#танґо

[mar1-ka]

Трохи про «Утомлённое солнце» і чому воно насправді «Ostatnia niedziela»

Хвилину тупо дивлюся на інформацію, що для саундтреку «Атомік хард» використали мелодію «Утомлённого солнца» з дуже дивними відчуттями. Відкинувши все моє фе до гри і її творців, фінт логічний, бо в СРСР це танґо було дико популярне, а гра то саме про совок, але є нюанс. Навіть декілька. Малеееесньких таких. Мікроскопічних. Перший. Мелодія «Солнца» зовсім не російська (як несподівано, правда?)). І навіть не з теренів тодішнього СРСР. Вона польська. І має альтернативний (точніше оригінальний) і досить похмурий текст, де немає ніяких сонць, а є чоловік, що просить про останнє побачення дівчину, яка його кидає. Написали її у 1935 лірик Зенон Фрідвальд та композитор Єжи Петербурзький, обидва польські євреї, а виконання Мєчіслава Фоґа принесло композиції неймовірну популярність. Дуже скоро з'являються версії на їдиш (співав її ще один польський єврей Адам Астон) і та сама злегка підаранджована російська (знову ж таки, нічого кримінального, кавери і зараз не заборонені, тим паче Петербурзький з росіянами співпрацював). Зміст там, правда, зберегли лише назагал, а атмосферу і зовсім поміняли: композицію з явним самогубчим підтекстом цензура б не пропустила. Тільки от тут виникає другий нюанс: ходять чутки що автор росмовного тексту Йосиф Соломонович Израїлевич, він же Альвек, теж єврей за походженням, за цю саму пісню, як за занадто буржуазну, отримав неофіційний вовчий білет, що в купі з Другою світовою залишило його без роботи і продовольчих талонів. Подейкують що на фоні цього Альвек вчинив самогубство, хоча насправді біографічних даних про нього кіт наплакав (навіть дата смерті точно невідома), так що як воно там було, один бог і, можливо, архіви знають. Що, звісно, не заважає росіянам вважати «Солнце» своєю культурною спадщиною і гордо писати на платівках «Классика ретро-музыки». А от польські автори та виконавці «Останньої неділі» не лише пережили війну, а й дожили до старості. Петербурзький під час війни служив в військово-повітряних силах, гастролював територією Білорусі, жив у Львові, згодом переїхав на територію СРСР, де знову працював композитором, а після відновлення дипломатичних стосунків між СРСР і Польщею приєднався до армії Андерса (якщо коротко, це була набрана з польських полонених армія у складі СРСР, якщо довго — окрема цікава історія), з нею і потрапив на Близький Схід, а потім в евакуацію до Ірану. Помотався світом, пожив у Єгипті, Аргентині, Бразилії і Венесуелі та, зрештою, у 1968 повернувся до Варшави, де ще й сином встиг розжитися у сімдесят років. Фрідвальда, як працівника Міністерства Військових Справ Польщі в 1939 евакуювали зі Львова спершу до Румунії, а потім через Грецію і Туреччину до Палестини, звідки він перебрався до Ізраїлю, де й осів і був досить відомим у повоєнних колах. Астон, як і Петербурзький у складі армії Адамса виїхав за кордон, жив спочатку в ПАР, а потім в Лондоні. Фоґ на початку війни виконував пісні для поранених польських солдат у Варшаві, тоді переїхав до Львова, однак через місяць вернувся до столиці і почав співпрацю з підпільною Армією крайовою під псевдо Пташек. Співав по кабаре, через пісні амудрився нарватися на конфлікт з гестапо, перейшов на роботу офіціантом. Брав участь у Варшавському повстанні, давав виступи у шпитальках і на барикадах, допомагав друзям-євреям. В повоєнний час продовжив виступати, активно гастролював. Умудрився прожити дев'яносто років, з яких лише тридцять не був на сцені. Ось така хуйня, малята. А «Останню неділю» у виконанні того самого Фоґа я вам таки прикріплю. А то трохи образливо, що оригінал, на відміну від того самого «Солнца» в нас менше знають.

І ще одне, сучасне виконання з їдиш, яке мені дуже подобається.

[the-crastle]

Герміткрафт ау але вони живуть у якомусь м. Задрипанськ в Україні

Іто - продавець у підвальному магазині радіотехніки + ремонтує обладнання всього міста бо містянам нема до кого звернутися

Кліо ведуть гурток по скульптурі і намагаються знайти вільний час щоб робити власні шедеври

Каб - працівник Задрипанського музею, але оскільки в місті нема нічого особливого, пиздить роботи з гуртка по скульптурі, ну і у решти міста також

Танґо - студент універу на дистанційному, який займається розробкою відеогри

У мене в місті є гараж, пофарбований в яскравий лаймовий колір і задекорований дисками з шин, і це 100% місце, де жив би Іскалл

Далі буде / пропонуйте свої ідеї

[borysholodiuk]

"Журавлі" ("Емігрантське танґо")

[jasamota]

Танґо смерті

Замолоду ми всі є ніким, навіть найбільші генії, чиї кар’єра і визнання попереду, приходять у цей світ не надто пристосованими до життя, тому й не дивно, що одружившись, наражаємо себе на неабиякі випробування, які рідко завершуються щасливо, а частіше все ж таки розлученням. 

коли Господу знадобиться трубний глас Судного дня, то він без сумніву першою воскресить саме пані Хомикову, бо чути її було на обидва кінці вулиці

«Пані Хомикова! Коли я на світанку чую ваш голос, то так, гейби я випив півлітра моцної кави і вже готовий іти тєжко працювати. Завдяки вам я на каві економлю, то дай вам Боже здоров’я, аби ви мене і з летаргійного сну збудили».

— Дубрийдинь, муї куханє! — Я ті дам, куханє! — відповідала бабця. — Ти перши кажи, десь був цілу ніч. — Та я був у читальні. Вчора була проба, та во прийшла пуліція та й нас всіх накрила, та й ми всі во так пирисиділи в криміналі, ая! — А то брехайло! А жиби ти скапав, як та свічка! А жиби ти спух, як та нитка! А жиби тобі всі зуби повипадали, окрім удного, кутрий би тебе все життя булів! Я ті дам читальню, я ті дам кримінал!

«Роздуми і фантазії»: «Ніколи не купуйте сушених фініків у пана Жабсьюто — то можуть бути частини сплюндрованих тіл його колишніх працівників».

штучні квіти — це символ смерті, але смерті невідворотної, смерті смертельної, символ занепаду і розпаду, вони ніколи не воскреснуть для нового життя, не їм промовить Господь: «Встаньте і йдіть!» у День Суду Господнього! 

— Пане Сальомон, я хочу запитати, який задовгий у вас телефонічний дріт. — Досить довгий. — Але докладно, на метри, це потрібно для статистики. — Біля трьох метрів. — То можете на ньому повіситися!

— ...людина носить у собі ангела, не ангела–охоронця, а ангела, який стогне, ув’язнений у сутінках Душі кожного з нас, і якого рідко, дуже рідко нам вдається вивільнити з кайданів і дати йому свободу, щоб він злетів, вознісся, і тоді… тоді… — …тоді разом з ним очищається і возвишається душа наша, душа кожного з нас

— А, перепрошую, якщо мені захочеться до кльозету? — Там попід стінами чимало вазонків… різні фікуси, шмікуси, рододендрони, шмародендрони… Давненько їх не поливали… — А якщо я захочу… — Та їх і добривом не підсипали… Так що з Богом…

Є люди, які приречені на самогубство. Знаєте, яка статистика? На сьогоднішній день третина самогубців встигла відбути уже генеральну репетицію і перебуває на порозі прем’єри.

Чому вона так чудово виглядає? Бо була мудра і передбачлива і не повісилася, не втопилася, не викинулася, не отруїлася якоюсь гидотою, яка б спотворила її делікатні риси, а гарненько залізла в теплу ванну в готелі й акуратно потяла собі жили на руках. Оце я називаю найвищою ознакою шляхетності й естетизму! Як сказав поет, краса врятує світ.

— Я її люблю. Не смійся. Любов — це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім… потім уже настає симбіоз двох істот. Хтось пальма, а хтось ліана. Питання лише в тому, хто кого смокче.

Юрій Винничук