінитись так сильно, щоб ніяка сила, ані плутократи, ані москвинський ворог, ніколи не вирвав наше коріння з цієї землі. І чим сильніше ми пускаємо коріння, тим більшу ціну ми маємо за це платити. Жити свободно й гідно, на своїй землі та в своїй хаті посеред слобідського Дикого Поля - це мрія, яка здавалось, що вже стала реальністю, але насправді була лише міфом. Примарою між революціями, коли ми хотіли багато отримати, але щоб за це сплатили інші. Але були й інші перекотиполе - вони не хотіли ані бути плутократами, ані пускати коріння. Вони просто хотіли котитись далі. Їх не цікавило, й не цікавить, що тут за революції та війни, що тут взагалі відбувається, бо треба котитись далі. Іронія в тому, що такі перекотиполе й були частиною народу. Так, того самого народу, який насичує вітчизняну  плутократію та за безцінь віддає те, за що була сплачена надвисока ціна. Але нюанс - поки одні перекотиполе пускають коріння, інші - котяться далі. Вони котяться на захід, й розповідають, що десь там на сході лежить велике слобідське Дике Поле, де, уявіть собі, чомусь живуть такі перекотиполе, які незрозуміло чому, пустили там коріння! Але ті перекотиполе, які пустили коріння в цю скривавлену землю, дають можливість існувати всім іншим персонажам цієї історії. Вони дають можливість плутократам, які через 19 років після Помаранчевої Революції кажуть, що шлях до свободи починається тільки зараз, паразитувати далі. Вони надихають москвинів знову нападати на нас, аби відняти в нас все, заради чого ми так довго й сумлінно працювали. Вони дають можливість іншим перекотиполе, які покотились далеко на захід, розповідати про те, що вони звідси - з легендарного слобідського Дикого Поля, де ще є перекотиполе, яке пускає коріння в цю степову землю.    

До 19-ї річниці початку Помаранчевої Революції, 19-ї річниці початку Революції Гідності, та 2-ї річниці, коли я остаточно усвідомив, що Велика війна неминуча.

21.11.2023

[kitniavchyt]

ВОУ таке я бачу вперше 🤯

[misiuraoleksii]

#історія Перша світова війна закінчилася для Германської імперії нищівною поразкою. Країни-переможниці поклали на неї всю провину за те, що сталося й нав'язали жорсткі та принизливі умови миру з усіма витікаючими наслідками. А ось доля германського кайзера Вільгельма 2, який привів свою імперію до краху, склалася зовсім інакше...