#krajan religion

[zorejar]

valkarna, the daughter-god of nebokraj; lady of surreal, mistress of the grotesque

[duunswitch]

The origins of Kraj are somewhat a mystery, as it is the oldest known society and kingdom on the entire planet. It was old long before the others were even begun, and has only grown older still. Kraj is an island kingdom, off the eastern continent, and even the people of Kraj no longer know the true beginnings of their people or how they reached the islands.

Krajans are a superstitious lot, and worship a being known as the Kraken. They believe that the island of Kraj was actually raised from the very bottom of the sea by the Kraken itself, as a gift to the first of their people for some deed performed at its behest.

Octopi are considered a sacred animal, and only the highest priests in their temples of worship are allowed to eat its meat; even then octopus is only consumed during religious festivities by these priests as part of their religious duties, as it is said the flesh and meat of an octopus will confer great blessings upon those who consume it as it is made in the Kraken’s likeness, but only if the god has permitted it. Kraken’s blessings are not to be given lightly according to their religion, as the supposed god is a harsh and demanding taskmaster–one must truly earn his favor and blessings. Those non-priests who consume octopus meat are shunned and exiled; it is said they are cursed for eating the god’s likeness without his permit. To see an octopus in the sea is considered an honor and a sign of his favor, to see one of the larger varieties that do not normally come to the surface is more so. Octopus carcasses that wash up on shore are given an honorable burial.

As an island kingdom, Kraj’s major export is of course fish and other aquatic animals. They also get along very well with sea creatures such as mermaids and other sentient beings, though not the violent sea serpents.

[zorejar]

in the folk beliefs of nebokraj, zemjeci are restless spirits of those who died after breaking a taboo against the earth. in their undeath, they are cursed to serve the serpent king for seven hundred years.

krajans beliefs are such: if one kills a snake during the snake festival, or in its sleep, or while the snakes are making love; or if one takes from the earth what they do not need during winter; or otherwise performs a harmful act to the land without giving anything in return; such people in their death become zemjeci.

while on their duty, zemjeci are denied entering the otherworld properly. they are one of many kinds of what nebokrajans call restless dead, or unclean dead — ones who after their death keep the ability to visit the living.

zemjeci are believed to care deeply for their still-living relatives, even trying to help them with husbandry and fieldwork. but such attempts often result in harm and mischief, for zemjeci, no longer being human, do not remember how to act human. their state is unnatural, and so the nature can not accept them. when a zemja tries to herd the cows, the herd, striken with madness, runs away, causing harm to themselves and others. when a zemja tries to weave, they do it backwards, spoiling the fabric. a zemja mother may try to lull her infant child, suffocating it in the process.

zemjeci work for the serpent king, whose husbandry is at the in-between. they herd his oxen, sew his clothes, clean his household, play with his kids. they can act as his messengers to the living. zemjeci are also believed to be tending the snakes, and are often euphemistically (so to not invoke them) called the serpent herders.

[zorejar]

Of young maid Olysam and the King Serpent / Оповідь про Олисам-дівку та Царевича Змій

A nebokrajan etiological myth explaining how humankind discovered fire and got themselves a soul. English and Ukrainian versions below:

OF YOUNG MAID OLYSAM AND THE KING SERPENT 

It happened when creation was new; when first men didn't yet have a soul and lived amongst beasts, and died like beasts. A man and a woman had a daughter, a young maid whose name was Olysam. She was their only child and they loved her much, and she was of great joy to them. 

The creation was new, and so they knew only summer and never had they saw a winter; but nevertheless, winter came. And they saw how weeds died and animals hidden, and they didn't know how to find food, and their home and garments were unfit for the cold. And so they knew they were to die soon, and the wife got very ill. 

And the daughter said: Don’t you despair, my beloveds, for I will go to the Brass mountain, where the Serpent King resides; I will go to his mountain and I will take him as my husband, and you will be named his mother and father, and he will save us, for we are his kin. 

Man and woman cried, as she was their only daughter and she was of great joy to them; and the girl cried, for she didn't want to take a serpent as her husband. And so they fashioned her in bride garments, and they laid her on a boat, and gave her trinkets, and sent the boat across the river. And Olysam laid in a boat for three days and three nights, until she crossed the river to the other side. She took her trinkets and knocked on the Brass gates, and a voice asked her: ‘Who are you, intruder, knocking on my Brass gates, when it is not your time?’ 

The girl said: ‘I am Olysam, the daughter of man, and I came here to take the Serpent King, the Lord of the Soul, as my husband.’ 

'Why would you want a serpent as your husband, girl?' 

'For my family is dying and only he can save them, and I have nothing else to give.' 

'Come and look at me, then.'

And so the Brass gates opened, and the girl wandered forward. And she saw a palace of great beauty, and a husbandry of great wealth, and on the throne there sat the Serpent King. He was an old man of frightening appearance; his beard was long and green, and all kinds of weeds were entwined in his hair: wyrmwood and sage, and thornapple, and periwinkle; his neck was long and scaled, like that of a snake, and his face was golden, and he himself glistened like a gem. 

‘Do you still wish to take me as your husband, girl?’ he asked.

‘Your visage frightens me beyond any words’ she said ‘But I will do it, if you save my beloveds’

‘If you take me as your husband, and I take you as my wife, then you shall never return to the world of men’ he said ‘For when you share a meal and a bed with this world, you become a part of it’

‘I agree to it still’ she said ‘If you save my beloveds’ 

The Serpent King marveled at the girl’s fortitude. He ordered his serfs to forge a flame in mountain’s deep, and he gave it to her in a golden basket. 

‘You will now return to your beloveds, Olysam, the daughter of man’ he said ‘and you will give them my flame; and with it you will light your houses, and fright the beasts away, and lure them into your traps; and when you kill them, with my flame you will cook their meat' 

‘But what of our marriage?’ the girl asked.

‘From now on, when a man dies, he won't return to earth like a beast would. Instead, he will enter my husbandry as a spirit; that is our marriage. And you shall be the first to die, Olysam, daughter of man, and the day of your funeral shall be the day of our wedding."

***

ОПОВІДЬ ПРО ОЛИСАМ-ДІВКУ ТА ЦАРЕВИЧА ЗМІЙ

Сталося це тоді, коли іще світ був новим; коли людина не мала ще душі, а жила серед звіра, і вмирала, як звір. Були собі чоловік та жінка, і була у них донька, молода дівка, що звали її Олисам. Була вона в них єдиною дитиною, і вони нею дуже тішились. 

Отож, світ був новим, і людина тоді знала тільки літо, і не знала вона зими; але зима прийшла. І побачили люди, як усохла рослинність, і сховався у норах весь звір; і не знали вони, як знайти їм їжі, а їх дім та одежа були непридатні для холоду. Зрозуміли тоді люди, що скоро прийде до них смерть, і жінка вже занедужала. 

Тоді сказала донька: — Не журіться же ви, мої любі, бо відправлюся я до Мідної гори, де володарює Царевич змій; туди я відправлюся, і візьму його за чоловіка, і назветеся ви його батьком і матір'ю; і доведеться йому тоді нас врятувати, бо не зможе він залишити у біді свого роду. 

Заплакали тоді жінка із чоловіком, бо то була їх єдина донька, і вони нею дуже тішились; і сама дівка заплакала, бо не хотілося їй брати змія за нареченого. Тоді одягли вони дівчину у весільний стрій, і поклали її у човен, і поклали із нею усякого добра, що в них було, і пустили човен по ріці. Пролежала Олисам у човні три дні та три ночі, аж поки не пристав він до берега. Тоді взяла вона усе добро, що при ній було, і постукала вона у Мідні ворота. І спитав її голос: — Хто ти, чужинко, що стучить у мої ворота, коли ще не настав її час? 

Відповіла тоді дівка: — Я Олисам, людська донька, і я прийшла взяти Зміїного царевича, Господаря душі, за свого чоловіка. 

— Чого же ти волієш узяти змія за свого чоловіка? 

— Бо родина моя вмирає, і лише він спроможний її врятувати; а більше дати йому мені нічого. 

— Заходь тоді, і роздивися мене, як слід.

Відчинилися тоді Мідні ворота, і дівчина увійшла. І предстали перед нею палати великої краси, і господарство великого достатку, і на престолі перед нею возсідав сам Царевич змій. Був він старим чоловіком химерної подоби: борода його була довгою та зеленою, і були у неї уплетені цвіт-зілля різного виду: шавлія та полин, і дурман, і барвінок; шия в його була довга та луската, неначе в змії, і обличчя в його було позолоченим, а сам він виблискував, наче смарагд.

— Усе ще волієш взяти мене за чоловіка, дівко? 

— Подоба ваша химерна, і страшить мене так, що словом не скажеш, — зізналася Олисам, — але я піду на це, якщо ви врятуєте тих, що мені любі.  

— Коли візьмеш мене за чоловіка, а я тебе — за жінку, то не повернешся вже до світу людей, — сказав він, — Бо розділивши з цим світом їжу та ліжко, назавжди залишишся його частиною. 

— І на це я піду, — відказала дівка, — Якщо ви врятуєте тих, що мені любі. 

Зміїний царевич дивувався її стійкості. Він наказав своїм служкам скувати пломінь у гірських глибинах, і дав його дівці у позолоченім кошику.

— Ти повернешся до своїх рідних, Олисам, донько людини, — сказав він, — і ти принесеш їм мій вогонь; і моїм вогнем ви запалите оселі, і моїм вогнем ви будете гнати звіра в свої пастки; і коли ви уб’єте звіра, моїм вогнем ви зготуєте його м’ясо.  

— А як щодо нашого шлюбу? 

— Із цього часу і надалі, як вмре людина — не повернеться вона до землі, як то робить звір. Натомість, увійде вона духом в мої володіння; це і буде наш шлюб. І ти будеш першою на смерть, і день твого хорону буде днем нашого весілля.  

[zorejar]

Annazar-Zorja — nebokrajan goddess of dreams, drunkenness, madness and prophecy.

Анназар-Зоря — небокрайська богиня снів, сп'яніння, божевілля та пророцтва.

[zorejar]

Mārānvāl eja Mrana or "Mārānvāl of the Ocean" is a depiction of goddess Maranval as a two-legged fishwif, often holding a fishing spear in her hand.

In this form she is worshipped by sailors and fishers alike, and her figureheads decorate krajan ships: it is believed that if sailor dies on-board, she will guide them to the other side.

Маранвал ейа Мрана, або ж "Маранвал Океанічна" — це зображення богині Маранвал у вигляді двоногої рибожінки, часто із риболовним списом у руці.

У такому вигляді її почитають моряки та рибалки, і її зображення прикрашають носи небокрайських кораблів: вірять, що коли моряк помирає на службі, вона супроводжує його на ту сторону.

[zorejar]

Valkarna, the Daughter-God of Nebokraj; goddess of passages, transition and liminality.

Валькарна, Бог-Донька Небокраю; божество змін, переходів та лімінальності.

[zorejar]

Mārānvāl — nebokrajan primordial deity, representing everything that is mysterious and hidden from human consciousness. It is believed that every soul comes from her womb, and when it dies it returns to her womb once again.

Маранвал — небокрайське божество-предтеча, уособлююче все таємне та приховане від людської свідомості. Люди вірять, що кожна душа походить з її лона, і повертається у її лоно після смерті.

[zorejar]

Якщо я правильно розумію у небокрайській релігії божества поділяють на щось на кшталт сфер впливу, так звані колеса, і здається Валькарна і Анназар-Зоря обидві належать до колеса Маранвал? Справді цікаво як це все працює

так! традиційно крайці розподіляють богів за колесами, по трьом первинним богам: колесо хетахель відповідає за сферу створення, колесо амнгари — за сферу явного, і колесо маранвал — за сферу прихованого. таким чином їх поділено у “слові про хур’ю сонце��икого”, де описується небокрайська теогонія. але цей поділ не завжди відображається в народній культурі, і деякі боги в залежності від контексту (географічного, ритуального, етк) можуть “змінювати” колесо, або переймати функції іншого колеса.